Інформація про новину
  • Переглядів: 1526
  • Дата: 13-08-2020, 19:49
13-08-2020, 19:49

Билини та балади

Категорія: Зарубіжна література





Попередня сторінка:  Таємниці перекладацької майстерності
Наступна сторінка:   Історичне минуле в літературі. Доба ли...

ЧАСТИНА ПЕРША

БИЛИНИ ТА БАЛАДИ

ТАМ, ДЕ ІСТОРІЯ ПЕРЕПЛІТАЄТЬСЯ З НАРОДНОЮ ФАНТАЗІЄЮ

ЛЕГЕНДАРНІ ГЕРОЇ НАРОДНИХ БИЛИН І БАЛАД

Літературна розминка. Які народні пісні ви знаєте? Про що в них ідеться?

Віддавна люди з повагою ставилися до своєї історії. Одним з найважливіших засобів збереження пам’яті про значущі події минулого, битви, подвиги героїв були епічні пісні.

Епічні пісні, створені талановитими співцями, виконували під акомпанемент давніх музичних інструментів. З плином часу їхні сюжети збагачувалися відомостями про пізніші історичні події, а поетична оповідь — новими побутовими подробицями й засобами художньої виразності. Унаслідок таких змін на основі однієї пісні виникали різні її варіанти, що поширювалися в тій чи тій місцевості. Упродовж багатьох століть епічні пісні були своєрідною історичною абеткою для народу, їх ушановували як пам’ятки героїчної минувшини рідної землі та свідчення великих звершень предків.

Самобутні епічні пісні складали в Київській Русі. їхня назва — билини — нині така звична, що здається, ніби вона виникла разом з тими піснями. Проте це не так.

У давнину пісенні оповіді про народних героїв Київської Русі називали «старинами» або «старинками», згодом — «богатирськими казками», і тільки від 40-х років XIX ст. за ними закріпилася назва «билини», яка означає «те, що було», «бувальщина», «розповідь».

Билини уславлювали воєнні та трудові подвиги знаменитих богатирів Київської Русі: Добрині Микитича, Минули Селяниновича, Святогора та інших. У цих образах відбилися уявлення наших пращурів про героя — захисника рідної землі, наділеного нездоланною силою та широтою душі, здатного гідно обстоювати ідеали добра і справедливості. Взірцем такої людини був, зокрема, Ілля Муромець — герой багатьох билин київського циклу. Крім богатирів, існували й інші билинні персонажі. Так, у Новгороді було складено цикл про надзвичайно талановитого гусляра1 Садка.

Яітгуатуро^навга довідка

Билина — давньоруська епічна пісня, що розповідає про героїчні звершення легендарних богатирів. Билині притаманні поєднання фантастичних та історичних елементів, а також урочисто-піднесений, спокійно-величний тон, визначений билинним віршем. Сюжет билини прикрашено традиційним фольклорним «орнаментом»: постійними епітетами (сонце красне, поле чисте, добрий молодець, вітри буйні), повторами окремих слів і зворотів.

Один з характерних прийомів билини — гіпербола. Це художній прийом, що ґрунтується на перебільшенні певних властивостей зображуваного героя, предмета чи явища.

консультація філолога

На позір билини схожі на міфічні й казкові сюжети про героїв, що борються із силами зла. Так само, як у міфах і народних казках, важливу роль у цих оповідях відіграють фантастичні елементи (описи неймовірних подвигів, величезних ворожих полчищ, дивовижних чудовиськ тощо). Однак, на відміну від міфів і казок, сюжети билин, як правило, мають певне історичне підґрунтя, як-от: воєнні походи, битви, зведення храмів тощо. Тому й змальовані в них події відбуваються не в міфічні «перші часи» і не в казковому «тридев’ятому царстві», а за конкретної історичної доби і в конкретній місцевості. Та й у фантастичних картинах героїчних битв нерідко простежується відлуння реальних історичних подій. Живий зв’язок з історією є першою характерною ознакою билин.

Друга визначальна ознака цих творів пов’язана з їхнім пісенним походженням. Билини складали билинним віршем, що надавав оповіді наспівності, урочистості, і зазвичай виконували під гуслі.

Сюжет билини зазвичай побудовано так само, як і в народних казках: стислий вступ — зачин, у якому зазначено час і місце подій; основна частина, що безпосередньо зображує подвиги богатирів; кінцівка, яка підсумовує оповідь. Така побудова разом з фольклорним «орнаментом» допомагала краще запам’ятати зміст билини. ^

ХрМентау ар?(іваріуса

Оповіді про те, як богатирі «одним духом» знищували численні ворожі війська або могутніх чудовиськ, нині видаються такими далекими від реальності, що сучасному читачеві важко повірити

в будь-який зв’язок між цими сюжетами та подіями давньої історії. Проте такий зв’язок існує. Недарма філологи називають билини алмазами історичної пам’яті. Щоправда, виявити історичну основу билини нелегко, адже для цього треба «очистити» її не лише від поетичної вигадки, а й від пізніших історичних нашарувань.

Так, у більшості билин богатирі (або, як їх ще називали, «храбри») служать київському князю Володимиру. У цій постаті, на думку вчених, поєднано образи двох князів, популярних на Русі, — Володимира Хрестителя та Володимира Мономаха. Або ж інший приклад. В одній з билин ідеться про те, як богатир Олешко Попович здолав велетенського змія Тугарина — надприродну летючу істоту в людській подобі. Дослідники вважають, що за билинним образом Тугарина Змієвича стояв половецький хан Тугоркан, який жив у XI ст. Цікаво, що історична особа, опоетизована в образі Олешка Поповича, реально існувала на півтора століття пізніше від зображених у билині подій. Тож напевне ратний подвиг здійснив якийсь інший чоловік. Його ім’я не збереглося, і народна пам’ять згодом приписала цей подвиг Олешку Поповичу. Порівнюючи історичні факти з їхньою поетичною обробкою в билинах, ми можемо належно оцінити багатство народної уяви. ^

З’явившись за часів Київської Русі, билини на багато століть пережили свою добу й залишили глибокий слід у культурі східнослов’янських народів. їхній вплив простежується, зокрема, в українських думах і героїчних піснях, а також у багатьох творах російських письменників, композиторів та художників.

За доби Середньовіччя в Західній Європі на основі народних пісень виникла балада, яка згодом поширилася у фольклорі різних народів.

Яітгратуро^навга довідка

Балада — невеликий за обсягом ліро-епічний твір на історично-героїчну, легендарну, фантастичну чи соціально-побутову тему з напруженим сюжетом і драматичною, часто несподіваною розв’язкою. Основну увагу в баладній оповіді зосереджено на зображенні захопливих подій та моральних питаннях. Для балади характерна виразна емоційна оцінка персонажів і подій; зазвичай у ній наявні розповідач, діалоги, повтори, зачин та кінцівка.

‘Консультація філолога

Жанр балади має цікаву історію. На думку вчених, він зародився в середньовічній Франції як різновид танцювальних пісень (сама його назва походить від північнофранцузького слова ballade, що означає «танцювальна народна пісня»), а із часом набув характеру суто поетичного твору.

Згодом балада поширилася на інші західноєвропейські країни. Приблизно в XV ст. вона потрапила до Англії та Шотландії. Однак там прижилася лише її назва: слово «балада» доклалося до місцевих народних пісень про легендарних персонажів. Так з’явився англо-шотландський різновид балади з її похмуро-таємничою атмосферою, трагічними життєвими історіями (про нерозділене кохання, зраду, криваву помсту тощо), гнітючими описами природи, яскравими героями, що повстали на боротьбу зі злом і нерідко зазнали в ній поразки.

Усе це надавало англо-шотландським баладам надзвичайної привабливості. Не дивно, що згодом вони здобули чимало прихильників по всій Західній Європі та стали джерелом натхнення для митців різних країн та епох. Яскраві приклади цього — легендарні історії про нещасного короля Ліра та шляхетного розбійника Робін Гуда, що лягли в основу багатьох відомих літературних та мистецьких творів.

Балади містять чимало вигадки, але мають і певне історичне підґрунтя. Навіть більше: вони відтворюють широку картину життя феодального суспільства, змальовуючи представників усіх його верств, від короля до жебрака. Наявність такого історичного тла надає баладам пізнавального значення. А втім, сталий інтерес до цих оповідей можна пояснити не лише їхньою пізнавальною, а й власне художньою цінністю. Напружений сюжет, емоційність, яскрава мова, виразність портретів і характерів героїв — усе це засвідчує високу художню якість балади.

Популярність фольклорних балад із часом зумовила бурхливий розвиток літературної, або авторської, балади. Найвизначнішими здобутками світового письменства стали баладні поезії Ф. Війона, Р. Бернса, Й. В. Ґете, Ф. Шиллера, Г. А. Бюрґера, В. Жуковського, О. Пушкіна, М. Лєрмонтова, А. Міцкевича, Р. Л. Стівенсона та інших відомих авторів. Цим творам, так само як і народним баладам, притаманне несподіване поєднання реального й фантазійного планів, що надає оповіді романтичного забарвлення. Однак існують важливі відмінності між фольклорним і літературним різновидами балади. Автори літературних балад не просто розповідали цікаві історії з опоетизованого минулого, а, заглиблюючись у внутрішній світ людини, порушували важливі суспільні, філософські та психологічні проблеми.

ОТеребіртг себе

1 Дайте визначення епічних пісень. Чому їх називають скарбницею

народної пам’яті?

2 Що таке билина? Назвіть знаменитих билинних героїв.

3 Які фольклорні елементи характерні для давніх оповідей про богатирів?

4 Розкрийте зміст поняття «гіпербола».

5 Визначте основні ознаки жанру балади. Назвіть баладних героїв. Схарактеризуйте англо-шотландські народні балади.

6 Чим літературна балада відрізняється від фольклорної?

7. Теми проектів. «Билинні богатирі»; «Герої билин у живописі»; «Робін

Гуд на кіноекрані».

«ДОБРИЙ МОЛОДЕЦЬ ІЛЛЯ МУРОМЕЦЬ»

Літературна розминка. Пригадайте античні міфи про подвиги героїв. Які чесноти втілено в цих персонажах?

У давнину билинних богатирів шанували як героїв, що подавали приклад самовідданого служіння батьківщині. З найбільшою любов’ю народ ставився до Іллі Муромця. Билини зображували його

«старшим» богатирем, який перевершував своїх побратимів і силою, і мудрістю. На думку деяких дослідників, таке ставлення пояснювалося походженням Іллі: на відміну від більшості билинних богатирів зі знатних багатих родів він був селянським сином, і це наближало його образ до простих слухачів. Глибоку симпатію до Іллі Муромця викликали і властиві йому душевні якості: моральна сила, почуття власної гідності й незалежність у взаєминах із князем Володимиром. Привабливих рис цьому персонажу додавала і його незвичайна біографія: тридцять років, згідно з билинами, Ілля, скутий невідомою недугою, «сиднем сидів» удома, доки не настав день, коли в ньому прокинулася могутня сила. Відтоді й почалася історія героїчних звершень богатиря.

Перед читанням. Читаючи билину, зверніть увагу на художні прийоми, знайомі вам за іншими фольклорними творами.

