Роздивіться діаграми та виконайте завдання. 1. Які з воєводств мали найбільшу кількість населення? 2. Визначте найбільше та найменше заселені українські воєводства (це можна зробити за формулою: Г = Н/П, де Г - густота населення, Н - кількість населення, П - площа території). 3. Як гадаєте, з чим була пов’язана нерівномірність заселення українських воєводств? Які з воєводств мали найбільше і найменше населених пунктів? 4. Що могло вплинути на появу нових міст, містечок, сіл в українських воєводствах?

Адміністративно-територіальний поділ та населення українських земель

1. Розвиток міст у XV^XVII ст.

Залежно від підпорядкування міста в українських землях Речі Посполитої поділялися на: 1) королівські (Польща) або великокнязівські (Литва) - до цієї групи належали здебільшого найдавніші міста; 2) приватновласницькі (найчис-ленніша група міст); 3) церковні.

XVI - перша половина XVII ст. - час появи та бурхливого розвитку міст. На території Руського й Белзького воєводств до кінця XVI ст. існувало понад 200 міст і містечок. Переважну більшість мешканців Руського, Белзького та Подільського воєводств, що перебували у підпорядкуванні Королівства Польського, становили німецькі, вірменські та єврейські громади, які виборювали у короля право на самоврядування, перетворюючи міста на міжнаціональні й міжконфесійні центри торгівлі.

Міста на українських теренах Великого князівства Литовського не зазнали таких активних іноземних впливів, як на Галичині чи Поділлі. Утім, на початку

XVI ст. на Волині набирала обертів урбанізаційна хвиля, тож уже на середину

XVII ст. тут було понад 180 міст і містечок. Поява нових міст була зумовлена утвердженням великої земельної власності князів-магнатів. Князь отримував привілей на спорудження замку та осадження міста з дозволом на торгівлю у ньому у певні дні. Новостворені міста й містечка, на відміну від галицьких, тривалий час зберігали напіваграрний характер, а їхні мешканці були тісно пов’язані з сільською округою та сільськогосподарськими заняттями. Позаяк заняття ремеслами часто не задовольняло матеріальних потреб містян, ремісники мусили обробляти ще й орні землі.

Після постанови сейму 1590 р., що передбачала роздавання нібито «пустель, що лежать за Білою Церквою», завдяки активній будівничій діяльності магнатів і шляхти на середину XVII ст. у Київському воєводстві з’явилося близько 200 міст та містечок, у Брацлав-ському - близько 100. Ця розбу-довча діяльність має економічне пояснення: містечко приносило власникам у 5-10 разів більший прибуток, ніж село, з якого воно виникало. Містечка були переважно невеликими за кількістю населення (половина з таких поселень на Київщині налічувала до 100 дворів).

Оскільки Київщина та Брац-лавщина жили під постійною загрозою татарських набігів, місто обов’язково повинне було мати укріплення, куди стікалися мешканці довколишніх сіл у разі наближення татарських загонів. Оборонні потреби накладали відбиток на спосіб життя містян.

Відтак, окрім занять ремеслом і торгівлею, мешканці таких міст мусили відбувати військову службу.

Обсяг і характер військової служби у кожному регіоні відрізнявся. Приміром, мешканці Вінниці виставляли регулярні сторожові загони за містом, а при наближенні татар мусили виїжджати під проводом замкового намісника назустріч ворогові. Кияни мали обов’язок утримувати бойового коня і зброю для раптового воєнного походу, окрім того,

покидаючи місто у торговельних справах, кияни мусили залишати замість себе заступників. Вирушати з конем та зброєю на захист свого міста у разі загрози було єдиною повинністю мешканців Канева, Білої Церкви, Черкас, Переяслава, Корсуня та інших прикордонних міст, які від решти податків звільнялися.

Роздивіться зображення українських міст на с. 42, 43 і дайте відповіді на запитання. 1. Як гадаєте, яке з них у XVII ст. належало церкві, яке було королівським, а яке перебувало у власності магната/шляхтича? 2. Скориставшись додатковими джерелами, з’ясуйте, за яких обставин, ким і коли ці міста засновані. 3. Чи відрізнявся побут і спосіб життя їхніх мешканців?

