Інформація про новину
  • Переглядів: 95
  • Дата: 26-02-2021, 16:05
26-02-2021, 16:05

4. Соціально-економічний розвиток українських земель у першій половині XVII століття

Категорія: Історія України





Попередня сторінка:  2—3. Соціальна структура суспільства т...
Наступна сторінка:   5. Церковне життя в XVI столітті

ОПРАЦЮВАВШИ ЦЕЙ ПАРАГРАФ, ВИ ДІЗНАЄТЕСЬ:

як відбувалося зростання магнатських землеволодінь на українських землях; про основні прояви й наслідки розвитку фільваркового господарства; значення термінів і понять «товарне виробництво», «загородники», «комірники».

1 ЗРОСТАННЯ МАГНАТСЬКОГО ЗЕМЛЕВОЛОДІННЯ. У першій половині XVII ст. на українських землях швидко збільшувалося магнатське землеволодіння. До його розвитку магнатів підштовхувало збільшення на західноєвропейських ринках попиту на хліб та іншу сільськогосподарську продукцію. У Галичині розташовувалися маєтності Потоцьких, Собеських, Даниловичів, Одровонжів та інших у формі «ключів» — кількох сіл і містечок, що управлялися як єдиний господарський комплекс. У 1629 р. в Брацлавському воєводстві 80 % усіх селянських і містянських дворів належало 18 магнатам, у Волинському воєводстві 75 % селянських господарств перебувало у власності магнатів. Саме на Волині розташовувалася «Острожчина» — володіння родини князів Острозьких. Крім цього, їхні землі на початку XVII ст. перебували в Брацлавському, Київському, Руському, Сандомирському, Краківському, Берестейському, Мінському, Новогрудському, Вітебському та Віленському воєводствах. У них налічувалося 620 населених пунктів, серед яких 38 міст. Проте найбільшими були волинські володіння князя.

На Лівобережжі своїми розмірами вирізнялися маєтки Вишневецьких, або «Вишневеччини», із центром у Лубнах. Наприкінці 30-х рр. XVII ст. до них входило 39,6 тис. селянських дворів, 56 міст і містечок. Загалом Вишневецькі, яким належали й землі на Поліссі, Поділлі, Волині й Галичині, мали майже півмільйона «підданих» — посполитих (селян) і містян.

Великі земельні маєтки в інших місцевостях України мали також родини Збаразьких, Хоткевичів, Корецьких, Ружинських, Замойських та інших.

Земельні володіння магнатів зростали за рахунок успадкування, купівлі або захоплення маєтків, укладення вигідних шлюбів, заселення окраїнних територій, дарувань із боку королів. Права магнатів на володіння землями затверджувалися королівськими грамотами.

ПРИГАДАЙТЕ

1. Назвіть особливості економічного життя українських земель у першій половині XVI ст. 2. Коли було укладено Люблінську унію? 3. Назвіть основні наслідки Люблінської унії для українських земель. 4. Що таке фільварок? 5. Хто такі магнати?

Яке судження буде більш правильним: у сільському господарстві українських земель першої половини XVII ст. набули поширення нові явища або розвивалися явища, започатковані в XVI ст.? Поясніть свою думку, використовуючи матеріал пунктів 1, 2 параграфа.

2 ПОШИРЕННЯ ФІЛЬВАРКІВ. РОЗВИТОК ТОВАРНОГО ВИРОБНИЦТВА. Зростання попиту на сільськогосподарську продукцію спонукало землевласників до перетворення своїх маєтків на фільварки. Урожайність у фільварках, особливо великих, була вищою порівняно із селянськими господарствами. У фільваркових господарствах першої половини XVII ст. вирощували зернові, влаштовували городи, ставили на відгодівлю волів, розводили птицю, займалися рибництвом.

ДОКУМЕНТИ РОЗПОВІДАЮТЬ

Із розповіді польського шляхтича С. Старовольського про зміни, які відбувалися в середовищі шляхти в першій половині XVII ст.

За старих часів вважалося обов'язком селянина обробляти землю, а купця — займатися торговими справами . Шляхтич же віддавався рицарській справі й безперервно воював. Тепер у нас нема вояків... зате є корчмарі, гендлярі й посередники.