ПРО ІЛЛЮ МУРОМЦЯ ТА соловія1

Гей, у славному та у городі, у Муромлі,

Та у тому селі, та Карачаєві,

Гей, то не старий дуб к землі нагинається,

Ой то добрий молодець Ілля Муромець Батьку-матері уклоняється:

«Благослови, батьку та матір рідна,

У славний город Київ з’їздити,

Сонечку стольнокиївському Князю Володимиру служити,

Віри християнської та боронити!»

Сам на доброго коня сідав,

У чисте поле виїжджав,

Озера-річки перепливав,

Ліс ламав,

Під город, під Чернігів під’їжджав.

Під городом, під Черніговом,

Не ворон чорний небо укриває,

Не туман налягає,

Стоїть сила-силенная,

Днем від куряви сонця красного, Ніччю місяця ясного Не видати.

Стоять три царевичі,

Мурзи1 погані, татарове2, —

З коршем3 сили до сорока тисяч, Хочуть город Чернігів узяти,

Всіх упень рубати,

Церкви Божії скидом пускати.

Тоді ж то старий козак Ілля Муромець добре дбав,

Меча в руки брав,

Почав він гуляти,

Поганих мурзів-татарів наїжджати: Куди їде —

Туди вулиця,

Куди верне —

Туди провулок.

Не стільки сам бив,

Скільки конем топтав,

Ні один мурза, ні татарин Не міг втекти і спастися.

Трьох царевичів живими впіймав,

Словами промовляв:

«Ей ви, царевичі та царенята,

Чи мені вас у полон брати,

Чи мені вам буйні голови з пліч зняти?

А то краще їдьте в свої царства Та по всьому світу розкажіть,

Що свята Русь не пуста стоїть,

Що святу Русь могутні богатирі бережуть». Тут відкриваються ворота У Чернігів-город,

Виходять чернігівці,

Низько вклоняються,

До козака Іллі Муромця Словами промовляють:

«Живи-то у нашому городі Чернігові воєводою4,

Суди суди всі по-правильному,

Всі тобі повинуватись будемо».

Старий козак такеє промовляє:

«Не хочу я жить у вас воєводою,

Покажіть мені пряму дорогу

Ілюстрація С. Гільова

У славний стольний Київ-город».

Тоді ж то чернігівці словами промовляють: «Ой тото пряма дорога у славен город Київ Заросла лісами Бринськими1,

Уже тридцять літ простою дорогою В Київ не їжджено.

Сидить Соловій-розбійник На семи дубах,

На миль2 тридцять Ні кінному, ні пішому Пропуску немає.

Як засвистить Соловій по-солов’їному,

Як закричить він по-звіриному,

Як зашипить по-зміїному,

Так усі трави-мурави в’януть,

Усі квіти обсипаються,

А хто близько з людей,

Так всі мертві лежать.

Простою дорогою — п’ятсот верств3,

А дальшою дорогою — ціла тисяча». Поклонивсь їм Ілля Муромець Та поїхав лісами Бринськими,

Простою дорогою в славний город Київ. Одною рукою коня тримав,

Другою рукою дуба рве.

Дуби рве самі коренистії Та мости мостить,

Шлях укладає, та все прямоїжджий.

Як під’їхав він до річки До Самородный,

Як побачив його Соловій-розбійник,

Як засвище він по-солов’їному,

Як закричить по-звіриному,

Як зашипить по-зміїному —

Всі трави-мурави в’януть,

Усі квіти обсипаються.

Там під муром тим Ілля Муромець зітхає, До коня мовляє:

«Невже ж ти, коню мій богатирський,

По темних лісах зо мною не з’їжджав, Пташиного посвисту не чував?»

Бере ярий лук1,

Бере стрілу калену,

Натягнув тятиву шовкову,

Сам до стріли словами промовляє:

«Лети, моя стріло калена,

Вище лісу стоящого,

Нижче облака ходящого,

Та попади, стріло, Соловію в праве око!» Як вилетіла стріла вище лісу стоящого, Нижче облака ходящого,

А попала Соловію в праве око,

А вилетіла стріла лівим вухом.

Упав Соловій Зо семи дубів,

Та Ілля Муромець того придбав,

Соловія стрімко в кайдани кував,

А до булатного стременя в’язав,

Сам простою дорогою У город Київ вирушав.

Гей, як приїхав Ілля Муромець у город, у Київ, Приїхав до сонечка-князя у широкий двір, Ставив коня серед двору княжого, Соловію-розбійнику наказував:

«Гляди ж, Соловію, не відступай від доброго коня,

Бережи ти коня мого богатирського,

Від мене тобі, знай, нікуди не втекти».

А сам доброму коню наказував:

«Гей, ти, мій добрий коню богатирський, Бережи проклятого Соловія,

Щоб він не відв’язався від стременя булатного мого».

Сам ввійшов він у палати княжії,

Хрест-то він клав по-писаному,

Поклін-то вів по-ученому,

Вклонявся на чотири сторони Сонечку-князю з княжною Апраксією.

Говорить Володимир, князь стольнокиївський:

«Звідкіля ти, славний молодче,

З якої землі, якої матері,

Якого роду-племені єси?»

Промовить Ілля: «Єсть я із города, із Муромля,

Із села із Карачаєва,

Ілля Муромець та і син Іванович,

А приїхав я у стольний город Київ Послужити більше, князю мій, вірою-правдою,

Оборонять Русь святую,

Віру християнськую православную».

Говорить тут князь Володимир стольнокиївський:

«А якою, добрий молодче, дорогою ти їхав В стольний город Київ,

Прямоїжджою чи окружною?»

Промовить Ілля Муромець такії слова:

«Сьогодні рано з рідним батьком і ненькою прощавсь,

На полудник хотілось мені у тебе правувати,

А прилучилось мені три причини:

Що перша причина — Чернігів-город від облоги виручати, Що друга причина — на п’ятнадцять верст Мости через річку Самородину мостити,

А що вже третя причина — Соловія-розбійника З сімох дубів збивати,

У город Київ проводжати,

Тобі, князю, гостинця дарувати.

Так уже прямою дорогою Приїхав я із города Муромля У славний город Київ, князю».

Так тут князь Володимир стольнокиївський Зі своїми князями та боярами;

Виходили вони на широкий двір Подивитися на Соловія-розбійника.

Говорить Володимир-князь:

«Ой ти, Соловію-розбійнику,

Засвищи ти по-солов’їному,

Закричи ти по-звіриному,

Засичи ти по-зміїному».

Говорить йому Соловій-розбійник:

«Ой князю Володимир стольнокиївський,

Не твій я слуга,

Не у тебе і хліб їв Та зелен-вино пив,

А Іллі мені розказувать».

Так тут промовив Ілля Муромець:

«Засвищи, Соловію, напівсвисту,

Закричи ти та напівкрику,

Зашипи ти та напівшипу!»

Говорить Соловій-розбійник: «Запечатались мої кроваві рани, Налийте мені чару вина зеленого!»

Так тут налили чару зелен-вина На півтора відра,

Випив Соловій чару зелен-вина —

Як засвище Соловій на цілий свист,

Як закричить він на повен крик,

Як зашипить він на повен шип,

Всі трави-мурави зов’яли,

Листя з дерев посипалось,

А в князя з теремів високих криші зривало,

Всі хрустальнії скельця повипадали,

По всьому городу, по Києву

Всі бременніґ кобили ожеребились,

Всі гості на княжому дворі,

Всі бояри та воєводи На землі, як снопи, лежать.

Сам князь Володимир стольнокиївський По двору кругом біжить,

Куньовою2 шубою вкривається.

Каже Ілля Муромець:

«Чого ж ти, Соловію-розбійнику,

Мого наказу не послухав,

Я ж велів тобі свистіти напівсвисту І кричати напівкрику,

Шипіти напівшипу».

Говорить йому Соловій-розбійник:

«Уже, либонь, прочував я свій кінець І

І тому посвиснув на повний свист, Крикнув на повний крик Та зашипів на повний шип».

Тут старий козак Ілля Муромець Брав Соловія за білі руки,

Повів його на поле КуликовеТа відрубав йому Буйну голову.

Так з тої пори не стало Соловія-розбійника на святій Русі. Тут-то славному козаку Іллі Муромцю Славу співають По всім землям,

По всім ордам Однині і довіка,

А вам на многі літа!

1. Підготуйте переказ билини за поданими запитаннями.

А Як Ілля збирався в дорогу?

Б Який подвиг богатир здійснив під Черніговом? Які художні засоби увиразнюють силу ворожого війська, міць героя?

В Як Ілля дізнався про Соловія-розбійника? Чому він не дослухався до поради обминути потвору й вирушив до Києва прямим шляхом? Які риси характеру богатиря виявилися в цьому епізоді?

Г Які деталі свідчать про те, що Соловій був надзвичайно сильним? Наведіть відповідні цитати.

Ґ Як богатиреві вдалося здолати Соловія? Чому Ілля відмовився взяти викуп за розбійника?

Д Як Іллю прийняли при дворі князя Володимира? Чи повірив князь розповіді богатиря? Обґрунтуйте відповідь цитатами з твору.

2 Які чесноти народного героя втілено в образі Іллі Муромця? Проілюструйте відповідь рядками билини.

З, Що (кого) уособлено в образі Соловія-розбійника?

4 У якому епізоді билини силу Іллі Муромця протиставлено владі князя Володимира? Яку думку утверджено через це протиставлення?

5 Знайдіть у тексті билини гіперболи. Що вони увиразнюють?

6 Накресліть таблицю в зошиті та заповніть її прикладами з билини:

і Які традиції та звичаї Київської Русі відобразилися в билині «Про Іллю Муромця та Соловія»? і Підготуйтеся до виразного читання билини.

9. Творча лабораторія. Яким ви уявляєте Соловія-розбійника? Хто він: людина чи фантастична істота? Створіть його словесний портрет. Філологічний майстер-клас. З пам’яті відновіть пропущені постійні епітети, які вжито в билині «Про Іллю Муромця та Соловія»: ... молодець; ... поле; сила ... ; ворон ... ; сонце ... ; місяць ... ; ... голови; ... Русь; вино ... .

10. Тема проекту. «Ілля Муромець — герой народних билин і літературних творів».

ЛІТЕРАТУРНИЙ НАВІГАТОР

Книжка за книжкою

Билина «Садко». Захопливі пригоди відбувалися з героєм новгородських билин Садком — бідним гуслярем, що заробляв на життя, звеселяючи людей на бенкетах. Якось, коли запрошень на свята не було, юнак сидів на березі Ільмень-озера й грав сам для себе. Несподівано на поверхні води з’явився морський цар і, сказавши, що Садко вельми потішив його своєю майстерністю, запропонував чарівну допомогу. Відтак життя гусляра змінилося...

Запитання для самостійного опрацювання твору

1. Якими рисами характеру наділено Садка?

2. Як поводиться гусляр у підводному царстві?

3. У чому виявилася сила мистецтва Садка?

4. Чим Садко відрізняється від богатиря-захисника Іллі Муромця?

БАЛАДА ПРО РОЗБИТЕ БАТЬКІВСЬКЕ СЕРЦЕ

Літературна розминка. Як у народних казках зображено сімейні стосунки? Наведіть відповідні приклади.

