uabooks.top » Історія України » Культура УРСР повоєнних років
Інформація про новину
  • Переглядів: 841
  • Дата: 7-05-2019, 18:06
7-05-2019, 18:06

Культура УРСР повоєнних років

Категорія: Історія України




Культурне життя УРСР у повоєнний період було складним і суперечливим.

Давалися взнаки занепад господарства й матеріальна скрута, колосальні руйнування, величезні втрати людського потенціалу. Водночас розвиткові культури перешкоджала атмосфера ідеологічної нетерпимості, гоніння за творчий пошук, переслідування інодумців. Відповідно до партійних настанов багатьох українських письменників, художників, літературознавців та істориків було звинувачено в «буржуазному націоналізмі» та навмисному ігноруванні зображення сучасності. Ідеологічний тиск не оминув і науку. Та попри морально-психологічне цькування, некваліфіковане втручання в наукове життя партійних і державних чиновників, репресії, українські вчені збагатили науку фундаментальними розробками, винаходами й відкриттями.

1. Освіта

У повоєнні роки першочергову увагу традиційно приділяли народній освіті - це був випробуваний напрям ідеологічної роботи з виховання в комуністично-атеїстичному дусі. Станом на 1950 р. уже відродили довоєнну шкільну мережу. Однак нормальне навчання налагоджувалося з труднощами. Не вистачало учителів, підручників, зошитів. А учні й у місті, і на селі настільки зголодніли та обносилися, що часто не могли відвідувати школу. З такої скрути знайшли

Роздивіться фотодокументи із зображенням школярів у повоєнні роки. II 1. Що свідчить про заідеологізованість тогочасної радянської системи шкільної освіти? II 2. Назвіть деталі, які вказують на зубожіння і низький рівень задоволення побутових потреб. II 3. Чому, попри матеріальні труднощі, було впроваджено обов’язкове семирічне навчання? II 4. Навіщо створювали нові вищі навчальні заклади в західноукраїнських містах?

єдиний вихід: за кошти населення багатьох дітей забезпечили одягом, взуттям, а в школах нерідко годували дітей сніданками.

Повоєнна система освіти фактично нічим не відрізнялася від довоєнної. Головна її вада - заідеологізованість - перетворювала загальноосвітню школу на знаряддя контролю комуністичної партії над молодим поколінням. Негативно позначалася на якості освіти й перевантаженість класів учнями, недостатня кваліфікація вчителів. Уся робота піонерської та комсомольської організацій спрямовувалася на виховання відданості Сталіну. Водночас безсумнівними досягненнями було впровадження обов’язкового семирічного навчання і створення 1300 шкіл на 400 тис. учнівських місць.

Протягом перших повоєнних років було відновлено діяльність 160 вишів. Поряд з уславленими вишами (Київським, Харківським, Одеським університетами) почали діяти нові: Ужгородський державний університет, Чернівецький медичний інститути тощо.

2. Наука

Особливу увагу у відродженні наукових установ було приділено цитаделі української науки - Академії наук. Держава не шкодувала коштів на її розвиток, і за короткий термін кількість інститутів зросла до 44. Вони об’єднувалися в три відділення: природничих, технічних і суспільних наук. Було створено 20 нових наукових інститутів з найперспективніших напрямів науки - радіофізики й електроніки, напівпровідників, металокераміки та спеціальних сплавів тощо.

Після Олександра Богомольця в 1946 р. президентом Академії наук України став академік Олександр Палладін.

Олександр Богомолець (1881-1946)

Видатний учений-патофізіолог, праці якого сприяли розвитку майже всіх напрямів патологічної фізіології, ендокринології, дослідженням у галузі імунітету тощо. Дослідник вивчав суть та біологічні процеси старіння, обґрунтував провідні засади геронтології. Його роботи про продовження життя, боротьбу з багатьма на той час невиліковними хворобами стали науковим проривом, який слугував фундаментальною основою для сучасної медицини.