Найбільшим подвигом у нас вважається знати дорогу, якою женуть биків із маєтку до Гданська, бо всі заможні торгують волами, кіньми, вином, медом. рибою. усяким хлібом. Усе, що їх піддані

мають у себе для продажу, вони наказують нести на панський двір, скуповують за найнижчими цінами й відправляють до міста. Туди ж вони посилають і свої продукти .

Робота в парах. Обговоріть і визначте, які зміни відбулися в середовищі шляхти Речі Посполитої внаслідок розвитку товарного виробництва.

Товарне виробництво — виробництво продукції для продажу, а не для власного споживання.

Одночасно з поширенням фільварків розгортався процес освоєння окраїн, унаслідок чого в Україні набагато зросла площа оброблюваних земель. Сільське господарство поширилося на нові місцевості Східного Поділля, південну частину Київщини й Лівобережжя та майбутню Слобожанщину. Проте найбільш розвинене землеробство залишалося на території Белзщини, Холмщини, Волині, Західного Поділля й частково Галичини.

Із появою фільварків пов’язувався розвиток товарного виробництва. Одночасно із цим значні суспільні зміни відбулися в середовищі магнатів і шляхти.

Із фільварків на ринки пани відправляли великі валки з продуктами та зерном і виручали за їх продаж значні суми грошей. У багатьох маєтках щорічно для продажу на ринку відгодовували 100—300 волів, в окремих фільварках зустрічалися кінські заводи. Вирощування породистих коней для потреб війська й знаті також забезпечувало великі прибутки їхнім власникам.

Свідченням залучення магнатів і шляхти до товарного виробництва стало зростання кількості млинів, крупорушок, ґуралень, броварень, чинбарень тощо.

З РОЗВИТОК МІСТ. У цей період, як і раніше, на українських землях зростали старі міста й містечка та з’являлися нові. Зокрема, упродовж першої половини XVII ст. були засновані десятки нових міст і містечок: Конотоп, Яготин, Умань, Бориспіль тощо. У 40-х рр. XVII ст. найбільшими за кількістю населення стали Львів (15— 18 тис. осіб), Київ (15 тис. осіб), Меджибіж (12 тис. осіб), Біла Церква (10,7 тис. осіб). Однак типовими вважалися міста з 2—3 тис. жителів. Від міст держава або магнати -власники отримували значні доходи (збори з ремісників і торговців, плата за проїзд через місто, за місце на ринку тощо). Деякі міста давали своїм власникам у 50 разів більше прибутку, ніж села, на місці яких вони виникли.

Панорама Львова. Гравюра. Художник А. Гогенберг. 1617—1618 рр.

Перше друковане зображення міста

Королівські міста, які належали державі, були адміністративними центрами й найчастіше управлялися на основі магдебурзького права. Проте більшість міст (близько 80 %) становила приватну власність або належала церкві. Так, із 206 міст у Київському воєводстві налічувалося 46 королівських, 150 приватновласницьких і десять церковних. Окремі приватні й церковні міста також користувалися магдебурзьким правом. Деякі магнати володіли багатьма містами. Так, С. Конецпольському лише на Брацлавщині належало 170 міст і містечок.

Про рівень господарського розвитку міст у той час свідчила кількість ремісників різних професій. У першій половині XVII ст. в українських містах існувало понад 300 ремісничих спеціальностей. Зростання міст зумовлювало збільшення кількості пекарів, різників, м’ясників, медоварів, пивоварів, ґуральників, олійників, мірошників та інших.

У першій половині XVII ст. в розвитку міського ремесла з’явилися нові явища. У містах почала зростати кількість позацехових майстрів-партачів, насамперед за рахунок вихідців із сіл. У Львові в цей час вони становили понад 40 % усіх ремісників. Цехи намагалися боротися з ними, але найчастіше безуспішно. Крім того, партачів підтримували, виходячи з власних інтересів, шляхта й міська влада. Наприклад, у 1638 р. львівський староста замість дозволених йому цехом шести ремісників тримав понад 160 й отримував прибуток від їхньої праці.

На окремих міських підприємствах впроваджувалися різноманітні верстати та технічні вдосконалення, виникав поділ праці й використовувалася наймана праця, тобто розпочався перехід до мануфактурного виробництва. Наприклад, водяні колеса на початку XVII ст. застосовувалися на папірні у Брюховичах під Львовом, а поділ праці між найманими робітниками спостерігався там, де виробляли

великі гармати й дзвони, — у майстернях Львова, Черкас, Остра, Білої Церкви.

