uabooks.top » Зарубіжна література » Від Середньовіччя до Відродження. Данте Аліг'єрі
Інформація про новину
  • Переглядів: 1152
  • Дата: 1-02-2019, 09:26
1-02-2019, 09:26

Від Середньовіччя до Відродження. Данте Аліг'єрі

Категорія: Зарубіжна література




РОЗДІЛ 2

ВІД СЕРЕДНЬОВІЧЧЯ ДО ВІДРОДЖЕННЯ. ДАНТЕ АЛІГ'ЄРІ

Ви це знаєте

1. Що таке «космос» (світовий порядок) в античному розумінні? Опишіть його.

2. Першим поетом в історії давні греки і римляни вважали Гомера. Для чого, на їхній погляд, великим народам потрібна література?

3. Що ви знаєте з уроків історії та зарубіжної літератури про добу Середньовіччя? Чому від XIV до середини ХХ ст. дослідники вважали її регресом в історії Європи? Як ви гадаєте, чи не було в цій добі й певних «прогресивних» моментів? (Наприклад, культура Київської Русі - прообраз української культури - розвивалася саме за доби Середньовіччя).

4. Що ви знаєте про життя Данте Аліг’єрі? Які факти його біографії вас найбільше зацікавили? Назвіть твори цього митця. Які з них ви прочитали?

Картина світу

Механізми культури

Сучасна європейська цивілізація схожа на річку з двома витоками. Витік перший - антична культура, яка подарувала нам основи наук і мистецтв, більшість загальновизнаних цінностей і цілей. Витік другий -Біблія, Священна Книга давніх євреїв та християн, що донині є моральним і духовним орієнтиром європейців.

Цілі та цінності цих двох витоків абсолютно різні і часто протилежні, тому європейська культура, зокрема й література, така багатогранна. Людина в усі часи прагне гармонії, намагається впорядкувати хаос, що її оточує. Однак представники різних епох і культур досягають цієї мети по-різному, адже по-різному уявляють будову Всесвіту, світовий порядок, мають різні цінності. І все це відображено в літературі. Якщо ми аналізуватимемо ідеї, мотиви, учинки людей, не взявши до уваги особливостей їхнього часу й культури, то або взагалі не зрозуміємо їх, або зрозуміємо неправильно. Саме тому вивчення історії літератури неможливе без вивчення картини світу, властивої тій добі, за якої написано певний твір.

Наприклад, за уявленнями античності, світом правлять боги, схожі на людей, але й люди схожі на богів. Люди прекрасні й досконалі, незважаючи на те, що їхнє життя і вчинки залежать від примх безсмертних. Вони невтомно вдосконалюють тіло й розум, прагнуть відобразити гармонію. Тому і розвиваються за часів античності науки й мистецтва. Людина гармонізує не тільки саму себе, а й суспільство. Так з’являються держава і право, закон і порядок. Антична людина створює інфраструктуру міст, будує дороги.

Подолавши тисячолітній цикл розвитку, антична цивілізація загинула. Люди стали іншими. Під впливом багатьох чинників, зокрема християнства, у їхній свідомості сформувалася нова картина світу. Здавалося, античний світогляд пішов у непам’ять. Язичницькі книжки спалювали, довершені храми і статуї руйнували.

Відтепер людина не вважала себе гармонійною. Таким міг бути тільки єдиний Бог, творець неба й землі. Людина мусила почуватися нікчемною, адже її плоть і душа, пристрасті й переживання - мізерні. Величний лише дух. Отож мистецтва, що зображують тіло чи людські стосунки, поступилися місцем іконопису, а з наук найпотрібнішим стало богослов’я.

Звісно, у цьому описі ви впізнали картину світу Середньовіччя, що тривало близько тисячі років. Це - час Великого переселення племен і виникнення європейських народів, час жахливих війн та епідемій. Здебільшого неписьменні, злиденні, люди вважали, що за околицею починається казковий світ чудовиськ, час визначали за церковним дзвоном, але намагалися жити праведно, щоб після смерті потрапити на небеса.

Утім як жити праведно, вони достеменно не знали, бо не читали Біблії, а коли її читав священик, майже нічого не розуміли. Святу Книгу було написано давньоєврейською і грецькою, згодом перекладено латиною, а середньовічні люди говорили своїми мовами: англійською, французькою, італійською, німецькою... Єдиною розрадою були епоси -оповіді про героїчні й чудесні пригоди, пісні про битви й перемоги, про любов і ненависть. Насправді античні цінності не зникли, просто стали забороненою частиною життя.

Тим часом освічені люди намагалися зберегти уламки втраченої культури. Вони збирали античні книжки і не припиняли шукати гармонії в хаосі повсякдення. За словами дослідника Середньовіччя Жака Ле Гоффа, «антична думка вижила в Середні віки лише в розшарпаному, спотвореному і приниженому християнством стані». От як пропонував використовувати надбання античності святий Августин: «Якщо язичницькі філософи... випадково пізнали істини, корисні для нашої віри, то цих істин не тільки не слід остерігатися, а й треба забрати їх у незаконних власників і вжити на користь нам».

Учені Середньовіччя (здебільшого ченці й священики) дуже спрощували думки античних мислителів, намагаючись переказати їх своїми словами, зрозуміло для простих парафіян. Так ставилися до будь-якого тексту, зокрема й до Біблії.

Античну цивілізацію можна назвати островом гармонії в океані хаосу. Середньовічний світ був зовсім інший: він утратив цілісність. Звісно, від античності залишилися міста, які поступово руйнувалися, але загалом європейський простір виглядав доволі похмуро. Поодинокі села, здебільшого розташовані навколо монастирів і з’єднані між собою стежками, губилися серед непрохідних лісів. Для середньовічної людини ліс був місцем, з якого з’являлася небезпека (розбійники, дикі звірі), тому асоціювався з темним боком життя, знегодами й труднощами. Відповідно стежина, дорога символізували прагнення віднайти світло істини. От як описує свою мандрівку лісом останній і найвидатніший поет Середньовіччя Данте Аліг’єрі (1265—1321) у творі «Божественна комедія» (1321):

Здолавши півшляху життя земного, я раптом опинився в темній хащі, бо втратив правоту путі прямого.

