uabooks.top » Всесвітня історія » Середньовічне місто
Інформація про новину
  • Переглядів: 101
  • Дата: 12-04-2020, 04:10
12-04-2020, 04:10

Середньовічне місто

Категорія: Всесвітня історія




Складіть логічні пари зі слів і термінів: лицар, панщина, мур, дворянство, донжон, турнір, рента, селянин.

1. Виникнення нових міст. На світанку середньовіччя більшість античних міст лежала в руїнах. У Х-ХІ ст. відбулися важливі зміни. Сільські умільці, які у вільний час майстрували все необхідне - від плугів до одягу та посуду, поступово залишили селянську працю і зробили ремесло своїм головним заняттям. Невдоволені високим податком, вони втікали від своїх феодалів і засновували поселення на перехрестях доріг, на руїнах старих римських фортець, біля замків і монастирів, поблизу річкових переправ і зручних морських гаваней. Тут охоче селилися також купці, а з посиленням селянської залежності - селяни-утікачі.

Так, у Х-ХІІІ ст. дуже швидко стали відроджуватися старі міста та зростати нові. Спочатку вони виникли в Італії і Франції, потім - в Англії, Нідерландах і Німеччині, згодом - у Скандинавських країнах, Угорщині, Ірландії тощо. Особливо багато міст було в Італії, Фландрії і на берегах великих судноплавних річок - Рейну та Дунаю. Проте і в інших країнах їх було так багато, що зазвичай селянин міг дістатися найближчого міста впродовж дня.

Чому ремісники й купці будували міста саме в названих місцях?

2. За міськими мурами. Основну масу населення середньовічного міста складали ремісники та купці. Досить багато людей було зайнято у сфері послуг - перукарі (цирульники), банщики, корчмарі, слуги, вантажники, візники тощо. Неодмінною рисою міського життя стали корчми, шинки, готелі, громадські лазні та перукарні.

У великих містах жили феодали зі своїми воїнами та слугами, королівські чиновники, юристи, викладачі шкіл та університетів.

У кожному середньовічному місті існували свої жебраки - ті, кому міська влада давала спеціальний дозвіл на збирання милостині. Хоча вони перебували на узбіччі міського життя, до них ставилися прихильно: роздавали гроші біля церков, влаштовували притулки для старих і сиріт.

Чому жебраки в часи середньовіччя збиралися саме біля церков?

Зазвичай середньовічні міста мали невеликі розміри й вміщували від кількох сотень до кількох тисяч мешканців. Місто з населенням 10-30 тисяч вважалося великим. Лише в деяких (Венеція, Флоренція, Кельн, Лондон, Прага, Генуя) проживало від 40 до 100 тисяч, і такі міста здавалися сучасникам велетенськими. Найбільшим був Париж: у XV ст. його населення сягало понад 200 тисяч.

Які міста були найбільшими у стародавньому світі?

Міста своїм зовнішнім виглядом значною мірою відрізнялися від навколишніх сільських поселень. Їх захищали зубчасті кам’яні мури з вартовими вежами: вони символізували могутність і свободу міста. Суворе покарання очікувало на тих, хто намагався зруйнувати міські мури.

Головним осередком міського життя була простора ринкова площа. З ранку до вечора на ній ішла жвава торгівля, юрбився народ, не вщухав людський гомін. Тут містяни збиралися, щоб вислухати розпорядження або обрати органи влади, обмінятися новинами, відзначити свято.

На площі чи поруч із нею височів собор або головна церква міста. Сюди ж виходила й ратуша - будинок, де засідала та вирішувала важливі справи міська рада - магістрат. Собор і ратуша становили особливу гордість містян, мали величний вигляд і багате оздоблення. Неподалік височіла вежа - символ міської свободи. Її дзвін скликав містян на площу в разі небезпеки.

У яких містах України збереглися будинки міських ратуш?

На площу дивилися вікна будинків найбагатших і найшанованіших містян. У більшості міст дозволялося, щоб будинок мав лише три вікна, які виходили б на площу.

Від ринкової площі врізнобіч розбігалися вузькі криві вулиці. Землі в місті не вистачало, тому вулиці прокладали, керуючись правилом «не ширше довжини списа». Не завжди на міській вулиці могли розминутися два візки. Одна з вулиць старовинного Брюсселя мала назву «Вулиця однієї людини». Це свідчило про те, що дві людини не могли там розминутися. Будинки також ставили впритул один до одного. Вулиці були вузькі, темні й брудні. Каналізації не існувало, сміття викидали просто на вулицю. Систематично брукувати вулиці почали лише із середини XIII ст., однак аж до кінця середньовіччя таких вулиць було мало.

