Інформація про новину
  • Переглядів: 7176
  • Дата: 7-05-2019, 22:10
7-05-2019, 22:10

Тенденції економічного і соціального розвитку держав Північної Америки та Західної Європи

Категорія: Всесвітня історія





Попередня сторінка:  Формування біполярного світу
Наступна сторінка:   Тенденції політичного розвитку держа...

ЗА Цим параграфом ви зможете:

визначити особливості економічного розвитку країн Заходу в другій половині XX — на початку XXI ст.; аналізувати соціальний розвиток тогочасних країн Заходу; характеризувати концепцію постіндустріального (інформаційного) суспільства; з'ясувати особливості шведської моделі соціально-економічного розвитку.

пригадайте

1. Якими були характерні риси економічного розвитку країн Заходу в першій половині XX ст.? 2. Що було притаманно соціальному розвитку цих країн у зазначений період? 3. дайте визначення поняття «індустріальне суспільство» та назвіть його основні характеристики.

1 економічний розвиток країн заходу в другій половині

XX — на початку XXI ст. Держави Північної Америки та Західної Європи, як ви вже знаєте, називають країнами Заходу. У зазначений період їхній економічний розвиток відбувався досить складно, але динамічно.

Ключову роль у відбудові європейської економіки відіграв «план Маршалла». До його реалізації приєдналися Австрія, Бельгія, Велика Британія, Греція, Данія, Ірландія, Ісландія, Італія, Люксембург, Нідерланди, Норвегія, Португалія, Франція, Туреччина, Швейцарія, Швеція і ФРН (із 1949 р.). До середини 1951 р. для цих цілей США виділили близько 12 млрд доларів. Для координації зусиль зі здійснення відбудови за «планом Маршалла» у 1948 р. заснували Організацію європейського економічного співробітництва (ОЄЕС). Таким чином, крім післявоєнної відбудови, закладалися підвалини майбутньої євроінтеграції.

Важливе значення для відбудови економіки країн Заходу мало запровадження після війни за рішеннями Бреттон-Вуд-ської конференції 1944 р. нової міжнародної валютної системи. На зміну золотому стандарту прийшла система регульованого золотодоларового стандарту. Це сприяло утвердженню США як лідера країн із ринковою економікою. Одночасно для міжнародних розрахунків заснували Міжнародний валютний фонд (МВФ) і Міжнародний банк реконструкції та розвитку (МБРР).

Починаючи з 1947 р. темпи економічного розвитку країн Заходу зростали. Упродовж 1948—1952 рр. сільське господарство західноєвропейських країн досягло довоєнного рівня, обсяг промислової продукції збільшився на 35 %, а експорт зріс удвічі. Період 1947—1973 рр. у Західній Європі увійшов в історію як доба економічного буму. Середньорічне зростання економіки в цей період складало 4,9 %. Економічне зростання набуло ознак глобального й охопило всі західноєвропейські країни.

На другу половину 1956 — початок 1960-х рр. припадає перша хвиля науково-технічної революції (НТР). Її особливостями стали: електронізація, розвиток біотехнологій, виготовлення й використання штучних матеріалів, автоматизація виробництва із застосуванням електронно-обчислювальних машин (ЕОМ), використання нових видів енергії тощо. Саме в цей час з’явилися цифрові годинники, касетні відеомагнітофони, копіювальні пристрої «Ксерокс», перші лазери тощо.

Науково-технічна революція (Нтр) — якісний стрибок у розвитку продуктивних сил, перебудова технічних основ матеріального виробництва на основі перетворення науки на провідний чинник виробництва, у результаті якого відбувається трансформація індустріального суспільства в постіндустріальне.

Телебачення стало кольоровим, а саме воно перетворилося на головний засіб масової комунікації. Наявність дешевої нафти сприяла розвитку виробництва легкових автомобілів. Автомобіль став одним із символів масової культури цього часу.