О, як повім про ті місця пропащі, -бо дебр така постала непроглядна, що й згадку страх не полиша нізащо!

Страшніш од неї смерть лише всевладна; але й добро там довелося стріти, тому про все я оповім докладно.

Не знаю, як прийшов під темні віти, бо ж був я наче сонний під ту пору, коли припало путь прямий згубити.

(Переклад М. Стріхи)

В одному з листів Данте зазначив, що його «Божественна комедія» -твір алегоричний, на зразок Біблії. Кілька тлумачень мають і наведені рядки. Перше значення - прямий зміст тексту: людина вже немолода, але й не в літах (серединою життя за часів Данте вважали тридцять п’ять років), заблукала в повному небезпек лісі. Друге значення алегоричне: поет утратив життєву мету, потрапив у ліс людських помилок. Є і третє значення - алегорія політична: дрімучий ліс - це політичне життя Італії, у якому Данте брав безпосередню участь.

Італію кінця XIII ст. можна назвати гідною спадкоємицею Римської імперії. До її складу входили міста, кожне з яких мало певну самостійність на зразок міст-держав античності. Як ви знаєте, Данте був уродженцем багатого торгового міста Флоренції. Нащадок знатного й заможного роду, поет отримав ґрунтовну освіту в приватній школі, студіював юриспруденцію, філософію і теологію в університетах Болоньї та Парижа, тож по праву зажив слави найосвіченішої людини свого часу. Протягом усього

життя Данте займався самоосвітою: вивчав спадщину видатних поетів і філософів античності, Вергілія ж мав за вчителя. Багато уваги митець приділяв дослідженню середньовічної поезії - французької та італійської.

На відміну від наукових трактатів, писаних латиною, вірші Данте і його попередники складали італійською. Італійська мова кінця XIII ст. була дуже наближена до сучасної, тому нині італійці можуть насолоджуватися стилем свого талановитого співвітчизника часів високого Середньовіччя1.

У тридцять років енергійний і рішучий Данте присвятив себе політиці та суспільному життю. Він обіймав керівні посади у Флоренції, приєднався до демократичної партії білих гвельфів, які виступали проти папської влади в місті.

У 1301 р. Данте як посол вирушає до папи римського. Тим часом влада у Флоренції переходить до чорних гвельфів, і митця засуджують до вигнання. У разі порушення заборони йому загрожує спалення на вогнищі. У 1304 р. Данте вирішив відійти від політичної діяльності, але повернутися до рідного міста йому вже не судилося.

Колись у схожій ситуації опинився вигнаний з Афін Сократ. Античний філософ випив отруту, бо не мислив життя без рідного поліса. Данте ж переїхав до Верони, потім до Равенни і у вигнанні написав свою славнозвісну «Божественну комедію». Роботу над твором було розпочато 1307 р. (за деякими відомостями, 1306-го чи навіть 1304-го), а завершено 1321 р., незадовго до смерті автора.

Данте був у відчаї від хаосу, що панував у світогляді його доби, митця гнітила неможливість поєднати античні й християнські цінності. У «Божественній комедії» він спробував пояснити й гармонізувати образ світу сучасності, віднайти вищу справедливість в історії та політиці.

Про це, зокрема, свідчить опис трьох звірів, яких поет зустрів у похмурому лісі:

Та як під гору йшов тим пасмом скельним, прудка пантера, шкурою плямиста, шлях перетнула плутанням ретельним;

і заступила овиди всі чисто, метляючи весь час поперед зором, що далі вже іти не мав я хисту.

Та ранній ранок променем бадьорим і сонце, що з’єдналося з зірками неначе перше перед світотвором,

коли любов божиста здвигла нами, і люба та пора, і час ласкавий мене тоді вернули знов до тями

надією, що згине звір пістрявий; але ще дужчим я страхом знітився при вигляді левиної постави.

1 Високим Середньовіччям називають пізнє Середньовіччя (в Італії ХІІ-ХІІІ ст.), представники якого почали відроджувати втрачену гармонію античності.

Той лев до мене просто підступився, голодний, в лютості роззявив пащу -і окіл весь від рику затрусився.

А з ним - вовчиха схудла й негодяща, за всіх на світі змучена жагою, вона вже багатьох звела нінащо;

такою видалась мені жахною, такого завдала страху очами, що я зневірився зійти горою.

(Переклад М. Стріхи)

Неважко здогадатися, що образи в цьому фрагменті «Божественної комедії» мають алегоричне значення. І не надто важливо, яке саме. Досить розуміти, що звірі - це певна перешкода на шляху поета до очищення й пізнання Бога («я зневірився зійти горою»). Тим часом Данте вкладав у ці образи конкретний алегоричний зміст. Пантера - алегорія хтивості, обману, лев - алегорія гордині, найстрашнішого християнського гріха, насильства; вовчиця - алегорія жадібності й користолюбства. Однак ідеться також про інший алегоричний ряд: пантера - алегорія олігархії, лев - тиранії, вовчиця - світської влади римської церкви. Християнин Данте чітко розділяв церкву як політичну інституцію і як утілення Божественної справедливості. Це був погляд, загалом не притаманний середньовічній людині, тож митця по праву вважають не лише останнім поетом Середньовіччя, а й першим поетом Відродження. Адже саме добі Відродження властиві спроби гармонізувати світ, як у пору античності.

