Інформація про новину
  • Переглядів: 228
  • Дата: 2-10-2020, 00:05
2-10-2020, 00:05

9. Стани феодального суспільства (практичне заняття)

Категорія: Всесвітня історія





Попередня сторінка:  8. Середньовічне європейське суспільс...
Наступна сторінка:   10-11. Європейське середньовічне місто

1. Яку роль відігравало духівництво в середньовічному суспільстві?

Життя середньовічної людини було тісно пов’язане з церквою. Тогочасний люд був глибоко переконаний, що головним у їхньому житті є стосунки з Богом, а турбота про спасіння душ християн якраз було обов’язком духовенства. Тож цілком закономірно, що духівництво посідало найпочесніше місце в суспільстві.

Вони здійснювали богослужіння та церковні таїнства (хрещення, вінчання, причащання, сповідання тощо). Крім цього, церква визначала норми моралі та поведінки прихожан.

Церква також відігравала величезну роль в об’єднанні держави. Духівництво було звільнено від податків та від служби у війську. Населення платило на користь церкви десяту частину від прибутків - церковну десятину.

У період Середньовіччя духовенство переважно було освіченим, виконувало також функцію моральних наставників. Учені, художники, поети, музиканти здебільшого були представниками духовенства. Водночас вони могли займати високі державні посади, а їхній вплив поширювався на всі верстви.

Уривок зі статуту монастиря св. Бенедикта про чернече життя (VI ст.)

«...Особливо твердо треба з корінням вирвати з монастиря жагу до власності, щоб ніхто не мав права нічого ні дати, ні взяти... не мати нічого власного, жодної речі, ні книги, ні дошки, ні грифеля, зовсім нічого: бо ніхто з братів уже не має у своїй власності ні тіла свого, ні волі своєї...

Вважаю, що достатньо буде пропонувати дві страви на усіх трапезах...

якщо вдасться роздобути фрукти чи овочі, то подавати і цю третю їжу... Від м’яса чотириногих усі категорично мають утримуватися, крім... хворих.

Монастир треба організувати так, щоб усе необхідне, наприклад вода, млин, сад, пекарня, різні майстерні, були на території монастирського двору, аби монахи не мали необхідності виходити за стіни монастиря, бо це не дуже корисно для їхніх душ...»

2. Яким було середньовічне рицарство?

Рицар, лицар (пол. rycerz, від нім. Ritter -середньовічний шляхетський титул в Європі.

Усі світські феодали вважалися рицарями. Звання рицаря не переходило в спадок, його надавали після досягнення повноліття за особливі заслуги на полі битви або після спеціальної військової підготовки та виховання (претендент мав прослужити сім років зброєносцем у якого рицаря). Також потрібно було пройти спеціальну процедуру посвячення в рицарі, яка найчас-тіттте проводилася на свята: Різдво, Великдень, Вознесіння.

■ Поміркуйте!

Використовуючи наведені в підручнику матеріали (текст, ілюстрації, уривки з історичних документів) дайте відповіді на запитання: 1. Хто такі рицарі і як ними ставали?

2. Яким було їхнє озброєння?

3. Чи варто ідеалізувати середньовічне рицарство? Свої відповіді обґрунтуйте.

Спочатку рицарем називали простого воїна, який ніс як васал військову службу сеньйору, зазвичай кінну. З часом у рицарів виникли свої ідеали, розуміння честі та правила поведінки в суспільстві. Рицар мав дотримуватися слова, бути вірним сеньйору, захищати християнську віру та знедолених, дотримуватися правил хорошого тону. Так слово «рицар» з часом стало набуло ширшого значення і стало синонімом знатності й благородства.

Улюбленими розвагами рицарів були полювання із соколом та рицарські поєдинки - турніри. На його початку суперники роз’їжджа-лися в протилежні боки арени. За спеціальним сигналом суперники рушали назустріч один одному. Рицар мав тупим списом вибити суперника із сідла. Нагородою для переможця був кінь та військове спорядження супротивника.

