Інформація про новину
  • Переглядів: 124
  • Дата: 26-02-2021, 16:20
26-02-2021, 16:20

25—26. Українська гетьманська держава в системі міжнародних відносин

Категорія: Історія України





Попередня сторінка:  23—24. Воєнно-політичні події на терито...
Наступна сторінка:   1. Статус українських земель у першій п...

ОПРАЦЮВАВШИ ЦЕЙ ПАРАГРАФ, ВИ ДІЗНАЄТЕСЬ:

яким було місце Гетьманщини в міжнародних відносинах тогочасної Європи; про особливості зовнішньої політики Гетьманщини; про розвиток відносин між Українською державою й Московією в роки війни; про основні положення українсько-московського договору 1654 року.

 

ПРИГАДАЙТЕ

1. Охарактеризуйте релігійну ситуацію в тогочасній Європі.

2. Які європейські країни належали до католицького та протестантського таборів?

3. Якими були особливості міжнародних відносин у Західній Європі на середину XVII століття?

 

1. МІСЦЕ ГЕТЬМАНЩИНИ В МІЖНАРОДНИХ ВІДНОСИНАХ ТОГОЧАСНОЇ ЄВРОПИ.

Події, які з 1648 р. розгорталися на українських землях у складі Речі Посполитої, викликали велику зацікавленість урядів країн Західної і Центральної Європи. Проте в Європі, де в рік початку Національно-визвольної війни українського народу завершилася перша загальноєвропейська Тридцятилітня війна, визначальним залишався релігійний чинник. Саме тому ставлення до подій в Україні суттєво відрізнялося залежно від того, до якого табору — католицького або протестантського — належала держава.

Більшість держав католицького табору — Франція, Іспанське королівство, Австрійські Габсбурги, Папська держава, князівства Південної Німеччини — одразу посіли негативну позицію щодо національно-визвольної боротьби українського народу й підтримали свого союзника — Річ Посполиту. Особливо активно висловлювали своє несхвалення подій на українських землях представники папського Рима. Так, папський нунцій у 1648—1652 рр. Іоанн Торрес, доповідаючи в Рим про події в Україні й характеризуючи дії польських військ, писав, що це «наші перемоги» або «наші невдачі», а справу, за яку вів боротьбу на цих землях король Речі Посполитої, вважав справою католицької церкви.

Папа Римський Інокентій X закликав католицькі держави надати допомогу Речі Посполитій в боротьбі з українськими козаками й застерігав польський уряд від найменших поступок їм. Він надіслав королю й сейму Речі Посполитої досить різкий протест проти укладення Зборів-ського договору, і Ян Казимир не наважувався подати цей документ до сейму. Папа заспокоївся лише тоді, коли польський уряд пояснив, що Зборівський договір є вимушеним кроком, і дотримуватися його умов Річ Посполита не збирається.

Австрійські Габсбурги, ослаблені Тридцятилітньою війною та протистоянням із протестантською Швецією, не мали можливості надати збройну допомогу Речі Посполитій, але дозволили їй набирати вояків-найманців у своїх володіннях.

Які міжнародні чинники були сприятливими для національно-визвольної боротьби українського народу, а які — ні?

Нунцій — представник Папи Римського при уряді якої-нє-будь держави.

Серед католицьких держав позитивним було ставлення до подій в Україні Венеціанської республіки, яка вбачала в українському козацтві вагому й корисну для себе анти-турецьку силу. Після укладення Зборівського договору венеціанці спробували створити антитурецький союз із козаками. Влітку 1650 р. із цією пропозицією до Б. Хмельницького прибуло венеціанське посольство на чолі з Аль-

берто Віміною. Зважаючи на тогочасні події, виступ козаків проти турецького султана був приреченим на невдачу, і гетьман відмовився.

Яку інформацію про місце Гетьманщини в міжнародних відносинах можна отримати за ілюстрацією?

