uabooks.top » Українська література » Ольга Кобилянська
Інформація про новину
  • Переглядів: 2657
  • Дата: 26-11-2018, 08:38
26-11-2018, 08:38

Ольга Кобилянська

Категорія: Українська література




Ольга Кобилянська

(1863—1942)

Ольга Юліанівна Кобилянська народилася 27 листопада 1863 року в містечку Ґура-Гумора на Південній Буковині (у той час — Австро-Угорщина, тепер Румунія) в сім'ї службовця. В особистості письменниці поєдналися впливи різних культур: її батько був українцем, мати походила з німецько-польського роду. Батькова служба потребувала частих переїздів. У різний час родина Кобилян-ських жила в містах Сучаві й Кімполунзі, у селі Димці, а з 1891 року в Чернівцях.

Перебування в Кімполунзі (тепер Румунія) пов'язане з навчанням О. Кобилянської в чотирикласній німецькій школі (1873—1877). Прагнення надалі здобувати освіту наштовхнулося на перешкоди матеріального плану. У родині Кобилянських було семеро дітей (п'ятеро синів і дві доньки) — не всі могли сподіватися на здобуття бажаного фаху.

У творчому становленні О. Кобилянської багато важила самоосвіта. Естетичні смаки письменниці формувалися під дією різних впливів. Її цікавили європейські малярство, музика, література й філософія. Вона поєднала інтерес до фемінізму з поглядом німецького філософа Ф. Ніцше на духовний аристократизм як вище покликання людини.

Поезія стала раннім, юнацьким захопленням О. Кобилянської. А вже починаючи з 80-х років вона віддала перевагу прозі (молода авторка писала спочатку німецькою мовою). Роль української літераторки далася О. Кобилян-ській нелегко й не одразу. Довелося покращувати знання української мови. До того ж не всім критикам припала до смаку тематика її творів. А проблеми, пов'язані з боротьбою жінок за свої громадянські права, навіть сприймалися з певним упередженням.

Надіслане до альманаху «Перший вінок» оповідання «Вона вийшла заміж» було відхилене. Згодом на основі цього твору О. Кобилянська написала повість «Людина», із якою дебютувала як українська авторка. Повість вийшла в журналі «Зоря» в 1894 році. Відтоді твори письменниці регулярно з'являлися на сторінках українських видань. Межа ХІХ—ХХ століть стала найбільш продуктивним періодом її діяльності. Побачили світ «Impromptu phantasie», «Битва», «Царівна», «Некультурна», «Valse melancolique», «Земля», «За готар», «Ніоба», «В неділю рано зілля копала» та ін. Появу повістей та оповідань О. Кобилянської критики спершу зустріли не дуже прихильно. Як писала дослідниця С. Пав-личко, «вони багато чого не сприйняли в її творах, зокрема її «Німеччини» — німецького впливу на її мову, німецької лектури, яка навіяла чимало з її ідей».

Наступний період життя письменниці не був настільки насиченим, як попередній. Перша світова війна та її наслідки відчутно змінили європейське культурне життя. Проблеми, що колись вражали своєю новизною, дуже швидко застаріли й відійшли на задній план разом із людьми, які їх порушували.

Революція в Російській імперії, розпад Австро-Угорщини, низка інших масштабних змін у громадському й культурному житті перетворили колись актуальні ідеї на питання вчорашнього дня. До літератури прийшли інші люди, сформовані новим часом. У цій ситуації О. Кобилянська ще за життя потрапила до кола літературних класиків.

Після розпаду Австро-Угорщини Буковина ввійшла до складу Румунії. Перебуваючи в Чернівцях, О. Кобилянська підтримувала творчі контакти

з літераторами України. Тоді вийшло зібрання її творів у дев'яти томах та кілька окремих видань. Початок Другої світової війни письменниця зустріла в Чернівцях. Померла О. Кобилянська 21 березня 1942 року.

Коментар фахівця

Панна Ольга Кобилянська — найближча землячка Федьковича, бо зросла также в буковинських горах. Початкову освіту отримала в німецькій школі, а потім доповнила її читанням книжок головно в німецькій мові, якою спочатку писала свої твори та пише часом і тепер, бо знає цю мову дуже добре і має літературні зв'язки в німецькій Австрії та Німеччині, де ті твори здобули в собі велику пошану нарівні з кращими творами німецької модерни. Цієї «німеччини» не можуть простити д. Кобилянській її земляки, бо німецький вплив справді досі знати на її стилі, але ж якщо німецька мова і справді була шкідлива для стилю писательки, то зате вона була їй дуже корисна для загального розвитку і врятувала її думку від сну в маломіщанському та дрібноурядницькому околі малого міста, де єдиним осередком культури була німецька бібліотека. Отже, «німеччина» відкрила писательці нашій світ ідей, познайомила її з світовою літературою і навчила любити і розуміти хист.

