Інформація про новину
  • Переглядів: 1263
  • Дата: 13-08-2020, 20:04
13-08-2020, 20:04

Світова новела: О. Генрі - "Дари волхвів", Герберт Велз - "Чарівна крамниця", Рюноске Акутагава - "Павутинка"

Категорія: Зарубіжна література





Попередня сторінка:  Літературний детектив: Артур Конан-До...
Наступна сторінка:   Рюноске Акутагава - "Павутинка" читат...

ЧАСТИНА ШОСТА

МАЛЕНЬКІ ДИВА ЖИТТЯ

Літературна розминка. Пригадайте твори А. Чехова, які ви читали минулого навчального року. Чому цього письменника називають майстром стислого оповідання?

Творчість американського письменника О. Генрі перегукується з художньою спадщиною його сучасника А. Чехова. Так само як Чехов, цей автор був майстром стислих історій; так само як Чехов, мав неабияке

почуття гумору.

Щоправда, сміх у книжках О. Генрі спрямовано не на викриття людських вад, як у російського митця: він — ніби чарівне скло, крізь яке в буденності можна побачити романтику, а в життєвих труднощах — кумедні непорозуміння. Та й сюжети творів О. Генрі відрізняються від чеховських. Розвиток подій у них напруженіший, а фінал несподіваний і зазвичай щасливий. На одну з таких історій скидалося і життя самого О. Генрі.

Вільям Сідні Портер — так насправді звали письменника — народився 11 вересня 1862 р. в американському містечку Ґрінсборо. Батько його був лікарем. Мати померла рано, тому вихованням хлопчика опікувалася її сестра. Після закінчення ніколи Вільям працював в аптеці свого дядька — улюбленому місці зібрань місцевих жартівників.

Згодом необхідність поліпшити здоров’я змусила його переїхати до Техасу на ранчо друзів. А за два роки Портер оселився в столиці штату місті Остін. Він улаштувався на роботу в невеличкому банку, побрався з коханою дівчиною і взявся видавати гумористичний тижневик. Майбутній письменник мав усе, про що мріяв, однак щастя тривало недовго.

Неприємності почалися того дня, коли в банку виявили суттєву недостачу. Підозра впала на касира Портера. Грошей він не брав, але довести цього не міг, тож поспіхом залишив місто, не розраховуючи на справедливість слідства.

Щоб заплутати сліди, Портер часто змінював місце проживання, ховався під чужими іменами й зрештою виїхав за кордон. А невдовзі його наздогнала звістка про тяжку хворобу дружини. Не зваживши на небезпеку, Портер повернувся до Остіна, де відразу після похорону жінки його заарештували та засудили до п’яти років ув’язнення. Той період міг стати найтяжчим у його житті. Проте саме на цьому віражі доля несподівано всміхнулася і касир-невдаха Портер став успішним письменником О. Генрі.

їфікаві подробиці

Такому перетворенню мимохіть посприяло керівництво в’язниці, призначивши Портера наглядати за тюремною аптекою. Відтак у нього з’явилися і вільний час, і можливість усамітнюватися. А на ідею взятися за перо колишнього касира наштовхнуло бажання потішити свою маленьку донечку з нагоди Різдва. Не маючи грошей навіть на скромний сувенір, Портер вирішив заробити письменством. Спроба виявилася вдалою: його різдвяне оповідання надрукували у святковому номері журналу «Мак-Клюрс», і дівчинка знайшла в панчосі чудовий подарунок «від Санта-Клауса», придбаний на батьків гонорар.

Свої наступні твори Портер підписував псевдонімом О. Генрі. І з кожною публікацією це ім’я привертало до себе дедалі більшу увагу. Публіка жадала хоч щось дізнатися про таємничого автора, який навіть рукописи до редакцій передавав через третіх осіб. Та чи ж могло комусь спасти на думку, що твори, які так уподобали читачі, написано за ґратами?!

Однак і після дострокового звільнення О. Генрі прагнув жити непомітно й усамітнено. Він не мав бажання розповідати про себе, оприлюднювати свої портрети, спілкуватися із журналістами.

консультація філолога

Письменницьку популярність О. Генрі пояснити неважко. По-перше, його твори оповідають про звичайних людей — таких самих, як ті, кому ці твори адресовано. По-друге, кожна історія американського автора підтримує віру в щасливий випадок і прихильність долі.

А втім, була ще одна, суто «технічна», причина успіху: письменник розробив особливу схему побудови сюжету, що допомагала постійно збільшувати напруження читацького інтересу. Так, для творів О. Генрі характерні захоплива інтрига, чітко продумана композиція та несподіваний фінал. Розв’язка нерідко складається з двох фіналів, перший з яких — хибний. Зрештою, письменник зазвичай працював у жанрі новели — і це був вдалий вибір. ^

Яітгратуро^навга довідка

Новела — невеликий за обсягом прозовий твір, у якому йдеться про незвичайну пригоду. Новела схожа на оповідання, але відрізняється від нього напруженим сюжетом, для якого характерний стрімкий розвиток і несподіваний фінал. У новелістичному жанрі виділяють різновиди: соціально-психологічна, детективна, гумористична, філософська новела тощо.

О. Генрі написав двісті вісімдесят сім новел. Часто вони нагадують світлі казки, але, безперечно, містять і реалістичні елементи. Випадковість, яку зазвичай вводить у свої сюжети письменник, допомагає розкрити зовсім не випадкові риси людського характеру, показати саму сутність людини. Герої О. Генрі — пересічні клерки й кур’єри, продавці й секретарки, невизнані поети й художники, офіціанти й волоцюги. Проте в кожному з них

митець знаходить «світильник душі», що випромінює любов. Саме це й надає на перший погляд розважальним, напівказковим новелам О. Генрі щемливого гуманістичного звучання.

бїергбірте себе

1 Розкажіть про життя О. Генрі.

а Де й за яких обставин розпочався творчий шлях О. Генрі? Поясніть, чому письменник вирішив скористатися псевдонімом.

: Дайте визначення жанру новели.

і Стисло схарактеризуйте творчість О. Генрі. У чому полягає особливість його новел?

5. Теми проекті] «Твори О. Генрі на кіноекрані»; «Людські чесноти в оповіданнях О. Генрі»; «Гумор у творах О. Генрі».

Перед читанням. Під час читання твору визначте в ньому особливості, притаманні новелістиці О. Генрі.

ДАРИ ВОЛХВІВ

Один долар вісімдесят сім центів. Це було все. З них шістдесят центів — монетками по одному центу. Вона відвойовувала кожну монетку, торгуючись із бакалійником, зеленярем, м’ясником так запекло, що аж вуха палали від мовчазного осуду її скупості, викликаної надмірною ощадливістю. Делла тричі перелічила гроші. Один долар вісімдесят сім центів. А завтра Різдво.

Що було діяти — хіба впасти на стару, потерту маленьку кушетку й заплакати. Так Делла й зробила. Отже, маємо дійти повчального висновку, що життя складається зі сліз, зітхань, усмішок, причому зітхання переважають.

Поки господиня переходить поступово від першої стадії до другої, огляньмо її господу. Мебльована квартира за вісім доларів на тиждень. Не можна сказати, що вона зовсім убога, але щось спільне із цим поняттям, безперечно, має.