Серед держав протестантського табору — Швеції, Англії, Нідерландів та князівств Північної Німеччини — переважало позитивне ставлення до боротьби українців проти Речі Посполитої. Вони були зацікавлені в ослабленні останньої як однієї з найбільших католицьких країн. Швеція в результаті перемоги в Тридцятилітній війні набула значного впливу на європейську політику. Саме позиція Швеції перешкодила Австрійським Габсбургам надати збройну допомогу Речі Посполитій. Шведський уряд уважно стежив за подіями в Україні та стягував війська до польського кордону, сподіваючись вторгнутися в ослаблену війною країну. У 1655 р. Швеція розпочала війну з Річчю Посполитою, більшість армії якої брала участь у воєнних діях в Україні.

Скористатися послабленням Речі Посполитої зумів курфюрст бранденбурзький Фрідріх Вільгельм, який у цей час правив об’єднаною Бранденбург-Пруссією. Пруссія була васалом короля Речі Посполитої. Він відмовився виконувати свої васальні обов’язки, виступати на боці короля у війнах і домігся звільнення Пруссії з-під польської залежності.

Найбільш приязне ставлення серед протестантських держав до подій в Україні виявляла Англія. Лідер Англійської революції Олівер Кромвель вбачав у визвольній війні «козацького генерала» Б. Хмельницького проти католицької Речі Посполитої важливу складову загальноєвропейської боротьби з «латинниками» й «папістами».

Зберігся лист, написаний представниками англійського уряду Б. Хмельницькому в роки Національно-визвольної війни. Деякі дослідники вважають, що його автором був

О. Кромвель. У листі гетьман титулувався як «генералісі-мус війська і стародавньої грецької релігії і церкви, володар усіх запорозьких козаків, страх і знищувач польської шляхти, завойовник фортець, викорінювач римських священників, переслідувач язичників».

Автор листа висував ідею створення «великої антирим-ської, антигабсбурзької, антиконтрреформаційної коаліції» європейських країн, до якої, крім Англії, мали увійти Швеція, Московська держава й Гетьманщина.

зовнішньополітичні зв'язки гетьманщини за часів б. Хмельницького

2 ЗОВНІШНЯ ПОЛІТИКА ГЕТЬМАНЩИНИ. У роки Національно-визвольної війни Б. Хмельницький здійснював активну зовнішньополітичну діяльність. Головне завдання його зовнішньої політики полягало у створенні умов для успішного завершення війни з Річчю Посполитою та зміцненні становища Гетьманщини. При цьому Б. Хмельницькому необхідно було враховувати ситуацію навколо українських земель на середину XVII ст. Річ Посполита, Московська держава й Османська імперія не були зацікавлені у виникненні Гетьманщини, вважаючи, що це порушить рівновагу сил між ними, але водночас самі претендували на українські землі.

У зовнішній політиці Гетьманщини головними були кілька напрямів.

► Отримання воєнної допомоги для ведення збройної боротьби з Річчю Посполитою. Із цією метою в роки війни гетьман уклав із Кримським ханством, Московською державою і Трансільванським князівством угоди про воєнну допомогу.

► Ослаблення Речі Посполитої та намагання завадити будь-яким її спробам створити антиукраїнські союзи. Так, наприкінці 1648 р. під час зустрічі в Києві з єрусалимським патріархом Паїсієм, що прямував до Москви, Б. Хмельницький докладав багато зусиль для розриву По-ляновського миру (1634 р.) між Річчю Посполитою й Московською державою. Він просив Паїсія та свого спеціального посла, якого відправив із ним до Москви, зробити для цього все можливе. Гетьман також пропонував шведському уряду й курфюрсту бранденбурзькому укласти союз проти Польщі.

► Пошуки держави-протектора (захисника) Гетьманщини. У роки війни Б. Хмельницький вів переговори про можливість узяти Українську гетьманську державу під протекцію турецького султана або московського царя.