2. Особливості розвитку торгівлі

У містах і містечках, окрім щоденної торгівлі, кілька разів на тиждень відбувалися торги, на яких продавали сільськогосподарську продукцію й ремісничі вироби. У великих містах по кілька разів на рік проходили ярмарки. На них приїздили купці з різних міст і країн. Деякі ярмарки спеціалізувалися на реалізації окремих товарів - зерна, худоби, шкіри тощо. Особливе значення мали ярмарки у Львові, Луцьку, Кам’янці-Подільському, Києві.

Найважливішим торговим центром тих часів був Львів. Це було найбільше в українських землях місто за чисельністю населення: на кінець XVI ст. -близько 17-20 тис. осіб (із них 5 тис. жило у середмісті, тобто на обведеній мурами території), а в середині XVII ст. кількість львів’ян зросла до 22-25 тис. осіб.

Львів мав право складу: всі товари, привезені з інших країн, мали продаватися спочатку у Львові, а вже те, що залишалося, розвозили по інших містах. Це приносило неабиякі прибутки місцевому купецтву. Зі східних українських районів до Львова приганяли великі гурти волів, привозили шкури, хутро, віск, мед, рибу, різні промислові вироби. Зі Сходу привозили прянощі, прикраси, шовк тощо. Із Криму, Балкан та Угорщини постачали вина, із Західної та Центральної Європи - сукно, металеві вироби, одяг. У торгівлі східними товарами основну роль відігравали вірменські та грецькі купці.

Складське право діяло і в Києві, котрий стояв на шляху, що поєднував Крим і Північне Причорномор’я з Мос-ковією, обслуговуючи так звану московсько-ординську торгівлю. Купецькі каравани йшли суходолом чи Дніпром повз Черкаси та Канів, до Києва; тут відкривалися річковий та сухопутний шляхи на Чернігів і далі, вгору по Десні на Новгород-Сіверський до Москви. Цим торговельним шляхом через Подніпров’я курсували різноманітні східні товари: тканини, одяг, килими, шовк-сирець, прянощі (шафран, перець, імбир), фарби, коштовності, ладан, мускус, мило, зброя. Щоправда московсько-литовські та Лівонська війни негативно позначилися на торговельних відносинах між Московією та Литвою, тож із середини XVI ст. більшість торговельних шляхів зі Сходу пролягали через Поділля та Галичину на Західну Європу.

Прочитайте тексти джерел і дайте відповіді на запитання. 1. Що вражало чужинців у повсякденному житті Львова та Києва? 2. Які товари продавали на базарах? 3. Як, на вашу думку, розвиток торгівлі позначався на добробуті мешканців міст? 4. Які фактори впливали на особливий розвиток Києва та Львова? 5. Порівняйте розвиток Києва та Львова, виділіть спільні та відмінні риси.

«Всі будинки міста кам'яні, дорогі, облицьовані, широкі, високі, три- і чотириповерхові. Льохи та пивосховища з каменю і вриті в землю, щоб влітку напої були холодними. Це багатолюдне місто, повне достатків, тут багато фруктів. Кажуть, що в країні руських іншого такого міста нема. Це столиця. Міщани живуть заможно, у розкошах... Крамниці повні товарів, усього вдосталь, і що захочеш, у Львові знайдеш. Там є багато різних майстрів і ремісників: майстрів-золотарів, золото-швей, скульпторів, мулярів, різьбярів по каменю й мармуру та ін. Тому туди приїздять зі всіх країн світу і з усіх областей: одні вироби знаходять готові, інші - замовляють. Туди приїздять також вершники і воїни (піхотинці), князі й пани і купують там зброю, шоломи, кольчуги, піки, списи, мечі, сокири, ратища, персні тощо; звідси вивозять усе, що потрібно для війни. І якщо навіть приїде сто тисяч воїнів, вони знайдуть усе, що їм потрібно, бо це велика столиця. Там є і кравці, оді-яльники, гарбарі, красильники, сірничники, виробники хусток, різні ткачі, намету-вальники, набійники, золотоплавильники й умільці-золотарі. Є також художники, рисувальники, гравери й майстри, які друкують по-польськи, по-руськи і по-вірменськи».

