Інформація про новину
  • Переглядів: 299
  • Дата: 31-01-2022, 11:35
31-01-2022, 11:35

20. Китай у другій половині XIX — на початку ХХ століття

Категорія: Всесвітня історія





Попередня сторінка:  19. Японія в другій половині XIX — на поч...
Наступна сторінка:   21. Спроби модернізації Османської імп...

Чому до другої половини XIX ст. Китай залишався «закритою» країною?

1. Китай під владою маньчжурів

Китай був найбільшою державою в Азії — багатонаціональною імперією, об’єднаною завойовницькими походами маньчжурів. Від початку XVII ст. тут правила маньчжурська династія Цінь. Тому всю територію, яку завоювали маньчжури, називали імперією Цінь.

У другій половині XIX ст. становище Китаю було вкрай складним. Зростання чисельності населення відбувалося набагато швидше за збільшення кількості оброблюваних земель. Більшості китайців елементарно не вистачало їжі. Час від часу виникали таємні товариства й відбувалися повстання

проти маньчжурів, які, однак, не мали успіху. Зростало й невдоволення національних меншин своїм становищем.

У Китаї, закритому для іноземного капіталу, усі торговельні операції здійснювалися через одну фірму, яку підтримувала держава. Європейські підприємці марно намагалися відкрити китайський ринок для своїх товарів. Оскільки Китай обходився виробленою в країні продукцією, то не потребував європейських товарів.

Дорогу європейській торгівлі проклав опіум, який за сприяння корумпованих китайських чиновників завозили до країни контрабандою. Опіумна торгівля призвела до відтоку з Китаю срібних грошей. Це знецінило китайський юань і зумовило підвищення податків та збідніння селян. У країні наростало соціальне напруження і посилювались антиманьчжурські настрої.

2. «Опіумні» війни

Закритість кордонів не убезпечувала Китай від зовнішньої загрози, а навіть шкодила країні, яка була відрізана від світових наукових, технічних і соціальних здобутків. У цих умовах Китай ставав легкою здобиччю для західних держав. Із найдавніших часів у Китаї існував звичай куріння опіуму. Допоки за справу не взялась Ост-Індська компанія, цей звичай не виходив за межі громадської етики й моралі, незважаючи на його очевидну небезпеку для здоров’я.

Британська Ост-Індська компанія істотно розширила площу плантацій снодійного маку й налагодила масове виробництво опіуму, який продавали дешево, а подеколи й роздавали задарма місцевому населенню, щоб призвичаїти до отруйного зілля. Уряд був неабияк стурбований падінням моралі й масовим погіршенням здоров’я своїх підданих.

Конфлікт із Британією був справою часу. Приводом до збройного зіткнення став арешт китайцями англійських контрабандистів і знищення їхнього опіумного вантажу. У відповідь англійський флот обстріляв китайські військові човни. Розпочалася перша «опіумна» війна (1839-1842). Імператорський двір виявився не здатним організувати оборону країни, що призвело до поразки Китаю після трирічних збройних сутичок.

Перемогу Великої Британії було закріплено Нанкінським договором 1842 р. Згідно з ним Китай мав виплатити велику контрибуцію для покриття витрат Британії в цій війні й визнати її право на безмитну торгівлю опіумом у всіх портах Китаю. Також Китай змусили передати британцям о. Сянган (Гонконг). Упродовж наступних кількох років країні нав’язали нерівноправні договори також США, Франція, Бельгія, Швеція та Норвегія. На ці країни поширювалися пільги, отримані Британією за Нанкінським договором.

Проте ні війна, ні договори не вирішували опіумної проблеми. Як і раніше, західні держави нашпиговували китайців опіумом, отримуючи із цього великий зиск.

«Опіумні» війни — війни Великої Британії та Французької імперії проти Китаю з метою розширення свого впливу в країні.

Восени 1856 р. китайські чиновники заарештували команду й вантаж китайського корабля під прапором Великої Британії з контрабандним опіумом. У відповідь Британія знову оголосила Китаю війну — почалася друга «опіумна» війна (1856-1860) . Британська ескадра бомбардувала порт Гуанчжоу, а згодом до неї приєдналися американські кораблі. Невдовзі у війну на стороні Англії вступила Франція.

У 1860 р. об’єднана англо-французька армія розгорнула сухопутні військові операції на Ляодунському півострові й у Північному Китаї; союзники захопили порт Тяньцзінь. У вирішальній битві під Пекіном англо-французька артилерія розгромила маньчжурсько-монгольську кінноту. Англо-французький десант пограбував імператорський палац у Пекіні.

У жовтні 1860 р. було підписано Пекінський договір, за яким китайський уряд погодився виплатити Великій Британії та Франції багатомільйонну контрибуцію, відкрити Тяньцзінь для іноземної торгівлі, дозволити використовувати китайців як робочу силу («кулі») у заморських англійських і французьких колоніях. Із часом Китай мусив поступитися Франції територією сучасного В’єтнаму.

