uabooks.top » Історія України » Суспільне та господарське життя на українських землях у XIV-XV ст. Становище панівних верств суспільства у Великому князівстві Литовському
Інформація про новину
  • Переглядів: 497
  • Дата: 14-08-2020, 01:21
14-08-2020, 01:21

Суспільне та господарське життя на українських землях у XIV-XV ст. Становище панівних верств суспільства у Великому князівстві Литовському

Категорія: Історія України





Попередня сторінка:  Крим та українське Причорномор'я. Укр...
Наступна сторінка:   Розвиток культури на українських земл...

 

 

Верхівку суспільної піраміди Великого князівства Литовського посідали князі, які належали до двох династій - Рюриковичів та Гедиміновичів. Упродовж XV-XVI ст. відбувалося утворення єдиного привілейованого стану - шляхти.

Особливе ставлення в суспільстві до князів зберігалося: навіть збіднілі, вони мали більше шансів отримати високі посади, ніж менш родовиті, хай навіть і заможніші, шляхтичі. Князі вступали на державну службу до Литовської, а потім і Польської держави, зберігаючи свої князівства й отримуючи від держави в приватну власність та пожиттєве володіння великі земельні наділи. Княжі роди Острозьких, Вишневецьких, Корецьких, Чорторийських, Збаразьких та інші обіймали провідні урядові посади у Великому князівстві Литовському, засідали в раді великого князя, а у воєнні походи йшли під власними прапорами.

Князі, які розділили між собою спершу землі Волині, а згодом і Центральної України, мали реальну владу на місцях. У їхніх володіннях діяло княже право з власними податками й судом, було власне військо. Тож на місцевому рівні, здавалося, все лишалося таким, як і за княжої доби.

До вищої верстви тогочасного українського суспільства, крім князів, належали пани. Слово «пан» у XVI ст. було титулом. Відтак, на Київщині й Брац-лавщині першої половини XVI ст. із 450 шляхетських родів панськими називалися близько сотні. Основною ознакою пана було те, що він володів хоч і невеликою, але власного, з діда-прадіда, вотчинною землею.

Найчисленнішим прошарком була дрібна шляхта - зем’яни. Більшість зем’ян отримували в тимчасове користування землю за умови відбування ними військової служби. Провідним їхнім заняттям була служба у представників ви

щої шляхти. Поступово зем’яни зубожіли й за майновим станом наблизилися до селян.

На Галичині від середини XV ст. галицьких бояр, що перейшли до католицизму, урівняли в правах із польською шляхтою. Відтак уже в XVI ст. в краї не залишилося боярських родів, які б дотримувалися українських традицій.

Прочитайте уривок із джерела й роздивіться портрет князя Костянтина Острозького.

і. Які деталі вбрання свідчать, що зображений чоловік належить до верстви, наділеної «владою і зброєю»? Роздивіться ілюстрації на с. 56, 71, 75. Порівняйте зовнішність та одяг зображеного діяча з одягом та зовнішністю князів Русі-України. 2. Які факти з уривка з джерела свідчать про хист Костянтина Острозького як полководця? 3. У чому папський легат вбачає недоліки князя? Чи завадило це Костянтину Острозькому обіймати найвищі посади у Великому князівстві Литовському? Про що це свідчить?

4. Проаналізуйте уривок відповідно до правил роботи з історичними джерелами.

«Князь Костянтин... може бути названий кращим воєначальником нашого часу... У себе вдома він благостивіший за Нуму, відвагою не поступиться Ромулу. Єдине, чого йому бракує до інших дарів духа і видатних чеснот, це те, що він схизматик, і якби його вдалося навернути до лона святої матері-церкви, за ним потяглося б безконечне число люду, наскільки багато серед своїх важить його ім'я і авторитет».

Із листа римського легата в Польщі до Папи Римського.!514 р.

Становище українського духівництва й православної церкви у Великому князівстві Литовському та Польщі

Як і раніше, особливе місце в українському суспільстві належало духівництву. Воно становило окрему суспільну верству й не підлягало світському суду.

Упродовж XIV-XV ст. становище православної церкви та духівництва змінювалося. У XIV ст. православну, руську, віру прийняли литовські князі, відтак православними стали сини Гедиміна - Любарт, Коріат, Наримунт, Явнут і Ольгерд з майже всіма своїми синами. Авторитет православної церкви, яку підтримувала більшість населення українських земель, залишався досить високим.

Проте після Кревської унії литовців, які сповідували православ’я та язичництво, прилучили до католицизму. Литовських бояр-католиків урівняли у правах із польською шляхтою. Поділ суспільства за релігійною ознакою засвідчила Городельська унія 1413 р., яка відкривала шлях до утисків православних.

Адже, за її умовами, брати участь в управлінні державою та обіймати урядові посади могли винятково католики.

