Леся Українка

(1871—1913)

Лариса Петрівна Косач народилася 25 лютого 1871 року в місті Звягелі (пізніше — Новоград-Волинський) у дворянській сім'ї. Для рідних вона змалку була Лесею — це домашнє ім'я стало згодом частиною літературного псевдоніма.

Батько поетеси походив із Чернігівщини. Пригадуючи навчання в чернігівській гімназії, Петро Антонович Косач із теплотою відгукувався про свого вчителя — славетного байкаря Леоніда Глібова, читав дітям його твори. Леся була батьковою улюбленицею, успадкувала його вдачу — спокійну, стриману і водночас вольову та наполегливу. Вплив матері теж відчутно позначився на вихованні й мистецькому розвитку поетеси. Ольга Петрівна Косач, відома ще як українська письменниця Олена Пчілка, прищепила доньці любов до віршування.

Дитинство Лариси Косач пройшло на Волині: родина жила у Звягелі, у Луцьку, а згодом у селі Колодяжному. Освіту майбутня поетеса здобула вдома. У родині Косачів батьки не пропонували дітям спеціальних дитячих книжок. Лесина мати вважала, що вони лише псують смак «кисло-солодким сюсюканням», тож діти читали античні міфи, фольклорні збірники (особливо пісні й казки), розповіді про подорожі та пригоди. Від самого дитинства Леся наполегливо займалася самоосвітою. Вона відзначалася високим рівнем ерудиції, опанувала декілька іноземних мов.

На розвиток Лесиної особистості впливало родинне оточення: Косачі товаришували з відомими діячами української культури, зокрема з письменником Михайлом Старицьким та видатним композитором Миколою Лисен-ком. Рідний дядько поетеси, визначний учений і громадський діяч Михайло Драгоманов, став для неї вчителем і порадником.

Змалку захопившись музикою, Леся навчилася гри на фортепіано. «Мені часом здається, — зізнавалася вона, — що з мене вийшов би далеко кращий музика, ніж поет, та тільки біда, що натура утяла мені кепський жарт...».

Цей «жарт» — початок хвороби (туберкульозом кісток було вражено ліву руку), через що довелося відмовитись від професійних занять музикою. Натомість дівчина дедалі більше часу приділяла словесній творчості, віддавала перевагу ліричній поезії. Доля розпорядилася так, що своє мистецьке обдарування Леся Українка змогла реалізувати саме в літературі. Вона відома як авторка багатьох поетичних, драматичних, прозових творів, художніх перекладів.

Майже все своє життя поетеса боролася з важкою хронічною хворобою, яка час від часу нагадувала про себе. Через це була змушена виїжджати на лікування до Німеччини, Австро-Угорщини, Італії, Єгипту, жила в Криму і в Грузії.

Фатальною для її здоров'я стала зима 1906—1907 років, проведена в Києві. Несприятливий клімат і виснажлива праця спричинили загострення хвороби. Відтоді поетеса могла жити лише в умовах південного клімату, звідки лише зрідка й ненадовго приїжджала в Україну.

Останні роки свого життя Леся Українка провела в Грузії. Померла 1 серпня 1913 року в грузинському місті Сурамі, похована на Байковому кладовищі в Києві.

Опрацьовуємо прочитане, виявляємо читацьку компетентність

1. Дайте короткі відповіді на запитання.

■ Де й коли народилася Лариса Косач?

■ Де вона провела дитячі роки?

■ Яку освіту вона здобула?

■ Хто прищепив їй любов до літератури?

2. Поміркуйте, які життєві обставини вплинули на становлення й розвиток таланту Лесі Українки.

Літературне становлення

Лариса Косач почала писати вірші дуже рано, ще в дев'ятирічному віці. Першими читачами стали члени родини. Коло читачів розширилося, коли в 1884 році львівський журнал «Зоря» опублікував поезії «Конвалія» і «Сафо», підписані псевдонімом Леся Українка.

А вже на початку 90-х років поетеса вирішила видати окрему збірку. Підготовлений рукопис надіслала І. Франкові, який надав їй підтримку. Перша поетична збірка Лесі Українки «На крилах пісень» побачила світ у 1893 році. Тоді авторці виповнилося 22 роки. «На крилах пісень» не єсть моє останнє слово», — зізнавалася вона в одному з листів.

До дебютної збірки ввійшли поезії, написані за десять років. Ідея становлення-самопізнання є в ній провідною, а назву «На крилах пісень» слід розглядати як своєрідний «вихідний образ», що не лише підкреслює роль «пісенності» й «музичності», а й відсилає читачів до важливого в усій творчості поетеси образу музи-пісні.

У збірці поряд з окремими творами подано декілька поетичних циклів — «Сім струн», «Зоряне небо», «Сльози-перли», «Подорож до моря», «Кримські спогади», «В дитячому крузі». Ключовим виступає мотив «дорослішання» й духовного зростання — поступового становлення сильної й самодостатньої творчої особистості. Прощання з дитинством та юністю є й виявом здатності прийняти свою долю й усі життєві випробування.

Високо оцінюючи дебютну збірку Лесі Українки, І. Франко писав: «Від часу Шевченкового

«Поховайте та вставайте, кайдани порвіте» Україна не чула такого сильного, гарячого та поетичного слова, як із уст сеї слабосилої, хворої дівчини».

■ На відкритті пам'ятника І. Котляревському в Полтаві у 1903 р. Зліва направо: Михайло Коцюбинський, Василь Стефаник, Олена Пчілка, Леся Українка, Михайло Старицький, Гнат Хоткевич, Володимир Самійленко

Опрацьовуємо прочитане, виявляємо читацьку компетентність

1. У якому віці поетеса написала перші твори?

2. Коли й де її поезії були вперше опубліковані? Як називалися ці твори?

3. Розкажіть про першу збірку Лесі Українки: історію її виходу, назву, головну ідею, вміст, оцінку сучасниками.

Сподіватися без надії

Життєва позиція Лесі Українки розкрита у її ранній поезії «Contra spem spero!» (у перекладі з латинської мови — «Без надії сподіваюсь!»). Лірична героїня твору має риси сильної, вольової особистості, хоча у її душі поєдналися дуже суперечливі емоції.

Побудований на контрастах «безнадійно-надійний» вірш Лесі Українки розвиває «весняну» тематику. Осіннім «хмарам-думам» протиставлена «весна золота», лихові — пісні, розпачу — надія. Важливу роль відіграють образи «сізіфо-воїпраці» та нічного неба й «зірки провідної» як символу надії.

Побудова твору досить продумана: у першій строфі ставиться ключове питання: «Чи то так у жалю, в голосінні / Проминуть молодії літа?»; у другій утверджується активна позиція героїні: «Жити хочу! Геть думи сумні». Наступні чотири строфи в різних варіаціях розвивають «безнадійно-надійний» мотив; остання ж строфа є повтором другої, життєствердної.

Краще зрозуміти «Contra spem spero!» допоможе біографічний контекст. Авторка писала твір під час тривалого й виснажливого, але малоефективного лікування. «Мушу сказати, що моє оце двохмісячне лежання у липких кайданах було зовсім надаремнісінько, отак-таки зовсім надаремно!» — свідчила поетеса в листі до брата Михайла. Виявляється, поетичні зізнання з'явилися на лікарняному ліжку (авторка називає гіпс «липкими кайданами»).

У тому ж листі до брата вона помістила уривок із вірша «Contra spem spero!» й супроводила його таким коментарем: «От і знов беруся здіймати «сізіфовий камінь» догори!.. Позволь при сій нагоді навести тобі цитату з мого нового безнадійно-надійного вірша...».

Біографічні обставини появи поезії дають можливість побачити в ній ще й «людський документ», за яким стоять не видумані, а реальні випробування, не красива поза, а вистраждана життєва позиція.

Читацький практикум

Прочитайте вірш. Виконайте завдання.

Contra spem spero!¹

Гетьте, думи, ви, хмари осінні! Тож тепера весна золота!

Чи то так у жалю, в голосінні Проминуть молодії літа?

Hi, я хочу крізь сльози сміятись, Серед лиха співати пісні,

Без надії таки сподіватись,

Жити хочу! Геть думи сумні!

Я на вбогім сумнім перелозі Буду сіять барвисті квітки,

Буду сіять квітки на морозі, Буду лить на них сльози гіркі.

I від сліз тих гарячих розтане Та кора льодовая, міцна,

Може, квіти зійдуть — i настане Ще й для мене весела весна.

Я на гору круту крем’яную Буду камінь важкий підіймать І, несучи вагу ту страшную,

Буду пісню веселу співать.

В довгу, темную нічку невидну Не стулю ні на хвильку очей,

Все шукатиму зірку провідну, Ясну владарку темних ночей.

Так! я буду крізь сльози сміятись, Серед лиха співати пісні,

Без надії таки сподіватись,

Буду жити! Геть думи сумні!

1890

Виявляємо літературну компетентність

1. Яке враження справила на вас поезія «Contra spem spero!»?

2. Як перекладається назва твору? До якої збірки вона ввійшла?

3. За яких обставин був написаний цей твір?

Дослідіть самостійно

4. Об'єднайтеся в малі групи відповідно до запропонованих для дослідження завдань. Презентуйте висновки, яких ви дійшли, працюючи в групах.

■ Якими рисами наділена лірична героїня твору?

■ Яку роль у поезії відіграє прийом контрасту?

■ Що означає образ «сізіфової праці»?

■ Яке символічне значення має образ «зірки провідної»?

Леся Українка і модернізм

Дев'яності роки стали для Лесі Українки часом уточнення естетичних орієнтирів. З метою оновлення українського художнього слова вона зверталася до західноєвропейського мистецтва. З болем говорила вона про тих українських авторів, які не бажали рівнятися на досягнення світової літератури: «Біда наших українських писателів у тому, що вони більше пишуть, ніж читають, а як і читають, то все більш своє, не хотілось би з них приклад брати».

Поетеса сповідувала самовіддане служіння мистецтву та красі. Однак естетизм і прийняття європейських цінностей не означали для неї втрати національних рис, а, навпаки, свідчили про набуття нової якості, за якої українець усвідомлював би себе європейцем, а не провінціа-лом-малоросом.

Поезія Лесі Українки виразно індивідуалістична. Цей індивідуалізм зумовлений її органічним прагненням до ідеалу сильної людини, яка над усе цінує власну свободу, а отже, і свободу свого народу. Ключовим у її самоусвідомленні був момент внутрішнього переродження

та перетворення поетичного слова на зброю. В одному з листів до матері вона зізналася: «Мені здається, що я маю перед собою якусь велику битву, з якою вийду переможцем або зовсім не вийду. Коли у мене справді є талан, то він не загине...».

Неоромантична тема духовного переродження й постання вільної «нової людини» яскраво і всебічно представлена в ліриці Лесі Українки.

Зберігаючи подібність до романтизму початку ХІХ століття, неоромантизм переосмислив конфлікт між ідеалом і дійсністю, героєм і юрбою. Леся Українка писала, що справжній неоромантик зневажає не саму юрбу, а той рабський дух, що змушує людину відмовлятись від своєї індивідуальності. Вона мріяла про ідеальне суспільство свідомих особистостей, у якому розчинилася б і зникла безлика юрба.

Неоромантизм став для Лесі Українки важливою позитивною програмою перетворення суспільства на основі духовного переродження кожної окремої особистості. Рабському духові юрби вона протиставляла неповторну індивідуальність та свідому громаду вільних людей.

Опрацьовуємо прочитане, виявляємо читацьку компетентність

1. Поміркуйте, чому саме в 90-ті роки Леся Українка усвідомила потребу оновлення української літератури. Якими бачилися письменниці шляхи розвитку українського мистецтва?

2. Які естетичні принципи вона сповідувала?

