uabooks.top » Біологія » 51. Основи охорони природи
Інформація про новину
  • Переглядів: 289
  • Дата: 11-08-2020, 11:30
11-08-2020, 11:30

51. Основи охорони природи

Категорія: Біологія





Попередня сторінка:  50. Співіснування організмів в угрупов...
Наступна сторінка:   Додатки до підручника Біологія 7 клас ...

Пригадайте, що таке браконьєрство. Чим воно небезпечне для тваринного світу?

Україна вирізняється з-поміж інших країн Європи різноманітністю природних умов і біологічних ресурсів. Це зумовлено її географічним розташуванням: більшість території України припадає на зону помірного клімату, і лише Південне узбережжя Криму належить до зони субтропіків. На території нашої країни описано понад 53 тис. видів тварин, з них — понад 52,5 тис. безхребетних і близько 800 хордових.

Заходи охорони природних ресурсів. Насамперед учені створюють списки видів тварин, рослин і грибів, які підлягають охороні. Якщо є загроза існуванню виду, його заносять до Міжнародної червоної книги, яку видає Міжнародний союз охорони природи і природних ресурсів (МСОП), а також до Червоних списків окремих регіонів (наприклад, Європейського червоного списку) та національних Червоних книг тих країн, на території яких він мешкає. До Червоних книг окремих держав заносять також види, чисельність яких на території цієї держави незначна або швидко знижується.

Червона книга — це список рідкісних і зникаючих видів. Вона вміщує основні дані про їхній спосіб життя, поширення в минулому та в наш час, заходи щодо їхньої охорони тощо.

Види, занесені до Червоної книги України (мал. 268), залежно від стану популяцій та ступеня загрози для їхнього існування, поділені на кілька категорій: зниклі, зниклі в природі, зникаючі, вразливі, рідкісні тощо. Наприклад, до категорії зниклих видів віднесено тюленя-монаха, якого з 50-х років XX ст. біля берегів нашої країни не зустрічали. До зниклих у природі видів відносять зубра (мал. 268). У період з 1965 по 1967 роки на територію нашої країни була завезена 41 особина цих тварин. У 1990 році популяції зубрів сягнули свого максимуму — 685 голів. Але внаслідок нераціонального ведення мисливського господарства та браконьєрства вже в 2008 році чисельність зубрів скоротилася майже втричі й нині становить близько 200 особин.

Основні заходи охорони видів, занесених до Червоної книги, - це заборона їхнього використання, посилення відповідальності за їхнє незаконне добування і знищення, створення територій природно-заповідного фонду в місцях, які мають важливе значення для виживання цих видів. Відлов-лювання чи знищення цих тварин, а також руйнування місць їхнього проживання карається законами України.

Так, згідно із Законом України «Про охорону навколишнього природного середовища» (1991) усі об’єкти рослинного і тваринного світу підлягають державній охороні. Спеціальні питання щодо охорони, використай-

ня і відтворення об’єктів тваринного світу регулює Закон України «Про тваринний світ» (1993). Найважливішим кроком у створенні правової бази охорони навколишнього природного середовища України стало прийняття 1996 року Конституції України. У ній стверджується, що забезпечення екологічної безпеки та підтримання екологічної рівноваги на території України є обов’язком держави і кожен громадянин зобов’язаний не завдавати шкоди природі та відшкодовувати завдані ним збитки.

Охорону біологічного різноманіття України визначено однією з пріоритетних складових загальної довготермінової політики уряду. Правова база України щодо збереження стану навколишнього природного середовища та біологічного різноманіття створюється і розвивається з урахуванням положень міжнародних правових актів, до яких приєдналася або має приєднатися наша країна.

Чорні списки. Учені складають і списки видів тварин, які вимерли на нашій планеті починаючи з 1600 року. Підставою для занесення в Чорний список є те, що певний вид тварин не траплявся протягом останніх 50 років. Серед таких вимерлих видів - тур (предок великої рогатої худоби), нелітаючий птах - дронт, мешканець морів - ссавець стеллерова корова, мандрівний голуб, який мешкав на території Північної Америки, сумчастий вовк - мешканець Австралії та Нової Гвінеї і багато інших (мал. 269).

Природно-заповідний фонд України. Охорона рідкісних і зникаючих видів, проблема збереження біологічного різноманіття нашої планети нерозривно пов’язана з охороною екосистем, до складу яких вони вхо-

дять. Тому в усьому світі створені спеціальні території, що перебувають під охороною держави, різних установ і громадських організацій.