Коли люди зрозуміли, що бруд сприяє поширенню епідемій, стали вживати заходів для благоустрою міст. Уже з кінця XIII ст. магістрати стали постійно видавати відповідні накази. Згодом дотримання в містах чистоти й порядку стає в Західній Європі повсюдним. Завдяки численним зображенням і документам ми можемо яскраво уявити по-всякдення середньовічного містянина.

В усі часи і в усіх народів одяг залежав від клімату, добробуту людини та виду її занять. На розвиток середньовічної моди великий вплив справило християнство. Християнська церква суворо засуджувала все «тілесне» й вимагала, щоб тіло й голова були закритими.

З XIV ст. для виготовлення вбрання стали використовувати нові тканини - бавовняні, шовкові та оксамитові, а також коштовне каміння, вишивку, мереживо. Улюбленими прикрасами були браслети, ланцюжки, пояси, каблучки, вишиті й шкіряні гаманці, ґудзики тощо. Косметику, пахощі та парфуми за неймовірні гроші купували у східних купців.

Їжа лишалася простою: хліб, каша, боби, капуста, ріпа. Розкішшю були цукор і прянощі.

Важливу роль відігравала сім’я, до того ж законним вважався лише церковний шлюб. Хлопчики в містах зазвичай вчилися вдома до семи років. Далі вони отримували спеціальну освіту: опановували ремесло чи торговельну справу. У стосунках між людьми велику увагу приділяли чітко встановленим правилам поведінки, панували звичай і традиція.

3. Міські комуни. Міста виникали на землі сеньйора і тому залежали від нього. Кожний феодал заохочував виникнення міст у своїх володіннях, тому що за дозвіл займатися ремеслом і торгівлею містяни

сплачували йому чималі кошти. Згодом прагнення сеньйорів витягти з міст якомога більше прибутків наразилося на опір. Спочатку містяни виступали лише за скасування найважчих податків і надання торговельних привілеїв. Потім перейшли до боротьби за самостійність міст.

Іноді містянам вдавалося мирно домовитися із сеньйором і викупити в нього окремі свободи. Але не всі сеньйори погоджувалися добровільно відмовитися від своїх прав. Тоді починалася запекла боротьба, яка нерідко супроводжувалася застосуванням зброї та інколи тривала століттями.

Сильні міста перемагали й ставали незалежними від сеньйорів. У Північній Італії та Франції такі вільні міста називали комунами (з лат. - спільний). Вони обирали зі свого середовища міську раду, мали власний суд, ополчення і фінанси, самі встановлювали податки.

XI ст. З «Розповіді про власне життя» монаха Гзіберта Ножанського

Духовенство і сеньйори, щоб витягти з простолюду гроші, вступили з ним у переговори та запропонували за сплату достатньої суми надати право утворити комуну. Користуючись нагодою відкупитися від безлічі утисків, простолюд дав багато грошей цим сріблолюбам. Після цього від англійців повернувся єпископ (сеньйор міста Лана). Коли він з обуренням говорив проти тих, хто укладав угоду, йому запропонували велику суму золота й срібла, і цього вистачило, щоб він пішов на поступки. Він склав присягу, що дотримуватиметься прав комуни...

Нездоланна заздрість до містян гризла єпископа та сеньйорів. Усі клятви вони порушили. Лють дикого звіра охопила людей нижчого стану; вони вчинили заколот і скріпили його клятвою вбити єпископа та його однодумців. Наступного дня безліч озброєних людей кинулися до палацу єпископа. Він вбрався в одяг одного зі своїх слуг, побіг у підвал під церквою і там сховався у винній бочці. Але єпископа витягли, і один з повстанців убив його.

1. У який спосіб містяни домовилися із сеньйором про утворення комуни?

2. Як містяни відповіли на порушення домовленостей з боку єпископа?

4. Ремесло та цехи. Реміснича праця становила одну з основ господарського життя середньовічного міста. Ремісники однієї спеціальності селилися на одній вулиці й об’єднувалися в союзи - цехи. Головна мета створення їх - захист від конкуренції ремісників, які не входили до складу цехів. Важливою зброєю в боротьбі із суперниками була також висока якість продукції.