3. До якого ідеалу людини прагнула поетеса?

4. Як вона визначила своє бачення неоромантизму?

Неоромантична поезія «Мелодій»

Ліричний талант Лесі Українки набув розвитку в 90-х роках. А восени 1899 року у Львові вийшла у світ її нова збірка «Думи і мрії». Допомогу в здійсненні видання надав відомий етнограф, член редколегії журналу «Літературно-науковий вісник» В. Гнатюк. Назва збірки (образ мрії, бажаного ідеалу) узгоджується з її загальним неоромантичним характером. Твори поєднано в цикли «Мелодії», «Невільничі пісні», «Відгуки», «З пропащих років», «Кримські відгуки».

Цикл «Мелодії», що відкриває збірку, об'єднав дванадцять творів, написаних у 1893—1894 роках. Він збудований на протистоянні між «думами смутними» і «світлими мріями». Один із провідних мотивів циклу — мотив весни, весняної сили, що відіграє особливу роль не лише в циклі, а й у всій творчості поетеси. У цьому циклі він поєднується з мотивами надії, мрії, щастя. Весна символізує емоційний порив ліричної героїні до душевного оновлення та готовність до боротьби зі смутком і зневірою.

«Весняні» поезії «Мелодій» («Знов весна і знов надії...», «Стояла я і слухала весну.», «Хотіла б я піснею стати.», «Перемога», «Давня весна») сприймаються як ліричні варіації мотиву перемоги над собою, подолання сумнівів і розчарувань шляхом залучення потужної духовної сили — мрії, що живить і підтримує надію, змушує щоразу, навіть у майже безнадійній ситуації, боротися за життя.

Опрацьовуємо прочитане, виявляємо читацьку компетентність

1. Розкажіть про історію виходу та структуру другої збірки Лесі Українки. Яку назву вона мала?

2. Коли було написано твори циклу «Мелодії»?

3. Поясніть значення мотиву весни в цих поезіях.

4. Пригадайте поезію «Давная весна». Визначте провідні мотиви цієї поезії.

Мелодія весни

(«Стояла я і слухала весну...»)

Назва «Мелодії» вказує на особливу роль музичного елемента у творах циклу. Майже цілком на слуховому сприйнятті побудована поезія «Стояла я і слухала весну.».

В осягненні природного довкілля лірична героїня покладається на свою здатність дослухатися до загадкової й чарівної «мови» весни («вона мені багато говорила.»). Надалі звукова образність у вірші конкретизується («вона мені співала.») і зрештою виявляється в злагодженому поєднанні двох мелодій — радісної

мелодії весни й мелодії душі, що додається завдяки спогадам («те, що давно мені співали мрії.»). І хоча це «давно» залучає ноту легкого смутку, однак у цілому домінує оптимістична пісня «про молодощі, радощі, надії», що дарує ліричній героїні хвилини щасливого піднесення й світлого забуття.

Авторська здатність олюднювати природу (весна «багато говорила», «співала», «таємно-тихо шепотіла») створює загальне враження довірливого спілкування.

Читацький практикум

Прочитайте вірш. Виконайте завдання.

* * *

Стояла я і слухала весну.

Весна мені багато говорила, Співала пісню дзвінку, голосну,

То знов таємно-тихо шепотіла.

Вона мені співала про любов,

Про молодощі, радощі, надії, Вона мені переспівала знов

Те, що давно мені співали мpiї.

1895

Виявляємо літературну компетентність

1. Яке враження справила на вас поезія?

2. Якою у творі постає весна? Як сприймає її лірична героїня?

3. Які емоції охоплюють ліричну героїню?

4. Знайдіть у творі звукові образи. Поміркуйте, якого значення набуває в поезії образ пісні. Як цей образ пов'язаний з образами мрії, весни?

Громадянські мотиви («Слово, чому ти не твердая криця...»)

У збірці «Думи і мрії» помітне місце посідає цикл «Невільничі пісні». Він з'явився, коли Лесю Українку по-справжньому захопила ідея громадської активності. У 1895 році вона надіслала до журналу «Народ» «Лист до товаришів» (лист не був опублікований через закриття видання).

У зверненні поетеса писала: «Скажіть, мої товариші, чому не чутно вашого голосу, тим часом як усяка «темна сила» не боїться здіймати його прилюдно? Невже для нашої країни ще не настав час, щоб виявила себе сила світліша?».

Як протистояння «темної» і «світлої» сил трактує поетеса стан громадського життя, вона ж характеризує своє покоління як молодих ідеалістів, на долю яких випала особлива місія в боротьбі народу за свободу. За таких обставин і настроїв і постав цикл «Невільничі пісні». Його основу склала тема лихоліття, що спіткало Україну.

Поезія «Слово, чому ти не твердая криця...» (1896) завершує й ніби підсумовує весь цикл. У ній переважає піднесено-оптимістична настроєва тональність. Мотив боротьби узгоджується з мотивом творчості, а символічний образ слова-зброї висувається на передній план.

Усвідомлюючи обмежені практичні можливості своєї творчості, героїня готова на все, аби підтримати «невідомих братів» у боротьбі з тиранією. За своїм змістом вірш сприймається як пристрасна декларація.

Натхненне слово — «єдиная зброя» — теж здатне наближати перемогу над поневолювачами: «Месники дужі приймуть мою зброю, / Кинуться з нею одважно до бою... /Зброє моя, послужи воякам / Краще, ніж служиш ти хворим рукам!».

Поетеса була глибоко переконана в прийдешній перемозі «світлої» сили («Брязне клинок об залізо кайданів, / Піде луна по твердинях тиранів...»), вона вірила, що сповнене громадянської енергії поетичне слово є ефективною зброєю в справедливій боротьбі людей за свою свободу.

Критик М. Драй-Хмара дуже високо оцінив вплив громадянської поезії Лесі Українки на читачів: «Це був той огонь, що мав спалити мури великої тюрми народів і разом з тим випекти старі, заіржавлені душі у покірних, затурканих і приголомшених невільників-рабів».

Читацький практикум

Прочитайте вірш. Виконайте завдання.

Слово, чому ти не твердая криця,

Що серед бою так ясно іскриться?

Чом ти не гострий, безжалісний меч, Той, що здійма вражі голови з плеч?

Ти, моя щира, гартована мова,

Я тебе видобуть з піхви готова,

Тільки ж ти кров з мого серця проллєш, Вражого ж серця клинком не проб’єш...

Вигострю, виточу зброю іскристу, Скільки достане снаги мені й хисту, Потім її почеплю при стіні Іншим на втіху, на смуток мені.

Слово, моя ти єдиная зброє,

Ми не повинні загинуть обоє!

Може, в руках невідомих братів Станеш ти кращим мечем на катів.

Брязне клинок об залізо кайданів, Піде луна по твердинях тиранів, Стрінеться з брязкотом інших мечей, З гуком нових, не тюремних речей.

Месники дужі приймуть мою зброю, Кинуться з нею одважно до бою. Зброє моя, послужи воякам Краще, ніж служиш ти хворим рукам!

1896

Виявляємо літературну компетентність

1. Яке враження справила на вас поезія? Які образи поезії вразили найбільше?

2. До якого циклу належить поезія «Слово, чому ти не твердая криця...»?

3. Поясніть, як образи поезії пов'язані з назвою циклу.

4. Поміркуйте, чому поетеса порівнює слово з крицею.

5. Які мотиви поєдналися у творі?

6. Доведіть, що лірична героїня твору вірить у силу слова в боротьбі за свободу.

Пізня поезія

Третя збірка Лесі Українки «Відгуки» вийшла друком у 1902 році в Чернівцях. Вона містила поезії, написані з кінця 1899 до червня 1901 року. Нова книжка була порівняно невеликою: окрім власне ліричних творів, що поєднані в цикли «Із циклу «Невольницькі пісні»,

«Ритми», «Хвилини», «Легенди», до неї увійшла також драматична поема «Одержима». У збірці переважають громадянські та психологічно-осо-бистісні мотиви, а доля, муза, пісня, боротьба,

смерть і вічність складають основу образної палітри. Чимало творів Леся Українка не включила до складу збірок. Це досить різні в ідейно-тематичному й образному плані поезії. Серед них і відомі вірші «Як я люблю оці години праці...», «Часто кажуть: «ясні зорі.», «Мріє, не зрадь!..», «І ти колись боролась, мов Ізраїль.». Значну частину своєї інтимної лірики поетеса вирішила не публікувати з особистих міркувань. Ці поезії побачили світ уже після смерті Лесі Українки.

Поетичний образ мрії («Мріє, не зрадь!..»)

Сприйняття поезії «Мріє, не зрадь!..» потребує залучення громадського контексту. Твір був написаний у серпні 1905 року під час революції в Російській імперії. Тоді відбулися потужні протести, повстання і страйки. Українці рішуче обстоювали свої права. Передчуття близьких змін надихнуло на публічні виступи багатьох митців, серед яких була й Леся Українка. Однак оптимістичне передчуття не обходилося без сумнівів і тривоги за наслідки революційної боротьби. Тоді й постав ліричний монолог «Мріє, не зрадь!..», що поєднав разом неспокій і самозречення.

Лірична героїня твору переживає емоційний злет, що змушує на відверті зізнання.

Її служіння прийдешньому ідеалу сягає крайньої межі («я вже зрікаюсь життя»). Зосередження

на вищій меті спричиняє внутрішній конфлікт («...я душею повстала сама проти себе»), подолання останніх сумнівів та усвідомлення власного покликання на боротьбу за мрію: «...хочу дихать вогнем, хочу жити твоєю весною, / а як прийдеться згинуть за теє — дарма!».

У вияві громадянських настроїв Леся Українка свідомо уникала конкретики. Це прикмета її творчої манери. Ми довідуємося про тугу героїні за ідеалом, безрадісні дні й безсонні ночі, появу надії та про серце, сповнене мрії, про самозречення й готовність до смерті в боротьбі. Творчість для поетеси — це перш за все мистецтво, тому навіть у розкритті громадянських тем і настроїв вона зберігала вірність принципам модерністського естетизму.

Читацький практикум

Прочитайте вірш. Виконайте завдання.

Мріє, не зрадь! Я так довго до тебе тужила, Стільки безрадісних днів, стільки безсонних ночей. А тепера я в тебе остатню надію вложила.

О, не згасни ти, світло безсонних очей!

Мріє, не зрадь! Ти ж так довго лила свої чари в серце жадібне моє, сповнилось серце ущерть, вже ж тепера мене не одіб’ють від тебе примари, не зляка ні страждання, ні горе, ні смерть.

Я вже давно інших мрій відреклася для тебе.

Се ж я зрікаюсь не мрій, я вже зрікаюсь життя. Вдарив час, я душею повстала сама проти себе, і тепер вже немає мені вороття.

Тільки — життя за життя! Мріє, станься живою! Слово, коли ти живе, статися тілом пора.

Хто моря переплив і спалив кораблі за собою, той не вмре, не здобувши нового добра.

Мріє, колись ти літала орлом надо мною, — дай мені крила свої, хочу їх мати сама, хочу дихать вогнем, хочу жити твоєю весною, а як прийдеться згинуть за теє — дарма!

1905

Опрацьовуємо прочитане, виявляємо читацьку компетентність

1. Дайте короткі відповіді на запитання.

■ Коли й де вийшла третя поетична книжка Лесі Українки?

■ Які цикли до неї ввійшли? Які поезії Леся Українка не включила до збірок?

■ До яких мотивів та образів звернулась авторка?

Виявляємо літературну компетентність

2. Коли була написана поезія «Мріє, не зрадь!..»?

3. Які події позначилися на переживаннях авторки?

4. Якими рисами наділена лірична героїня?