Із озброєння в рицаря був довгий важкий спис та меч з хрестоподібним руків’ям (рідше бойова сокира або палиця). Для захисту тіла спочатку рицарі вдягали гнучку кольчугу (сорочку зі скріплених між собою мета-

левих кілепь). З XIV ст. почали використовувати ковані лати. Голову рицаря захищав шолом, а лице - забрало. Крім того, рицар мав великий щит, на якому був зображений розпізнавальний знак його роду - герб. Для бойового коня рицаря теж виготовляли захисний обладунок.

Обладунок рицаря був настільки важким, що його везли на возі, а самого рицаря супроводжував цілий почет із слуг та зброєносців. Рицар його вдягав лише перед самою битвою. Відповідно й підбирали бойових коней, щоб могли витримати і самого вершника, і його обладунок. У бою вершник нагадував фортецю, що рухається. Після винайдення вогнепальної зброї рицарство, як військова сила, поступово занепадає.

Утім, не варто ідеалізувати рицарів. Часом вони були неосвіченими, корисливими, грубими, проявляли зухвалість та агресивність до навколишніх. У мирний час рицарі часто вели між собою війни, грабували мирне населення та чинили насилля. Це набуло такого масового характеру, що церква в ХІ-ХІІ ст. змушена була ухвалити кілька законів про Мир Божий, які забороняли рицарям воювати під час релігійних свят, щотижня з вечора середи і до ранку понеділка, а також у призначені церквою для роздумів і молитов години святвечора та посту. За порушення Миру Божого накладали штрафи, тілесні покарання, могли навіть конфіскувати майно чи відлучити від церкви.

Уривок із твору Цезарія Гейстербахського «Діалог про чудеса».

«Жив у Саксонії (Німеччина) рицар на ймення Лудольф. Це був справжнісінький тиран. Одного разу він скакав по дорозі на коні, одягнений у нове пурпурне вбрання, і зустрівся з селянином, який їхав на своєму возі. Грязюка, що бризнула з-під коліс, забруднила одяг Лудольфа, і тоді цей пихатий рицар, не тямлячи себе від гніву, вихопив свій меч і відтяв ним ногу селянинові».

3. Що являв собою середньовічний замок рицаря?

Постійні військові напади і сутички, як між сусідами, так із зовнішніми ворогами, призвели до становлення в Європі нового типу споруд - замків.

Це були будівлі, що поєднували функції фортеці як оборонної споруди та повсякденного житла феодалів. Майже вся територія Європи була вкрита замками. Наприклад, на території сучасної Франції їх збереглося майже 5000.

■ Працюємо разом! Підготуйте (з використанням кількох джерел) усне повідомлення чи презентацію на тему «У феодальному замку».

Місце для будівництва замків обирали зручне для оборони - переважно на пагорбі або на горі, інколи - на острові посеред річки чи озера. Спочатку їх будували з дерева, а з ХІ ст. - з каменю, оточували ровом з водою, обносили високими і товстими стінами. У замок можна було потрапити лише через звідний міст, який на ніч чи під час нападу ворогів піднімали за допомогою спеціальних ланцюгів.

У центрі замку знаходилася головна вежа - донжон. Він слугував останнім оборонним рубежем, якщо ворог долав зовнішні укріплення. Підвали донжона використовувалися для зберігання припасів, там же був колодязь. На верхніх поверхах були приміщення, де мешкали феодал з родиною, слуги. У багатьох замках передбачався потаємний хід, що вів до лісу чи річки, по ньому захисники замку могли рятуватися втечею. Таким чином замок був надійним місцем, щоб витримати багатомісячну облогу ворога.

ПРАКТИЧНА РОБОТА!

Кожна група досліджує один з феодальних замків. За допомогою QR-коду ознайомтеся з відповідним відео-матеріалом. Підготуйте уявну екскурсію обраним феодальним замком.

4. Якими були умови життя селян?

Найчисленнішою верствою середньовічного суспільства були селяни. Постійні небезпеки змушували їх звертатися по захист до могутнього феодала. За це йому сплачували або частину врожаю - оброк, або працювали на його землях (відбували феодальні повинності). Феодал своєю чергою брав на себе зобов’язання захищати землі від нападів, а також чинив суд і міг втручатися в особисте життя (дозвіл на переїзд, одруження тощо - на свій розсуд). Так селяни опинялися в залежності від свого пана.

