uabooks.top » Історія України » Суспільне та господарське життя за доби розквіту Русі-України. Основні верстви руського суспільства
Інформація про новину
  • Переглядів: 139
  • Дата: 3-04-2020, 07:04
3-04-2020, 07:04

Суспільне та господарське життя за доби розквіту Русі-України. Основні верстви руського суспільства

Категорія: Історія України




Ви вже знаєте, що групи населення із закріпленими за ними тогочасним законом правами та обов’язками, нормами поведінки й звичаями називають верствами. Зрозуміло, що представники різних верств руського суспільства мали неоднакові права. Це можна зобразити у вигляді піраміди, яку дослідники називають суспільною.

1. Роздивіться піраміду суспільних верств Русі-України. До якої з описаних верств давньоруського суспільства ви хотіли б належати? Уявіть себе обраним персонажем.

Опишіть свій зовнішній вигляд. Які б ви мали права?

Які обв’язки ви мусили б виконувати? 2. Прочитайте уривок із давньоруської літературної пам’ятки «Слово о полку Ігоревім», де автор образно описує взаємини князя й держави. Як ви гадаєте, кого в уривку названо «головою», а кого - «тілом». На підставі уривку й ін-фографіки з параграфа складіть схему політичного устрою Русі-України.

«Хоч і тяжко тій голові бути без пліч, зле і тілу без голови».

Верхівку суспільної піраміди Київської держави посідали князі. Спочатку князі-вожді були в кожному східнослов’янському союзі племен. Згодом на київському столі утвердився рід Рюриковичів, і з часом, поборовши місцеві князівські роди, саме ця династія стала володарювати в руських землях. Найвпли-вовішим князем був великий князь київський. У столицях земель-князівств сиділи удільні князі.

Важливо, що, на відміну від інших верств тогочасного суспільства, князівська верства була закритою, до неї можна було належати тільки за народженням. Лише син князя міг бути князем.

Князі мали в Київській державі найбільшу владу. Вони були не лише верховними правителями країни або землі-князівства, а й головними розпорядниками всього місцевого життя. Київські володарі опікувалися законодавством і судочинством, керували військом, ухвалювали рішення про оборону країни, беручи безпосередню участь у воєнних походах. Князі налагоджували відносини із сусідніми державами, укладали мир або оголошували війну.

До панівних верств належали бояри. У літописах їх згадують поряд із князем від Х ст. Боярські роди формувалися з місцевої родоплемінної знаті, а також із впливових дружинників, які за військову службу отримували від князів

земельні маєтки - вотчини, що їх могли передавати у спадок. Боярська верства, так само як і князівська, не була однорідною. З-поміж руських бояр були бояри великі й малі. Великі бояри ставали воєводами, тисяцькими, князівськими канцлерами, а малі - соцькими, десяцькими, тіунами (управителями маєтків), дворецькими тощо.

Привілейованою групою руського суспільства були дружинники - професійні воїни. Вони не лише брали участь у воєнних походах, а й обіймали певні урядові посади. За вірну службу князеві дружинники отримували грошову винагороду, а також землю, що ставала їхнім умовним володінням, тобто належала доти, доки дружинник служив своєму сюзеренові-князю.

Із запровадженням християнства як державної релігії почала формуватися верства духівництва, до якої належали служителі церкви. Становище духівництва у суспільстві зміцнювалося у міру збільшення впливу церкви в державі. Духівництво - найосвіченіша верства тогочасного суспільства. Воно впливало не тільки на духовне життя, а й на світське, особливо на розвиток культури.

На середніх щаблях суспільної піраміди перебували представники міської заможної верхівки, а також купці й ремісники. Вони були особисто вільними,

проте не належали до привілейованих верств суспільства і мусили сплачувати податок на користь князя.

Особливу групу населення становили ізгої. Так називали людей, які з різних причин «випадали» зі звичного середовища, втрачали з ним зв’язок. Ізгоями, зокрема, ставали смерди, які втрачали землю й господарство, проте не потрапили у залежність до феодала. Так само ізгоями називали князів, які не мали землі й княжінь.

Найчисленніша група тогочасного населення Русі - селяни-смерди. Вони були особисто вільними, мали власне господарство, землю, мешкали в князівських селах і платили князеві данину.