Природно-заповідний фонд України — це ділянки суходолу та водного простору, природні комплекси та об’єкти, які мають особливу природоохоронну, наукову, естетичну цінність і призначені для збереження різноманітності тваринного та рослинного світу.

Керує природно-заповідним фондом України Міністерство захисту довкілля та природних ресурсів України. До складу природно-заповідного фонду України, з одного боку, належать природні території та об’єкти: біосферні та природні заповідники, національні природні парки, регіональні ландшафтні парки, заказники, пам’ятки природи та заповідні урочища. З другого боку, це можуть бути штучно створені об’єкти: ботанічні сади, зоологічні парки, дендрологічні парки, пам’ятки садово-паркового мистецтва.

• Природні заповідники України - це природоохоронні, науково-дослідні установи загальнодержавного значення, які створюються з метою збереження в природному стані типових або унікальних для даної ландшафтної зони природних комплексів з усією сукупністю їх компонентів (Додаток 1). Ділянки землі та водного простору, що належать до заповідників, вилучаються з господарського користування.

Заповідник — це своєрідна природна лабораторія, де спеціалісти вивчають природні процеси та явища, розробляють наукові засади охорони природи, раціонального використання природних ресурсів.

Природні заповідники на території України створено майже в кожній області та на території Автономної Республіки Крим (мал. 270, 1).

• Важливе міжнародне значення мають біосферні заповідники (мал. 270, 2, 3). їх створюють з метою збереження у природному стані найбільш типових або унікальних природних комплексів біосфери та постійного стеження за змінами, що в них відбуваються. В Україні є п’ять біосфер-них заповідників: «Асканія-Нова» (Херсонська обл.), Карпатський (Закарпатська обл.), Чорноморський (Херсонська та Миколаївська області), Дунайський (Одеська обл.), Чорнобильський радіаційно-екологічний (Київська обл.).

Мал. 270. Об’єкти природно-заповідного фонду України: 1 - Канівський природний заповідник; 2 - Дунайський біосферний заповідник; 3 - біосферний заповідник «Асканія-Нова»; 4 - Національний природний парк «Гуцульщина»

• Національні природні парки - природоохоронні, науково-дослідні та культурно-просвітні установи, покликані зберігати цінні природні, історико-культурні комплекси та об’єкти (мал. 270, 4) {Додаток 2). На їхній території з дотриманням заповідного режиму можуть здійснюватись різні форми відпочинку, наприклад організований туризм.

• Заказники - природоохоронні території, створені з метою збереження і відтворення цілісних природних комплексів або окремих видів організмів. На відміну від заповідників, заказники можуть бути постійними або тимчасовими. Наукова та інші види діяльності здійснюються на їхній території з дотриманням вимог охорони довкілля.

Користуючись різноманітними джерелами інформації, знайдіть перелік природних заповідників, національних природних парків України. Які з них є у вашій області? Підготуйте повідомлення-презента-цію про один з них.

Особливе місце у здійсненні природоохоронних заходів належить зоологічним паркам, які створюють з метою вивчення, збереження, акліматизації та ефективного господарського використання рідкісних і типових видів як місцевої, так і світової фауни. Але головне призначення цих закладів — проведення освітньо-виховної роботи, прищеплення людям дбайливого ставлення до природи.

Біологічний словничок: Червона книга, природні та біосферні заповідники, національний природний парк, заказники, зоопарки.

ПЕРЕВІРТЕ ЗДОБУТІ ЗНАННЯ

1. Яка різноманітність тваринного світу України? 2. Яке значення для збереження біологічного різноманіття нашої планети має створення Червоної книги? 3. Які основні типи природоохоронних територій України вам відомі? 4. Яка роль зоопарків в охороні тваринного світу? 5. Які законодавчі акти спрямовані на охорону тваринного світу України? 6. Чим статус біосферних заповідників відрізняється від статусу природних? 7. Що собою становлять національні природні парки?

Обговоріть у групах

Які є заходи охорони природи? Запропонуйте механізми підвищення їхньої ефективності.

Для допитливих і кмітливих

Дослідіть, які види тварин зникли з території України протягом останніх 100 років.