Сумна історія короля Ліра належить до найдавніших англійських сюжетів. Розповідь про необачливого батька, який, несправедливо розділивши майно між своїми дітьми, залишився жебраком, передавалася з покоління в покоління спочатку в баладах, а потім — і в писемних джерелах. Згодом вона потрапила на очі видатному англійському драматургу В. Шекспіру. На основі цього сюжету митець створив геніальну трагедію. Відтак король Лір посів гідне місце в галереї «вічних образів» світової культури й став загальнолюдським символом трагічної батьківської любові.

Яітгратууо^на&га довідка

Символ — художній образ, якому притаманні інакомовна багатозначність і глибина узагальнення. Символ не підлягає однозначному тлумаченню і розкриває свої значення поступово — у порівнянні з іншими образами твору та на тлі розвитку його сюжету. Водночас змістове багатство символу залишається невичерпним. У літературному творі символом може бути герой, картина природи, предмет і навіть художня деталь.

Перед читанням. Читаючи баладу, зверніть увагу на те, як за сюжетом змінюється образ короля Ліра та його становище.

КОРОЛЬ ЛІР І його дочки

У Англії колись був король Лір І панував собі на честь і славу, Мав повагу він, і в сусідів мир,

І забезпечену державу.

Між іншими достатками його Були також три доні гожі, Прегарні й свіжі, що перевищали Красою три червоні рожі.

Та королю подобалось старому Раз їм питання предложити: «Котра з дочок моїх найбільш Мене потрафить ублажити, Потіха старості моєї — ви,

Тож по черзі хай кожна скаже, Яку найбільшую любов мені Вона ділами своїми докаже».

Реґана, з них найстаршая, рекла: «Мій отче, як мені вас не любити? Якби яка пригода надійшла,

Готова я за вас і кров пролити.

А хоч і серце би моє криваве На штуки посікти хотіли,

Воліла б я, ніж мала допустить, Аби яку ви прикрість потерпіли».

«І я, — сказала другая на те, — Волю хоч би найтяжче бідувати, Прийняти муки і ганьбу, ніж би ви Біди якої мали зазнавати.

Я день і ніч готова вам служить, Стать вам найменшою слугою,

Щоб віку свого ви могли дожить У радощах та супокою».

«Тепер мені, — король старий сказав, — Яснішою будучність стала.

Та ще ти, наймолодшая моя,

Свойого слова не сказала». —

«Я рада, — мовила Корделія, —

Свій довг дитячий все сповняти,

Послушна бути вам у всім,

А більше не в силі я нічого вам сказати».

«Так ти, — рік він, — не можеш більш нічого Дать, ніж повинність повелить дитяча?

То видно, що твоя любов до мене Не так-то вірна та гаряча.

То ж будь прогнана з мого двору!

Не хочу знать нелюбої дитини.

З мойого царства не дістанеш ти По моїй смерті ні частини.

Лиш твоїм сестрам, що за мене раді Хоч голови свої покласти,

Розділю я свою державу й дам Обом по рівній части.

Дарую їм предківськую корону І власть, і королівськую подобу,

Аби мене в любві своїй за те Пропильнували аж до гробу».

Отак дві старші сестри підійшли Старого короля облесними словами,

Найменшу ж через королівський гнів Сей час з двора протурено за брами.

Мов сирота, пішла Корделія,

Блукаючи від міста до села,

Ні в Англії в селі, ні в місті жаднім Собі притулку не знайшла.

Аж як до Франції дісталася, Скінчилася її недоля;

На кращім ґрунті запишалася,

Мов гарний цвіт з чужого поля. Король французький як пізнав її, Не дбаючи на гнів вітця старого,

За королеву взяв її до себе На радість королівства свого.

В дочки найстаршої живе Старий король тим часом;

Що зразу там було мов медове,

Та незадовго стало квасом.

Регана при своїм дворі його Держати з невеликим почтом мала, Та почет той у скорому часі Увесь від нього відібрала.

Що двадцять мали перед ним І день, і ніч стояти до послуги,

Се видалось їй на десять без натуги,

А з десятьох лишила тільки трьох,

Та й того стало їй замного.

Забрала двох, лишивши лиш один,

А далі відняла й того одного.

«Чи се ж така твоя заплата За те, що царство все своє Я вам віддав? Тепер донька для тата Й малої дрібки того не дає!

0 ні! Ще до своєї Ґонореллі,

Сестри твоєї меншої піду.

Вона не буде так, як ти, лукава

1 зглянеться на батькову біду».

Поїхав чвалом він у двір її Та пожалівся на свою пригоду.

«Так вам і слід! — почув від лютої змії, — Сестра вам жодну не вчинила шкоду.

У мене захисту для вас нема,

Хіба що з слугами на кухні жити Захочете та теє їсти й пити,

Що не доїм та не доп’ю сама».

Почувши се, король заплакав гірко,

Бо голод докучав йому і спрага:

«О най же світ увесь почує, до чого Веде батьківська нерозвага!

Та верну до Реґани я ще раз,

Ачей вона людськеє має серце,

Раз відпихнувши, схаменеться вчас І приязніш прийме мене, як перше».

Та як лише прибув, вона веліла З двора свойого геть його прогнати І мовила: «Не ліпший буде він тепер, Коли вперед не вмів себе тут шанувати».

До Ґонореллі знов вернув король, Згодився з слугами на кухні жити І їсти все, що подадуть йому,

Аби лиш вік свій продовжити!

Та надаремно й того він благав,

Чого і жебракам ніхто не відмовляє:

«Не хтів за першим разом те принять, Тепер і доступу до мене вже немає!»

Так обі донечки по двічі

Його відправили без жодного пардону;

Жебрацький кий узяв у руки той,

Що королівськую носив корону.

Тоді про наймолодшої дочки Слова згадав і заповіт гарячий:

Завсіди буть послушною йому І сповняти вірно довг дитячий.

Та він не важився тікать до неї,

Бо королівства мучило похмілля,

Ш,о він ганебно так прогнав її, —

Й перемогло його, нарешті, божевілля.

На голові сніжне волосся рвав,

І в груди бивсь, і дер лице до крові,

І на дочок він помсту визирав За брак у них дитячої любові.

Долинам, горам, рікам виливав Палкії про невдячність їх промови,

Аж ріки, гори та твердії скали З ним разом, бачилось, ридали і зітхали.

Нарешті хворого в тяжкій знесилі Його до Франції прихильні завезли Й тут у Корделії та короля І захист, і підмогу ще знайшли.

Дочка, як лиш про горе батька вчула, Сей час йому з підмогою прийшла,

Свою зневагу давнюю забула,

Йому потіху й радість принесла.

На Атаніппа королівський двір Його ввела рицарськая дружина,

А перед короля за руку привела Його найменша, вірная дитина.

І ласкаво прийняв його король,

Велів кликнуть по краю всіх охочих,

Хто для відзискання держави Лірові Підняться хоче до помочі.

В товаристві Корделії вернув Король до Англії з дочками воювати І вспів собі в невдовгім часі їх із престолів та столиць прогнати. І Лір прийняв на старості своїй Знов королівськую корону,

Та в одній битві замордовано Корделію, його потіху й оборону.

Та скоро про ту передчасну смерть Корделії до нього вість прийшла, Що в нерозважнім запалі за нього Сама у бій пішла,

Впав непритомний і оглушений На її груди білі І вмер з тяжким зітханням Тої самої хвилі.

Вельможі краю серед жалощів На тіла обоїх гляділи І обох сестер одноголосно На кару смерті засудили.

Хто там запанував по них,

У хроніці читайте,

А повість про дитячую невдячність Собі запам’ятайте! 1 2 3 * 5

Переклад І. Франка

1 У чому полягає трагедія короля Ліра? Кому з персонажів прочитаної балади ви найбільше співчуваєте? Чому?

2 Як Реґані та Ґонореллі вдалося переконати батька у своїй любові до нього? Обґрунтуйте відповідь цитатами з твору.

3 Чому Корделія відмовилася змагатися із сестрами за прихильність батька?

А Як жилося Ліру в Реґани та Ґонореллі? Наведіть приклади з твору. Чим ви пояснюєте зміну в ставленні старших дочок до батька?

5 Знайдіть у баладі зображення страждань короля. Які подробиці увиразнюють силу його горя?

і Як Корделія довела свою відданість батькові?

7. Подискутуймо У чому ви вбачаєте найбільшу помилку короля Ліра? Яка риса характеру героя призвела до неї: довірливість, марнославство, жага справедливості, батьківська турботливість? Чи можна стверджувати, що балада закінчується перемогою справедливості? Доведіть свою думку, f Визначте в баладі про короля Ліра зачин, кінцівку та повтори.

\ Зауважте, що І. Франко переклав баладу, яку ви прочитали, з німецької мови. До якого типу перекладів належить його версія (до прямих чи непрямих)?

10. Дайте визначення символу. Якого символічного значення набуває постать короля Ліра в баладі?

11. Тема проекту «Історія короля Ліра на театральних сценах та в кінематографі».

ШЛЯХЕТНИЙ РОЗБІЙНИК РОБІН ГУД

Літературна розминка. Що ви знаєте про Робін Гуда? Чому його називають шляхетним розбійником?

Хто не чув про легендарного захисника знедолених Робін Гуда? Хто не захоплювався його стрілецькою майстерністю, готовністю будь-якої миті прийти на допомогу, винахідливістю, умінням докинути під час сутички влучне слівце, щоб підбадьорити побратимів або висміяти ворогів?

Чи існував Робін Гуд насправді, достеменно не знає ніхто, хоча відповідь на це запитання історики шукають протягом кількох століть. Відомості, що збереглися до нашого часу, досить суперечливі. Важко, наприклад, установити, коли жив Робін Гуд: у XII ст. чи на межі XIII—XIV ст.; ким він був за походженням: селянином чи дворянином тощо. Пояснити таку плутанину просто: балади про шляхетного розбійника почали записувати лише в XV ст., коли після зображених у них подій збігло чимало часу.

І все ж таки Робін Гуд існував. Ніхто не може впевнено стверджувати, що жив він саме в Шервудському лісі, та у свідомості простих англійців він був реальною людиною. Принижені, ошукані феодалами й королівськими чиновниками селяни втілили в образі Робін Гуда свої мрії про соціальну справедливість і надії на визволення.

Наприкінці XI ст. король Вільгельм Завойовник наказав здійснити перепис усього населення, земель і міст Англії. У народі цей захід дістав назву «Страшний суд», адже більшість селян, що потрапили до загального переліку, перетворилися на кріпаків (віланів). Сумний парадокс1 історії: люди, які своєю працею примножували багатство королівства, утратили всі права та свободи. Так, згідно з «лісовими законами», що почали діяти в XI ст., дичина в лісах визнавалася власністю короля чи феодалів, а тому полювати на неї простолюду заборонялося під страхом смерті. І це — лише один із численних прикладів кричущої несправедливості.

Можливості поскаржитися на свавілля сеньйорів кріпаки фактично не мали, оскільки найвищими суддями в усіх життєвих питаннях були їхні-таки хазяї-феодали. Суди, в’язниці й шибениці примусили селян мовчати, приховуючи гнів та образу. Однак за завісою мовчання зростала надія на те, що колись бездушних багатіїв буде покарано за зло, яке вони заподіяли. Такими сподіваннями й живилися розповіді про народного заступника — доброго, шляхетного, щедрого і справедливого Робін Гуда.