Унизу, у вестибюлі, скринька для листів, у щілину якої не ввійшов би жоден лист, і кнопка електричного дзвоника, з якої жодному смертному не

пощастило б витиснути ніякого звуку. На дверях була ще прикріплена картка з написом «М-р Джеймс Діллінґем Янґ».

Слово «Діллінґем» розтягнулося на всю довжину в той недавній час процвітання, коли власник цього імені одержував тридцять доларів на тиждень. Тепер він заробляв тільки двадцять доларів, і літери в слові «Діллінґем» поблякли, немовби серйозно замислилися, чи не скоротитися їм до скромного, без претензій «Д». Та хоч би коли містер Джеймс Діллінґем Янґ, приходячи додому, піднімався у свою квартиру на верхньому поверсі, його завжди зустрічав вигук «Джим!» і гарячі обійми місіс Джеймс Діллінґем Янґ — її ви вже знаєте як Деллу. А це й справді так гарно!

Делла перестала плакати й провела пуховкою по щоках. Вона стояла біля вікна, сумно дивлячись на сірого кота, який прогулювався по сірому паркану в сірому дворі. Завтра Різдво, а в неї тільки долар і вісімдесят сім центів, щоб купити подарунок Джимові! Вона місяцями економила буквально кожен цент, і ось це все, що вдалося зібрати. За двадцять доларів на тиждень далеко не заїдеш. Витрати були більші, ніж вона розраховувала. Витрати завжди більші. Тільки долар і вісімдесят сім центів, щоб купити подарунок Джимові! Її Джимові! Багато щасливих годин провела вона, роздумуючи, що б таке подарувати йому на Різдво. Щось особливе, рідкісне, коштовне, хоч трохи гідне високої честі належати Джимові.

Між вікнами кімнати стояло трюмо. Можливо, вам ніколи не випадало дивитися в трюмо у восьмидоларовій мебльованій квартирі. Дуже худа й дуже рухлива людина, спостерігаючи швидку зміну своїх відображень у його довгих та вузьких дзеркалах, може дістати досить точне уявлення про свою зовнішність. Делла була струнка, і їй пощастило опанувати це мистецтво.

Вона раптом одійшла од вікна й зупинилася перед дзеркалом. Очі її сяяли, як діаманти, але за якихось двадцять секунд обличчя втратило свої кольори. Вона хутенько висмикнула шпильки й розпустила своє довге волосся.

У подружжя Джеймс Діллінґем Янґ було дві речі, якими вони дуже пишалися. Одна — це золотий годинник Джима, що належав колись його батькові та дідові, друга — волосся Делли. Якби цариця Савська жила в будинку навпроти, Делла часом, помивши голову, сушила б своє волосся біля вікна, щоб затьмарити блиск оздоб і коштовностей її величності. Якби цар Соломон був швейцаром у будинку, де вони жили, і зберігав би всі свої скарби в підвалі, Джим, проходячи повз нього, завжди діставав би свій годинник, щоб побачити, як Соломон рве собі бороду від заздрощів.

Прекрасне волосся Делли розсипалося каштановими хвилями, сяючи, мов струмені водоспаду. Воно спадало нижче її колін і вкривало, наче плащем, майже всю її постать. Потім вона знову, нервуючи й поспішаючи, підібрала його. Завагавшись, постояла якусь мить нерухомо, і дві чи три сльози впали на потертий червоний килим.

Мерщій надіти старенький коричневий жакет і старенький коричневий капелюшок! Махнувши спідницею, Делла кинулася до дверей і вибігла з дому на вулицю, а в очах у неї ще поблискували діамантовими краплями сльози.

Вона зупинилася перед дверима з вивіскою: «М-м Софроні. Найрізноманітніші вироби з волосся». Делла вибігла на другий поверх і спинилася, переводячи дух, серце її швидко билося. Мадам Софроні була здоровенна білява жінка із сухими манерами.

— Чи не купите ви моє волосся? — спитала Делла.

— Я купую волосся, — відповіла мадам. — Зніміть капелюшок, треба подивитися, що за товар.

Знову заструменів каштановий водоспад.

— Двадцять доларів, — сказала мадам, звично зважуючи в руці волосся.

— Давайте мерщій, — промовила Делла.

Дві години після цього пролетіли на рожевих крилах — вибачайте за банальну метафору. Делла бігала по крамницях, шукаючи подарунок Джимові.

Нарешті знайшла. Безперечно, ця річ була створена для Джима, і тільки для нього. Нічого схожого не було в жодній іншій крамниці, вона вже все

перевернула там догори дном. Це був платиновий ланцюжок для кишенькового годинника, простий і строгий, він привертав увагу коштовністю матеріалу, з якого був зроблений, а не мішурним блиском — саме такими мають бути всі гарні речі.

Він навіть був гідний годинника. Побачивши його, Делла відразу дійшла думки, що ланцюжок повинен належати Джимові. Він був такий, як Джим. Скромність і гідність — ці якості були в них обох. За ланцюжок довелося заплатити двадцять один долар. У Делли лишилося ще вісімдесят сім центів, і вона поспішила додому. З таким ланцюжком Джим у будь-якому товаристві зможе дістати свій годинник, глянути, котра година, бо хоч який чудовий був той годинник, а Джим іноді дивився на нього крадькома, бо висів він не на ланцюжку, а на старому шкіряному ремінці.

Коли Делла повернулася додому, її захоплення трохи вщухло, натомість з’явилися передбачливість і розсудливість. Вона дістала щипці для завивання, запалила газ і почала виправляти спустошення, учинені великодушністю та любов’ю. А це завжди надзвичайно важка праця, дорогі друзі, велетенська праця.

За сорок хвилин її голова вкрилася дрібними кучериками й Делла стала дуже схожою на хлопчиська, що втік з уроків. Довгим, уважним і критичним поглядом вона глянула на себе в дзеркало.

«Якщо Джим не вб’є мене з першого погляду, — подумала, — то, глянувши вдруге, скаже, що я схожа на хористку з Коні-Ай ленда1. Але що, що могла б я зробити з одним доларом і вісімдесятьма сімома центами?!»

О сьомій годині кава була готова, а гаряча сковорода стояла на плиті, чекаючи, коли на ній смажитимуться котлети.

Джим ніколи не спізнювався. Делла затиснула в руці платиновий ланцюжок і сперлася на краєчок стола біля вхідних дверей. Невдовзі вона почула його кроки внизу на сходах і на мить зблідла. Вона мала звичку звертатися до Бога з коротенькими молитвами з приводу всяких життєвих дрібниць і тепер швиденько зашепотіла:

— Господи, зроби, будь ласка, так, щоб я все ще подобалася йому!

Двері відчинилися, Джим увійшов і причинив їх. Його худе обличчя

було заклопотане. Бідолаха, у двадцять два роки він мав годувати сім’ю! Йому давно треба було купити нове пальто, і рукавичок у нього не було.

Джим увійшов і завмер, наче сетер, що збирається кинутися на перепелицю. Його очі спинилися на Деллі, у них був вираз, якого вона не могла зрозуміти, і їй стало страшно. Це не були ні гнів, ні здивування, ні докір, ні жах — жодне з тих почуттів, яких вона могла сподіватися. Він просто пильно дивився на неї, і на обличчі в нього був отой дивний вираз.

Делла зіскочила зі столу й кинулася до нього.