З допомогою вчителя з’ясуйте, які зникаючі та рідкісні види тварин охороняють у вашій місцевості. Проаналізуйте, які заходи їхньої охорони ви запропонували би. Які території вашого регіону, на вашу думку, можна було б включити до складу природно-заповідного фонду України? Свою пропозицію обґрунтуйте.

Цікаво знати

• Найстаріший заповідник України - біосферний заповідник «Асканія-Нова». Його створив 1898 року барон Ф. Е. Фальц-Фейн. Зоопарк «Асканія-Нова» за масштабами утримання тварин у напіввільних умовах, розробок теорії, методів і технологій акліматизації та реакліматизації входить до першої світової десятки. Тут утримують понад 80 видів птахів, зокрема 15 видів, занесених до Червоної книги України (степовий орел, сірий журавель і красавка, огар та ін.); 36 видів ссавців, з яких 7 - рідкісні (кінь Прже-вальського, туркменський кулан, зебра Греві, гвинторога коза, гривастий баран, сайгак, сибірський козерог).

• Велике значення для поширення серед населення знань у галузі зоології мають зоологічні музеї, де зберігають колекції сучасних і зниклих з нашої території тварин. Найбільшими природничими музеями в Україні є Національний науково-природничий музей Національної академії наук України (НАНУ) (м. Київ) і Державний природознавчий музей НАНУ (м. Львів). У фондах першого зберігається понад 200 000 зразків хребетних і близько 1 500 000 - безхребетних тварин. Унікальна колекція тропічних метеликів зберігається в зоологічному музеї Київського національного університету імені Тараса Шевченка.

Узагальнення

Протягом двох років ви ознайомлювалися з будовою, особливостями функціонування і різноманітністю основних груп організмів - мешканців нашої планети: бактерій, рослин, грибів і тварин. Ви переконалися, які вони різноманітні.

• Найпростіші за будовою - бактерії, що належать до прокаріотів, бо клітини цих істот не мають ядра (мал. 271). Спадковий матеріал бактерій розташований у цитоплазмі. Крім плазматичної мембрани, клітини бактерій оточує клітинна стінка. Бактерії не містять мітохондрій і хлоропластів. Здебільшого це одноклітинні істоти, хоча серед ціанобактерій можуть траплятися і багатоклітинні види. Деякі представники бактерій мають джгутики (один, кілька або багато) і можуть активно пересуватись у рідкому середовищі.

Серед бактерій є і гетеротрофи, і автотрофи (ціанобактерії, пурпурні та зелені бактерії). Багато бактерій дихає, використовуючи для цього атмосферний кисень. Бактерії, які мешкають у безкисневому середовищі, дістають потрібну енергію внаслідок безкисневого розщеплення органічних речовин. Бактеріям притаманне нестатеве розмноження поділом клітини навпіл або брунькуванням. Несприятливі умови вони здатні переживати у вигляді спор або цист. Ці стадії спокою забезпечують і їхнє поширення.

Рослини, гриби та тварини належать до еукаріотів: їхні клітини мають одне, кілька або багато ядер (як-от клітини посмугованих м’язів тварин чи клітина гриба мукора). Отже, спадковий матеріал цих організмів відмежований від цитоплазми оболонкою. У цитоплазмі їхніх клітин є міто-хондрії та багато інших органел.

Мал. 271. А. Схема будови клітини бактерії: 1 - клітинна стінка; 2 - клітинна мембрана; 3 - цитоплазма; 4 - ділянка цитоплазми зі спадковим матеріалом; 5 - джгутик. Б. Різноманітність бактерій: 1 - кишкова паличка;

2 - ціанобактерії; 3 - бульбочкові бактерії

• У клітин рослин, крім плазматичної мембрани, є щільна клітинна стінка. Вона утворена вуглеводами, насамперед целюлозою. Клітини рос-

лин можуть мати хлоропласти, тому ці організми здатні до фотосинтезу; вони належать до автотрофів. Лише окремі види рослин, що перейшли до паразитичного способу життя (наприклад, повитиця), втратили хлорофіл і відповідно здатність до фотосинтезу. У клітинах рослин є вакуолі, заповнені клітинним соком. Серед рослин умовно можна виділити дві групи -водорості й вищі рослини.