Вірменський мандрівник та історик Сімеон Дпір Лехаці

«Київ наповнений чужоземними товарами, бо немає відомішого, коротшого й надійнішого шляху, ніж стародавня й загальновідома в усіх своїх звивинах дорога, що веде з чорноморського порту, тобто з міста Кафи, через Таврійські ворота (Перекоп) до Гаванської переправи на Борис-фені, а звідти через степи - до Києва; по ній з Азії, Персії, Індії,

Аравії, Сирії везуть на північ у Москву, Псков, Новгород, Швецію й Данію коштовне каміння, шовк і золоте ткання, ладан, фіміам, шафран, перець та інші пахощі. Чужоземні купці, які часто мандрують цією дорогою, збираються у валки до тисячі душ, звані караванами, із багатьма навантаженими візками й нав'юченими верблюдами. Від проходу каравану значні прибутки отримують київські жителі: воєводи, митники, купці, міняйли, човнярі, візники, трактирники й шинкарі... У непоказних київських хатах трапляється не лише достаток, але навіть ряснота плодів, овочів, меду, м'яса, риби; окрім того, вони до такої міри переповнені дорогим шовковим одягом, коштовностями, соболями та іншим хутром і прянощами, що мені самому випадало бачити шовк, який обходився дешевше, ніж у Вільні льон, і перець, дешевший від солі...».

М. Литвин. «Про звичаї татар, литовців і москвитян».

Середина XVI ст.

3. Роль магдебурзького права у розвитку міст

Ви пам’ятаєте, що надання містам королем або великим князем литовським (згодом і власниками-магнатами) привілею на магдебурзьке право сприяло помітному пожвавленню міського господарства та активному формуванню містян як стану.

Міське самоврядування здійснював виборний магістрат, який складався з ради (райці на чолі з бурмистром) і лави, або лавничого суду. Райці відали адміністративно-господарськими справами: до обов’язків ради та бурмистра належали щотижневі засідання в ратуші, під час яких залагоджували суперечки між мешканцями, обговорювали заходи з нагляду за цінами, мірами та вагами на ринках, із захисту вдів і сиріт, викорінення азартних ігор, з витрачання коштів з міської скарбниці.

Лаву, яка чинила суд, очолював війт. У ролі присяжних виступали виборні містяни - лавники. Саме на підставі рішень лавників війт ухвалював вирок.

Попри отримання українськими містами права на самоврядування, українців, а також вірмен і євреїв часто не допускали до міських урядових посад.

Прочитайте текст джерела й дайте відповіді на запитання. 1. Поміркуйте, звідки взято цей фрагмент. 2. Пригадайте, що таке магдебурзьке право. Яких змін зазнавали міста з отриманням магдебурзького права? 3. Які функції покладено на міські органи влади?

«Обов'язком ради й бурмистрів є принаймні раз на тиждень або щоразу, як виникатиме потреба, збиратися в ратушу, радитися про добро громади, здобувати нові користі для громади та запобігати шкодам, залагоджувати й розсуджувати всілякі спори, вишукувати способи, щоб їжа й напої в місті не були дорогими, і карати продавців, які порушуватимуть розпорядження райців або загальні ухвали. Окрім цього, вони мають наглядати за пекарями, різниками й шинкарями, пильнувати обману в мірах і вагах під час продажу їжі, напоїв та іншого товару... Рада також має запобігати сваркам у місті, боронити від кривд сиріт і вдів та викорінювати шкідливі й безчесні ігри - карти, кості й таке інше негідне. Кожного року рада мусить складати рахунки з усіх міських прибутків перед старшими й визначнішими людьми з громади».

4. Поширення цехової системи в українських містах

Уважно роздивіться ремісничі цехові знаки Львівщини, дайте відповіді на запитання та виконайте завдання. 1. Як гадаєте, цехам яких спеціальностей вони могли належати? Відповідь обґрунтуйте. 2. Уявіть, що ви живете у середньовічному місті й вирішили організувати власний цех. Яку спеціальність для свого цеху ви оберете? Розподіліть обов’язки усередині цеху. Створіть цеховий статут і цеховий герб. Представте свій проєкт класу.

З магдебурзьким правом міста переймали й цеховий устрій ремесла. Ви пам’ятаєте, що ремісничі об’єднання - цехи - виникли в західноукраїнських землях наприкінці XIV ст. У Львові у 1425 р. цехів було близько десяти, у 1579 р. - 20, у першій половині XVII ст. - понад 30.

Цех - самоврядна громада вільних ремісників одного чи кількох фахів, очолена виборним старшиною - цехмай-стром, найбільш авторитетною особою серед майстрів, об’єднаних у цехове братство.

