1. Політична ситуація

Національно-визвольну війну українського народу середини XVII ст. спричинила низка політичних, соціальних, економічних і духовно-культурних суперечностей, які нагромадилися на українських землях у складі Речі Посполитої. Польська центральна та місцева влада всіляко обмежувала українців у призначенні на урядові посади та в органи самоврядування міст. З одного боку, стара українська знать під тиском обставин полонізувалася, утратила зв’язок з нижчими верствами народу, перестала виконувати провідну для них роль. А з другого - влада ніяк не хотіла визнати козацтво окремим соціальним станом, наділити його співмірними зі шляхетськими правами і привілеями («вольнос-тями»), які б давали змогу виступати від імені всього українства. Не визнаючи козацтва, польська влада фактично не визнавала й український («руський») народ загалом, заперечувала його політичні права, зокрема рівноправність із польським і литовським.

Герб Війська Запорозького з «Віршів на жалісний погреб шляхетного рицаря Петра Конашевича-Сагайдачного». 1622 р.

Гербом Війська Запорозького був козак з мушкетом. Уперше він зустрічається на печатці 1592 р. Герб виник з ініціативи козацтва для обґрунтування свого привілейованого статусу та політичної ваги. Згодом він став невід’ємним атрибутом української козацької державності. У 1918 р. козак з мушкетом був гербом Української Держави гетьмана Павла Скоропадського, а сьогодні розглядається як один з елементів у проєктах великого герба України.

Тим часом у 1620-1630-х роках на українських землях відбулися суттєві суспільні зміни. їхнім результатом стало перетворення козацтва на провідну суспільну групу, яка почала визначати політику в краї. Козацтво було великою військовою силою і було готове заявити про себе як про нову політичну еліту. Тому-то наступ польської влади, а також магнатів і шляхти на права і вольності козацтва (реєстрового і нереєстрового) сприймався як тиск на весь український народ. Основним документом, який після низки повстань тяжів над козацтвом, була «Ординація Війська Запорозького» 1638 р. У такий спосіб уряд Речі Посполитої обрав курс на обмеження прав, а в перспективі - на ліквідацію козацтва. Козацтво потерпало від сваволі місцевої влади (на прикордонні закони, що їх ухвалювали у Варшаві, діяли вибірково або й не діяли зовсім) і шляхетських наїздів.

Роки 1638-1648 через відсутність збройних козацьких виступів стали для Речі Посполитої «десятиліттям золотого спокою». Утім цей спокій тримався на примусі, а тому в світлі подальших подій ці роки можна назвати затишшям перед бурею. Козацтво як і раніше було незадоволене своїм становищем, однак з’явилася й нова риса - воно як ніколи раніше розуміло свої військові та політичні можливості. Це розуміння спиралося на досвід як попередніх повстань, так і угод

з королівською владою. Так чи інакше, а перед Національно-визвольною війною кожний четвертий мешканець центральної України належав до козацтва.

Визначте причини зростання політичної напруги на Подніпров’ї в першій половині XVII ст. Схарактеризуйте козацтво як політичну силу.

2. Соціальні та економічні процеси

Основною передумовою включення українського селянства і містян у Національно-визвольну війну було не так господарське виснаження і зубожіння, як відсутність перспективи для власного підприємницького і загалом життєвого розвитку. На відміну від західноєвропейських країн, де в XVI - першій половині XVII ст. встановлювалися капіталістичні відносини, що ґрунтувалися на свободі занять і вільнонайманій праці, у Східній Європі в той час утвердилася і залишалася незмінною панщинно-фільваркова модель економічних відносин. Зростання на теренах України обсягів товарного збіжжя, з одного боку, свідчило про загальний розвиток у регіоні аграрного виробництва й торгівлі, а з другого - вказувало на посилення експлуатації селянства, скорочення селянського землеволодіння.

Після того як Другий Литовський статут 1566 р. зняв обмеження щодо розмірів відчужуваних шляхтою земель, підприємливі шляхтичі й магнати зводили у своїх володіннях все нові фільваркові двори-садиби, часто-густо за рахунок експлуатації селян та привласнення їхніх земель.

На практиці інтенсивний розвиток фільваркового господарства означав зростання в Україні землеволодіння польських магнатів і шляхти, створення величезних латифундій. Такий економічний розвиток призвів до зростання -передусім у західних, центральних і північних регіонах України - панщини (з двох тижнів на рік до кількох днів на тиждень), різноманітних повинностей і податків, обезземелення селян і втрати ними особистої свободи (закріпачення). Крайніх меж досягли зловживання орендарів. У 1630-1640-х роках почастішали спроби поширити кріпацтво й фільваркове господарство на південні і східні регіони, де більшістю населення були ще відносно вільні селяни і козаки. Однак і в них закінчувалися так звані заповідні роки, коли можна було не платити податки і не відробляти панщини. Соціально-економічний тиск дедалі частіше ототожнювався з польсько-шляхетським пануванням.

У першій половині XVII ст. проявилася величезна поляризація суспільства. Усевладдя і безкарність одних почали разюче контрастувати з безправ’ям інших. Магнатська і шляхетська сваволя зачепила всіх. Незадоволення охопило не тільки селянство, а й містян і дрібну шляхту, особливо на прикордонних теренах. Містяни потерпали від свавілля аристократів, а дрібна шляхта, яка ще раніше втратила політичний вплив, тепер могла втратити під тиском магнатів і свої маєтки. Процеси поляризації посилювала полонізація більшості української еліти, що робило ситуацію ще напруженішою. З другого боку, внаслідок колонізаційних рухів у Дикому полі з’явилися вільні від кріпацтва поселення -слободи. Там сформувалося нове покоління, яке не зазнало панщини, з розвинутим почуттям особистої свободи. Склалася ситуація, коли і селяни, і містяни, і дрібні шляхтичі були готові стати під козацькі прапори.