Литовські князі, які вели в той час тривалі війни з Москвою, були зацікавлені у створенні самостійної церковної організації. Ви пам’ятаєте, що у 20-х роках XIV ст. київський митрополит переїхав до Владимиро-Суздальського князівства. Розгорнулася запекла боротьба між Литвою, Москвою та Константинополем за контроль над митрополитом київським.

У 1458 р. собор московських єпископів без погодження з Константинополем поставив окремого митрополита у Москві, проте залишив за ним титул київського. У Києві ж залишився власний митрополит, підпорядкований Константинопольському патріарху. За свідченням літопису, «відтоді розділилася митрополія». Відбувся остаточний поділ Київської митрополії на Київську та Московську.

1. Поміркуйте, про що свідчить уривок із Городельської унії. 2. Чому Горо-дельська унія викликала невдоволення православних у Великому князівстві Литовському?

«...Усі церкви і весь клір (духівництво) земель Литви, як соборні, монастирські, парафіяльні, общинні та інші у тих землях споруджені і які будуть споруджені, засновані, в усіх їх свободах, імунітетах, привілеях, винятках і звичаях загальних зберігають, згідно зі звичаєм Королівства Польського».

Із Городельської унії 1413 р.

Становище українських селян

Найнижче місце в соціальній піраміді тогочасного суспільства належало селянам. Вони були найчисленнішою верствою - становили майже 80 % населення. Члени сільської громади спільно користувалися пасовиськами, лісами, озерами, ріками. Орні землі розподіляли між дворищами, які об’єднували по кілька «димів» (дворів), тобто господарств окремих сімей. Податки на користь держави й власника землі сільська громада також розподіляла поміж дворищами. Як і решта верств тогочасного суспільства, селянство не було однорідним. Історики умовно поділяють селян на «похожих:» (особисто вільних) і «непохожих» (прикріплених до свого наділу).

Магнат - вельможа, можновладець, князь, людина високого соціального стану, шляхетського походження або великий землевласник.

Протягом XV - першої половини XVI ст. у житті селян відбувалися істотні зміни, сутність яких полягала в обмеженні особистої свободи, поступовому закріпаченні. За тих часів в Україні розвивалося велике (князівське та пансько-боярсько-шляхетське) землеволодіння, яке називали магнатським. Воно

зростало за рахунок дарувань великого князя, захоплення пусток, земель сільських громад.

Прочитайте уривок з історичного джерела. Які повинності були поширені серед українського селянства? Як уривок із джерела відображає становище українського селянства? Пригадайте, як у часи Русі-України називали категорії населення, описані в уривку з історичного джерела.

«Порадившись про користь приватних справ шляхти нашого королівства, які мають найбільшу шкоду від злочинних дій селян-утікачів, так що багато з наших підданих потерпають від нестачі слуг чи робітників, а отже занедбання термінових робіт, ухвалюємо і постановляємо: ловити всіх, що перебувають там, селян, які без відома і волі свого пана втекли і переселилися до інших місць. Затриманих мають використовувати на громадських роботах доти, доки пан, затриманого чи затриманих відшукавши, не вимагатиме їх. На вимогу пана за наявності доказів, що це саме його піддані, старости та їхні заступники, а також міські уряди зобов'язані видати його [підданого] негайно, зі стягненням у його господаря двадцяти грошів, які, згідно з нашою постановою, мають належати їм за працю і старанність, виявлені при затриманні підданого».

Постанова вального сейму проти селян-утікачів. 1532 р.

Фільварок - велике багатогалузеве господарство, де сировину не тільки виробляли, а й переробляли (на гуральнях, у чинбарнях, млинах тощо) для подальшого продажу.

Гуральня - господарство, де виготовляли горілчані вироби. Закріпачення - система суспільних відносин, яка встановлювала залежність селянина від землевласника і передбачала прикріплення селянина до землі, право землевласника (пана) на працю та майно селянина, відробіток селянином на його користь панщини. Закріпачення розглядається як певна форма рабства.

Від другої половини XV ст. розгорнулося виробництво зерна на продаж у Західну Європу. Шляхта Галичини та Західної Волині почала створювати фільварки. Фільваркове господарство, на відміну від натурального, виготовляло продукцію на продаж, а не для внутрішніх потреб власника. Власникам фільварків було вигідно, щоб селяни працювали в панському маєтку з «тяглом» (робочою худобою та інвентарем). Крім того, вони були дуже не зацікавлені в переході селян до іншого землевласника й усіляко прагнули обмежити це право.

Першим відомим документом, який започаткував закріпачення селян, вважають рішення шляхетського сейму Галицької землі від 1435 р. За ним селянин мав право піти від землевласника лише на Різдво, сплативши йому великий викуп. На українських землях Великого князівства Литовського почали закріпачувати селян з 1447 р. згідно з привілеєм короля Казимира IV Ягайловича.

