Інформація про новину
  • Переглядів: 430
  • Дата: 15-08-2020, 16:31
15-08-2020, 16:31

Утворення і розквіт держав центральної та східної Європи

Категорія: Всесвітня історія





Попередня сторінка:  Раннє Відродження і гуманізм
Наступна сторінка:   Північно-східна Русь: від Новгородськ...

Пригадайте основні слов’янські племена.

1. Християнізація Сидиш Європи. Багато століть племена балтів і слов’ян не мали своїх держав і були язичниками. Як і всюди, їхні правителі прагнули використати спільну релігію для зміцнення своєї влади.

Першими християнство прийняли південні слов’яни - болгари, серби, хорвати та інші.

У IX ст. на території нинішньої Чех утворилася міцна держава Велика Моравія. ' перші правителі вели запеклу боротьбу з німцями, які постійно вторгалися в Моравію нібито з метою християнізації її язичницького населення. Це змусило моравського князя Ростислава шукати підтримки у Візантії. Звідти ж у 863 р. прибу-

ли грецькі вчителі - Кирило і Мефодій. Вони створили слов’янську абетку й переклали слов’янською мовою богослужбові книги.

Польські племена прийняли християнство за римським зразком за князя Мешка І у X ст. Це сприяло встановленню зв’язків з більш розвиненими європейськими країнами й посилювало позиції Польщі.

В Угорщині католицтво стало швидко поширюватися в X ст. з появою у країні німецьких лицарів і місіонерів.

Німецькі феодали прагнули приєднати до своїх володінь багаті сусідні землі на сході. Загони воїнів вдиралися в землі слов’ян; німецькі селяни назавжди переселялися на захоплені території. Виправданням такої експансії част-

ково слугувало благе дало християнізації язичників-слов’ян. Цей обов’язок було покладено на лицарів-ченців.

Найбільший духовно-лицарський орден називався Тевтонським, або Німецьким, тому що об’єднував переважно німецьких лицарів. Побувавши під час хрестових походів у Палестині, орден згодом перемістився у Східну Прибалтику. Там він вогнем і мечем підкорив пруссів, відібрав у Польщі північні землі й створив власну державу.

Орден мечоносців захищав майно та діяльність німецьких місіонерів у Лівонії (землі сучасних Естонії та Латвії). Лицарі-мечоносці не лише хрестили місцевих язичників, але й приєднували нош території. Це спровокувало конфлікт із Литвою та Новгородом, з якого орден вийшов украй ослабленим. Рештки його злилися з тевтонцями.

Згодом виокремився Лівонський орден. Лицарі-колонізатори вели запеклу боротьбу за землі та вплив як зі шведами, так і з Литвою та руськими князями.

2. Велике князівство Литовське. Споконвіку поряд зі слов’янами жили язичницькі балтійські племена - пращури нинішніх литовців, латишів та естонців. Вони населяли південно-східний берег Балтійського моря і басейн річки Неману та займалися землеробством і мисливством. Кожне плем’я очолював князь.

У середині XIII ст. виникла потужна держава - Велике князівство Литовське. Єдиним у литовській історії королем, завдяки отриманій від Папи короні, став князь Міндовг. Країні довелося відбивати набіги монгольської орди та боротися з німецькими хрестоносцями.

Великий князь Ольгерд (у хрещенні Дмитрій) Гедимінович (13451377) зосередився на розширенні меж держави. Велике князівство Литовське швидко приєднало нинішні українські та білоруські землі. Князь Ольгерд виступив навіть проти Золотої Орди, у 1362 р. розгромивши татар у битві біля Синіх Вод та приєднавши на 200 років Київ до Великого князівства Литовського. Неминучим ставало зіткнення з Московським князівством, яке претендувало на роль об’єднавчого центру слов’ян.

Смертельна загроза з боку Тевтонського ордену підштовхнула Литву до зближення з Польщею. Цьому мав сприяти шлюб литовського князя Ягайла і спадкоємниці польської корони Ядвіги. У 1385 р. Ягайло, одружуючися з Ядвігою, пообіцяв разом зі своїми підданними прийняти католицтво й об’єднати Литву з Польщею. Так було укладено Кревську унію, яка надовго пов’язала долі Польщі та Литви, хоча й не означала їхнього злиття. Наступного року Ягайло став польським королем.