Поступово складні ремесла дробилися, і тоді виникали нові цехи. У XIII ст. у Парижі їх існувало понад 100. У невеликих містах зазвичай діяло півтора-два десятки цехів.

Назвіть старовинні вулиці та райони українських міст, у назвах яких відбилися ремісничі професії.

Повноправним членом цеху був лише майстер. Він працював у власній майстерні з власними сировиною та інструментами, а свій виріб повністю - від початку до кінця - виготовляв сам. Ремісники ревно приховували секрети професії і передавали їх лише своїм учням. Зазвичай майстер мав одного чи кількох учнів, які жили в нього вдома (там їх безжально використовували в хатній роботі). Навчання було платним, залежно від складності ремесла, і тривало від двох до восьми років. Після закінчення встановленого терміну учень ставав підмайстром -найближчим помічником майстра. Він уже вмів виконувати найскладніші завдання й отримував за це заробітну плату.

Підмайстер мусив сплатити вступний внесок за «членство» в цеху, засвідчити свою майстерність виготовленням зразкового виробу - шедевру, організувати вечірку для численних членів цеху. Не всі мали на це гроші, і тому повноправними членами цеху ставали переважно сини та зяті майстрів. Усі інші втрачали таку можливість і перетворювалися на «вічних підмайстрів».

Чому не всі підмайстри ставали майстрами?

Усі рішення цеху ухвалювали на загальних зборах майстрів. Під час таких зборів затверджували також статут - обов’язкові для всіх членів цеху правила. Статут повністю регулював працю ремісника, підпорядковуючи її суворим обмеженням: коли потрібно починати й закінчувати роботу в майстерні, які дні вважати вихідними, яку продукцію випускати. За дотриманням статуту наглядали обрані старшини. Вони очолювали цех та особисто забезпечували високу якість виробів.

До того ж цех дбав про збереження рівності між його членами. Статути чітко визначали розміри майстерні, кількість у ній інструментів і верстатів, підмайстрів та учнів.

Чи справедливими були вимоги статуту, які забороняли конкуренцію серед майстрів? У чиїх інтересах їх було створено?

Цех об’єднував ремісників не тільки у праці. Він виставляв воїнів для ополчення та несення вартової служби на мурах і вежах міста. Члени цеху обов’язково допомагали родинам хворих або померлих колег. Кожен цех купував будинок, де засідали старшини й відбувалися бенкети, а також будував церкву чи каплицю на честь святого - покровителя свого ремесла. Усі міські цехи мали свої прапори та герби.

У XIV-XV ст. цехи досягли найвищого розквіту. Їм належала важлива роль у вдосконаленні середньовічного виробництва. Проте, остерігаючись його розширення, цехи почали гальмувати розвиток ремесла. Нерідко старшини знищували нові винаходи та переслідували винахідників.

^ 5. Торгівля та гільдії. Поряд з ремісниками процвітанню міст сприяли купці. Більшу частину свого життя середньовічний купець проводив у ділових поїздках, пов’язаних з постійним ризиком. Суходільні шляхи перебували в жалюгідному стані й аж кишіли розбійниками. На морі завжди існувала загроза потрапити не лише в бурю, а й у полон до піратів. До того ж купецький гаманець суттєво спустошували незліченні мита.

Якими якостями мав володіти середньовічний купець, зважаючи на ризики та складнощі його роботи?

Усе це змушувало купців об’єднуватися в гільдії - союзи, які, на кшталт цехів, мали статут і старшин. Члени гільдії разом протистояли розбійникам і здобували торговельні привілеї в інших країнах, у скрутних обставинах допомагали один одному. Утім, попри всі негаразди, кількість купців постійно зростала. Молодих людей приваблювала можливість швидко розбагатіти й побачити інші країни.

Головні торговельні шляхи перетиналися на двох «перехрестях». Одне було в Середземномор’ї, де зосередилася майже вся торгівля Західної Європи з країнами Сходу. Першість тут належала італійським містам-суперникам Генуї та Венеції. Про їхніх мешканців говорили: «Увесь народ - купці!». Захід постачав сукно, зброю, золото й срібло. Зі Сходу надходили предмети розкоші: тонкі тканини, китайська порцеляна, прянощі, пахощі, коштовне каміння.

