uabooks.top » Українська література » Іван Нечуй-Левицький - літературна творчість. Повість «Кайдашева сім'я» - історія створення, аналіз, критика
Інформація про новину
  • Переглядів: 1360
  • Дата: 26-11-2018, 07:48
26-11-2018, 07:48

Іван Нечуй-Левицький - літературна творчість. Повість «Кайдашева сім'я» - історія створення, аналіз, критика

Категорія: Українська література




Іван Нечуй-Левицький

(1838—1918)

Іван Семенович Левицький (літературні псевдоніми — І. Нечуй-Левиць-кий, І. Нечуй) народився 25 листопада 1838 року в місті Стеблів на Київщині в сім'ї священика. Його батько мав добру освіту, захоплювався історією козацтва, любив творчість Т. Шевченка. Саме він прищепив синові інтерес до літератури та історії. Згадуючи матір, письменник писав: «...була висока на зріст, весела, проворна, говорюча та співуча. <...> ...любила читати житія святих і читала їх голосно, як читають прості люде, а ми малими слухали».

У семирічному віці майбутній письменник переїхав до дядька в Богуслав, а через два роки вступив до Богуславського духовного училища. Продовжив навчання в Київській духовній семінарії, багато читав, особливо захоплювався творчістю Т. Шевченка та М. Гоголя. Удосконалював свою освіту в Київській духовній академії. Самотужки вивчив французьку й німецьку мови, любив західноєвропейську літературу та філософію. Закінчивши академію, працював викладачем у Полтавській семінарії, а згодом у гімназіях Каліша й Седлеця (Польща) та Кишинева (Молдова). Через свої національні переконання потрапив під таємний нагляд російської поліції.

У 1885 році І. Нечуй-Левицький вийшов у відставку, оселився в Києві, де й провів решту життя, присвятивши себе літературній праці. Помер письменник 15 квітня 1918 року, похований у Києві на Байковому кладовищі.

Опрацьовуємо прочитане, виявляємо читацьку, літературну компетентності

1. Які пам'ятні дати життя письменника припадають на 2018 рік?

2. Запишіть подані відомості про життя письменника в зручній для вас формі (тексту, плану, таблиці, схеми).

Літературна творчість

Літературний дебют І. Нечуя-Левицького припав на 60-ті роки. Тоді побачили світ оповідання «Рибалка Панас Круть», повісті «Дві московки», «Причепа». Прозаїк розкрив вплив кріпацтва на долі селян, зобразив складні соціальні процеси, що відбувалися в українському селі після скасування кріпосного права.

Він заявив про себе як талановитий майстер реалістичної прози. Основними принципами української літератури письменник вважав «реальність, народність та національність». Поряд з обдаруванням уважного спостерігача він продемонстрував особливу здатність до художнього вивчення й узагальнення соціальних змін, що відбувалися в українському селі. Не випадково Іван Франко дав письменнику таку характеристику: «ІванЛевицький — се великий артист зору, колосальне, всеобіймаюче око України».

Прозові твори І. Нечуя-Левицького «Микола Джеря», «Кайдашева сім'я», «Старосвітські батюшки та матушки», «Над Чорним морем», «Афонський пройдисвіт» здобули читацьке визнання, стали класикою нашої літератури.

Найбільшу майстерність письменник виявив у зображенні народних характерів. Однак тематика його творів не обмежується лише життям села. У романі «Хмари» автор зобразив чіткі особистісні профілі різних типів української інтелігенції.

До розкриття історичних тем він звернувся в романах «Князь Єремія Вишневецький» та «Гетьман Іван Виговський». Окрім художньої прози, І. Нечуй-Левицький писав драматичні твори («Маруся Богуславка», «На Кожум'яках»), етнографічні нариси, літературно-критичні та публіцистичні статті.

Опрацьовуємо прочитане, виявляємо читацьку, літературну компетентності

1. Дайте короткі відповіді на запитання.

■ Коли І. Нечуй-Левицький розпочав літературну діяльність?

■ До яких тем він звертався?

■ Які твори письменника ви знаєте?

■ До якого літературного напряму вони належать?

■ У якому творі письменник зобразив українську інтелігенцію?

■ Які твори І. Нечуя-Левицького на історичну тему вам відомі?

Запрошуємо до дискусії, виявляємо обізнаність у сфері культури

2. Відомо, що улюбленим музичним твором письменника була «Appasionata» Л. ван Бетховена. У мережі Інтернет знайдіть запис цього твору, послухайте його. Яке враження справляє ця музика? Поміркуйте, що привабило письменника в цьому творі.

Повість «КАйДАШЕВА СІМ'Я»

Історія створення й видання, особливостіжанру

Роботу над «Кайдашевою сім'єю» І. Нечуй-Левицький закінчив у 1878 році. Наступного року твір вийшов у львівському журналі «Правда», одразу ж у Львові здійснили окреме видання повісті. Однак у Російській імперії цензура дуже довго не дозволяла публікацію. Тоді письменник підготував нову редакцію. Одержавши нарешті російський цензурний дозвіл, він опублікував її в Києві в 1887 році.

Найбільш суттєва відмінність між першою й другою редакціями повісті полягала в розв'язці. У першій редакції була така кінцівка: «Діло з гру-шою не скінчилось і досі. А груша все розростається і вшир, і вгору та родить дуже рясно, наче зумисне дражниться з Кайдашами та їх жінками, а здорові, як горнята, груші й досі дратують малих Лаврінових та Карпових дітей».

У другій редакції автор запропонував іншу розв'язку: «Діло з грушою скінчилось несподівано. Груша всохла і дві сім'ї помирились. В обох садибах настала мирнота й тиша».

«Кайдашева сім'я» має всі ознаки повісті — епічного твору, що за сюжетною складністю,

кількістю персонажів і масштабом зображення дійсності посідає проміжне місце між романом та оповіданням.

У розвитку цього жанру в українській літературі попередниками І. Нечуя-Левицького були Григорій Квітка-Основ'яненко і Марко Вовчок. Автора «Кайдашевої сім'ї» можна вважати одним із творців української реалістичної повісті.

У творі письменник зобразив звичайних людей у типових соціальних обставинах, дотримуючись і психологічної достовірності характерів та етнографічної точності побуту.

Повість достатньо широко представляє життя українського села переважно в соціальних і побутових проявах.