■ Підготуйте (з використанням кількох джерел) усне повідомлення чи презентацію на тему «життя селян та селянок у середні віки».

Уривок з грамоти 1060 р. про феодальні повинності французьких віланів1

«Нехай буде відомо, що всі обкладені оброком двори повинні нести однаковий оброк; кожний двір повинен давати щорічно по 8 денаріїв... по 8 мірок пшениці і 24 мірки вівса... А також виноградник, що колись належав абатові, двічі на рік потрібно копати, підрізати і виконувати на ньому всі необхідні роботи, потім вичавлювати виноградний сік і доправляти його для зливання в панські бочки; якщо ж виноградник буде перетворений на поле, повинні працювати, належно обробляючи поля, скільки буде потрібно, аж до доправляння зібраного врожаю до панських комор».

1 Вілан (лат. — маєток) — у середньовічній Західній Європі — феодально залежний селянин; у Франції, зберігаючи особисту свободу, перебував у земельній залежності від феодала.

Уривок із твору Філіппа де Бомануар «Кутюми Бовезі» (ХІІІ ст.)

«Існує багато проявів особистої кріпосної залежності. Адже частина кріпаків настільки підлеглі своїм сеньйорам, що ці сеньйори можуть розпоряджатися усім їхнім майном, мають над ними право життя і смерті, можуть кидати їх до в’язниці за своїм бажанням - винуватих чи безвин

них - і ні перед ким за це не відповідають, хіба що перед самим Богом. З іншими поводяться милосердніше, бо за життя сеньйори не можуть нічого від них вимагати.., окрім їхніх чинів, ренти та повинностей... І коли вони помирають чи одружуються на вільних жінках, усе їхнє майно... дістається сеньйору... І якщо кріпак помирає, немає в нього спадкоємця, окрім сеньйора, і дітям кріпака нічого не дістається, якщо вони не заплатять викуп сеньйорові».

Усе необхідне для життя селян та феодалів (продукти харчування, ремісничі вироби, зброю, тканини, одяг та ін.) вироблялося в їхньому господарстві, тому не було потреби щось купували чи продавати. У кожному селі були власні ремісники, зокрема ковалі, мірошники, гончарі, ткачі тощо. Лише за деякими товарами, наприклад за сіллю чи залізом, вирушали до місць, де їх добували. Там їх обмінювали на продукти своєї праці. Оскільки торгівля була слабо розвинена, то гроші були рідкістю навіть у феодалів.

Тип господарства, за якого майже все необхідне виготовляється на місці, а не купується, називається натуральним.

Оскільки самій людині вести господарство було вкрай складно, то шлюб укладали переважно з розрахунку. До уваги брали здоров’я, статки, придане. У більшості родин народжувалося багато дітей (близько десяти), проте до юнацького віку доживали лише 1—2. Відносини в сім’ї здебільшого були ієрархічними: найбільше шанувався чоловік, а також старші родичі. Діти переважно сприймалися як маленькі дорослі, тож їх змалечку залучали до роботи.

Жителі одного чи декількох сусідніх сіл об’єднувалися в громади. На загальних зібраннях селяни розділяли земельні наділи, встановлювали порядок користування угіддями (лісом, луками, водоймами).

Громада слідкувала за порядком на своїй території, обирала старосту, будувала власну церкву або капличку, утримувала священників, надавала

допомогу бідним, удовам, сиротам. Спільними зусиллями селяни ремонтували дороги, мости, організовували своє дозвілля. Поза громадою вижити було практично неможливо, тому вигнання було найгіршою карою для людини. Вигнанець позбавлявся всіх прав і підтримки громади.

ОЦІНІТЬ СВОЇ ДОСЯГНЕННЯ ПІСЛЯ ПРАКТИЧНОГО ЗАНЯТТЯ

Продовжте речення: «На цьому практичному занятті я дізнався/дізналася про..., навчився/навчила-ся..., зрозумів/зрозуміла...».

 

Це матеріал з підручника Всесвітня історія за 7 клас Мороз

 



Попередня сторінка:  8. Середньовічне європейське суспільс...
Наступна сторінка:   10-11. Європейське середньовічне місто



^