А втім, ці розповіді мали й реальну історичну основу. У середньовічній Англії справді було чимало людей, які, протестуючи проти насильства, змушені були стати на шлях розбою. Ображені феодальним судом, оголо-

шені владою «поза законом», вони тікали в ліси й гори, де могли жити вільно. Чи можливо, що серед них був Робін Гуд? Авжеж. Однак у такому разі баладний образ шляхетного розбійника не художній «двійник» якоїсь однієї людини, а збірний образ багатьох борців за права народу.

(За Н. Басовською) ^

Перед читанням. Під час читання зверніть увагу на деталі, які надають оповіді про Робін Гуда історичної достовірності.

ЯК РОБІН ГУД СТАВ РОЗБІЙНИКОМ

(Скорочено)

Було це давно, ще за Генріха II, який після запеклої боротьби зі своїми братами зійшов на престол Англії. У ті часи північ країни покривали великі заповідні ліси, у яких полювати міг тільки король, а всім іншим під страхом смерті заборонялося вбити бодай хоч єдиного оленя. Ці ліси охороняли королівські лісники, і головний лісничий у кожному лісі мав таку саму владу, як шериф1 в оточеному мурами місті чи навіть єпископ у своєму абатстві.

Найбільші королівські заповідники — Шервудський та Бернесдейль-ський ліси — прилягали до двох міст — Шервуда та Бернесдейля. Протягом кількох років головним лісничим там був один чоловік, на ймення Г’ю Фітзу. Він мав тиху, лагідну дружину й маленького сина Роберта. Хлопчик, як свідчить запис в актовій книзі, народився 1160 року в місті «Локслі — через те його часто й називали Локслі або Роб з Локслі. Миловидий, з пружним і дебелим тільцем, Роб, як тільки міцно зіп’явся на ноги, одразу й понад усе вподобав блукати з батьком по лісі. А коли змужніла його рука, він навчився спритно натягувати лук і пускати несхибну стрілу. Довгими зимовими вечорами найбільшою радістю для Роба було слухати батькові розповіді про хороброго Зеленого Віллі-розбійника. Цей Віллі зовсім не боявся королівських лісників і багато літ розгулював по заповідниках, стріляючи оленів та бенкетуючи зі своїми друзями.

Дивлячись, як світиться обличчя сина, коли він слухає розповіді про розгульне лісове життя розбійників, любляча мати тільки зітхала. Вона походила з благородної родини й мріяла побачити Роба знаменитістю при дворі короля або в абатстві. Вона вчила його читати й писати, прищеплювала йому гарні манери, учила бути правдивим і чесним як перед сановитими лордами, так і перед простими селянами. Та хоч як були приємні хлопчикові материні уроки, проте він почував

себе набагато щасливішим, коли з луком у руках вільно блукав лісовими нетрями, прислухаючись до таємничої мови дерев.

У ті радісні й безтурботні дні в Роба було двоє друзів: Віллі Ґеймвелл, син батькового брата, який жив у Ґеймвелл Лоджі біля Ноттінгема, і Маріан Фітцволтер, єдина дочка графа Гантінґдона. (...)

Однак дитинство минуло. У родині Роба сталося нещастя. За підступним наклепом ворогів лісничого Фітзу було знято з посади й заарештовано. Не витримавши потрясіння, батьки Роба померли. Два роки осиротілий хлопець виховувався в сім’ї далекого родича, сумуючи за колишнім життям у лісі.

Одного ранку дядько-сквайр1 розповів Робу, що в Ноттінгемі шериф оголосив змагання лучників. Найкращі з учасників мали стати королівськими лісничими, а на головного переможця чекала золота стріла. Юнак дуже зрадів цій новині й за кілька днів вирушив до Ноттінгема. Шлях туди пролягав через Шервудський ліс. ^5

Продираючись крізь хащі Шервудського лісу й насвистуючи грайливу мелодію, він раптом наскочив на компанію лісників, що влаштували бучний бенкет під розлогими шатами столітнього дуба. Перед ними лежав величезний пиріг з м’ясом, і вони його пожадливо їли, запиваючи кожний кусень густим чорним пивом.

Роб тільки глянув на ватажка лісників і миттю зрозумів, що перед ним — ворог. Це був той самий чоловік, який незаконно посів батькове місце головного лісничого й безжально вигнав їхню сім’ю на сніг. Однак Роб не сказав йому жодного слова й мирно пішов би далі, коли б ватажок лісників, промивши горлянку неймовірно великим ковтком пива, не загорлав у його бік:

— Слово честі, оте хлоп’я вважає себе стрільцем! Куди поспішаєш, парубче, зі своїм іграшковим луком та стрілами? їй-бо, він чалапає в Нот-тінгем на змагання!

Лісники зустріли ці дотепи громом образливого реготу. Роб скипів. Він справді вважав себе добрим лучником і тому гнівно гукнув у відповідь:

— Мій лук не гірший від вашого, а стріли мої летять далеко і влучно — отже, не вам мене вчити!

Почувши такі слова, лісники знов гучно зареготали, а ватажок погрозливо звів брови й сказав:

— Ну що ж, покажи нам свій хист. Якщо влучиш у ціль — двадцять срібних монет від мене, а як не влучиш — прочухан.

— Де ваша ціль? — з гарячковим запалом вигукнув Роб. — Кладу свою голову проти ваших грошей, якщо я схиблю.

— Гаразд, нехай буде по-твоєму, — сердито відповів лісничий, — за хвастощі накладеш головою, якщо не влучиш у мою ціль.

Тієї миті з лісової гущавини, поскубуючи траву, вийшов табун оленів. До них було не менше як сто кроків. Це були королівські олені, але на такій відстані їм, здавалося, ніщо не могло загрожувати. Головний лісничий показав пальцем у бік тварин.

1 С к в а й р — скорочена форма англійського дворянського титулу есквайр.

— Якщо твоя хирлява рука пошле стрілу хоча б на пів відстані до них, я буду з тобою закладатися.

— Годі! — вигукнув Роб. — Кладу свою голову проти двадцяти пенні, що отой ваш красень ватажок робить зараз останній свій подих!

Нічого більше не кажучи, він помацав тятиву; наклав стрілу й відтягнув праву руку до скроні. Мить — і співуча стріла променем сяйнула через широку галявину. Ще мить — і олень-ватажок високо підскочив на місці, а потім, як підтятий, упав додолу.

Лісники від подиву тільки зойкнули, а тоді сердито почали репетувати. Найбільше лютував той, що сам же таки запропонував битися об заклад.

— Ти знаєш, дурна твоя голово, що ти накоїв? — кричав головний лісничий. — Ти вбив королівського оленя! За такі витівки наш король Генріх карає смертю. Ні слова про гроші! Мерщій забирайся геть, і щоб мої очі більше тебе не бачили!

Хвиля обурення піднеслась у грудях Роберта, і він не стримався.

— Я йду, бо твоя пика вже намуляла мені очі, любий лісничий. На тобі недоноски мого батька! — вигукнув він і, відвернувшись, пішов своєю дорогою.

Лісничий сприйняв ці слова як погрозу. Налившись кров’ю від люті, він схопив свій лук і без попередження вистрілив у спину Робові. На щастя хлопця, в останній момент лісничий, наступивши на суху гілку, хитнувся: стріла просвистіла в Робіна біля самісінького вуха й лише вирвала кілька волосинок на голові.

Роб затремтів від гніву і рвучко обернувся до ворога, який стояв кроків за сорок від нього.

— Ха! — вигукнув він. — Хвастати майстер, а стріляти не вмієш! Ось тобі з мого іграшкового лука!

У повітря шугнула стріла. Головний лісничий зойкнув і впав долілиць. З лютими криками лісники стовпилися навколо свого начальника, але побачили, що допомога йому вже не потрібна.

Так помстився Роб за смерть батька, хоч тепер сам опинився поза законом.

Поки лісники ще не отямилися, він кинувся тікати й біг усе далі й далі в зелену гущавину лісу. Дерева, розгойдуючись проти вітру, гостинно розкривали перед ним обійми гілок, ніби вітали з поверненням додому. (...)

Надвечір Роб дістався хатини, у якій жила бідна вдова. Дізнавшись, що сталося з юнаком, добра жінка порадила йому шукати в лісі ватагу хоробрих лучників. До них пристали й сини старенької, оголошені розбійниками за те, що вполювали королівського оленя.

Роб вирішив приєднатися до лісової братії і того ж вечора познайомився з удовиченками. Упевнившись, що юнак має шляхетні наміри, чоловіки взяли з нього присягу на вірність і розповіли, де їхня схованка. Вони повідомили також, що лісовий загін ще не обрав собі ватажка й стати ним має переможець турніру в Ноттінгемі.

Ця розмова ще більше розпалила Робове бажання взяти участь у змаганні. Однак діставшись міста, юнак дізнався, що після сутички з лісничим його розшукують як особу, оголошену поза законом. Тому, хто впіймає Роба, було обіцяно щедру грошову винагороду. Становище юнака було вкрай небезпечним, але він не злякався і не розгубився, f5

Великі змагання почалися після полудня. Двадцять лучників вийшли на поле для турнірів і приготувалися до боротьби за золоту стрілу. Серед них впадав в око жалюгідний на вигляд жебрак, одягнений у строкате лахміття, із засмаглими до чорного й подряпаними обличчям та руками.

Копицю рудуватого волосся прикривав каптур, дуже схожий на ті, які носять монахи. Жебрак повільно прокульгав за стрільцями й неквапливо зайняв місце в їхньому ряду. З натовпу почулися глузливі вигуки. Та, оскільки за умовами змагання в них міг узяти участь кожен, ніхто не вимагав, щоб жебрака прогнали.

Пліч-о-пліч з Робом — бо це, безумовно, був він — стояв мускулястий смагляволиций парубійко із зеленою пов’язкою на лівому оці. З нього теж реготали, але він не звертав на те жодної уваги й мовчки випробовував свій лук вправними, звичними до стрілецької зброї руками.

Трибуни для глядачів, що величезною підковою оточували стрільбище, були переповнені. Там зібралася дрібна шляхта й поспільство з навколишніх сіл та містечок. Усі нетерпляче чекали початку змагань.

У центральній ложі сидів кістлявий бундючний шериф, його обвішана коштовностями дружина й дочка, яка всім своїм виглядом показувала, що вона сподівається одержати золоту стрілу з рук переможця і в такий спосіб стати королевою дня.

Сусідню з ними ложу займав товстенний єпископ Герфорда, а в ложі з другого боку сиділа дівчина, чиє темне волосся, карі очі й витончені риси обличчя примусили серце Роба радісно стрепенутися. То була Маріан! Вона приїхала погостювати з Лондона від двору королеви й тепер сором’язливо горнулася до свого батька, графа Гантінґдона.

Якщо й раніше Роб поклав собі будь-що завоювати золоту стрілу, то тепер, коли він побачив миле обличчя Маріан, це рішення зміцнилося в сотні разів. (...)

Проспівали сурми, і натовп завмер. Герольди1 ще раз оголосили умови змагання. У ньому могли взяти участь усі охочі. Першу ціль буде поставлено за тридцять елів2. Ті, що влучать у яблучко, стрілятимуть у другу ціль,

пересунуту на десять елів далі. Третю ціль поставлять ще далі, і так аж поки визначиться остаточний переможець. Переможець одержує золоту стрілу й посаду королівського лісничого. Він також завойовує право обрати королеву дня. (...)