Чи є правильним судження, що становище значної кількості селян і містян на тогочасних українських землях зазнало змін? Яких саме?

4 СТАНОВИЩЕ СЕЛЯН І МІСТЯН. Поширення фільварків на українських землях супроводжувалося скороченням селянських наділів, зростанням кількості малоземельних і безземельних селянських господарств. Одні з них використовували половину наділу, інші — чверть. Найбіднішою частиною селянства стали загородники (городники), що найчастіше мали лише один город (загороду), і комірники, які не мали навіть власного житла, хоча дехто з них тримав худобу.

Одночасно зі скороченням селянського землекористування посилювався визиск селян. Відбувалося їх закріпачення, пани на власний розсуд визначали панщину, повинності й податки, розпоряджалися їхнім майном і навіть життям. Унаслідок цього селянин перетворювався на безправну особу, яку могли дарувати, продавати та купувати.

Упродовж століття погіршилося економічне, соціальне та правове становище селянства на всій території України. Найважчим було життя в Берестейському, Підляському, Руському, Белзькому, Волинському, західній частині Подільського й на правобережжі Київського воєводств, де панщина сягала трьох-шести днів на тиждень. На середину XVII ст. внаслідок безперервного закріпачення в Україні майже не залишилося вільних селян.

Із розвитком ремесла, промислів і торгівлі в містах поглиблювалося соціальне розшарування. Патриціат дедалі більше збагачувався й керував усім міським життям. У свою чергу, середній за майновим становищем прошарок містян прагнув звуження сфери впливу патриціату й розширення своїх прав. Зростала кількість збіднілих цехових майстрів, підмайстрів, учнів і партачів, незадоволених своїм становищем та обмеженнями в правах.

У першій половині XVII ст. значну кількість міського населення становили козаки й жовніри військових залог.

Закріпачення — перетворення вільних селян на залежних від землевласника; прикріплення селян до землі з правом землевласника на працю й майно селянина за умови обмеження його дієздатності .

ДОКУМЕНТИ РОЗПОВІДАЮТЬ

З опису Г. Л. де Боплана про умови життя селян Середнього Подніпров'я в 30—40-х рр. XVII ст.

Тутешні селяни заслуговують на співчуття. Вони надзвичайно бідні, бо мусять тричі на тиждень відбувати панщину своїми кіньми і працею власних рук. Крім того, залежно від розмірів наділу мають давати відповідну кількість зерна, безліч каплунів, курей і качок до Великодня, Трійці та Різдва. До того ж мають возити своєму панові задарма дрова та відбувати багато інших робіт... Ще вимагають від них грошових податків . Крім того, десятину з баранів, поросят, меду, усяких плодів, а кожні три роки — і третього волика. Проте це ще не най

важливіше, оскільки пани мають необмежену владу не тільки над їхнім майном, але й над їхнім життям; ось яка велика свобода польської шляхти (яка живе неначе в раю, а селяни ніби перебувають у чистилищі).

Робота в парах. Обговоріть і дайте відповіді на запитання: 1. Якою була панщина? 2. Які податки й повинності стягувалися із селян? 3. Які факти свідчать про безправне становище селянства?

Перш за все це стосувалося міст і містечок Подніпров’я та Брацлавщини. Так, у 1616 р. в Каневі, Корсуні, Білій Церкві, Чигирині, Черкасах, Богуславі, Переяславі в середньому було понад 75 % козацьких дворів.

Після Люблінської унії відбулася велика міграція єврейської спільноти на українські землі . Вони переселялися сюди в результаті освоєння польською шляхтою нових земель. У 1569—1648 рр. кількість євреїв в Україні збільшилася із 4 тис . до 51 тис . осіб . У процесі створення володінь польської шляхти на українських землях євреї ставали управителями маєтків, збирачами податків, орендарями, а також торговцями, посередниками, перекупниками, шинкарями, мірошниками, ґуральниками. Потребуючи грошей, шляхта й королівські намісники дедалі частіше передавали в оренду єврейським підприємцям окремі населені пункти, а інколи й цілі староства. На різний період у цей час їм передавалися Житомирське, Корсун-ське, Богуславське й Любецьке староства. Орендарі прагнули за короткий час отримати якнайбільше прибутків, тому часто всупереч звичаю впроваджували наднормові роботи й податки. Через співпрацю єврейського населення з панами місцеві жителі почали ототожнювати їх. Це спричиняло зростання стихійної юдофо-бії — несприйняття осіб єврейської національності . Через те, що до соціальних суперечностей додавалася національно-релігійна складова, чужин-ці-євреї ставали особливо ненависними. Слід зазначити, що антиюдейські настрої були типовими для всієї тогочасної Європи. Ставлення до євреїв в Україні, зокрема, ґрунтувалося на тому, що вони сповідували «не нашу» віру — юдаїзм. Тому тих євреїв, які перехрещувалися, вважали своїми.