Титул Великого князя Литовського після тривалої боротьби здобув двоюрідний брат короля - Вітовт (1392-1430). Його зусиллями Литва зберегла самостійність, а територія її простяглася від Балтійського моря до Чорного. Нащадки Вітовта, зокрема син Ягайло та внук Казимир, відмовилися від подальшого розширення держави на слов’янський схід. Цим і скористалася Москва, яка в результаті численних війн на тривалий час заволоділа третиною територій князівства. Водночас завдяки вдалій політиці Казимира посилився вплив Литви в Центральній Європі.

3. Польське королівство. Ядром формування польської держави було князівство племені полян. У X ст. його правитель Мешко І об’єднав під

своєю владою землі в басейнах річок Одеру та Вісли. Син і наступник Мешка - Болеслав I Хоробрий - завершив об’єднання польських земель. Справжній воїн, Болеслав неодноразово воював з Німеччиною і Руссю, помітно розширив меж своєї держави та змусив могутніх сусідів ставитися до Польщі з повагою. У 1025 р. утворилося Польське королівство зі столицею у Кракові. Після смерті Болеслава країна розпалася на окремі князівства і втратила частину завойованих земель. Ба більше, вона сама стала жертвою Тевтонського ордену. Загрозу становили й монголи, які неодноразово здійснювали на країну спустошливі набіги.

Зовнішня небезпека прискорила об’єднання польських земель і відродження королівської влади. Король Казимир III Великий (1333-1370) продовжив політику своїх попередників. Він повернув де які втрачені території, упорядкував закони та змінив на краще управління державою. Дбаючи про розвиток ремесел і торгівлі, король увів єдину монету й однакове мито, що спричинило стрімке зростання міст.

Кревська унія зміцнила позиції Польщі й Литви, дозволила їм разом виступити у війні проти Тевтонського ордену. Вирішальна битва відбулася 1410 р. б ля села Грюнвальд.

Об’єднане королівське військо, у яке входили польські, литовські, українські, білоруські, чеські й татарські загони, розгромило хрестоносців. Від повного знищення орден врятувала підтримка імператора й Папи, однак поразка поклала край німецькому наступу на Схід. Через півстоліття, у результат нової війни, орден визнав себе васалом польського короля. Польща повернула собі значну частину колишніх земель і вихід до Балтійського моря. Авторитет Польщі й Литви в Європі значно зріс.

4. Угорське королівство. Давня батьківщина кочівників-угорців (мадя рів) була між Середнім Поволжям і Уралом. Звідти вони переселилися у причорноморські та приазовські степи, але залишилися під тиском печенігів. У 896 р., подолавши величезну відстань, сім угорських племен перейшли Карпати й зупинилися в Середньому Подунав’ї. Простор низовини між горами здавалися спеціально створеними для звиклих до степів мадярів. Так відбулася подія, яку угорські легенди назвали «здобуттям Батьківщини». На чолі союзу племен стояв вождь Арпад, родоначальник королівської династії Арпадів.

Несподівана поява нових сусідів стала справжнім лихом для Європи. Під час безперервних набігів рухлива та витривала мадярська кіннота спустошувала все на своєму шляху. У пошуках здобич войовничі загони доходили до Іспанії, Франції та Ютландії. Лише в середині X ст. ціною великих зусиль німецькому імператору Оттону I вдалося розбити угорців. Трапився рідкісний в історії випадок: поразка перетворилася на благо для переможених, бо змусила їх остаточно осісти в Паннонії. Це дало угорцям можливість зберегтися як народу, не розсіятися на кшталт гунів, аварів та безлічі інших грізних завойовників.

Іштван I Святий об’єднав усі мадярські племена в єдину державу, а в 1000 р. отримав з рук Папи королівську корону. Правитель сприяв поширенню у країні католицтва й всіляко підтримував церкву, а до участі в управлінні державою активно залучав знать. Після його смерті Угорщина надовго поринула у феодальні міжусобиці, користь від яких отримала лише верхівка знай - магнати.

Король Бела IV намагався обмежити самовладдя магнатів, але тільки налаштував проти себе знать. У такій напруженій атмосфері в Угорщину вторглося монгольське військо на чолі з ханом Бату.

У 1241 р. відбулася велика битва на річці Шайо. Загарбники повністю знищили угорське військо, проте й самі зазнали великих втрат. Залишивши після себе розорену країну, монголи повернули назад.

Угорщина досить швидко залікувала рани. Бела IV забудував країну фортецями й замками, сприяв виникненню міст.

Однак після того, як династія Арпадів перервалася, криваві суперечки між магнатами посилилися. У результаті угорський трон опинився в руках чужоземців: спочатку - представників Анжуйської династії, а потім - Люксембургів.