Наприкінці століття Китай «відкрився» для західних держав. Європейські країни, США та Японія проводили в Китаї політику «опосередкованого правління»: вони не намагалися відібрати владу в китайського правителя, однак узяли економіку країни під свій контроль.

Тайпіни — члени християнської релігійної групи з етнічних китайців; учасники релігійного і національного повстання проти маньчжурської династії Цін.

3. Рух тайпінів

Між першою й другою «опіумними» війнами в Китаї вибухнуло Тайпін-ське повстання (1850-1864). Тайпіни — китайські християни з релігійної групи «Товариство поклоніння небесному владиці», ватажком якої був сільський учитель Хун Сюцюань. Члени групи носили на голові червоні пов’язки й відрощували довге волосся на знак непокори маньчжурам, які узаконили

короткі стрижки. Тайпіни заперечували інші вірування, оскільки вважали єдиною правильною релігією християнство.

Повстання розпочалося як протест проти опіумної торгівлі, а згодом переросло у виступ проти правлячої династії Цінь. Центром повстання стали південні райони країни. Після вдалого наступу тайпіни зайняли м. Юньань і сформували власний уряд.

Китай у другій половині ХІХ ст.

Карта: Китай у другій половині ХІХ століття

Перегляньте фрагменти китайського кінофільму про повстання тайпінів «Полководці» (2007). Якими рисами характеру наділили автори фільму тайпінів?

Якою постає воєнна тактика тайпінів?

Армія тайпінів здобувала все нові перемоги й поступово просувалася на північ країни. На третьому році повстання вона налічувала півмільйона бійців і навіть мала власний флот. У війську тайпінів панувала жорстка дисципліна; вони дотримувалися християнських заповідей і не грабували місцеве населення, чим здобули його прихильність.

На третій рік повстання тайпіни захопили м. Нанкін, де було проголошено державу Тайпін тяньго («Небесна держава великого спокою»).

Проте сили були нерівними. Після поразки Китаю в другій «опіумній» війні проти тайпінів, окрім військ Цінів, також рушила об’єднана європейсько-американська армія. Повстанці ще певний час чинили опір, однак вони не змогли протистояти потужній армії.

У 1862 р. у ході повстання відбувся перелом. Серед тайпінів стався розкол і почалася деморалізація. Частина бійців перейшла на сторону цінської армії. Нанкін опинився в облозі. В умовах занепаду повстання його ватажок наклав на себе руки, а інших керівників тайпінів було страчено. Загалом у ході повстання загинуло до 20 млн осіб. Почалося не тільки безконтрольне ввезення до Китаю опіуму, а й масове вивезення китайців для роботи в колоніях.

Тайпінське повстання ще більше ослабило Китай. У країні давалося взнаки значне відставання від передових держав світу.

4. Повстання іхетуанів

Країна не отримала спокою. Кілька повстань за звільнення Китаю від корумпованої адміністрації було придушено за сприяння західних країн. Най-відоміше з-поміж них — Іхетуанське («боксерське») повстання 18991901 рр., організоване націоналістично налаштованими китайцями з таємного товариства «Іхетуань» («Кулак в ім’я справедливості й злагоди»). Іноземці називали членів товариства «боксерами», оскільки ті культивували бокс і всілякі ритуали, які мали зробити їх невразливими для куль.

Своєю метою «боксери» проголошували знищення Цінської династії і звільнення країни від іноземного впливу. В іноземцях іхетуані вбачали загрозу існуванню самобутньої китайської культури. Повстання розпочалося в сільських районах і спочатку навіть мало певну підтримку офіційної влади, яка вбачала в ньому інструмент тиску на західні країни. Однак невдовзі гнів іхетуанів, спрямований переважно проти західної цивілізації, націлився на співвітчизників, які прийняли християнство. Загони «боксерів» убивали християнських місіонерів із Європи й США, а також китайських християн.

Від рук повстанців загинули десятки тисяч місцевих католиків, протестантів і православних китайців.

Імператриця Ци Сі (1861-1908) вела подвійну гру: робила вигляд, що захищає іноземців, відправляючи війська проти повстанців, але водночас обіцяла

армійським командирам винагороду «за вуха кожного мертвого іноземця». Власне, вона підтримувала «боксерів», розраховуючи з їхньою допомогою звільнити Китай від іноземців. Навесні 1900 р. «боксери» наблизилося до Пекіна. Для захисту співвітчизників, а також своїх інтересів іноземні держави сформували в Китаї міжнародні сили з американських, британських, російських, французьких, італійських та японських солдатів, яких відправили для придушення заколоту іхетуанів.

Улітку загони іхетуанів увійшли в Пекін і почали двомісячну облогу посольського кварталу. Під час облоги було вбито кілька іноземних дипломатів і членів їхніх сімей. Імператриця Ци Сі відкрито перейшла на сторону повстанців.

Винищення християн дало західним державам і Росії привід для чергового втручання в справи Китаю. Було сформовано широку коаліцію з восьми держав для придушення виступу «боксерів».

У середині серпня міжнародні сили ввійшли в Пекін і придушили опір бунтівників. «Боксерське» повстання було розгромлено. Після цього країну частково окупували японці, і країна занурилась у тривалу громадянську війну.

