Покупці, отримуючи товари, мають право на необхідну, доступну, достовірну та своєчасну інформацію про них, їхню кількість, якість, асортимент, а також про виробника. Детально права покупців на інформацію про товар визначено ст. 15 Закону України № 1023-ХІІ «Про захист прав споживачів».

Маркування товарів — це текст, умовне позначення, малюнок, штриховий код, які нанесені на упакування або товари.

Маркування можна проводити безпосередньо на виробі: штампуванням, гравіруванням, травленням або прикріпленням ярликів — паперових, металевих чи ярликів із тканини.

Маркування на непродовольчих товарах містить:

• повну або скорочену назву підприємства-виробника, його адресу;

• назву й артикул товару;

• дані про сировину, матеріал, з якого він виготовлений;

• відомості про наявність шкідливих для здоров’я речовин, які встановлені нормативно-правовими актами;

• ціну (тариф), умови та правила придбання продукції;

• дату виготовлення;

• відомості про умови зберігання;

• гарантійні зобов’язання виробника;

• правила й умови ефективного та безпечного використання продукції;

• термін використання товару, відомості про необхідні дії для покупців після його закінчення, а також можливі наслідки в разі невиконання цих дій.

На товарі й упакуванні зазначають оригінально оформлений товарний знак підприємства-виробника.

Маркування імпортних товарів має бути написано українською мовою, окрім торгової марки, логотипу компанії чи її назви або власної назви товару, що можуть бути відтворені іноземними мовами.

Міністерство економічного розвитку і торгівлі України затвердило зміни до Правил роздрібної торгівлі непродовольчими товарами. Зокрема, ними передбачено зміни щодо маркування: швейних, трикотажних, хутряних, овчинно-шубних (кожухових) товарів і головних уборів; взуття; меблів; товарів для фізичної культури, спорту та туризму; галантерейних товарів.

Так, у маркуванні зазначених груп товарів тепер не потрібно подавати інформацію про підприємство-виробника, його місцезнаходження, товарний знак, назву виробу, назву нормативного документа, вимогам якого має відповідати вітчизняний товар. У маркуванні взуття не вказуватимуть знак «Ст.» і номер контролера відділу технічного контролю.

В індивідуальному упакуванні кожної пари взуття має бути подана інформація (рекомендації) щодо його експлуатації та догляду за ним.

У маркуванні меблів не зазначають дату виготовлення.

Змінені норми щодо маркування текстильних та електропобутових товарів, теле- й радіотоварів, товарів побутової хімії, мінеральних добрив і засобів захисту рослин, парфумерно-косметичних товарів і туалетного мила.

Необхідно звертати увагу на інструкційні та попереджувальні вказівки на деяких товарах:

• призначення товару;

• умовні знаки щодо догляду за товаром (рис. 20);

• застереження про можливість отруєння;

• товар крихкий, стійкий до низьких і високих температур тощо.

На товар та упакування наносять спеціальні знаки маркування — це попереджувальні знаки, які вказують на крихкість товару, схильність до псування від атмосферних опадів чи вологості, місце відкривання тари й інші ознаки маркування продукції (рис. 21).

Сучасна маркувальна система найефективніше стимулює споживачів зробити покупку. Останнім часом торговельні підприємства спільно з виробниками, щоб збільшити продаж товарів, намагаються привернути увагу покупців до свого товарного асортименту яскравим упакуванням і маркуванням.

Покупець має право на отримання інформації про товари, які підлягають обов’язковій сертифікації.

Перед тим як зробити свій вибір, покупець вивчає надану маркувальну інформацію на оригінальних бирці й етикетці (рис. 22).

Якість маркування має відповідати таким вимогам:

• написи мають бути подані чітким і розбірливим шрифтом, виконаним контрастно порівняно з базовим фоном;

• зовнішнє середовище не повинне впливати на якість маркування;

• маркування має зберігати якість до закінчення термінів товарного використання.