Економічний бум 1947—1973 рр. сприяв формуванню економіки споживання. Тепер обсяги промислового виробництва залежали від споживацького попиту, що перетворило його на двигун економіки. У США та західноєвропейських країнах в 1950-х рр. у структурі зайнятості першість посіла сфера послуг. У торгівлі на зміну дрібним магазинам прийшли великі магазини самообслуговування (супермаркети) і торговельні центри. Почали розвиватися мережі закладів швидкого харчування зі стандартними стравами швидкого приготування «фаст-фуд».

У країнах Заходу в цей час формувалася соціальна держава, відома як «держава добробуту». До традиційних організаційної і правової функцій у ній додавалася нова функція — турбота про добробут своїх громадян. Найвитратнішим і головним завданням стало забезпечення права громадян на соціальний захист від народження до смерті. Окрім цього для підтримки соціальної стабільності врегульовувалися конфлікти між роботодавцями й робітництвом. Третім завданням «держави добробуту» стала турбота про навколишнє середовище.

У цей період виникли транснаціональні корпорації (ТНК) як форма горизонтальної економічної інтеграції. Вони контролювали певні галузі виробництва й поширювали свій вплив на ті, що були необхідні для їхнього стабільного існування. ТНК сприяли економічному розвитку світу на основі поширення ринкових відносин на нові регіони й залучення національних господарств до світової економіки. Однак у їхній діяльності спостерігалися й прояви негативного впливу на країни та їхнє господарство.

«Держава добробуту» —

модель державного розвитку в індустріально розвинених країнах, яка передбачає досягнення високого рівня життя й характеризувалася передусім масовим споживанням і соціальним захистом. її становлення в країнах Заходу припадає на кінець 1940-х — 1950-ті рр., а розквіт — на 1960-ті — початок 1970-х рр.

Транснаціональна корпорація (ТНК) — міжнародна компанія, що здійснює виробництво промислових продуктів на основі прямих іноземних інвестицій та контролює свої закордонні філії.

У 1971 р. США відмовилися від Бреттон-Вудської системи. Це стало початком кінця доби стабільності міжнародної фінансової системи. «Перегрів економіки» та нафтова криза 1973 р. підштовхнули економічну кризу 1973—1975 рр. Під

час неї в економіці часто спрацьовував «ефект доміно», коли спад в одній галузі спричиняв аналогічні явища в інших. Загалом у цей період промислове виробництво в країнах Заходу знизилося більш ніж на 10 %. Суттєво зросли споживчі ціни та збільшилося безробіття. Тогочасну ситуацію характеризували як стагфляцію — поєднання високого рівня безробіття, інфляції та нульового зростання економіки.

У 1976 р. піонер комп'ютерних технологій, американець українського походження Стів Возняк зібрав перший персональний комп'ютер «Apple-1», а його приятель Стів джобс організував продаж цього винаходу. Вартість пристрою становила 500 доларів плюс третина від цієї суми як магазинна націнка. У 2015 р. оригінальний «Apple-І» продали на аукціоні за 200 тис. доларів США.

Подолання кризи відбувалося повільно і складно. Велика Британія подолала її наслідки в 1987 р., США — у 1992 р. Шляхами виходу з неї в цих країнах стали відповідно тетче-ризм та рейганоміка.

Подоланню кризи сприяла друга хвиля НТР, відома як інформаційна революція, що охопила країни Заходу в останній чверті XX — на початку XXI ст. Нові технології оптимізува-ли виробництво, роблячи його економнішим і дешевшим. Ознакою цього етапу НТР стало застосування комп’ютерів, електроніки, реактивної техніки, ядерної енергії, полімерних матеріалів тощо.

Поряд із досягненнями в комп’ютеризації було чимало здобутків в інших сферах: з’явилися кишенькові калькулятори, цифрові фотоапарати, компакт-диски тощо. Розвиток роботизації уможливив усунення людини з виробництва. У 1990-х рр. з’явилися перші мобільні телефони фірми «Ерік-сон», а в 1996 р. фінська фірма «Нокія» випустила перші смартфони.