Життя українських міст у другій половині XIV-XV ст. Магдебурзьке право

На українських землях, що перебували у складі Великого князівства Литовського й Королівства Польського, налічувалося близько трьох сотень міст. Найбільше українське місто тих часів - Львів.

За припущеннями вчених, на початку XV ст. у Львові мешкало до 10 тис. осіб, а в першій половині XVII ст. - не менше ніж 22 тис. При цьому площа середньовічного Львова становила лише 1 км2. Великими містами були також Київ з населенням понад 6 тис. жителів, Кам’янець, Кременець, Брацлав, у яких налічувалося понад 4 тис. жителів.

Українські міста й містечка перетворилися на центри внутрішньої та міжнародної торгівлі. У містах кілька днів на тиждень відбувалися торги, на яких продавали сільськогосподарські продукти й ремісничі вироби. У великих містах кілька разів на рік проходили ярмарки, куди з’їжджалися крамарі з товарами місцевого виробництва -хлібом, худобою, хутрами, сіллю, медом, рибою, воском, птицею, лісом, одягом, взуттям, шкірами, а також із заморським крамом.

Упродовж XV-XVI ст. помітно зростав попит на збіжжя: хліб з України вивозили як на захід, так і на південь через чорноморські порти, розбудовані за часів великого князя литовського Вітовта.

В українських містах охоче селився торговий люд з усіх кінців світу. Джерела свідчать, що через вигідне географічне розташування особливим різноманіттям населення вирізнявся Львів. Тогочасний мандрівний купець із Гданська Мартін Ґруневеґ пригадував: «У Львові, як і у Венеції, стало звичним зустрічати на ринку людей з усіх країн світу у своїх уборах: угорців у їхніх малих ма-герках, козаків у великих кучмах, москови-тів у білих шапках, турків у білих чалмах...

Кожен, якою мовою він би не розмовляв, знайде тут і свою мову».

Роздивіться піраміду українського суспільства XV - початку XVI ст. 1. Аргументуйте місце кожної верстви або групи. Визначте роль кожної з верств у житті тогочасного суспільства. 2. Поміркуйте, чому шляхті дослідники відводять роль політичного провідника народу, виразника й захисника його національних інтересів. 3. Що відрізняло князів від інших представників привілейованих верств?

Від середини XIV ст. в українських містах у складі Литви і Польщі поширилося магдебурзьке право, що виникло в XIII ст. в Німеччині (м. Магдебург). Міста, яким було надане це право, були вільні від управління, судової та адміністративної влади місцевих феодалів (власників міст). Тож магдебурзьке право передбачало створення міського самоврядування. Містяни через органи самоврядування самі регулювали питання торгівлі, визначали міри покарання за різні злочини тощо.

Надавати місту магдебурзьке право було привілеєм великого князя литовського або польського короля. Із часом такий привілей отримали стосовно своїх міст і магнати. Перші офіційно задокументовані згадки про поширення міського права в Україні належать до часів Галицько-Волинського князівства (Сянок, 1339). У 1356 р. магдебурзького права домігся Львів, 1374 р. - Кам’я-нець. У XV-XVI ст. воно поширилося в містах Правобережної України. Київ отримав привілей на магдебурзьке право в 90-х роках XV ст.

Магдебурзьке право надавало містам різноманітні господарські привілеї. Так, із магдебурзьким правом в українських містах виникли ремісничі об’єднання - цехи.

Цех - самоврядна громада вільних ремісників однієї чи кількох спеціальностей, очолена виборним старшиною, цехмайстром, найавторитетнішою особою серед майстрів, об’єднаних у цех.

Цехи брали під контроль певні ремесла, усували конкуренцію, дбали про професійну етику і всіляко боронили привілеї своїх членів. Вступ до цехів був утруднений і обмежений, засновники цеху складали статут, за яким закріплювалися права та обов’язки кожного учасника цеху. Подібними до ремісничих цехів, іноді з тією самою назвою, були фахові організації учителів, лікарів, аптекарів, адвокатів. Джерела свідчать, що у 80-х роках XIV ст. цех шевців міста Перемишля (Галичина) отримав цехову грамоту, яка гарантувала місцевим ремісникам ті самі права, що їх уже мали львівські цеховики. Згідно з реєстром цехових ремісників Львова 1425 р. у місті вже діяло близько десятка цехів (шевців, кравців, пекарів, столярів, ковалів, лимарів, сідлярів, кушнірів, пивоварів тощо).

Прочитайте уривок із джерела і дайте відповіді на запитання.

1. Визначте права та обов’язки міської ради. 2. Хто в сучасному суспільстві виконує функції ради і бурмистра?