Водорості (мал. 272) мешкають переважно у водоймах різних типів, але можуть траплятися у вологому ґрунті, на стовбурах дерев тощо. Серед них є як одноклітинні, так і багатоклітинні види. Водорості здатні розмножуватись як нестатево (за допомогою рухомих або нерухомих спор, фрагментами тіла тощо), так і статевим шляхом (за допомогою статевих клітин).

Мал. 272. Різноманітність водоростей: 1 - зелена водорість хламідомонада; 2 - зелена водорість спірогіра; 3 - діатомова водорість; 4 - бура водорість ламінарія; 5 - червона водорість порфіра. Завдання: визначте, які із цих водоростей належать до одноклітинних, а які - до багатоклітинних

Усі вищі рослини - винятково багатоклітинні організми. У них формуються органи: репродуктивні, що забезпечують розмноження, та вегетативні, які забезпечують життєдіяльність рослини (корені та пагони). Вищі рослини здебільшого ведуть прикріплений спосіб життя. Потрібні їм розчини поживних речовин вони вбирають переважно з ґрунту. З повітря рослини беруть потрібний для фотосинтезу вуглекислий газ, а для дихання - кисень.

Серед вищих рослин окремо виділяють такі, що розмножуються спорами (мохи, плауни, хвощі, папороті) (мал. 273). Для запліднення цим рослинам потрібне середовище з підвищеною вологістю. Насінні рослини - голонасінні та покритонасінні - позбулися залежності від вологого середовища для здійснення процесу статевого розмноження (мал. 274). У них заплідненню передує процес запилення. Після запліднення в них формується насінина. Це оточений захисною шкіркою зародок, що містить запас поживних речовин.

З появою квітки в покритонасінних пов’язане формування стінки плода - оплодня. Функції плода: захист насінини й забезпечення поширення (за допомогою вітру, тварин, води). Покритонасінні представлені більшим різноманіттям життєвих форм порівняно з голонасінними: серед них є не

лише дерева та кущі, а й різноманітні трав’янисті рослини (одно-, дво- та багаторічні, наземні й водні). Нині покритонасінні - це панівна група рослин на нашій планеті (відомо близько 300 000 видів).

• Гриби, як і рослини, можуть бути одноклітинними та багатоклітинними (мал. 275). Гриби поєднують ознаки, характерні як для рослин, так і для тварин. Так, клітини справжніх грибів, як і клітини рослин, ззовні оточені щільною клітинною стінкою. До її складу також входять вуглеводи, наприклад хітин (пригадайте, хітин є складовою кутикули членистоногих). Гриби, як і тварини, - гетеротрофи. В їхніх клітинах відсутні хлоропласти, і тому до фотосинтезу вони не здатні. У цитоплазмі клітин грибів (як і рослин) можуть бути вакуолі, заповнені клітинним

соком. Якщо в клітинах зелених водоростей і вищих рослин відкладається запасний вуглевод крохмаль, то у грибів, так само як і в багатоклітинних тварин, — глікоген.

Мал. 275. Різноманітність грибів: А - одноклітинні: 1 — дріжджі; 2 - мукор. Б — багатоклітинні. Завдання: користуючись здобутими знаннями, назвіть

зображені багатоклітинні гриби

Розмножуються гриби переважно спорами, відокремленням ділянок грибниці, дріжджі — брунькуванням та поділом клітини навпіл. Для грибів також характерні різні форми статевого процесу.

Особливою групою справжніх грибів є лишайники (мал. 276). Це комплекси різних за походженням організмів: гриба та водорості або ціанобактерії, пов’язаних між собою взаємовигідними зв’язками.

• Клітини тварин не мають щільної клітинної стінки. Над плазматичною мембраною у них розташований тоненький шар, утворений з органічних речовин, — глікокалікс. У клітинах тварин відсутні вакуолі з клітинним соком, вони не містять хлоропластів.

Органи, які виконують спільні функції, формують системи органів. Так, більшість тварин здатні до активного руху, який забезпечує опорно-рухова система. Активному захопленню та подрібненню їжі багатьох тварин сприяють ротові органи (щелепи, хеліцери тощо). Подрібнена їжа перетравлюється за участю травної системи. Її будова в процесі історичного розвитку поступово змінювалась від замкненої кишкової порожнини кишковопорожнинних до наскрізного кишківника — у кільчастих червів, членистоногих, молюсків, хордових.

Кінцеві продукти обміну речовин виводяться з організму тварин за допомогою органів видільної системи. У безхребетних тварин вона представлена різними органами, у хребетних - нирками.