— Джиме, милий, — вигукнула вона, — не дивися так на мене! Я обстриглася і продала волосся, бо я б не пережила, якби нічого не змогла подарувати тобі на Різдво. Воно знову виросте! Ти ж не гніваєшся, ні? Я повинна була це зробити. Волосся в мене росте дуже швидко. Поздоров мене з Різдвом, Джиме, і будьмо щасливі. Ти ж навіть не знаєш, який гарний, чудовий подарунок я приготувала для тебе!

— Ти обстригла волосся? — насилу спитав Джим так, наче не міг усвідомити цього очевидного факту, хоч його мозок напружено працював.

— Обстригла й продала його, — відповіла Делла. — Але ж я тобі все одно подобаюся? Я ж така сама, тільки з коротким волоссям!

Джим здивовано оглянув кімнату.

— То, виходить, твого волосся вже нема? — спитав він з якимсь безглуздим виразом.

— І не шукай його, не знайдеш, — відповіла Делла, — кажу ж тобі: я його продала — обстригла і продала. Сьогодні Святвечір, Джиме. Будь зі мною ласкавий, це ж я зробила для тебе. Можливо, волосся на моїй голові й можна було б перелічити, — у її голосі раптом прозвучала глибока ніжність, — але ніхто й ніколи не зможе виміряти мою любов до тебе! Смажити котлети, Джиме?

І Джим раптом наче прокинувся від важкого сну. Він обняв свою Деллу.

Будьмо скромні — відвернімося на якихось десять секунд і займімося чимось іншим. Подумаймо, наприклад, яка різниця між вісьмома доларами на тиждень і мільйоном на рік? І математик, і мудрець дадуть неправильні відповіді.

Волхви принесли коштовні дари, але серед них не було одного. Цей туманний натяк ми роз’яснимо пізніше.

Джим витяг з кишені свого пальта пакуночок і кинув його на стіл.

— Зрозумій мене правильно, Делл, — сказав він. — Ніяка стрижка, ніякі нові зачіски не примусять, щоб я розлюбив тебе, дівчинко. Однак розгорни цей пакунок — іти зрозумієш, чому я спершу трохи розгубився.

Білі спритні пальчики розірвали мотузку й папір. Пролунав крик захвату, а на зміну йому — ой леле! — прийшли, як то буває тільки в жінок, потоки сліз

та зойки. Довелось негайно вдатися до всіх заспокійливих засобів, які тільки були в господаря квартири.

Річ у тому, що на столі лежали гребінці, набір гребінців — бічні й задні, — якими Делла давно милувалася на одній з бродвейських вітрин. Чудові гребінці, справжні черепахові, прикрашені по краях дрібними коштовними каменями, і саме того відтінку, що пасував би до її волосся. Гребінці коштували дорого, вона знала це, і її серце давно вже нило від того, що не було ніякої надії купити їх. Тепер вони належали їй. Але де ж ті коси, що їх прикрасили б ці довгождані гребінці?

А проте вона міцно притисла їх до грудей, підвела нарешті затуманені сльозами очі, усміхнулася і промовила:

— У мене дуже швидко росте волосся, Джиме!

Делла підскочила, як ошпарене котеня, і вигукнула:

— О Господи!

Джим ще не бачив свого чудового подарунка. Вона хутенько подала йому на долоні ланцюжок. Матовий коштовний метал, здавалося, засяяв відбитим світлом її гарячої і щирої радості.

— Ну, правда ж, гарний, Джиме? Я обнишпорила все місто, поки знайшла його. Тепер ти можеш дивитися, котра година, хоч сто разів на день. Дай-но мені свій годинник. Я хочу побачити, який вигляд він матиме з ланцюжком.

Але Джим не послухався — він ліг на кушетку, заклав руки під голову і всміхнувся.

— Делл, — сказав, — давай сховаємо свої подарунки до іншого часу. Вони занадто гарні, щоб так зразу ними користуватися. Я продав годинник, щоб купити тобі гребінці. А тепер, гадаю, пора смажити котлети.

Волхви, ті, що принесли дари немовляті в яслах, були, як ви знаєте, мудрі люди, надзвичайно мудрі люди. Вони винайшли звичай робити різдвяні подарунки. Бо вони були мудрі, і дари їхні були мудрі, не без того, що їх можна було навіть замінити, якщо траплялися два однакових подарунки. А я розповів вам нічим не примітну історію про двох дурненьких дітей, які жили у восьмидоларовій квартирі й зовсім немудро пожертвували одне для одного найдорожчими своїми скарбами. Але до відома мудреців наших днів слід сказати, що з усіх, хто робив подарунки, ці двоє були наймудріші. З усіх, хто приносить і приймає дари, наймудріші тільки такі, як вони. Це всюди так. Вони і є волхви.

Переклад Ю. Іванова

Запитання і завдання до прогитаного

1. Які деталі в новелі свідчать про нестатки молодого подружжя?

2. Чи були Джим і Делла щасливою парою? Поясніть свою думку.

3. Якими різдвяними подарунками обмінялися герої твору? Чим вони пожертвували заради цих сюрпризів?

4. Подискутуймо! Чи мали сенс маленькі жертви, на які пішли Джим і Делла? Відповідь аргументуйте.

Як О. Генрі ставиться до своїх персонажів? Обґрунтуйте відповідь прикладами з прочитаної новели. У яких епізодах або деталях твору розкривається властиве письменникові почуття гумору?

6. Філологічний майстер-клас. Розкрийте зміст зіставлення героїв новели

О. Генрі з волхвами.

ЛІТЕРАТУРНИЙ НАВІГАТОР

Книжка за книжкою

«Останній листок» — одна з найвідоміших новел О. Генрі. У ній йдеться про відданість та любов до ближнього.

Дві подруги-художниці Сью та Джонсі оселяються на горищі чотириповерхового будинку, яке водночас слугує їм і мистецькою студією.

Однак зненацька Джонсі злягає від пневмонії, а Сью самовіддано її доглядає. Хвора зневірюється у власному одужанні. Вона рахує листки старого плюща, який в’ється по стіні за вікном, і переконана, що помре, як тільки впаде останній...

На першому поверсі мешкає старий художник-невдаха Берман. Сорок років він тримає в руці пензля, але так і не написав нічого значного. Він живе з того, що позує молодим художникам та малює ілюстрації для реклами. Берман забагато п’є і постійно теревенить про шедевр, який усе ще сподівався створити. Люди знають його як капосного дідка, який глузує із чужої доброти, базікає різні дурниці та двадцять п’ять років тримає на мольберті чисте полотно. З ним Сью і ділиться переживаннями про бідолашну Джонсі...

Запитання і завдання для самостійного опрацювання твору

1. Яке враження справила на вас прочитана новела? Чи вірите ви в правдивість розказаної в ній історії? Відповідь обґрунтуйте.

2. Складіть план сюжету новели.

3. Чому лікар уважав стан Джонсі небезпечним? Що, на його думку, могло відіграти вирішальну роль у її одужанні?

4. Яке враження на вас справила перша характеристика Бермана? Як змінилася ваша думка про цього героя наприкінці новели?

5. Які почуття спонукали Бермана намалювати листок на стіні? Чому він нікому про це не розповів? Чи правильно стверджувати, що герой пожертвував собою заради одужання хворої дівчини?

6. Подискутуймо! Чи можна вважати листок, який намалював Берман, шедевром, про який художник мріяв усе життя? Поясніть свою думку.