Криза 1973—1975 рр. спонукала країни Заходу до поглиблення економічної інтеграції. У 1970-х рр. остаточно затвердилася глобальна (без конкретних територіальних меж) економіка. Під її впливом національні економіки стали взаємозалежними. Світова економіка перетворилася на єдиний організм, де економічний стан однієї країни неминуче впливав на інші. Проявом глобалізації економіки стала стандартизація технологій, податкової політики й політики зайнятості. Із 1976 р. координацію економічної політики країн Заходу здійснювала «група семи» (G7), до якої належали Велика Британія, Італія, Канада, США, Франція, ФРН та Японія.

Це своєрідний координаційний центр політики названих країн. «Група семи» не є міжнародною організацією і її рішення не мають обов’язкові сили. У 1991—2002 рр. вона перетворилася на «групу восьми», коли до неї увійшла Росія. Із 2014 р. західні країни відмовилися працювати у форматі G8 із Росією.

У 1999 р. виникла «група двадцяти», до якої входять розвинені країни світу й країни, що розвиваються. Вони створюють 85 % світового валового національного продукту й становлять дві третини населення світу.

Постіндустріальне (інформаційне) суспільство — стадія суспільного розвитку, яка прийшла на зміну індустріальному суспільству. Ця модель суспільного розвитку характеризується посиленням чинника знань, інформації, використанням відновлюваних видів енергії, захистом довкілля тощо. Концепцію постіндустрі-ального суспільства розробив американський дослідник да-ніел Белл.

Наприкінці XX ст. економічний розвиток Заходу відбувався в нових умовах. Розпад СРСР і «соціалістичного табору» унаочнив переваги західної економічної моделі. Припинилася «холодна війна». Однак поряд із цим новими економічними конкурентами країн Заходу стали Китай, Індія та «азійські тигри» (Гонконг, Малайзія, Південна Корея, Сингапур, Таїланд, Тайвань). Економікам західних країн доводилося постійно відповідати на нові виклики.

На початку XXI ст. західна економіка пережила серйозний спад. Темпи економічного зростання, за даними МВФ, були нижчими, ніж у 1980-х рр. Однією з провідних тенденцій в економічному розвитку країн Заходу стало збільшення зайнятих у третинному секторі (сфері послуг). Станом на 2002 р. у країнах ЄС частка сфери послуг складала 68 %, тоді як промисловості — 26 %.

У 2008 р. країни Заходу охопила фінансова криза. «Група семи» прийняла спеціальний план, за допомогою якого її було подолано. До 2010 р. фінансовий сектор загалом стабілізувався, однак кризові явища проявилися в інших секторах економіки. Урядам довелося вжити заходів, що сприяли зменшенню впливу негативних чинників і забезпеченню стійкого економічного розвитку.

Ознаки постіндустріального суспільства в концепції Д. Белла

■ Перехід від виробництва товарів до виробництва послуг

■ Переважання серед робітництва класу професійних фахівців і техніків

■ Провідна роль теоретичних знань як основи нововведень

в економіці, політиці й соціальній структурі суспільства

■ орієнтація в майбутньому на методи контролю й оцінювання можливих напрямків розвитку технології

■ Прийняття рішень на засадах «інтелектуальної технології»

2 концепція постіндустріального (інформаційного)

Суспільства. У 1970 р. на VII Міжнародному соціологічному конгресі американський соціолог Даніел Белл уперше оприлюднив свою концепцію постіндустріального суспільства.

Головною ознакою постіндустріального суспільства, яка відрізняла його від попередньої моделі, стало панування

наукових знань. За твердженням дослідника, саме автономний розвиток науки є передумовою нової організації структури суспільства. Основними складовими цієї структури мають стати університети та науково-дослідні організації. Зміни в соціальній структурі суспільства призведуть до появи інших за змістом суперечностей. Якщо для індустріального суспільства характерні суперечності між власниками підприємств і найманими працівниками, то в постіндустріальному суспільстві виникатимуть конфлікти між фахівцями й простолюдинами в організаціях і суспільному житті.

За твердженням дослідника, у тогочасних країнах Заходу ці процеси поступово набували реальних життєвих форм, а риси попереднього індустріального суспільства зникали.