Леся Українка

Опрацьовуємо прочитане, виявляємо читацьку компетентність

1. Яку оцінку стилю О. Кобилянської дала Леся Українка? Які негативні та позитивні впливи німецької мови на творчість письменниці відзначила славетна українська поетеса?

2. Запишіть відомості про життя письменниці в зручній для вас формі (тексту, плану, таблиці, схеми).

Ольга Кобилянська і модернізм

Ідея оновлення стала провідною рисою модернізму. Свого часу вона відобразила об'єктивну потребу, без задоволення якої суспільство не могло повноцінно розвиватися. Літератори замислювались над ідеалом нової людини. Вони зверталися до глибшого пізнання особистості, її духовного життя. Особливу увагу приділяли сфері моралі, звичаїв, взаєминам між статями. Звідси інтерес багатьох модерністів до питання фемінізму1 та жіночої емансипації2.

Ольга Кобилянська поділяла ідеї фемінізму, активно підтримувала рух за соціальну, політичну й економічну рівність жінок і чоловіків. Вона була учасницею «Товариства руських жінок на Буковині», входила до товариства «Кружок українських дівчат». Їй належить праця «Дещо про ідею жіночого руху».

Дослідники зауважили вплив німецького мислителя Ф. Ніцше на прозу

О. Кобилянської. Письменниця поєднала його ідеал духовного аристократизму з фемінізмом. Не випадково в літературі її приваблювали образи жі-нок-інтелігенток, які обстоюють право здобувати освіту, а не обмежують себе сферою родинного життя. О. Кобилянська зверталася до важливих проблем самостійного вибору жінкою своєї долі й такого супутника життя, який би відповідав її духовним потребам.

Новела «IMPROMPTU PHANTASIE»

Життя як музичний експромт

Музика в житті О. Кобилянської була чи не найбільшим захопленням. Недарма мистки-ня писала: «Музику люблю пристрасно, і вона має на мене дуже сильний, майже потрясаючий вплив». Маючи музикальний слух, сама добре грала на фортепіано. Любила твори Ф. Ліста,

Р. Шумана, В. Моцарта, Ф. Мендельсона, та найбільший відгук у її душі викликав Ф. Шопен.

Своїй новелі дала назву одного з його експромтів — «Impromptu phantasie» (в перекладі з французької — фантазія-експромт).

Це новела-роздум із широким залученням звукової, музичної образності. Твір має уривчасту, фрагментарну композицію, що дає можливість розповісти, хай і пунктирно, в окремих епізодах, про душевне життя непересічної особистості.

Звуки монастирських дзвонів навіюють спогади, що викликають у душі героїні справжню бурю емоцій. Зі спогадів виринає історія про якусь «одну людину»; стає зрозуміло, що розказане стосується самої героїні.

Зовнішність і внутрішній світ героїні дістають першу характеристику вже на початку: «Ніжна, вразлива, немов мімоза, з сумовитими очима...» Була сміливою, любила милуватися красою довкілля, фантазувала і «плакала з смутку невиясненого». Одного разу побачила, як парубки ніяк не могли спіймати норовистого коня. Тоді без страху підійшла і взялась рукою за вуздечку — кінь пішов за нею, «ступав слухняно, немов та дитина...»

Коли дівчині було десять років, вона спостерігала за роботою майстра, який ладнав фортепіано. У цьому епізоді розкривається тема краси і її впливу на людську особистість. Героїня була заворожена чарівною музикою та її здатністю розкривати людські емоції: «Те, що грав, була пристрасть, а як грав — зраджувало його яко людину...» Музикант грав «Impromptu phantasie» Фредеріка

Шопена, а мелодія викликала в неї сльози.

Спогади про дитинство узгоджуються в новелі з характеристикою та роздумами вже дорослої жінки. «Вона була розумна, дотепна, незвичайна багата натура. Займалась малярством, писала, старалась усіма силами заспокоїти в собі ненаситну жадобу краси».