Структура маркування складається з трьох елементів:

• текстової частини — відомості про походження і призначення товарної продукції, а також інша інформація згідно з чинним законодавством;

• малюнків, що посилюють емоційно-мотиваційні споживчі функції товарів;

• інформаційних знаків — у наочній та графічній формі надають інформацію покупцям про найбільш суттєві та цінні відомості щодо походження товарної продукції.

Маркування товарів має різні підтипи залежно від того, де та хто його відтворює. Спочатку маркування зобов’язаний наносити виробник товарної продукції,

згідно з чинними нормативами та технічними регламентами. Продавці товарів (послуг) можуть додатково наносити торгове маркування на товари, і при цьому вони не повинні суперечити маркуванню виробника.

Виробниче та торгове маркування (рис. 23) — це:

• етикетки товарів;

• вкладки в упакуваннях, що містять додаткові товарні відомості, застосовують тоді, коли немає змоги розмістити всю необхідну інформацію на упакуванні;

• бирки маркувальні, які пришивають, пристібають, приклеюють і прикріплюють до товару. Бирки на одязі часто слугують для розміщення назв брендів або трейдмарок.

Товари можна продавати й без бирок, але в цьому випадку покупець може відразу й не звернути увагу на товар. Потрібно пам’ятати, що бирка — це показник брендування товару, тому нехтувати нею не варто;

• ярлики, які використовують на одязі, вони містять більше інформації, ніж бирки;

• контрольні стрічки, що доповнюють етикетки чи бирки, їх розміщують усередині одягу;

• цінники, що розміщують у торгових залах біля виставлених товарів. У ціннику найчастіше є такі відомості: крім організації торгівлі та товарної продукції, має бути зазначено назву товару, сорт і марку разом з терміном придатності товару, а також ціну за одиницю продукції. Зі зворотного боку цінника ставлять дату з підписом особи, відповідальної за заповнення товарного цінника, що завірена печаткою організації.

У разі виявлення недостовірної інформації про товар продавець протягом тижня вилучає цей товар із продажу та поновлює інформацію.

Заборонено продаж товарів:

• без відповідного маркування, у яких термін придатності не зазначено або зазначено з порушенням вимог нормативних документів;

• термін придатності яких минув;

• таких, що надійшли без передбачених законодавством документів.

Маркування штриховим кодом — це маркування, що дає змогу ідентифікувати товар, ураховувати його при вантажно-розвантажувальних роботах, оприбутковувати або відпускати зі складу, оцінювати та переоцінювати, відпускати споживачеві. Оперативність доставлення, спрощення обліку, повний контроль над переміщенням продукції на підприємстві та на шляху доставлення — основні аргументи на користь маркування товарів штриховим кодом.

Зазвичай штриховий код складається з 8-13 символів — групи штрихів різної товщини. Кожний штрих позначає цифру або букву.

Штриховий код — це послідовність чорних і білих смуг, що надає певну інформацію для зчитування за допомогою технічних засобів. Зазвичай штриховий код містить 13 цифр, завдяки чому цифри ніколи не повторюються (рис. 24).

Міжнародна асоціація EAN надає штрихові коди різним країнам. Нижче подано перелік штрихкодів згідно із системою кодування EAN тих країн, які найчастіше трапляються на товарах в українських магазинах: Австрія — 90-91; Білорусь — 481; Бельгія — 54; Велика Британія — 50; Угорщина — 599; Німеччина — з 400 до 440; Грузія — 486; Іспанія — 84; Італія — 80-83; Індонезія — 899; Канада — 00-09; Кіпр — 529; Китай — 690-691; Ізраїль — 729; Молдова — 484; Колумбія — 770; Куба — 850; Латвія — 475; Литва — 477; Нідерланди — 87; Норвегія — 70; Польща — 590; Росія — 460-469; Румунія — 594; Словаччина — 858; Словенія — 383; Таїланд — 885; Туреччина — 869; Україна — 482; Франція — 30-37; Фінляндія — 64; Хорватія — 385; Чехія — 859; Швейцарія — 76; Естонія — 474; Японія — 45, 49.