Важливим етапом в еволюції тварин стала поява дихальної та кровоносної систем. Спеціалізовані органи дихання забезпечують ефективніший газообмін, ніж просто через покриви. Органами дихання більшості мешканців водойм (молюски, ракоподібні, риби) є зябра. Вони забезпечують дихання киснем, розчиненим у воді. Дихання атмосферним повітрям забезпечують трахеї (комахи та значна частина павукоподібних), легеневі мішки (частина павукоподібних) та легені (деякі молюски, амфібії, рептилії, птахи та ссавці).

Функціонування органів дихання часто пов’язане з кровоносною системою. Кров, яка циркулює по кровоносних судинах, транспортує кисень від органів дихання до інших органів і тканин, а від них вуглекислий газ — до органів дихання, звідки він виводиться назовні. Крім того, кров транспортує по організму поживні речовини, кінцеві продукти обміну речовин - до органів виділення, а також речовини, які беруть участь у регуляції життєвих функцій. Важлива роль кровоносної системи і в захисті організму від хвороботворних мікроорганізмів та інших паразитів. У членистоногих і молюсків незамкнена кровоносна система: кров завдяки скороченням серця рухається по судинах та порожнинах тіла. У кільчастих червів і хребетних тварин кровоносна система замкненого типу (див. мал. 170. А, 171, форзац II) - кров рухається лише по системі кровоносних судин.

У більшості багатоклітинних тварин подразливість забезпечується нервовою системою та органами чуття. У процесі історичного розвитку тварин ускладнювалась будова нервової системи та органів чуття. Так, якщо в кишковопорожнинних нервова система утворена нервовими клітинами, що сполучаються між собою відростками, то в кільчастих червів та членистоногих формується головний мозок та нервові вузли черевного нервового ланцюжка.

Одночасно з ускладненням будови нервової системи та органів чуття вдосконалювалися й форми поведінки тварин, їхня здатність до научіння. Це дало змогу змінювати поведінку залежно від змін у навколишньому середовищі та краще пристосовуватись до них. Поступово в процесі еволюції у тварин ставали досконалішими й форми обміну інформацією - комунікації.

Розмножуються тварини здебільшого статевим шляхом. І лише в тих групах, яким притаманна висока здатність до регенерації, можливе вегетативне розмноження (поліпи кишковопорожнинних, кільчасті черви та інші).

Завдяки високій здатності пристосовуватися до умов існування тварини заселили всі основні середовища на нашій планеті: водне, ґрунтове, наземно-повітряне, організми інших істот.

Отже, незважаючи на значні відмінності в будові та здійсненні процесів життєдіяльності різними групами живих істот, у них є й багато спільних рис. Усі організми складаються з клітин. Подібний їхній хімічний склад: вони складаються з одних і тих самих груп органічних речовин: білків, нуклеїнових кислот, вуглеводів і ліпідів.

Усім живим істотам притаманні подібні процеси життєдіяльності: живлення, дихання, розмноження, здатність до росту й індивідуального

розвитку. Всі нові клітини утворюються винятково з материнських клітин.

Спільною властивістю всіх організмів є здатність до саморегуляції -забезпечення узгодженої діяльності різних органів та систем органів відповідно до змін у довкіллі. Необхідною умовою існування всіх живих організмів є обмін речовинами та енергією з навколишнім середовищем. Для всіх живих істот характерна подразливість — здатність сприймати подразники зовнішнього та внутрішнього середовища і певним чином на них відповідати.

Усім організмам властивий процес еволюції — набуття необоротних змін у будові та процесах життєдіяльності протягом історичного розвитку життя на нашій планеті. Завдяки цьому виникають нові пристосування організмів до будь-яких змін навколишнього середовища - адаптації. Організми, які не здатні пристосовуватись до змін довкілля, обов’язково вимирають. Натомість у процесі еволюції виникають нові групи організмів: нові види, роди, родини тощо.

Зробимо висновок: наявність спільних рис у прокаріотів, рослин, грибів і тварин є свідченням єдності живої природи та єдності походження життя на нашій планеті.

 

Це матеріал з підручника Біологія за 7 клас Остапченко, Балан

 



Попередня сторінка:  50. Співіснування організмів в угрупов...
Наступна сторінка:   Додатки до підручника Біологія 7 клас ...



^