5. Які особливості творчої манери поетеси виявилися в поезії «Мріє, не зрадь!..»?

Трагедія правдивого слова («КАССАНДРА»)

Міфологічна основа

Леся Українка не раз зверталася до жанру драматичної поеми. Написала «Одержиму», «Вавилонський полон», «На руїнах», «В катакомбах», «Кассандру» та ін. Драматична поема — це жанр, що поєднує ознаки драми й ліро-епічної поеми. Їй властиві світоглядний або морально-етичний конфлікт та віршовані діалоги, що нагадують гострі словесні поєдинки.

Над «Кассандрою» Леся Українка працювала в 1901—1903 роках, однак остаточно завершила її в 1907 році. Поетесу завжди цікавили світові міфологічні сюжети. Вони дозволяли абстрагуватися від суспільної конкретики при вирішенні складних філософських проблем. А сюжет про загибель Трої та долю пророчиці особливо привабив драматизмом, гострим конфліктом героїні з її оточенням.

Українська поетеса створила свою «Кассандру» на основі античного міфу. У доньку

троянського царя закохався олімпійський бог Аполлон і наділив її даром передбачення. А коли дівчина не відповіла йому взаємністю, Аполлон зробив так, щоб словам провидиці ніхто не вірив. Кассандра попереджала про загрозу для Трої, однак люди сміялися з неї, бо вважали безумною. Потрапивши згодом у полон до мікенського володаря Агамемнона, віщунка загинула: стала жертвою змови, що її підготували дружина царя Клітемнестра та її коханець Егіст.

Леся Українка відчутно переосмислила запозичений міфологічний матеріал. В образі Кас-сандри вона поєднала дар передбачення з трагічною неспроможністю впливати на хід подій. Окрім того, у своїй версії античного сюжету поетеса увиразнила неоромантичний конфлікт прозорливої героїні-ідеалістки з прагматичним і приземленим середовищем.

Читаємо взірці української художньої літератури

Прочитайте драматичну поему Лесі Українки «Кассандра». Звірте власні враження від твору з матеріалом, запропонованим у статтях підручника.

В електронному додатку до підручника на сайті interactive.ranok.com.ua ви знайдете повний текст твору.

Тема і проблематика

Легендарна Кассандра ввійшла в історію світової культури як один із вічних образів. За нею закріпилася не дуже приваблива характеристика провісниці нещастя. Леся Українка відійшла від усталеного однозначного трактування й побачила в ній те, що дуже хвилювало її саму.

Головною темою драматичної поеми є зображення трагічної безвиході людини — заручниці обставин — у спробах порозумітися з оточенням. Біда в тому, що люди не завжди бажають знати правду навіть перед лицем неминучої катастрофи. Вони живуть у комфортному світі звичних уявлень і зазвичай вороже ставляться до всього, що із цими уявленнями не погоджується.

В одному з листів до О. Кобилянської поетеса писала: «...ся трагічна пророчиця... тямить лихо і пророкує його, і ніхто їй не вірить, бо хоч вона каже правду, але не так, як треба людям; вона знає, що так їй ніхто не повірить, але інакше казати не вміє; вона знає, що слів її ніхто не прийме, але не може мовчати.».

Твір Лесі Українки має філософський характер. Авторка звертається до важливих питань життя і смерті, долі та покликання. У цьому філософському контексті вона осмислює проблему неприйняття людьми гіркої правди. А питання патріотизму розглядає в одному комплексі з проблемами бездіяльності, самозаспокоєння та егоїзму.

Головна героїня

Усі вісім сцен драматичної поеми поєднані одним центральним образом. Твір збудовано на ідейних зіткненнях пророчиці з її оточенням.

Кассандра бачить близьку загибель рідного міста, чекає наближення катастрофи й перебуває у стані граничного душевного напруження.

Вона не приховує своєї ворожості до Гелени, дружини спартанського царя Менелая. Бо саме через неї розпочалася війна, що несе загибель Трої: «І ти, і смерть — обидві рідні сестри...».

Конфліктність поширюється й на стосунки із сестрою Поліксеною, котра заручена з ворогом троянців — ахейцем Ахіллесом. Моторошне пророцтво Кассандри лякає: «Я бачу тільки:

Троя погибає, / і шлюб дочки Пріама з Ахіллесом, / червоним від крові троянських мужів, / ганебний шлюб не врятував би Трої».

Лиховісне віщування налаштовує проти Кассандри її невістку Андромаху.

Стіна нерозуміння й ворожості оточує віщунку. А на неї чекає ще й особиста втрата.

У розмові з колишнім нареченим Долоном, який вибирається на розвідку, Кассандра вибухає риданням, бо бачить його страшну загибель. Дар провидиці перетворюється на покарання.

Здається, Кассандра й сама смертельно втомлена від правди. Бачить смерть лідійців, але дає згоду на безглуздий шлюб з їхнім царем Ономаєм. Нікому не потрібна правда. Андрома-ха промовляє за всіх: «...доволі з нас уже твоєї правди, / зловісної, згубливої, так дай же / нам хоч неправдою пожить в надії».

Кульмінація — діалог Кассандри з її братом Геленом. Саме він брехнею відправив на смерть лідійське військо. Цього пророка не гризе сумління, бо в його життєвій філософії лише «тоненька смужка / брехню від правди ділить».

Зрештою, саме Гелен злегковажив застереженням пророчиці й наказав доправити до міста

подарунок підступних ворогів. Кассандра навіть передбачила фатальну роль грека Сінона, який уночі випустив із «троянського коня» ахейських воїнів. Передбачила, та не змогла змінити долю.

Епілог представляє Кассандру полонянкою аргоського правителя. У видіннях вона бачить, що загине разом з Агамемноном від рук змовників, однак зрікається свого дару й обирає мовчання: «Колись була пророчиця Кассандра, — / вона згоріла на пожежі в Трої.».

Авторка наділила героїню тими рисами, які сама цінувала найбільше. Їй властиві принциповість, самовідданість і глибокий патріотизм. Антагоністи Кассандри — люди досить обмежені й самозакохані, безвідповідальні або егоїстичні, котрі живуть сьогоденням і бояться прийняти правду.

Антична віщунка Кассандра, активна учасниця гострого світоглядного конфлікту, несе у своїй душі ще й трагедійне переживання фатальної приреченості — у передчутті страшної катастрофи залишатися самотньою спостерігачкою, не здатною впливати на хід подій.

Виявляємо читацьку компетентність

1. У чому полягає жанрова своєрідність драматичної поеми?

2. Коли Леся Українка завершила роботу над твором?

3. Чому вона звернулася до світового міфологічного сюжету?

4. Якою Кассандра постає в давньому міфі?

Виявляємо читацьку, літературну компетентності

5. Як Леся Українка прокоментувала тему свого твору?

6. До яких філософських питань вона звернулася?

Драма-феєрія «ЛІСОВА ПІСНЯ»

Історія створення, жанрові особливості

У «Лісовій пісні» дитячі враження авторки поєдналися з пізнішими філософськими роздумами. У листі до матері Леся Українка писала:

«Мені здається, що я просто згадала наші ліси та затужила за ними. А то ще я й здавна тую Мавку «в умі держала», ще аж із того часу, як ти в Жабокричі мені щось про мавок розказувала, як ми йшли якимсь лісом з маленькими, але дуже

рясними деревами. Потім я в Колодяжному в місячну ніч бігала самотою в ліс (ви того ніхто не знали) і там ждала, щоб мені привиділась Мавка. І над Нечімним вона мені мріла, як ми там ночували — пам'ятаєш — у дядька Лева Скулинського. Видно, вже треба було мені її колись написати, а тепер чомусь прийшов «слушний час» — я й сама не збагну чому. Зачарував мене сей образ на весь вік».

Перший варіант «Лісової пісні» Леся Українка завершила влітку 1911 року в грузинському місті Кутаїсі. У листі до сестри Ольги вона зізналася: «Писала я її дуже недовго, 10—12 днів, і не писати ніяк не могла, бо такий уже був непереможний настрій, але після неї я була хвора і досить довго «приходила до пам'яті». Далі я заходилася її переписувати, ніяк не сподіваючись, що се забере далеко більше часу, ніж саме писання...».

Драма вийшла в 1912 році в журналі «Літературно-науковий вісник» із численними друкарськими помилками. Пізніше поетеса виправила текст, додала до нього список дійових осіб. Виправлений варіант «Лісової пісні» був виданий окремою книжкою вже після смерті авторки, у січні 1914 року.

Письменниця визначила «Лісову пісню» як драму-феєрію. Основними властивостями цього жанру є фантастичний сюжет, казкова умовність персонажів, поглиблений ліризм, широке залучення фольклорної образності.

Жанр драми-феєрії тісно пов'язаний із таким напрямом, як неоромантизм. «Лісова пісня» зазнала ще й відчутного впливу «нової драми», що виявилось у внутрішньому конфлікті, філософському підтексті та в особливій ролі ремарок.

Опрацьовуємо прочитане, виявляємо читацьку компетентність

1. Як сама Леся Українка прокоментувала задум «Лісової пісні»?

2. Коли вона написала перший варіант твору?

3. Де й коли з'явилася перша публікація «Лісової пісні»?

4. Коли було видано виправлений варіант твору?

5. Як авторка визначила жанр своєї п'єси? Назвіть характерні ознаки цього жанру.

6. Які риси «нової драми» наявні в «Лісовій пісні»?

Читаємо взірці української художньої літератури

Прочитайте драму-феєрію Лесі Українки «Лісова пісня». Звірте власні враження від твору з матеріалом, запропонованим у статтях підручника. Порада. Драма-феєрія «Лісова пісня» складається з «Прологу» і трьох дій. Прочитавши кожну із цих частин твору, робіть у зошиті нотатки: де відбуваються події, хто є їх учасником, які проблеми порушуються в діалогах, монологах. Оберіть таку форму запису, яка допоможе вам якнайшвидше й найточніше відтворити в пам'яті твір. Заувага. Фрагменти твору, які знадобляться вам для роботи в класі, виконання завдань, ви знайдете в рубриці «Читацький практикум».

В електронному додатку до підручника на сайті interactive.ranok.com.ua ви знайдете повний текст твору.

Тема і проблеми, художня організація

На думку М. Драй-Хмари, у «Лісовій пісні» змальовано «трагедію високої душі, що заблудилась серед болота буденного життя». Душевна краса і приземлений практицизм піднесені в драмі до рівня символічних узагальнень, що спонукають до роздумів про справжнє покликання людини.

Основні проблеми твору мають переважно філософський характер. Вони стосуються сенсу життя, духовної свободи, матеріального й духовного чинників особистості. Це також проблеми таланту, людської гідності, впливу справжнього кохання на людську душу.

Особливу роль у творі відіграє питання гармонійного співжиття людини і природи. Яскравим вираженням пориву до гармонії є душа Лукаша, яка озивається «виразно-щиро голосом сопілки...». Усвідомлення, що він не зміг «...своїм життям до себе дорівнятись», виявляє чи не найбільшу драматичну суперечність людської натури.

«Лісова пісня» складається з прологу і трьох дій. У пролозі знайомство з міфічними істотами налаштовує на умовний, символічний характер сприйняття твору. Перша дія розповідає про зародження й розвиток кохання Мавки й Лукаша, увиразнює тему гармонійного співіснування людини і природи. У другій дії загострюється

конфлікт між мрією й буденністю. Третя дія розкриває драматизм непоправної втрати та розповідає про запізніле духовне прозріння головного героя.

