ПРИГАДАЙТЕ

Де і як виникають гори?

Чому рівнини розташовуються на різній висоті?

Рельєф та чинники його формування. Ви вже знаєте, що рельєф - це сукупність форм земної поверхні. Рельєф території формується в результаті взаємодії внутрішніх (ендогенних) і зовнішніх (екзогенних) рельєфотвірних чинників і процесів. Внутрішні сили Землі проявляються, зокрема, у русі літосферних плит, у проникненні речовини мантії в земну кору й виливі її на поверхню. Під дією ендогенних процесів сформувалися великі форми земної поверхні - материки та западини океанів, гірські країни й материкові рівнини, гірські хребти та міжгірні улоговини.

Екзогенні процеси діють на поверхні Землі. Це робота вітру, діяльність океанів і морів, текучих поверхневих і підземних вод, льодовиків і вічної мерзлоти, це вивітрювання й діяльність рослин, тварин і людини.

Внутрішні та зовнішні сили діють одночасно. При цьому внутрішні сили в основному створюють великі форми рельєфу, а зовнішні здебільшого їх руйнують. Формування рельєфу відбувається безперервно: змінюються обриси гір, вирівнюються пагорби, хоч і дуже повільно, але змінюються навіть обриси материків.

Залежно від величини форм земної поверхні розрізняють рельєф кількох порядків:

• планетарні форми рельєфу: материкові виступи й ложа океанів;

• основні форми рельєфу: гори та рівнини;

• макрорельєф: гірські хребти та міжгірні западини;

• мезорельєф: горби, яри, підводні каньйони;

• мікрорельєф: карстові лійки, лунковий або барханний рельєф.

Отже, основними формами земної поверхні на суходолі є рівнини й

гори.

Рівнини - це великі ділянки суходолу з малими коливаннями висот й однорідним, переважно горизонтальним заляганням гірських порід. У їхній основі залягають зазвичай давні докембрійські платформи або молоді тектонічні плити. За абсолютною висотою розрізняють низинні рівнини, або низовини (до 200 м над рівнем моря), височини (від 200 до 500 м) і плоскогір’я (вище 500 м над рівнем моря). За загальним характером поверхні рівнини можуть бути плоскими та горбистими.

Гори - це високо підняті над прилеглими рівнинами ділянки земної поверхні, які характеризуються значними й різкими коливаннями висот. За висотою гори поділяють на низькі (700-1000 м над рівнем моря), середньовисотні (1000-3000 м над рівнем моря) і висотні (понад 3000 м над рівнем моря).

Гори часто складаються з гірських хребтів - ланцюгів гір, лінійно витягнутих на порівняно велику відстань й обмежених з двох боків глибокими долинами. Разом із плоскогір’ями, міжгірними западинами й долинами вони утворюють гірські системи. Іноді сукупність гірських систем може утворювати гірську країну.

Утворення основних форм рельєфу на території України, так само як і скрізь на Землі, пов’язане насамперед з її тектонічною будовою. Оскільки більша частина України розташована в межах двох платформ, рельєф нашої території переважно рівнинний. Великим нерівностям фундаменту платформ (щит і западини) на поверхні відповідають височини та низовини. Так, Українському щиту відповідають Придніпровська й Приазовська височини, Дніпровсько-Донецькій западині - Придніпровська низовина, Причорноморській западині - Причорноморська низовина. На північному сході України на схилах давнього Воронезького масиву розташовані крайні південно-західні відгалуження Середньоруської височини. Винятком є Донецька височина, яка пов’язана з Донецькою складчастою областю, що сформувалася в результаті герцинської складчастості.

У тектонічній будові горам відповідають області складчастості різного віку. Складчастій системі Карпат у рельєфі відповідає гірська система - Українські Карпати. На місці складчастої системи Кримських гір виникли Кримські гори. Гірські пасма Українських Карпат мають загальний напрям простягання з північного заходу на півден

ний схід, як і тектонічні структури, до яких вони приурочені. Ця ж закономірність простежується щодо напряму Кримських гір.

Загальний план будови поверхні. Територія України розташована в основному в південно-західній частині Східноєвропейської рівнини. Тому майже 95 % території України - це переважно рівнини. Їхня пересічна висота - 175 м - свідчить про панування низовин, тобто територій з абсолютною висотою до 200 м. Дійсно, на низовини припадає 70 % загальної площі країни й лише 25 % належить височинам. Рівнинна частина території України має загальний нахил з півночі на південь, і тільки в межах рівнинного Криму та на півночі країни поверхня нахилена в протилежному, північному, напрямку.

Винятком є південний захід і крайній південь, де розташовані гірські масиви, що охоплюють в Україні невелику площу.

Від особливостей рельєфу залежить і простягання земною поверхнею річкових долин, які мають похил, відповідно до їхньої течії, від верхів’я до пониззя. Найбільші річкові долини, як-от Дніпра, Прип’яті, Десни, Південного Бугу, Дністра, Сіверського Дінця, спрямовані в південних напрямках. Натомість на північному заході країни річкові долини нерідко спрямовані на північ.

