uabooks.top » Географія » Читання топографічних карт і вимірювання на них
Інформація про новину
  • Переглядів: 2025
  • Дата: 19-05-2019, 19:28
19-05-2019, 19:28

Читання топографічних карт і вимірювання на них

Категорія: Географія




Для чого на карті потрібні умовні позначення? Які задачі вирішують за допомогою масштабу? Як звести числовий масштаб до іменованого? Що означає орієнтування ліній місцевості?

ТОПОГРАФІЧНІ УМОВНІ ЗНАКИ. Наочність топографічних карт і планів досягають використанням умовних знаків — спеціальних графічних символів, що позначають предмети, явища природного та штучного походження. Для відтворення на площині карти геометричних особливостей об’єктів застосовують позамасштабні, площинні (масштабні) та лінійні умовні знаки. Колір застосовують для відображення якісних відмінностей об’єктів місцевості за видовими ознаками.

Позамасштабними умовними знаками зображують місцеві предмети, площа яких не відображається в масштабі карти або плану (мал. 8).

Площинні умовні знаки застосовують для заповнення контурів, що відокремлюють площу об’єктів, розміри яких (площу, конфігурацію) можна виразити в масштабі карти або плану (наприклад, масив лісу, населений пункт, сад, озеро тощо).

Контур об’єкта позначають суцільною чи пунктирною лініями або крапками й заповнюють його значками, а також кольоровим фоном, які визначають вид об’єкта й характеризують його особливості (мал. 9).

Лінійні умовні знаки використовують для зображення об’єктів лінійного характеру, довжини яких мають вираз у масштабі карти.

При цьому зберігається подібність лінійних обрисів, але часто перебільшується їхня ширина. Лінія осі самого об’єкта на місцевості відповідає лінії осі знака на карті (мал. 10).

Для побудови системи картографічних позначень використовують різні графічні засоби: точки, лінії, штрихи, фон і колір. Вони є основою більш

складних графічних позначень: значкові — асоціативні й геометричні знаки; лінійні — одинарні, подвійні й потрійні лінії, смуги, стрілки; площинні — штриховки, фонове забарвлення, розміщені регулярно значки в межах певного контуру.

Щоб додати карті або плану більшу наочність, для зображення різних елементів використовують кольори: для річок, озер, каналів, заболочених ділянок — синій; лісів і садів — зелений; шосейних доріг — червоний; поліпшених ґрунтових доріг — жовтогарячий. Усю іншу інформацію дають чорним кольором.

Пояснювальні підписи — літерні або цифрові позначення застосовують для опису якісних і кількісних характеристик об’єктів, показаних на карті (мал. 11).

Рельєф місцевості на топографічних картах зображають способом ізоліній. Ізолінії — це криві, що з’єднують на карті точки з однаковими кількісними значеннями певного показника. На топографічних картах ізолінії (ізогіпси на суші та ізобати на морі), якими відображають рельєф, називають горизонталями. Зображення рельєфу цим способом доповнюють цифровими позначеннями урізів води, абсолютних висот характерних точок місцевості й відносними висотами урвищ, виступів, терас, глибини й ширини ярів, вимоїн, ям у метрах. Бергштрихами показують напрямок схилу вниз. Спеціальними умовними знаками показують форми рельєфу, які не можуть бути показані горизонталями (мал. 12). До них належать яри, вимоїни, кручі, ями тощо.

Горизонталь — це умовна лінія від перетину фізичної поверхні Землі рівневою поверхнею, тобто це замкнена крива лінія, що зображує геометричне місце точок земної поверхні з однаковими висотами. На малюнку

Г

13 показано побудову горизонталей на невеликій ділянці, для якої рівневу поверхню можна прийняти за площину. Січні площини RS, KL, MN, EF паралельні до початкової площини АВ, а відстань між ними однакова. Криві лінії rs, mn, kl, ef, ab — умовні лінії від перетину січними площинами земної поверхні, що є горизонталями.

Що менша відстань між горизонталями на карті даного масштабу, то крутішим є схил на місцевості, та навпаки. Якщо крутизна схилів більша ніж 40°, то їх зображують горизонталями з рисочками. При цьому природні форми рельєфу: зсуви, яри, балки, урвища — позначають коричневим кольором, а антропогенні (кар’єри, насипи) — чорним.