7. Як, на ваш погляд, складеться життя Джонсі через десять років? Усно опишіть його.

8. Філологічний майстер-клас. Розкрийте зв’язок між назвою новели та долями Джонсі й Бермана.

У ФАНТАСТИЧНИХ БАРВАХ

Літературна розминка. Які фантастичні твори ви читали? Назвіть характерні ознаки літературної фантастики. Чим вона цікава?

«Машина часу є в кожного з нас» — цей вислів видатного англійського письменника-фантаста Герберта Джорджа Велза можна вважати його гаслом. Натхнена новітніми відкриттями науки й техніки

творча уява Велза народжувала яскраві, захопливі картини прийдешнього, що нерідко згодом справджувалися. Чимало відкриттів, які передбачив письменник у царині біології, хімії, генетики, медицини, техніки, увійшли в реальне життя.

Майбутній фантаст народився 21 вересня 1866 р. в містечку Бромлі, що неподалік від Лондона. Батько його був дрібним крамарем, мати — економкою. Багатодітна сім’я жила в злиднях, тож що таке бідність, Велз знав з дитинства.

У п’ять років Герберт пішов до школи. Він був здібним і старанним учнем, але невдовзі перелом ноги надовго прикував його до ліжка. Саме тоді хлопчик по-справжньому полюбив читати. Він навіть хотів стати письменником, щоправда, потяг до літературної творчості поступався мрії про кар’єру вченого. Тим часом у гіркій реальності вже із чотирнадцяти років Герберт мусив заробляти на життя. Він працював прибиральником, касиром у крамниці, був помічником торговця, фармацевта...

Зрештою на кмітливого й обдарованого хлопця звернув увагу директор місцевої школи. За його сприяння Велз наполегливо займався самоосвітою, а відтак уступив до Імперського коледжу при Лондонському університеті — вищого навчального закладу, який готував викладачів природничих і точних наук. Там Герберт потрапив до лабораторії Гекслі — авторитетного ученого-фізіолога, учня Ч. Дарвіна. То була неабияка удача: юнак здобув ґрунтовну освіту й ще до закінчення коледжу мав два вчених звання з біології. До речі, першою книжкою Велза став підручник з біології, що витримав п’ять перевидань і дотепер зберігає свою навчальну цінність.

На початку 1890-х років Герберт захопився журналістикою. Він розповідав читачам про новинки наукового й суспільного життя, якими ряснів злам століть, і разом з ними сподівався на здійснення найзаповітніших мрій людства. З тих журналістських спроб постала ідея створення циклу науково-фантастичних романів.

Перший твір циклу — «Машина часу» — вийшов друком 1895 р. і мав приголомшливий успіх. Читачі захоплено стежили за дивовижними пригодами мандрівника в часі, який побачив жахливі зміни, що нібито відбулися з людством у майбутньому. Так Велз став відомим письменником. Надалі він видав низку романів, що увійшли до скарбниці світової літератури, як-от: «Острів доктора Моро» (1896), «Невидимець» (1897), «Війна світів» (1898), «Перші люди на Місяці» (1901) тощо. Основні теми творчості Велза — взаємозв’язок науково-технічних досягнень і моральних цінностей людини, цивілізаційного розвитку й суспільного благополуччя.

Цікаві подробиці

Велз мав двох синів і був хорошим батьком. Він проводив з дітьми багато часу, вигадував для них чудернацькі історії та цікаві ігри. Своє бачення світу дитинства письменник відобразив у фантастичній новелі «Чарівна крамниця».

Саме так у тогочасному Лондоні називалося чимало звичайнісіньких магазинів, де продавали іграшки. Однак у творі Велза крамниця стає справді чарівною, адже власник її — чарівник. І щоб показати, як по-різному діти й дорослі сприймають світ, як по-різному ставляться до дивного й незвіданого, він розпочинає досить повчальну гру із Джипом1 та його батьком. Так звичайне відвідування крамниці іграшок набуває філософського змісту.

Велз був надзвичайно багатогранною особистістю: письменник-фантаст, публіцист, учений, політик, викладач, громадський діяч. Його працездатність вражала сучасників. Так само вражає і обшир творчої спадщини митця: сорок романів, низка оповідань, кіносценарії, статті, нариси на політичні та соціальні теми. Науково-фантастичні твори письменника неодноразово було екранізовано, а радіовистава за романом «Війна світів» навіть викликала паніку в СІЛА, де люди повірили в реальність нападу марсіан.

Перед Другою світовою війною Велз із гіркотою зауважив, що реальність почала наслідувати сюжети його книжок і готова замінити вигадку. В останні роки життя великий фантаст застерігав: «Земля перестала бути безпечним притулком для людей». Ці слова не втратили своєї пророчої сили й нині.

ОТгргвіртг сгбг

1. Які факти із життя Г. Велза ви запам’ятали? Які риси характеру допомогли письменнику стати визнаним у світі фантастом?

2. Як Велз прийшов у літературу?

3. Яке значення у творчій долі письменника мала наукова діяльність?

4. Дж. Прістлі, англійський романіст і театральний режисер, зауважив: «Хто такий містер Велз насправді, сказати неможливо — надто він багатогранний». Поясніть, у чому виявилася багатогранність вдачі видатного фантаста.

5. Схарактеризуйте письменницьку спадщину Велза. Які твори принесли йому всесвітню славу?

6. Дослідник творчості видатного фантаста Ю. Кагарлицький зазначав, що «Велза можна було назвати істориком майбутніх тисячоліть». Що, на вашу думку, він мав на увазі?

7. Теми проектів «Виклики законам природи та їх наслідки в романі Г. Велза “Острів доктора Моро”»; «Проблема відповідальності вченого за наслідки наукових відкриттів у романі “Невидимець”»; «Екранізації творів Г. Велза».

Перед читанням. Читаючи новелу Велза, зверніть увагу на те, як сприймають чарівну крамницю та дива, які в ній відбуваються, батько й син.

ЧАРІВНА КРАМНИЦЯ

(Скорочено)

Ще раніше мені доводилося здаля бачити цю крамницю.

Разів зо два я проходив повз її вітрину, де було напрочуд багато різних привабливих товарів; чарівні кульки, дивовижні ковпаки, ляльки для фокусів, кошики з начинням для фокусників, колоди карт і багато інших дрібниць. Чомусь ніколи мені не спадало на думку зайти в цю крамницю. Але одного разу Джип, узявши мене за палець і не кажучи ні слова, повів мене до вітрини; і тримався він так, що не зайти з ним туди було ніяк неможливо. (...)

— Коли б я був багатий, — сказав Джип, показуючи пальцем туди, де лежало «Яйце, що зникає», — я придбав би собі ось цю річ. І цю. — Він показав на «Маля, яке плаче зовсім як живе». — І цю.

То була таємнича річ, котра звалася «Купи й дивуй друзів!» — саме так зазначалося на акуратному ярличку.

— А під цим ковпаком, — сказав Джип, — зникає все, що туди покладеш. Я читав про це в одній книжці. А ось, тату, «Невловимий гріш», тільки його так поклали, щоб не було видно, як це робиться.

Джип успадкував чарівні риси своєї матусі: він не кликав мене до крамниці й не набридав, він тільки тягнув мене за палець до дверей. Зовсім позасвідомо, і було зрозуміло, чого йому хочеться. (...)

