1. Політичний лад Русі

Під час вивчення процесу розвитку Русі важливо знати не лише, як відбувалося її становлення, а і як змінювалися форми державного устрою й управління. Русь не була цілісною державою. Вона була своєрідним об’єднанням державних утворень з різним рівнем політичного, господарського та культурного розвитку. Це потребувало створення сильного апарату влади.

Виняткового значення в управлінні державою набувала князівська влада. Саме великий київський князь був її верховним носієм. У X ст. відбувалося підпорядкування владі київського князя територій племінних княжінь, упорядковувалося збирання данини й податків. Влада на місцях зосереджувалася в руках родини Рюриковичів. Причому в уявленнях населення підпорядкована володарю територія ототожнювалася з його персоною. Постать володаря сприймалася підданими як сакральна (священна).

З другої половини X ст. зароджується ідея старійшинства одного з князів роду, якому передавалася влада над братами, синами, племінниками, онуками, а також право на київський («старший») стіл. На думку деяких істориків, у IX-X ст. у Русі поступово почали визнавати право кожного члена роду Рюриковичів на співучасть у владі.

Великі князі виконували законодавчо-судові функції. Уже на початку X ст. існував «Закон руський» - усне зведення норм звичаєвого права. Княгиня Ольга поширила на підвладні землі адміністративну й судову системи. Князі очолювали військо й брали участь у походах. Лише вони мали право на зовнішні зносини з іншими державами.

Помітну роль у політичному житті відігравала князівська рада. До її складу входили старійшини (старці), заслужені дружинники й бояри. Вона розглядала найважливіші питання життя країни.

2. Склад і заняття населення

Упродовж ІХ-Х ст. відбувалося становлення ранньосередньовічного суспільства. На відміну від Центральної і Західної Європи, де суспільство поділялося на три великі групи людей - верстви (стани) залежно від способу занять: «ті, які моляться» (церковнослужителі), «ті, які воюють» (лицарі) та «ті, які працюють» (трудящий люд), - у Русі не склалося соціального прошарку з представників духовенства, оскільки християнство ще не утвердилось як державна релігія. Повільнішими темпами, ніж на Заході, йшов процес формування привілейованого стану - «людей війни», на вершині якого перебували великий князь і залежні від нього князі. Зростали чисельність і вплив бояр, лави яких поповнювали представники родоплемінної знаті п ідкорених земель та верхівки дружинників. Дуже значною була роль дружини, на яку великий князь спирався і з якою радився. Саме за її участі проводилися військові походи, приєднувалися нові землі, країна захищалася від нападів ворогів.

Найчисельнішою групою населення були вільні селяни - смерди. Вони вели своє господарство, володіли землею, виплачували данину. Рід занять селян залежав від природних умов. У різних місцевостях вони вирощували жито, пшеницю, ячмінь, просо, горох та інші культури. З городини - капусту, ріпу, огірки, часник, цибулю. Збирали яблука, груші, сливи, вишні. Займалися скотарством (переважно розводили велику рогату худобу й свиней), промислами (особливо у смугах лісів), ремеслами, забезпечуючи себе всім необхідним.

З розвитком міст зростала чисельність ремісників, торговців і купців. Ремісники-ковалі виготовляли із заліза зброю та різноманітні знаряддя праці, предмети хатнього начиння. Гончарі виробляли посуд. Розвивалися ремесла з обробки кістки, шкіри, дерева, каменю. Поширювалося прядіння, ткацтво, виготовлення одягу, взуття. Торговці та купці займалися продажем і купівлею товарів.

Найбільш знедоленими були челядь (різні групи залежного населення), котру дарували й продавали, та холопи, становище яких мало чим відрізнялося від рабів.

Розгляньте реконструкцію одягу різних верств населення Русі (художниця

З. Васіна). Спробуйте їх розпізнати.

3. Село та життя його мешканців

Більшість населення Русі мешкала в селах - неукріплених поселеннях. Села виникали на пологих берегах річок, струмків, озер і розташовувалися групами на відстані 0,5-3 км. У них налічувалося по кілька десятків жител, переважно напівземлянок. Господарські приміщення розташовувалися на подвір’ї окремо. Розміри житла свідчать, що селяни здебільшого жили малими сім’ями (у середньому 5-6 осіб) і лише в Поліссі - великими сімейними общинами, розташованими на одному дворищі. Сім’ї кількох сусідніх невеликих сіл чи одного великого об’єднувалися в селянську общину, яка називалася верв. Верв володіла лісами, пасовиськами й водоймами; орні землі перебували в індивідуальному володінні її членів.

Стіни житла зводили з дерева. Дим від печі виходив через двері, вікна й спеціальний отвір у стелі, тому хата називалася курною. Меблі - лави, лежанки, ослони, полиці, столи і скрині - були грубими й масивними.