Стосовно багатьох русичів уживали назви «наймит», «челядин». Якщо наймити працювали у хазяїна за платню, залишаючись особисто вільними, то челядь не була вільною - її продавали, дарували, передавали в спадщину. Челядниками ставали здебільшого військовополонені.

У повній власності пана перебували й холопи. Проте холопство не було довічним. Із тогочасних джерел довідуємося, що за гарну службу холопа могли відпустити на волю. Щоправда, невідомо, чи часто таке траплялося.

Якщо смерд через якісь обставини втрачав власне господарство, то міг позичити гроші - «купу» - у землевласника, але цю позику мусив відробити. Саме тому селянина, який працював «за купу» в господарстві пана, називали закупом. Відпрацювавши борг, такий тимчасово залежний селянин ставав вільним. Різновидом тимчасово залежних селян були й рядовичі - селяни-смерди, які уклади «ряд» (договір) з князем чи феодалом та працювали на умовах цього договору.

Повсякденне життя давньоруського міста

Руські землі IX-X ст. у скандинавських джерелах називали «країною градів» - так багато виникло тоді укріплених поселень-фортець. Поява найдавніших східнослов’янських міст сягає кінця VIII - початку IX ст. Виникали вони здебільшого на основі племінних центрів - городищ. Щоправда, не кожному городищу судилося стати містом, а лише тим, де розвивалися ремесла й торгівля. Згодом вони ставали центрами управління навколишніми землями, місцем оборони від нападників. Так городища перетворювалися на міста. У IX - на початку XI ст. у Русі налічувалося вже близько 30 великих міських центрів з укріпленнями-фортецями.

1. Роздивіться малюнок-реконструкцію Києва. Чим, на вашу думку, зумовлене осібне розташування князівських палаців і ремісничої й торгової частини міста? Чим зайняті мешканці міста? 2. Пригадайте, чому міста часто виникали на берегах річок. Яку роль відігравала міська гавань? 3. Складіть розпо-

відь про один день із життя когось із мешканців міста. 4. Роздивіться ілюстрацію на с. 10, де зображено Константинополь XV ст. Порівняйте зовнішній вигляд цих двох міст. Що побачили спільного та відмінного?

Великі міста складалися зазвичай із трьох частин.

1. Перша - це дитинець (1), фортеця, укріплена стінами, валами й ровами. Дитинець у Києві також називали Горою або Верхнім містом. На дитинці будували князівські та боярські двори. Від часів хрещення Русі саме тут розташовувалися найважливіші церкви та собори.

2. Нижче від дитинця, уздовж Дніпра, розкинулася торгово-реміснича частина міста - Поділ (2). Археологи встановили, що серед його мешканців були купці й ремісничий люд - гончарі, кожум’яки, ювеліри тощо. Велику частину Подолу займало торговище (3), де сходилися «гості», тобто купці з різних куточків світу. Саме на Подолі, у гавані (4), стояли їхні кораблі. Поділ, так само, як і Верхнє місто, оточували стіни з вежами й в’їзними воротами.

3. Поза міськими укріпленнями розташовувалися передмістя або села (5). Їх заселяли ремісники певної спеціальності: кожум’яки селилися біля води, гончарі - біля виходу на поверхню землі глин тощо.

У великих містах мешкали князівська родина, бояри, дружинники, духівництво тощо. Князі й бояри жили у двоповерхових будівлях з багатьма покоями.

У князівських палацах (6), боярських хоромах (7) завжди було гамірно. Тут чатували дружинники, метушилися слуги, юрмилася челядь. Звідси віддавали накази, тут судили й урядували, сюди звозили данину. У просторих залах, де збиралися дружинники-охоронці князя, часто відбувалися бенкети. Садиби простолюду тулилися на невеликих ділянках землі (8). Помешкання городян (9) були здебільшого однокімнатними, з глиняною долівкою, заглибленою на

20-70 см у землю, площею не більше 18-20 м2. Споруджували також господарські приміщення: навіси, клуні, хліви.

Забудова давньоруських міст була не такою щільною, як у Західній Європі й Візантії. Будинки зазвичай оточували пишні садки. Між рядами будівель залишали проїзд - вулицю. Напрямок вулиць давньоруського міста нерідко залежав від рельєфу місцевості. Сходилися вони до торгової площі, біля міських брам чи дитинця. Вулиці вимощували дерев’яними настилами.

