1. Прихід Володимира до впади. Розширення кордонів Русі

Довідавшись про смерть батька, сини Святослава розпочали жорстоку міжусобну боротьбу за владу. Цьому сприяла відсутність закону про порядок успадкування престолу. Після загибелі Олега і Ярополка київський стіл перейшов до Володимира (980—1015), котрий став володарем Русі. Відразу ж він узявся за зміцнення центральної влади й розширення територіальних меж держави. У 981 р. київському князю підпорядковуються терени, заселені волинянами й хорватами, - Побужжя (уздовж Західного Бугу) з такими містами, як Перемишль, Волинь, Червень, Белз та ін., частина з яких раніше перебувала в залежності від Чехії та Польщі. Наприкінці X ст. Володимир приєднав Закарпаття, землі хорватів Подністров’я й, вочевидь, остаточно тиверців і уличів, об’єднавши в такий спосіб у складі Русі всі племінні княжіння, що знаходилися на історичних теренах сучасної України. До складу держави внаслідок воєнних походів остаточно приєднано й племена в’ятичів і радимичів; завойовано землі ятвягів.

Розширюються кордони у східному й південному напрямах. У 985 р. разом із тюркомовними тор-ками великий князь здійснив успішний похід проти Волзької Булгарії, зміцнив позиції держави в Північному Причорномор’ї, Криму й Приазов’ї. На Тамані сформувалася підпорядкована правлінню намісника великого князя Тмутараканська область, до складу якої увійшла територія навколо Керченської протоки з основним містом Корчев. Посилився вплив Русі у кримських містах Херсонес і Сурож.

Унаслідок походів Володимира Русь перетворилася на найбільшу за територією європейську країну. Її кордони простягалися від Дністра, Закарпаття, річок Західного Бугу, Німану та Західної Двіни на заході до межиріччя Оки й Волги на сході; від Чудського, Ладозького, Онезького озер і Фінської затоки на півночі до Причорномор’я і Приазов’я на півдні.

Таким чином, за правління Володимира завершується процес перетворення Русі на імперію.

Імперія - велика держава з монархічною формою правління, у складі якої під владою одного правителя знаходяться різні території й народи. Становище народів у імперії не є рівноправним, деякі з них можуть перебувати в колоніальній залежності.

Монархія - форма державного правління, коли найвища державна влада повністю або частково належить одній особі - монарху і передається у спадок.

2. Реформи Володимира Святославовича

Управляти величезною державою було не простою справою, оскільки місцеві вожді племен і князі вкрай неохоче виконували розпорядження великого князя. Не задовольняючись надходженням данини, Володимир став на шлях ліквідації незалежної від Києва місцевої влади. Спочатку у великі міста він призначив своїх намісників, а близько 988 р. завершив адміністративну реформу, яку розпочав батько: у найголовніших містах - центрах княжінь і земель (Новгороді, Полоцьку, Турові, Ростові, Муромі, Володимирі Великому та ін.) великий князь посадив своїх синів. Ставши намісниками, вони управляли землями, вершили суд, збирали данину.

Таким чином, започатковується формування князівств-намісництв -адміністративно-політичних одиниць імперії. Ця реформа завдавала відчутного удару племінній знаті, різко послаблювала її роль і, що особливо важливо, замінювала родоплемінний поділ держави на територіальний. Володимир усунув із провідних ролей у дружині варязьких найманців, що сприяло формуванню верхівки військової знаті з місцевого населення.

Розпочалося карбування за візантійським зразком перших золотих і срібних монет (златників і срібляників). На них з одного боку зображено Христа, а з другого - Володимира, котрий сидить на троні з хрестом у руці, у царських відзнаках, які він отримав після одруження з візантійською царівною. З-поміж них найважливішою була корона. На деяких монетах - уперше як герб великого князя - викарбувано тризуб.

Значну увагу Володимир Святославович приділяв розбудові Києва, поставивши за мету піднести його значення як столиці держави. У місті було закладено новий центр - «місто Володимира» площею в 10 га, укріплений високими земляними валами з ровом і баштами.

3. Зміцнення південних рубежів. Зовнішня політика

«І став він городи зводити по Десні, і по Остру, і по Трубежу, і по Сулі, і по Стугні», - так Нестор Літописець описав заходи князя щодо укріплення південних рубежів країни. Згідно з описом, за наказом великого князя будували міста-фортеці, насипали вали й викопували глибокі рови вздовж лівих берегів Росі та Стугни. Пороські вали разом з валами Переяславщини склали єдину систему оборони, а Стугнинські вали доходили до річки Здвиж і захищали Київ. Їх називають ще Змієвими валами (назва походить від легенди про богатирів, які перемогли велетенського змія, впрягли його в плуг і змусили проорати гігантські борозни). Загальна довжина валів становила майже 1 тис. км. При цьому Володимир і його син Ярослав переслідували мету не допустити перетворення кочівниками південноруських земель на свої випасні угіддя.

Боротьбі з печенігами відводилося чільне місце в зовнішній політиці київського князя. Вона знайшла відображення в билинах про Іллю Му-ромця і Добриню Микитича, народних переказах про двобій руського богатиря Кирила Кожум’яки з печенігом 993 р.

