Інформація про новину
  • Переглядів: 402
  • Дата: 2-03-2021, 13:35
2-03-2021, 13:35

2. Соціальна структура суспільства. Економічне життя села і міста: фільварки, цехи. Торгівля

Категорія: Історія України





Попередня сторінка:  1. Статус українських земель у першій п...
Наступна сторінка:   3. Люблінська унія 1569 року та її вплив н...

Пригадайте, яким був становий поділ населення українських земель на початку XVI ст. Хто належав до привілейованих, на-півпривілейованих та непривілейованих станів?

Вершину панівного стану — шляхту — становили нащадки князівських династій Рюриковичів і Гедиміновичів. До цієї найпривілейова-нішої групи входили лише за народженням — ні статки, ні військова звитяга не могли надати князівського статусу. Сучасна українська дослідниця Наталя Яковенко висновувала, що князі складали присягу вірності правителю держави, до якої в результаті протистоянь відійшла їхня територія, і зобов’язувалися допомагати йому збройно під час воєн. У решті питань титулована знать почувалася господарем у власних володіннях — із власними структурою влади, судочинством, податками.

Знайдіть у тексті параграфа характеристики прав і обов'язків різних станів тогочасного суспільства, зображених на схемі.

Поміркуйте, як ставилися до князівських привілеїв менш впливові представники знаті.

Наступну сходинку після князів посідали пани, які вирізнялися серед решти боярства-рицарства наявністю власної (отчинної), а не наданої від великого князя землі. Зем’янами називали представників шляхетської верстви, які володіли (умовно чи безумовно) земельним наділом, що відрізняло їх від безземельної шляхти-голоти.

Голота — незаможна людина; бідняк.

Бояри-шляхта — родове спадкове боярство, яке у процесі розвитку суспільних відносин отримало повноправне шляхетство.

Статус бояр був різним: хтось зберігав свої привілеї, а хтось зобов’язаний був відбувати нормовану військову та іншу службу у князів і панів за право користування землею.

Позбавлені доступу до важелів державної влади шляхтичі-зем’яни розпочали боротьбу проти близько п’ятдесяти великопанських і княжих родин — членів великокнязівської ради у Великому князівстві Литовському Адже загальнодержавний звід законів Великого князівства Литовського Перший Литовський статут 1529 р. не надав їм політичних прав. У боротьбі за свої права польська шляхта скликала сейми — шляхетські збори, що були найвищим законодавчим станово-представницьким органом (парламентом) Королівства Польського. Урешті шляхта Великого князівства Литовського домоглася успіхів: Другий Литовський статут 1566 р. збільшив права службової шляхти, зрівнявши її з магнатами — найбільшими землевласниками. Було засновано виборні суди (раніше князі корилися тільки безпосередньо суду великого князя) та систему повітових сеймиків із регулярними загальними (вальними) сеймами, на які вся шляхта мала право «з’їж-джатися, радитися та обмишляти», як управляти державним життям.

Парламент — вищий виборний законодавчий орган, що має здійснювати з-поміж іншого загальне керівництво зовнішньою політикою держави. Український парламент — Верховна Рада України.

Прочитайте, як характеризують становище духовенства науковці — упорядники Енциклопедії українознавства. Визначте і запишіть у зошит відмінні риси цієї верстви населення.

«Зовнішньою ознакою стану [духовенства] було, м. ін., право на земельну власність, що його не мали в Польщі міщани й селяни. Перетворюванню духовенства на стан чимало сприяла спадщинність: деякі парафії століттями переходили від батька до сина, священничі роди витворили окремий побут і власні традиції. Духовний стан був досить численний, бо до нього, крім родин, належав увесь церковний причет. До основних ознак автономности належала власна юрисдикція. Силу духовенства визначала не тільки його чисельність і організованість (зокрема, чорного духовенства), але також вплив на населення й у зв’язку з цим багатство; про забезпечення церков дбали не тільки магнати й шляхта, але й міщани, а то й селянство».

Пригадайте, чому міщан називали напівпривілейованим станом.