Розвиток торгівлі

Землями Русі-України проходили кілька важливих міжнародних торговельних шляхів. Вам уже відомий шлях «із варягів у греки», або Грецький. Сухопутний шлях - Залозний - пролягав із Західної Європи через приазовські степи до Каспійського моря й далі до країн Закавказзя та Сходу. На початку ХІ ст. виник суходільний шлях із Києва до верхньодунайських міст, який пролягав через Південну Русь, Польщу, Моравію, Богемію.

Протягом ХІ-ХІІІ ст. налагодилися жваві торговельні зв’язки між руськими землями-князівствами. Спершу в обігу в руських землях були карбовані гроші інших держав - здебільшого арабські срібні монети дирхеми. Першим почав карбувати златники й срібляники Володимир Великий. Згодом інші князі також почали карбувати монети. Від середини ХІ ст. набули поширення гроші у вигляді зливків срібла усталеної маси й форми - гривні. На наших теренах користувалися гривнями двох різновидів - київськими шестикутними та чернігівськими плескатими. Використовували також вагове срібло.

Прочитайте уривок із джерела і дайте відповіді на запитання. 1. На що нарікають дружинники князя? Як ви гадаєте, про що це свідчить? Чому князь так легко погодився задовольнити вимоги дружинників? 2. Як історики визначають згадані в джерелі стосунки між князем та його підлеглими? На які факти буденного життя князівського оточення звернули увагу?

«...Щонеділі установив Володимир Святосла-вович на дворі своїм, у гридниці пир справляти і звелів приходити сюди боярам, і гридям і соцьким, і десятникам, і знатним мужам - і при князі, і без князя. І бувало на обіді тому багато м'яса - і яловичини, і звірини, і було ж подостат-ком усього. А коли підпивалися вони, то починали нарікати на князя, говорячи: "Зле єсть нашим головам! Дав він нам їсти дерев'яними ложками, а не срібними!" І коли це почув Володимир, звелів він викувати срібні ложки, їсти дружині, ска-

завши так: "Сріблом і злотом не знайти мені дружини, а дружиною знайду я срібло і злото, як ото дід мій і отець мій добули дружиною злота і срібла". Володимир бо любив дружину і з ними радився про устрій землі своєї, і про порядки землі, і про війни».

«Повість минулих літ»

Життя і побут селян у Київській державі

Більшість тогочасного населення Русі мешкала в селах. Так називали неу-кріплені поселення, згадки про які є вже в перших угодах русичів із візантійцями. Буденне життя, заняття мешканців села не змінювалися упродовж віків.

Чільне місце у господарстві, як і раніше, посідало землеробство. Русичі навчилися використовувати плуг - це поліпшило якість оранки, дало змогу успішніше боротися з бур’янами й відновлювати родючість ґрунту. Поряд із невибагливими ячменем та вівсом почали сіяти пшеницю й жито. На городах селяни вирощували різноманітні овочі: капусту, ріпу, огірки, гарбузи, часник, моркву, буряки, цибулю. У садках росли яблуні, груші, сливи, вишні. Розводили велику рогату худобу, свиней, овець, коней, різну птицю. У сільськогосподарських роботах застосовували найчастіше волів, рідше коней.

Займалися й промислами: мисливством, рибальством та бджільництвом. Мешканці тих чи інших сіл часто спеціалізувалися на певному промислі.

1. Роздивіться малюнок. Опишіть давньоруське село за цим малюнком. Що відрізняє село від міста? 2. Поміркуйте, чи кардинально змінилося життя українських селян від тих часів?

Що залишилося незмінним?

Розвиток ремесла

За підрахунками дослідників, у Русі-Україні ремісники знали близько 70 спеціальностей.

Роздивіться малюнки, що зображають ремісників різних спеціальностей. Дайте відповіді на запитання. 1. Яке з описаних ремесел ви обрали б для себе? Чому? 2. Чи існують ці ремесла нині? Що замінило їх? 3. Чи знаєте ви легенди, пісні, казки, у яких згадуються майстри якогось із описаних ремесел?