У XV ст. в Угорщині склалася станова монархія, але міста не допустили до участі в управлінні державою. Державна влада належала королю, магнатам і дворянству.

Чому, на вашу думку, угорські міста не допустили до участі в управлінні державою?

Свого розквіту Угорське королівство досягло за правління Матя-ша І Корвіна (1458-1490) - визначного правителя, хороброго воїна, покровителя мистецтв і наук. Проте до кордонів його держави невпинно наближалися турки, які в XVI ст. розгромили об’єднане угорсько-чеське військо. Угорщина надовго втратила свою незалежність.

5. Гуситські війни в Чехії. На початку IX ст. у басейні річки Морави, де проживало плем’я мораван, постала одна з найдавніших слов’янських держав - Велика Моравія. Кордони держави швидко розширилися, проте на початку X ст. знекровлена міжусобицями й жахливою мадярською навалою Велика Моравія розпалася. Частина її земель увійшла до складу

новоствореного Чеського королівства, де правили князі з роду Пржемисловичів. Держава розвивалася в умовах постійного протистояння з Німеччиною, аж поки в XI ст. не опинилася у складі Священної Римської імперії. Утім підкорити Чехію повністю німецькі імператори не змогли. Чеські королі визнали над собою владу імператора, але зберегли значну незалежність і у своїй країні діяли цілком самостійно.

Королівська влада помітно посилилася за правління Карла IV Люксембурга (1346-1378). Король заохочував розвиток чеської промисловості, забудував величними спорудами свою столицю Прагу, відкрив у ній університет, один з найстарших у Європі. Ставши імператором, він у 1356 р. підтвердив «Золотою буллою» незалежність Чеського королівства. Чехія швидко перетворилася на одну з економічно найрозвиненіших і найбагатших країн Європи та значно впливала на європейські справи. Тож Карла IV не випадково називали «батьком Чехії та вітчимом імперії».

У чому полягала особливість становища Чеського королівства у складі Священної Римської імперії?

Обурення чехів викликала діяльність католицької церкви. Папський Рим стягував із Чехії величезні податки, країну заполонили продавці індульгенцій (звільнень вірян від покарання за гріхи). Критику католицької церкви розпочав професор Празького університету Ян Гус (1370-1415). У своїх проповідях перед народом він гнівно засуджував

німецьке засилля в Чехії, багатства церкви й жадібність священників. Гус ви ступав за богослужіння чеською мовою і вважав найвищим авторитетом Біблію, а не рішення пап та церковних соборів. Великого значення професор надавав також обряду причастя, який у католицькій церкві був різним для священнослужителів і звичайних вірян. Церковників причащали хлібом і вином, а мирян - лише хлібом. Гус закликав повернутися до звичаїв раннього християнства та ввести для всіх причастя хлібом і вином. За вимогу причащати мирян вином із чаш прибічників Гуса - гуситів - стали називати також чашниками.

У відповідь католицька верхівка звинуватила Яна Гуса в єресі й викликала на церковний собор до німецького міста Констанца. Професор вважав, що сюди з’їдуться вчені з усієї Європи і він матиме можливість захистити свої переконання під час наукового диспуту. Але, прибувши на собор, він зрозумів, що ніхто не мав наміру обговорювати правоту його поглядав. Гуса закували в кайдани й кинули до в’язниці.

XI cm. Італійський учений, секретар папської курії Поджо Браччоліні про засудження Яна Гуса на Констанцькому соборі Голова собору запропонував Гусу зректися, але той Чех підвівся і голосно вигукнув: «Я не маю наміру відступати від свого вчення і віри».

Сигізмунда спитали: «Ваша імператорська величносте! Яким буде ваше остаточне рішення: за вчення Гуса чи проти? Визнаєте ви його єретиком, який заслуговує на смерть?». Імператор відповів так: «Продовжую стверджувати, що Гус - єретик і цілком заслуговує на смерть через спалення, якщо не зречеться».

Тоді Гус мужньо спитав: «Ваша імператорська величносте, невже ви можете так поводитися, принижуючи свою корону і німецьку гідність? Невже самі знищуєте охоронну грамоту, яку підтвердили своєю печаткою та підписом, і візьмете на свою голову злочин і підступність? Не про моє життя йдеться, а про ваше чесне ім’я».