З посуду використовували горщики, глеки й миски. Ліжка не існувало:

«постіль» стелили на долівці - лягали на рогожі й укривалися полотном чи шкурами тварин.

Улітку чоловіки носили сорочку й штани, жінки - довгі вишиті полотняні сорочки; підперізувалися поясами, зверху одягали літники та свити. Теплим одягом слугували сукняні свити й кожухи. Взувалися в личаки, шкіряні постоли, чоботи. На голову чоловіки вдягали шапки, жінки - очіпки, убруси, намітки. Їли хліб, різноманітні каші, м’ясо, сало, рибу, птицю, городину, вживали олію, пили молоко, кисіль і мед.

Селяни поклонялися силам природи, небесним світилам, деревам, річкам, дотримувалися культу роду. Вони сприймали світ триєдиним: люди, космос, боги. Так, у Збруцькому ідолі (символізує бога - творця Всесвіту -Рода) зображення розташовані у трьох ярусах: у верхньому - небесні боги, у середньому - люди, у нижньому - підземний світ з богом, який тримає в руках землю. Релігійні обряди відправляли у святилищах, які буду-

валися з дерева. У них споруджували капище - місце, де приносилися жертви богам. Тут діяли жерці-волхви (волхв -мудрий) - служителі культу, котрі пам’ятали й виконували обряди, замовляння, ритуальні пісні, обчислювали календарні терміни магічних дій, знали цілющі властивості трав тощо. Зображення ідолів вирізувалися з дерева чи каменю.

4. Міста й міське життя

Важливу роль у становленні міст відігравала князівська влада, представники якої зводили фортеці, що із часом перетворювалися на центри князівських вотчин. У ІХ-Х ст. на теренах Русі налічувалося понад 20 міст: Київ, Полоцьк, Чернігів, Переяслав,

Білгород, Вишгород, Галич, Пересечен та ін. Огороджене ровами й валами, кожне з них мало міцно укріплений дитинець, де зосереджувалися органи влади й управління, та посад, у якому мешкало ремісничо-торгове населення. Основою економічного розвитку більшості міст були сільськогосподарське виробництво, ремесла й торгівля.

Здебільшого давньоруські міста виникали не на порожньому місці: їм, як і Києву, передували поселення, які поступово перетворювалися на ремісничо-торговельні й адміністративно-політичні центри.

Міста за площею в багато разів перевищували села, мали брами, що зачинялися на ніч. Якщо в посаді житла були такими самими, як у селі, то в дитинці зводилися наземні і значно більші за розмірами житлові споруди. Князі й бояри будували хороми. У Х ст. з’являються перші кам’яні будівлі. Починає формуватися власне міське населення. На відміну від села, воно не було однорідним. Його верхівку складали князі, бояри, представники князівської адміністрації, заможні купці й ремісники, низи - дрібні ремісники, торговці, челядь. Умови життя названих груп істотно різнилися. Представники першої з них мали просторіші й зручніше обставлені житла, носили дорожчий одяг і взуття. Побут міських низів уподібнювався селянському. Хоча в деяких містах з’являлися громади християн, більшість городян була язичниками.

Визначте, які функції виконувала селянська община. У чому полягали переваги і недоліки об’єднання селян у общини?

За знаряддями праці та предметами побуту спробуйте укласти перелік професій, які існували в Русі.

Використовуючи матеріали параграфа, поясніть відмінності між давньоруським містом і селом. Чим відрізнявся побут селян і містян?

Поміркуйте про зв’язок світогляду тогочасного суспільства (язичництва) і медицини. Чи мали тогочасні лікарі (знахарі) достатні знання для профілактики захворюваності та надання медичної допомоги?

1. На яке століття припадає перша згадка про «Закон руський»?

2. Покажіть на карті територію Русі у IX-X ст. Які країни були її сусідами?

3. Назвіть і схарактеризуйте основні верстви населення Русі в ІХ-Х ст.

4. Як потреби господарського життя впливали на формування суспільного устрою, розвиток правових норм і регулювання суспільних відносин?

5. У чому полягало значення сусідських общин?

УЗАГАЛЬНЕННЯ

Передумови утворення Русі

Велике розселення слов’ян поклало початок формуванню сучасних слов’янських народів. Важливу роль у цьому відіграло утворення союзів слов’янських племен, споріднених мовою, побутом, культурою. Першими такими об’єднаннями стали Антський та Склавинський союзи. До кінця VIII ст. утворилося ще сім політичних союзів - дулібів, древлян, хорватів, полян, уличів, тиверців і сіверян. Наслідком поступового ускладнення їхньої суспільної організації стало перетворення племінних союзів на про-тодержавні політичні утворення - княжіння, або землі. Подальший політичний розвиток Полянського племінного княжіння, яке утворилося наприкінці VIII ст. в межах Середнього Подніпров’я, привів до появи тут на рубежі VIII-IX ст. першої ранньосередньовічної східнослов’янської держави, яку пізніше почали називати Руссю.