Ціль стояла не дуже далеко, і двадцять стрільців з двадцяти влучили в самісіньке яблучко.

Роб стріляв шостий. Чоловік із зеленою пов’язкою на оці зустрів його постріл схвальним бурмотінням. Сам він пустив свою стрілу недбало, але також влучив у середину, де був кружечок, не більший за бичаче око. Натовп шаленим ревом і вигуками «ура» вітав переможців першого туру змагання. Знову заспівали сурми, і другу ціль було поставлено вже за сорок елів.

Перші три лучники й цього разу поклали стріли у внутрішнє коло. Це були загальні улюбленці публіки, і їх нагородили гучними

оплесками, гадаючи, що саме вони вийдуть переможцями. Однак глядачі перешіптувалися, що кожен з них має свого покровителя в особі присутніх тут трьох високоповажних людей.

Четвертий і п’ятий лучники ледве зачепили краєчок кола. Роб спокійно пустив свою стрілу, і вона впевнено лягла в блискучу цяточку.

— Жебрак! Дивіться, що робить жебрак! — шаленів розпалений натовп. — Знову йому пощастило!

І справді, стріла Роба стриміла набагато ближче до середини, ніж будь-чия інша. Влучніше за нього вистрілив тільки «Одноокий», як охрестив натовп парубійка з перев’язаним оком. На його постріл глядачі відповіли одностайним ревом. Таку стрільбу можна було побачити в Нот-тінгемі не кожного дня.

Решта лучників або розгубилися, бачачи влучні постріли тих, хто стріляв попереду, або ж просто не змогли витримати темпу змагання. Вони один по одному схибили й з похнюпленими головами відійшли.

Тим часом сурми сповістили про початок третього туру — ціль установили на відстані п’ятдесяти елів. (...)

Лучники знову приготувались до стрільби. Відчувалося, що вони трохи нервують. Третя ціль здавалася меншою, ніж саме яблучко першої. Стріли перших трьох претендентів на приз ледь зачепили краєчок внутрішнього кола.

Роб занепокоєно став на лінію стрільби. А непокоїтися було чого. Саме в цей час набігло кілька хмарок, затьмаривши ціль, і повіяв різкий боковий вітерець. На мить юнак звернув свій погляд на ложу, де сиділа темноока дівчина. Серце його радісно тьохнуло. Маріан помітила цей погляд і заспокійливо усміхнулася! Роб одразу відчув, що вона впізнала його, незважаючи на чудне вбрання, і всією душею бажала йому не зганьбити славу старого Шервудського лісу. Роб упевненою рукою натягнув лук і, вибравши мить між поривами вітру, пустив стрілу. Вона співуче пролетіла через поле і вп’ялася в самісіньку середину цілі.

— Жебрак! Жебрак! Ура йому, ура! — заволав збуджений натовп, змінивши свої глузування на цілковиту прихильність до Роба. — Ну що, поб’єш його, Одноокий?

Парубійко із зеленою пов’язкою на оці зневажливо посміхнувся і став до бою. Невимушеним граціозним рухом він натягнув лук і, ніби й не дивлячись на ціль, пустив крилату стрілу. Вона зі свистом шугнула до цілі; сотні застиглих очей проводжали її в польоті. І знову дикий рев натовпу розітнув напружену тишу. Стріла Одноокого лише трішечки не влучила в середину, але обідрала пір’я на стрілі Роба. Придивившись до цілі й зрозумівши свою помилку, невідомий лучник здивовано знизав плечима. Він не врахував перемінних подувів вітру, і стрілу занесло трохи вбік. Та, незважаючи на свою поразку, він перший поздоровив Роба з перемогою.

— Сподіваюся, ми ще колись позмагаємося, — сказав він. — А по правді, мені зовсім не потрібна ота золота цяцька; я просто хотів допекти ненависному шерифу. Що ж, тепер коронуй обраницю свого серця.

І, несподівано повернувшись спиною, він зник у натовпі раніше, ніж Роб спромігся сказати, що він теж, як буде нагода, охоче б з ним позмагався.

Герольд запросив Роба до ложі шерифа, де чекала його винагорода.

— Дивний ти хлопець, — промовив шериф, знервовано кусаючи губи, — але стріляєш добре. Як тебе звати?

Маріан підсунулася ближче й уважно дослухалася, чекаючи відповіді.

— Я Роб Мандрівник, мілорде шерифе, — відповів лучник-жебрак.

Маріан відхилилася назад і засміялася.

— Ну от що, Робе Мандрівнику, — мовив шериф, — хоч ти й не дуже дбаєш про своє тіло та одяг, але до пуття тебе можна довести. Хочеш на службу до мене?

— Роб Мандрівник завжди був вільний і не бажає нікому служити.

Брови шерифа погрозливо зійшлися на переніссі, але заради дочки та

золотої стріли він удав, що пропустив відповідь жебрака повз вуха.

— Робе Мандрівнику, — сказав він, — ось золота стріла, яка належить кращому лучникові нинішнього дня. І ти завоював цей приз. Подаруй його тій, яка цього справді гідна.

Після цих слів герольд підштовхнув Роба ліктем і майже силоміць повернув його до дочки шерифа, яка сиділа з пісною усмішкою на вустах. Та Роб не звернув на це уваги. Він узяв золоту стрілу й підійшов прямо до ложі, де сиділа прекрасна Маріан.

— Леді, — звернувся до неї Роб, — прошу вас, прийміть оцей маленький подарунок від бідного мандрівника, готового завжди вам служити найкращими стрілами зі свого сагайдака.

— Дякую вам, Робе в каптурі, — відповіла дівчина, лукаво звівши брівку і встромивши сяйливу стрілу у своє темне волосся.

Натовп голосно закричав:

— Слава нашій королеві! Слава!

Шериф тільки зиркав спідлоба на обірванця лучника, який відмовився

від служби в нього, без слова подяки забрав приз та ще й на очах у всіх принизив його дочку. Він хотів був щось сказати, але чванлива дочка стримала його. Тоді шериф покликав свою сторожу й наказав стежити за жебраком. Але Роб спритно крутнувся і, загубившись у натовпі, швидко попрямував до міської брами. (...)

Увечері Роб дістався схованки лісовиків, де його радо зустріли сини вдови.

(...) Один із трьох синів удови, на прізвисько Дебелий Вілл, вийшов наперед і промовив:

— Друзі, усі ви знаєте, що нашому загонові досі бракувало справжнього ватажка — шляхетного, добре вихованого, розумного, спритного й сміливого. Здається, тепер ми знайшли отамана в особі цього юнака. Я і мої брати сказали йому, що ви оберете собі у ватажки того, хто пошиє сьогодні шерифа

в дурні, заволодівши його золотою стрілою. Правду я кажу?

Усі погодилися, і Вілл обернувся до Роба.

— Які новини принесли ви з Ноттін-гема? — запитав він.

Роб засміявся.

— Можу сказати, що я таки справді пошив шерифа в дурні, а на додачу ще й забрав у нього золоту стрілу. Однак щодо призу ви мусите повірити мені на слово, бо я подарував його одній дівчині.

Та побачивши, що слова його здалися не дуже переконливими, Роб додав:

— Я буду радий, коли ви приймете мене у вашу сім’ю простим лучником. Бо тут, я бачу, є старші й досвідченіші люди, ніж я.

На цих словах із групи лісовиків вийшов наперед високий смагляволиций чоловік, і Роб відразу впізнав у ньому лучника із зеленою пов’язкою на оці; тільки пов’язку тепер він зняв і дивився на світ обома очима — сміливими й чесними. Він сказав:

— Робе в каптурі — так, здається, назвала вас леді, — я можу потвердити ваші слова. Ви вміло збили пиху з шерифа, не гірше, ніж це зробив би я. Ми не вимагатимемо од вас золотої стріли, бо вона потрапила в гарненькі ручки. А хто з нас краще стріляє, ви чи я, це нехай покаже майбутнє. Однак я, Вілл Стютлі, перед усіма заявляю, що не визнаю ніякого іншого ватажка, крім вас.

І добрий Вілл Стютлі розповів друзям усе, що сталося під час змагань, а потім простягнув Робові руку на знак своєї відданості.

Те ж саме зробили три молодих удовиченки, а слідом за ними з радісними вигуками й усі інші розбійники, серед яких Вілл Стютлі досі вважався найкращим стрільцем. Усі випили за Роба по кухлю чорного пива, після чого щойно обраного ватажка нарекли Робін Гудом. Роб не заперечував, бо так назвала його прекрасна Маріан1.

Того вечора ще довго навколо багаття лунали бадьорі пісні й точилися веселі розмови. Ватага подарувала Робін Гудові ріжок, яким він мав скликати своїх бійців. Усі урочисто поклялися в тому, що, забираючи гроші та речі в багатіїв, вони всіляко допомагатимуть бідним та знедоленим і ніколи не заподіють зла жінці — нехай то буде дівчина, молодиця чи вдова. Клятву давали під розлогим пишнолистим деревом, при спалахах багрових омахів полум’я, за доброю вечерею і кухлем пива.

Так Робін Гуд став розбійником.

Переклад Ю. Юри

Запитання і завдання до прогитаного

1. Розкажіть про батьків і дитинство Роба. З ким хлопчик приятелював?

Як було зруйновано родину героя?

2. Що спричинило сварку між Робом і лісничими в Шервудському лісі? Які

риси характеру героя розкрилися в цьому епізоді?

З Як поводився Робін під час змагань лучників? Що підтримувало його в боротьбі за золоту стрілу? Наведіть приклади з тексту.

А Хто й чому дав героєві нове ім’я — Робін Гуд?

5 Доберіть з тексту цитати, які підтверджують, що Робін Гуду притаманні шляхетність, сміливість, почуття справедливості, власної гідності, скромність. 6. Як народне уявлення про героя-захисника відбилося в образах Робін Гуда та його товаришів-лісовиків?

7 Назвіть друзів і ворогів Робін Гуда. Як їх схарактеризовано у творі? У яких деталях розкривається ставлення розповідача до цих персонажів?

8 Які відомості про звичаї англійського середньовічного суспільства ви почерпнули з прочитаної оповіді?

9. Подискутуймо Чого, на вашу думку, можна навчитися в Робін Гуда?

10. Філологічний майстер-клас. Порівняйте образи Робін Гуда та Іллі Муромця. Визначте спільні риси героїв. Поясніть відмінності між образами народних захисників у билині та баладній оповіді.

ПЕРЛИНИ СВІТОВОЇ ЛІТЕРАТУРНОЇ БАЛАДИ

«ПАЛКЕ СЕРЦЕ»

Літературна розминка. Пригадайте, чим літературна (або авторська) балада відрізняється від фольклорної. Кого з поетів — авторів балад ви можете назвати?

Йоганн Крістоф Фрідріх Шиллер — видатний поет і драматург, один з найшанованіших класиків німецької літератури. Оспівуючи героїчні характери, цей митець обстоював принципи гуманізму, що ґрунтувалися на ідеї цінності особистості.

Майбутній письменник народився 10 листопада 1759 р. в містечку Марбах. Його батько був полковим лікарем, потім служив доглядачем парків у володіннях герцога Карла Євгенія Вюртемберзького.