Діяльність цехів була спрямована насамперед на усунення конкуренції в ремісничому виробництві. Крім цехмайстера до цеху входили помічники - підмайстри, а також учні. Кожен цех мав письмовий статут, що його затверджував король чи власник міста, який визначав як особливості виробництва, так і спосіб життя ремісників. Цехові статути передбачали суворе покарання за розголошення того, що діялося всередині цеху. Члени цеху були зобов’язані здійснювати спільні обряди, зокрема брати участь у похоронних процесіях, зібраннях у шинку, у церковних святах та церемонії піднесення підмайстра до рангу майстра. На призвідників сварки чи конфлікту під

час загальних зібрань цеховиків накладали чималі штрафи.

Закритість цехової системи ставала джерелом міжетнічних зіткнень на українських землях Галичини і Поділля. Оскільки цехова система на українські терени була занесена із Німеччини та Польщі, членами цехів могли ставати лише католики. Про це, зокрема, згадується в одному з цехових статутів Львова: «Львівські золотарі не мають між собою терпіти ані приймати жодного майстра-єрети-ка (безбожника) чи схизматика (православного), лише католиків, хіба котрийсь єретик з русинів або вірмен поєднався б із Римською церквою». Утім, багатоетнічність західноукраїнських земель не сприяла втіленню в життя подібних цехових вимог. У містах, де українці становили більшість, реалізувати себе у цеховому виробництві було значно простіше.

Інколи цехові статути містили вимоги, спрямовані на підтримку престижу членів цеху. Приміром, окремий пункт ткачів міст Львова і Дрогобича забороняв майстрам ходити босоніж по місту. Статут кравців м. Кам’янця накладав штраф на підмайстрів, які у присутності жінок співали б сороміцьких пісень чи непристойно жартували.

Протягом XVI ст. цехи активно розвивалися в українських містах Київщини, Східної Волині та Брацлавщини, досягнувши найвищого рівня розвитку тоді, коли цехова організація західноєвропейських міст уже занепадала. В українських містах налічувалося понад 100 основних і допоміжних ремісничих спеціальностей, представлених переважно професіями ковалів, слюсарів, кравців, кушнірів, гончарів, котлярів, пекарів. Характерною рисою тутешнього цехового життя був його зв’язок з оборонними функціями міст, в яких вони виникали. Тому частина міських цехів підпорядковувалася безпосередньо урядникам замку.

За середньовіччя медиків поділяли на класичних лікарів та цирульників. І якщо перші вели самостійну практику, то другі дотримувались основних правил життя та самоорганізації середньовічного суспільства, об’єднуючись у цехи. У Львові цех цирульників було засновано у 1512 р. Тож, імовірно, він був першою професійною спілкою лікарів. Цирульники в ті часи, окрім характерних перукарських послуг, займалися лікуванням ран, стоматологією, хірургічними операціями, вправлянням кісток та переломів, кровопусканням, ставленням банок та виготовленням ліків. Та й саме слово «цирульник» - це видозмінена похідна від латинського chirurgicus

(^хірур^г).

5. Сільське самоврядування

Як і раніше, селяни жили громадами. Члени сільської громади спільно користувалися пасовиськами, лісами, озерами, ріками. Орні землі розподіляли між частинами громади - дворищами, які об’єднували по кілька дворів-димів, тобто господарств окремих сімей. Різноманітні податки й повинності на користь держави та землевласника сільська громада також розподіляла поміж дворищами. Сільську громаду очолював обраний на сільському сході представниками дворищ отаман.

Сільська громада обирала також власний суд. Його називали копним (від «копа» - зібрання громади), і складався він із «суддів копних» - «мужів». Коп-ний суд скликали просто неба на заздалегідь призначеному місці. Суд розглядав цивільні й кримінальні справи, зокрема й суперечки за землю та вбивства. Поступово, із переходом землі громад у власність землевласників, копний суд було замінено на суд вотчинний.

6. Господарство селян, розвиток фільварків

Фільварок - велике багатогалузеве господарство, у якому сировину не тільки виробляли, а й перероблювали на винокурнях, у чинбарнях і млинах. Вироблена продукція призначалася переважно для продажу. Винокурня (гуральня) - господарство, де виготовляли горілчані вироби.

Чинбарня - господарство, де вичиняли, обробляли шкіру.