Рівнини України. На півночі країни розташована Поліська низовина, що утворена давніми льодовиковими відкладами й річковими наносами. Вона простягається від західних кордонів України до долини Дніпра та загалом нахилена на північ і схід. Переважні висоти низовини становлять 150-200 м. Такий характер рельєфу сприяє заболоченню. Лише подекуди плоскохвиляста поверхня низовини порушується підвищеннями, що зумовлено виходами фундаменту Українського щита. На одному з них, на Словечансько-Овруцькому кряжі, Поліська низовина здіймається до своєї максимальної позначки - 316 м.

З північного заходу на південний схід на лівобережжі Дніпра простягається Придніпровська низовина, що є дещо нижчою порівняно з Поліською низовиною. Її висоти сягають 50-170 м. Більша частина низовини розташована в межах давніх дніпровських терас, тому вона має східчасту будову й загалом нахилена до Дніпра. Поширені на Придніпровській низовині лесоподібні суглинки подекуди сприяли утворенню яружно-балкової мережі.

На півдні України розташована ще одна рівнина - Причорноморська низовина. Вона простягається дугоподібною смугою від дельти Дунаю на схід майже на 600 км. На півдні вона переходить на Кримський півострів.

Абсолютні висоти слабохвилястої Причорноморської низовини сягають 120-150 м. Проте на півдні її поверхня подекуди опускається нижче рівня моря. Причорноморська низовина - це колишнє дно моря, тому серед поширених тут гірських порід трапляються лесоподібні суглинки, піски й глини, вапняки й черепашник.

У західній частині нашої держави знаходиться Закарпатська низовина, яка прилягає з південного заходу до Українських Карпат. Слабо нахилена до р. Тиси, вона піднімається пересічно на висоту 100-120 м. Винятком є Берегівське горбогір’я - масив плосковершинних вулканічних горбів з найвищою позначкою 369 м. Це горбогір’я, як й інша

частина Закарпатської низовини, складене переважно вулканічними породами, що перекриті глинами та лесами.

Низовини чергуються з підвищеними формами рельєфу. Наприклад, Поліська низовина чітко відмежована від сусідньої Волинської височини її крутими уступами. Слабохвиляста Волинська височина простягається на північному заході країни, піднімаючись пересічно на висоту 220-250 м. Найвищу її частину називають Мізоцьким кряжем. Ця горбиста височина сягає заввишки 358 м й утворена вапняками. Нарівні із цією породою в межах Волинської височини поширені ще й леси.

На південь від Волинської височини висота поверхні помітно зростає, і вона переходить у Подільську височину. Ця височина простягається смугою з північного заходу на південний схід. Її пересічні висоти змінюються від 180-200 до 350-400 м. Поверхню Подільської височини урізноманітнюють окремі горбисті пасма, наприклад, укриті переважно лесоподібними суглинками Гологори з найвищою точкою височини г. Камулою (471 м), Розточчя, Опілля, а також вапнякові Медобори (мал. 86). Деякі з таких пасом називають горами, як-от Кременецькі гори.

Мал. 86. Подільська височина

Далі на південь від Подільської височини, у межиріччі Пруту й Дністра, розташована Хотинська височина. Вона поступається багатьом іншим українським височинам своєю відносно невеликою площею. Однак саме тут знаходиться найвища точка рівнинної частини України - г. Берда (515 м). З-поміж інших Хотинська височина вирізняється й своїми пересічними висотами, які становлять 350-400 м. Найбільш поширеними тут гірськими породами є вапняки, пісковики, глини, гіпс.

Найбільша в Україні Придніпровська височина, що лежить у центральній частині країни між Подільською і Волинською височинами та Дніпром. На ній тверді кристалічні породи подекуди майже виходять на поверхню з-під осадового шару піщано-глинистих порід. Через те рельєф височини від місця до місця змінюється. То він плоский, то хвилястий, а деінде погорбований. Так само змінюються й пересічні

висоти: від 150-170 м на півдні до 220-240 м - на півночі. Найвища позначка Придніпровської височини сягає 323 м.

Приазовська височина охоплює південно-східну частину країни. Тут кристалічні породи також часто виходять на поверхню з-під шару лесоподібних суглинків і глинистих порід. Підвищення, які при цьому утворюються, тут називають «могилами». На одній з таких могил перебуває найвища точка Приазовської височини - Бельмак-Могила (324 м).

На південному сході України розташована Донецька височина. Ця територія утворилася завдяки гороутворювальним процесам і внаслідок порушення осадових порід, які залягають на кристалічному фундаменті, - вапняків, доломітів, лесових та інших порід. Це сприяло тому, що височина дуже сильно порізана численними ерозійними формами рельєфу. Тому її пересічні висоти помітно коливаються - від 175 до 300 м. Найвищу частину Донецької височини називають Донецьким кряжем з максимальною позначкою висоти 367 м (г. Могила-Мечет-на). Водночас тут є чимало різноманітних форм рельєфу, які створила людина.