Виклад основних подій подається в часовій послідовності. Час у повісті вказано так, як визначали його в народі: назвами церковних празників і постів, польових робіт, народних свят, наприклад: перед Паликопою, на Семена, після Другої Пречистої, у жнива. Усе це й дає підстави визначити твір І. Нечуя-Левицького як реалістичну соціально-побутову повість-хроніку.

Опрацьовуємо прочитане, виявляємо читацьку, літературну компетентності

1. Хто в українській літературі був попередником І. Нечуя-Левицького в жанрі повісті? Пригадайте назви їхніх творів.

2. До якого різновиду повісті належить «Кайдашева сім'я»? Що дає підстави так вважати?

3. Коли І. Нечуй-Левицький закінчив роботу над повістю «Кайдашева сім'я»? У якому виданні її опублікували?

4. Чому виникла потреба в другій редакції повісті?

Читаємо взірці української художньої літератури

Прочитайте або поновіть у пам'яті повість Івана Нечуя-Левицького «Кайдашева сім'я». Звірте власні враження від твору з матеріалом, запропонованим у статтях підручника.

Порада. Повість І. Нечуя-Левицького «Кайдашева сім'я» складається з дев'яти розділів. Прочитавши кожен розділ, робіть у зошиті нотатки: про які події йшлося, коли й де вони відбувалися, хто був учасником подій. Оберіть таку форму запису, яка допоможе вам якнайшвидше й найточніше відтворити в пам'яті твір: план, таблицю, схему.

В електронному додатку до підручника на сайті interactive.ranok.com.ua ви знайдете повний текст твору.

Сюжет і композиція

Події повісті відбуваються в другій половині ХІХ століття й охоплюють доволі тривалий проміжок часу.

Експозиційну роль виконує перша частина повісті: автор знайомить читача з основними персонажами, подає портретні описи Омель-ка Кайдаша, його дружини Марусі та їхніх синів. Зав'язкою твору можна вважати одруження Карпа. Тоді в родину Кайдашів приходить

нова людина — невістка Мотря. Розвитком дії є численні сварки між свекрухою й невісткою, що затягують у свій вир і решту членів родини, змушують голову сім'ї одділити старшого сина й поставити йому та Мотрі нову хату. Одруження Лавріна ускладнює й так непросту ситуацію. Мелашка, його дружина, навіть наважується на відчайдушний крок: помандрувавши з односельцями на прощу до київських монастирів, вона вирішує не повертатися додому через страх перед лихою свекрухою. У творі є декілька кульмінаційних моментів — це сварки та бійки в родині Кайдашів, що призводять до негативних наслідків. Такою є, наприклад, сутичка, у якій Маруся Кайдашиха втрачає око.

У розв'язці в родині нарешті настає примирення: усохла груша, через яку останнім часом точилися суперечки.

Твір побудовано як типову «сімейну історію». Існування персонажів обмежене щоденним побутом і представлене низкою дріб'язкових зіткнень між членами великої родини. Звільнившись від кріпацтва, українські селяни не стали повноправними учасниками соціальних процесів, бо не одержали політичних прав. Фактично селяни опинились у своєрідній резервації, на узбіччі суспільного життя, тому автор і зобразив їх майже винятково в межах родинного побуту.

Опрацьовуємо прочитане, виявляємо літературну компетентність

1. Обговоріть у малих групах і презентуйте висновки класу.

■ Коли відбуваються події твору? Які деталі допомагають установити час подій?

■ Назвіть основних персонажів «Кайдашевої сім'ї». За допомогою схеми відтворіть систему головних образів повісті.

■ Що становить експозиційну частину повісті? Яку функцію вона виконує? Що із цієї частини читачі дізнаються про головних героїв? Яке враження вони справляють на читачів?

■ Який епізод можна вважати зав'язкою? Обґрунтуйте свої міркування.

■ Чому в повісті не можна виділити якийсь один кульмінаційний епізод? Як це пов'язано з особливостями жанру твору — «повість-хроніка»?

■ Що є розв'язкою твору? Прочитайте виразно цей фрагмент твору. Яке враження справила на вас розв'язка?

Виявляємо обізнаність у сфері культури

2. За посиланням в електронному додатку до підручника перегляньте український фільм режисера Володимира Городька «Кайдашева сім'я», створений за повістю І. Нечуя-Левицького. Визначте, які посутні зміни внесли автори фільму в сюжет. На вашу думку, чи є виправданими ці зміни?

Проблемно-тематична основа

Нечуй-Левицький зобразив українське село після скасування кріпацтва. Він розповів, як соціальні процеси вплинули на стосунки між людьми. Нові суспільні реалії не лише внесли корективи до традиційного устрою, але й відчутно позначились на всьому комплексі народної звичаєвості, моралі, навіть на психологічному складі селянства.

У повісті переважає соціальна проблематика: уже немає кріпацтва, однак немає й справжньої волі. Основна причина — несправедливі умови звільнення, згідно з якими селяни не одержали достатньо землі. Проведена реформа зберегла безправне становище хлібороба, обмежила його природне бажання бути господарем. Селянин перестав бути кріпаком, однак натомість з'явилися нові форми контролю над його життям, передусім економічні. Поставлене на межу виживання, селянство потерпало від внутрішніх суперечностей. Колишня патріархальна злагода поступилася взаємній недовірі й дріб'язковим конфліктам.

Соціальний характер «Кайдашевої сім'ї» багато в чому визначено осмисленням вічної проблеми батьків і дітей. Не випадково конфлікт поколінь ускладнився розбіжностями двох епох: до й після селянської реформи. Більша частина життя старого Кайдаша і його дружини припала на часи кріпаччини. Юридично ставши вільними, вони остаточно не втратили психологічної залежності від попередньої доби. Це не одразу впадає в око, однак поступово, знайомлячись із персонажами, помічаємо, наскільки вони пов'язані із часами кріпацтва. Скажімо, пияцтво Омелька Кайдаша автор пояснює як психологічну реакцію на темні часи панщини, а лицемірство Марусі Кайдашихи сприймається як риса, вироблена під впливом тривалого спілкування з поміщиками, зумовлена бажанням хоч у чомусь наслідувати панів.

