uabooks.top » Всесвітня історія » Англія: від англосаксонських королівств до сходження Тюдорів
Інформація про новину
  • Переглядів: 242
  • Дата: 15-08-2020, 16:24
15-08-2020, 16:24

Англія: від англосаксонських королівств до сходження Тюдорів

Категорія: Всесвітня історія




Пригадайте, чи були в період середньовіччя на теренах України органи станового представництва.

1. Нормандське завоювання Англії. Британські острови часто називають Альбіоном (від лат. «альбус» - білий): чи то через часті тумани, чи то через білосніжні крейдові урвища вздовж їхнього південного узбережжя. Із середини V ст. сюди, на колишню римську провінцію Британію, обрушилися германці - юти, англи й сакси. Тимчасово їхній натиск вдалося призупинити. Спогади про цю героїчну добу збереглися в легендах про хороброго короля Артура і лицарів Круглого столу. Але поступово завойовники захопили майже всю Британію і утворили на її землях кілька королівств. У IX ст. королівства об’єдналися і країну стали називати Англією, оскільки найуживанішою в ній була мова англів. Загарбники і підкорені злилися в єдиний народ - англосаксів.

Об’єднання не врятувало Англію від вторгнень норманів, серед яких переважали датчани. Король Альфред Великий (871-900) організував опір завойовникам: створив міцне професійне військо, побудував великий флот, звів прикордонні укріплення. Він здобув над датчанами низку перемог і змусив їх укласти договір про подал Англії на дві частини. В одній повновладним правителем став він сам, решта відійшла скандинавам і отримала назву «Денло».

У 1042 р. було остаточно покінчено з датським пануванням на теренах Англії. На престол зійшов представник англосаксонської династії Едуард Сповідник. Після його смерті на трон претендували двоє його родичів -знатний англосакс Гарольд та нормандський герцог Вільгельм. Важко-озброєна армія нормандців, ядро якої складала кіннота, перетнула Ла-Манш і висадилася на півдні Англії. Англосакси билися з винятковою мужністю, але в жовтні 1066 р. у битві біля Гастінгса зазнали поразки. Найкращі англійські воїни разом з королем Гарольдом загинули, захищати країну було нікому. Тож Лондон відкрив ворота переможцю. Нормандський герцог став королем Англії Вільгельмом Завойовником.

XIII ст. З «Великої історії Англії, або Хроніки від 1066 до 1259» Матвія Паризького

Англи піші, озброєні двосічними сокирами, з’єднавши щити, утворили непроникну стіну. Гарольд - також піший - стояв разом з братами біля свого прало-

ра, щоб нікому не спало на думку втікати. Билися несамовито, обидві сторони не хотіли поступатися. Раптом з’явився Вільгельм і дав своєму війську сигнал до удаваної втечі. Побачивши це, англи розладнали свої щільні ряди і швидко погналися за втікачами. Однак нормандці, повернувши проти ворогів, напали на них і, своєю чергою, змусили бігти англів. Перемога дісталася нормандцям. Гарольда було поранено стрілою в голову, він загинув на полі битви.

До якої хитрості вдався Вільгельм, щоб досягти перемоги в битві біля Гастінгса?

Англосакси неодноразово підіймали повстання. Вільгельм жорстоко їх придушував, а землі непокірної знаті роздавав лицарям-завойовникам. Король наділяв землею поступово, у міру того, як забирав її в місцевого населення. Тому володіння баронів (великих землевласників) було розкидано в різних районах, що заважало виникненню незалежних князівств. У результаті влада короля в Англії виявилася міцнішою, ніж в інших країнах Західної Європи. На відміну від них, тут діяло правило «Васал мого васала є моїм васалом», і всі лицарі служили в королівському війську.

Зміцненню королівської влади сприяв також перший у середньовічній Європі загальний поземельний перепис, який прошв Вільгельм. Король отримав інформацію про розміри володінь і прибутки своїх васалів, а також точні дані для грошового оподаткування всього населення. Під час перепису від жителів під страхом покарання вимагали, як на Страшному суд, казати тільки правду. Тому всі зроблені записи назвали «Книгою Страшного суду».