На північному сході України розташовані південно-західні схили Середньоруської височини. Її горбиста поверхня піднімається пересічно на 190-200 м, сягаючи максимальної позначки 236 м.

Гірські масиви України. На південному заході розташовані найвищі українські гори - Карпати, а на півдні - Кримські гори. Обидва гірські масиви мають поздовжнє простягання, утворюючи системи хребтів. Обидві гірські системи приблизно однакові за віком і є молодими. Вони не вирізняються значною висотою і належать до середньовисотних гір. Загалом Карпати та Кримські гори охоплюють лише 5 % території країни.

Українські Карпати можна вважати природним «дахом» України, адже саме тут розташовані її найвищі гірські вершини. Абсолютні висоти вздовж основних хребтів коливаються в межах 1500-2000 м. Найвища вершина г. Говерла (2061 м). Характерна риса Українських Карпат - округлі форми вершин (мал. 87).

Такі безлісі вершини називають полонинами. Гірські пасма Українських Карпат розташовані паралельно одне одному й простягаються з північного заходу на південний схід. Попри свій молодий вік, Українські Карпати зовні нагадують гори-старці - невисокі, наче згорблені. Пояснюють це тим, що тут найбільше поширені гірські породи, які легко піддаються процесам вивітрювання. Серед таких, зокрема, глинясті сланці, алеврит, пісковик, вапняк.

Кримські гори також молоді й виникли за схожих умов, що й Українські Карпати. Однак зовні південні «родичі» наших Карпат помітно відрізняються. І не тільки за меншими пересічними висотами, що становлять лише 700-1200 м. Головне те, що вершини Кримських гір (яйли) місцями дуже рівні, майже пласкі. Південні гірські схили подекуди прямовисно обриваються до вузької смуги морського узбережжя стіною заввишки до 500 м. Кримські гори простягаються на 180 км, сягаючи завширшки 50 км. Їхньою найвищою точкою є г. Роман-Кош (1545 м).

Фізична карта. Загальні особливості будови поверхні території України, простягання основних форм рельєфу, їхні абсолютні висоти відображено на фізичній карті. Користуватися такою картою нескладно. Вона подібна до кольорової мозаїки, на якій кожному кольору відповідають різні форми земної поверхні. Використовуючи легенду карти та підписи на ній, ми можемо схарактеризувати основні форми рельєфу нашої держави.

УКРАЇНА Й УКРАЇНЦІ У СВІТІ

У другій половині XIX ст. рельєф території України досліджував наш співвітчизник, військовий картограф Олексій Тілло (1839-1900). Він став одним з перших творців карти України, що була видана в 1889 році. На ній уперше було дуже точно за допомогою горизонталей і певних кольорів зображено нині добре відомі форми рельєфу, як-от Середньоруська та Волино-Подільська височини. Задля цього О. Тілло опрацював понад 50 тис. висотних позначок, ретельно вимірюючи спеціальними засобами земну поверхню. Карта О. Тілло привернула до себе увагу не тільки в Росії, а й за кордоном. А самого дослідника за видатну роботу було обрано членом-кореспон-дентом Російської, а також Паризької академій наук.

ПІДСУМУЄМО

Рельєф території України сформувався в результаті взаємодії внутрішніх (ендогенних) і зовнішніх (екзогенних) рельєфотвірних чинників і процесів.

Основними формами земної поверхні є рівнини та гори, утворення яких пов'язане насамперед з тектонічною будовою території України.

Територія України розташована переважно в південно-західній частині Східноєвропейської рівнини, тому майже 95 % території України - це рівнини. Гори охоплюють лише 5 % території країни.

Від особливостей рельєфу залежить і простягання земною поверхнею річкових долин в Україні.

ТЕРМІНИ ТА ПОНЯТТЯ

Рельєф, екзогенні процеси, ендогенні процеси, форми рельєфу, рівнини, гори, фізична карта.

ПЕРЕВІРТЕ СВОЇ ЗНАННЯ ТА ВМІННЯ!

1. Чи запам’ятали? Назвіть форми земної поверхні та їхні основні характеристики.

2. Чи зрозуміли? Чим визначається загальний план будови поверхні території України?

3. Чи можете застосувати? За фізичною картою визначте найбільші в Україні низовини та височини.

4. Чи можете проаналізувати? Поясніть на прикладі конкретної форми рельєфу взаємодію ендогенних та екзогенних сил.

5. Чи можете оцінити? Оцініть роль екзогенних сил в утворення рельєфу вашої місцевості.

 

Це матеріал з підручника Географія 8 клас Пестушко, Довгань, Уварова 2021 (поглиблений рівень)