Олександр Палладін (1885-1972)

Один з основоположників вітчизняної біологічної хімії, засновник української школи біохіміків, родоначальник нейрохімії як науки. Був фундатором Інституту біохімії АН УРСР (згодом названий його ім’ям). Наукові праці вченого стосуються біохімії нервової системи і м’язової діяльності. У 1967 р. на Міжнародному нейрохімічному конгресі в Страсбурзі О. Палладіна вшанували як патріарха світової нейрохімії.

Перша електронна обчислювальна машина в Європі. Київ, Академія наук УРСР, 1950 р.

Значним досягненням учених Радянської України стало розроблення й виготовлення в Інституті електродинаміки (тоді Інститут електротехніки АН УРСР) під керівництвом академіка АН УРСР Сергія Лебедєва першої в СРСР і Європі малої електронної обчислювальної машини «МЕОМ». Ця розробка заклала фундамент для подальшого розвитку комп’ютерної науки та техніки в Україні.

Сергій Лебедєв (1902-1974)

Дослідник у галузі електротехніки, розробник і конструктор першого комп’ютера в СРСР. Директор Інституту електротехніки АН УРСР у 1948-1951 рр., директор Інституту точної механіки й обчислювальної техніки АН СРСР у 19521974 рр. Основоположник вітчизняного комп’ютеробудуван-ня: лабораторія С. Лебедєва стала організаційним зародком Обчислювального центру АН України, а згодом Інституту кібернетики АН України.

В Інституті електрозварювання АН УРСР удосконалювали технологію зварювання металу, яку використали під час спорудження газогону Дашава - Київ, першого у світі суцільнозварного мосту завдовжки 1543 метри (міст імені Пато-на в Києві) тощо.

Одним із лідерів світової медичної науки і практичної медицини був Інститут очних хвороб і тканинної терапії, створений в Одесі у 1936 р. зусиллями видатного вченого-офтальмолога Володимира Філатова. Ще в 1938 р. учений одним із перших у світі провів успішну операцію з пересадки рогівки ока, розробив багато нововведень у методиці клінічних досліджень хвороб ока.

Утім і фундаментальні природничі науки зазнавали ідеологічного тиску. Значної шкоди поглибленню біологічних досліджень, зокрема, завдала «лисен-ківщина», виявом якої стало цькування вчених-генетиків, викладачів біології, чиї концептуальні погляди не збігалися з уявленнями Т. Лисенка. Лисенко оголосив генетику «реакційною лженаукою». Серед науковців розпочалися «чистки», під час яких багатьох учених та викладачів - прихильників класичної генетики - було звільнено з роботи, згорнуто програму наукових досліджень найперспективніших напрямів біологічної науки. Було звільнено від виконання

обов’язків голови відділу сільськогосподарських наук АН УРСР і позбавлено можливості займатися генетикою академіка АН УРСР М. Гришка - фундатора Національного ботанічного саду АН України. Звільнено завідувача кафедри дарвінізму Київського університету, професора С. Гершензона.

«Буржуазною лженаукою» була оголошена й кібернетика.

Зрозуміло, що ідеологічний тиск не оминув і вчених суспільно-гуманітарних наук. У серпні 1947 р. визнали незадовільною роботу Інституту історії України Академії наук УРСР, директора М. Петровського звільнили з посади. Наслідком «викриття школи Грушевського» було каяття українських істориків, які стали слухняними виконавцями волі партапаратників. Це загальмувало розвиток історичної науки в Україні на багато десятиліть. З історії викидалися події, факти та історичні особи, які не вписувалися в затверджений Й. Сталіним «Короткий курс історії ВКП(б)».

Прочитайте фрагмент джерела. II 1. Поміркуйте, чим було спричинено його появу. II 2. Наскільки компетентними були партапаратники, щоб писати такі звинувачення? Про що це говорить? II 3. Виберіть словосполучення, які свідчать про упередженість тексту. II 4. Наведіть тези, що викривають прагнення влади нав’язати суспільству бажані для неї погляди.