Чому поземельний перепис сприяв зміцненню королівської влади?

Для утримування в покор переможеного народу Вільгельм подлив країну на графства і в кожному з них побудував замок-фортецю. Най-відомішим з них є лондонський Тауер - одна з королівських резиденцій, де була також в’язниця, а у двор відбувалися страти.

Тепер тут розташовано сховище королівських коштовностей і музей старовинної зброї. За легендою, Лондон процвітатиме, поки в Тауері житимуть 12 чорних воронів. Цієї традиції англійці дотримуються до сьогодні. Ще маленьким пташенятам підрзають крильця, аби вони не могли вилетіти із замку.

Ставши королем Англії, Вільгельм залишився водночас герцогом Нормандії, тобто васалом французького короля. Із цього моменту і на декілька наступних століть історичні долі двох держав тісно переплелися.

2. Генріх II Плантагенет. Вільгельм Завойовник та його наступники перетворили Англію на могутню державу. подальше посилення пов’язане з іменем правнука Вільгельма - Генріха (англ. - Генрі) II Плантагенета (1154-1189).

Крім Англії, до складу його величезної Анжуйської держави входила також майже половина Франції, зокрема багаті Нормандія та Акві-танія. Генріх II був невтомним правителем. Здавалося, він школи не відпочиває, постійно роз’їжджає по своїх володіннях і всюди наводить лад. Щоб мати надійну опору, король призначив шерифами (управителями англійських графств) відданих собі людей незнатного походження. Генріх II здійснив низку реформ, які було спрямовано на зміцнення держави.

Важливі зміни викликала судова реформа, яку прошв Генріх II. Раніше справи розглядали місцеві сеньйоріальні суди, які оголошували вирок за результатами поєдинку або після застосування ордалій - важких випробувань водою, розпеченим залізом чи вогнем. Невинним вважався лише той, хто витримував ці випробування.

Генріх II установив нош правила. Кожна вільна людина могла за певну плату перенести розгляд своєї справи із сеньйорального до королівського суду. Там судді діяли зовсім інакше. Вони опитували 12 «гідних, чесних і таких, що заслуговують на довіру» місцевих жителів, які свідчили під присягою (тому їх називали присяжними). Поступово суди присяжних витіснили феодальні, усією країною поширилося єдине королівське право.

Порівняйте сеньйоріальний суд і суд присяжних. Чому люди обирали останній?

Важливе значення мала військова реформа. Генріх II обмежив військову службу феодалів терміном до 40 див. За решту служби (а іноді й за всю) вони мусили сплачувати своєрідний податок - «щитові гроші». На ці кошти король набирав наймане лицарське військо. Крім того, Генріх II зобов’язав усіх вільних чоловіків мати озброєння, щоб за потреби з них можна було створити ополчення. Залежність короля від військових сил феодалів різко зменшилася.

3. Велика хартія вольностей. Син і спадкоємець Генріха II, Річард І Левове Серце,

був героєм хрестових походів, поетом, чудово освіченою людиною, але поганим політиком. Він провів життя майже в постійних мандрах, за десять років свого правління лише десять місяців прожив в Англії і навіть не знав англійської мови. Після загибелі Річарда корону успадкував його молодший брат Іоанн Безземельний. Своєю підступністю, переслідуванням неугодних баронів і нескінченними податками він викликав ненависть підданих.

Спроби Іоанна втрутитися у справи церкви спровокували конфлікт з Папою Інокентієм III.

Папи римські вимагали від королів скласти васальну присягу і через конфлікт з монархом могли відлучити від церкви цілі крани. Так,

Папа Інокентій III відлучив короля Іоанна Безземельного від церкви і погрожував позбавити трону. Переляканий Іоанн відступив, визнав себе васалом Папи і дав обіцянку щороку сплачувати йому велику грошову суму. Принизлива угода спричинила обурення в Англії. Становище загострилося після поразок англійців у Нормандії, куди, скориставшись ситуацією, вдерся французький король Філіпп II Август. За короткий час Іоанн втратив понад половину своїх французьких володінь. Коли ця звістка досягла Англії, барони вчинили заколот. їх підтримало духовенство, лицарство й міста. Лондон відчинив перед повстанцями ворота.