Для розпізнавання штрихкоду без використання електронних сканерів кожний штрих дублюється цифрою (буквою), що розташована внизу модуля. У світі відомо майже 50 стандартів штрихового кодування.

У разі пошкодження (потертості) маркувального ярлика підприємства-ви-робника продавці переносять усі маркувальні дані на дублікат товарного ярлика, який засвідчують підписом особи, відповідальної за приймання товару. Дублікат товарного ярлика прикріплюють до товару.

Крім нанесення маркувальних і товарних ярликів, на товарах обов’язково мають бути знаки екологічного маркування.

Екологічні маркування передають точну та правдиву інформацію про екологічні аспекти виробів і послуг. їхня загальна мета — сприяти зростанню попиту та постачанню виробів і послуг, які найменше впливають на навколишнє середовище, стимулюючи використання потенціалу для ринково обумовленого постійного поліпшення екологічних характеристик.

Завданням програм екологічного маркування типу І (тип екологічного маркування передбачає отримання права на застосування екологічного маркування в разі, якщо продукція пройшла екологічну сертифікацію) є сприяння зменшенню впливів на навколишнє середовище, пов’язаних із продукцією, шляхом ідентифікації продукції, що відповідає конкретним критеріям програм екологічного маркування типу І щодо загальної екологічної переваги (Державний стандарт України ISO 14024 (ДСТУ ISO 14024).

Затверджені Законом України від 21. 12. 2010 № 2818-VI Основні засади (стратегія) державної екологічної політики на період до 2030 р. визначають екологічне маркування одним з важелів для реалізації національної екологічної політики.

У багатьох країнах застосовують знаки екологічного маркування, що належать регіональним і національним програмам І типу й визнані на міжнародному рівні (рис. 25).

А — символ екологічного маркування США;

Б — знак «Екологічний вибір» (Канада);

В — китайський знак екологічного маркування;

Г — російський знак екологічного маркування.

Екологічне маркування продукції присвоюють компетентні органи країн — членів Європейського Союзу, які попередньо проводять оцінку екологічності ви-робу-кандидата.

Екомаркування позначають знаком, на якому можуть бути використані два кольори — зелений, блакитний або чорний колір на білому чи навпаки. Наявність такого знака означає, що продукція є екологічно чистою.

Відповідно до вимог Монреальського протоколу, затверджено маркування продуктів щодо збереження озонового шару навколо Землі.

Система екомаркування не поширюється на харчові продукти, напої та лікарські препарати.

Екологічне маркування поділяють на групи.

Група № 1 — знаки вторинної переробки, закликають до переробки продукту та його упакування, але не контролюються організаціями стандартизації і сертифікації (рис. 26).

А — назва знака — «Петля Мебіуса» (у зафарбованому варіанті означає, що продукт чи упакування для нього містять повторно перероблену сировину, наприклад макулатуру, а незаштрихованим знаком позначають продукцію чи її упакування, що можуть бути повторно перероблені;

Б — «Recycle — for a better tomorrow» («Переробка — задля кращого майбутнього»);

В — суть цих знаків полягає в заклику не смітити, здавати використані вироби на повторне перероблення і сортувати їх у роздільні сміттєві баки для паперу, скла, пластику, ганчір’я тощо. Знак буває з підписами «Keep your country tidy» («Підтримуй чистоту у своїй країні!») або, наприклад, «Gracias» («Дякуємо!»). _

Група № 2 — знак «Перероблення пластику» ставлять на пластикових виробах, які можуть бути перероблені в промисловості. Цифра всередині знака означає тип пластмаси для спрощення сортування. Під знаком ставлять буквений код пластику (рис. 27).

Група № 3 — знаки цієї групи є гарантією (на території ЄС), що упакування чи продукція можуть бути використані повторно або виготовлені з перероблених матеріалів (рис. 28). їх приймають у спеціалізованих пунктах.