Важливу роль у драмі відіграють образи природи, особливо при зіставленні душевних змін героїв із природними явищами. Зародження почуттів Лукаша й Мавки припало на час весняного оновлення світу, пробудження довкілля, пізнє літо приносить розчарування й сумніви, а завершальні події твору відбуваються пізньої осені. У фіналі на мить — як мрія про втрачене щастя — немов у казці, поновлюється весняна природа й замість зимового дня настає місячна весняна ніч, квітнуть дерева, а їхній білий цвіт огортає закохану пару та перетворюється зрештою на густий сніг, що накриває нерухому самотню постать Лукаша.

Твір Лесі Українки має розгорнуті ремарки. Вони виконують не лише допоміжну, службову функцію, а й органічно взаємодіють із розвитком діалогів і сценічної дії, сприяють вираженню підтексту. Уся художня організація драми підпорядкована філософському задуму. Етнографічна конкретика й соціальні деталі відсуваються на задній план, а персонажі та образи природи відчутно символізуються й узгоджуються з неоромантичним протистоянням мрії і буденності.

Виявляємо літературну компетентність

1. Якою є тема «Лісової пісні»?

2. До яких філософських проблем звернулась авторка?

3. У зручній для вас формі запишіть відомості про художню організацію твору.

Фантастичні образи

У казковому світі «Лісової пісні» природу представляють різні фантастичні персонажі.

Деякі з них («Той, що греблі рве», «Той, що в скалі сидить») вигадані, решта постала на основі авторського сприйняття й переосмислення народної демонології.

Мавка у фольклорі — це лісова русалка, яка має вигляд вродливої дівчини. Вважалося, що вона вороже налаштована до світу людей. Зовнішність та деякі інші риси своєї героїні Леся Українка запозичила з фольклору, однак переосмислила її вдачу, наділила розвиненою індивідуальністю.

Лісовик — дух, який оберігає лісові скарби. У драмі він «малий, бородатий дідок, меткий рухами, поважний обличчям; у брунатному вбранні барви кори, у волохатій шапці з куниці». Кожної пори року Лісовик вбирається в інші шати: пізнього літа він уже «у довгій киреї барви старого золота з темно-червоною габою внизу, навколо шапки обвита гілка достиглого хмелю», а в наближенні зими — «у сірій свиті і в шапці з вовчого хутра». Леся Українка зобразила його мудрим і справедливим приятелем дядька Лева. Лісовик виступає за мирне співжиття з людьми. Але водночас саме

він застерігає Мавку: «Не задивляйся ти на хлопців людських. Се лісовим дівчатам небезпечно».

Перелесник у народній уяві поставав як злий дух, котрий відвідував людей, прибираючи подобу когось із родичів. Письменниця відійшла від негативної оцінки цього персонажа. Він молодий і привабливий: «З гущавини лісу вилітає Перелесник — гарний хлопець у червоній одежі, з червонястим, буйно розвіяним, як вітер, волоссям, з чорними бровами, з блискучими очима». Перелеснику подобається Мавка, він не раз її підтримував і захищав.

Водяник і Русалка — ворожі до людей духи озера. Водяник мало не втопив дядька Лева, а Русалка підмовила потерчат завести Лука-ша до болота. Ось зовнішність Водяника: «Він древній сивий дід, довге волосся і довга біла борода всуміш з баговинням звисають аж по пояс. Шати на ньому — барви мулу, на голові корона із скойок». Русалка дружить із Мавкою, але вона зовсім іншої вдачі, лиха й підступна. Зовні відповідає народним уявленням: «Русалка випливає і знадливо всміхається, радісно складаючи долоні. На ній два вінки — один більший, зелений, другий маленький, як коронка, перловий, з-під нього спадає серпанок».

«Той, що греблі рве» — вигаданий Лесею Українкою дух води, але не тихої озерної, а поривчастої, стрімкої, як у струмках та річках навесні. Недарма Водяник вважає цього грайливого духа води чужинцем, не дозволяє пустувати у своїх володіннях, залицятися до своєї дочки.

«Той, що в скалі сидить», або Марище — теж створений уявою поетеси персонаж. Це страшний демон забуття, який забирає зневірену Мавку. У творі з ним асоціюються такі почуття, як страх («Раптом з-під землі з'являється темне, широке, страшне Марище»), відчай і невблаганність.

Потерчата (діти, що померли нехрещеними й обернулися на злих істот), чортик Куць, Злидні (злі духи, які приносять людям нещастя), Пропасниця — образи, які авторка створила цілком у дусі народної демонології.

Виявляємо літературну компетентність

1. Які міфологічні образи авторка запозичила з фольклору?

2. Як вона їх переосмислила?

3. Які образи створені уявою авторки? Що вони позначають?

Мати й Килина

Мати Лукаша й Килина сповідують переважно практичні цінності. Краса довкілля, якою захоплюється мудрий дядько Лев, не викликає жодного відгуку в душах цих жінок. Обидві свого часу овдовіли, тож необхідність дбати про родинний добробут ще більше обмежила коло їхніх інтересів дрібними щоденними турботами.

Мати не схвалює поетичної жилки в натурі Лукаша, натомість нав'язує йому своє прагматичне, приземлене сприйняття світу. Вважаючи прийнятним шлюб із розрахунку, вирішує, хто саме буде синові кращою парою: «Там є одна вдовиця — моторненька, — / сама припиту-валась через люди, / то я сказала, що аби Лу-каш/був не від того...». Мавка — лише «відьма»,

«нездарисько» й «ледащо», а от практична Килина дуже приваблює матір Лукаша як майбутня невістка.

Ось вони разом прямують до хати на лісовій галявині: «Від озера наближається мати, а з нею молода повновида молодиця, в червоній хустці з торочками, в бурячковій спідниці, дрібно та рівно зафалдованій; так само зафалдо-ваний і зелений фартух з нашитими на ньому білими, червоними та жовтими стяжками; сорочка густо натикана червоним та синім, намисто дзвонить дукачами на білій пухкій шиї, міцна крайка тісно перетягає стан, і від того кругла, заживна постать здається ще розкішнішою. Молодиця йде замашистою ходою, аж стара ледве поспіває за нею».

Килина випромінює здоров'я та енергію, рішучість і готовність до дій. Видно, що прийшла вона з певним наміром, який давно узгодила з матір'ю Лукаша. Це своєрідні «оглядини», знайомство перед одруженням із розрахунку. Килина намагається представити себе у якомога вигіднішому світлі, тож і розповідає про те, що, на її думку, може привабити майбутню свекруху: «Та в мене молока, вже ніде й діти! / Коб ярмарок хутчій — куплю начиння. Корова в мене турсько-гозаводу.». Бажаючи справити враження, вона одразу ж хапається жати нивку. Мати «вириває серпа Мавці з рук і дає Килині, тая кидається на жито і жне, як вогнем палить, аж солома свище під серпом». Її недобру натуру одразу ж розпізнає прониклива Мавка: «...нехай ся жінка більше не приходить, — / я не люблю її: вона лукава, /як видра». І це передчуття справджується. Після смерті дядька Лева Килина легко руйнує усталену рівновагу в стосунках з лісовими мешканцями, бо заради вигоди готова на все: «Та я б і цілий ліс продати рада / або протеребити, — був би ґрунт, /яку людей, не ся чортівська пуща».

Ось це «яку людей» дуже добре характеризує й Килину, і матір Лукаша. Бути як усі, не виділятися, забути духовні цінності, натомість плекати усереднений, спрощений погляд на життя та нав'язувати його іншим як єдино правильний. Авторка не приймає такої обивательської моралі, що нівелює людську індивідуальність у її пориваннях до духовності й краси.

Дядько Лев

В образі дядька Лева авторка втілила ідею злагодженого співіснування людини і природи.

Він звичайний селянин, проста й мудра людина.

«Лев уже старий чоловік, поважний і дуже добрий з виду; по-поліському довге волосся білими хвилями спускається на плечі.». У лісі поводиться обережно, намагаючись не порушити природного ритму. Навіть Лісовик заспокоює Русалку, коли дізнається, хто саме будуватиме на лісовій галявині хату: «То ж дядько Лев сидітиме в тій хижі, / а він нам приятель».

Дядько Лев оберігає від лісорубів окрасу всього лісу — могутній столітній дуб. За це й полюбив його Лісовик: «Та дядько Лев заклявся на життя, / що дуба він повік не дасть рубати. / Тоді ж і я на бороду заклявся, / що дядько

Лев і вся його рідня / повік безпечні будуть в сьому лісі».

Добре серце старого здатне на глибоке співчуття. Уболівання за рідне довкілля він прагне передати й матері Лукаша: «Що лісове, то не погане, сестро, — / усякі скарби з ліса йдуть». Він переконує, що Мавка може стати гарною парою її синові: «.то й в лісовичку може уступити / душа така саміська, як і наша».

Про смерть дядька Лева згадано в ремарці на початку третьої, найбільш «дисгармонійної» дії: «Коли розвидняється, на галяві стає видко великий пеньок, там, де стояв колись столітній дуб, а недалечко від нього недавно насипану, ще не порослу моріжком могилу». Без дядька Лева порушується рівновага у взаєминах лісових

мешканців і поселенців. Мавка гірко оплакує втрату цієї мудрої людини: «Ой як же плаче серце по тобі, / єдиний друже мій!». Образи дядька

Лева й Мавки багато в чому споріднені — вони уособлюють духовну й душевну красу, прагнення до гармонії.

Виявляємо літературну компетентність

1. Які цінності сповідують мати й Килина? Чим споріднені ці образи?

2. Як мати Лукаша ставиться до Мавки?

3. Яким мати й Килина бажають бачити Лукаша?

4. Що символізують образи Килини й матері?

5. Яку ідею втілила авторка в образі дядька Лева?

6. За що дядька Лева поважає Лісовик?

7. Як дядько Лев ставиться до Мавки?

8. Що відбулося в лісі після смерті дядька Лева?

9. Що споріднює образи дядька Лева й Мавки?

Мавка-лісовичка

На початку Мавка — лісовичка: «З-за стовбура старої розщепленої верби, півусохлої, виходить Мавка, в ясно-зеленій одежі, з розпущеними чорними з зеленим полиском косами, розправляє руки і проводить долонею по очах».

Звуки сопілки звільняють її від зимового сну.

Вона боронить від ножа березу — кидається до Лукаша й утримує його руку. А ось такою її вперше бачить сам Лукаш: «Що ж, ти зовсім така, /як дівчина... ба ні, хутчій як панна, /бо й руки білі, і сама тоненька, / і якось так убрана не по-наськи...».

Мавку захопила весняна мелодія — вона співає, і музика Лукаша та її спів разом одив-нюють усе довкола, перетворюють на казку. «На голос веснянки відкликається зозуля, потім соловейко, розцвітає яріше дика рожа, біліє цвіт калини, глід соромливо рожевіє, навіть чорна безлиста тернина появляє ніжні квіти. Мавка, зачарована, тихо колишеться, усміхається, а в очах якась туга, аж до сліз.».

Почуття змінило Мавку і змусило знехтувати пораду Лісовика «минати людські стежки». У зв'язку із цим В. Петров писав: «Мавка покохала Лукаша, і тепер вона прагне не «ніжного кохання берези», не Перелесникового пригортання, а «ніжності на віки», людського вічного кохання. Мавка покохала Лукаша, чи, власне, не Лукаша, а Лукашеву пісню, музику людської душі, те в Лу-кашеві, чого й він сам в собі не розуміє, про що «душа співає голосом сопілки».

У другій дії Мавка знову змінюється. Це і внутрішні, і зовнішні зміни: «Мавка виходить з хати перебрана: на їй сорочка з десятки, скупо пошита і латана на плечах, вузька спідничина з набиванки і полинялий фартух з димки, волосся гладко зачесане у дві коси і заложене навколо голови».