Іоанну Безземельному не залишалось іншого, як визнати вимоги баронів, яга отримали назву «баронські статті». Компромісом між баронами та короною стала підписана 15 червня 1215 р. Велика хартія вольностей. Одним з її головних принципів є верховенство закону над монархією. Цікаво те, що фактично дія Великої хартії вольностей триває у Великій Британії до сьогодні. Копії документа зберігаються в британських музеях і національних архівах та охороняються як важлива пам’ятка в історії держави. Велика хартія вольностей складалася зі вступу та 63 статей. У гай король обіцяв не обмежувати права англійської церкви, не обтяжувати баронів податками, не розорювати народ штрафами, не допускати сваволі королівської влади, опікуватися торгівлею і не порушувати міських привілеїв. По суті, прийняття Хартії означало капітуляцію короля перед повстанцями. їхні вимоги було задоволено.

Основне значення документа полягало в обмеженні королівської влади на користь великих феодалів. За виконанням його положень стежила виборна Рада баронів, яка в разі порушення Хартії могла оголосити королю

війну. Певні гарантії від сваволі влади отримали вільні люди. Утім король Іоанн не мав наміру дотримуватися Хартії. Між ним і баронами почалася війна, але в розпал воєнних дай король помер. За його наступника, короля Генріха III, Хартія зазнала кількох редакцій. До неї вносили зміни, що стосувалися здебільшого норм приватного права, а не основ управління державою чи повноважень монарха. Остання версія Великої хартії вольностей з’явилася 1225 р. і саме в такому вигляді була визнана англійськими монархами та поступово перетворилася на основний закон держави, ставши підвалиною англійської демократії.

1215 р. З Великої хартії вольностей

1. Щоб англійська церква була вільною і володіла своїми правами в цілості і своїми вольностями в недоторканності. Пожалували ми також усім вільним людям королівства нашого за нас і за спадкоємців наших на вічні часи всі нижче-писані вольності.

12. Ні щитові гроші, ні інші побори не повинні стягуватись у королівстві нашому інакше, як за загальною згедою королівства нашого, якщо це не для викупу нашого з полону, і не для посвячення в лицарі первородного сина нашого, і не для видання першим шлюбом заміж первородної доньки нашої.

20. Вільну людину можна штрафувати тільки відповідно до реду провини, причому має залишатися недоторканним її знаряддя.

32. Ми не станемо утримувати в себе землі тих, хто звинувачений у важких злочинах, довше року і дня, а потім землі ці мусимо повернути їхнім сеньйорам.

39. Жодну вільну людину не буде заарештовано чи ув’язнено, чи позбавлено майна, чи оголошено поза законом, чи вигнано, чи в якийсь інший спосіб знедолено. Ми не вчинимо проти неї жодних дій і не дозволимо зробити це комусь іншому, інакше ніж за законом країни.

41. Усі купці повинні мати право вільно і безпечно виїжджати з Англії та в’їжджати до Англії, перебувати у країні та пересуватися як суходолом, так і водою для того, щоб купувати і продавати без усяких незаконних мит.

61. Ми даємо гарантію, що барони оберуть двадцять п’ять баронів з королівства, кого забажають, а ті повинні всіма силами охороняти та змушувати охороняти мир і вольності, які їм надали. Якщо ми або хтось із слуг наших якусь із статей миру або гарантії порушимо, двадцять п’ять баронів тиснутимуть на нас усіма засобами, тобто шляхом захвату замків, земель, володінь та всіма іншими доступними їм способами, поки не буде виправлено порушення відповідно до їхнього рішення...

Доведіть, що Велика хартія вольностей захищала права людини.

4. Виникнення парламенту і нош випробування. Син Іоанна Безземельного Генріх III (1216-1272) не вирізнявся твердим характером і легко потрапляв під чужий вплив. За наполяганням дружини-францу-женки він щедро роздавав землі та посади її численним родичам, нехтуючи інтересами англійських феодалів. Обурена знать підняла повстання, і владу захопила Рада баронів, без узгодження з якою король не мав права ухвалювати рішення.