У характеристиці авторка зіставляє дві риси: відсутність тривалих стосунків із чоловіками та естетизм.

Саме захоплення красою, на думку героїні, відштовхувало від неї чоловіків: «...мабуть,

не мала вона в собі того, що прив'язує буденних людей на довгий час».

У цьому психологічному профілі (можливо, автопортреті?) поєдналися індивідуалізм, душевна витонченість і надзвичайна чутливість до музики, узагалі любов до краси, незалежність і розвинене почуття власної гідності. Є в цьому образі й внутрішній драматизм, смуток та певне розчарування в надії на щастя. Усе разом складає зміст такого поняття, як духовний аристократизм, що став для модерністів, зокрема й для О. Кобилянської, бажаним ідеалом жінки-інтелігентки.

Читаємо взірці української художньої літератури

Прочитайте новелу Ольги Кобилянської «Impromptu phantasie». Звірте власні враження від твору з матеріалом, запропонованим у статті підручника. В електронному додатку до підручника на сайті interactive.ranok.com.ua ви знайдете повний текст твору.

Виявляємо літературну компетентність

1. Який вплив на особистість письменниці справила музика?

2. Звідки вона запозичила назву твору «Impromptu phantasie»?

3. У чому полягає жанрова своєрідність цього твору?

4. Як організована новела? Яку роль у ній відіграють спогади?

5. Яке враження в дитинстві справила на героїню мелодія Ф. Шопена?

6. Якими рисами характеру наділила авторка свою героїню?

Новела «VALSE MELANCOLIQUE»

Тема і проблематика

Ольга Кобилянська написала свій «Valse melancolique»1 у 1897 році, а через рік він вийшов у «Літературно-науковому віснику». Твір став своєрідним продовженням новели «Impromptu phantasie». Обидві новели поєднала між собою музика. Вона стала символом краси й високих душевних поривань. Музика допомогла розкрити важливу тему — тугу душевно

багатої людини за далеким, майже недосяжним ідеалом.

Накресливши психологічні профілі й життєві долі трьох різних героїнь, авторка порушила проблеми духовного аристократизму й жіночої самореалізації, висвітлила філософський конфлікт між прагненням людини до краси й досконалості та обставинами реального життя.

Читаємо взірці української художньої літератури

Прочитайте новелу Ольги Кобилянської «Valse melancolique». Звірте власні враження від твору з матеріалом, запропонованим у статтях підручника.

В електронному додатку до підручника на сайті interactive.ranok.com.ua ви знайдете повний текст твору.

Життя й фантазії

На початку авторка знайомить читачів із Мартою й Ганною. Це молоді жінки, які готують себе до «справжнього» життя. Вони талановиті, освічені, цілеспрямовані, однак із невеликим життєвим досвідом. Дівчата живуть у передчутті змін на краще, багато спілкуються між собою.

Їх обох споріднює любов до мистецтва й краси, а також майже безтурботне, радісне сподівання на щастя — бо інакше й не може бути! Оптимізмом їх живить відчуття внутрішньої свободи

та впевненість у своїй самодостатності. А найперше це стосується свободи від суспільних стереотипів. Вони бачать себе індивідуалістками, яким байдуже до думки «юрби».

Однак у піднесені мрії дівчат втручається реальність: господар квартири підняв плату за помешкання. А щоб сплатити комірне, вони змушені прийняти третю співмешканку. Бентежна музика Софії Дорошенко вносить меланхолійний дисонанс у безтурботні дівочі фантазії.

Ганна-малярка

Вона належить до витончених, артистичних натур. Приваблива, але часто примхлива й не-врівноважена.

Художниця працює над картиною, яку планує продати, щоб поїхати згодом до Італії. Вона цілком віддається своїй праці, а в житті культивує красу в усьому. Звертаючись до подруги, пояснює: «Лише ми одні піддержуємо красу в житті, ми, артисти, вибрана горстка суспільності, розумієш?».

Ганна вродлива, і біля неї завжди багато чоловіків, однак вона не бачить свого майбутнього в родинному житті. Служіння мистецтву робить дівчину зосередженою на роботі й цілеспрямованою. Не дивно, що вона завершує свою картину й таки їде до Італії.