Важливе значення мали відносини з Візантією. Володимир рішуче протидіяв намірам імперії перетворити Русь на залежну в ід неї державу. Надавши військову допомогу імператору Василію ІІ в боротьбі із заколотниками та прийнявши хрещення (під ім’ям Василь), він домігся згоди імператора на шлюб з його сестрою Анною. Унаслідок цих двох важливих подій великий князь посів почесне місце у «християнській сім’ї» європейських правителів. Одним із провідних напрямів зовнішньої політики стали відносини з країнами Центральної, Північно-Західної та Західної Європи. Зокрема, підтримувалися зв’язки із Скандинавією. Наприкінці X ст. встановлюються дипломатичні відносини із Чехією, Угорщиною і Польщею. Успішно розвивалися стосунки Русі з Німеччиною: між ними відбувався обмін посольствами, сам Володимир п ісля смерті в ізантійської принцеси Анни одружився з онукою імператора Оттона І. Зав’язуються контакти з Римом.

4. Запровадження християнства як державної релігії

Завойовуючи нові землі, Володимир намагався досягти єдності Русі, об’єднати місцеві культи її різних регіонів у єдиний державний культ. У 980 р. великий князь наказав поставити в Києві, на пагорбі в центрі дитинця, ідолів: Перуна, Хорса, Дажбога, Стрибога, Симаргла й Мокоші. Проте цей захід не виправдав надій князя. Язичництво з його багатобожжям виявилося неспроможним ані забезпечити культурну єдність держави, ані обґрунтувати право Володимира на одноосібну верховну владу. Тому він схиляється до обрання іншої релігії. Нею стало вже знане русам візантійське християнство. Існує літописна легенда, що, перш ніж наважитися на цей крок, великий князь розіслав у різні країни послів для «випробовування віри», щоб виявити кращу з них. Після їх повернення в 987 р. рада старійшин, порівнявши різні віровчення, обрала православ’я.

культ - сукупність обрядів, поведінка священнослужителів і віруючих.

ікона - живописне або мозаїчне зображення бога або святого, якому поклоняються віруючі.

Датою запровадження християнства як державної релігії вважається 988 р. Охрестившись та одружившись із сестрою візантійського імператора в Херсонесі, Володимир повернувся до Києва. Сюди ж він привіз духовенство, мощі Папи Римського Климентія, ікони, хрести, книги. Князь діяв рішуче: він розпорядився «поскидати кумирів» (ідолів), киянам наказав з’явитися до Дніпра. Знаючи крутий норов князя, вони прибули у визначене місце, де їх охрестили священники. Після цього відбулося хрещення всього населення Русі, хоча цей процес не завжди проходив мирно й безболісно.

Почалося зведення нових церков. Зокрема, на Перуновому пагорбі було збудовано церкву Св. Василія, у 996 р. завершилося будівництво першої кам’яної церкви - Десятинної (на її утримання великий князь розпорядився виділити десяту частину данини й оброків зі своїх володінь). Наприкінці правління Володимира Великого в Русі вже діяло п’ять єпархій: у Києві, Чернігові, Білгороді, Володимирі (на Волині) й Новгороді. Запроваджується церковний статут, який передбачав виділення десятини з різних доходів для утримання церков, організацію церковних судів, які мали розглядати справи проти віри і церкви, вирішувати родинні суперечки.

Прийняття християнства сприяло створенню міцної, одноосібної центральної державної влади, поклало край практиці людських жертвоприношень, зміцнювало сімейні відносини. Русь стала невід’ємною складовою європейської християнської цивілізації. Християнство зробило значний внесок у розвиток писемності, літератури, архітектури й мистецтва.

Чому, на вашу думку, Володимир Святославович почав ставити церкви на місцях, де раніше стояли язичницькі ідоли?

Об’єднавшись у групи, розгляньте зображення. Яку подію на ньому зображено? Що вам про неї відомо? Спробуйте її відтворити у невеликій усній або письмовій розповіді.

Як відомо, ім'ям князя Володимира Святославовича названо міста, вулиці, заклади, на його честь споруджено пам'ятники (і не лише в Україні, а й Польщі, Канаді, Великій Британії, Росії, Австралії, Аргентині), а про життя написано картини і літературні твори. Як відображена пам'ять про князя у вашій місцевості? Чи збереглися історичні пам'ятки, які свідчать про епоху Володимира? Напишіть про це невелику розповідь, або за допомогою додаткових джерел інформації укладіть перелік творів чи об'єктів, які пошановують або носять його ім'я.

Обґрунтуйте або спростуйте твердження, що прийняття християнства сприяло культурним зв’язкам Русі з Європою.

1. У якому році в Русі було запроваджено християнство?

2. Покажіть на карті на с. 37 кордони держави князя Володимира Святославовича та напрями його походів.

3. Прочитайте (на вибір) билину про Кирила Кожум’яку або казку Олександра Олеся «Микита Кожум’яка». Визначте, що у творах є історичним фактом, а що - вигадкою. Для порівняння скористайтеся літописом (Літопис руський / За Іпатіївським списком переклав Леонід Махновець. Київ, 1989. С. 68-70).

4. Як адміністративна та релігійна реформи князя Володимира сприяли централізації влади та єдності Русі?

5. За які заслуги князя Володимира названо Великим?

Це матеріал з підручника Історія України за 7 клас Смолій