► Зміцнення становища Гетьманщини як нової незалежної держави. Для реалізації цієї мети Б. Хмельницький приймав послів, укладав угоди, підтримував дипломатичне листування з іншими країнами, інформуючи про події в Україні. Він домігся від турецького султана укладення угоди, за якою українським купцям дозволялося вільно

плавати Чорним морем і на 100 років звільнитися від сплати мита. Домогтися визнання іншими державами Гетьманщини та своєї влади Б. Хмельницький хотів шляхом одруження свого сина з донькою В. Лупу із законної молдавської правлячої династії. Тим більше, що друга донька В. Лупу була одружена з литовським князем Радзивіллом. Завдяки цьому шлюбу гетьман також сподівався принаймні забезпечити нейтралітет Литви в його подальшій боротьбі з Польщею.

Б. Хмельницький, здійснюючи зовнішню політику, часто приймав іноземні посольства. Сучасники повідомляли, що в гетьманській резиденції в Чигирині одночасно перебували посли: австрійський, два шведські, два трансільванські, турецький, татарський, три молдавські, три валахські, польського короля, польської королеви, литовський і московський.

З ВІДНОСИНИ МІЖ УКРАЇНСЬКОЮ ДЕРЖАВОЮ ТА МОСКО-ВІЄЮ. Розпочавши війну з Річчю Посполитою, Б. Хмельницький розумів необхідність підтримання добрих відносин із Московською державою. По-перше, участь московської армії як союзника поляків у їхній боротьбі з українцями для останніх мала б катастрофічні наслідки. По-друге, у тогочасному світі дуже велике значення мала належність до однієї релігії — православ’я. Українці очікували від одновірців допомоги у війні проти влади католицької Польщі. Унаслідок цього в українському суспільстві в роки Національно-визвольної війни поширювалися промосковські настрої.

У 1648—1653 рр. гетьман Б. Хмельницький постійно підтримував зв’язки з правлячими колами Московської держави. Одразу після битви під Корсунем гетьман звернувся з листом до московського царя Олексія Михайловича. Б. Хмельницький повідомив про перші перемоги козаків і спробував заручитися підтримкою царя у війні з поляками. Проте союзниками Б. Хмельницького були кримські татари — вороги Московської держави. Річ Посполиту й Московію поєднував Поляновський мирний договір (1634 р.), і московський уряд не хотів його порушувати.

Чому відносини з Московською державою були важливими в політиці Б. Хмельницького? Чи міг гетьман ігнорувати їх?

На початку повстання на кордоні з Україною були зосереджені московські війська, які могли в разі прохання польського уряду рушити в наступ проти козаків. Після отримання московським урядом листа Б. Хмельницького запланований похід в Україну було скасовано.

30 грудня 1648 р. гетьман відправив до Москви посольство, очолюване полковником С. Мужиловським, із пропозицією надати військову допомогу та прийняти Військо Запорозьке у складі Чернігівського, Київського, Брацлав-ського, Подільського, Волинського воєводств і Мозирського повіту московським царем «під свою руку».

Проте московський уряд через власну неготовність до війни з Польщею відмовився обговорювати питання щодо військової допомоги. Було заявлено, що лише після того як Б. Хмельницький і козаки самостійно звільняться з-під

польської влади, вони можуть, якщо побажають, перейти в підданство до московського царя.

У наступні роки гетьман неодноразово повторював своє бажання прийняти протекцію московського царя, але той не поспішав давати відповідь та уважно спостерігав за ситуацією в Україні.

У середині 1650 р. московський уряд звинуватив ослаблену війною з козаками Річ Посполиту в систематичних порушеннях умов Поляновського договору й розірвав його.

Із серпня 1651 до травня 1653 р. в Москві майже безперервно працювали українські посольства, які за наказом гетьмана вели переговори, вимагаючи згоди на перехід Гетьманщини під «государеву руку». У червні 1653 р. Б. Хмельницький попередив московську сторону, що в разі затягування переговорів прийме протекцію турецького султана.

1 жовтня 1653 р. на скликаному в Москві Земському соборі було ухвалено рішення «Військо Запорозьке з містами і з землями прийняти під государеву високу руку» та оголошено війну Речі Посполитій. Для реалізації цього рішення до Гетьманщини вирушило спеціальне московське посольство, очолюване боярином Василем Бутурліним.

Чи був договір із Московською державою вимушеним кроком?