Свавілля баронів не влаштовувало лицарів, міста і частину знай. Вони продовжили боротьбу й на чолі з графом Симоном де Монфором вступили у відкриту війну з королем. Монфор розбив королівське вій-

сько і увійшов у Лондон. Генріх III разом зі старшим сином потрапили в полон, а Монфор став правителем Англії. Щоб заручитися широкою підтримкою, він у 1265 р. скликав збори, на які запросив не лише верхівку духовенства та знай, а й представників лицарства і міст. Так було започатковано англійський парламент. Невдовзі граф Монфор загинув у бою. Новий король Еду-ард I, утім, зберіг традиції парламентаризму.

У середині XIV ст. внаслідок «чорної смерті»

Англія втратила третину населення. Робочих рук не вистачало, заробітна плата різко підвищилася.

Перед феодалами й міськими багатіями постало питання: звідки взяти робітників і як змусити їх працювати за низьку плату? На допомогу їм прийшла королівська влада, видавши низку законів - так зване «робітниче законодавство». Усі люди віком від 12 до 60 років мусили найматися на роботу за ту плату, яка існувала до чуми. Ті, хто залишав наймача без його дозволу, потрапляли до в’язниці. Найменша провина каралася штрафом. У відповідь країною прокотилася хвиля селянських заворушень.

Водночас із критикою церкви виступив професор Джон Вікліф. Він закликав духовенство відмовитися від багатств і пере дати їх світським правителям. Щоб зробити Святе Письмо доступним народу, Вікліф сприяв його перекладу з латини англійською мовою.

Учення Вікліфа було засуджене як єретичне, але знайшло широкий відгук у народ. Його підхопили й надали йому нового звучання лоларди - бідні священники. Вони запитували: «Коли Адам орав, а Єва пряла, хто був тоді дворянином?». У цих словах відбивалися інтереси простого народу.

5. Війна троянд. Наприкінці XIV ст. група баронів скинула з престолу останнього Плантагенета. До влади в Англії прийшла династія Ланкастерів. Проте свої права на трон заявила ще одна могутня родина - герцоги Йорки. Герб Ланкастерів прикрашала червона троянда, а герб Йорків - біла. Тому кровопролитна 30-річна бійня між ними отримала назву війна Червоної і Білої троянд (1455—1486). Попри свою романтичну назву, вона була надзвичайно жорстокою і супроводжувалася палацовими інтригами, підступними зрадами й жорстокими розправами.

У результат цієї війни в Англії зійшла на трон нова династія Тюдо-рів, представники якої поєднали у своєму гербі червону та білу троянди. Король Генріх VII спирався на нових дворян, зацікавлених у посиленні королівської влади. Він продовжував скликати парламент, але повністю підпорядкував його собі. Як і в інших країнах, влада короля дедалі посилювалася.

ПЕРЕВІРЯЄМО ЗНАННЯ

1. Як Альфреду Великому вдалося зупинити норманів?

2. Чому в ХІ-ХІІ ст. влада короля в Англїі була міцнішою, ніж у Франції?

3. Що таке «щитові гроші»?

4. Як реформи Генріха II сприяли посиленню Англії?

5. Які події спричинили появу Великої хартії вольностей? У чому історичне значення цього документа?

6. Чим можна пояснити, що англійський парламент не припинив своєї діяльності після закінчення громадянської війни?

7. Які наслідки для Англії мала війна Червоної і Білої троянд?

Удосконалюємо вміння

У складіть схему державного управління станової монархії на при

кладі Англії.

ДІЄМО ТВОРЧО

Використовуючи матеріал параграфа, доведать, що Велика хартія вольностей є важливим і цінним документом для сучасних європейців. Спробуйте окреслити її значення для становлення європейської правової культури.

Запам’ятовуємо дати

1066 р. - завоювання Англії нормандцями 1215 р. - Велика хартія вольностей 1265 р. - виникнення англійського парламенту 1455-1486 рр. - війна Червоної і Білої троянд

 

Це матеріал з підручника Всесвітня історія за 7 клас Подаляк

 





^