«Я дійсно обіцяв тобі, єретику, безпечний проїзд, але тільки скзди, а це ти отримав. Зворотного ж шляху я тобі не обіцяв. Така вимога є безпідставною. Тебе засудив собор більшістю голосів». Так відповів Сигізмунд.

Усі були такі розпалені, що трощили столи й кидали їхні уламки. Під цей гомін імператор пішов. Міг би піти й Гус, якби схотів. Він, однак, повернувся до своєї в’язниці.

На підставі розповіді італійського вченого висловте своє судження щодо характеру й переконань Яна Гуса.

Навіть перед загрозою смерті мужній проповідник відмовився зректися своїх поглядав, і влітку 1415 р. його спалили на вогнищ. Страта

Яна Гуса збурила всю Чехію. Учні незламного проповідника розвивали його вчення і цим притягували до себе безліч вірян. Поширювалися чутки, що потрібно збиратися на відкритих місцях у горах, де начебто сам Христос через своїх проповідників говоритиме з людьми. На гору Табір у Південній Чехії звідусіль зійшлося понад 40 тисяч осіб - так званих таборитів. Серед них голосно лунали заклики до активних дай. У 1419 р. повстала Прага, а за нею і вся країна. Почалися гуситські війни (1419-1434).

Імператор з Папою організували проти гуситів хрестовий похід. На повсталу Чехію обрушилися збройні загони з різних куточків Європи. м протистояло військо на чолі з талановитим полководцем Яном Жижкою. У своєму війську Жижка ввів сувору дисципліну й підтримував високий бойовий дух.

Ян Жижка дуже вдало використовував звичайні вози. Під час зупинок їх скріплювали ланцюгами, а відкритий простір загороджували дошками. Виникав щільно укріплений табір, який міг успішно захищатися і був недоступний для кінноти.

Нерідко вози відігравали вирішальну роль і в зіткненнях. Перед однією з битв гуситське військо стояло на високому пагорбі. Жижка дав противнику підійти на потрібну відстань і наказав атакувати. Гуситська кіннота кинулася на ворога, потам раптово розділилася надвоє і утворила своєрідний коридор. По ньому з високого пагорба, набираючи дедалі більшої швидкості, покотилися вози з важким камінням. Вони врізалися в загони противника, сіючи в них безлад і паніку. Гуситська ж кіннота, пропустивши вози, знову зімкнулася і пішла в атаку. За нею рушила піхота. Ворог зазнав нищівної поразки.

Із самого початку гуситський рух не був єдиним і мав два напрями. До першого - поміркованого - належали феодали, заможні містяни та лицар. Вони прагнули позбавити церкву влади й багатств на свою користь. Другу, рішучішу, частину становили таборити - переважно селяни та небагаті містяни. хня мета полягала в знищенні феодального гноблення та встановленні справедливого суспільства. Помірковані побоювалися рішучих дій таборитів. Це дало змогу імператору й Паш за допомогою різних поступок і обіцянок переманити поміркованих на свій бік і спільними зусиллями завдати таборитам удару. У 1434 р. біля міста Липани таборити зазнали поразки. Гуситські війни закінчилися.

Чехія стала єдиною в Європі країною, де гуситська церква, яка не підпорядковувалася Паш. Римському, мирно співіснувала з католицькою.

ПЕРЕВІРЯЄМО ЗНАННЯ

1. Як відбувалася християнізація Східної вропи?

2. Що сприяло союзу Польщі та Литви? Чи означала унія об’єднання двох країн?

3. Яку роль в історії польської держави відіграв король Казимир III Великий?

4. Яке значення мала Грюнвальдська битва?

5. Чому поразку в битві з імператором Оттоном І не можна вважати негативним фактом угорської історії?

6. Схарактеризуйте склад учасників гуситського руху.

7. Які зміни відбулися в Чехії після гуситських війн?

 

ДІЄМО ТВОРЧО

Робота у групах. Схарактеризуйте внутрішню та зовнішню політику правителів держав Східної вропи: Казимира III (1 група); Іштвана І (2 група); Карла IV Люксембурга (3 група). Презентуйте роботи на загал.

Запам’ятовуємо дати

1000 р. - коронація засновника Угорської держави Іштвана І 1025 р. - утворення Польського королівства 1410 р. - Грюнвальдська битва 1419-1434 рр. - гуситські війни

 

Це матеріал з підручника Всесвітня історія за 7 клас Подаляк

 



Попередня сторінка:  Раннє Відродження і гуманізм
Наступна сторінка:   Північно-східна Русь: від Новгородськ...



^