Важливою характеристикою рельєфу на топографічній карті є висота його перерізу — відстань між сусідніми горизонталями по прямовисній лінії (h).

Залежно від масштабу карти й характеру рельєфу висота перерізу може бути 0,5; 1,0; 2,0; 2,5; 5,0 чи 10,0 м. Щоб передати закономірності зміни форм рельєфу, значення h установлюють постійним для карт одного масштабу.

ВИМІРЮВАННЯ ВІДСТАНЕЙ І ПЛОЩ НА ТОПОГРАФІЧНІЙ КАРТІ.

На топографічних картах можна точно визначити відстані між об’єктами, площі об’єктів. Вимірювати відстані по прямій лінії найзручніше лінійкою, використовуючи числовий або іменований масштаб. Для точніших вимірів кривих ліній є спеціальний прилад — курвіметр.

Щоб визначити площу, використовують кілометрову сітку, підраховують кількість повних кілометрових квадратів, які потрапили в межі контура, що вимірюється. Квадрати, заповнені частково об’єктом, оцінюють за відсотками заповненої площини квадрата.

Ручні механічні курвіметри використовують туристи, військові, моряки, а для складних інженерних обчислень застосовують електронні, які значно полегшують роботу зі схемами та кресленнями. Є спеціальні комп’ютерні програми — курвіметри. Така функція автоматично додається до електронних карт і креслярських програм (AutoCAD, Компас-3D, CorelDRAW та ін.). Програму курвіметр можна завантажити окремо.

КУТИ ОРІЄНТУВАННЯ. Під час роботи з топографічною картою виникає потреба в орієнтуванні ліній — визначенні їхніх напрямків відносно сторін горизонту або предметів місцевості. Орієнтувати лінію — значить визначити її напрямок відносно початкового, яким може бути

географічний меридіан, магнітний меридіан, осьовий меридіан зони чи паралельна до нього лінія (вертикальна лінія кілометрової сітки на топографічній карті). Відносно цих початкових напрямків визначають кути орієнтування (жал. 14).

Істинним (географічним) азимутом Аі називають горизонтальний кут орієнтування, який відлічують від північного напрямку географічного меридіана за ходом годинникової стрілки до лінії, що орієнтуємо.

Магнітним азимутом Ам називають горизонтальний кут, який відлічують від північного напрямку магнітного меридіана за ходом годинникової стрілки до лінії, що орієнтуємо.

Атлантичний та Індійський океани, Африка й західна частина Європи мають західне схилення; Тихий океан, майже вся Азія та значна частина Північної й Південної Америки — східне.

Дирекційним кутом а називають горизонтальний кут, що відлічують від північного напрямку осьового меридіана (або лінії, паралельної йому) до заданого напрямку за ходом годинникової стрілки.

Азимути та дирекційні кути змінюються в межах від 0° до 360°. Кут між істинним і магнітним меридіанами називають магнітним схиленням 8. Кут між істинним меридіаном і вертикальною лінією кілометрової сітки називають зближенням меридіанів Y- Магнітне схилення і зближення меридіанів вважаються східними (+), якщо північний напрямок магнітного меридіана відхиляється на схід від істинного, і західним (-), якщо він відхиляться на захід. їхні значення вказують на схемі, яку подають під південною рамкою карти, ліворуч від підпису масштабу.

Знаючи величину магнітного схилення, легко перейти від істинного азимута, обчисленого за картою, до магнітного, що визначається за компасом. Додаючи до значення істинного азимута величину магнітного схилення (якщо воно західне) і віднімаючи (якщо воно східне), дістаємо величину магнітного азимута, за яким можна рухатися на місцевості, маючи компас.

За допомогою формул взаємозалежності кутів орієнтування, легко визначити будь-який з них, зробивши на топографічній карті лише одне

вимірювання транспортиром. Найзручніше визначати кути орієнтування, вимірявши на топографічній карті дирекційний кут (жал. 15) і застосувавши формули взаємозв’язку кутів:

ЗАПАМ’ЯТАЙТЕ: стисло про головне

Умовні знаки — це система графічних, кольорових, літерних і цифрових позначень, які застосовують для позначення на карті різних об’єктів, їхніх кількісних і якісних характеристик. На карті для відображення геометричних особливостей об’єктів застосовують позамасштабні, площинні та лінійні умовні знаки.

Форми рельєфу на топографічній карті показують горизонталями — умовними лініями, які з’єднують точки місцевості з однаковою висотою.