З постанови ЦК КП(б)У «Про політичні помилки та незадовільну роботу Інституту історії України Академії наук УРСР» (1947 р., 29 серпня): «Основна помилка авторів робіт з історії України полягає в тому, що вони замість того, щоб розглядати історію України в тісному зв'язку з історією російського, білоруського та інших народів Радянського Союзу, йдуть по шляху українських націоналістів, розглядаючи історію України ізольовано від історії інших народів, починаючи і слідуючи в цьому питанні по курсу Грушевського “Історія України-Руси“. Відомо, що Київська Русь була колискою трьох братніх народів - російського, українського та білоруського, але Грушевський та інші націоналісти намагалися довести, що начебто Київська Русь була тільки українською державою. Радянські історики з Інституту історії не викрили цю фальсифікацію історії. Автори робіт з історії України повинні були висвітлити визвольну війну українського народу 1648-1654 рр. як боротьбу насамперед селянських мас проти польських загарбників і феодального гніту взагалі. У зв'язку з цим вони зобов'язані були показати видатну роль Богдана Хмельницького, який, спрямовуючи народний гнів проти великої феодальної української знаті, що була орієнтована на Польщу, очолив боротьбу народних мас за знищення польського гніту і забезпечив, завдяки визвольній війні, об'єднання українського народу з своїми братами - російським і білоруським народами, що врятувало український народ від польського, німецького та турецького поневолення».

Щоб посилити ідеологічний вплив на суспільну свідомість, у повоєнні роки розширювалася мережа культурно-освітніх закладів: клубів, музеїв, театрів, кінотеатрів тощо. У 1949 р. у Києві відкрився Літературно-художній музей Т. Шевченка. У 1951 р. почав працювати професійний телецентр на Хрещатику в Києві - так було започатковано українське телебачення. Від 1952 р. розгорнув

Перший масовий телевізор КВН-49. Його чорно-білий екран був розміром з долоню. Щоб збільшити зображення, перед екраном установлювали збільшувальну лінзу, між скельцями якої, з’єднаними разом, усередину заливали дистильовану воду.

діяльність Київський планетарій. Проте весь арсенал культури був підпорядкований агітаційно-пропагандистським завданням державної партії.

3. Літературно-мистецький процес

Однією з головних рис, що визначала літературно-мистецьке життя повоєнної доби, було грубе й некомпетентне втручання влади у творчу діяльність, заперечення елементарних художніх свобод.

Провідними темами творів літератури у ті часи були трагічний і героїчний воєнний досвід радянського народу в радянсько-німецькій війні, яку потракто-вували як Велику Вітчизняну, проблеми людини та її виробничої діяльності.

Гострої, нищівної критики зазнали твори О. Довженка (за кіносценарій «Україна в огні»), Ю. Яновського (за роман «Жива вода», у якому зображено воєнну і повоєнну дійсність України), І. Сенченка (за роман із життя київської молоді повоєнних років «Його покоління»), М. Рильського (за поетичні твори «Мандрівка в молодість», «Київські октави»). Ви вже знаєте про кампанію проти вірша В. Сосюри «Любіть Україну».

Такі кампанії проти митців були покликані домогтися, щоб усі митці творили в межах так званого соціалістичного реалізму, що зводив художню майстерність до безмежного уславлення Сталіна, радянської влади та «незмірних досягнень соціалізму» (індустріалізації та колективізації). Наприклад, у прозі провідними були ідеї радянського патріотизму, уславлення народу як рушійної сили історії. Найяскравіше це виявилося в романі О. Гончара «Прапороносці». Ця книжка перекладена багатьма мовами народів СРСР і світу.