Хіпі — міжнародний молодіжний рух, започаткований у 1965 р. у Сан-Франциско в умовах лібералізації і демократизації існуючого суспільства, один із найяскравіших проявів контркультури. Рух мав пацифістське забарвлення, значно вплинув на мистецтво, особливо на рок-музику. Із рухом хіпі пов'язана сексуальна революція. Він став одним із символів епохи. Його учасники називали себе «поколінням квітів» або «поколінням любові». Занепав на початку 1970-х рр.

З СОЦІАЛЬНИЙ РОЗВИТОК КРАЇН ЗАХОДУ в другій половині XX — на початку XXI ст. У ситуації загального оптимізму, пов’язаного із завершенням війни, у країнах Заходу стрімко збільшилася народжуваність. Так, якщо в 1930-х рр. у США народилося 24 млн немовлят, то лише за один 1950 р. — понад 3,5 млн. Проте вже в 1960-х рр. рівень народжуваності скоротився, а в Західній Європі впав до найнижчого за останні два століття рівня. Значною мірою це пов’язували з емансипацією жінок і поширенням доступних протизаплідних засобів. Змін зазнали імміграційні процеси. У XIX — першій половині XX ст. до США переїздили переважно європейці, а після війни — азіати і латиноамериканці. Нестача робочих рук у період економічного буму призвела до появи в Західній Європі турків, вихідців із Північної Африки, Індії та Пакистану.

У післявоєнний період панівною була, як і раніше, ну-клеарна сім’я (батьки та їхні діти або лише подружжя без дітей). У 1960-х рр. її стали критикувати як таку, що обмежує можливості жінки для самореалізації. Розгортання руху за емансипацію сприяло зрівнянню жінок у правах із чоловіками, залученню їх до економічного життя й здобуттю можливостей для суспільного визнання.

У 1960-х рр. у країнах Заходу відбулася сексуальна революція, яка принесла гасло вільного кохання. Її результатом стало визнання суспільством важливості сексуальних відносин як особливої і надзвичайно значущої сфери життя людини. Сексуальність тепер не приховували, а навпаки, підкреслювали. Це призвело до революційних змін у моді та одязі.

В умовах лібералізації повсякденного життя й розгортання НТР виклик традиційним сімейним цінностям кинула молодь. У 1950—1960-х рр. у США виникли молодіжні рухи бітників та хіпі, які пізніше поширилися в Європі. У 1960-х рр. сформувалася субкультура тінейджерів (підлітків старше 13 років зі своїми кумирами, одягом і мовою спілкування).

Західне суспільство завдяки соціальній мобільності та ліквідації соціальних бар’єрів стало більш однорідним. Стиль життя в містах і селах був дуже схожим. Людина дедалі менше ідентифікувала себе з певною корпоративною групою.

Одночасно із цим під впливом економічного буму в суспільстві поширилися прояви духовної кризи, що загострилася з його вступом у постіндустріальну стадію розвитку.

Після війни соціальна структура західного суспільства зазнала суттєвих змін. Зокрема, механізація процесу виробництва в сільському господарстві призвела до суттєвого скорочення працівників цієї сфери. Цей процес назвали «смертю селянства».

Становище робітництва в умовах формування «держави добробуту» значно покращилося. Неухильно зростав рівень реальної заробітної плати. Безробіття після запровадження різних форм страхування стало менш болючим для тих, хто втрачав роботу. Узагалі частка безробітних у період економічного буму стала мізерною. Ринок праці поглинув сотні тисяч переселенців із сіл та іммігрантів. Звичним було працевлаштування заміжніх жінок. Починаючи з 1960-х рр. стало зрозумілим, що робітництво не має бажання підтримувати ліворадикальні рухи.

Основною суспільною групою в цей період став середній клас — фермери, дрібні підприємці й дипломовані висококваліфіковані спеціалісти з вищою освітою. Остання група приєдналася до нього в умовах економічного зростання й значно збільшила його численність. Саме середній клас уважався провідником використання в побуті нових товарів, масової автомобілізації та індивідуального житлового будівництва. У своїх політичних уподобаннях він був переважно поміркованим.