Щоб зберегти кохання, вона змінюється. За це їй і докоряє Лісовик: мовляв, із лісової царівни обернулась на служебку, «окрайчик щастя хтіла заробить». Кохання викликало в Мавці докорінну внутрішню метаморфозу: «У мене мов зродилось друге серце, / як я його пізнала».

Зневажена коханим, Мавка опиняється під владою Марища, однак сила справжнього почуття зрештою змушує її пробудитись від сну-забуття й повернути Лукашу людську подобу. До її метаморфоз додається наступне перетворення на вербу, а потім її голос промовляє вже в чарівній грі сопілки.

У фіналі Мавка говорить до Лукаша: «...ти душу дав мені, як гострий ніж/ дає вербовій тихій гілці голос». Це символічний момент, який залучає казкове переживання вічності й безсмертя. Саме про це сказано в останній репліці Мавки, яка передбачає майбутню

метаморфозу («.стане початком тоді мій кінець»): «Будуть приходити люди, / вбогі й багаті, веселі й сумні, / радощі й тугу нестимуть мені, / їм промовляти душа моя буде».

Характеризуючи Мавку, не слід забувати про роль підтексту.

Героїня казкового твору, яскравої драми-феєрії не вичерпується якимось чітким і однозначним буквалістським сприйняттям та простим поясненням. У драмі вона виступає ще й складним символом — гармонії та душевної краси, туги за ідеалом, пориву людини до далекої мрії.

Виявляємо літературну компетентність

1. Яким є образ мавки в народній демонології? Які риси народного образу зберегла авторка?

2. Від чого застерігав Мавку Лісовик?

3. За що Мавка покохала Лукаша?

4. Як змінюється Мавка в другій дії? Як вона ставиться до Килини?

5. Що символізує образ Мавки?

Лукаш

На початку драми Лукаш наївний і «дуже молодий хлопець, гарний, чорнобривий, стрункий, в очах ще є щось дитяче.». Його сопілка оживляє рослинність після зимового сну. Талант музики зачарував Мавку, та вона мало не одразу зауважила його роздвоєну натуру. Лісовичка вдивляється в обличчя Лукаша й здивовано відзначає: «У тебе голос чистий, як струмок, / а очі — непрозорі».

Лукаш дуже залежить від приземлених людських уявлень. «Не зневажай душі своєї цвіту, / бо з нього виросло кохання наше!» — промовляє Мавка. А він лише сміється у відповідь.

Внутрішня роздвоєність Лукаша дуже болить Мавці: «Бач, я тебе за те люблю найбільше, / чого ти сам в собі не розумієш, / хоча душа твоя про те співає / виразно-щиро голосом сопілки.». Не знаючи ціни коханню, він, хай і під впливом матері, здійснює непоправне: відштовхує Мавку й тим самим зрікається найкращого у своїй особистості. Подальше існування Лукаша в образі вовкулаки можна розглядати ще і як символічну метаморфозу — трагічний наслідок зради самому собі: «Тепер він вовкулака

дикий! /Хай скавучить, нехай голосить, виє.». До Лукаша запізно приходить усвідомлення втраченого щастя. Мавка глибоко співчуває коханому, поділяє його біль: «Він в подобі людській / упав мені до ніг, мов ясень втятий. / І з долу вгору він до мене звів / такий болючий погляд, повний туги / і каяття палкого, без надії.».

Зустріч Лукаша зі своєю долею розкриває трагедію людини, котра переживає муки прозріння й непоправної втрати. Заспокоєння він знаходить у символічній спробі хоча б у звуках музики й хоч ненадовго відродити ілюзію колишнього щастя: «Лукаш сидить сам, прихилившись до берези, з сопілкою в руках, очі йому заплющені, на устах застиг щасливий усміх. Він сидить без руху. Сніг шапкою наліг йому на голову, запорошив усю постать і падає, падає без кінця.».

Образ Лукаша у своєму символічному вимірі відсилає до роздумів над сенсом життя й ціною щастя, що часто пізнається лише з його втратою. Цей образ також навіює думки про душевну гармонію й реальний вплив високих духовних цінностей на щоденне людське існування.

Виявляємо літературну компетентність

1. Яким Лукаш зображений на початку твору?

2. У чому виявилася роздвоєність його натури?

3. На кого Лісовик перетворив Лукаша?

4. Хто повернув Лукашеві людську подобу?

5. Як змінюється Лукаш у фіналі твору?

Читацький практикум

Прочитайте уривки твору. Виконайте завдання.

Лісова пісня

Драма-феєрія в 3-х діях

(Уривки)

ПРОЛОГ

Старезний, густий, предковічний ліс на Волині. Посеред лісу простора галява з плакучою березою і з великим прастарим дубом. Галява скраю переходить в куп’я та очерети, а в одному місті в яро-зелену драговину — то береги лісового озера, що утворилися з лісового струмка. Струмок той вибігає з гущавини лісу, впадає в озеро, потім, по другім боці озера, знов витікає і губиться в хащах. Саме озеро — тиховоде, вкрите ряскою та лататтям, але з чистим плесом посередині.

Містина вся дика, таємнича, але не понура, — повна ніжної задумливої поліської краси.

Провесна. По узліссі і на галяві зеленіє перший ряст і цвітуть проліски та сон-трава.

Дерева ще безлисті, але вкриті бростю, що от-от має розкритись. На озері туман то лежить пеленою, то хвилює од вітру, то розривається, одкриваючи блідо-блакитну воду В лісі щось загомоніло, струмок зашумував, забринів, і вкупі з його водами з лісу вибіг «Той, що греблі рве» — молодий, дуже білявий, синьоокий, з буйними і разом плавкими рухами; одежа на йому міниться барвами, від каламутно-жовтої до ясно-блакитної, і поблискує гострими золотистими іскрами. Кинувшися з потока в озеро, він починає кружляти по плесі, хвилюючи його сонну воду; туман розбігається.

Виявляємо літературну компетентність

1. Ви прочитали першу авторську ремарку драми «Лісова пісня». Яке враження вона справила на вас? Які емоції викликала? Що читачі з неї дізнаються?

2. Як відомо, драма — твір для сценічного втілення. Поміркуйте, чи можна відтворити на сцені описаний авторкою пейзаж. Аргументуйте свою думку.

3. Порівняйте ремарки у творі І. Карпенка-Карого «Мартин Боруля» і в «Лісовій пісні». Чим вони відрізняються?

4. На вашу думку, чому в «Пролозі» поетеса подає картину провесни?

5. Пригадайте, які події відбуваються в «Пролозі» далі.

6. Яке враження справляє «Той, що греблі рве»? З якою метою він хвилює сонну воду в озері?

7. Якою постає Русалка?

8. Як Водяник ставиться до своєї дочки, чому він цурається «Того, що греблі рве»?

9. Визначте роль «Прологу» в драмі-феєрії «Лісова пісня».

Дія і

Та сама містина, тільки весна далі поступила; узлісся наче повите ніжним зеленим серпанком, де-не-де вже й верховіття дерев поволочене зеленою барвою. Озеро стоїть повне, в зелених берегах, як у рутвянім вінку

З лісу на прогалину виходять дядько Лев і небіж його Лукаш. Лев уже старий чоловік, поважний і дуже добрий з виду; по-поліському довге волосся білими хвилями спускається на плечі з-під сивої повстяної шапки-рогатки; убраний

Лев у полотняну одежу і в ясно-сиву, майже білу свиту; на ногах постоли, в руках кловня (малий ятірець), коло пояса на ремінці ножик, через плече виплетений з лика кошіль (торба) на широкому ремені. Лукаш — дуже молодий хлопець, гарний, чорнобривий, стрункий, в очах ще є щось дитяче;

убраний так само в полотняну одежу, тільки з тоншого полотна; сорочка випущена, мережана біллю, з виложистим коміром, підперезана червоним поясом, коло коміра і на чохлах червоні застіжки; свити він не має; на голові бриль; на поясі ножик і ківшик з лика на мотузку.

Дійшовши до берега озера, Лукаш зупинився.

Виявляємо літературну компетентність

1. Якими деталями авторка змальовує поступ весни?

2. Яке враження справляють на читачів дядько Лев і Лукаш?

3. Пригадайте, з якою метою дядько Лев привів Лукаша на цю галявину. Як Лукаш відреагував, коли дізнався про намір дядька ставити на галявині хату? Чому дядько Лев не боявся «непевного місця»?

4. Русалка підслухала розмову дядька Лева й Лукаша та закликала Лісовика. Чому Лісовика не стурбувала Русалчина новина? Який доказ того, що дядько Лев «нам приятель», наводить Лісовик?

< ..> Лісовик, щось воркочучи, закурює люльку, сівши на заваленому дереві. З очеретів чутно голос сопілки

[мелодії № 1, 2, 3, 4], ніжний, кучерявий, і як він розвивається, так розвивається все в лісі. Спочатку на вербі та вільхах замайоріли сережки, потім береза листом залепетала.

На озері розкрились лілеї білі і зазолотіли квітки на лататті. Дика рожа появляє ніжні пуп’янки.

З-за стовбура старої розщепленої верби півусохлої виходить Мавка, в ясно-зеленій одежі з розпущеними чорними, з зеленим полиском, косами, розправляє руки і проводить долонею по очах.

Мавка

Ох, як я довго спала!

Лісовик Довго, дочко!

Вже й сон-трава перецвітати стала.

От-от зозулька маслечко сколотить, в червоні черевички убереться і людям одмірятиме літа.

Вже з вирію поприлітали гості.

Он жовтими пушинками вже плавають на чистім плесі каченятка дикі.

Мавка

А хто мене збудив?

Лісовик Либонь, весна.

Мавка

Весна ще так ніколи не співала, як отепер. Чи то мені так снилось?

Лукаш знов грає [мелодія № 5].

Ні. стій. Ба! Чуєш?.. То весна співає?

Лукаш грає мелодію № 5, тільки ближче.

Лісовик

Та ні, то хлопець на сопілці грає.

Мавка

Який? Невже се «Той, що греблі рве»?

От я не сподівалася від нього!

Лісовик

Ні, людський хлопець, дядька Лева небіж, Лукаш на ймення.

Мавка

Я його не знаю.

Лісовик

Бо він уперше тута. Він здалека, не з сих лісів, а з тих борів соснових, де наша баба любить зимувати; осиротів він з матір’ю-вдовою, то дядько Лев прийняв обох до себе...

Мавка

Хотіла б я побачити його.

Лісовик

Та нащо він тобі?

Мавка

Він, певне, гарний!

Лісовик

Не задивляйся ти на хлопців людських. Се лісовим дівчатам небезпечно.

Мавка

Який-бо ти, дідусю, став суворий!

Се ти мене отак держати будеш, як Водяник Русалку?

Лісовик

Ні, дитинко,

я не держу тебе. То Водяник в драговині цупкій привик одвіку усе живе засмоктувати. Я звик волю шанувати. Грайся з вітром, жартуй із Перелесником, як хочеш, всю силу лісову і водяну, гірську й повітряну приваб до себе, але минай людські стежки, дитино, бо там не ходить воля, — там жура тягар свій носить. Обминай їх, доню: раз тільки ступиш — і пропала воля!

Мавка

(сміється)

Ну, як-таки, щоб воля — та пропала?

Се так колись і вітер пропаде!

Лісовик хоче щось відмовити, але виходить Лукаш із сопілкою.

Лісовик і Мавка ховаються.

Лукаш хоче надрізати ножем березу, щоб сточити сік, Мавка кидається і хапає його руку.

Мавка

Не руш! Не руш! Не ріж! Не убивай!

Лукаш

Та що ти, дівчино? Чи я розбійник?

Я тільки хтів собі вточити соку з берези.

Мавка

Не точи! Се кров її.

Не пий же крові з сестроньки моєї!

Лукаш

Березу ти сестрою називаєш?

Хто ж ти така?