З погляду совісті

Сюжет «Божественної комедії» - уявна подорож душі Данте пеклом, чистилищем і Раєм; алегорична тема твору - очищення людської душі в земному житті, очищення через страждання. Моральний зміст поеми полягає в тому, що після смерті кожен відповідатиме за свої вчинки. Недарма Данте поміщає в пекло чимало священиків, а одного з них, архі-

єпископа Руджері, який прирік на смерть свого політичного супротивника графа Уголіно, жахливо карає: занапащений граф гризе його череп.

Білого гвельфа Уголіно, двох його синів і двох онуків тримали в так званій вежі голоду. Опис їхніх мук - один з найпоетичніших фрагментів «Божественної комедії»:

Я підхопивсь, і стисла горя глиба,

Бо плакали вві сні мої малі,

Також ув’язнені, й просили хліба.

Жорстокий ти, коли свої жалі Словами кількома лише обмежив,

Не плакав, - та чи й плачеш взагалі?

Попрокидалися, і кожен стежив,

Коли тюремник принесе обід,

Але той сон усім серця бентежив.

Аж раптом чую, забивають вхід Страшної вежі; мовчки подивився Я на синів і скрив розпуки слід.

Відчув, що в камінь я перетворився,

Вони ж стогнали; Ансельмуччо мій Спитав: «Чого ти, батьку, засмутився?»

Та я не плакав. У журбі німій Просидів день і ніч, поки прекрасне Зійшло світило у красі своїй.

Блідий світанок, що сяйне і згасне,

В сумну пробравсь темницю, і я вздрів В них чотирьох своє обличчя власне, -

Собі я руки в розпачі вкусив.

Гадавши, що я голод за всіх важче Терплю, вони, підвівшись із кутів,

Сказали: «З’їж нас, батьку. Це найкраще,

Коли ти відбереш життя у нас.

Нехай воно іде на щось путяще».

Щоб не смутить їх, мій відчай пригас.

Ще день, і ще без їжі, без вологи.

Чом не розверзлась нам земля в той час!

(Переклад Є. Дроб’язка) ЖЖЖ

Механізми культури

В останні роки життя Данте був далекий від політики, але іноді виконував дипломатичні місії. Під час однієї з них, повертаючись із Венеції, де захищав Равенну від загрози нападу венеціанського флоту, митець захворів на малярію і незабаром помер.

Минуло зовсім небагато часу, і Флоренція зрозуміла, якого громадянина позбулася, та Равенна, усупереч офіційному проханню флорентійської влади, не захотіла віддати навіть прах великого поета.

Чимало середньовічних поетів і філософів намагалися пояснити світогляд і світосприйняття своєї доби, примирити язичницьку античність і християнську Європу. Написав трактат «Бенкет» на цю тему і Данте. Однак велич його в іншому. Не в поняттях наукової праці, а в яскравих художніх образах змалював останній поет Середньовіччя свій час. І картина ця відтворила світогляд уже не середньовічної, а ренесансної людини, людини доби Відродження. ЖЖЖ

Перевірте себе

1. Назвіть два джерела сучасної європейської цивілізації. Чому вони не можуть гармонійно поєднуватися одне з одним?

2. Що таке картина світу і чому без її розуміння неможливо вивчати історію літератури?

3. Опишіть картину світу доби античності, Середньовіччя, сучасності.

4. Розкажіть про життя Данте.

5. Пригадайте, що таке алегорія. Чи може текст мати: тільки алегоричне значення; і буквальне, і алегоричне значення; кілька алегоричних значень? Наведіть приклади.

6. Розкажіть про пряме і алегоричне значення згаданих у підрозділі образів «Божественної комедії». Розкрийте алегоричний зміст першої пісні «Пекла».

7. Розкажіть про політичні погляди Данте. Яку роль вони відіграли в житті митця? Як політика відлунює на сторінках «Божественної комедії»?

8. Чому Данте називають останнім поетом Середньовіччя і першим поетом Відродження?

«Любов, що водить сонце й зорні стелі»

Словом «любов» в українській і багатьох інших сучасних мовах позначають зовсім різні поняття. Ось мати пестить малюка - вона любить його. Юнак і дівчина злилися в поцілунку - це любов (українською це почуття називають ще словом «кохання»). Двоє друзів зустрілися після розлуки - вони щиро радіють, бо теж люблять одне одного. А ще можна любити своє місто... Проте всі ці почуття не можуть рухати сонце і зорі. Про яку ж любов ідеться в рядку з «Божественної комедії», узятому за назву цього підрозділу?

Механізми культури

Такого почуття, незнаного в давнину, навчив людей Ісус на початку нової ери. Це любов Бога до людства, заради якого Він не пошкодував власного сина: «Бог бо так полюбив світ, що Сина свого Єдинородного дав, щоб кожен, хто вірує в нього, не загинув, а жив життям вічним». Саме така любов (грецькою - «агапе») спроможна «водити сонце й зорні стелі».

Ісус дав людству заповідь Любові, однак доба Середньовіччя змусила забути його Слово. Прості європейці «темних століть» не читали Біблії і черпали свої знання про світ з давніх героїчних пісень, що їх передавали від покоління до покоління. ТЖГ

Механізми подібності

Так, у Франції XII ст. завдяки вуличним співакам, трубадурам (або труверам), неабиякої популярності зажив сюжет однієї з легенд про короля Артура. Це історія кохання лицаря Ланчелота до дружини Артура Геньєври. На цю тему існував також анонімний прозовий переказ кількома романськими мовами. Важливе місце в сюжеті посідає постать придворного інтригана Галеота, який відіграє роль звідника в любовних справах героїв.