А — продукцію можна повторно використовувати або вона зроблена з вторинних ресурсів;

Б — «Зелена точка» — німецький знак, який гарантує, що упакування буде прийнято в пункті вторинної переробки;

В — упакування багаторазового використання (відновлене упакування, тобто те, яке можна використати в другій переробці);

Г — упакування, виготовлені з вторинних матеріалів.

Група № 4 — знаки екологічно чистої продукції — маркування екологічно чистої продукції різних країн та їхня відповідність стандартам якості (рис. 29).

А — новий український знак, який надає Орган добровільної сертифікації підприємства «Екомедсервіс» (м. Харків). Використання знака «Екологічно чистий» на етикетці продукту підтверджує якість продукту та відповідність його національним і міжнародним вимогам якості;

Б — «Маргаритка» — знак продукції країн Європейського Союзу;

В — «Скандинавський лебідь» — знак продукції Скандинавських країн (Швеція, Норвегія, Фінляндія та Ісландія);

Г — «Блакитний янгол» — уведений у ФРН у 1974 р.;

Д — «Екознак» — знак продукції Японії.

Група № 5 — позначки державної сертифікації країн (рис. ЗО) — знаки відповідності виробу вимогам:

А — директив Ради ЄС; Б — Росії; В — Білорусі; Г — України.

Товари, що мають сертифікаційні знаки, пройшли сертифікацію і товару виданий сертифікат, свідоцтво про відповідність. У всіх країнах сертифікацію здійснюють за єдиними правилами, затвердженими Міжнародною організацією із стандартизації (ICO) і Міжнародною електротехнічною комісією (МЕК).

З 1993 р. в Україні введено в дію Українську державну систему сертифікації продукції (УкрСЕПРО), що призначена для проведення обов’язкової та добровільної сертифікації продукції.

Для захисту товарного ринку України введено в дію «Порядок ввезення на територію України продукції, яка імпортується і підлягає обов’язковій сертифікації». Таку продукцію маркують позначкою державної сертифікації України в круглому облямуванні. Продукцію, що не підлягає обов’язковій сертифікації, маркують таким самим знаком у квадратному облямуванні. Ці знаки ставлять на кожний екземпляр сертифікованої продукції поруч із товарним знаком виробника на частину виробу, яка не знімається, а також проставляють в експлуатаційній та супровідній документації (у паспорті, на ярлиці й упакуванні тощо).

Європейський парламент і Комісія Європейської економічної спільноти запровадили загальноєвропейський знак відповідності чинним вимогам, згідно з директивами Євросоюзу. Маркування ЄЄ не є знаком якості. Воно звернене до національних органів влади, відповідальних за контроль над ринком, засвідчує відповідність вимогам усіх без винятку директив, що стосуються продукції, і відкриває вільний доступ на внутрішній ринок Європейського Союзу. Держави-члени ЄС не мають права перешкоджати надходженню на ринок продукції з маркуванням ЄЄ. Маркування ЄЄ наносять на виріб. У випадку, якщо на виріб не можна поставити маркування, то його ставлять на упакування (якщо воно є) і на супровідні документи.

Продукцію, яка сертифікована й може бути використана за призначенням, але від споживача вимагають застережних заходів, маркують особливим знаком — «Споживач, будь уважним!».

Запитання та завдання

1. Що таке маркування?

2. Для чого ставлять маркування на товари?

3. Що означає екомаркування?

4. Що означають сертифікаційні знаки?

5. Коли в Україні введена в дію Українська державна система сертифікації продукції «УкрСЕПРО»?

6. Як маркують упакування повторного або багаторазового використання?

7. Яким знаком маркують продукцію, що підлягає обов’язковій сертифікації?

8. Яку інформацію містять маркувальні й товарні ярлики?

 

Це матеріал з підручника "Інтегрований курс підготовки продавця непродовольчих товарів" Жарікова 2020