Ми потрапили в крихітну, темнувату крамничку. Дзвіночок на дверях, коли ми їх зачинили, жалібно дзенькнув. У помешканні нікого не було, і ми могли роздивитися навколо. Ось тигр із пап’є-маше на склі, котре покриває прилавок, спокійний, розсудливий тигр, помірковано хитає головою; ось різноманітні кришталеві кульки; ось мармурова рука із чарівними картами; ось цілий набір чарівних акваріумів, від великих до найменших. Навколо було кілька чарівних дзеркал. Одне витягувало й звужувало вас, друге віднімало у вас ноги й розплющувало вашу голову, а третє взагалі робило з вас якусь круглу, товсту бочку. І поки ми сміялися перед цими дзеркалами, звідкись з’явився чоловік, вочевидь господар.

Він стояв за прилавком, дивний, блідий, з темним волоссям. Одне вухо було в нього довше за друге, а підборіддя — ну чистісінько як ніс черевика.

— Чим можу прислужитися? — запитав він і розчепірив свої довгі чарівні пальці на склі прилавка. (...)

Потім він звернувся до Джипа з ласкавого усмішкою:

— А ти, знаєш, непоганий хлопчик...

Я здивувався, не розуміючи, як він міг здогадатися. В інтересах дисципліни ми тримали це в секреті навіть удома. Джип вислухав похвалу мовчки й продовжував дивитися на продавця.

— Тому що тільки хороші хлопчики можуть зайти в ці двері.

І нараз, як на підтвердження, почувся грюкіт у двері й писклявий дитячий голос:

— 1-і! Я хочу зайти туди, тату! Тату!

Я хочу зайти! І-і-і!

І благання вимученого татуся:

— Але ж зачинено, Едуарде, не можна!

— Зовсім не зачинено! — сказав я.

— Ні, сер, у нас завжди зачинено для таких дітей, — сказав продавець.

І на цьому слові ми побачили хлопчика: крихітне личко, хворобливо-бліде від великої кількості з’їдених ласощів, скривлене від вічних скиглень, обличчя безсердечного маленького егоїста, що дряпав зачароване скло. (...)

— Ти говорив там, на вулиці, — сказав продавець, звертаючись до Джипа, — що хотів би мати нашу коробку «Купи й дивуй друзів!».

— Так, — зізнався Джип після героїчної внутрішньої боротьби.

— Вона в тебе в кишені.

І, перехилившись через прилавок

(тіло в нього виявилося дуже довгим), незвичайний суб’єкт витяг у Джипа з кишені коробку.

— Папір! — сказав він і дістав великий аркуш з порожнього капелюха. — Мотузок! — і в роті в нього опинився клубок, від якого він відмотав безкінечно довгий мотузок, перев’язав ним коробку, а клубок, як мені здалося, проковтнув. Потім об ніс однієї ляльки запалив свічку, сунув у вогонь палець, котрий нараз перетворився на паличку червоного сургучу, і запечатав пакунок.

— Вам ще сподобалося «Яйце, що зникає», — сказав він, витягуючи яйце з внутрішньої кишені мого пальта, і загорнув його в папір разом з «Малям, яке плаче зовсім як живе». Я передавав кожен готовий пакунок Джипу, а він міцно пригортав його до грудей.

Джип говорив мало, але погляд його був красномовнішим за слова, красномовними були і його руки, які тримали подарунки. Його душею заволоділо хвилювання. Дійсно, це була справжня магія. (...)

— Ай, ай, ай! — сказав продавець, спритно відбираючи в мене капелюх. (...) І він почав трясти мого капелюха й витряс звідти два чи три яйця, мармурову кульку, годинник, з пів десятка скляних кульок, зім’ятий папір, потім ще папір, ще і ще, увесь час говорячи про те, що багато хто зовсім даремно чистить свої капелюхи тільки зверху й забуває почистити їх ізсередини, — усе це, звичайно, дуже виховано, але не без особистих натяків.

— Назбирується ціла купа сміття, сер... Звичайно, не у вас одного... Майже чи не в кожного покупця... Чого тільки люди не носять із собою!

Купа зім’ятого паперу росла й росла на прилавку все вище й вище й зовсім затулила його від нас. Тільки голос його звучав, як і раніше:

— Ніхто з вас не знає, що ховається іноді за пристойною зовнішністю людини, сер. Усі ми тільки одна видимість...

Його голос завмер, точнісінько як у ваших сусідів завмер би грамофон, якби ви вцілили в нього влучно кинутим каменем, — таке ж раптове мовчання. Шелест паперу припинився, стало тихо. (...)

За прилавком нікого не було. Долі валявся мій капелюх, а поряд з ним у глибокій задумі, скоцюрбившись, сидів білий кролик — звичайнісінький, дурнуватенький на вигляд кролик. (...)

Кролик шмигнув у двері, яких раніше я чомусь не помічав, і в ту ж хвилину звідти знову показався чоловік, у котрого одне вухо було довше за друге. Він, як і раніше, усміхався, але, коли наші погляди зустрілися, я помітив, що він дивиться чи то з викликом, чи то з насмішкою. (...)

Я відчув, як він відривав щось від мого рукава, обернувся і побачив, що він тримає за хвіст крихітного червоного чортика, а той звивається, дри-ґається і хоче вкусити його за руки. Продавець спокійно закинув його під прилавок. Звичайно ж, чортик був гумовий, але в якусь мить... І тримав він його в руках так, як тримають якусь кусючу гадину. Я подивився на Джипа, але його погляд був спрямований на чарівну дерев’яну конячку. Мені відлягло від серця.

— Слухайте, — сказав я продавцеві, стишуючи голос і вказуючи очима то на Джипа, то на червоного чортика. — Я маю надію, у вас не дуже багато таких... виробів, чи не так?

— Зовсім не тримаємо! Мабуть, ви занесли його з вулиці, — сказав продавець, також стишуючи голос і водночас сліпучо всміхаючись. — Чого тільки люди не тягають із собою, самі того не помічаючи! — потім він звернувся до Джипа. — Подобається тобі тут?

Джипу подобалося багато чого. (...)

Тепер продавець повністю заволодів Джипом. Він відірвав його від мого пальця, заглибився в опис своїх проклятих товарів, і зупинити його було вже неможливо, я з хвилюванням і ревнощами побачив, що Джип ухопився за його палець, точнісінько як хапався за мій. (...)

Продавець показав Джипу чарівні потяги, котрі починали рухатися без пари й пружини, тільки-но ви відкривали семафор, а також дорогоцінні коробки з олов’яними солдатиками, які оживали, як тільки ви піднімали кришку й промовляли... Як передати цей звук, я не знаю, але Джип — у нього тонкий слух його матері — зразу ж його повторив.

— Браво! — сказав продавець.

Безцеремонно покидавши олов’яних солдатиків у коробку, він передав її Джипові. (...)

Помітивши моє здивування, продавець розсміявся.

— У нас справжні чари, — сказав він. — Підробок не тримаємо.

— Як на мене, то вони аж занадто справжні, — відгукнувся я. (...)

Я обернувся і побачив, що увага хлопчика звернута на продавця. Вони про щось перешіптувалися, дивлячись на мене. Джип став на стільчик, а продавець тримав у руках щось на зразок великого барабана.

— Тату, зіграємо в піжмурки? — крикнув Джип. — Ти жмуришся!