Другий центр торгівлі охоплював Балтійське й Північне моря. Там торгували товарами широкого вжитку - рибою, сіллю, хутрами, вовною, льоном, воском, деревиною та зерном. В обміні на Балтиці провідну роль відігравали купці з німецьких міст. Вони створили торгово-політичний союз на чолі з містом Любеком - Ган-зу. Вона вела переважно посередницьку торгівлю, тобто займалася перевезенням і продажем товарів іноземного походження.

Майже до кінця середньовіччя Ганза неподільно панувала на Балтиці й була такою могутньою, що навіть воювала з великими державами.

Чому, займаючись торгівлею, можна швидко розбагатіти або стати банкрутом?

Зазвичай торгівля відбувалася на щотижневих ринках. Але з XII ст. у життя Європи увійшли ярмарки - щорічні торги, куди з’їжджалися купці з найвіддаленіших куточків.

Щодня купці укладали угоди на величезні суми, а закінчивши справи, могли відпочити: на ярмарках народ розважали мандрівні актори й музиканти.

Найвпливовіші купці з багатим досвідом залучалися до великої політики й допомагали розв’язувати складні міжнародні проблеми. Купці, які торгували з далекими країнами, сприяли розвитку географії. У XIII ст. спостережливий венеціанець Марко Поло склав розповідь про свою подорож Китаєм і Центральною Азією, яка довго залишалася улюбленою книжкою європейців.

Як купці сприяли розвитку географічних наук?

Купцям було складно орієнтуватися в безлічі монет з різних країн і місцевостей, тому виникла потреба в професійних знавцях грошей. Саме до них ішли купці, щоб за помірну плату поміняти свої повноцінні гроші на потрібну їм іноземну монету. Ці люди - лихварі - також брали гроші на зберігання і давали потрібні суми в борг під відсотки, переказували кошти з одного місця до іншого. Лихварство — надання грошей у борг з виплатою відсотків — існуватиме протягом багатьох віків. Купець віддавав свої гроші лихвареві та отримував натомість особливий документ — вексель. Показавши його в іншому місті, купець одержував свої гроші. Така послуга значно полегшувала купецьке життя: адже без готівки ризикована поїздка перетворювалася на зручну та безпечну подорож.

Лихварі працювали, сидячи на лаві перед столом, який мав безліч шухляд з розсортованими по них монетами. Згодом на зміну столику лихваря прийшов банк (з італ. — лава, прилавок). Перші банки виникли в Північній Італії — Ломбардії, на згадку про це нам залишилося слово «ломбард». Поступово стало звичним ретельно оформлювати всі д ілові угоди. Купцю вже не потрібно було долати з товаром далекий шлях. Він залишався вдома, у своїй конторі, і звідси керував діями своїх торгових агентів в інших містах і країнах.

Як відбувається обмін грошей у наш час?

Розвиток торгівлі й банківської справи руйнував натуральне господарство. На зміну йому приходило нове грошове господарство, за якого значна частина як сільської, так і міської продукції виготовлялася для продажу на ринку.

ПЕРЕВІРЯЄМО СЕБЕ

1. Що сприяло виникненню міст?

2. Яким був зовнішній вигляд середньовічного міста?

3. Поясніть термін «міська комуна».

4. Як розгорталася боротьба між містами та сеньйорами і які були її наслідки?

5. Для чого майстри об’єднувалися в цехи?

6. Хто такі «вічні підмайстри»?

7. Що спонукало купців створювати гільдії?

8. Назвіть основні торговельні «перехрестя» середньовіччя. Яким товаром там торгували?

9. Як і чому виникли перші банки?

Удосконалюємо вміння

1. На контурній карті позначте найбільші економічні центри Європи, міжнародні торговельні «перехрестя», найпопулярніші торговельні шляхи.

2. Складіть таблицю за двома рубриками: 1) переваги цехової організації; 2) недоліки цехової організації.

ДІЄМО ТВОРЧО

У зошитах напишіть розповідь про ділову подорож купця в період, коли ще не було гільдій, і ділову подорож його онука, коли вже існували банки.

Дізнаємося з інтернет-мережі

Знайдіть в інтернет-мережі за пошуком «Середньовічний замок. Дарина Шама» відеоскрайбінг та перегляньте його. Чи сподобалося вам відео? У групах підготуйте невеликі п’єски на тему «У феодальному замку» та розіграйте їх у загальному колі.

 

Це матеріал з підручника Всесвітня історія 7 клас Подоляк, Лукач, Ладиченко

 




^