«Обов'язком ради та бурмистрів є принаймні раз на тиждень або кожний раз, коди вимагатиме потреба, збиратися в ратушу, радитися про добро громади, здобувати нові користі для громади та запобігати шкодам, залагоджувати й розсуджувати всілякі спори, вишукувати способи, щоб їжа й напої в місті не були дорогими, і карати продавців, які порушуватимуть розпорядження райців або загальні ухвали. Окрім цього, вони мають наглядати за пекарями, різниками й шинкарями, пильнувати обману в мірах і вагах під час продажу товару... Рада також має запобігати сваркам у місті, боронити від кривд сиріт і вдів та викорінювати шкідливі й безчесні ігри - карти, кості й таке інше негідне. Кожного року рада мусить складати рахунки з усіх міських прибутків перед старшими й визначнішими людьми з громади».

З посібника з міського права Бартоломея Троїцького.

7565 р.

Пам’ятник постав на честь повернення місту в 1802 р. магдебурзького права. Цю подію кияни святкували три дні ілюмінаціями й балами, а пізніше зібрали кошти на будівництво каплиці й пам’ятника з фонтаном. Автор монумента - відомий київський архітектор Андрій Меленський.

Пам’ятник магдебурзькому праву в Києві. Сучасне фото

ПІДСУМОВУЮЧИ ВИВЧЕНЕ

Я ВЖЕ ЦЕ ЗНАЮ

Українське суспільство XIV - початку XVI ст., як і за часів Русі-України, поділялося на верстви. На верхівці суспільної піраміди була шляхта, яка, у свою чергу, складалася із князів, панів і зем'ян. Шляхта як привілейована верства володіла великими земельними наділами, маєтками, які могла передавати у спадок.

Окреме місце в українському суспільстві належало православному духівництву, яке не підлягало світському суду. У XIV ст. православну, руську, віру прийняли литовські князі, тож авторитет православної церкви був досить високим. Однак у XIV - на початку XVI ст. становище української православної церкви змінилося. На початку XV ст. загострилася боротьба між Литвою і Московією за вплив на Київську православну митрополію. Москва, яка заявляла претензії на Київську митрополію, фактично порвала з нею, самовільно обравши митрополита. При цьому Київська митрополія залишилась у єдності з Константинополем.

Найменш захищеною і найчисленнішою верствою українського суспільства XIV-XVI ст. були селяни, які жили громадами й спільно користувалися землею. У XV ст. на українських землях у складі Польщі почали виникати фільварки, власники яких (шляхта) орієнтувалися на продаж вироблених товарів. Тому селяни, які жили у фільварках, мусили виконувати на користь пана дедалі більше роботи. Згодом це призвело до обмеження свободи й закріпачення українських селян.

У XIV - на початку XVI ст. активно розвивалися українські міста. Вони перетворювалися на центри внутрішньої і зовнішньої торгівлі Литви й Польщі. З пожвавленням торгівлі в українських містах, особливо на Галичині, з'явилося чимало іноземців, які принесли свою культуру і суспільний лад на українські терени. В Україні поширилося магдебурзьке право, яке міста купували у великого князя литовського чи польського короля. У містах із магдебурзьким правом поширилася цехова система, що сприяло збільшенню ремісничого виробництва та удосконаленню товарів.

ПЕРЕВІРТЕ СЕБЕ

1. Сучасником яких відомих вам подій в історії України був Костянтин Острозький?

2. Дайте визначення поняттям.

Цех, магдебурзьке право, фільварок, закріпачення, магнати.

3. Виберіть слова та словосполучення, які стосуються міського життя за литовсько-польської доби.

Війт і бурмистр, цехи і цехмайстри, смерди та холопи, рада і лава, Городельська унія, дворища та дими, магдебурзьке право, ярмарки й торги.

Свій вибір поясніть.

4. Дайте відповіді на запитання.

Яким було становище духівництва й православної церкви у складі Великого князівства Литовського? Які події спричинили погіршення становища української православної церкви? Що таке дворища й дими? Які зміни в житті українських селян відбувалися в XV-першій половині XVI ст. ? Скільки міст налічувалося на теренах України в XVI - першій половині XVII ст.? Яким був склад їхнього населення? Яких змін зазнавали міста з отриманням магдебурзького права?

5. Схарактеризуйте роль української шляхти в житті тогочасного суспільства на прикладі князя Костянтина Острозького.

6. Які особливості в житті сучасних міст сягають часів запровадження магдебурзького права? Як ви вважаєте, чому розвиток людства пов'язаний саме з містами?

 

 

Це матеріал з підручника Історія України за 7 клас Власов

 



Попередня сторінка:  Крим та українське Причорномор'я. Укр...
Наступна сторінка:   Розвиток культури на українських земл...



^