Схарактеризуйте соціальні та економічні процеси в Україні у першій половині XVII ст. Якими були причини невдоволення селян, містян і дрібної шляхти?

3. Культурно-релігійне становище та національна свідомі сть

Польське правління суттєвого вплинуло на духовно-культурне життя України. Для місцевої знаті воно означало заміну православних і церковнослов’янських традицій на нові римо-католицькі цінності. Вищі верстви українського суспільства більше не могли впевнено спиратися на православну традицію й освіту. Зниження престижу всього, що досі було звичним і рідним, тільки сприяло асиміляції верхівки, яка не тільки переймала польську культуру, а й бачила в ній можливості для збереження власного майнового й політичного статусу. Мовна і культурна асиміляція йшла пліч-о-пліч з окатоличенням.

Асиміляція (від лат. assimilatio - уподібнення) - прийняття певним народом або спільнотою культури (мови, цінностей, звичаїв) та самосвідомості (ідентичності) іншого народу або спільноти; може бути природною (добровільною) або штучною (насильницькою), повною або частковою.

Хоча в 1632-1633 рр. король Владислав IV і сейм затвердили «Пункти для заспокоєння руського народу», які відновили у правах православну церкву та її ієрархію, православні продовжували зазнавати обмежень і заборон у заняттях ремеслами, промислами, торгівлею та призначенні на посади. Закривалися церкви й монастирі, були випадки примусового навернення на греко-католи-цизм. Тому не випадково в політиці польської влади вбачалася загроза самому існуванню українців як народу. Релігійне питання (утиски православних) у перших десятиліттях XVII ст. стало визначальним для формування української ідентичності. Полеміка навколо Берестейської унії активізувала українське суспільство, намітила шляхи протидії асиміляції.

На сьогодні деякі історики схильні оцінювати Національно-визвольну війну українського народу середини XVII ст. як Українську національну революцію. Так чи інакше, вона збіглася в часі з п’ятьма іншими революціями, що відбулися в той час на європейському континенті: це повстання проти монархічної влади у Каталонії і Португалії в 1640 р., Неаполі й Палермо в 1647 р., «фронда» у Франції в 1648-1653 рр., а також «безкровна революція» в Голландії у 1650 р. та конституційна криза в Швеції у 1650 р.

Джерелом опору польському засиллю була церква, братський рух і особливо козацтво, яке прийняло православну віру як елемент власної ідентичності. Культурне відродження, яке здобуло підтримку козацтва (зокрема, під час гетьманування Петра Сагайдачного), посилило уявлення про окремішність українського народу. Козаки стали і символічними, і фактичними захисниками православ’я та ідентичності українського населення Речі Посполитої. У 1620— 1630-х роках в українській суспільно-політичній думці чіткіше окреслилося усвідомлення українцями себе як окремої етнічної спільноти, її значущості. У релігійній полеміці й козацьких повстаннях дедалі виразніше проступали національні мотиви й викристалізовувалися національні інтереси.

Визначте суперечності культурного і духовно-релігійного життя України в першій половині XVII ст. Чому вони загострювалися?

Історики звернули увагу на певний парадокс: «Люблінська унія виявилася поворотним пунктом у формуванні української національної свідомости, бо пришвидшила культурну полонізацію православних українців і проклала шлях наступові католицизму, кульмінацією якого стала релігійна Берестейська унія 1596 р. Після Люблінської унії грошовитим польським магнатам стало простіше скуповувати землі на територіях, які тепер належали до Польської корони, або орендувати королівські землі (krolewszczyzny) і поселяти там прибулу дрібну польську шляхту, а українська шляхта стала полонізуватися ще швидше. Все це, своєю чергою, приводило до сутичок із козаками, стосунки з якими вже через років двадцять після Люблінської унії неабияк загострилися» (Шевченко І. Україна між Сходом і Заходом: Нариси з історії культури до початку 18 століття / авториз. пер. М. Габлевич, наук. ред. А. Ясіновський. Львів, 2014. С. 139). У гурті обґрунтуйте або спростуйте думку про те, що Люблінська унія сприяла формуванню української національної свідомості.

Перетворіть текст параграфа на таблицю «Передумови і причини Національно-визвольної війни українського народу середини XVII ст.». Скористайтеся зразком або розробіть свій шаблон.

1. Коли сформувалися основні передумови і визріли причини Національно-виз

вольної війни українського народу середини XVII ст.? З якими подіями вони були пов’язані?

2. Визначте регіони України, де напруга політичних, соціальних, економічних і

культурних відносин у першій половині XVII ст. була найвищою.

3. Спираючись на вже набуті знання, доповніть цей параграф фактами, які

вказують на загострення відносин між козацтвом і польською владою.

4. Як ви гадаєте, Національно-визвольна війна була відповіддю українських коза

ків, селян, містян, дрібних шляхтичів на тиск влади чи проявом зрослої сили українського суспільства загалом, яке прагнуло відстояти самобутність?

5. У переговорних документах козаків з урядом Речі Посполитої є фраза «Панове

державці трактують нас, рицарських людей, гірше як невільників». Поясніть, як це пояснює передумови і причини Національно-визвольної війни.

Це матеріал з підручника Історія України 8 клас Мудрий, Аркуша