Молодше покоління Кайдашів належить уже іншій добі. Карпо й Лаврін не знали панщини, тож вони й дивляться на світ інакше, ніж батьки. На початку повісті це типові сільські парубки, котрі усвідомлюють своє майбутнє гос-подарів-хліборобів. Першим важливим кроком у соціальному зростанні стає для них одруження і створення власної родини. Одружившись, вони прагнуть бути самостійними, тому й хочуть обмежити вплив батькового авторитету — це природний шлях їхнього зростання. Молоді господарі та їхні сім'ї не лише конфліктують із батьками, а й через нестачу життєвого простору неминуче втягуються в тривале суперництво між собою.

Опрацьовуємо прочитане, виявляємо літературну, соціальну компетентності

1. До яких проблем звернувся автор у повісті?

2. Які соціальні процеси вплинули на життя селян?

3. Чому автор зобразив одну селянську родину?

4. Чи була ця родина типовою? Обґрунтуйте свої міркування прикладами з тексту.

5. Які проблеми можна вважати вічними?

6. Чому до них належить проблема батьків і дітей?

7. Чим ускладнилася ця проблема в «Кайдашевій сім'ї»?

Досліджуємо самостійно

8. У чому полягає реалізм повісті? Підготуйте повідомлення на тему «Реалістична основа «Кайдашевої сім'ї».

9. Пригадайте інші твори, у яких порушується проблема батьків і дітей. Запрошуємо до дискусії

10. Оберіть одне з питань і організуйте дискусію в групі.

■ Чи винні Лаврін та Карпо в передчасній смерті батька?

■ Чи спростились би стосунки між батьками і дітьми, якби вони жили окремо й мали достатньо життєвого простору? Як відповісти на це питання на прикладі «Кайдашевої сім'ї»?

Виявляємо творчі здібності

11. У короткому есе викладіть власний погляд на шляхи досягнення гармонії між батьками і дітьми.

Авторська позиція.

Риси національного характеру

Письменник виявляє прагнення до реалістичного, максимально правдоподібного зображення селянства. Він докладно зупиняється на етнографічних і побутових деталях. Автор ніколи не переходить межі, за якою втрачається природність селянських образів; у його повісті діють не прикрашені, а справжні народні людські типи. Окрім родинного побуту, він правдиво змальовує світоглядні й поведінкові стереотипи, релігійність, забобони, стосунки в сільській громаді.

Критика негативних явищ селянського життя не набуває в І. Нечуя-Левицького вигляду різкої

сатири. Авторське ставлення навіть до тих героїв, які не відзначаються зразковою поведінкою, стримано критичне й навіть співчутливе: він схильний вважати їх швидше жертвами несприятливих соціальних обставин. До того ж у повісті немало й світлих, позитивно позначених епізодів, приміром, у змалюванні дошлюбних взаємин.

Авторові набагато ближчий гумористичний, а не сатиричний ракурс зображення. Гумор дозволяє йому уникати різких однозначних оцінок. Персонажі, відповідно, не постають пласкими й одновимірними (лише позитивними чи негативними). За допомогою гумору автор викриває окремі недоліки у стосунках між людьми, указує на моральні втрати, але не заперечує ролі селянства як позитивної народної сили.

У позитивних і негативних проявах народного життя автор виділив риси, що дозволяють скласти загальне уявлення про ментальність (спосіб мислення і світосприйняття) та національний характер (типові якості, психологічні особливості) українців. Найвиразніше народна вдача виявляється в стереотипних уявленнях, емоційних реакціях та поведінці людей. Дослідники зазвичай виділяють такі основні прикмети українців: підвищена емоційність (ліризм), індивідуалізм, працелюбність та оптимізм.

Письменник майстерно зобразив різні типи людей — носіїв тих чи інших ментальних рис. Наприклад, емоційність і ліризм добре представлені в образах Лавріна й Мелашки, особливо

у змалюванні дошлюбних взаємин цієї пари.

Специфічний гумор повісті також є яскравим свідченням української емоційності та оптимізму.

У деяких ситуаціях емоційність у поєднанні з індивідуалізмом відіграють негативну роль: скажімо, у дріб'язкових сварках, що спалахують

між членами родини. Автор зумів показати, що навіть така важлива риса національного характеру, як працелюбність, через брак життєвого простору використовується не завжди ефективно, а загалом значний потенціал народного розвитку просто марнується через несприятливі соціальні умови.

Опрацьовуємо прочитане, виявляємо літературну, соціальну та громадянську компетентності

1. Пригадайте, як може виявлятись авторська позиція у творі.

2. На які прояви народного життя звертає увагу автор? Наведіть приклади з тексту.

3. Чому письменник майже не використовує сатири?

4. Як ви розумієте поняття «ментальність» і «національний характер»?

5. Укажіть, якими рисами національного характеру наділені герої «Кайдашевої сім'ї».

6. Чи може одна й та сама риса мати як позитивні, так і негативні прояви? Наведіть приклади з тексту повісті.

Запрошуємо до дискусії

7. Організуйте дискусію в групі.

■ На вашу думку, чи має автор повісті улюбленого персонажа? Обґрунтуйте свої міркування.

■ Чи притаманні нам, українцям ХХІ ст., риси Кайдашів? Як це впливає на наше життя?

Персонажі повісті

Усі персонажі твору яскраві й колоритні, із виразними психологічними профілями. Вони показані переважно в межах патріархальної родини. Старий Омелько Кайдаш, голова родини, поступово втрачає свій авторитет, і так значно зіпсований наслідками споживання горілки. Побиття одним із синів батька остаточно руйнує видимість патріархальної ідилії. Складається враження, що в родині по-справжньому всім заправляють жінки.

Свою непросту вдачу Маруся Кайдашиха намагається приховати за ласкавими словами, однак витримки їй стає ненадовго. В особистості цієї селянки, яка «довго терлась коло панів», чимало лицемірного, нещирого. Її прагнення все контролювати, утручання в кожну, навіть дрібну справу провокують сварки, до яких долучаються інші члени сім'ї.

В образах Карпа й Лавріна автор показав різні чоловічі типи. Карпо грубуватий, владний, має практичну натуру. У запалі він піднімає

руку на батька. Лаврін — чоловік спокійної вдачі, більш емоційний, ліричний. Після одруження брати мусять дбати про власні родини,

а це посилює напругу між ними. Розбіжності характерів Карпа й Лавріна позначаються на тому, яких супутниць життя вони вибирають. Мотря, дружина Карпа, «відвойовує» у свекрухи право бути господинею. Вона гостра на язик, енергійна й діяльна, тому й відкрито конфліктує зі старою Кайдашихою, котра

ревно оберігає право господині домашнього вогнища. Лаврінова дружина Мелашка, маючи тихий і спокійний характер, обирає в протистоянні з лихою свекрухою іншу лінію поведінки — спочатку терпить усі знущання, а згодом утікає. Її пасивне протистояння зрештою дає результати.