Тема, що виникла наприкінці ХІІ ст. у Франції, отримала несподіване продовження наприкінці ХІІІ ст. в Італії. Франческа, юна дочка правителя Равенни, була приречена на звичний для Середньовіччя династичний шлюб з потворним і злим Джанчотто, правителем Ріміні, але закохалася в його молодшого брата красеня Паоло Малатесто. Розлючений Джанчотто з ревнощів убив дружину та її коханого. Сучасники вважали, що трагедія сталася через те, що молодь начиталася любовних романів. А от Данте, ровесника Паоло і Франчески (на момент їхньої загибелі поетові було близько двадцяти), ця сумна подія змусила глибоко замислитися. WAV

У тридцять років Данте зробив блискучу політичну кар’єру, однак поступово зневірився в меті «шляху земного». Чого варті знахідки на цьому шляху, якщо йти людину спонукають гординя, хтивість та інші гріхи, а у фіналі чекає пекло?

Якщо вже йти за знанням, то саме туди... І Данте описав свої уявні мандри потойбічним світом. Сила його оповіді та влада міфу над душами сучасників були надзвичайними. Побожні італійки, зустрівши митця на вулиці, сахалися від нього, бо вірили, що обличчя цього чоловіка засмагло від пекельного жару.

Пекло (у «Божественній комедії» це слово пишеться з великої літери) у Данте має форму воронки, вершина якої розміщена в центрі землі. Воно поділяється на дев’ять кіл, причому дев’яте розташоване найглибше. Пекельні муки посилюються від першого до дев’ятого кола залежно від тяжкості (у розумінні Данте) скоєного гріха.

Пекло відокремлює від землі річка Ахерон, а античного перевізника Харона Данте перетворив на демона. У першому колі, що має назву Лімб, перебувають праведники, які жили до Христа, тобто античні герої, поети, філософи. (Однак «хитромудрий» Одіссей за свій підступний план узяття Трої потрапив у восьме коло). У другому колі Данте розмістив душі хтивих людей, у третьому - ненажер, у четвертому - скнар і марнотратів, у п’ятому - гнівливих. Шосте коло відокремлене від попередніх вогненним кам’яним муром міста Діте. У цьому колі перебувають ті, хто спотворював Слово Боже, у сьомому -насильники над єством (тирани, убивці, самогубці, ґвалтівники та інші). Восьме коло складається з десяти ровів (щілин). Там мучаться спокусники, підлабузники, торговці церковними посадами, віщуни, лицеміри, злодії, хабарники, лукаві радники, винуватці розбрату. Останнє коло пекла - для зрадників.

Мета уявного сходження до пекла - поспілкуватися з душами тих, хто вже подолав свій земний шлях. І ось поет у другому колі:

І зрозумів я: муку там терпіли ті, що піддавшись на хотіння плоті, спокусі грішній розум підкорили.

Немов шпаки, що крізь осінні сльоти на крилах линуть хмарою густою, так мчали душі злі в круговороті

звідтіль, звідсіль, зусюди темнотою; і жодна їх надія не втішала хоч на передих від тортури тої.

(Переклад М. Стріхи)

З-поміж тих, хто страждає в другому колі пекла, погляд Данте вихоплює героїв античної міфології. Ось прекрасна Єлена та Паріс, через фізичне кохання яких (грецькою «ерос») почалася Троянська війна й загинула Троя. Ось Ахілл, який через пристрасть до Брісеїди відмовився виконувати обов’язок воїна і спричинив події, що зрештою призвели до його загибелі.

Описуючи це та інші пекельні кола, Данте вдається до прийому, який сьогодні назвали б кінематографічним. Він поступово укрупнює плани зображення подій. Спочатку ми бачимо, як натовп душ «мчить в круговороті» (загальний план). Далі наближаємося так, що можемо роздивитися окремі обличчя (середній план): це здебільшого античні чи біблійні герої. Зрештою, Данте, а разом з ним його співвітчизники, несподівано вирізняють у натовпі вже по-іншому знайомі обличчя і починають уважно до них придивлятися (крупний план). Це - земляки, може, й родичі, близькі, знайомі, які нещодавно пішли з життя. їхні долі досі хвилюють поета.

Так, у другому колі пекла серед міфологічних героїв Данте зустрічає Паоло і Франческу. їм, як і міфологічним героям, «утнув віку любові пломінь нерозважний». Однак поет високого Середньовіччя має до них окрему розмову. Він хоче знати причину кохання своїх сучасників.

З погляду совісті

Нехай бажаннями і почуттями античних героїв керували язичницькі боги. Але хіба ж «шляхетні» християнські серця так само підвладні «хотінню плоті»? Яка принада, яке чаклунство занапастило їх?

І ось Франческа починає свою розповідь, з якої випливає, що витончені почуття не тільки не перешкоджали, а, навпаки, сприяли її неправедному коханню. Ба більше, виявляється, що для Франчески любов є категоричною необхідністю. Хоча, здавалося б, що можна любити в людині - у тілі, яке зотліє в землі?

Любов шляхетне серце враз займає, тож і його краса заполонила, що, згублена, в землі вже дотліває.

Любов любити любленій звеліла, і покохала щиро так його я, що, бачиш, нас ніщо не розлучило.

(Переклад М. Стріхи)

Проте Данте така відповідь не задовольняє. Причину він і досі не зрозумів. Розповідь про прекрасну любов нічого, крім глибокого смутку, у поета не викликає, адже саме це гармонійне почуття привело героїв у пекло. Він розпитує далі.

І, вчувши їхнє те оповідання,

Я мовив так: «Франческо, ваша мука збудила в серці тугу та зітхання.

Але скажи мені, яка спонука в часи солодких мріянь відкриває любові ще притаєну науку?»

І ось що відповідає Франческа:

«Гіршого немає, як згадувать щасливу давню днину у злигоднях; учитель твій те знає.

Та як питаєш ти, яка зернина зродила вицвіт нашої любові, я відповім, хоч плачучи неспинно.