Мавка

Я — Мавка лісова.

Лукаш

(не так здивовано, як уважно придивляється до неї)

А, от ти хто! Я від старих людей про мавок чув не раз, але ще зроду не бачив сам.

Мавка

А бачити хотів?

Лукаш

Чому ж би ні?.. Що ж, — ти зовсім така, як дівчина. ба ні, хутчій як панна, бо й руки білі, і сама тоненька, і якось так убрана не по-наськи...

А чом же в тебе очі не зелені?

(Придивляється.)

Та ні, тепер зелені. а були, як небо, сині. О! Тепер вже сиві, як тая хмара. ні, здається, чорні, чи, може, карі. Ти таки дивна!

Мавка

(усміхаючись)

Чи гарна ж я тобі?

Лукаш

(соромлячись)

Хіба я знаю?..

Мавка

(сміючись)

А хто ж те знає?

Лукаш

(зовсім засоромлений)

Ет, таке питаєш!..

Мавка (щиро дивуючись)

Чому ж сього не можна запитати?

Он бачиш, там питає дика рожа:

«Чи я хороша?»

А ясень їй киває в верховітті: «Найкраща в світі!»

Лукаш

А я й не знав, що в них така розмова. Я думав — дерево німе, та й годі.

Мавка

Німого в лісі в нас нема нічого.

Лукаш

Чи то ти все отак сидиш у лісі?

Мавка

Я зроду не виходила ще з нього.

Лукаш

А ти давно живеш на світі?

Мавка

Справді,

ніколи я не думала про те...

(Задумується.)

Мені здається, що жила я завжди.

Лукаш

І все така була, як от тепер?

Мавка

Здається, все така.

Лукаш

А хто ж твій рід?

Чи ти його зовсім не маєш?

Мавка

Маю.

Є Лісовик, я зву його: «дідусю», а він мене: «дитинко» або «доню».

Лукаш

То хто ж він — дід чи батько?

Мавка

Я не знаю.

Хіба не все одно?

Лукаш ( сміється)

Ну, та й чудні ви отут у лісі! Хто ж тобі тут мати, чи баба, чи вже як у вас зовуть?

Мавка

Мені здається часом, що верба, ота стара, сухенька, то — матуся. Вона мене на зиму прийняла і порохном м’якеньким устелила для мене ложе.

Лукаш

Там ти й зимувала?

А що ж ти там робила цілу зиму?

Мавка

Нічого. Спала. Хто ж зимою робить?

Спить озеро, спить ліс і очерет.

Верба рипіла все: «Засни, засни...»

І снилися мені все білі сни: на сріблі сяли ясні самоцвіти, стелилися незнані трави, квіти, блискучі, білі. Тихі, ніжні зорі спадали з неба — білі, непрозорі — і клалися в намети. Біло, чисто попід наметами. Ясне намисто з кришталю грає і ряхтить усюди.

Я спала. Дихали так вільно груди.

По білих снах рожевії гадки легенькі гаптували мережки, і мрії ткались золото-блакитні, спокійні, тихі, не такі, як літні.

Лукаш (заслухавшись )

Як ти говориш.

Мавка

Чи тобі так добре?

(Лукаш потакує головою.)

Твоя сопілка має кращу мову.

Заграй мені, а я поколишуся.

Мавка сплітає довге віття на березі, сідає в нього й гойдається тихо, мов у колисці.

Лукаш грає соло мелодії № 6, 7 і 8, прихилившись до дуба, і не зводить очей з Мавки. Лукаш грає веснянки. Мавка, слухаючи, мимоволі озивається тихесенько на голос мелодії № 8, і Лукаш їй приграє вдруге мелодію № 8. Спів і гра в унісон.

Мавка

Як солодко грає, як глибоко крає, розтинає білі груди, серденько виймає!

На голос веснянки відкликається зозуля, потім соловейко, розцвітає яріше дика рожа, біліє цвіт калини, глод соромливо рожевіє, навіть чорна безлиста тернина появляє ніжні квіти.

Мавка, зачарована, тихо колишеться, усміхається, а в очах якась туга аж до сліз; Лукаш, завваживши те, перестає грати.

Лукаш

Ти плачеш, дівчино?

Мавка

Хіба я плачу?

(Проводить рукою по очах.)

А справді. Ніб-о! То роса вечірня. Заходить сонце. Бач, уже встає на озері туман.

Лукаш

Та ні, ще рано!

Мавка

Ти б не хотів, щоб день уже скінчився?

Лукаш хитає головою, що не хотів би. Мавка

Чому?

Лукаш

Бо дядько до села покличуть.

Мавка

А ти зо мною хочеш бути?

(Лукаш киває, потакуючи.)

Бачиш,

і ти немов той ясень розмовляєш.

Лукаш

(сміючись)

Та треба по-тутешньому навчитись, бо маю ж тута літувати.

Мавка ( радо)

Справді?

Лукаш

Ми взавтра й будуватися почнемо.

Мавка

Курінь поставите?

Лукаш

Ні, може, хижку, а може, й цілу хату.

Мавка

Ви — як птахи:

клопочетесь, будуєте кубельця, щоб потім кинути.

Лукаш

Ні, ми будуєм навіки.

Мавка

Як навіки? Ти ж казав, що тільки літувати будеш тута.

Лукаш (ніяково)

Та я не знаю... Дядько Лев казали, що тут мені дадуть ґрунтець і хату, бо восени хотять мене женити.

Мавка (з тривогою)

З ким?

Лукаш

Я не знаю. Дядько не казали, а може, ще й не напитали дівки.

Мавка

Хіба ти сам не знайдеш пари?

Лукаш

(поглядаючи на неї)

Я, може б, і знайшов, та.

Мавка

Що?

Лукаш

Нічого.

(Пограває у сопілку стиха щось дуже жалібненьке [мелодія № 9], потім спускає руку з сопілкою і замислюється.)

Мавка

(помовчавши)

Чи у людей паруються надовго?

Лукаш

Та вже ж навік!

Мавка

Се так, як голуби.

Я часом заздрила на їх: так ніжно вони кохаються. А я не знаю нічого ніжного, окрім берези,

за те ж її й сестрицею взиваю; але вона занадто вже смутна, така бліда, похила та журлива, — я часто плачу, дивлячись на неї.

От вільхи не люблю — вона шорстка. Осика все мене чогось лякає; вона й сама боїться — все тремтить. Дуби поважні надто. Дика рожа задирлива, так само й глід, і терен.

А ясень, клен і явір — гордовиті. Калина так хизується красою, що байдуже їй до всього на світі.

Така, здається, й я була торік, але тепер мені чомусь те прикро.

Як добре зважити, то я у лісі зовсім самотня.

(Журливо задумується.)

Лукаш

А твоя верба?

Таж ти її матусею назвала.

Мавка

Верба?.. Та що ж. в їй добре зимувати, а літом. бач, вона така суха, і все рипить, все згадує про зиму.

Ні, я таки зовсім, зовсім самотня.

Лукаш

У лісі ж не самії дерева, — таж тут багато різної є сили.

(Трохи ущипливо.)

Вже не прибіднюйся, бо й ми чували про ваші танці, жарти та зальоти!

Мавка

То все таке, як той раптовий вихор, — от налетить, закрутить та й покине.

В нас так нема, як у людей, — навіки!

Лукаш

(приступаючи ближче)

А ти б хотіла?..

Виявляємо літературну компетентність

1. Яке враження справила на вас ця сцена? Яким настроєм вона сповнена?

2. Від чого прокинулася Мавка? Чому її зацікавив Лукаш?

3. Чим Мавка зацікавила Лукаша? Чим вона йому сподобалася?

4. Лукаш розповідає Мавці, що має намір «назавжди залишитися» в цій містині, бо дядько обіцяв йому «дати ґрунт», а «восени женити». Як ви гадаєте, перед таким важливим кроком, як «паруватися навік», чи замислювався Лукаш про кохання? Обґрунтуйте свою думку, спираючись на текст твору.

5. Чи розмірковувала про кохання Мавка? Аргументуйте свої міркування прикладами з тексту.

6. Ви пам'ятаєте, що ця розмова переривається, бо Лукаш іде на поклик дядька Лева: Водяник, перекинувши човна, мало не втопив старого. З гущавини лісу вилітає Перелесник й увивається коло Мавки, але дівчина ухиляється від його залицянь і ховається в хащах. Перелесник — за нею. На галявину виходять дядько Лев і Лукаш. Старий дорікає небожу, що той забарився з допомогою. Лукаш іде збирати хмиз, щоб розпалити вогонь. З озера насувається Пропас-ниця-Трясавиця, та досвідчений дядько Лев відганяє її зіллям і замовляннями. Лукаш повертається й розпалює вогонь. Невдовзі дядько Лев засинає. З лісу на галявину до Лукаша вибігає Мавка: вона втомилася тікати від Перелесника, притулилася до берізки.

Лукаш

Як ти тремтиш! Я чую, як береза стинається і листом шелестить.

Мавка

(відхиляється від берези)

Ой лихо! Я боюся притулятись, а так не встою.

Лукаш

Притулись до мене.

Я дужий, — здержу, ще й обороню.

Мавка прихиляється до нього. Вони стоять у парі. Місячне світло починає ходити по лісі, стелиться по галяві і закрадається під березу. В лісі озиваються співи солов’їні і всі голоси весняної ночі. Вітер поривчасто зітхає. З осяйного туману виходить Русалка і нишком підглядає молоду пару.

Лукаш, тулячи до себе Мавку, все ближче нахиляється обличчям до неї і раптом цілує.

Мавка

(скрикує з болем щастя)

Ох!.. Зірка в серце впала!

Русалка

Ха-ха-ха!

(З сміхом і плеском кидається в озеро.)

Лукаш (ужахнувшись )

Що се таке?

Мавка

Не бійся, то Русалка.

Ми подруги, — вона нас не зачепить.

Вона свавільна, любить глузувати, але мені дарма... Мені дарма про все на світі!

Лукаш

То й про мене?

Мавка

Ні,

ти сам для мене світ, миліший, кращий, ніж той, що досі знала я, а й той покращав, відколи ми поєднались.

Лукаш

То ми вже поєднались?

Мавка

Ти не чуєш,

як солов’ї весільним співом дзвонять?

Лукаш

Я чую. Се вони вже не щебечуть, не тьохкають, як завжди, а співають:

«Цілуй! Цілуй! Цілуй!»

(Цілує 'їі довгим, ніжним, тремтячим поцілунком.)

Я зацілую тебе на смерть!

Зривається вихор, білий цвіт метелицею в’ється по галяві.

Мавка

Ні, я не можу вмерти... а шкода.

Лукаш

Що ти кажеш? Я не хочу!

Навіщо я сказав?!

Мавка

Ні, се так добре — умерти, як летюча зірка.

Лукаш

Годі!

(Говорить, пестячи.)

Не хочу про таке! Не говори!

Не говори нічого!.. Ні, кажи!

Чудна у тебе мова, але якось

так добре слухати. Що ж ти мовчиш?

Розгнівалась?

Мавка

Я слухаю тебе. твого кохання.

(Бере в руки голову його, обертає проти місяця і пильно дивиться в вічі.)

Лукаш

Нащо так? Аж страшно, як ти очима в душу зазираєш.

Я так не можу! Говори, жартуй, питай мене, кажи, що любиш, смійся.

Мавка

У тебе голос чистий, як струмок, а очі — непрозорі.

Лукаш

Може, місяць неясно світить.

Мавка

Може.

(Схиляється головою йому до серця і замирає.) Лукаш

Ти зомліла?

Мавка

Цить! Хай говорить серце. Невиразно воно говорить, як весняна нічка.

Лукаш

Чого там прислухатися? Не треба!