Фрідріх зростав в атмосфері вимогливої любові. Батьки хотіли, щоб у майбутньому хлопець став пастором, тож передусім виховували в ньому чесність, набожність, здатність сумлінно виконувати обов’язки перед Богом і суспільством. Уявлення Фрідріха про власне майбутнє цілком збігалося з батьківським. Однак деспотичний герцог Вюртемберзький на власний розсуд вирішив долю юнака, віддавши його до військової школи (пізніше — академія).

Загалом цей навчальний заклад, особисто заснований герцогом, було призначено для обдарованих дітей. Водночас запроваджена в ньому система виховання передбачала підготовку відданих владі, сумлінних і слухняних служак. Тут усе робили по команді: прокидалися, умивалися, ішли до їдальні, брали до рук ложки, молилися. За найменшу провину вихованців карали різками або саджали на гауптвахту1. Цілком справедливо за школою закріпилася недобра слава «розплідника рабів».

Незважаючи на те що художню літературу було заборонено шкільними правилами, юному Шиллеру вдавалося потайки від наставників читати улюблених авторів і навіть писати власні твори. З письменництвом Фрідріх пов’язував і заповітні мрії про майбутнє. Однак вирватися з герцогської пастки було майже неможливо: після закінчення школи вихованці мусили відслужити витрачені на їхню освіту кошти. Здавалося, після призначення на посаду полкового лікаря молодий поет мав би зректися мрій про творчість, але вони виявилися сильнішими за владу вельможі.

Цікаві подробиці

Усе почалося з виходу у світ Шиллерової драми «Розбійники», яку сучасники відразу сприйняли як натхненний і яскравий твір. Хоч ім’я автора й не було зазначено на виданих примірниках, незабаром воно стало відомим у багатьох містах Німеччини. Шиллер міг пересвідчитися в успіху «Розбійників», кілька разів переглядаючи виставу, поставлену за своєю п’єсою в театрі сусіднього князівства. Це додало йому впевненості в тому, що обраний шлях правильний.

Тим часом чутки про мистецьку славу полкового лікаря дійшли до Карла Євгенія. Обурений можновладець покарав свавільного підданця двотижневим арештом і заборонив йому писати будь-що, крім медичних праць. За першої ж нагоди Шиллер разом з приятелем-музикою втік з герцогських володінь.

Незабаром розпочалася співпраця Шиллера з театром міста Мангайма. Згодом поет переїхав до Лейпцига, де повністю присвятив себе творчості, потім — до Єни, де викладав історію в університеті й займався науковими розвідками, і зрештою оселився у Веймарі. Там йому пощастило заприятелювати з видатним німецьким письменником Й. В. Ґете.

Шиллер багато працював і як драматург, і як лірик. Його вірші ввійшли до скарбниці класичної німецької поезії. Одним з найвідоміших творів митця стала балада «Рукавичка».

."Коментар ар?(іваріуса

За історичну основу балади «Рукавичка» Шиллер узяв розповіді про розваги французького двору часів короля Франциска І (1494—1547). Цей король з династії Валуа правив країною протягом 1515—1547 рр., спрямовуючи свою політику на встановлення абсолютної монархії2. Франциск І був відомим покровителем мистецтв і наук.

Головний герой балади лицар Делорж — особистість легендарна. У Франції побутувало багато оповідок та анекдотів про його сміливі вчинки та любовні пригоди. ^

Гучна слава, на жаль, не рятувала Шиллера від нужди. Виснажлива творча праця й матеріальні нестатки рано підірвали сили письменника. Однак упродовж усього життя — від бунтівної юності до останніх років, затьмарених тяжкою хворобою, митець за словами свого сучасника, залишався людиною, «у якої не просто бурхливо кров тече по жилах... але й палке серце, сповнене почуттям і прагненням до шляхетної справи».

бїгргбіртг себе

1. У якій сім’ї народився Шиллер? На що було спрямоване його виховання?

2. Які порядки панували в герцогській військовій школі? Як у ній велося майбутньому поету?

3. Що спричинило конфлікт поета з герцогом Вюртемберзьким? Якими були наслідки цього конфлікту?

4. Які риси характеру Шиллера розкрилися у відомих вам фактах його біографії?

5. Теми проектів. «Творча дружба Й. В. Ґете та Ф. Шиллера»; «Ф. Шиллер у Веймарі»; «Сучасні постановки п’єс Ф. Шиллера».

Перед читанням. Читаючи баладу «Рукавичка», зверніть увагу на особливості її композиції.

РУКАВИЧКА

Ждучи на грища й забави,

В звіринці своїм величаво Король Франциск сидів;

Тіснились вельможі при троні,

А кругом, на високім балконі,

Дам барвистий вінок процвів.

Король дав знак рукою —

І з ґрат сторожкою стопою Виходить лев;

Але не лунає рев:

Пустелі друг

Зором німим обводить круг Арени —

І випростав з позіхом члени,

І гривою стряс густою,

І ліг самотою.

І знову владар маше рукою — На знак царський Тигр жаський З клітки рине тісної Скоком пружним;

Лева він бачить і виє, Напружує шию,

Кола страшні вибиває хвостом І лиже рот язиком;

І кроком несміло-пружним

Лева обходить він І, волі невольный син,

Повнить арену риком Хрипким і диким. —

Погас його рев луною,

І осторонь хижий ліг.

І знову владар маніє рукою —

І зіво дверей вивертає їх:

Двох леопардів прудких;

В буянні мужнього палу Тигра вони напали;

Той лапою б’є їх тяжкою,

І вже підводиться лев;

Його могутній рев Прогримів — і став спокій;

І, не давши волі злобі рвачкій, Люті лягли по короткім бою.

Нової жде битви вельможне гроно. І раптом упала з балкона Рукавичка красної дами Між хижаками.

І мовить лицарю юна Куніґунда, глузлива красуня: «Щодня, щогодини, лицарю мій, Присягаєтесь ви в любові своїй — Принести рукавичку прошу я вас!»

І лицар Делорж поспішає і враз Збігає вниз безстрашно,

І кроком твердим Ступає між звіром тим,

І бере рукавичку відважно.

І, повні подиву й жаху німого,

Лицарі й дами глядять на нього,

А він, спокійний, назад іде —

І гомін безмежний навколо росте На честь його перемоги.

Куніґунда героя очима вітає —

Той погляд щастя йому обіцяє, — Але, зійшовши під крики бучні,

Він рукавичку в лице їй кинув: «Подяки, дамо, не треба мені!» — Сказав і її покинув.

Переклад М. Ореста

Запитання і завдання до прогитаного

Перекажіть сюжет балади «Рукавичка». Як ви зрозуміли зміст твору? Як характеризує короля та його двір зображена в баладі розвага?

Які моральні якості Делоржа розкрилися в його вчинку? Чи можна назвати цей учинок лицарським? Поясніть свою думку.

4. Перечитайте опис хижаків. Як у ньому передано грізну силу тварин? Чому Шиллер наголошує на цій силі?

5. Процитуйте рядки, у яких ідеться про те, як на арену впала рукавичка. Як ви гадаєте, чи випадково красуня її впустила? Чому Делорж вирішив підняти рукавичку? А як учинили б на його місці ви? Поясніть свою відповідь.

6. Подискутуймо! З яким почуттям лицар Делорж повернув рукавичку прекрасній дамі? Що спричинило несподівану реакцію героя? Чи заслужила красуня на таке ставлення?

7. Перечитайте визначення балади (с. 14). Знайдіть у Шиллеровій «Рукавичці» ознаки баладного жанру.

«ПІЗНАЄТЕ МЕНЕ ПО ГОЛОСУ...»

Літературна розминка. Назвіть поетів, що стали національною гордістю своєї країни.

Адама Міцкевича визнано родоначальником класичної польської поезії. Однак заслуги митця перед рідною культурою значно ширші за творчі досягнення, адже він був не лише геніальним ліриком, а й мужнім борцем за незалежність батьківщини. Співвітчизники шанують

його як справжнього лицаря свободи й духовного батька нації.

Цікаво, що за право вважати поезію Міцкевича своїм національним надбанням з Польщею сперечаються Литва й Білорусь. Зумовлено це тим, що дитинство і юність митця минули в полі впливу польської, білоруської та литовської культурних традицій.

А. Міцкевич з’явився на світ 24 грудня 1798 р. в сім’ї збіднілого шляхтича, який заробляв на життя адвокатурою. За три роки до того територію Польсько-Литовської держави було розділено між Австрією, Пруссією та Росією. Згідно із цим поділом, Новогрудський повіт, у якому народився поет, відійшов до Російської імперії (нині — територія Білорусі). Від старших юний Адам часто чув про славне минуле Речі Посполитої та підступність її ворогів.

Відтак ідеали свободи визначили і творчість, і навіть долю поета. Уже за років навчання у Віленському університеті (територія сучасної Литви) він узяв участь у заснуванні кількох студентських товариств. У центрі уваги молодих патріотів була тема вільної Польщі. Цього вистачило, щоб поліція визнала їхню діяльність такою, що загрожує політичному ладу царської Росії.

Упродовж 1823—1824 рр. найактивніших діячів товариств, зокрема й Міцкевича, було заарештовано. Близько чотирьох років поет прожив на засланні в Центральній Росії під пильним наглядом поліційних чиновників. Таке покарання мало на меті приборкати непокірного. Однак сталося навпаки: спілкування з видатними творчими особистостями, зустрічі з російськими вільнодумцями, зрештою знайомство з культурним життям Москви та Санкт-Петербурга лише зміцнили політичну позицію Міцкевича. Крім того, заслання значно посприяло творчому розвою поета.

Український Мотив

У той період Міцкевич відвідав Україну. Прямуючи з Петербурга до Одеси, де отримав місце вчителя в ліцеї Рішельє, він зупинився в Києві. Проїздом до Москви поет побував у Харкові: там відбулося знайомство з відомим письменником П. Гулаком-Артемовським, який створив оригінальний український переспів балади Міцкевича «Пані Твардовська».

Українські майстри слова, зокрема й Т. Шевченко, високо цінували творчість видатного поляка. Його твори перекладали І. Франко, Леся Українка, М. Рильський, М. Бажан, А. Малишко, І. Драч та інші.

У деяких українських містах на честь польського поета встановлено пам’ятники. Найкращим серед них увижається львівський — споруджений за оригінальним проектом Антона Попеля (зводився протягом 1899-1904 рр.). В основі композиції монумента — колона, на постаменті біля її підніжжя — скульптура митця з крилатим генієм поезії, що тримає в руках ліру. Романтична піднесеність цього пам’ятника відображає сутність творчого обдаровання Міцкевича.

Друга половина життя Міцкевича минула на чужині. І навіть там він не припиняв боротьби за свободу пригнічених народів. Так, у 1848 р. за ініціативи поета було організовано польський легіон, який виступив на боці італійських революціонерів. Міцкевич сподівався, що це формування стане ядром руху за звільнення слов’ян, але марно. Кілька років по тому, під час Кримської війни (1853-1856), митець спробував відродити польський загін, однак його плани зруйнувала раптова хвороба. Невдовзі він пішов із життя.

Уся творчість Міцкевича позначена ідеями служіння вітчизні та ідеалам свободи. Цими ідеями сповнена і його балада, написана на основі легенди про перлину рідного краю — напрочуд мальовниче озеро Світязь. У творі поєдналися любов поета до батьківщини, її природи, фольклору, народу, незламний дух якого не в змозі здолати жодний загарбник. Талант Міцкевича підніс давню легенду про Світязь до вершинних творів світової літературної балади.