Одного дня знічев’я по розмові читали про кохання Ланчелота ми вдвох, самі, до злого не готові.

За тим читанням раз у раз блідота вкривала лиця, як стрічались очі, і нас та книга здужала збороти.

Читаючи, як посміх преохочий цілунком уст коханих відгукнувся, той, що ми з ним довічно серед ночі,

весь тремтячи, устами уст торкнувся.

Та книга нашим Галеотом стала: в той день ніхто до неї не вернувся».

Коли одна душа розповідала, ридала друга, і тужба недолі мене жалем смертельним перейняла;

і, наче мертвий пада, впав я долі.

(Переклад М. Стріхи)

Що ж так сильно, до непритомності вразило поета? Відповідь проста і страшна: він раптом збагнув, що теж став підбурювачем. Що як поет, головною темою якого колись була любов до жінки, став тим, про кого Ісус сказав: «Хто ж спокусить одне з цих малих, що вірують в Мене, то краще б такому було, коли б жорно млинове на шию йому почепити і його потопити в морській глибині».

Любов - високе, світле, а втім, земне почуття - головне відкриття високого Середньовіччя, що залишається з нами донині. Вона виникає зненацька, без будь-яких причин, не питаючи дозволу. Саме тут і постає проблема. У п’ятій пісні «Пекла» Данте навіть не сформулював - болісно вигукнув її:

...«Ой леле,

хто знав, що те солодке поривання їм до загину злого путь простеле!»

(Переклад М. Стріхи)

Горювання поета щире, і пекло, яке воно відкриває в його душі, -справжнє. А все тому, що одній лише любові він присвятив книгу свого життя - «Божественну комедію». Ні пекло, ні чистилище, ні Рай, тільки любов є її темою, як не раз зазначав сам автор.

Ви, певне, пам’ятаєте, що коли Данте було дев’ять років, він закохався у восьмирічну Беатріче Портінарі. Потім, уже дорослою, поет

бачив кохану лише один раз і ніколи особисто з нею не спілкувався, але проніс своє почуття крізь усе життя, утіливши його в прекрасних віршах. Звісно, це віддане служіння Прекрасній Дамі було любов’ю і важило для Данте набагато більше за любов-ерос, яку нині ми називаємо коханням між жінкою і чоловіком.

З дванадцяти років поет був заручений з Джеммою ді Манетто Донаті (за традиціями того часу, наречену обрав його батько) і згодом узяв з нею шлюб. Подружжя мало четверо дітей, але, незважаючи на це, про свою дружину Данте не написав жодного рядка, тимчасом як Беатріче стала героїнею двох його книжок. Ані дружина, ані громадськість не засуджували куртуазної1 лицарської любові поета.

У 1290 р. Європою прокотилася пошесть чуми. Серед її жертв була і двадцятичотирирічна Беатріче. Звістка про смерть Дами Серця вразила Данте так глибоко, що рідні навіть побоювалися за його власне життя. Однак душевний біль вилився в книжку «Нове життя» (1293). Це - автобіографічно-психологічний твір, сповнений символів і алегорій. У «Новому житті» Данте об’єднав вірші, присвячені Беатріче, та власний прозовий коментар до них. У фіналі автор пообіцяв грандіозне продовження і дотримав слова, написавши «Божественну комедію».

Образ Беатріче став для Данте символом Любові Божої. З найвищих небесних висот, з «десятого неба», її душа бачить відчай вірного лицаря і спускається в Лімб, де перебувають душі язичників. Там вона знаходить Вергілія, літературного вчителя Данте, і просить його показати згорьованому поетові потойбічний світ. Так Беатріче рятує митця. Він має побачити, що чекає на людей - грішників і праведників - після смерті, і більше ніколи не піддаватися гріху. Так і Бог рятує від пекла тих, хто намагається пізнати Його Любов.

Механізми культури

В Ісуса Христа був улюблений учень - Йоан. У своєму Євангелії та листах до церкви (Соборні послання), уміщених у Новому Заповіті, він пояснює, що Бог є Любов і що Всесвіт створений Любов’ю, вона - його рушійна сила.

Данте все життя вивчав Новий Заповіт і добре це знав. Однак просто знати - замало. Інша річ - усвідомлювати, перетворити на власний духовний досвід. Для цього треба жити не так, як «більшість», і навіть не «своїм розумом», адже людський розум змалечку вбирає життєвий досвід загалу. І саме тоді, коли розум знемагає, коли для осягнення істини замало власних талантів, людина щиро прагне пізнати вищу гармонію і знаходить її. Як знайшов Данте в останніх рядках «Божественної комедії» («Раю»):

Були ж у мене крила надто кволі;

Але яскравість сяйва тут прийшла,

І міць зростала розуму і волі.

1 Курту а зний - від куртуазність: система правил поведінки при дворі короля або великого феодала.

Уяву сила зрадила була,

Та, мов колеса, ясні і веселі,

Жадобу й волю долі повела

Любов, що водить сонце й зорні стелі.

(Переклад Є. Дроб’язка) ЖАЖ

Перевірте себе

1. Кого з героїв романів про Ланчелота, крім нього самого, згадує Фран-ческа, оповідаючи про свій шлях до пекла? Яку роль відіграє цей персонаж у сюжеті любовних романів?

2. Яку муку Данте вважає покаранням за любов поза шлюбом? Як ви гадаєте, чому саме таку?

3. Робота в парах. Як за доби Середньовіччя укладали шлюби? Чи заохочувало суспільство ХІІ-ХІП ст. кохання за індивідуальним вибором? Як на сприйнятті вибірного кохання за часів високого Середньовіччя позначилася новизна цього почуття, що не мало аналогів у попередні епохи? Як вибірність любові чоловіка і жінки співіснує з християнською вірою? Для відповіді на останнє запитання зверніться до сьомої біблійної заповіді («Вихід», глава 20, вірш 14).