Життя Ганни не є історією досягнення щастя. Це нелегкий шлях, усвідомлене й непросте «життя проти течії», адже йти проти загалу — означає неминуче наражатися на перешкоди й упередження. Вона повертається з Італії з дитиною, але без чоловіка: виховує сина сама. При цьому не почувається жертвою чоловічої зради, нещасною покинутою жінкою. Ганна бере на себе відповідальність за долю дитини.

Художниця — новий на той час тип вольової й незалежної жінки, яка сама приймає рішення й будує власне життя.

Марта-доматорка

Оповідь у творі ведеться від імені Марти.

Вона планує стати вчителькою, готується до іспиту. Дівчина не лише навчається, а й самотужки заробляє на життя — викладає англійську мову.

У неї дуже м'який і поступливий характер, вона наділена глибокою здатністю до співпереживання. Тому емоційна й терпима Марта стає найкращою подругою малярки Ганни.

Вона підтримує її захоплення мистецтвом та ідеї жіночої емансипації. Однак при цьому Марта бачить своє щастя в коханні й родинному житті.

Ганна називає її доматоркою, господинею: «... такі, як ти, Марто, такі, як ти, творять ту велику силу, що пригноблює таких, як я. Масою пригноблюєте ви нас, поодиноких, і ми

загибаємо, мов той цвіт без насіння, через вас». Через свою здатність співпереживати Марта одразу переймається симпатією до піаністки Софії Дорошенко, помічає її незвичайну, витончену натуру. Вона інтуїтивно відчуває, що за пронизливою мелодією меланхолійного вальсу приховується болюча особиста драма.

Закохавшись у молодого університетського викладача, Марта знайшла з ним своє щастя. Сімейне життя було її природним вибором, і вона стала доброю дружиною й матір'ю. Ця героїня представляє той тип жіночої особистості, для якого визначальними залишаються традиційні родинні цінності.

Софія-музика

Марта зізнається, що не може слухати меланхолійної музики, бо та нагадує про смерть подруги, «якої душа немов складалася з тонів і була сама олицетворена музика».

Софія здалася дівчатам занадто мовчазною й смутною. Розповіла про батькову смерть і про матеріальну залежність від свого дядька.

Замість слів про Софію промовляла її музика: «Кімната стала мінитися. В неї напливали лагідно, одностайними хвилями, один по другім, один по другім, звуки. Все звуки й звуки. Хвилюючи сильніше й слабше, піднімаючися високо й спадаючи знов, заповняючи широкий простір собою».

Спостережлива художниця Ганна намагалася створити психологічний портрет нової подруги:

«Констатую, що нервова. Лише нервові любуються в таких розривках, коли душа їх переповнена чуттям. Але, мабуть, вона наложила на свої чуття сильну упряж. Завсіди спокійна, як мармур. З крою її правильних уст гадаю, що не пристрасна; з широких скронь, що вірна; із брів, що споюються між очима, що вміє тайну заховати...».

Дізнавшися про нових сусідів у будинку навпроти, Софія ледве стримала хвилювання. Її емоції знайшли вихід у музиці: вона виконувала власну композицію меланхолійного вальсу. Враження було дивне: «Весела гармонія згубилася; остався сам шалений біль, торгаючи божевільне чуття, перериваний яснішими звуками, мов хвилевим сміхом».

Новий сусіда виявився колишнім коханим Софії, який попрощався «до завтра» й утік, одружився з донькою багатого підприємця. «Він навчив мене ненавидіти...» — зізналася Софія. Меланхолійний вальс у її виконанні став символічним відтворенням любовної драми.

Смерть матері, відмова дядька оплатити навчання в консерваторії остаточно забирають у Софії надію на майбутнє. Коли виникає загроза втратити фортеп'яно, дівчина не витримує нервового напруження та помирає від серцевого нападу.

Софія не дуже практична в щоденному житті, а інших людей оцінює за власною мірою досконалості. Розчарування в коханні стає важким ударом для нервової натури, а необхідність попрощатися з мрією про консерваторію позбавляє останніх життєвих сил. Софія — це ідеальний жіночий тип, обдарована максималістка, яка в усьому шукає гармонію, прагне до ідеалу.

Виявляємо літературну компетентність

1. Порівняйте характери Ганни й Марти, їхні погляди на родинні цінності та місце жінки в суспільстві. Як ці погляди позначилися на подальшій долі дівчат? Запишіть свої міркування у формі таблиці.

2. Яке перше враження справила Софія на Марту й Ганну?

3. Як змінилося із часом ставлення Ганни до нової співмешканки?