Розгляньте малюнок. До якої частини міщанства: патриціату, бюргерства чи плебсу — належать зображені на них жителі Львова XVI ст.? На основі чого ви зробили такий висновок?

Статус повноправних громадян міста, які перебували під захистом міського самоврядування, користувалися привілеями (займалися ремеслом, вели торгівлю на міському ринку), мали ті, хто володів нерухомим майном, щонайменше власним будинком.

У тогочасних містах, особливо в Галичині, з-поміж мешканців переважали представники інших народів (вірмени, німці, євреї). На Волині та у Центральній Україні серед міщан більшість становили українці.

Найчисленнішою верствою було селянство — майже 80 % від усього населення. Незважаючи на це, його становище було найтяжчим. Селяни поділялися на похожих (особисто вільних) і непохожих (прикріплених до свого наділу).

Протягом XVI першої половини XVII ст. на європейських ринках стрімко зріс попит на хліб — відбувся так званий зерновий бум. У результаті стала швидко поширюватися фільваркова система господарювання. Землевласники розширювали площі фільваркових земель за рахунок общинних наділів і примушували селян працювати власним реманентом, тобто впроваджували панщину й перетворювали селян на кріпаків. Проте становище селян у різних регіонах було відмінним. У Галичині та на Волині, де були сильні польські впливи, кріпацтво поширювалося швидше. На Брацлавщині та Південній Київщини, де вільної землі було багато, а робочих рук не вистачало, землевласники надавали селянам більше пільг.

Фільварки — багатогалузеві господарчі комплекси, у яких щотижня відробляли панщину залежні селяни, які виробляли товарне збіжжя і продукти тваринництва.

Панщина — примусове й безоплатне виконання підданими певного обсягу робіт у господарстві власника.

Кріпаки — особисто залежні від землевласника й прикріплені до земельного наділу селяни.

Поміркуйте, як вплинули на розвиток фільваркової системи Великі географічні відкриття.

За Третім Литовським статутом 1588 р. селяни Брацлавщини, Київщини та Волині, які прожили на землі феодала понад десять років, ставали кріпаками. Землевласники мали право розшукувати й повертати селян-утікачів протягом двадцяти років.

Розгляньте картину видатного українського художника XIX ст. Сергія Васильківського. Яким зобразив митець представника найчисленнішої верстви населення українських земель у XVI ст.? Чи відображено на картині реальне тогочасне становище землероба?

Розвиток сільського господарства

Пригадайте, що таке двопільна і трипільна системи. Накресліть їх схеми у зошиті чи на окремому аркуші.

Основою сільського господарства на українських землях і надалі залишалося землеробство. У Галичині, на Волині й Поділлі та в центральних районах Київщини переважала трипільна система, а от на Поліссі, півдні Київщини і Переяславщині зберігалися менш продуктивні двопільна й перелогова. Удосконалювалися знаряддя праці: селяни частіше використовували плуг із залізним лемешем, у який запрягали волів. Проте загалом позитивні зміни стосувалися переважно господарства магнатів і шляхти.

Не менш важливу роль відігравали промисли, адже ліси були багаті на хутрових тварин, а ріки — на рибу.

Поміркуйте, у яких регіонах промисли переважали над землеробством.

На українських територіях, що входили до складу Великого князівства Литовського, сільське господарство мало здебільшого

натуральний характер — продукція йшла на задоволення власних потреб землевласника і селян. А от у Королівстві Польському шляхта активно опановувала європейський ринок. Це сприяло збільшенню виробництва зерна на продаж. Тому на підконтрольних полякам землях стрімко зросла кількість фільварків.

Значний вплив на розвиток сільського господарства мала «Устава на волоки» 1557 р., підписана польським королем і великим князем литовським Сигізмундом II Августом. Цей документ упорядкував користування землею, унормував повинності населення залежно від кількості та якості ґрунту, закріпив трипільну систему землеробства та вуличну забудову сіл, частково раціоналізував організацію праці. Однак нові правила, затверджені «Уставок» на волоки», поширювали й закріплювали панщину, послаблювали сільську громаду як організовану силу і, зрештою, погіршували становище підданих.