Та навіть за такого ідеологічного тиску українська література в повоєнні десятиріччя збагатилася високохудожніми творами. Активно розвивалися всі жанри письменства. У зв’язку з цим варто згадати мистецьки довершені поезії -такі, як «Шевченко і Чернишевський» П. Тичини, «Троянди і виноград» М. Рильського, «Вітчизна» В. Сосюри та ін.

Зусиллями талановитих митців України розвивалося театральне, музичне та кіномистецтво.

^ Колгоспники на виставі в Українському драматичному театрі. Чернівці. 1950 р.

У 1950-х роках в Україні діяли близько 70 професійних театрів: опери та балету, оперети, музично-драматичих, драматичних, юного глядача, лялькових тощо. Провідними театрами України, відомими далеко за її межами, були академічні драматичні театри ім. І. Франка в Києві, ім. Т. Шевченка в Харкові та ім. М. Заньковецької у Львові, Київський російський драмте-атр ім. Лесі Українки, Київ-

ський театр опери і балету ім. Т. Шевченка. У театрах України працювали талановиті актори.

Кіномистецтво в Україні в перші повоєнні роки було представлено лише роботами Київської кіностудії, яка щорічно випускала один-два фільми. Користувалися популярністю, зокрема, стрічки «Третій удар» І. Савченка, «Подвиг розвідника» і «Щедре літо» Б. Барнета. У 1951 р. на екрани вийшов останній фільм видатного українського кінорежисера Ігоря Савченка «Тарас Шевченко», головну роль у якому зіграв С. Бон-дарчук. Цензурні вимоги унеможливили створення переконливого образу поета, адже належало подати «революціонера-де-мократа», який слухняно рухається за настановами старших російських братів. Попри те у фільмі є й безсумнівні достоїнства - насамперед у епізодах, що оповідають про роки заслання, солдатчини. І. Савченко раптово помер, так і не закінчивши стрічки. Її завершували учні та асистенти режисера.

Незважаючи на всі труднощі, збагачувалося музичне мистецтво України. В оперній царині значний розголос мала опера «Богдан Хмельницький» Костянтина Данькевича. Під час показу в Москві партійні пропагандисти виявили, що її лібретто, написане О. Корнійчуком та В. Василевською, містило численні «ідейні прорахунки».

Прочитайте фрагменти історичних джерел. II 1. Визначте, які епізоди (картини) не сприйняла влада. Чому саме ці? II 2. Чому твори вимагали доопрацьовувати, а не просто забороняли? II 3. Чому обмеження свободи творчості стосуються не самих лише митців, а загалом прав людини? II 4. Як пропоновані доопрацювання мистецьких творів характеризують політику влади в галузі культури?

5. У загальному колі обміняйтеся думками про те, що спільного і чим відрізняється загальний тон зауважень.

Із пропозицій Міністерства кінематографії СРСР щодо доопрацювання фільму «Тарас Шевченко», 14.02.1951 р.: «Секретарю ЦК ВКП(б) товаришу Сталіну. Відповідно до ваших інструкцій Міністерство кінематографії намічає провести наступні виправлення по фільму “Тарас Шевченко":

1. Ширше представити Шевченка як поета. Для цього перезняти кілька нових сцен, дві з яких будуть основними: одна на початку фільму перед художньою майстернею Шевченка, друга - у будинку його сестри Ярини, під час приїзду поета в Україну. 2. Повніше і яскравіше показати роль Чернишевського як великого російського мислителя та революційного демократа та його вплив на Шевченка. Крім того, в фільм вводиться нова сцена на березі Неви, де Шевченко розповідає про значення естетичних поглядів Чернишевського для всієї творчості поета. В фільмі також буде розширена роль Добролюбова. 3. Для правильного трактування Куліша як українського націоналіста будуть перероблені окремі сцени, в яких Куліш представлений карикатурним... 6. Перезняти зустріч Шевченка в Петербурзі після його повернення з заслання. Замість сцени зустрічі Шевченка на квартирі у Толстих буде знято нову сцену зустрічі поета в Петербурзі з представниками прогресивних прошарків російського суспільства...»