4 УКРАЇНСЬКО-МОСКОВСЬКИЙ ДОГОВІР 1654 р. За розпорядженням Б. Хмельницького 8 січня 1654 р. в Переяславі для вирішення питання про прийняття протекції московського царя було скликано військову раду. У ній брали участь старшина та представники всіх полків. Вислухавши промову гетьмана, рада підтримала його пропозицію перейти в підданство одновірного московського царя.

Гетьман, старшина й московські посли рушили до Успенської соборної церкви Переяслава. Б. Хмельницький планував, що там обидві сторони за європейською традицією складуть присягу. Однак московський боярин В. Бу-турлін заявив, що цар не має присягати своїм підданим.

ДОКУМЕНТИ РОЗПОВІДАЮТЬ

Із промови Б. Хмельницького на Переяславській раді (8 січня 1654 р.)

...зібралися ми на раду явну всьому народові, щоб ви з нами обрали собі володаря з чотирьох, кого ви хочете . Перший є турецький цар, який багато разів через своїх послів закликав нас під своє володіння; другий — кримський хан; третій — польський король; четвертий є православний государ Великої Росії. Турецький цар це бусурман: всім вам відомо, якої біди зазнають наші браття, православні християни, греки, і в якому утиску вони від безбожних. Кримський хан також бусурман: ми його поневолі прийняли до дружби і яко

го нестерпного лиха ми зазнали! Яка неволя, яке нещадне пролиття християнської крові, які утиски від польських панів, — нікому з вас розповідати не треба: самі ви всі знаєте, що краще. собаку, ніж християнина, брата нашого, вони поважали. А православний християнський. цар східний є з нами одного благочестя грецького закону, однієї віри.

Робота в малих групах. Обговоріть і визначте, як гетьман пояснював народу обраний ним союз із московським царем.

Б. Хмельницький владнав конфлікт, заявивши, що Військо Запорозьке згодне скласти односторонню присягу.

У лютому 1654 р. до Москви прибули українські посли й подали царю «Просительні статті про права всього малоросійського народу». Узгоджений у ході переговорів варіант угоди був оприлюднений у березні 1654 р. й дістав назву «Березневі статті», оригінал яких до наших днів не зберігся.

Який момент Переяславської ради відображено на картинах?

Після Переяславської ради московські посли вирушили до міст і містечок Гетьманщини, де, за їхніми даними, присягу склали 127 338 осіб . Водночас деякі представники козацької старшини відмовилися присягати, зокрема і. Богун та і. Сірко. Тривалий час не хотіли присягати козаки Запорозької Січі. Невдоволені прийняттям присяги були серед козацтва Кропив'янського, Корсунсько-го, Полтавського, Уманського і Брацлавського полків. Із «великою неохотою», небезпідставно побоюючись обмеження своїх прав, складало присягу вище православне духовенство . Відмовлявся присягати київський митрополит Сильвестр Косів .

Згідно з досягнутими домовленостями:

► цар обіцяв зберігати й ніколи не порушувати права та привілеї Війська Запорозького, надані польськими королями й великими князями литовськими;

► установлювалася 60-тисячна кількість козацького реєстру;

► податки мали збирати українські урядники й передавати їх до царської скарбниці;

► гетьман і старшина обиралися козаками на раді;

► гетьману дозволялося підтримувати відносини з іншими державами лише з відома царя. Відносини з польським королем і турецьким султаном заборонялися;

► залишався давній поділ на стани, кожний із яких зберігав свої права і привілеї;

► судитися українське населення мало на основі місцевих законів та звичаїв;

► посади в адміністративному апараті заміщувалися представниками місцевого населення;

► підтверджувалися права православного духовенства на маєтності, якими вони володіли;

► українська сторона визнавала за царем право тримати в Києві воєводу з військовою залогою й розташувати свої війська на кордоні з Річчю Посполитою. У разі нападів татар на українські землі передбачалася організація спільних

 

Це матеріал з підручника Історія України 8 клас Гісем, Мартинюк (2021, поглиблений рівень)

 



Попередня сторінка:  23—24. Воєнно-політичні події на терито...
Наступна сторінка:   1. Статус українських земель у першій п...



^