Позиції великих власників послабилися. «Старі багатії» поступалися місцем «новим багатіям», які досягли заможності в період економічного піднесення.

Із 1970-х рр. становище робітництва змінилося. Його кваліфікована частина приєдналася до середнього класу. При цьому працювати в сільському господарстві й будівництві почали іммігранти з Азії, Африки й Центрально-Східної Європи. Безробіття змінилося із циклічного, яке охоплювало всіх працюючих у період спаду виробництва, на структурне, яке охоплювало певну галузь виробництва. Статки «нових багатіїв», особливо пов’язаних зі сферами технічних інновацій, стрімко зросли.

У цей період країни Заходу охопили демографічні зміни, пов’язані із завершенням економічного буму й початком кризових десятиліть. Середній вік вступу до шлюбу зріс, обумовлений першочерговою потребою досягти матеріальної забезпеченості для його укладання. Розмір сімей зменшився, як і показник народжуваності. Скорочення кількості дітей і зростання осіб похилого віку призвели до старіння населення.

Відсутність економічної стабільності в останній третині XX — на початку XXI ст. призвела до загострення старих і появи нових соціальних проблем. Головними серед них стали наркоманія та СНІД. Здебільшого країни Заходу не заборонили наркотичні засоби, а зосередилися на боротьбі з їх постачальниками й каналами надходження. Величезною проблемою залишався СНІД, який лише у 2007 р. забрав життя 2,1 млн осіб (із них 300 тис. дітей і підлітків віком до 15 років).

Друга половина XX — початок XXI ст. стали часом подальшого розгортання руху за права сексуальних і гендерних меншин. Його метою були цивільне рівноправ’я, дотримання прав людини, ліквідація дискримінації та ксенофобії, сексуальна свобода, терпимість і визнання права бути «іншими». Його формами стали поява громадських організацій, видань, демонстрації, мітинги, створення гей-кварталів, гей-барів і гей-міст.

У різних формах розвивалася в тогочасних країнах Заходу боротьба за права мовних і конфесійних меншин. Досить часто вона перепліталася з боротьбою національних меншин за свої права.

4 ФЕМІНІСТСЬКИЙ РУХ у другій половині XX — на початку

XXI ст. У цей період продовжувався рух жіноцтва за встановлення для жінок рівних із чоловіками можливостей у різних соціальних сферах життя.

У 1960-х рр. розпочалася друга хвиля феміністського руху, яка триває й дотепер, співіснуючи з третьою хвилею, що виникла в 1990-ті рр. Початок другої хвилі пов’язують із публікацією книги Б. Фрідан «Загадка жіночності». У ній авторка виступила проти нав’язування американським жінкам уявлень про «щасливу дружину-домогосподарку» та обмеженість можливостей для суспільної і професійної самореалізації жінки. Книга здобула велику прихильність читацької аудиторії. Це дозволило Б. Фрідан пропагувати свої погляди, виступаючи з лекціями в багатьох країнах Західного світу.

Феміністки другої хвилі у країнах Заходу цього періоду вбачали нерозривний зв’язок між культурною та політичною нерівністю жінок і чоловіків. Вони закликали жінок розглядати проблеми власного життя як такі, що відображають сексистські владні структури і є глибоко політизованими. Популярним гаслом для феміністок другої хвилі став вислів: «Особисте — це політичне!».

Іншою проблемою, за яку вели боротьбу феміністки в багатьох країнах Заходу, стала реформа сімейного права, яке на той час надало чоловікам контроль над дружинами.

На початку 1990 р. у США зароджувалася третя хвиля фемінізму. Феміністки цього етапу заперечували уявлення другої хвилі про те, що є добре або погане для жінок. Зокрема, досить значного поширення серед них набули думки, що між статями не існує жодних невід’ємних психологічних відмінностей і гендерні ролі вигадані в соціумі штучно.

Приблизно у 2012 р. зародилася четверта хвиля фемінізму. У центрі уваги її послідовників перебуває протидія сексуальним домаганням і насильству проти жінок. Визначальними для розгортання четвертої хвилі є інформаційні технології — соціальні мережі, блоги, сайти тощо. Серед найгучніших кампаній, які вони організували, були «Проект “Щоденний сексизм”», «10 годин прогулянки по Нью-Йорку як жінка», «Жіночий березень 2017», «Жіночий марш 2018» тощо.