4. Який гріх учинили Паоло та Франческа? Чому Данте співчуває цим грішникам? У чому полягає співчуття поета (за текстом п’ятої пісні «Пекла»)?

5. Як у «Божественній комедії» порушено важливу для високого Середньовіччя проблему примирення «земної» і «високої» любові?

6. Подискутуймо! Групова робота. Чому, на ваш погляд, автори підручника обрали для аналізу саме епізод розмови Данте з Франческою? Оберіть один з варіантів відповіді і поясніть свою думку.

• Щоб показати, до яких жахливих наслідків може призвести читання художньої літератури.

• Щоб застерегти юнаків і дівчат від бесід і поцілунків наодинці.

• Щоб ви усвідомили різницю між розумінням любові й зради за доби високого Середньовіччя та в наші дні.

• Щоб ви замислилися про те, що не все, назване словом «любов», є щирим, шляхетним почуттям, яке окрилює людину.

• Щоб довести сучасному юнацтву, що «Божественна комедія» - не важкий для розуміння і зовсім не нудний твір.

• Ваш варіант відповіді.

7. Яку роль відіграла Беатріче в житті і творчості Данте? Схарактеризуйте значення образу Беатріче для композиції «Божественної комедії».

«Мов геометр, який старанно брався за вимір площ і ліній колових...»

Механізми культури

За часів Середньовіччя дуже поважали так званих візіонерів - людей, які нібито мали візії (видіння) потойбічного світу. Це вважалося найбільшим і найвеличнішим з усього, що можна побачити й описати. Данте, який прагнув здійснити духовний подвиг на честь своєї Прекрасної Дами,

не погоджувався на менше, тож узявся написати комедію. У Середні віки, коли театру як такого не існувало, так називали драматичні дійства на теми Святого Письма. На Різдво або на Великдень їх розігрували перед містянами.

Данте стверджував, що побачив свою «Комедію» внутрішнім зором. Проте для Середньовіччя це не було літературною новацією. До нашого часу збереглося чимало таких візій. Український літературознавець ХХ ст. Олександр Білецький зазначає: «Читаючи “Комедію" Данте, мимоволі знайомимося з цілою областю середньовічної літератури, яка в його творі піддалася найвищій художній обробці».

Середньовічні люди вірили в магію чисел. Нормальною тривалістю життя вважали сімдесят років. (Щоправда, як і Данте, до цього віку здебільшого не доживали). Особливий символічний збіг поет вбачав у тому, що «середина» його життя (тобто тридцятип’ятиріччя) припала на 1300 р., який завершував одне століття і починав наступне. На межі століть за доби Середньовіччя завжди чекали кінця світу чи інших містичних подій.

Значення назви «Комедія» («Божественною» її назвали вже після смерті автора), згідно з античною термінологією, полягає ще й у тому, що твір має сумний початок (розпочинається в пеклі, де поводирем Данте виступає Вергілій) і щасливий фінал (завершується в Раю, яким поета веде Беатріче).

До речі, у Біблії, де не раз згадано Рай і пекло, нічого не сказано про чистилище. Його ідея належить середньовічним візіонерам. Уплив цих людей на сучасників був таким значним, що західна християнська церква (католицька) прийняла догмат чистилища й дотримується його до сьогодні. ▼ЖЖ

За словами Данте, «Комедія» є описом того, що він бачив протягом десяти діб: від Страсної п’ятниці до кінця Світлого тижня 1300 р. Перед очима поета проходить чимало персонажів, які вступають з ним у діалог (діалог зазвичай переходить у досить довгий монолог - розповідь земної історії душі). Однак «Комедія» не є драмою. Що ж вона таке? Точне визначення жанрово-родової природи цього твору дав Іван Франко: «Об’єктивне представлення речі найбільше суб’єктивної, епос, оснований на ліриці, пісня любовна, що розрослася до розміру “Іліади”, -отсе Дантова “Божественна комедія"». Отже, «Комедію» Данте, як і твори Гомера, у жанровому розумінні можна вважати епічною поемою.

Особливості композиції твору випливають з його містичного задуму. Духовне й моральне значення подорожі героя «Комедії» розкривається поступово, у міру занурення в глибини пекла. Споглядаючи муки грішників, поет із жахом усвідомлює власну гріховність, але його боронить любов.

Пушкін писав: «Є вища сміливість: сміливість винаходу, створення, де план великий обіймає творча думка, - така сміливість Шекспіра, Данте, Мільтона і Гете у “Фаусті”...».

Мов геометр, який старанно брався За вимір площ і ліній колових,

Але, засад не маючи, стерявся, -

Такий став я при дивинах нових:

Хотів уздріть, як образ той у колі Розміщено, як скріплюється їх.

(Переклад Є. Дроб’язка)

Так Данте писав про божественну гармонію, явлену йому наприкінці духовної подорожі.

У тридцяти чотирьох піснях «Пекла» ми бачимо не просто дев’ять кіл, де від кола до кола посилюються муки грішників. Перед нами постає чи не вся Західна Європа високого Середньовіччя, її суспільні й моральні проблеми. Загалом «Комедія» - твір синтетичний, адже поєднує низку жанрів середньовічної літератури в єдине ціле. Зокрема, «Пекло» є синтезом насамперед епічних жанрів - від хронік до романів. Для історика ця частина - неоціненне джерело інформації про політичні події ХІІІ ст., для читача, душа якого шукає роздумів, досвіду, переживань, - скарбниця високих емоцій.

Те саме можна сказати про тридцять три пісні «Чистилища». По суті, уся ця частина заснована на античній ідеї катарсису (очищення через страждання). Проблему непоєднуваності античних і християнських цінностей - найважливішу проблему підсвідомості Середньовіччя - Данте виводить у царину усвідомленого, намагається розв’язати, віднайшовши зовнішню гармонію.