І не встиг я втрутитися, як продавець накрив його великим барабаном.

— Підніміть барабан! — закричав я. — Зараз же! Ви злякаєте дитину! Підніміть!

Чоловік з різними вухами послухався і простягнув мені цей великий циліндр, щоб я краще впевнився, що він порожній. Але на стільчику теж нікого не було! Мій хлопчик зник!.. (...)

Я підійшов до продавця і ударом ноги перекинув стілець.

— Облиште свої жарти, — сказав я. — Де мій хлопчик?

— Ви ж самі бачите, — сказав він, показуючи мені порожній барабан. — У нас жодного обману...

Я простягнув руку, щоб схопити його, але він спритно вивернувся. Я знову кинувся до нього, але йому вдалося і цього разу відхилитися. Він відчинив якісь двері.

— Стій! — крикнув я.

Він побіг, сміючись, я кинувся за

ним і нараз вилетів... у пітьму.

— Фу ти! Я вас і не помітив, сер!

Я був на Ріджент-стріт і наштовхнувся

на якогось солідного робітника. А недалеко від мене, трохи приголомшений, стояв Джип. Я вибачився, і Джип з ясною усмішкою підбіг до мене, начебто тільки-но на секунду загубив мене з виду.

У руках у нього було чотири пакунки.

Він одразу ж ухопив мене за палець. (...)

Спочатку я не знав, що подумати.

Я обернувся, щоб побачити двері чарівної крамниці, але їх ніде не було.

Ні крамниці, ні дверей — нічого! Звичайнісінький простінок між магазином і вікном з курчатами. (...)

Тут я вперше задумався, як Джип сприйняв цю пригоду. Він був цілим і неушкодженим. Це головне. Він не був наляканим, не був засмученим. Він просто був страшенно задоволений тим, як провів день, і до того ж у нього в руках — чотири пакунки. (...)

У трьох пакунках були коробки зі звичайними, але такими чудовими олов’яними солдатиками, що Джип зовсім забув про тих «справжніх чарівних солдатів», яких бачив у крамниці. У четвертому пакунку було кошеня, маленьке, біле, жваве кошеня, дуже веселе, із чудовим апетитом.

Це було шість місяців тому. І тепер я починаю думати, що ніякого лиха не трапилося. У кошеняті виявилося не більше чарів, ніж у всіх інших кошенятах. Солдати виявилися такими стійкими, що ними був би задоволений кожний полковник. Що ж до Джипа...

Батьки, мабуть, погодяться, що з ним я мав бути особливо обережним. Але нещодавно я таки зважився на серйозний крок. Я запитав:

— А що, Джипе, якби раптом твої солдати ожили й пішли б крокувати?

— Мої солдати живі, — сказав Джип. — Мені потрібно тільки промовити одне словечко, коли я відкриваю коробку.

— І вони марширують?

— Аякже! Інакше за що їх і любити!

Я не виказав свого здивування і спробував кілька разів, тільки-но він візьметься за своїх солдатів, раптово зайти в кімнату. Але ніякої чарівної поведінки за ними не помітив. (...)

Переклад С. Іваненка

Запитання і завдання до щюгитаного

1. Перекажіть новелу «Чарівна крамниця». У чому полягає своєрідність її сюжету?

2. Чому оповідачем у творі виступає батько? Схарактеризуйте стосунки між батьком і сином. Яку роль відіграє деталь «палець батька, за який тримається Джип» у характеристиці зв’язку дорослого й дитини?

3. Творча лабораторій Випишіть з тексту дива, які побачили батько й син. Спираючись на зроблені нотатки, опишіть, якою ви уявляєте чарівну крамницю.

4 Як у новелі поєднано реальне і фантастичне? Яку роль відіграють елементи фантастики у творі?

5 Як сприймають побачене в чарівній крамниці батько й син? Чим різниться їхнє світосприйняття?

6 Чому не кожен може потрапити до чарівної крамниці? Порівняйте Джипа й хлопчика, перед яким зачинилися магічні двері.

7 Поясніть слова продавця чарівної крамниці: «Чого тільки люди не носять із собою!» Що, на вашу думку, носять із собою (у прямому та переносному значенні) діти та дорослі?

8. Подискутуймо Навіщо продавець налякав батька фокусом з барабаном? Чи потрібно було це робити? Обґрунтуйте свою позицію.

9 Чому батько ніколи не бачив, як оживають солдатики, подаровані Джипу в чарівній крамниці? Розкрийте зміст епізоду, у якому дорослий побачив живе кошеня.

10. Філологічний майстер-клас. Доведіть, що прочитаний твір — новела. Визначте основні ознаки фантастичної літератури в новелі «Чарівна крамниця».

ПАВУТИНКА НАДІЇ

Літературна розминка. Пригадайте твори японської літератури, які вивчали в попередніх класах. У чому полягає їхня своєрідність? Що ви знаєте про японську культуру?

Одна з характерних ознак японської культури — мінімалізм, тобто вміння малим охопити велике, у краплині роси побачити весь світ. Ця особливість притаманна і японській літературі. Неперевершеним майстром «оповідання завбільшки з долоню» є Рюноске Акутаґава.

Митець з’явився на світ у Токіо в родині торговця молоком. Відбулося це 1 березня 1892 р. — за давнім національним літочисленням, у годину Дракона дня Дракона місяця Дракона. Тому назвали його Рюноске: перший ієрогліф імені — «рю» означає «дракон». Прізвище своє письменник отримав від дядька, який усиновив його після трагічної загибелі матері. Прийомні батьки Рюноске належали до старої інтелігенції, серед їхніх предків були літератори й учені. Тож хлопчик виховувався в атмосфері поваги до національних культурних надбань, любові до середньовічної поезії та старовинного живопису.

Ще підлітком Акутаґава зацікавився творчістю європейських письменників і мислителів, після закінчення школи вивчав англійську літературу спочатку в коледжі, а потім — на англійському відділенні

Токійського імператорського університету. У студентські роки разом з товаришами-одно-думцями Рюноске почав видавати літературний журнал «Сінсітьо» («Нова течія»), у якому пізніше надрукував свої перші новели.

Молодого митця цікавила передусім поведінка людини в ситуації особистісного й морального вибору, а відповіді на вічні питання він намагався знайти в давніх притчах, релігійних текстах, історичних нарисах і легендах. Про свою пристрасть до минулого Акутаґава говорив так: «Душа людини в давнину й сучасної людини має багато спільного. От у чому річ». У минувшині письменник шукав пояснення вчинків, думок, психології сучасників. Досить часто в його творах простежуються культурні паралелі, пов’язані з давніми японськими релігійними традиціями, зокрема буддійськими.

коментар арт(іваріуса

Буддизм — одна з провідних світових релігій. Особливого поширення він набув у країнах Сходу. Засновник буддизму й головний об’єкт поклоніння в ньому — принц Ґаутама Сіддгартха, який, згідно з оповідями, жив у 563-483 рр. до н.е. За легендою, у віці тридцяти п’яти років Ґаутама досяг просвітління і докорінно змінив своє життя.

Послідовники назвали принца Буддою, що в перекладі означає «просвітлений», «пробуджений». Мета буддистів — досягнути духовного просвітління, позбавившись страху, невігластва, егоїзму, лінощів, заздрощів, жадібності та інших вад.