Опрацьовуємо прочитане, виявляємо читацьку, літературну компетентності

1. Якими рисами наділений Омелько Кайдаш?

2. Чому він поступово втрачає свій авторитет?

3. Як закінчилося його життя?

4. Яку вдачу має Маруся Кайдашиха? Що вона запозичила від спілкування з панами?

5. Як Кайдашиха ставиться до невісток?

6. Чим відрізняються Карпо та Лаврін від батьків? До чого вони прагнуть?

7. Як вплинуло на кожного з них одруження?

8. Схарактеризуйте Мотрю. Чому вона чинить опір свекрусі?

9. Яку натуру має Мелашка? Чому вона втікає з дому?

Досліджуємо самостійно

10. Визначте, що може бути основою для порівняння (спільна риса, ознака) образів Карпа та Лавріна. Які параметри порівняння (вік, зовнішність, риси характеру, ставлення до батьків тощо) ви оберете, щоб виявити відмінність персонажів? Порівняйте образи Карпа та Лавріна. Результати аналізу занотуйте в зручній для вас формі (тексту, плану, таблиці, схеми).

11. Здійсніть порівняльний аналіз образів Мотрі й Мелашки.

12. Знайомлячи читачів зі своїми героями, автор зауважив, що Карпо схожий на батька, а Лаврін — на матір. Дослідіть, чи виявляється така схожість у характерах героїв.

Виявляємо обізнаність у сфері культури

13. В електронному додатку до підручника перегляньте фрагменти вистави «Кай-дашева сім'я» в постановці Національного академічного драматичного театру ім. Івана Франка (Київ). Напишіть відгук на побачений фрагмент вистави. Поділіться враженнями від побаченого в соціальній мережі.

Комічне в зображенні персонажів

Комічні засоби в повісті мають переважно фольклорне походження. Автор використав дотепні прислів'я й приказки, сталі порівняння й епітети. Так, на основі сталих порівнянь побудована розмова Карпа й Лавріна. Ось фрагмент діалогу. Лаврін: «Сватай Олену Голованівну. Олена кругла, як цибулька, повновида, як повний місяць; в неї щоки мов яблука, зуби як біла ріпа, коса як праник, сама дівка здорова, як тур: як іде, то під нею аж земля стугонить». Карпо: «Гарна... мордою хоч пацюки бий; сама товста, як бодня, а шия хоч обіддя гни».

Комізм утворюється також завдяки невідповідності між високим стилем і побутовим характером події: «Не чорна хмара з синього моря наступала, то виступала Мотря з Карпом з-за своєї хати до тину. Не сиза хмара над дібровою вставала, то наближалася до тину стара видроока Кайдашиха, а за нею вибігла з хати Мелашка з Лавріном...».

Щоб досягти комічного ефекту, автор використав анекдотичні ситуації, навіть міні-анекдо-ти. Таким є випадок із прочанами в Києві: чернець уночі мав намір позалицятися до молодиці,

та в темряві переплутав її з бабою Палажкою: «Що це таке? — думав чернець. — Така гарна молодиця, а лице таке тверде, як дірявий горщик; аж губи щемлять!»

Письменник ужив анекдотичні засоби для висміювання забобонності й пияцтва. Коли в Кайдаша трапились галюцинації, баба Палажка дала такий рецепт «ліків»: «...утопить в горілці маленьке цуценя, намочить в тій горілці на три дні оселедця і дати ту горілку Кайдашеві на похмілля». Звичайно, «лікування» лише зашкодило: «Кайдаш, нічого не знаючи, як напився тієї зна-хурської горілки, заправленої цуценям та оселедцем, то пив поспіль три дні».

Залучаючи засоби комічного, письменник не ставив за мету лише висміяти селян. Він указував на проблеми, які слід вирішувати; його сміх — це більшою мірою «сміх крізь сльози».

Виявляємо читацьку, літературну компетентності

1. Які засоби комічного використав автор? Яке походження вони мають?

2. Що таке анекдот? Наведіть приклад анекдотичних ситуацій у повісті.

3. Як ви розумієте вислів «сміх крізь сльози»? Чи згодні ви, що у творі переважає саме такий сміх? Обґрунтуйте свою думку.

4. У першому виданні твір мав відкритий фінал: груша розросталася, а сварки не припинялись. Який фінал, на вашу думку, є більш реалістичним? А який фінал подобається більше особисто вам? Якби ви видавали повість і мали право обрати фінал, який варіант запропонували б читачам? Поясніть свій вибір.

Виявляємо обізнаність у сфері культури

5. Розгляньте ілюстрації А. Базилевича до твору. Якими постають на них герої повісті? Які епізоди твору ви пригадуєте завдяки ілюстраціям? На вашу думку, що переважає в цих ілюстраціях — комічне чи драматичне? Обґрунтуйте свої міркування.

6. Завітайте до «Віртуальної картинної галереї» (див. «Електронний додаток до підручника»), знайдіть роботи українських художників-реалістів. Поміркуйте, які роботи українських пейзажистів могли б стати ілюстраціями до повісті І. Нечуя-Левицького.

Готуємо проект

7. У читачів повісті сварки Кайдашихи з невістками часто викликають сміх. Але поміркуйте, чому Кайдашиха так хоче «хоч на старість одпочить». Яку щоденну роботу мала виконувати селянська жінка в часи, коли відбувається дія твору? Спробуйте дослідити це за текстом твору. Підготуйте презентацію своїх досліджень.

Кайдашева сім’я

Повість

(Уривки)

I

Недалеко от Богуслава, коло Росі, в довгому покрученому яру розкинулось село Семи-гори. Яр в’ється гадюкою між крутими горами, між зеленими терасами; од яру на всі боки розбіглись, неначе гілки дерева, глибокі рукави й поховались десь далеко в густих лісах. На дні довгого яру блищать рядками ставочки в очеретах, в осоці, зеленіють левади. Греблі обсаджені столітніми вербами. В глибокому яру ніби в’ється оксамитовий зелений пояс, на котрому блищать ніби вправлені в зелену оправу прикраси з срібла. Два рядки білих хат попід горами біліють, неначе два рядки перлів на зеленому поясі. Коло хат зеленіють густі старі садки.