Мавка

Не треба, кажеш? То не треба, милий!

Не треба, любий! Я не буду, щастя, не буду прислухатися, хороший!

Я буду пестити моє кохання!

Ти звик до пестощів?

Лукаш

Я не любився

ні з ким ще зроду. Я того й не знав, що любощі такі солодкі!

Мавка пристрасно пестить його, він скрикує з мукою втіхи.

Мавко!

Ти з мене душу виймеш!

Мавка

Вийму, вийму!

Візьму собі твою співочу душу, а серденько словами зачарую.

Я цілуватиму вустонька гожі, щоб загорілись, щоб зашарілись, наче ті квітоньки з дикої рожі!

Я буду вабити очі блакитні, хай вони грають, хай вони сяють,

хай розсипають вогні самоцвітні!

Виявляємо літературну компетентність

1. Ви перечитали одну з найромантичніших сцен світової літератури. Яке враження вона справила на вас?

2. Прочитайте рядки, що розповідають, як Мавка вдивляється в очі юнака, дослухається до його серця. Що вона бачить, що говорить Мавці серце Лукаша? Як це характеризує Лукаша та його кохання?

3. Поміркуйте, чому Мавка не зважила на ті прикмети, що вже віщували їй біду.

4. Як ви думаєте, яку сцену — першої чи другої зустрічі Мавки й Лукаша — можна вважати зав'язкою драми? Обґрунтуйте свою думку.

ДІЯ ІІ

Пізнє літо. На темнім матовім листі в гаю де-не-де видніє осіння прозолоть. Озеро змаліло, берегова габа поширшала, очерети сухо шелестять скупим листом.

На галяві вже збудовано хату, засаджено городець. На одній нивці пшениця,

на другій — жито. На озері плавають гуси. На березі сушиться хустя, на кущах стримлять горщики, гладишки. Трава на галяві чисто викошена, під дубом зложений стіжок. По лісі калатають клокічки — десь пасеться товар. Недалечко чутно сопілку, що грає якусь моторну, танцюристу мелодію [мелодії № 11, 12, 13].

Виявляємо літературну компетентність

1. Ви прочитали першу ремарку другої дії. Яке враження справляє створена авторкою картина? Порівняйте опис галявини на початку першої і другої дій. Що змінилося?

2. Пригадайте, як починається друга дія. За що мати докоряє синові? Як Лукаш сприймає ті докори? Захищаючи Мавку, він нагадує матері, як лісовичка допомогла їм у господарстві: носила дерева на хату, садила город і засівала нивку («Так, як сей рік, хіба коли родило?»), тепер пасе з Лукашем худобу («Самі ж казали, / що як вона глядить корів, то більше / дають набілу»), а ще дівчина так «умаїла квітками» хату, що любо подивитися. Яку відповідь має на це Лукашева мати?

3. Як і чому змінилося ставлення Лукаша до Мавки? Чому йому здається, що Мавка ніколи не зможе збагнути «людські клопоти»? Прочитайте наступний діалог. Які риси героїв у ньому розкриваються?

Мавка

(щиро)

Ти розкажи мені, я зрозумію, бо я ж тебе люблю... Я ж пойняла усі пісні сопілоньки твоєї.

Лукаш

Пісні! То ще наука невелика!

Мавка

Не зневажай душі своєї цвіту, бо з нього виросло кохання наше! Той цвіт від папороті чарівніший — він скарби творить, а не відкриває. У мене мов зродилось друге серце, як я його пізнала. В ту хвилину огнисте диво сталось.

(Раптом уриває.)

Ти смієшся?

Лукаш

Та справді, якось наче смішно стало. Убрана по-буденному, а править таке, немов на свято орацію!

(Сміється.)

Мавка

(шарпає на собі одежу)

Спалю се все!

Лукаш Щоб мати гірше гризли?

Мавка

Та що ж, як я тобі у цій одежі неначе одмінилась!

Лукаш

Так я й знав!

Тепер уже почнеться дорікання.

Мавка

Ні, любий, я тобі не дорікаю, а тільки — смутно, що не можеш ти своїм життям до себе дорівнятись.

Лукаш

Я щось не розберу, що ти говориш.

Мавка

Бач, я тебе за те люблю найбільше, чого ти сам в собі не розумієш, хоча душа твоя про те співає виразно-щиро голосом сопілки.

Лукаш

А що ж воно таке?

Мавка

Воно ще краще,

ніж вся твоя хороша, люба врода, та висловить його і я не можу...

(Смутно-закохано дивиться на нього і мовчить хвилинку.)

Заграй мені, коханий, у сопілку, нехай вона все лихо зачарує!

Лукаш

Ей, не пора мені тепера грати! <...>

Мати

(виходить із-за хати)

Се так ти жнеш? А ти се так городиш?

Лукаш поспішно поволік дерево за хату.

Коли ти, дівонько, не хочеш жати, то я ж тебе не силую. Вже якось сама управлюся, а там на вісень, дасть біг, знайду собі невістку в поміч. Там є одна вдовиця — моторненька, — сама припитувалась через люди, то я сказала, що аби Лукаш був не від того. Ну, давай вже, любко, мені серпочка — другого ж немає.

Мавка

Я жатиму. Ідіть до конопель.

Виявляємо літературну компетентність

1. Поміркуйте, що ховається за тим стриманим «Я жатиму». Чому Мавка кориться Лукашевій матері?

2. Що сталося, коли Мавка наважилася жати? Як учинок Мавки її характеризує? Як мати Лукаша відреагувала на поранення Мавки?

3. Яке враження справляє Килина? Як виявляється авторське ставлення до персонажів у такій ремарці: [мати] «Вириває серпа Мавці з рук і дає Килині, тая кидається на жито і жне, як вогнем палить, аж солома свище під серпом»?

4. Як ставиться до Килини Лукаш? Чому він віддає їй перевагу перед Мавкою?

5. Пригадайте, чому дядько Лев на зиму збирається перебратися в село. Чому з ним не може піти й Мавка?

6. У розмові Мавки з її подружкою Русалкою подальшого розвитку набуває тема кохання. Пригадайте цю розмову. Які два погляди на кохання уособлюють Мавка та Русалка?

7. Як ставляться лісові мешканці до кохання Мавки? Пригадайте розмову Мавки й Лісовика.

Лісовик виходить з гущавини. Він у довгій киреї барви старого золота з темно-червоною габою внизу, навколо шапки обвита гілка достиглого хмелю.

Лісовик

Доню, доню,

як тяжко ти караєшся за зраду!..

Мавка

(підводить голову)

Кого я зрадила?

Лісовик

Саму себе.

Покинула високе верховіття і низько на дрібні стежки спустилась.

До кого ти подібна? До служебки, зарібниці, що працею гіркою окрайчик щастя хтіла заробити і не змогла, та ще останній сором їй не дає жебрачкою зробитись.

Згадай, якою ти була в ту ніч, коли твоє кохання розцвілося: була ти наче лісова царівна у зорянім вінку на темних косах, — тоді жадібно руки простягало до тебе щастя і несло дари!

Мавка

Так що ж мені робить, коли всі зорі погасли і в вінку, і в серці в мене? <...>

Лісовик

Доню,

давно готові шати для царівни, але вона десь бавилась, химерна, убравшися для жарту за жебрачку.

Розкриває свою кирею і дістає досі заховану під нею пишну, злотом гаптовану багряницю і срібний серпанок; надіває багряницю поверху убрання на Мавку; Мавка йде до калини, швидко ламає на ній червоні китиці ягід, звиває собі віночок, розпускає собі коси, квітчається вінком і склоняється перед Лісовиком, — він накидає їй срібний серпанок на голову.

Лісовик

Тепер я вже за тебе не боюся.

(Поважно кивнувши їй головою, меткою походою йде в гущавину і зникає.)

З лісу вибігає Перелесник. Мавка

Знов ти?

(Наміряється втікати.)

Перелесник

(зневажливо)

Не бійся, не до тебе. Хтів я одвідати Русалоньку, що в житі, та бачу, вже вона заснула. Шкода...

А ти змарніла щось.

Мавка ( гордо)

Тобі здається! <...>

Перелесник Та ти не сердься, — що ж, коли я помилився. Слухай, Мавко, давай лиш побратаємось.

Мавка

З тобою?

Перелесник

А чом же ні? Тепер ми восени,

тепер, бач, навіть сонце прохололо,

і в нас простигла кров. Таж ми з тобою

колись були товариші, а потім

чи грались, чи кохались — трудно зважить, —

тепер настав братерства час. Дай руку.

Мавка трохи нерішуче подає йому руку.

Дозволь покласти братній поцілунок на личенько твоє бліде.

(Мавка одхиляється, він все-таки її цілує.)

О, квіти

на личеньку одразу зацвіли! — цнотливії, незапашні, осінні. <.>

(Раптом пориває її в танець.) <.>

Прудко вирує танець. Срібний серпанок на Мавці звився угору, мов блискуча гадючка, чорні коси розмаялись і змішалися з вогнистими кучерями Перелесника. <.>

Танець робиться шаленим.

Звиймося!

Злиймося!

Вихром завиймося!

Жиймо! зажиймо вогнистого раю!

Мавка

Годі!.. пусти мене... Млію... вмираю.

(Голова її падає йому на плече, руки опускаються, він мчить її в танці омлілу.)

Раптом з-під землі з’являється темне, широке, страшне Марище.

Марище

Віддай мені моє. Пусти її.

Перелесник

(спиняється і випускає Мавку з рук, вона безвладно спускається на траву)

Хто ти такий?

Марище

Чи ти мене не знаєш? —

«Той, що в скалі сидить».

Перелесник здригнувся, прудким рухом кинувся геть і зник у лісі. Мавка очутилась, звелася трохи, широко розкрила очі і з жахом дивиться на Мару, що простягає руки взяти її.

Мавка

Ні, я не хочу!

Не хочу я до тебе! Я жива!

«Той, що в скалі сидить»

Я поведу тебе в далекий край, незнаний край, де тихі, темні води спокійно сплять, як мертві, тьмяні очі, мовчазні скелі там стоять над ними німими свідками подій, що вмерли. <...>

Тебе візьму я. Ти туди належиш: ти бліднеш від огню, від руху млієш, для тебе щастя — тінь, ти нежива.

Мавка ( встає)

Ні! я жива! Я буду вічно жити!

Я в серці маю те, що не вмирає.

Марище Почім ти знаєш те?

Мавка

По тім, що муку свою люблю і їй даю життя.

Коли б могла я тільки захотіти її забути, я пішла б з тобою, але ніяка сила в цілім світі не дасть мені бажання забуття.

В лісі чується шелест людської ходи.

Ось той іде, що дав мені ту муку!

Зникай, Маро! Іде моя надія!

«Той, що в скалі сидить» відступається в темні хащі і там притаюється.

З лісу виходить Л у к а ш.

Мавка йде назустріч Лукашеві. Обличчя її відбиває смертельною блідістю проти яскравої одежі, конаюча надія розширила її великі темні очі, рухи в неї поривчасті й заникаючі, наче щось у ній обривається.

Лукаш (побачивши її)

Яка страшна! Чого ти з мене хочеш?

(Поспішає до хати, стукає в двері, мати відчиняє, не виходячи, Лукаш до матері на порозі.)

Готуйте, мамо, хліб для старостів, —

Я взавтра засилаюсь до Килини!

(Іде в хату, двері зачиняються.)

«Той, що в скалі сидить» виходить і подається до Мавки.

Мавка

(зриває з себе багряницю)

Бери мене! Я хочу забуття!

«Той, що в скалі сидить» торкається до Мавки; вона, крикнувши, падає йому на руки, він закидає на неї свою чорну кирею. Обоє западаються в землю.