Після закінчення університету, у 1916 р., Акутаґава отримав посаду викладача англійської мови у військово-морській школі. Своє тодішнє життя він потім опише в циклі новел про вчителя — чесну, але трохи непутящу людину, яка часто потрапляє в кумедні ситуації.

Згодом письменник працював як спеціальний кореспондент газети «Осака майніті сімбун» («Щоденна газета Осаки»), виступав з лекціями в різних містах Японії. Саме в той період народилися його найкращі твори, зокрема «Павутинка», «У чагарнику», «Мандарини», «Вагонетка», «Усмішка богів», «Свято хризантем». Акутаґава досягає високої майстерності як новеліст: працює з різноманітним матеріалом, віртуозно будує сюжет, кількома словами створює соковиті образи, поглиблює філософський зміст текстів.

Активною творчою працею письменник намагався врятуватися від духовних і психологічних проблем, які з року в рік погіршували стан його здоров’я. Однак із часом криза лише поглиблювалася.

Акутаґаві судилося прожити лише тридцять п’ять років, але зробити він устиг чимало. І хоч сам митець аж надто скромно оцінював свої досягнення, його письменницька слава свідчить про інше. Уже кілька десятиліть книжки Акутаґави активно видаються різними мовами, а їхнього автора визнано класиком японської літератури.

Перевірте себе

1 Стисло розкажіть про життя Акутаґави.

2 Назвіть твори японського письменника. У якому жанрі Акутаґава досяг великої майстерності? У чому вона полягає?

3. Робота в парах. Обговоріть сформульоване Акутаґавою визначення художньої літератури як «мистецтва самовираження за допомогою слів». Як ви розумієте зміст цього визначення? Чи згодні ви з таким баченням літератури? А як визначили б сутність літературної творчості ви?

4. Теми проектів. «Сюжети новел Акутаґави в кіношедеврі А. Куросави “Рашьомон”»; «Порівняльна характеристика повісті М. Гоголя “Ніс” та однойменної новели Р. Акутаґави».

Перед читанням. Пригадайте, що таке підтекст. Під час читання новели «Павутинка» зверніть увагу на використання підтексту для розкриття її філософського змісту.

ПАВУТИНКА

Одного дня самотній Будда знічев’я походжав берегом озера Лотосів. Білосніжні, як перли, квіти на воді зі своїх золотистих тичинок ненастанно ширили навкруги невимовно приємні пахощі. У раю був ранок.

Будда пройшов понад озером, потім став і крізь листя лотосів, що вкривали поверхню води, подивився вниз. Під озером було пекло, а тому крізь прозору, як кришталь, товщу води, наче в стереоскопі1, ясно прозирала ріка Сандзунокава2 й Шпиляста гора. Погляд Будди привернув чоловік на ім’я Кандата, що разом з іншими грішниками, яких аж кишіло, мучився

в пеклі. Той Кандата, великий лиходій, за життя вбивав людей, підпалював їхні оселі й учинив чимало інших злочинів. А добро зробив лише один раз. Якось, мандруючи густим лісом, він побачив, як через стежку повзе павучок. Кандата підняв був уже ногу, готуючись його роздушити, та враз передумав: «Ні, не треба. Хоч воно й мале, але теж, напевне, хоче жити. Тож шкода безпричинно вкорочувати йому віку».

Споглядаючи пекло, Будда згадав, як Кандата врятував життя павукові, і вирішив віддячити йому за добро — при нагоді помогти вибратися з пекла. На щастя, поблизу над зеленим, як малахіт, листям лотоса райський павук плів свою чарівну сріблясту нитку. Будда взяв павутинку й мимо сніжно-білих, як перлина, квітів швидко спустив її далеко-далеко вниз, до самого пекла.

Там, на дні пекла, у Кривавому озері борсався Кандата. Хоч куди глянь, усюди

тьма кромішня, і тільки коли-не-коли в тій темряві зблисне вістря Шпилястої гори. Чи може бути щось страхітливіше? Навколо тихо, як у могилі, лише іноді чути тихі зітхання грішників — виснажені пекельними муками, вони навіть не можуть плакати вголос. Тож і Кандата, задихаючись у Кривавому озері, звивався, корчився, як жаба перед смертю.

Та якось ненароком він звів очі вгору: з далекого неба над Кривавим озером у пітьмі, немов боячись людського ока, повисла блискуча сріблиста павутинка. Уздрівши над головою павутинку, Кандата на радощах аж сплеснув у долоні: учепившись за неї, напевне, можна далеко полізти, навіть з пекла вибратися. Якщо все піде на лад, то й в раю можна опинитися. А тоді вже не доведеться страждати на Шпилястій горі й потопати в Кривавому озері.

Отак розмірковуючи, Кандата мерщій учепився обома руками за павутинку й відчайдушно почав дертися вгору. Ясна річ, такому лиходієві, як Кандата, до цього не треба було звикати. Та хоч як він силкувався, а догори піднятися було не легко: рай і пекло відділяла не одна тисяча рі1. Зіп’явшись трохи, Кандата втомився і навіть не міг був рукою ворухнути. Що ж тут удієш? Вирішивши перепочити, Кандата повис на павутинці й зиркнув униз.

А все-таки його зусилля не пропали марно: Криваве озеро, що в ньому він потопав, за такий короткий час зникло в пітьмі, а страшна своїм тьмяним блиском Шпиляста гора вже опинилася під ногами. Якщо так і далі, то скоро й з пекла, напевне, видобудеться. Обхопивши руками павутинку, Кандата зраділим, як ніколи, голосом прокричав: «Наша взяла! Наша взяла!» Та нараз він схаменувся: слідом за ним, як мурашня, по павутинці вгору п’ялася сила-силенна грішників. Спостерігши таке видовище, Кандата, зляканий чи, може, приголомшений, на якусь хвилю розгублено роззявив рота й кліпав очима. Тонка павутинка, що ледве витримувала його одного, напевне увірветься під тягарем такої безлічі людей. Якщо вона десь посередині обірветься, то марно він дряпався вгору — однаково полетить сторчака назад у пекло. О, це жахливо! А тим часом тисячі й тисячі грішників видиралися з темряви над Кривавим озером і один за одним піднімалися блискучою павутинкою вгору. Треба негайно щось придумати, інакше павутинка увірветься. І Кандата щосили закричав: «Гей, грішники! Це моя павутинка. Хто вам дозволив чіплятися за неї? Ану, спускайтеся вниз!»

Але тої ж миті павутинка зненацька розірвалася саме над Кандатою, і він, закрутившись дзиґою, швидко зник у темряві. В імлистому просторі, виблискуючи, лише висіла тоненька райська павутинка.

Стоячи на березі озера Лотосів, Будда від початку до кінця стежив за цією сценою. А як Кандата каменем упав у Криваве озеро, обличчя Будди посмутніло й він пустився йти далі. Мабуть, жалюгідним здався йому Кандата, який намагався тільки сам вилізти з пекла, але був заслужено покараний за своє черстве серце й знову опинився в безодні.

А лотосу до всього байдуже. Його білий, як перлина, цвіт похитував вінчиками коло ніг Будди, а золотисті тичинки сповнювали повітря невимовно приємними пахощами. У раю бралося до полудня.

Переклад І. Дзюба

Запитання і завдання до прогитаного

1 Чому твір отримав назву «Павутинка»? На що вона спрямовує читача?

2 Яким Кандата був за життя? Як його покарано після смерті?