На високих гривах гір кругом яру зеленіє старий ліс, як зелене море, вкрите хвилями. Глянеш з високої гори на той ліс, і здається, ніби на гори впала оксамитова зелена ткан-ка, гарно побгалась складками, позападала в вузькі долини тисячами оборок та жмутів. В гарячий ясний літній день ліс на горах сяє, а в долинах чорніє. Над долинами стоїть сизий легкий туман. Ті долини здалека ніби дишуть тобі в лице холодком, лісовою вогкістю, манять до себе в тінь густого старого лісу.

Под однією горою, коло зеленої левади, в глибокій западині стояла чимала хата Омелька Кайдаша. Хата потонула в старому садку. Старі черешні росли скрізь по дворі й кидали од себе густу тінь. Вся Кайдашева садиба ніби дихала холодком.

Одного літнього дня перед ПаликопоюОмелько Кайдаш сидів в повітці на ослоні й майстрував. Широкі ворота з хворосту були одчинені навстіж. Густа тінь у воротах повітки, при ясному сонці, здавалась чорною. Ніби намальований на чорному полі картини, сидів

Кайдаш в білій сорочці з широкими рукавами. Кайдаш стругав вісь. Широкі рукава закачались до ліктів; з-під рукавів було видно здорові загорілі жилаві руки. Широке лице було сухорляве й бліде, наче лице в ченця. На сухому високому лобі набігали густі дрібні зморшки. Кучеряве посічене волосся стирчало на голові, як пух, і блищало сивиною.

Коло повітки на току два Кайдашеві сини, молоді парубки, поправляли поди під стіжки: жнива кінчались, і наставала возовиця. Старшого Кайдашевого сина звали Карпом, меншого — Лавріном. Кайдашеві сини були молоді парубки, обидва високі, рівні станом, обидва довгобразі й русяві, з довгими, тонкими, трошки горбатими носами, з рум’яними губами. Карпо був широкий в плечах, з батьківськими карими гострими очима, з блідуватим лицем. Тонкі пружки його блідого лиця з тонкими губами мали в собі щось неласкаве. Гострі темні очі були ніби сердиті.

Лаврінове молоде довгасте лице було рум’яне. Веселі сині, як небо, очі світились привітно й ласкаво. Тонкі брови, русяві дрібні кучері на голові, тонкий ніс, рум’яні губи — все подихало молодою парубочою красою. Він був схожий з виду на матір.

Лаврін проворно совав заступом по землі. Карпо ледве володав руками, морщив лоба, неначе сердився на свого важкого й тупого заступа. Веселому, жартовливому меншому братові хотілось говорити; старший знехотя кидав йому по кілька слів.

— Карпе! — промовив Лаврін. — А кого ти будеш оце сватать? Адже ж оце перед Семеном тебе батько, мабуть, оженить.

— Посватаю, кого трапиться, — знехотя обізвався Карпо.

— Сватай, Карпе, Палажку. Кращої од Па-лажки нема на всі Семигори.

— То сватай, як тобі треба, — сказав Карпо.

— Якби на мене, то я б сватав Палажку, — сказав Лаврін. — В Палажки брови як шнурочки; моргне, ніби вогнем сипне. Одна брова варта вола, другій брові й ціни нема. А що вже гарна! Як намальована!

— Коли в Палажки очі витрішкуваті, як у жаби, а стан кривий, як у баби.

— То сватай Хіврю. Хівря доладна, як писанка.

— І вже доладна! Ходить так легенько, наче в ступі горох товче, а як говорить, то носом свистить.

— То сватай Вівдю. Чим же Вівдя негарна? Говорить тонісінько, мов сопілка грає, а тиха, як ягниця.

— Тиха, як телиця. Я люблю, щоб дівчина була трохи бриклива, щоб мала серце з перцем, — сказав Карпо.

— То бери Химку. Ця як брикне, то й перекинешся, — сказав Лаврін.

— Коли в Химки очі як у сови, а своїм кирпатим носом вона чує, як у небі млинці печуть. А як ходить, то неначе решетом горох точить, такі викрутаси виробляє...

Карпо прикинув таке слівце, що батько перестав стругати і почав прислухаться. Він глянув на синів через хворостяну стіну. Сини стояли без діла й базікали, поспиравшись на заступи. Кайдаш скочив з ослона й вибіг з стругом у руці з повітки. Старий Омелько був дуже богомільний, ходив до церкви щонеділі не тільки на службу, а навіть на вечерню, говів два рази на рік, горнувся до духовенства, любив молитись і постить; він понеділкував і постив дванадцять п’ятниць на рік, перед декотрими празниками. Того дня припадала п’ятниця перед Паликопою, котрого народ дуже поважає. Кайдаш не їв од самого ранку; він вірив, що хто буде постить у ту п’ятницю, той не буде в воді потопати.

— А чого це ви поставали, та руки позгортали, та ще й верзете бог зна що? — загомонів Кайдаш до синів. — Чи то можна в таку п’ятницю паскудить язики? Ви знаєте, що хто сьогодні спостить цілий день, той ніколи не потопатиме в воді і не вмре наглою смертю.

— В Семигорах нема де і втопиться, бо в ставках старій жабі по коліна, — сказав Карпо.

— Говори, дурню! Нема де втопиться. Як Бог дасть, то і в калюжі втопишся, — сказав батько.

— Хіба з корчми йдучи. — сердито сказав Карпо і тим натякнув батькові, що батько любить часто ходити до корчми.

— Ти, Карпе, ніколи не вдержиш язика! Все допікаєш мені гіркими словами.

Кайдаш плюнув і знов пішов у повітку стругать вісь.

Хлопці трохи помовчали, але перегодя знов почали балакати спершу тихо, а далі все голосніше, а потім зовсім голосно. <...>

— Коли я буду вибирать собі дівчину, то візьму гарну, як квіточка, червону, як калина в лузі, а тиху, як тихе літо, — сказав веселий Лаврін.

— Мені аби була робоча, та проворна, та щоб була трохи куслива, як мухи в спасівку, — сказав Карпо.