Вирішальну роль у поширенні фільваркових господарств на землях Речі Посполитої відіграла економічна ситуація, за якої у Європі упродовж XV ст. стрімко зростали ціни на сільськогосподарську продукцію. У країнах Західної Європи внаслідок активної торгівлі невпинно зростала кількість міського населення і водночас зменшувалася кількість сільськогосподарських виробників. Відкриття й освоєння Америки наповнило європейські ринки небаченою кількістю золота та коштовностей. Усе це штовхало шляхту Речі Посполитої до активнішого розвитку власного фільваркового господарства. У фільварках вирощували здебільшого пшеницю, жито та ячмінь. Використовували трипільну систему обробітку землі, проте збільшення прибутковості господарства досягалося не шляхом удосконалення виробництва і знарядь праці, а переважно завдяки посиленню соціального тиску на селян, які працювали у фільварку. Відтак, зацікавлені в зростанні прибутків землевласники розширювали площі фільваркових земель, захоплюючи наділи сільських громад, примушуючи селян працювати на себе з власним реманентом, тобто впроваджували панщину.

Уважно роздивіться ілюстрацію, прочитайте текст. Використовуючи також інформацію з інтернет-ресур-сів, дайте відповіді на запитання. 1. Що таке селітра? 2. Для чого використовували селітру в XVII ст.? Чи змінилася мета її застосування нині? 3. В який спосіб нині видобувають селітру? 4. До яких позитивних і негативних наслідків призводило/призводить використання селітри?

Інтенсифікація сільського господарства була тісно пов’язана із розвитком допоміжних промислів, серед яких значне місце з початку XVII ст. займав видобуток селітри - сировини для виробництва пороху. Основними об’єктами, що їх використовували у «миттєвому» способі виробництва селітри на території України, були стародавні кургани, а також залишки фортифікаційних споруд давньоруських городищ.

Швидкому зростанню кількості фільварків на українських теренах у середині XVI ст. сприяла поява закону, затвердженого Сигізмундом II Августом у 1557 р. Документ, який дістав назву «Устава на волоки», передбачав поділ усіх земельних володінь короля на однаково рівні ділянки - волоки, які можна було

купувати. Найродючіші чорноземи відводили під князівські чи шляхетські фільварки, менш родючі землі розподіляли між селянами. Усі дорослі селяни з категорії тяглових за користування волокою мусили відпрацьовувати два дні панщини на тиждень у фільварку. Деякі селяни орендували землю у сусідніх селах, бідніші родини брали волоку на 2 або 3 дворища, щоб спільними зусиллями сплачувати ренту.

Оренда - наймання, тимчасове користування будівлями, земельною ділянкою, обладнанням, виробничими площами, машинами тощо на договірних засадах. Рента - дохід від власності, який сплачують орендатори власникам землі за право її використання протягом певного періоду. Гумно - діалектна назва току із господарськими будівлями біля житла або за селом; обгороджена ділянка землі в селянському господарстві, призначена для зберігання, молотьби та іншої обробки збіжжя.

Унаслідок розвитку фільваркового господарства, зорієнтованого на ринок, зросла панщина й поширювалося кріпацтво. Наступ на права селян, що перетворював вільних хліборобів на кріпаків-злидарів, викликав одчайдушний спротив, спричинив хвилю селянських утеч і сприяв покозаченню - переходу селян у козаки.

Прочитайте текст джерела й дайте відповіді на запитання. 1. Взаємини яких верств суспільства описані у джерелі? 2. Як змінився статус селян? Яку роботу вони мали виконувати у фільварку? 3. Поміркуйте, чи могли селяни відмовитися від роботи на власника фільварку? Відповідь аргументуйте.

«Робота підданим через війта має бути замовлена на тиждень, з чим і на який день люди до роботи прийти мають; а війт того ж дня людям визначить роботу, і якщо котрийсь чоловік не вийде на роботу, то за перший день прогулу заплатить гріш, а за другий день - барана, а якщо і третій раз прогуляє або через п'янство не

вийде, то бичем на лавці скарати, а дні пропущені відробити; однак, якби з якої причини підданий не міг вийти на роботу, він має через сусіда або через лавника оповістити про те уряд, а уряд, визнавши причину за слушну, не має його ніяк за те карати, але іншого дня заставити відробити повинність, яку він пропустив, але не відкуплюватися від роботи нікому. Пустих волок підданим не орати; а якщо котрийсь, не вписавшися в реєстр, посміє те вчинити, то збіжжя втратить до нашої клуні і за провину карбованець грошей до казни нашої заплатить. А до роботи приступати підданим, як сонце сходить, а зійти з роботи, як заходить сонце, а відпочинку тим, що з худобою роблять, перед обідом - година, в полудень - година, надвечір - година; а котрі пішо роблять, тим відпочинку в ті ж часи, але по пів години має бути; а то літом на Великдень відпочивання; а хто рано на роботу не вийде через запізнення, такий другого дня стільки часу, на скільки спізнився, відробити має.