3 Чому Будда вирішив допомогти грішникові?

А Як змінювалися думки й почуття Кандати, коли він піднімався по павутинці?

5 Чому павутинка обірвалася? Як до невдачі Кандати поставився Будда? Чим ви пояснюєте таку реакцію?

6 Розкрийте основну думку прочитаної новели. Визначте метафору, на якій побудовано твір. Поясніть її зміст.

7. Подискутуймо Чи заслужено Кандата знову опинився в пеклі? Обґрунтуйте свою відповідь.

8. Філологічний майстер-клас. Знайдіть антитези, на яких побудовано новелу «Павутинка». Як вони допомагають розкрити зміст твору?

9. Творча лабораторія. Використовуючи образи й символи новели «Павутинка», складіть однойменне хайку.

У СВІТІ МИСТЕЦТВА

Режисерські прочитання літературної класики

Відтворити своєрідність новели як літературного жанру в кінематографі досить непросто. Для цього потрібні майстерна акторська гра, оригінальні режисерські рішення та особливий, захопливий сценарій. Яскравим прикладом такого поєднання стала стрічка «Ділові люди» (1963), яку зняв за творами О. Генрі відомий комедійний режисер Леонід Гайдай. Фільм складається з трьох не пов’язаних за сюжетом новел, заснованих на творах американського письменника: «Дороги, які ми обираємо», «Споріднені душі» та «Вождь червоношкірих». Зворушливі, іноді смішні, а часом сумні історії блискуче втілили в стрічці талановиті актори Георгій Віцин, Юрій Нікулін, Ростислав Плятт, Олексій Смирнов та ін. Гумористичні висловлювання із цієї екранізації вже давно стали крилатими, перетворившись на приказки для всіх життєвих випадків.

«Дари волхвів» теж лягли в основу низки кіноісторій, зокрема однойменних робіт американця Генрі Кінґа (1952 р.), польки Валентини Марушевської (1972 р.), американки Лізи Мулкагі (2010 р.).

1Рашьомбн — замкові ворота в південних кінцях основних міських проспектів у давніх японських столицях. На північних кінцях проспектів стояли ворота Судзаку — парадний в’їзд в імператорську резиденцію.

Світового успіху зажила стрічка «Рашьомон»1 (1950), яку створив уславлений кіномитець Акіра Куросава за мотивами двох новел Акутаґави. Цей фільм про пошук істини, яка завжди поряд, став справжнім відкриттям для гляда-

чів. Європейцям він засвідчив сам факт існування японського кіно, а в масштабі світового кінематографа — започаткував нову форму кінооповіді, що відтворює різні погляди на одну й ту саму подію. Сюжет фільму побудовано навколо злочину, скоєного в лісі за стародавніх часів. Є чотири свідки й, відповідно, чотири версії подій...

Фантастичний світ Велза ще з перших кроків кінематографа привернув до себе увагу багатьох режисерів. Відтоді за творами письменника знято понад шістдесят стрічок. Один з найпопулярніших серед кіномитців — роман «Машина часу».

Упродовж XX ст. вийшло чимало фільмів за його мотивами. А у 2002 р. до цього літературного сюжету звернувся правнук письменника Саймон Велз. В однойменному кінотворі режисер переосмислив соціальні й філософські ідеї роману з позиції людини XXI ст.

Сучасна кінофантастика — жанр насамперед видовищний. Цій вимозі цілком відповідає робота відомого голлівудського режисера Стівена Спіл-берґа «Війна світів» (2005). Завдяки новітнім спецефектам фантастичні картини Велза отримали в ній нове життя.

1. Перегляньте комедію Л. Гайдая «Ділові люди» (1963). У чому полягає іронічність назви фільму? Які епізоди стрічки викликали у вас сміх, а які — змусили замислитися?

2. Які фільми за мотивами творів Г. Велза ви бачили? Стисло розкажіть про них. Як ви гадаєте, чому сюжети англійського фантаста й досі привертають увагу кінематографістів?

^Підсумкові запитання і завдання

1. Дайте визначення новели. Назвіть новели О. Генрі.

2. Які моральні цінності утверджено в новелі «Дари волхвів»?

3. До якого різновиду новел належить «Чарівна крамниця»?

4. Визначте кульмінацію новели «Чарівна крамниця».

5. Визначте елементи фантастики в «Чарівній крамниці».

6. Поясніть, у чому полягає відмінність між образами оповідача («Чарівна крамниця» Г. Велза) і розповідача («Дари волхвів» О. Генрі). Схарактеризуйте ці образи в названих творах.

7. Назвіть автора новели «Павутинка».

8. З якими японськими традиціями пов’язана «Павутинка»?

9. Порівняйте зображення раю та пекла у творі японського письменника.

10. Складіть перелік моральних понять, про які йдеться в новелах О. Генрі, Велза, Акутаґави.

11. Виявіть культурні паралелі у творах цього розділу підручника.

12. Схарактеризуйте різновиди новел, які ви прочитали.

Теми творів

1. «Краса світу й людської душі (За новелами О. Генрі)».

2. «Куди зникає дитинство? (За новелою Г. Велза “Чарівна крамниця”)».

3. «Коли Бог безсилий допомогти людині? (За новелою Р. Акутаґави “Павутинка”)».

Клуб компетентних читачів

1. Порівняйте новелу О. Генрі «Дари волхвів» з «Різдвяною піснею в прозі...»

Ч. Дікенса. Які традиції різдвяних оповідань продовжує твір О. Генрі?

2. Прочитайте новели О. Генрі «Останній листок» і «З любові до мистецтва». Визначте у творах мотиви, суголосні цим творам і новелі «Дари волхвів». Прокоментуйте вислів «Коли любиш Мистецтво, жодні жертви не здаються надто великими».

3. Подискутуймо! Робота в парах. Обговоріть одне із запитань. Готуючись до дискусії, стисло занотуйте основні міркування та докази на користь своєї позиції.

А. Кому з героїв новел, які ви прочитали, удалося доторкнутися до дива? Б. Хто з героїв новел О. Генрі, Велза, Акутаґави зрозумів цінність вічного й незначущість минущого, а хто — ні?

4. Творча лабораторія. Напишіть новелу, обравши один із запропонованих початків:

1. Життя прекрасне ще й тому, що людина може...

2. Ми часто помиляємося, коли визначаємо цінності для себе...

3. Не хлібом єдиним живе людина...

5. Мандруємо інтернетом.

А. Доберіть за допомогою вебресурсів додаткові матеріали про життя та творчість О. Генрі, Г. Велза чи Р. Акутаґави (на вибір). На основі цієї інформації підготуйте виступ у класі.

Б. Знайдіть в інтернеті відомості про українських майстрів новели. Підготуйте мультимедійну презентацію одного з них. Зверніть увагу на місце митця у світовій літературі: чи знаний він за межами України, чи мав вплив на зарубіжну літературу та культуру загалом, як його вшановують іноземці, якими мовами перекладено творчість автора, чи існують екранізації тощо. Детально розкажіть про будь-який твір цього письменника та доведіть, що це саме новела. Доберіть до неї ілюстрації.

 

 

Це матеріал з підручника Зарубіжна література за 7 клас Волощук

 



Попередня сторінка:  Літературний детектив: Артур Конан-До...
Наступна сторінка:   Рюноске Акутагава - "Павутинка" читат...



^