Залізо здавна добували з болотяної руди, плавлячи її спочатку в земляних печах. З VIII ст. з’явилася досконаліша споруда - домниця. Наповнюючи дом-ницю деревним вугіллям та подрібненою рудою і подаючи в неї за допомогою

спеціальних шкіряних міхів повітря, одержували так звану крицю - метал зі шлаками, окалиною та іншими домішками.

Надзвичайно розвинене було ковальство. Археологи твердять, що в руських землях ковалі виготовляли із заліза 150 різних виробів - знаряддя праці, ремісничі інструменти, зброю, предмети хатнього начиння. Майстри ковальської справи досконало володіли різними способами обробки заліза: куванням, зварюванням, обточуванням, поліруванням тощо.

Удосконалювалася обробка міді, срібла й золота. Вироби давньоруських ювелірів, майстерно й вишукано оздоблені, досі викликають захват.

Із прикрас найпопулярнішими були сережки, браслети, кол-ти, персні. Вичинка шкіри волів і коней, з якої шили взуття, була відома на Русі під назвою чинбарство, вичинка шкіри овець для одержання овчини називалася кушнірством.

Поважною справою було гончарство. Гончарі виробляли з глини безліч речей, зокрема дитячі іграшки. А від X-XI ст. навчилися виготовляти кераміку, вкриту поливою. Чимало речей для господарства виготовляли плетінням. Як сировину використовували лозу, верболіз, хвойну та дубову скіпку, коріння ялини, сосни, кору дерев - молодої липи та берези тощо.

Ткацтво - чи не найдавніше ремесло. Слов’янські жінки виготовляли із конопель і льону тканини спочатку для власного вжитку, а з ІХ-X ст. вже й на продаж. Бондарство відоме в Україні-Русі вже в X ст. Бондарі виготовляли місткий посуд: діжі, барила, відра, коновки, балії, дійниці та ін. Майстри крім звичайних теслярських інструментів користувалися спеціальними рубанками, фуганками, циркулями, лінійками, кривим стругом.

ПІДСУМОВУЮЧИ ВИВЧЕНЕ

Я ВЖЕ ЦЕ ЗНАЮ

Київська держава у Х-ХІ ст. була централізованою монархією із сильною князівською владою.

У русичів склалося суспільство, у якому співіснували привілейовані й непривілейовані верстви, особисто вільні, тимчасово залежні й невільники. Переважну більшість населення Русі-України становили вільні селяни - смерди. Найбільш закритою верствою були князі, які набували свого соціального статусу за народженням.

Давньоруські міста, що їх у X-XI ст. на теренах Русі налічувалось кілька десятків, мали вигляд захищених оборонними мурами фортець, що поділялися на кілька районів. Міста, які часто виникали біля водойм, виконували функції не лише князівських резиденцій, але й були центрами торгівлі й ремесла.

Життя і побут селян мало змінювалися. Проте удосконалення знарядь праці сприяло покращенню землеробства.

ПЕРЕВІРТЕ СЕБЕ

1. Установіть хронологічну послідовність подій.

Запровадження християнства як державної релігії; правління першого князя з династії Рюриковичів; князювання Ярослава Мудрого.

2. Виберіть слова та словосполучення, які стосуються господарського життя Русі-України. Рільництво, плуг, Перун, Велес, Мокош, жито, пшениця, мисливство, рибальство та бджільництво, Золоті ворота, Софійський собор, капуста, ріпа, огірки, ковальство, гончарство, «із варягів у греки».

3. Дайте визначення поняттям.

Князі, бояри, духівництво, купці, смерди, ізгої.

4. Дайте відповіді на запитання.

♦ Хто в руських землях мав найбільшу владу? У чому це проявлялося? ♦ Які зміни відбувалися в землеробстві? ♦ Що вирощували русичі і яку худобу розводили? ♦ Які ремесла були поширеними за часів Русі-України? ♦ Чим торгували русичі? Які гроші використовували?

5. Що в матеріалах параграфа про суспільне та господарське життя Русі-України за часів розквіту зацікавило найбільше? Про що хотіли б довідатися докладніше? Як ви гадаєте, чому тогочасні джерела багаті на свідчення про життя князів, проте мало розповідають про життя простолюду?

 

Це матеріал з підручника Історія України за 7 клас Власов

 




^