Висоти окремих точок підписують цифровими позначками. На картах в Україні позначають абсолютну висоту точок перевищенням точки земної поверхні над рівнем Балтійського моря.

Що ближче підходять горизонталі одна до одної, то більш крутий схил, що далі — то схил більш пологий.

Щоб розрізняти зображення пагорбів або западин, проводять бергштрихи — короткі штрихи, які вказують напрямок схилу.

На топокартах можна визначити точно відстані між об’єктами (за допомогою лінійки, циркуля-вимірювача, курвіметра й масштабу), площі об’єктів (за допомогою кілометрової сітки), абсолютної висоти точок і перевищення між ними.

У топографії виділяють кути напрямків двох видів. Перший — дирекційні кути, утворені вертикальними лініями прямокутної системи координат і напрямками ліній на місцевості. Другий — азимути, які утворюються лініями меридіанів та напрямками на об’єкт.

Знаю і вмію обгрунтувати

1. На які групи можна поділити умовні знаки на топокарті?

2. Які об’єкти місцевості зображають позамасштабними умовними знаками, а які — площинними?

3. Які умовні знаки належать до групи лінійних умовних знаків?

4. Яке значення мають пояснювальні умовні позначення й застосування кольору?

5. Які кути орієнтування ви знаєте? Дайте їх визначення.

6. Який кут орієнтування найпростіше визначити за топографічною картою?

Працюю з картою

На частині аркуша топографічної карти (мал. 16) знайдіть церкву в селищі Індустріальне та склад хімічнихдобрив і визначте їхні абсолютні висоти й магнітний азимут від церкви до складу хімічних добрив.

Шукаю в Інтернеті

За допомогою матеріалів сайту http://freemap.com.ua/karty-ukrainy/karty-genshtaba знайдіть топографічну карту свого населеного пункту. Використовуючи кілометрову сітку карти, визначте його площу.

Генерую ідеї

Запропонуйте спосіб визначення загального об’єму деревини в лісі, що міститься у квадратах 4656, 4657, 4556, 4557 (частина аркуша топографічної карти, мал. 16).

Мал. 16. Частина аркуша топографічної карти

ПРАКТИЧНА РОБОТА № 1

Тема: Визначення на топографічній карті географічних (з точністю до секунд) та прямокутних координат окремих точок, географічних і магнітних азимутів, абсолютних і відносних висот точок, падіння річки

Виконання роботи здійснюється за частиною листа топографічної карти на малюнку 16.

1. Знайдіть на топографічній карті баніту МТФ у смт Індустріальне та висотну точку 158,2 і визначте:

а) їхні географічні координати;

б) їхні прямокутні координати;

в) відстань між ними.

2. Знайдіть на топографічній карті церкву в смт Індустріальне та греблю на річці Гнилий Яр і визначте:

а) їхні абсолютні висоти;

б) перевищення між ними.

3. Визначте уріз води річки Гнилий Яр біля земляної греблі.

4. Визначте географічний і магнітний азимути від висотної точки 107,6 (квадрат 4860) до церкви в смт Індустріальне.

5. За якими магнітними азимутами рухається автомобіль по дорозі з покриттям від смт Індустріальне до складу хімічних добрив?

6. Визначте різницю відстаней до екватора та північного полюса від витоку річки Ягідна.

7. Визначте падіння річки Ягідна. (Падіння річки — це перевищення її витоку над гирлом, виражене в метрах.)

8. У ставок у квадраті 4562 впадає річка Ягідна, ця ж річка впадає в інший ставок у квадраті 4560. Яка із зазначених ділянок має більшу середню швидкість течії?

9. Група учнів отримали завдання: «Пройти маршрутом від церкви в смт Індустріальне 625 м за азимутом 105°, а потім ще 625 м за азимутом 270° та повернутися назад, дослідивши територію». Визначте:

а) об’єкти, на яких робили виміри учні для подальшого маршруту;

б) рельєф території, яку вивчали;

в) істинний і магнітний азимути, за якими учні мали б повертатися;

г) відстань, яку пройшли учні.

10. Знайдіть на топографічній карті найвищу й найнижчу абсолютну висоту точки на місцевості та визначте відносну висоту між ними.

 

Це матеріал з підручника Географія 11 клас Гільберг (рівень стандарту)

 




^