«Устава на волоки». 1557 р.

ПІДСУМОВУЮЧИ ВИВЧЕНЕ

ВИСЛОВІТЬ ВЛАСНУ ДУМКУ ЩОДО ЗАПРОПОНОВАНИХ ТВЕРДЖЕНЬ

У XIV - на початку XVI ст. активно розвивалися українські міста. Вони перетворювалися на центри внутрішньої і зовнішньої торгівлі Литви й Польщі.

У містах із магдебурзьким правом поширилася цехова система, що сприяло збільшенню ремісничого виробництва та удосконаленню товарів.

Найменш захищеною і найчисленнішою верствою українського суспільства XIV-XVI ст. були селяни, які жили громадами й спільно користувалися землею.

У XVI ст. на українських землях у складі Польщі почали виникати фільварки, власники яких (шляхтичі-магнати) орієнтувалися на продаж вироблених товарів. Тому селяни, які жили у фільварках, мусили виконувати на користь пана повинності - панщину. Згодом це призвело до обмеження свободи й закріпачення українських селян.

ПЕРЕВІРТЕ СЕБЕ

1. Прочитайте уривок із праці історика М. Довнар-Запольського та дайте відповіді на запитання. Чи погоджуєтеся ви з твердженням автора? Поясніть чому.

«...У міщанах південних міст було б помилково вбачати міський клас у власному розумінні цього поняття. Він був міським тільки в сенсі осілості в місті, виконання міських повинностей та користування старовинними міськими вольностями. За своїми ж заняттями південне міщанство було нижчим військово-службовим класом...»

2. Установіть хронологічну послідовність подій.

► Постанова Сейму про заселення земель Південної Київщини ► ухвалення «Устави на волоки» ► ухвалення Третього литовського статуту ► надання магдебурзького права Львову.

3. Дайте визначення поняттям.

Фільварки; кріпацтво; дворища; дими; оренда, рента; рада і лава; цех; копний суд.

4. Виберіть слова та словосполучення, які стосуються міського життя за литовсько-польської доби.

Війт та бурмистр; цехи і цехмістри; смерди та холопи; рада і лава; фільварки; дворища та дими; магдебурзьке право; ярмарки та торги.

Свій вибір поясніть.

5. Дайте відповіді на запитання.

► Якою була кількість українських міст у різних українських воєводствах? ► Яких змін зазнавали міста зі здобуттям магдебурзького права? ► Якими були повноваження рад та бурмистра, а які - війта та лави? ► Що визначало розвиток міст у XVI ст.? Як це позначалося на становищі містян? ► Що таке дворища і дими? ► Які зміни в житті українських селян відбувалися в XVI ст.? Як це позначилося на іхньому становищі?

6. Доведіть або спростуйте тезу про те, що історичний розвиток українських міст зумовлений загальноєвропейськими процесами.

7. Прочитайте уривок із праці історика та археолога Г. Івакіна. Про які українські терени, на вашу думку, говорить учений? Чи погоджуєтеся ви з його міркуваннями? Ви вважаєте їх правильними чи хибними? Відповідь обґрунтуйте.

«Багато першокласних майстрів загинуло, було забрано до Монголії або Золотої Орди... Нові майстри не пройшли відповідної школи, були втрачені виробничі секрети, що передавались із покоління в покоління, їхні ряди здебільшого комплектувалися вихідцями з сільської місцевості периферійних невеличких міст, які стояли на значно нижчому професійному рівні. Важливим фактором була відсутність належної матеріальної бази, необхідної для таких галузей ремесел, як ювелірне, каменерізне, склоробство тощо. Значно звузилося й коло замовників. Виробництво багатьох видів ремесел припинилося або провадилось у невеликих масштабах. Техніка ремесла стала грубшою і простою. Загальний обсяг ремісничого виробництва міста став незначним. Археологічні знахідки ремісничих виробів або інструментарію нечисленні. Найбільше поширення у цей час мали життєво необхідні спеціальності: гончарів, ковалів, чинбарників, шевців, кравців тощо».

 

 

Це матеріал з підручника Історія України 8 клас Власов, Панарін, Топольницька (2021)