— То бери Мотрю, Довбишеву старшу дочку. Мотря й гарна, й трохи бриклива, і в неї й серце з перцем, — сказав Лаврін.

Лаврінові слова запали Карпові в душу. Мотря не виходила в його з думки, неначе стояла тут на току недалечко од його, під

зеленою яблунею, і дивилась на його своїми темними маленькими, як терен, очима. Він неначе бачив, як пашіло її лице з рум’янцем на всю щоку, як біліли її дрібні зуби між тонкими червоними губами. Карпо задумався, сперся на заступ і не зводив очей з того місця під яблунею, де він ніби вглядів свою гарячу мрію в червоних кісниках на голові, в червоному намисті з дукачем. <...>

Сонце почало повертать на вечірній пруг. Кайдашиха вийшла з хати і прикрила очі долонею. Вона була вже не молода, але й не стара, висока, рівна, з довгастим лицем, з сірими очима, з тонкими губами та блідим лицем. Маруся Кайдашиха замолоду довго служила в дворі, у пана, куди її взяли дівкою. Вона вміла дуже добре куховарить, і ще й тепер її брали до панів та до попів за куховарку на весілля, на хрестини та на храми. Вона довго терлась коло панів і набралась од їх трохи панства. До неї прилипла якась облесливість у розмові й повага до панів. Вона любила цілувать їх у руки, кланятись, підсолоджувала свою розмову з ними. Попаді й небагаті панії частували її в покоях, садовили поруч з собою на стільці як потрібну людину. Маруся пишала губи, осміхалась, сипала облесливими словами, наче дрібним горохом. До природної звичайності української селянки в неї пристало щось вже дуже солодке, аж нудне. Але як тільки вона трохи сердилась, з неї спадала та солодка луска, і вона лаялась і кричала на ввесь рот. Маруся була сердита.

— А йдіть, діточки, полуднувать та й батька кличте! — крикнула Кайдашиха тонким голосом.

Лаврін покинув заступа й пішов до хати. Карпо стояв, спершись на заступ.

— Карпе! Йди, серденько, полуднувать! Кидай роботу. Омельку, кидай майструвать. Вже з півдня звернуло.

— Покинь мені полудень на столі: я зараз прийду, — обізвався Кайдаш з повітки, не повертаючи голови.

Сини з матір’ю пішли в хату, а батько все сидів на ослоні та майстрував. Він не обідав тієї п’ятниці і не пішов полуднувати.

Сини пополуднували й пішли знов до роботи, а старий Кайдаш все працював. Вже сонце низько спустилось над лісом, а він і не думав полуднувать.

На дзвіниці вдарили в дзвін, і тонкий дзвінкий гук задрижав і розлився по селі на всі долини. Він ударився об близьку гору, вкриту лісом, одскочив і залунав коло дальшого шпиля, а там далі розлився десь далеко понад густим лісом та все лунав слабко та тихіше й замирав десь в тихих лісових западинах. Старий Кайдаш кинув струга і перехрестився. Він надів свиту й шапку, підперезався й пішов на гору до церкви.

— Омельку! Омельку! — гукнула Кайдашиха тонким голосом. — Не забудь зайти з церкви до пана та візьми гроші за вози, бо завтра треба йти в Богуслав на ярмарок. Адже ж завтра в Богуславі ярмарок. Чи чуєш?

— Та чую, чую! — обізвався Кайдаш з-за двора й пішов на гору до церкви.

— Та, будь ласка, не заходь до шинку. Проп’єш гроші, не матимеш з чим іти на ярмарок, — знов крикнула Кайдашиха, виглядаючи з сіней.

Виявляємо читацьку, літературну компетентності

1. Яке враження справляє пейзаж на початку повісті? Які емоції виникали у вас під час читання цього фрагмента?

2. Визначте, які образи (зорові, звукові, дотикові тощо) використовує автор для створення пейзажу. Які із цих образів викликали у вас найбільше позитивних емоцій? Чи є у створеному автором пейзажі образи, які викликають у вас негативні емоції?

3. Знайдіть у тексті епітети, метафори, порівняння. Як засоби художньої виразності мови допомагають вам уявити те, що описує письменник?

4. Яке враження на читача справляє опис садиби Кайдаша? Завдяки яким деталям ви уявляєте садибу?

5. Прочитайте виразно портрет Кайдаша. Яке перше враження справляє цей герой? На яких деталях зовнішності героя зосереджує увагу читача автор?

6. Прочитайте виразно портрети Карпа, Лавріна. Які відмінності між братами підкреслює автор?

7. Як риси характерів героїв увиразнює розмова про дівчат?

8. Як Карпо ставиться до майбутнього одруження? Якою він хоче бачити свою жінку?

9. Поміркуйте, чому в розмові про одруження хлопці жодного разу не вжили слова кохання.

10. Як ви гадаєте, чому слова Лавріна про Мотрю так глибоко запали Карпові в душу?

11. Якою ви уявляєте Кайдашиху? Як ви гадаєте, скільки їй років? Обґрунтуйте свої міркування.

12. Які чинники формування її характеру визначає автор?

13. Визначте, як у мовленні героїні виявляються риси характеру, окреслені автором.

ІХ

<...> Не чорна хмара з синього моря наступала, то виступала Мотря з Карпом з-за своєї хати до тину. Не сиза хмара над дібровою вставала, то наближалася до тину стара видроока Кайдашиха, а за нею вибігла з хати Мелашка з Лавріном, а за ними повибігали всі діти. Дві сім’ї, як дві чорні хмари, наближались одна до другої, сумно й понуро. Мотря стояла коло тину висока та здорова, така заввишки, як Карпо, з широким лобом, з загостреним лицем, з блискучими, як жар, чорними маленькими очима. Вона була в одній сорочці і в вузькій запасці. Хазяйновита, але скупа, вона втинала одежу, як тільки можна було обтяти. Вузька запаска влипла кругом її стану. В великій, як макітра, хустці на голові Мотря була схожа на довгу швайку з здоровою булавою. За Мотрею стояв Кар-по у вузькій сорочці з короткими та вузькими рукавами, в широких білих штанях з товстого полотна. Позад їх стояла купа Кар-пових дітей у вузьких штанцях, у сороченятах з короткими рукавами, в спідничках вище колін.