Походження назв «Русь», «Руська земля»

Питання походження термінів «Русь», «Руська земля» становить складну наукову проблему, навколо якої тривають гострі дискусії. Частина істориків надає перевагу гіпотезі про їхнє скандинавське коріння. Інші вчені вважають, що витоки цих термінів слід шукати на європейському півдні, зокрема у Подніпров’ї. Крім того, існують і прибічники думки, що назва «Русь» бере початки із слов’янського середовища. Поступово вона починає вживатися як у вузькому (у межах Середнього Подніпров’я), так і широкому (стосовно всіх східнослов’янських земель) значеннях. Протягом наступних століть, із розвитком у слов’янському середовищі політичних та етнокультурних процесів, назви «Русь», «Руська земля» закріплюються за державою, витвореною східною гілкою слов’ян.

Особливості політики Рюриковичів

Прихід до влади у 882 р. Рюриковичів пришвидшив політичний розвиток Русі. Зміцнювалася влада великого князя руського, яка втілювалася у модель володарювання одного роду, зародилася ідея старійшинства одного з князів роду; рада старійшин перетворювалася на князівську раду; як і раніше, важливу роль відігравала дружина.

Продовжувалася політика окняження земель (до складу Русі входять землі радимичів, словенів, кривичів, уличів та інших союзів племен слов’янського і неслов’янського походження, зокрема меря, весь, чудь), яка породжувала систему васальної залежності місцевої знаті. За правління Рюриковичів оформився своєрідний звід чинних норм звичаєвого права - «Закон руський», було врегульовано систему збору данини й податків, розпочато адміністративну реформу, що передбачала зосередження всієї влади на місцях у руках однієї родини.

Спроби християнизації Русі та їх невдачі

Християнство почало проникати на територію Східної Європи з Візантії, Криму й Великої Моравії в VII-IX ст. Важливим центром поширення християнського віровчення на Русь став Херсонес, розташований на південно-західному узбережжі Кримського півострова.

У 860 р. в Константинополі хрестився Аскольд, котрий, повернувшись із походу, спробував поширити це віровчення у Русі. Заходи князя з християнізації населення викликали невдоволення язичницької знаті. За Олега становище християнських общин погіршилося. Ігор поставився до них прихильніше, і чисельність прибічників нової віри зросла. Чимало сприяла посиленню християнських впливів Ольга, котра прийняла хрещення. Проте через спротив різних груп язичницького населення, передусім дружинників, вона не наважилася запровадити християнство на державному рівні.

Вихід Русі на міжнародну арену

У період раннього середньовіччя війна була головним засобом проведення зовнішньої політики всіх держав, і Русь не була винятком. Основним напрямом зовнішньополітичної діяльності руських князів залишався південний - взаємовідносини з Візантією. Походи на її володіння спонукали Константинополь у 838 р. піти на встановлення з Руссю дипломатичних контактів. У 860 р. між ними було укладено перший договір. Воєнні походи на Візантію й укладені з нею договори засвідчили перетворення Русі на впливову державу Східної і Південно-Східної Європи.

Велика княгиня Ольга першою з руських правителів почала розв’язувати міждержавні суперечки мирним шляхом - шляхом переговорів. На відміну від неї, її син Святослав проводив зовнішню політику лише за допомогою військової сили.

Особливості історичного розвитку Приазов’я,

Північного Причорномор’я та Криму

Відмінними шляхами відбувався в ранньому середньовіччі розвиток Північного Причорномор’я, Приазов’я та Криму. Ці території традиційно залишалися зоною масових переміщень різних етнічних груп і народів, існування різних форм державності. Протягом I тис. приазовськими та

причорноморськими степами пройшли угорські та половецькі племена, тюркомовні булгари, печеніги, алани та інші кочові спільноти. Посилилися візантійські впливи у Криму. Зросло військово-політичне значення Херсонеса. У гірській частині півострова у III—IV ст. готи утворили свою країну Дорос. На початку VII ст. у Приазов’ї виникло болгарське державне утворення. У середині VII ст. на великій території Степу утвердився Хозарський каганат. У Криму і Північному Приазов’ї потужними були християнські общини. Водночас тут зберігалися язичницькі культи, поширювалися ісламська та іудейська релігії.

За поданими зображеннями схарактеризуйте ключові події та постаті в історії східних слов’ян VI—Х ст.

 

 

Це матеріал з підручника Історія України за 7 клас Смолій