УТеревірте себе

1 Розкажіть про життя і творчість А. Міцкевича.

2 Чому за честь бути батьківщиною поета сперечаються три країни?

3 Як ви гадаєте, чому французький письменник В. Гюґо назвав Міцкевича

«апостолом свободи»?

4. Теми проектів «А. Міцкевич в Україні»; «А. Міцкевич — співець Криму».

Перед читанням. Які легенди про свій рідний край ви знаєте? Чим, на ваш

погляд, цікаві ці твори?

СВІТЯЗЬ

Хто, в Новогрудськім мандруючи краї, Прагне на все надивитись,

Хай у Плужинськім бору побуває, Гляне на озеро Світязь.

В пущі дрімучій розкинулись води — Ясна і чиста рівнина,

Пуща їх тінню густою обводить,

Озеро — ніби крижина.

А як нічною проїдені порою —

Станеш, затримавши подих:

Зорі побачиш вгорі й під собою, Місяць у небі і в водах.

Чи то із небом злилися безодні, Водяна дика пустеля,

А чи склепіння у сяйві холоднім Небо, ввігнувшися, стеле?

Ген береги, мов розтали поволі,

Сяєвом срібним повиті,

Наче ти в синім пливеш видноколі,

В тихій бездонній блакиті.

Вабить це озеро, тихе й погоже,

В пітьмі чаруючи очі;

Та лиш сміливець нечуваний може їхать туди опівночі.

Кажуть, там сила нечиста гуляє, Бенкети в озері править.

Хто проти ночі про це повідає — Страшно і слухати навіть.

Часом пори там почуєш нічної Поклики й грім під водою,

Стогін жіночий і брязкання зброї, Вигуки дикого бою.

Гамір цей грізний вщуха за хвилину, Бір прибережний шепоче,

Тільки молитва над озером лине, Тужне благання дівоче.

Що воно значить? І хто відгадає?

Хто ту безодню прогляне?

Різне про теє народ повідає,

Правди ж не знають селяни.

Дідичів Світязі славних нащадок, Пан у Плужинах багатий,

Ці таємниці діставши у спадок, Вирішив їх розгадати.

Тож повелів він у ближньому місці Довгі човни будувати,

Невід завглибшки аршинів1 на двісті Кращим рибалкам в’язати.

Я остеріг, що тут Божої волі Спершу спитатися треба, —

Дзвони гудуть не в одному костьолі, Линуть молитви до неба.

Ксьондз із Цирина прибув на посвяту, Благословення складає,

Ловлю за пановим гаслом почато,

Невід у воду пірнає.

Тоне, потяг поплавці за собою,

Вглиб — нескінченна дорога.

Стелиться слід за ним пінний стягою... Певне, не зловлять нічого!

Ось підтягають до берега крила,

Мокрі зближаються сіті...

Що за страховище хвиля укрила?

Хто б то повірив у світі!

Ні, не страховище — жінку впіймали Десь у підводній яскині1 2:

Кучері білі, уста мов корали,

Очі великі та сині.

Плине до берега дивна істота.

Люди стоять остовпілі,

Дехто й тікати лаштується потай, — Жінка підводиться з хвилі,

Каже: «Чи знаєте ви, що донині Всіх, хто тут плавав зухвало,

Озеро, знявши вали білопінні,

В прірві підводній ховало?

Тож за цікавість пусту в нагороду Всім вам загинути б нині, —

Тільки ж бо нашого, пане, ти роду, Славного в рідній країні!

Тим, що цей розшук почавши без тями. Бога ви все ж не забули,

Бог вам сьогодні моїми устами Давнє повід а минуле.

Тут, де сумні простягаються піски,

Аїр росте та купава,

Місто колись було, сповнене блиску, Пишна Туганів держава.

1А р ш й н — давня східнослов’янська міра довжини, що дорівнює 0,7 м.

2Яскйня — те саме, що печера.

Світязь, ясною багата красою, Мужньою силою воїв,

Під можновладних державців рукою Квітла у славі й спокої.

Там, де цей ліс простягнувся похмурий, Ниви стелилися здавна,

Ген Новогрудок здіймав свої мури, Древня столиця преславна.

Раз по Литві покотилась тривога:

Цар із Русі наступає,

Військо його оточило Мендоґа,

Сили ж у князя немає.

З дальніх кордонів він кличе дружину, Пише до князя Тугана:

“Княже, рятуй! Поможи, бо загину! Сила іде нездоланна”.

Батько мій, те прочитавши послання, Кличе: “Збирайтеся, вої!”

От і зійшлися вони на світанні,

Всяк при коні та при зброї.

Гримнули сурми, дружина рушає, Князь виїжджає в діброву.

Раптом стає він і руки ламає,

В замок звертаючи знову.

Каже до мене: “Як власних підданців Сам на поталу я кину?

Світязь не має ні мурів, ні шанців, Тільки-но смілу дружину.

Як розділю своє військо надвоє,

Князю не дам оборони,

А коли всі ми підемо до бою,

Як будуть діти і жони?”

“Батьку, — кажу я, — снагою і хистом Допоможи батьківщині!

Бог захистить нас. Вночі я над містом Ангела бачила нині.

Світязь мечем він укрив на хвилину, Мовив, прекрасний, як сонце:

“Поки мужі захищають країну,

Я буду вам оборонцем!”

Батько послухав, рушає до бою,

Ніч наступає в тривозі.

Раптом ми чуємо брязкання зброї, Крики “ура” на дорозі.

Гримнув таран, завалилися брами, Сиплються градом уламки,

Сиві діди і жіноцтво з дітками Товпляться з плачем до замку.

“Леле! — гукають. — Он сунеться військо! Русь за ворітьми лютує!

Вбиймо себе, бо загибель вже близько. Смерть від ганьби урятує!”

Лють погасила тремтіння тривоги!

Люди жалю вже не просять,

Золото, шати жбурляють під ноги І смолоскипи приносять.

“Хто не умре — буде проклят назавше!” Бачу, рятунку немає:

Той занімів, до порога припавши,

Той же сокиру здіймає.

Що нам — неволю ганебну прийняти, Військо впустивши вороже?

А як у себе життя відібрати?

“Боже, — гукнула я, — Боже!

Як не втекти нам від лютої кари,

Нас захисти перед нею,

Громом убий із високої хмари Чи заховай під землею!”

Ледве останнє я мовила слово —

Біле нас щось огортає.

Очі втопила я в землю раптово —

Бачу: землі вже немає.

Так врятувався народ безборонний,

Так ми уникли неслави.

Бачиш квітки? То дівчата і жони, Змінені в білі купави.

Мов сніжно-білі метелики, линуть Скрізь над водою німою,

В листі зеленім, як віття ялини, Всипане снігом зимою.

Образ чарівний дівочої цноти Барви квіток затаїли,

Тут їх життя обминають турботи, Смерті незборної сили.

Царські війська, розпалившись у битві, Владу їх встигли спізнати.

Тут зупинились вони по гонитві,

Цвітом квітчаючи лати.

Хто лиш сягнув там рукою у воду, Вирвав вологі стеблини,

Раптом, хворобою вбитий страшною, Згинув тієї ж хвилини.

Давню подію забуто, здається,

Є тільки відгомін кари:

Цвіт цей “цар-зілля” в народі зоветься, Так його вславлено чари».

Мовила й зникла княжна під водою,

З нею човни всі та сіті,

З плескотом враз розійшлися надвоє Води, туманом повиті.

Клекотом хвиля стрясає діброву,

З хвилі ніхто не зринає.

Води розгойдані сходяться знову, Дівчини й сліду немає.

Переклад М. Пригари

Запитання і завдання до щюгитаного

1 Перекажіть прочитану баладу Міцкевича. Як у творі пояснено походження озера Світязь?

2 Яким постає озеро на початку балади? На чому наголошує автор, змальовуючи Світязь? Яку славу має озеро серед людей?

3 Які історичні події відображено в баладі «Світязь»?

А Перелічіть географічні назви й образи рослинного світу, що надають баладі Міцкевича ознак реалістичного твору.

5 Визначте фантастичні елементи в сюжеті прочитаної балади.

6 Визначте основну думку балади «Світязь». Які художні деталі її увиразнюють?

7 Розкрийте символічний зміст образу Світязя.

8. Творча лабораторія. Усно опишіть озеро Світязь від імені княжни, яку рибалки витягли з озера.

9. Філологічний майстер-клас Знайдіть у прочитаній баладі рядки, у яких оповідач говорить від першої особи. Яку роль відіграє оповідач у подальшому розвитку сюжету?

НА КРИЛАХ РОМАНТИКИ

Літературна розминка. Що ви знаєте про Р. Л. Стівенсона? Назвіть твори цього автора. Які з них ви читали? До якого літературного жанру вони належать?

Один з найталановитіших синів Шотландії Роберт Льюїс Стівенсон народився в місті Единбурзі. Рідні сподівалися, що він продовжить сімейну традицію, як дід і батько, обравши професію будівельника маяків. Однак Роберт хотів бути серед тих, хто, орієнтуючись на маяк, тримає курс на омріяні береги. Хлопець просто-таки марив далекими мандрівками.

У дитинстві Стівенсон тяжко занедужав. Хвороба прикувала його до ліжка, але не позбавила мрій. А згодом фантазії стали реальністю: незважаючи на труднощі, спричинені сухотами, письменник здійснив чимало подорожей.

З тих мандрівок розпочалася його літературна кар’єра. Бажання поділитися враженнями від пережитого на півдні Франції надихнуло Стівенсона на подорожні нариси, які відразу привернули увагу читачів. Завдяки подорожам склалося й сімейне життя митця: під час однієї з поїздок він зустрів американку Фанні Осборн і закохався. Ризикуючи слабким

здоров’ям, Стівенсон вирушив до Каліфорнії, де жила Фанні, і, подолавши чимало труднощів, узяв з нею шлюб. Подружнє життя письменника не можна було назвати забезпеченим, але він щиро радів кожному дню в родинному колі.

Останні роки Стівенсона минули на тихоокеанському острові Самоа. Тамтешні жителі полюбили чужинця, що вивчив їхню мову й допомагав вирішувати місцеві проблеми, надсилаючи статті до лондонських часописів. Коли на Самоа виникла загроза громадянської війни, письменник намагався примирити ворожі табори.

Р. Л. Стівенсон відомий передусім як автор захопливих пригодницьких романів, але не згірше йому давалися й вірші. Як і прозові твори, вони пройняті природним для митця духом романтики. Стівенсон створив барвистий фантазійний світ, де панує мрія, діють незвичайні персонажі й повсякчас відбуваються цікаві пригоди. Герої найкращих творів письменника переконані в перемозі світлих сил і бережуть свою людську гідність.

Перевірте себе

1. Що нового ви дізналися про життя Р. Л. Стівенсона з прочитаного нарису? Розкажіть про останні роки письменника.

2. Робота в пара; Спираючись на факти, наведені в біографічному нарисі, визначте особливості світосприйняття письменника.

3. Тема проекту. «Романтичний світ Р. Л. Стівенсона на кіноекрані».

Перед читанням. Під час читання зверніть увагу на те, як автор висловлює своє ставлення до зображених у баладі героїв і подій.