По другий бік тину стояла баба Кайдашиха, висока та суха, неначе циганська голка, в запасці, в рясній білій, як сніг, сорочці, в здоровій хустці на голові. Сліпе око біліло ніби наскрізь, як вушко в голці, хоч туди нитку затягай. За бабою стояла Мелашка в білій сорочці, в червоній новій хустці з зеленими та синіми квітками, в зеленій ситцевій рясній спідниці. Рядом з Мелашкою стояв Лаврін у широких рясних синіх з білими смугами

штанях, у чоботях. Мелашка розцвіла і стала повніша на виду. Її очі, її тонкі брови блищали на сонці, а лице горіло рум’янцем од висків до самого підборіддя. Гаряче сонце лляло світ на двір, на людей, обливало їх од голови до ніг. Чорна здорова хустка чорніла на бабі Кайдашисі, неначе горщик, надітий на високий кілок.

Мелашка сяла, як кущ калини, посаджений серед двору. А сонячне марево заливало всіх, дрижало, переливалося між жіночими та дитячими головами, неначе якась золота вода крутилась поміж людьми, неначе якась основа з тонких золотих ниточок снувалась по двору кругом людей, кругом хат, навкруги садка. Собаки стояли коло хат і крутили хвостами, дивлячись на людей. Їм здавалося, що їх от-от покличуть і нацькують ними когось.

<...> Минула зима. Знов настало літо. Золоте літо несло за собою нелад між Кайдашен-ками. Той нелад знову почався за грушу.

Як громада ділила між братами двір старого Кайдаша, до Карпової половини одійшла груша. Тин пройшов на аршин поза грушею. Та груша була Лаврінова. Ще хлопцем Лаврін прищепив своїми руками щепу на старому пні. Груша погналася вгору, як верба. Батько подарував Лаврінові ту грушу на багату кутю тоді, як Лаврін чхнув за вечерею. В сім’ї всі звали ту грушу Лавріновою. За це знали всі на кутку.

Груша росла широко й високо і довго не родила. Сам Лаврін натякав Карпові не раз і не два, що в Карпів двір одійшла його

груша. Але доки груша не родила, доти й лиха не було.

На біду того літа груша вродила, та ще й дуже рясно. Груші були здорові, як кулаки, та солодкі, як мед. Таких груш не було в цілому селі. Груш уродило так рясно, що гілля аж гнулось додолу.

Лаврінові діти довідались, що та груша не дядькова, хоч стоїть в дядьковому городі, а батькова. Стара бабуся їм докладно все розказала й намовила їх полізти через тин та нарвать груш.

Діти тільки того й ждали. Хлопці полізли на грушу та й давай трусить, а дівчата збирали в пазухи. Коли тут з хати вискочила тітка Мотря.

— А нащо це ви рвете наші груші! — крикнула Мотря на небожів та небог.

— Еге! Це не ваші груші. Бабуся сказали, що це груша батькова, а не дядькова, — говорили діти та все збирали груші.

— Ось я вам дам груш! Зараз повикидайте мені груші з пазух, бо я нарву кропиви, та позадираю вам спіднички, та дам таких груш, що ви не потрапите, кудою втікати.

Мотря кинулась до кропиви. Діти підняли ґвалт і кинулись на тин, як котенята. На їх крик вибігла з хати Мелашка.

— А навіщо оце ти, Мотре, б’єш моїх дітей? — спитала в Мотрі Мелашка.

— За те, щоб не крали моїх груш, — обізвалась з-за тину Мотря.

— А хіба ж це твої груші? Це наша груша; хіба ж ти не знаєш, чи що? — говорила Мелашка.

— Ще що вигадай! На нашому городі та виросла ваша груша! Це, мабуть, свекрушище тобі наговорила на вербі груші, а на осиці кислиці, — говорила Мотря.

З хати вийшов Лаврін і почав оступаться за дітей. Він кричав до Мотрі, що то груша його, що про те знає все село, що його діти мають право рвати груші, коли схотять. Кай-дашиха вискочила й собі з хати й вже лаяла Мотрю на всю пельку.

— Ідіть, діти, та рвіть груші сміливо! Це наша груша, — говорила до дітей Кайда-шиха.

— Нехай тільки влізуть у мій огород вдруге, то я їм ломакою ноги поперебиваю! — кричала Мотря.

А груші висіли, як горнята, та жовті, як віск! Лаврінові діти дали б їм гарту, хоч би вони зовсім були чужі, а тут бабуся й мамуся кажуть, що можна й треба рвать.

Діти знов полізли крадькома на грушу. Мо-тря вискочила з дубцем і побила дітям спини.

На Лавріновому дворі піднявся ґвалт. Через тин лаялись вже не жінки, а чоловіки. Лаврін доказував, що то груша його, бо він її прищепив, бо йому подарував батько, а Кар-по доказував, що груша його, бо росте в його городі.

— Коли вже на те пішло, то я маю право на половину груш, бо груша моя. Про мене, йди позивай мене в волость, — говорив Лаврін.

— Ба не дам і половини, бо груша росте на моїй землі. Мало чого там батько не говорив колись, — говорив Карпо.

А діти все лазили в дядьків огород, а Мотря все частувала їх різкою. Брати мусили йти в волость. У волості присудили, щоб Карпо давав щороку половину груш Лаврінові або щоб одгородив до Лаврінового двору грушу з землею на два аршини та й продав Лаврінові ту землю навіки.

— Авжеж! Так оце продам два аршини землі! — кричав Карпо. — Я й Лаврінових грошей не хочу і землі не дам. Про мене, нехай приймає собі грушу на свій двір!

— Але ж, чоловіче, груші не можна прийнять, — говорив у волості голова, — а рубати доброго дерева гріх. Давай щороку половину груш Лаврінові, та й ідіть собі з Богом.

Лаврін і Карпо вийшли з волості і нібито помирилися. Карпо пристав на те, щоб давати половину груш Лаврінові.

Прийшли вони додому. Карпова жінка заспівала іншої.

— За що їм давати половину? Чи то можна? Це вони схотять, щоб ми давали їм половину картоплі та буряків. Це все свекруха наговорює в волості.

Мотря знов ганяла Лаврінових дітей з свого города ломакою, доки груші зовсім не обірвали то Мотрині, то Лаврінові діти.