Строкатим став національний склад жителів міст. Основну частину населення становили українці. Також у містах жили представники польської, литовської, єврейської, російської, білоруської, молдавської, угорської, вірменської, грецької та інших спільнот. Заможні іноземці найчастіше займалися торгівлею, орендою маєтків і промислів, викупом мит.

У містах існували різноманітні обмеження для населення православного віросповідання. Зокрема, у 1620 р., після укладення Берестейської церковної унії (про неї ви дізнаєтеся з наступних параграфів), за повідомленнями сучасника, у Львові той, «хто дотримується грецької віри і не перейшов в унію, не може жити в місті, міряти ліктем і квартою, бути прийнятим у цех».

Населення міст зазнавало різноманітних утисків своїх прав. У королівських містах, навіть тих, що мали магдебурзьке право, містяни часто потерпали від свавілля королівської адміністрації. У приватновласницьких містах жителів змушували відбувати панщину, давати до війська вибранців із відповідним спорядженням, будувати, ремонтувати різні споруди тощо. Багато лиха завдавали магнатські чвари і свавілля шляхетських військ, що супроводжувалося пограбуваннями міст супротивника.

ЧИ ПОГОДЖУЄТЕСЬ ВИ З ТИМ, ЩО... ЧОМУ?

■ В умовах перебування в складі Речі Посполитої на українських землях з'явилися величезні земельні володіння магнатів і шляхти.

■ У сільському господарстві провідним виробником товарної продукції стали фільварки.

■ Упродовж першої половини XVII ст. зростала кількість міст і їхнього населення .

■ Унаслідок поширення фільварків становище значної кількості українського селянства погіршилося .

■ Міське населення часто потерпало від свавілля королівської адміністрації або власників міст, а також від національно-релігійних утисків .

ПРАЦЮЄМО З ХРОНОЛОГІЄЮ

Перша половина XVII ст. — швидке зростання магнатського землеволодіння на українських землях.

ЗАПИТАННЯ ТА ЗАВДАННЯ

1. Перевірте свої знання за допомогою навчальної гри «Так або ні». Правила гри. Учи-

тель/учителька пропонує учням та ученицям, підписавши своє прізвище, скласти на аркуші за визначений час запитання за розглянутим матеріалом, які передбачають відповіді «так» або «ні». Запитань може бути від 6 до 12 залежно від кількості відведеного часу й обсягу матеріалу. Потім учи-тель/учителька збирає, перемішує аркуші та роздає в довільному порядку. Поряд із запитаннями учні та учениці мають написати відповіді, а також своє прізвище.

2. Наведіть факти, що свідчать про зростання магнатського землеволодіння. 3. Яку роль

відігравали фільваркові господарства в соціально-економічному житті тогочасної України? Поясніть свою думку. 4. Що нового з'явилося в розвитку

міст? 5. Укажіть риси, характерні для становища селян і містян у цей період.

6. Визначте за картою та складіть перелік міст на українських землях, які в першій половині XVII ст. отримали магдебурзьке право. 7. Робота в парах. Складіть порівняльну таблицю «Соціально-економічний розвиток українських земель у XVI та першій половині XVII ст.». Питання для порівняння визначте самостійно .

8. Робота в малих групах. Складіть розповіді від осіб мандрівників, що відвідали українські землі в першій половині XVII ст. Розіграйте декілька сценок.

 

Це матеріал з підручника Історія України 8 клас Гісем, Мартинюк (2021, поглиблений рівень)

 



Попередня сторінка:  2—3. Соціальна структура суспільства т...
Наступна сторінка:   5. Церковне життя в XVI столітті



^