5 ШВЕДСЬКА СОЦІАЛЬНА МОДЕЛЬ. Однією із сучасних моделей соціально-економічного і політичного розвитку є існуюча у Швеції з кінця 1930-х рр. Шведська модель соціально-економічного розвитку, яку в країні називають «державою добробуту», ґрунтується на визнанні рівності всіх форм власності та економічної влади й недопущенні їх концентрації в одних руках. Розвиток національної економіки спрямований на підтримання високого життєвого рівня населення.

В основу шведської моделі покладено так званий функціональний соціалізм, або соціалізацію без націоналізації. Основні засоби виробництва перебувають у приватному володінні, а всіма доходами розпоряджається державна влада. Більшість доходів через податки вилучається до бюджету й використовується на соціально-економічні потреби. Таким чином, приватні підприємці відповідають за виробництво, а влада — за якість життя й справедливий розподіл матеріальних благ.

Маючи соціальну сутність, шведська модель спрямована на зменшення нерівності в суспільстві за рахунок перерозподілу національного доходу на користь менш забезпечених верств населення.

Важливою складовою шведської моделі є високі податки для багатих. Значні індивідуальні доходи оподатковуються від 31,5 до 85 % (в Україні — 13 %). Модель спирається на розвинене громадянське суспільство, яке має достатньо важелів для контролю влади.

Витрати на утримання державного апарату й законодавчої влади чітко визначені та обмежені (у Кабінеті Міністрів — 11 автомобілів, у парламенті — три). Держава має позаблоковий статус. Система охорони здоров’я, яка вважається однією з найкращих у світі, безкоштовна і на 95 % державна; приватну практику мають лише 5 % лікарів. Швеція посідає перше місце у світі за витратами на розвиток освіти на одну особу. Обов’язковою є дев’ятирічна освіта, яку переважно здобувають у державних школах. Вищу освіту, яка фінансується державою, можуть отримати всі охочі за наявності середньої освіти. Вища освіта є безкоштовною, на її здобуття студентам надається допомога.

висновки

■ Економіка країн Заходу у післявоєнний період розвивалася, переживаючи злети й падіння. Проте загалом вона демонструвала свою здатність долати виклики і адаптуватися до нових умов.

■ Аналіз змін, що відбувалися в розвитку тогочасних країн Заходу, дозволив висунути нову концепцію постін-дустріального суспільства.

■ На основі досягнутого рівня розвитку економіки змінювалося соціальне життя країн Заходу.

■ Прикладом того, як економіка і влада зорієнтовані на інтереси людини, є шведська модель соціально-економічного розвитку.

ЗАПИТАННЯ ТА ЗАВДАННЯ

1. Назвіть дату економічного буму в Західній Європі. 2. Що таке «держава добробуту»? 3. Хто є автором концепції постіндустріального суспільства? 4. де виник рух хіпі? 5. Якою була кількість жертв СНЩу у світі у 2007 р.? 6. Коли виникла шведська соціальна модель?

7. охарактеризуйте економічний розвиток країн Заходу в другій половині XX — на початку XXI ст. 8. У чому полягає концепція постіндустріального суспільства? 9. Що було характерним для соціального розвитку країн Заходу в зазначений період? 10. Які нові явища з'явилися в феміністському русі цього періоду? 11. Які ознаки характеризують шведську соціальну модель?

12. Покажіть на карті атласу країни, які взяли участь у «плані Маршалла». 13. Складіть таблицю «Тенденції економічного і соціального розвитку держав Північної Америки та Західної Європи в другій половині XX — на початку XXI ст.».

14. За додатковими джерелами підготуйте повідомлення про рух бітників або хіпі (за вибором).

 

Це матеріал з підручника Всесвітня історія 11 клас Гісем (профільний рівень)

 




Попередня сторінка:  Формування біполярного світу
Наступна сторінка:   Тенденції політичного розвитку держа...



^