Минула зима, знов настало літо. Капосна груша, неначе на злість, ще більше розрослась і вшир і вгору, знов уродила і стояла рясна, як облита. Груш уродило мішків зо три, коли не більше. Груші були здорові і дорого

коштували на ярмарку. Тут уже пахло карбованцями, а це для селян було не жарти.

Знов почалась така сама комедія. Ще груші не достояли, а Лаврінові діти кинулись на їх, як бджоли на мед. Мотря вибігла з коцюбою, побила дітей, ще й груші пооднімала. Мелашка розлютувалась за своїх дітей, як вовчиця, кинулася до Мотрі й трохи не здерла з неї очіпка. Карпо і Лаврін пішли до священика. <...>

— Нехай так буде, батюшко, як ви скажете. Так, як ви присудите, так воно вже нехай і буде! — сказали брати.

— То я ж кажу, щоб Карпо заплатив тобі три або чотири карбованці, та й нехай буде груша його, то й сварки більше не буде між вами, — знов сказав священик.

— Зроду на це не згоджусь! — сказав Лаврін. — Там, батюшко, груші, вибачайте, коли ласка, як ваші кулаки. Я щороку продам груш два або й три мішки за три або й за чотири карбованці.

— Ну, то ти, Карпе, одріж йому землю з грушею.

— Хіба я таки сказився чи з глузду з’їхав, щоб одрізувать землю, — сказав Карпо.

— То йдіть собі та, про мене, вдавіться тими грушами разом з своїми жінками, — сказав священик, пішов у кімнату та й зачинив двері.

Карпо і Лаврін постояли й пішли додому та все лаялись. Лаврін кричав, що візьме сокиру та й зрубає грушу. Вони застали на дворі коло груші колотнечу: Мотря лупила коцюбою Лаврінових дітей, Мелашка з бабою одгризались од Мотрі і неначе гавкали через тин. Люди з кутка почали збігаться. Прибігла й баба Палажка Солов’їха, а за нею баба Параска Гришиха.

— Ой, господи! Якби хто взяв Лаврінову хату та одіпхнув її, — сказала премудра баба Палажка, — геть-геть на гору або й за гору, а Карпову хату одсунув ген-ген за ставок, аж у діброву, то вони б помирились.

— Навчай, навчай! Яка пак премудра! — не втерпіла баба Параска. — Подивись лишень на себе! Коли б твого чоловіка хто посунув за діброву, а твою дочку аж за Рось, а тебе аж у саме пекло, то, може б, і між вами був мир.

Діло з грушею скінчилось несподівано. Груша всохла, і дві сім’ї помирились. В обох садибах настала мирнота й тиша.

1878

Виявляємо читацьку, літературну компетентності, обізнаність у сфері культури

1. Відтворіть перебіг «бойових дій» між двома гілками Кайдашевої родини, поки не зійшлися дві «сім'ї, як дві чорні хмари».

2. Які порівняння використовує автор, щоб створити зорові образи Мотрі, Кай-дашихи, Мелашки? Розкрийте смисл цих порівнянь.

3. В останньому розділі повісті виразно протиставляються два образи — хмар і сонячного світла. Розкрийте смисл кожного образу.

4. Які засоби комічного використав автор у цьому фрагменті твору?

5. Яке враження справив на вас фінал повісті?

6. Чи вірите ви в те, що «мирнота й тиша» в родині Кайдашів настали надовго? Аргументуйте свої міркування.

7. Яке враження справили на вас ілюстрації до твору? Які ілюстрації запропонували б намалювати ви? Які кольори переважали б на ваших ілюстраціях? Поясніть свій вибір.

СЕЛО, ДЕ ЖИЛИ КАЙДАШі

Уже майже півтора століття минуло, відколи Іван Семенович Нечуй-Левицький написав свою «Кайдашеву сім'ю», а Семигори, що неподалік Богуслава, де відбуваються події повісті, майже не змінилися.

Здається, що час над ними не владний: ті ж покручені, порослі лісом ярки, буяють яблуні та черешні, блищать ставки, біліють хати. Щоправда, серед останніх трапляються пофарбовані жовтогарячою вохрою, як ось ця біля повороту перед греблею.

— От як візьмете праворуч, — пояснює мені господар обійстя, — та підніметеся на гору, де стоїть кам'яний хрест, то десь там жили Кайдаші.

Напевне, саме з цієї гори, на яку вказав чоловік і на котру й сьогодні видертися непросто, Карпо задивився на Мотрю й потрапив у халепу, коли вози перекинулись.

— Не було ніяких Кайдашів, а були Мазури, котрих дражнили Кайдашами, — виявляє обізнаність в історії села жіночка, яку зустрічаємо по дорозі на ту круту гору. — Вони й тепер тут живуть, он в акаціях дві хатки стоять... Ганну Гнатівну, якій трохи не 90, й сьогодні кличуть Кайдашиха.

В улоговині, що закінчується левадою, яка дуже нагадує описану Нечуєм-Левицьким, й справді стоять біленькі хатки. Ледь вище однієї з садиб кучерявиться порепана груша. Якби Нечуй-Левицький наприкінці повісті не написав, що Лаврінова груша всохла, то я, напевне, повірив би, що перед моїми очима саме те старезне дерево, яке стало причиною найбільших суперечок Кайдашів.

З гори можна потрапити на греблю ставка, де господарюють орендарі. Зараз тут смикають дрібних карасиків київські дачники, а колись по ній до шинку поспішав Омелько Кайдаш, поки не допився до бісиків в очах.

Леонід Логвиненко

(З газети «Сільські вісті» за 30 червня 2017 року)

Виявляємо читацьку, літературну, соціальну та громадянську компетентності

Яке враження справив на вас нарис? Які почуття, думки він викликав? Чому, на вашу думку, сучасного кореспондента зацікавили Семигори? Як твір І. Не-чуя-Левицького вплинув на його сприйняття мальовничого куточка нашої землі? Доведіть, що твір «Кайдашева сім'я» належить до «вічно живої класики».

Готуємося до ЗНО

Опрацювавши матеріал, присвячений творчості І. Нечуя-Левицького, занотуйте в зошиті для підготовки до ЗНО відомості про письменника, його твір «Кайдашева сім'я». Складіть схему «Образи повісті «Кайдашева сім'я», випишіть цитати для характеристики образів-персонажів.

 

Це матеріал з підручника Українська література 10 клас Борзенко, Лобусова

 




^