Перегляньте відео. Порівняйте розвиток міського та сільського самоврядування.

Торгівля

Як і раніше, у внутрішній торгівлі значну роль відігравали місцеві торги і ярмарки. Проходили вони у містах і містечках, визначених королівськими грамотами-привілеями.

Кількість ярмарків протягом року в різних містах була неоднаковою. Наприклад, у Борисполі, Тлумачі, Бариші — один раз на рік, у Києві, Житомирі, Кременці, Калуші, Василькові, Бучачі, Овручі — двічі, а в Самборі — п’ять. Тривали вони до двох тижнів, як-от у Житомирі, Чернігові, Володимирі (нині — Володимир-Волинський), Бродах, Ярославі. їх строки визначали з таким розрахунком, щоб після закінчення одного ярмарку купці могли встигнути на інший. Тому ярмаркова торгівля йшла майже безперервно. Мандрівник і письменник архідиякон Павло Алеппський, відвідавши Україну в 50-х роках XVII ст., писав: «У країні козаків ярмарки відбуваються безперервно з початку до кінця року: в кожне свято бувають ярмарки в тому або іншому місті».

Чим же торгували на українських ярмарках у XV XVII ст.? Наприклад, на львівський ярмарок купці зі східних українських земель гнали гурти худоби, везли хутро, шкіру, мед, віск, рибу, ремісничі вироби.

Торгували полотном, сукном, залізом, оловом, зброєю, металевим посудом, вином та багатьма іншими товарами. Про розміри товарообороту може свідчити той факт, що на одному лише ярмарку в Ярославі щороку продавали й купували сорок тисяч волів і двадцять тисяч коней. А купців там, за твердженням сучасника, було «як піску в морі».

Розвивалася й постійна торгівля. У середині — другій половині XVI ст. у Кременці, до прикладу, налічувалося сімдесят крамниць, у Кам’янці — сорок, у Володимирі — тридцять. Крамниці у містах стали спеціалізованими. Так, у Кам’янці було дев’ять крамниць дорогих суконь і чотирнадцять — дешевих. Існували крамниці дорогого посуду, ювелірних прикрас, зброї. По всій Україні були відомі львівські сукна, гончарні вироби з Потилича, фастівський папір, уманський поташ тощо.

Пригадайте, що таке зовнішня торгівля. Які товари придбавали в Україні купці з інших країн?

На багатьох українських ярмарках продавали товари східних і південних країн, передусім прянощі (перець, шафран, імбир, гвоздику), фрукти (лимони, фіги, фініки, апельсини), італійські, грецькі й молдавські вина, східні ліки, різноманітні прикраси, шовкові й бавовняні

тканини тощо. Із Польщі, Чехії, Австрії, Німеччини, Угорщини та інших країн Європи привозили сірку, фарби, металеві вироби (коси, серпи, цвяхи, голки, бляху, мідні казани), сукно, полотно, папір.

Вирізнявся у міжнародній торгівлі Київ. Тут «така велика кількість дорогого шовкового одягу, коштовного каміння, соболів та іншого дорогого хутра, — писав дипломат Михайло Литвин у першій половині XVI ст.,— що мені самому траплялося бачити шовк, який коштував дешевше, ніж у Вільні льон, а перець — дешевше солі».

1. Поміркуйте, чому автор, аби розповісти про товари на київському ярмарку, порівнював ціни на шовк і перець.

2. Уявіть себе іноземним купцем. Складіть список товарів, які б ви могли успішно продати на українських землях і які б хотіли тут купити для вигідного продажу у вашій рідній країні.

3. Виконайте онлайн-вправу.

Домашнє завдання

D

Об’єднайтеся у групи та підготуйте додаткову інформацію про розвиток цехів на українських землях. Результати вашої роботи представте у вигляді презентації чи інфографіки.

0

Поміркуйте, як впливали на розвиток економіки українських земель загальноєвропейські процеси.

 

 

Це матеріал з підручника Історія України за 8 клас Дудар, Гук (2021)

 



Попередня сторінка:  1. Статус українських земель у першій п...
Наступна сторінка:   3. Люблінська унія 1569 року та її вплив н...



^