На відміну від пекельних душ, страждання яких невідбутні, доля яких - неминущий відчай, душі чистилища живуть ніби в античному театрі, перебуваючи тимчасові муки заради гармонії в майбутньому. З глибин пекла Данте і Вергілій через вузький прохід потрапляють до підніжжя гори чистилища, що має сім кіл. У першому колі очищаються гордії, у другому - заздрісники, у третьому - гнівливі, у четвертому -похмурі, у п’ятому - скнари та марнотрати, у шостому - ненажери, у сьомому - хтиві.

Однак вихід з пекла не для зрадників, які скніють у його останньому колі. На думку Данте, вони є найбільшими грішниками. А на самісінькому дні, у пазурах Люцифера, мучиться Юда - зрадник Ісуса.

А як узагалі виникло пекло? Напевне, воно не може бути витвором Бога, який утілює Абсолютне Добро? Бог створив небо і землю, а підземне царство вічних мук породив гріх.

З погляду інших наук

«Комедію» Данте сучасники вважали «Божественною» насамперед тому, що світ у ній постав як єдине ціле, не порушене суперечністю між тогочасними гуманітарними (богословськими) та природничими знаннями. Тому нині для розуміння цього твору треба ознайомитися не лише з біблійною космогонією1, а й з фізичною та географічною картиною світу Середніх віків.

1 Космог о нія - тут: частина міфології, що пояснює походження і будову Всесвіту.

За середньовічними уявленнями, що ґрунтувалися на Птолемеєвій системі світу, земля - це нерухома куля, уміщена в більшу, кришталеву, кулю (небо), що рухається навколо неї. Рухоме небо утворюють дев’ять сфер. На перших сімох розміщено сім планет (Місяць, Меркурій, Венера, Сонце, Марс, Юпітер, Сатурн). Восьма сфера - сукупність майже нерухомих зірок (вони переміщуються із заходу на схід на один градус за сто років). У дев’ятій сфері зірок немає, це прозора речовина (кристал), що рухається з неймовірною швидкістю. За дев’ятою сферою є ще нерухоме вогненне небо Емпірей - обитель Триєдиного Бога. Там живуть і найдо-стойніші з людських душ, серед яких, звісно, Беатріче.

На землі, навпроти Божого трону в Емпіреї, височіє гора Голгофа, на якій розп’яли Христа. Це гора примирення землі з небом - центр землі. З двох півкуль землі заселена лише «верхня». (Як ви гадаєте, чому середньовічні люди не могли уявити заселеною «нижню» півкулю?)

Пекло розташоване в глибинах «верхньої» півкулі землі і має форму воронки, кінець якої виходить на протилежну півкулю. За Данте, вхід до пекла знаходиться на території Італії, а утворилося воно так: Люцифер, скинутий з неба, упав на півкулю, протилежну Голгофі, і увійшов там у землю, як стріла, але не пройшов наскрізь, а застряг у центрі. Через це падіння стався потужний землетрус, унаслідок якого вода вкрила всю «нижню» півкулю. Так виник океан, а серед океану - земля, витіснена з надр падінням Люцифера, утворила високу гору чистилища. Вона розташована на одному кінці земної осі, другий кінець якої (у «верхній» півкулі) - гора Голгофа.

Композицію «Божественної комедії» часто порівнюють з архітектонікою готичного собору - вершиною будівельного мистецтва Середньовіччя. Однак О. Білецький із цього приводу слушно зауважив: «Грандіозні будови готичного стилю були наслідком спільної роботи членів цілої міської общини. Данте в собі одному поєднав і архітектора, і муляра, і скульптора, і живописця».

У 1935 р. італійські археологи в одній з давніх церков неподалік від Флоренції знайшли велику мозаїку 1151 р. Вона зображує пекло, побудоване майже так само, як у Данте, і розподілене відповідно до тих самих категорій грішників, що й у його творі. ТЖГ

З таких порівнянь зрозуміло, чому Данте бачить зовсім не ту картину пекла, яку змальовано в «Енеїді». Адже середньовічне уявлення про потойбіччя принципово відрізняється від античного: воно породжене вірою в найвищу справедливість, що панує в пеклі так само, як і в Раю. Тому й напис чорними літерами на брамі пекла, за словами українського перекладача Максима Стріхи, «наче вилитий з металу», звучить твердо й урочисто:

Per me si va nella citta dolente...

[Пер ме сі ва нелла чітта доленте...]

Український погляд

У творі Данте важливу роль відіграє звукопис - прийом художньої виразності, що полягає у свідомому доборі звуків для створення певного

образу, враження тощо. Для перекладача це становить певну проблему. Однак українському майстру перекладу М. Стрісі вдалося відтворити звучання слів, ніби мовлених самим пеклом:

Крізь мене входять до осель боління, крізь мене входять до плачів без ліку, крізь мене входять згиблі покоління.

Творець мій правду ствердив превелику: мене з могуттям Божим породили премудрість і любов, що є одвіку.

Нема давнішої від мене сили, крім вічної, і я довіку буду.

Надії збавтесь, як сюди ступили.