Сцена з четвертої дії опери «Богдан Хмельницький», 1953 р.

Із зауважень відділу художньої літератури та мистецтва ЦК ВКП(б) до лібрето опери «Богдан Хмельницький» (березень 1952 р.): «У новому варіанті лібрето автори врахували зауваження, зроблені після показу опери у Москві в постановці Київського театру опери та балету. Вони заново ввели першу картину, в якій показані страждання українського народу, введено мотив біженства українських селян в Росію від гніту польської шляхти... Однак у новому варіанті лібретто є й серйозні недоліки: у лібретто не повністю усунений основний недолік першого варіанта - відсутність сцен-зіткнень між українським народом і польською шляхтою... Деякі епізоди лібретто містять не антишляхетський, а антипольський характер... Образ Богдана, як і раніше, подано в лібретто однобічно... У лібретто не розвинута тема єднання російського та українського народів...»

Хорове мистецтво України розвивалося завдяки діяльності визначних хормейстерів Г. Верьовки, М. Вериківського, П. Козицького та ін. Національний академічний народний хор імені Г. Верьовки протягом всіх років свого існування був і залишається центром народної музичної культури.

Активно розвивався й пісенний жанр. Плідно співпрацювали поет А. Малишко і композитор П. Майбо-рода, які подарували народові «Київський вальс», «Білі каштани», «Ми підем, де трави похилі», «Пісню про рушник», «Стежину».

Державний український народний хор під час виступу. В центрі художній керівник і диригент Г. Верьовка, м. Київ, 1952 р.

4. Архітектура й образотворче мистецтво

Перед архітекторами в цей час стояло завдання: не просто відбудувати зруйновані міста й села, а й провести докорінну їх реконструкцію на основі найновіших досягнень науки і техніки. Забудова житлових масивів, розташованих

недалеко від центрів міст, була переважно малоповерховою. Тоді не було ще реальних можливостей для масового зведення багатоповерхових будинків.

Післявоєнна реконструкція зруйнованих районів великих міст супроводжувалася розвитком ансамблевої забудови. Одним із найбільш значних ансамблів, створених у повоєнні роки, є центральна магістраль Києва - Хрещатик.

У той період рівень українського живопису визначали твори різних за характером обдарування живописців - Г. Меліхова, Т. Яблонської, В. Костецького, С. Григор’єва, М. Хмелька та інших. Характерно, що найвищі досягнення в царині живопису належали переважно поколінню живописців, яке сформувалося напередодні війни в річищі приписів соціалістичного реалізму.

Найбільших успіхів було досягнуто в історичному та побутовому жанрах. Саме як історичні твори варто розглядати полотна перших повоєнних років, присвячені подіям радянсько-німецької війни, виконані часом на основі безпосередніх вражень.

Звернення до сучасності зумовило розвиток побутового жанру, основною темою якого стала мирна праця. Українські живописці відповідно до партійних настанов зосереджували свою увагу на розкритті громадянськості повсякденного життя, зображенні таких чеснот радянських людей, як патріотизм, ентузіазм, самопожертва, скромність, багатий внутрішній світ. Таке розуміння побутового жанру характерне, зокрема, для творів Тетяни Яблонської.

Її картина «Хліб» стала подією в радянському образотворчому мистецтві. Про неї говорили й писали з позицій соціалістичного реалізму як про твір, що оспівує людину праці: тільки в праці вповні виявляється людська краса. Досконале художнє втілення цієї ідеї визначило долю картини: вона стала хрестоматійною ілюстрацією в радянських шкільних підручниках.

Пригадайте фото повсякденного життя колгоспників у повоєнну добу. Які невідповідності зображення на картині і з реального життя впадають в око? Доведіть, що ця картина є типовим зразком соціалістичного реалізму.