4. Що дівчата найбільше цінували в Софії?

5. Чому Софія емоційно відреагувала на появу нових сусідів?

6. Які емоції навіювала мелодія її меланхолійного вальсу? Що вона символізує?

7. Що змусило Софію попрощатися з мрією про консерваторію? Як це характеризує становище жінки в тогочасному суспільстві?

8. Який спогад залишила по собі Софія в душі Марти?

Досліджуємо самостійно

9. Яку роль відіграє музика в розкритті душевних станів героїнь? Підтвердьте відповідь текстовими ілюстраціями.

Запрошуємо до дискусії

10. Яка з героїнь є для вас більш зрозумілою? Обґрунтуйте свою позицію.

11. Знайдіть в Інтернеті та прослухайте мелодію Шопена, яку грала Софія. Чи згодні ви з переконанням героїні, що один вечір треба присвячувати лише одній мелодії?

Повість «ЛЮДИНА»

Історія створення

У 1887 році О. Кобилянська написала оповідання «Вона вийшла заміж». Спроба видати твір у збірнику жіночої прози «Перший вінок» виявилась невдалою. Тоді авторка надіслала його до віденського журналу «An der blauen schonen Donau» («На прекрасному голубому Дунаї»). Редактор видання не прийняв оповідання до публікації, однак підтримав творчі наміри авторки, порадивши «писати під кожним зглядом і не покидати пера».

Згодом О. Кобилянська розширила оповідання й переробила його на повість. Подала твір до журналу «Правда», однак його знову відхилили. Авторка наполегливо працювала

над художнім удосконаленням повісті, а в жовтні 1892 року надіслала її до журналу «Зоря», додавши присвяту Наталі Кобринській, громадській активістці, яка виступала за права жінок. Твір нарешті прийняли до друку, і він побачив світ у 1894 році.

Розвиваючи художній задум, письменниця працювала над повістю близько п'яти років. За цей час створила декілька редакцій, від жанру оповідання перейшла до повісті. Робота над «Людиною» стала для О. Кобилянської важливим літературним досвідом. Усталились ідейні пріоритети письменниці, оформився її літературний стиль.

Опрацьовуємо прочитане

1. Скільки часу авторка працювала над повістю? Коли повість уперше побачила світ?

2. Кому вона її присвятила?

Читаємо взірці української художньої літератури

Прочитайте повість Ольги Кобилянської «Людина». Звірте власні враження від твору з матеріалом, запропонованим у статтях підручника.

В електронному додатку до підручника на сайті interactive.ranok.com.ua ви знайдете повний текст твору.

Ідейна основа, тема, проблематика

Ольга Кобилянська — представниця раннього українського модернізму. Виступаючи за культурне й мистецьке оновлення, вона, як і інші модерністи, використала деякі ідеї німецького філософа Ф. Ніцше. У творах О. Ко-билянської теорія ніцшеанської «надлюдини» поєдналася з ідеями фемінізму. Письменниця ідеалізувала образ сильної, самостійної й освіченої жінки, наділеної духовним аристократизмом.

Темою повісті є прагнення освіченої людини залишатися собою в бездуховному обивательському середовищі. Розкриття теми пов'язане з ключовою проблемою жіночої

емансипації — поліпшення становища жінки в суспільстві. У творі боротьба за жіночу свободу представлена передусім проблемою вибору жінкою життєвого шляху й такого супутника життя, який би відповідав її духовним потребам.

Обстоювання самостійного вибору найбільш помітно виявляється у психологічній площині. Наперед висувається складна й драматична динаміка почуттів і переживань головної героїні Олени Ляуфлер, яка над усе мріє порвати з примітивним міщанським існуванням, однак під впливом обставин змушена змиритися із суворою реальністю.

Виявляємо читацьку компетентність

1. Хто з філософів найбільше вплинув на письменницю? У чому виявився цей вплив?

2. До якої теми звернулася авторка? Як вона розглянула проблему вибору?

Головна героїня

Образ головної героїні постає у її загостреному конфлікті із суспільством та упередженнями, що стосуються самостійної жінки, яка прагне позбутися тиску несправедливих громадських умовностей. У патріархальному суспільстві, про яке писала авторка, права жінки обмежувались переважно приватною сферою. Дочка, дружина, матір — такими були її основні соціальні ролі.