ДІЯ III

Хмарна, вітряна осіння ніч. Останній жовтий відблиск місяця гасне в хаосі голого верховіття. Стогнуть пугачі, регочуть сови, уїдливо хававкають пущики. Раптом все покривається протяглим сумним вовчим виттям, що розлягається все дужче, дужче і враз обривається. Настає тиша. Починається хворе світання пізньої осені. Безлистий ліс ледве мріє проти попелястого неба чорною щетиною, а долі по узліссі снується розтріпаний морок. Лукашева хата починає біліти стінами; при одній стіні чорніє якась постать, що знеможена прихилилась до одвірка, в ній ледве можна пізнати Мавку; вона в чорній одежі, в сивому непрозорому серпанку, тільки на грудях красіє маленький калиновий пучечок.

Коли розвидняється, на галяві стає видко великий пеньок, там, де стояв колись столітній дуб, а недалечко від нього недавно насипану, ще не порослу моріжком могилу. З лісу виходить Л і с о в и к, у сірій свиті і в шапці з вовчого хутра.

Виявляємо літературну компетентність

1. Яке враження справляє цей пейзаж? Які зорові образи створює авторка? Які звукові образи доповнюють картину? Зверніть увагу на кольорову палітру цього уривка. Що може символізувати пучечок калини на грудях Мавки?

2. З подальшого діалогу Лісовика й Мавки читачі здогадуються, хто виє «сумним вовчим виттям». Чому Лісовик перетворив Лукаша на вовкулаку?

3. Прочитайте наступний фрагмент. Поясніть, що допомогло Мавці звільнитися від Марища.

Мавка

О, коли б ти знав,

коли б ти знав, як страшно то було...

Я спала сном камінним у печері глибокій, чорній, вогкій та холодній, коли спотворений пробився голос крізь неприступні скелі, і виття протягле, дике сумно розіслалось по темних, мертвих водах і збудило між скелями луну давно померлу...

І я прокинулась. Вогнем підземним мій жаль палкий зірвав печерний склеп, і вирвалась я знов на світ. І слово уста мої німії оживило, і я вчинила диво. Я збагнула, що забуття не суджено мені.

Лісовик

Де ж він тепер? Чому він не з тобою? Чи то й його невдячність невмируща так, як твоє кохання?

Мавка

Ох, дідусю!

якби ти бачив!.. Він в подобі людській упав мені до ніг, мов ясень втятий.

І з долу вгору він до мене звів такий болючий погляд, повний туги і каяття палкого, без надії.

Людина тільки може так дивитись!..

Я ще до мови не прийшла, як він схопивсь на рівні ноги, і від мене тремтячими руками заслонився, і кинувся, не мовлячи ні слова, в байрак терновий, там і зник з очей.

Виявляємо літературну компетентність

1. Чому Мавка повернула Лукашеві людську подобу? Як Лукаш сприйняв цей подарунок долі?

2. Пригадайте розмову Мавки з Куцем. Що дізнається Мавка про долю дядька Лева? Яку характеристику чортеня Куць дає покійному?

3. Говорячи про теперішній стан відносин між лісовими мешканцями та людьми, що в лісі оселилися, Куць зауважує: «От сі баби зовсім не вміють жити / як слід із нами, — цапа продали, / зрубали дуба. Зрушили умову. / Ну й я ж віддячив їм!» Пригадайте, як Куць «віддячив». Як склалися стосунки між Лу-кашевою матір'ю та Килиною?

4. У наступному фрагменті відбувається перетворення Мавки на вербу. Прочитайте уважно цей уривок твору. Поміркуйте, чи є вмотивованим перетворення Мавки.

К и л и н а з відром у руках шпарко пробігає до лісового потоку, з гуркотом набирає відром воду і вертається назад уже трохи тихшою ходою. Завважає близько дверей Мавку, що стоїть при стіні знесилена, спустивши сивий серпанок на обличчя.

К и л и н а

(спиняється і становить відро долі) А се ж яка?.. Гей, слухай, чи ти п’яна, чи, може, змерзла?

(Термосить Мавку за плече.)

Мавка

(насилу, мов борючися з тяжкою зморою) Сон мене змагає...

Зимовий сон. <...>

К и л и н а

До кого ти прийшла? Його нема.

Я знаю, ти до нього! Признавайся — він твій коханок?

Мавка (так само)

Колись був ранок

ясний, веселий, не той, що тепер.

він уже вмер.

К и л и н а

Ти божевільна!

Мавка (так само)

Вільна я, вільна. <.>

К и л и н а (сіпає 'їі за руку)

Геть! не мороч мене! Чого стоїш?

Мавка

(притомніше, відступаючи од дверей) Стою та дивлюся, які ви щасливі.

К и л и н а

А щоб ти стояла у чуді та в диві!

Мавка зміняється раптом у вербу з сухим листом та плакучим гіллям.

К и л и н а

(оговтавшись від здуміння, ворожо) Чи ба! Я в добрий час тобі сказала!

Ну-ну, тепер недовго настоїшся!..

Виявляємо літературну компетентність

1. Килинин хлопчик зрізав гілку з верби і зробив сопілку. Якого символічного значення набуває цей епізод?

2. Перекажіть епізод повернення Лукаша додому. Хто і як його зустрічає? Чи почувається Лукаш затишно серед рідних людей, чи відчуває він щастя від того, що знову став людиною? Чому Лукаш знову зважився зіграти на сопілці?

Лукаш ( задумливо)

Заграти?..

(Починає грати [мелодія № 14] спершу тихенько, далі голосніше; зводить згодом на ту

веснянку [мелодія № 8], що колись грав Мавці. Голос сопілки [при повторенні гри на сопілці мелодії №8] починає промовляти словами.)

«Як солодко грає, як глибоко крає,

розтинає мені груди, серденько виймає...» Лукаш

(випускає з рук сопілку)

Ой! Що се за сопілка? Чари! Чари!

Хлопчик, злякавшись крику, втік до хати. Кажи, чаклунко, що то за верба?

(Хапає Килину за плече.)

К и л и н а

Та відчепися, відки маю знати?

Я з кодлом лісовим не накладаю так, як твій рід! Зрубай її, як хочеш, хіба я бороню? Ось на й сокиру.

(Витягає йому з сіней сокиру.)

Лукаш

(узявши сокиру, підійшов до верби, ударив раз по стовбуру, вона стенулась і зашелестіла сухим листом. Він замахнувся удруге і спустив руки)

Ні, руки не здіймаються, не можу... чогось за серце стисло.

К и л и н а

Дай-но я!

(Вихоплює від Лукаша сокиру і широко замахується на вербу.)

В сю мить з неба вогненним змієм-метеором злітає Перелесник і обіймає вербу.

Перелесник Я визволю тебе, моя кохана!

Верба раптом спалахує вогнем. Досягнувши верховіття, вогонь перекидається на хату, солом’яна стріха займається, пожежа швидко поймає хату. Мати Лукашева і Килинині діти вибігають з хати з криком: «Горить! Горить! Рятуйте! Ой пожежа!..» Мати з Килиною метушаться, вихоплюючи з вогню, що тільки можна вихопити, і на клунках та мішках виносять скулених Злиднів, що потім ховаються у ті мішки. Діти бігають з коновками до води, заливають вогонь, але він іще дужче розгоряється.

Мати ( до Лукаша)

Чого стоїш? Рятуй своє добро!

Лукаш

(втупивши очі в крокву, що вкрита кучерявим вогнем, як цвітом)

Добро? А може, там згорить і лихо?.. <...>

К и л и н а

Лукашуню, ходімо на село!

Лукаш

Я не піду.

Я з лісу не піду. Я в лісі буду.

К и л и н а Та що ж ти тут робитимеш?

Лукаш

А треба

все щось робити?

К и л и н а

Як же маєм жити?

Лукаш

А треба жити? <...>

Виявляємо літературну компетентність

1. Пригадайте, кого бачить Лукаш, коли залишається сам у лісі. Якого символічного значення набуває цей образ?

2. Прочитайте уважно останні сторінки драми Лесі Українки.

Лукаш нахиляється до того місця, що показала Доля, знаходить вербову сопілку, що був кинув, бере її до рук і йде по білій галяві до берези. Сідає під посивілим від снігу довгим віттям і крутить в руках сопілочку, часом усміхаючись, як дитина. Легка, біла, прозора постать, що з обличчя нагадує Мавку, з’являється з-за берези і схиляється над Лукашем.

Постать Мавки Заграй, заграй, дай голос мому серцю! Воно ж одно лишилося від мене.

Лукаш

Се ти?.. Ти упирицею прийшла,

щоб з мене пити кров? Спивай! Спивай!

(Розкриває груди.)

Живи моєю кров’ю! Так і треба, бо я тебе занапастив...

Мавка

Ні, милий,

ти душу дав мені, як гострий ніж дає вербовій тихій гілці голос.

Лукаш

Я душу дав тобі? А тіло збавив!

Бо що ж тепера з тебе? Тінь! Мара!

(З невимовною тугою дивиться на неї.)

Мавка

О, не журися за тіло!

Ясним вогнем засвітилось воно, чистим, палючим, як добре вино, вільними іскрами вгору злетіло.

Легкий, пухкий попілець ляже, вернувшися, в рідну землицю, вкупі з водою там зростить вербицю, — стане початком тоді мій кінець.

Будуть приходити люди, вбогі й багаті, веселі й сумні, радощі й тугу нестимуть мені, їм промовляти душа моя буде.

Я обізвуся до них

шелестом тихим вербової гілки,

голосом ніжним тонкої сопілки, смутними росами з вітів моїх.

Я їм тоді проспіваю все, що колись ти для мене співав, ще як напровесні тут вигравав, мрії збираючи в гаю.

Грай же, коханий, благаю!

Лукаш починає грати. Спочатку гра його [мелодії № 15 і 16] сумна, як зимовий вітер, як жаль про щось загублене і незабутнє, але хутко переможний спів кохання [мелодія № 10, тільки звучить голосніше, жагливіше, ніж у першій дії] покриває тугу. Як міниться музика, так міниться зима навколо: береза шелестить кучерявим листом, весняні гуки озиваються в заквітлім гаю, тьмяний зимовий день зміняється в ясну, місячну весняну ніч. Мавка спалахує раптом давньою красою у зорянім вінці. Лукаш кидається до неї з покликом щастя.

Вітер збиває білий цвіт з дерев. Цвіт лине, лине і закриває закохану пару, далі переходить у густу сніговицю. Коли вона трохи ущухла, видко знов зимовий краєвид, з важким навісом снігу на вітах дерев. Лукаш сидить сам, прихилившись до берези, з сопілкою в руках, очі йому заплющені, на устах застиг щасливий усміх. Він сидить без руху. Сніг шапкою наліг йому на голову, запорошив усю постать і падає, падає без кінця.

1911

Виявляємо читацьку, літературну компетентності

1. Яке враження справив на вас фінал драми? Які почуття, думки він викликав? Досліджуємо самостійно

2. Звернувшись до тексту, простежте, як образи природи допомагають уявити розвиток почуттів Лукаша й Мавки. Підготуйте усне повідомлення.

Готуємо проект

3. Підготуйте мультимедійну презентацію за темою «Міфологічні образи в «Лісовій пісні».

Ділимося думками і враженнями, виявляємо екологічну компетентність

4. Як у творі представлена проблема взаємин людини і природи? Чи актуальне це питання в наш час?

Виявляємо літературну, інформаційно-цифрову компетентності

5. В електронному додатку до підручника знайдіть і перегляньте відео-лекцію про «Лісову пісню» Лесі Українки. Що нового ви дізналися із цієї лекції? Які тези авторки вас найбільше зацікавили?

 

Це матеріал з підручника Українська література 10 клас Борзенко, Лобусова