Унікальним явищем українського образотворчого мистецтва тих часів є творчість Катерини Білокур, картини якої уособлюють мистецький напрям, відомий як народний примітивізм. Три картини художниці - «Цар-Колос», «Берізка» і «Колгоспне поле» - були включені до експозиції радянського мистецтва на Міжнародній виставці в Парижі (1954).

Народилася К. Білокур у с. Бог-данівка на Київщині, секрети живопису опановувала самотужки. Основна тема її картин - невмируща краса й щедрі дари української природи. Найбільше любила художниця зображувати квіти -вважала їх символом життя. Глибоко національний живопис К. Білокур -оригінальне явище у вітчизняному та світовому образотворчому мистецтві. Пабло Пікассо, побачивши її картини на Міжнародній виставці в Парижі у 1954 р., зауважив: «Якби в нас в Іспанії була така талановита художниця, ми б змусили заговорити про неї увесь світ».

1. Укажіть прізвища українських діячів, дотичних до розвитку вказаних сфер культурного життя та науки.

О. Гончар, В. Філатов, В. Сосюра, О. Богомолець, О. Довженко, О. Вишня, С. Лебе-дєв, Ю. Яновський, М. Гришко, М. Петровський, Т. Яблонська, В. Костецький, С. Григор’єв, Г. Верьовка, К. Данькевич, О. Палладін, К. Білокур.

2. Схарактеризуйте одним реченням історичних діячів залежно від їхньої ролі в подіях повоєнної України: О. Богомолець, О. Палладін, С. Лебедєв, В. Філатов, Т. Яблонська, К. Білокур.

3. Складіть речення про події та явища повоєнної України, використавши поняття і терміни: соціалістичний реалізм, «лисенківщина», «буржуазний націоналізм».

4. З якими явищами доби пов’язано створення опери «Богдан Хмельницький» К. Данькевича та фільму І. Савченка «Тарас Шевченко»?

5. До положень, що характеризують розвиток культури в повоєнне десятиріччя, доберіть конкретні факти.

II Суворий ідеологічний контроль за діяльністю творчої інтелігенції. II Панування методу «соціалістичного реалізму» в масовій культурі. II Перетворення теми героїзму радянського народу у радянсько-німецькій війні на провідну.

6. Прокоментуйте події (або явища), про які йдеться у фрагментах джерел.

«...Центральний орган всевладної московської компартії визнав заклик любити Україну виявом ворожих, "антирадянських", як тоді казали, поглядів. Саме про це йшлося у статті “Проти ідеологічних перекручень у літературі", надрукованій у газеті "Правда" 2 липня 1951 року. Якраз того літа я перейшов із дев'ятого класу до випускного - десятого - середньої школи № 5 м. Стрия на Львівщині. Коли ми у вересні прийшли до школи, то статтю з "самої" центральної "Правдьі" мусили студіювати за найновішою шкільною програмою. Незабаром її текст з'явився і в хрестоматії з української літератури для 10 класу. При цьому і в українських газетах, і у хрестоматії вірш Сосюри цитувався не в українському оригіналі, а у російському перекладі... Навіть школярам було ясно: подається російський переклад, щоб не популяризувати український оригінал» (зі спогадів Я. Ісаєвича).

7. Поміркуйте, що дає підстави для пропонованого висновку. Наведіть кілька аргументів на підтвердження або спростування викладеної думки.

«Погромні ідеологічні кампанії наприкінці 40-х - на початку 50-х років були реакцією на розгортання і поглиблення "холодної війни"; способом посилення культурно-ідеологічної ізоляції країни; формою зміцнення тотального ідеологічного контролю за суспільними процесами; засобом реанімації образу внутрішнього ворога - важливого фактора функціонування тоталітарного режиму; методом нейтралізації активної патріотично настроєної національної еліти» (О. Бойко).

 

Це матеріал з підручника Історія України 11 клас Власов (профільний рівень)

 




^