Героїня повісті рішуче виступає проти звуження жіночих можливостей. Вона мріє про освіту, професію, захищає право самостійно обирати собі чоловіка. На тлі інших персонажів Олена Ляуфлер виділяється свободою думки, багатим внутрішнім світом. При цьому її оточує справжня стіна нерозуміння й неприйняття. Гідність

героїні, її життєві переконання, прагнення «бути собі ціллю» постають у повісті як виклик фальшивому й лицемірному міщанському середовищу.

Образ Олени набуває тонких психологічних нюансів у її роздумах і переживаннях. З одного боку, її охоплюють спогади про пережите щастя й духовну єдність зі Стефаном Лієвичем, загострене відчуття особистої втрати, що посилюється в повісті ще й психологічним відлунням музичних асоціацій, а з іншого — дівчина відчуває внутрішній емоційний спротив у стосунках із Фельсом, людиною духовно чужою, але цілком прийнятною в ролі охоронця «родинного добробуту».

Трагедія жіночого серця, прощання з мрією, сором і приниження в ситуації, яка більше нагадує не гармонійний шлюб, а майнову угоду — усе це знаходить художнє втілення у внутрішній, психологічній драмі героїні, яка змушена пожертвувати майбутнім заради своєї родини.

Важливу роль у розкритті життєвої позиції Олени відіграє її розмова з доктором. У цій роз-мові-суперечці представлені розбіжні погляди на можливості людини. Доктор, чоловік із великим життєвим досвідом, демонструє сумніви й скептицизм: «Біда ломить і залізо, а ви лиш людина...». Натомість дівчина уперто тримається іншого: вона упевнена, що не відступить перед тиском саме тому, що людина. Тоді Олена почувала себе сильною та спроможною протистояти будь-яким обставинам, однак зрештою «проза життя» впливає й на неї та змушує прийняти небажаний шлюб.

Згоду героїні вийти за нелюба не можна вважати лише поразкою. У цьому рішенні виявилась і сильна її сторона. Адже коли батько і брат Олени, на яких, як на чоловіків, покладалися всі надії щодо підтримання родинного достатку, виявили слабкість і неспроможність урятувати сім'ю від бідності, саме вона, жінка, узяла на себе таку роль, хай і заплатила зреченням вистражданих життєвих принципів.

Коментар фахівця

Центральний сюжет перших повістей і взагалі всієї творчості Кобилянської — зіткнення жіночої сили й чоловічої слабкості. Її героїні сильні морально, психологічно, інтелектуально, хоч і не вчилися, як і їхня авторка, в університетах. Вони надзвичайно емоційні й наділені могутньою, важко стримуваною сексуальністю.

С. Павличко, дослідниця української літератури

Виявляємо читацьку компетентність

1. До чого прагнула головна героїня повісті?

2. Чи всі поставилися з розумінням до її намірів?

3. У кого закохалась Олена Ляуфлер?

4. Чому вона погодилася на шлюб із нелюбом?

5. Поміркуйте, як авторка ставиться до своїх героїв. У який спосіб вона виявляє це ставлення?

Запрошуємо до дискусії

6. Чи актуальні сьогодні проблеми, які порушила письменниця?

Виявляємо літературну компетентність

7. Авторитетна дослідниця літератури С. Павличко (Павличко С. Дискурс модернізму в українській літературі: Монографія. — 2-ге вид., перероб. і доп. — К.: Либідь, 1999. С. 87.) писала: «Як відомо, перші класичні повісті Кобилян-ської «Людина» й «Царівна» започаткували новий етап української прози. Це була проза з життя середнього класу, крім того, психологічна проза, у якій внутрішній сюжет відігравав більшу роль за зовнішній, нарешті, це була проза, що ілюструвала й обстоювала певні нові ідеї, зокрема ідеї емансипації й фемінізму». Як ви розумієте поняття внутрішній сюжет? Поміркуйте, чи має повість «Людина» внутрішній сюжет. Аргументуйте свою думку.

Досліджуємо самостійно

8. Об'єднайтеся в малі групи відповідно до запропонованих для дослідження завдань. Презентуйте висновки, яких ви дійшли, працюючи в групах.

■ За якими ознаками повість «Людина» можна віднести до психологічної прози?

■ Доведіть, що в повісті «Людина» ілюструються й обстоюються ідеї емансипації та фемінізму.

 

Це матеріал з підручника Українська література 10 клас Борзенко, Лобусова

 




^