ВЕРЕСОВИЙ ТРУНОК

Із вересового квіту Пикти1 варили давно Трунок, за мед солодший, Міцніший, аніж вино.

Варили і випивали Той чарівний напій І в темрявих підземеллях Долі раділи своїй.

Та ось володар шотландський — Жахались його вороги! —

Пішов на пиктів оружно,

Щоб знищить їх до ноги.

Він гнав їх, неначе ланей,

По вересових горбах,

Мчав по тілах спогорда,

Сіяв і смерть, і жах.

І знову настало літо,

Верес ізнов червонів,

Та трунок медовий варити Вже більше ніхто не вмів.

В могилках, немов дитячих,

На кожній червоній горі Лежали під квітом червоним Поснулі навік броварі.

їхав король шотландський По вересовій землі;

Дзинчали завзято бджоли, Курликали журавлі.

Та був можновладець похмурий, Думу він думав свою:

«Владар вересового краю —

Чом з вересу трунку не п’ю?»

Раптом васал королівський Натрапив на дивний схов:

В розколині між камінням Двох броварів знайшов. Витягли бідних пиктів Миттю на білий світ — Батька старого і сина,

Хлопця отрочих літ.

Дивився король на бранців, Сидячи у сідлі;

Мовчки дивились на нього Ті броварі малі.

Король наказав їх поставить На кручі й мовив: — Старий, Ти сина й себе порятуєш, Лиш тайну трунку відкрий.

Глянули вниз і вгору Батько старий і син:

Довкола — червоний верес, Під ними — клекіт пучин.

І пикта голос тоненький Почув шотландський король: — Два слова лише, володарю, Тобі сказати дозволь!

Старість життя цінує.

Щоб жити, я все зроблю І тайну трунку відкрию, — Так він сказав королю.

Немов горобчик цвірінькав, Мова лилася дзвінка:

— Відкрив би тобі таємницю, Боюся лише синка.

Смерть його не лякає,

Життя не цінує він.

Не смію я честь продавати,

Як в очі дивиться син. Зв’яжіть його міцно, владарю, І киньте в кипучі нурти,

І я таємницю відкрию,

Що клявся повік берегти.

І хлопця скрутили міцно,

І дужий вояк розгойдав Мале, мов дитяче, тіло І в буруни послав.

Крик бідолахи останній Поглинули хвилі злі.

А батько стояв на кручі — Останній пикт на землі.

— Владарю, казав я правду: Від сина чекав біди.

Не вірив у мужність хлопця, Який ще не мав бороди.

Мене ж не злякає тортура, Смерть мені не страшна,

І вересового трунку Зі мною помре таїна!

Переклад Є. Крижевича

Запитання і завдання до прогитаного

1 Яке враження справила на вас балада «Вересовий трунок»? і У яких строфах твору розкрито жорстокість шотландського короля?

: Чому старий бровар відмовився розкрити секрет виготовлення трунку? Чим було зумовлене його рішення попросити смерті для власного сина?

4 Як ви гадаєте, чи не надто високу ціну заплатив старий пикт за свою таємницю? Дайте розгорнуту відповідь.

5, Визначте основну думку балади «Вересовий трунок».

6 Чи можна назвати поведінку броварів героїчною? Чому?

7. Яким ви вважаєте сюжет «Вересового трунку»: історичним, легендарним, фантастичним чи побутовим? Доведіть свою думку.

8. Філологічний майстер-клас Яке слово дібрав перекладач для характеристики голосу старого броваря в діалозі з королем? Що увиразнює така характеристика? Чому в зображеному діалозі не бере участі юний пикт?

У СВІТІ МИСТЕЦТВА

Повернення билинних героїв

Билинні богатирі пережили «друге народження» в російському мистецтві межі ХІХ-ХХ ст. Зокрема, по-новому розкрили образи легендарних героїв відомі російські художники І. Рєпін, В. Васнецов, М. Нестеров, М. Реріх. На їхніх полотнах захисники народу набули індивідуальних рис, і показовою в цьому розумінні є відома картина Віктора Васнецова «Богатирі», на якій зображено трьох славетних героїв: Іллю Муромця, Добриню Микитича та Олешка Поповича.

«Олешка зображено молодим красенем, він спритний, винахідливий співець і гусляр-богатир. У його широкому, смаглявому, обвітреному обличчі з густими чорними бровами, виразними й розумними очима, з м'якими контурами губ та підборіддя втілено... привабливість молодого руського селянина...» (За виданням «Галерея мистецтв»).

Персонажі, списані з трьох билинних богатирів, відомі також і в кіно. Серед найяскравіших стрічок — фільм-казка «Ілля Муромець» Олександра Птушка (1956 р.). Робота Птушка може похвалитися не лише тим, що вже кілька десятиліть однаково цікава глядачеві, але й низкою оригінальних спецефектів, які згодом перейняли й почали використовувати навіть голлівудські режисери. І це ще в ті часи, коли про комп’ютерну графіку кіномитці навіть і не мріяли!

Увагу сотень глядачів прикувала богатирська серія анімаційних фільмів російської кінокомпанії «Мельница» («Олешко Попович і Тугарин Змій», режисер К. Бронзіт, 2004 р.; «Добриня Микитич та Змій Горинич», режисер

І. Максимов, 2006 р.; «Ілля Муромець та Соловей-Розбійник», режисер В. Торопчин, 2007 р. та інші). Тут Ілля, Добриня та Олешко не лише героїчно переживають традиційні пригоди, але й стають учасниками низки кумедних ситуацій. Дивитися ці мультики надзвичайно цікаво та смішно.

Українське фентезі «Сторожова застава» (режисер Юрій Ковальов, 2017 р.) знято за однойменною книжкою письменника Володимира Рут-ківського. Звичайний український школяр Вітько під час сонячного затемнення несподівано потрапляє в минуле. Це Київська Русь тисячу років тому. Тут хлопець знайомиться з трьома легендарними богатирями, знаходить нових друзів, учиться бути воїном і бере участь у боротьбі з половцями, які за допомогою мечів та злих чарів намагаються загарбати землю русичів.

1. Розгляньте репродукцію картини Васнецова. Зверніть увагу на вік богатирів, відмінності у виразах їхніх облич, позах. Що ви можете сказати про характер кожного з героїв?

2. Чи здогадалися ви, як звуть кожного із зображених на картині богатирів? Упізнати Іллю Муромця неважко. А от дізнатися, хто ліворуч і праворуч від нього, допоможе цитата з видання «Галерея мистецтв», яку наведено на с. 49.

3. Перегляньте один з фільмів за мотивами билин. Чи такими вам уявлялися давньоруські богатирі, як зображено в кіно? Порівняйте образи Іллі Муромця, Добрині Микитича та Олешка Поповича із живописними.

Навколо балади

Загадкове озеро Світязь протягом століть надихало митців на створення поетичних шедеврів. Не раз оспівав його й Адам Міцкевич. Крім балади «Світязь» він присвятив легендарному озеру прекрасний і сумний твір «Світязянка», що оповідає історію кохання озерної

діви-красуні та молодого мисливця, який не витримав випробування на вірність. Образ Світязя присутній і в зворушливій баладі «Рибка», у якій поет відобразив народні поняття про справедливість і мораль.

Під враженням від балад Міцкевича польський композитор Фре-дерік Шопен написав чотири балади для фортепіано. У своїй музиці композитор відтворив схвильований тон розповіді, поєднання реального й фантастичного, безліч контрастних епізодів, драматичну розв’язку, притаманні літературній баладі.

Шедевром сучасного кіномистецтва став двадцятихвилинний ЗБ-мультфільм «Утрачене місто Світязь». Екранізацію Міцкевичевої балади здійснив польський режисер Каміль Полак у 2010 році. Стрічку можна розглядати як гармонійне поєднання кількох видів мистецтва: літератури (сюжет), живопису (естетичні принципи малярства XIX ст., а також середньовічна іконографія — класичні техніки картини маслом), музики (симфонічний оркестр у супроводі хору, композитор — Ірина Богданович) та анімації (яскраві та захопливі спецефекти). Критики високо оцінили цю кінокартину й назвали її короткометражним блокбастером. І недарма, адже фільм — надзвичайно видовищний: багата та насичена колористика, величезна кількість локацій, сотні персонажів, батальні сцени, складні візуальні ефекти та низка цікавих знахідок. Зрештою, «Утрачене місто Світязь» — це кіно, яке не потребує дубляжу: історія про одвічну боротьбу добра і зла, правди і кривди, віри й відчаю зрозуміла й без зайвих слів.

1. Прочитайте баладу Міцкевича «Світязянка». Прослухайте Баладу № З Ф. Шопена. Що поєднує ці твори? Які характерні ознаки літературної балади Шопен відтворив у музиці? Які засоби музичної виразності використав для цього композитор?

2. Перегляньте мультфільм «Утрачене місто Світязь». Стисло опишіть свої враження від нього.

Підсумкові запитання і завдання

1. Що таке билина? Назвіть відомих вам билинних героїв.

2. Дайте визначення поняття «балада». Наведіть приклади літературних балад.

3. Дайте визначення поняття «гіпербола».

4. Наведіть приклади використання постійних епітетів у билинах.

5. Що (або кого) захищав Робін Гуд?

6. Які випробування довелося подолати лицарю Делоржу з балади Шиллера «Рукавичка»?

7. Які фольклорні балади ви знаєте? Стисло перекажіть одну з них. Які народні уявлення втілено в цьому творі?

8. Якими чеснотами наділено Іллю Муромця в билині, яку ви прочитали? Які гіперболи використано для створення образу богатиря?

9. Розкрийте основну думку балади Міцкевича «Світязь».

10. На прикладах прочитаних творів поясніть відмінності між літературною та фольклорною баладами.

11. Порівняйте балади «Світязь» Міцкевича та «Вересовий трунок» Стівен-сона. Що споріднює і що різнить зображення героїзму й любові до батьківщини в цих творах?

12. Поясніть, що таке символ. Доповніть відповідь прикладами з прочитаних балад.

Теми творів

1. «Легендарна історія Київської Русі в билинах».

2. «Утвердження патріотизму та героїзму в баладах».

Клуб компетентних читачів

1. Пригадайте (або знайдіть) фольклорні казки, у яких створено образ народного захисника. Порівняйте його з образами Іллі Муромця та Робін Гуда.

2. Подискутуймо! Робота в парах. Обговоріть одне із запитань. Готуючись до дискусії, занотуйте основні міркування й докази на підтвердження своєї думки.

A. Чи можна, з погляду сучасної людини, назвати Робін Гуда лицарем і виправдати його розбій?

Б. Чи схвалюєте ви вчинок старого пикта, який пожертвував сином, щоб зберегти таємницю медоварів (балада Стівенсона «Вересовий трунок»)?

B. Що, на вашу думку, страшніше: безсердечність красуні чи хижість диких звірів (балада Шиллера «Рукавичка»)?

3. Мандруємо інтернетом. Скориставшись матеріалами Всесвітньої павутини, підготуйте мультимедійну презентацію образу Робін Гуда в кінематографі або в книжкових ілюстраціях.

 

 

Це матеріал з підручника Зарубіжна література за 7 клас Волощук

 



Попередня сторінка:  Таємниці перекладацької майстерності
Наступна сторінка:   Історичне минуле в літературі. Доба ли...



^