Данте, як і будівничі готичних соборів, вимагав від свого твору математичної гармонії пропорцій. Він навіть хотів, щоб у кожній з трьох частин була однакова кількість рядків, і це йому майже вдалося: «Пекло» - 4720, «Чистилище» - 4755, «Рай» - 4758. До того ж кожна з них закінчується словом «stelle» - зірки. Відповідно це слово останнє в «Божественній комедії». Перекладач Євген Дроб’язко зберіг у цьому рядку оригінальний звукопис: «Любов, що водить сонце й зорні стелі». тжг

Настає момент, коли подальше сходження Вергілія горою чистилища стає неможливим: за життя він був язичником, тому не годен наблизитися до християнського Бога. Відтак Данте поведе Беатріче. Сходження перетворюється на політ, землю заступає небо, із чистилища поет потрапляє в Рай. Отже, любов не лише «водить сонце й зорні стелі» - вона є найкращою вчителькою і творцем. Однак у листі до друга і покровителя, володаря Верони Кангранде делла Скала, автор «Божественної комедії»

попереджає: «Не читайте “Раю”, бо згинете в безкрайому морі того, що неможливо осягнути розумом. Нехай його читають лише ті нечисленні люди, які до хліба ангельського схильні».

Під «хлібом ангельським» дослідники творчості Данте домовилися розуміти теологію (богослов’я), хоч, може, це й недостеменне тлумачення. Хай там що, але до перестороги видатного поета слід поставитися розважливо. Можливо, іноді, щоб виявити повагу до автора, варто не читати твір, для розуміння якого бракує знань і духовного досвіду.

Залишивши Данте й Беатріче на небесах, спустимося на землю, де проблема їхніх сучасників Паоло і Франчески, хоч і оспівана у видатному творі, практично не розв’язана. Один рядок напису на брамі пекла особливо бентежив Данте, як сьогодні тривожить нас і, сподіваємося, вас: «Крізь мене входять згиблі покоління».

Механізми подібності

Певне, найболючішою темою будь-якого письменника будь-якої доби є його «згибле покоління». За шістсот років по смерті Данте досвідчена американська письменниця Гертруда Стайн, зустрівши в Парижі молодого земляка й колегу Ернеста Хемінгуея, заговорила про те, що він має перейнятися проблемами свого покоління. Раптом перейшовши з англійської на французьку, Стайн назвала ровесників Хемінгуея «1а generation perdu» - «утраченим, згиблим поколінням». Це визначення, підхоплене Хемінгуеєм, у ХХ ст. стало «крилатим». Однак варто зауважити, що письменниця ХХ ст. лише повторила крилатий вислів генія Середньовіччя. Італійською він навіть звучить майже так само, як французькою: «1а perduta gente». ▼жж

Напевне, «Божественну комедію» можна назвати молодіжним твором. Адже саме в юності ми найгостріше відчуваємо єдність зі своїм поколінням. Тож і в цьому розумінні Данте був першим поетом доби Відродження, яка вважала себе молодістю Європи і приділяла неабияку увагу проблемам молоді.

Покоління Данте не приймало лицемірства свого часу, за якого високі духовні сановники обернулися на могутніх банкірів. Ще не наважуючись кинути їм в обличчя гнівні слова, як це зробив видатний поет наступного покоління Франческо Петрарка, італійська молодь кінця ХІІІ ст. замикалася в собі, поринала в тотальну зневіру. Забувши любов Божу, молоді італійці відкрили для себе любов земну, але ще не встигли як слід зрозуміти й цього почуття. Уявна зустріч Данте з Паоло і Франческою в пеклі багато чого навчила самого поета, але не розв’язала проблеми його «згиблого» покоління.

Культура й література високого Середньовіччя віднайшли й звеличили особистість, жіночність, красу, але втратили розуміння сенсу земного буття. Вихід з глухого кута людям тієї доби судилося знайти в ідеї відродження надбань античної культури, орієнтованої на особистість та її природні потреби. Наближався час, який ми нині називаємо Новим. А це означає, що люди поступово ставали схожими на нас...

Перевірте себе

1. Схарактеризуйте «Божественну комедію» як цілісний твір.

2. Якщо «Божественна комедія» - цілісний художній твір, то чому автор не радив читати одну з її частин (укажіть, яку саме і кому)?

3. Як Данте уявляв пекло? Чим керувався поет, розподіляючи неправедні душі за пекельними колами? А як би ви розмістили грішників у Данто-вому пеклі?

4. Християни вважають Біблію Словом Божим (тобто словами Самого Бога, переданими через пророків). Якщо погодитися з таким визначенням, то як пояснити, що Бог у Своєму Слові не згадує про чистилище, а люди про нього заговорили? Чому ідея чистилища виникла саме в Західній Європі і саме за доби високого Середньовіччя?

5. У чому, за Данте, полягає різниця між душами, які перебувають у пеклі та чистилищі? Чим вони відрізнялися в земному житті і чим різняться їхні перспективи у вічності?

6. За які гріхи, на думку Данте, люди страждають у пеклі? Наведіть приклади грішників кожного з дев’яти кіл. Як у Дантовій «ієрархії зла» відбилися суб’єктивні погляди на гріх (його особисті та сучасної йому доби)?

7. Як ви розумієте слова І. Франка про те, що Дантова «Божественна комедія» - це «пісня любовна, яка розрослася до розміру “Іліади”»!

8. Яку роль у сумній історії Паоло і Франчески, за Данте, відіграв любовний роман і який саме? Що можна сказати на основі цього епізоду про ставлення митця до романів?

9. Як і чому Данте визначив жанр свого головного твору?

10. Намалюйте «план Усесвіту» за Данте. Як композиція «Божественної комедії» пов’язана із цим планом? Чому О. Пушкін називав «єдиний план» «Пекла» геніальним витвором?

11. Що таке звукопис? Чому він важливий для Данте? Відповідь обґрунтуйте на прикладі напису на брамі пекла.

12. Робота в парах. Прокоментуйте пораду Данте: «Не читайте “Раю”, бо згинете в безкрайому морі того, що неможливо осягнути розумом. Нехай його читають лише ті нечисленні люди, які до хліба ангельського схильні». Чи скористалися особисто ви з цієї поради? Поясніть своє рішення.

 

Це матеріал з Підручника Зарубіжна Література 10 клас Волощук

 




^