5. Синьхайська революція

Після придушення повстання іхетуанів Росія, Велика Британія, Франція та Німеччина нав’язали Китаю договори про оренду його територій і запровадили на них свої порядки.

Наскільки, на Вашу думку, зміст листа американського високопосадовця (1898) узгоджується із заявами урядів західних держав про те, що вони виконують у Китаї благородну цивілізаційну місію?

«Територія Китайської імперії становить половину території Сполучених Штатів (без урахування Аляски) з населенням понад 400 млн осіб. ...Промисловий розвиток Китаю перебуває на стадії немовляти, але впродовж останніх кількох років значною мірою за допомогою американського підприємництва й промисловості було збудовано чимало бавовнопрядильних фабрик і спро-

єктовано залізниці. Імперія має величезні поклади вугілля, залізної руди, міді, інших мінералів, тобто необмежені можливості для розвитку... З огляду на це, я щиро сподіваюся, що конгрес докладе зусиль.., щоб Сполучені Штати отримали належну їм частку необмежених ресурсів Китайської імперії.»

З листа державного секретаря США Вільяма Дея до міністра фінансів (Essays and Documents in American Foreign Relations 1890-1991. — Tuscaloasa : University of Alabama, 1992. — P. 10)

Імператриця Ци Сі, яка з дозволу іноземців повернулася до столиці, виявилася безпорадною перед західними державами, тому ініціативу взяла у свої руки китайська інтелігенція. У країні виникли таємні націоналістичні організації, зокрема «Тунменхой» («Спілка відродження Китаю») на чолі з Сунь Ятсеном. Він сформулював три народні принципи боротьби за звільнення Китаю від іноземців і режиму Ци Сі.

Сунь Ятсен (1866-1925) — китайський політик і революціонер. У 18-річному віці переїхав до Гонконгу. Закінчив з відзнакою медичний коледж на Гаваях. Згодом емігрував спочатку до Японії, а потім до Великої Британії. У 1905 р. організував у Токіо об’єднану лігу «Тунменхой» — організацію, популярну серед китайських студентів, які навчалися в столиці Японії. Після перемоги Синьхайської революції став тимчасовим президентом Китайської республіки.

Об’єднані сили підпільних організацій намагалися розпочати в Китаї повстання, однак спроба виявилася невдалою. Політична криза ще більше загострилася, коли в 1908 р. після смерті імператриці Ци Сі імператором було проголошено її онука — дворічного Пу І. Реальну ж владу захопила маньчжурська знать. У жовтні 1911 р. в країні спалахнула Синьхайська (інша назва — Учанська) революція, і вже наприкінці листопада в більшості провінцій імператорську владу було повалено. Маньчжури закликали до влади командувача Північної армії генерала Юань Шікая, призначивши його прем’єр-міністром і командувачем усієї армії. Наприкінці року до Китаю повернувся з еміграції Сунь Ятсен.

1 січня 1912 р. Китай було проголошено республікою, а тимчасовим президентом обрано Сунь Ятсена. Наступного місяця імператор Пу І зрікся престолу. Це означало повалення маньчжурської династії Цінь. Аби припинити громадянську війну й уникнути іноземної інтервенції, Сунь Ятсен відмовився від посади президента на користь Юань Шікая, який і очолив країну.

Три народні принципи — учення Сунь Ятсена, що ґрунтувалося на таких поняттях, як націоналізм, народовладдя, народний добробут.

Восени прихильники Сунь Ятсена об’єдналися в партію Гоміньдан («Національна партія») для боротьби проти Юань Шікая, який установив у країні військову диктатуру. Наступного року вони організували на півдні Китаю «другу революцію». Вона виявилася невдалою, і Сунь Ятсен емігрував до Японії.

Придушивши «другу революцію», Юань Шікай став повновладним президентом країни й розпустив парламент. Китай опинився на порозі півстолітнього періоду громадянської війни.

1839-1842; 1856-1860 рр. — «опіумні» війни між Великою Британією та

Китаєм.

1850-1864 рр. — Тайпінське повстання.

1889-1901 рр. — Іхетуанське («боксерське») повстання.

1911-1912 рр. — Синьхайська (Учанська) революція.

1. Використовуючи історичну карту (с. 172), охарактеризуйте становище Китаю під владою маньчжурів.

2. Проаналізувавши висловлювання В. Дея (с. 174), поясніть з якою метою британська Ост-Індська компанія та західні держави постачали в Китай дешевий опіум.

3. У чому полягали причини та якими були наслідки «опіумних» воєн у Китаї?

4. Сформулюйте висновок про ставлення західних держав до Китаю.

5. Порівняйте рух тайпінів і повстання іхетуанів. Що об’єднувало ці два виступи, а чим вони відрізнялися?

6. Охарактеризуйте причини й результати Синьхайської революції.

 

Це матеріал з підручника Всесвітня історія за 9 клас Полянський 2022

 




Попередня сторінка:  19. Японія в другій половині XIX — на поч...
Наступна сторінка:   21. Спроби модернізації Османської імп...



^