Уявіть, що ви опинилися в місті Рогатин у XVI ст. Саме тут народився непересічний українець Юрій Рогатинець. Прочитайте про нього оповідання. Що цікавого ви дізналися? Що це додає до ваших знань про тогочасне суспільство? Про які особливості релігійного життя у тогочасній Галичині ви дізналися з цієї розповіді?

«Юрій Рогатинець відомий по всій Речі Посполитій і за її кордонами ремісник і винахідник. Разом зі своїм братом Іваном він винайшов “новий вид сідлярського мистецтва”. Досягши неабияких ремісничих успіхів у рідному місті, брати у 1570-х роках перебралися до Львова. Тут Юрій Рогатинець став “патріархом і доктором” для львів’ян, а ще громадським діячем і публіцистом. Як йому це вдалося?

Переїхавши з Рогатина до Львова, Юрій та Іван прагнули стати повноправними членами львівського цеху сідлярів, римарів і підпружників. Однак їх прийняли до цеху, лише коли брати винайшли подвійне сідло, яке називають козацьким. Але з прикрим обмеженням: вони не мали права набирати православних учнів. Через це брати подали проти цеху до суду багато позовів. Аби вирішити це та інші нагальні питання, Юрій та Іван Рогатинці об’єдналися з небайдужими православними міщанами. У результаті їхньої співпраці з львівським міщанином, просвітником, письменником, старійшиною та реформатором Львівського Успенського братства Іваном Красовським був розроблений статут Львівського братства [інша назва Успенське ставропігійне братство у Львові] 1586 року. Це братство опікувалося розвитком освіти, намагалося поліпшити діяльність православної церкви у Львові».

Сідляр — майстер, який робить, виготовляє сідла. Римар (або лимар) — майстер, який виготовляє ремінну збрую. Підпружник — майстер, який виготовляє широкі ремені, які затягують попід черевом коней, закріплюючи сідло.

Становище Православної церкви на територіях, підвладних Великому князівству Литовському та Королівству Польському, ускладнювало протистояння православних і католиків. Ще й непростою була зовнішньополітична ситуація. Ні великий князь, ні король не хотіли посилення впливу Московії через церкву, тому намагалися контролювати ситуацію з вищими церковними ієрархами. Окрім того, з кінця XV ст. митрополити припинили їздити за посвятою до Константинополя. Натомість впливу набули собори — з’їзди єпископів і духовенства, на яких вирішували найважливіші питання церковного життя. Щоб надати авторитету такому зібранню, на нього запрошували впливових світських осіб — князів та шляхтичів. Відтак зростав вплив знаті на рішення духовенства. Усе це призвело до того, що єпископії, як і митрополія, перетворилися на своєрідний список вакансій, якими розпоряджався великий князь. Це не додавало авторитету Православній церкві.

Ієрарх — загальне найменування священнослужителів вищого ступеня християнської церковної ієрархії (єпископ, архієпископ, митрополит, патріарх); висвячує священників (ієреїв), дияконів, призначає священнослужителів на парафії.

Поміркуйте, чому втручання світської влади у церковне життя часто мало негативні наслідки.

З іншого боку, українські території у складі Великого князівства Литовського розвивалися, за словами дослідниці Наталі Яковен-ко, в умовах можливості релігійного вибору. У Литві, наприклад, склалася унікальна ситуація, коли жодна з християнських релігійних систем не могла завоювати панівного становища. Тому звичним стало виконання церковних обрядів не у своїй, а в найближчій християнській церкві, а також пожертви католиків на православні святині і, навпаки, православних — на католицькі храми.

Однак вже на початку XVI ст. у Західній Європі виникли і поширилися ідеї Реформації. Частина шляхти вважала привабливими ідеї послаблення влади вищого духовенства, ліквідацію великого церковного землеволодіння, запровадження віротерпимості, бо вони відповідали певним ідеалам шляхетської вольниці.

Протестантизм — один із найпоширеніших напрямів у християнстві, що відокремився від католицизму в XVI ст.

Проте через низку причин протестантизм на українських територіях не набув популярності ні в середовищі можновладців, ні серед простого люду. Та ідеї Реформації поступово змушували найосвіченіших церковних діячів, а також представників знаті й активного міщанства замислюватися про необхідність оновлення Православної церкви.

Так, важливим здобутком Реформації на українських землях часто називають переклад Святого Письма староукраїнською мовою, тобто живою народною, а також використання такої мови під час богослужінь. Перші переклади Святого Письма староукраїнською літературною мовою з’явилися у середині XVI ст. Найвідомішим є переклад Пересопницького Євангелія, яке, на думку фахівців, не має рівних серед українських рукописів.

Пересопницьке Євангеліє — визначна рукописна пам’ятка староукраїнської літературної мови й мистецтва. У приписці до рукопису зазначено, що переклали Євангеліє у 1556-1561 рр. син протопопа М. Василевич та архімандрит Пречистенського монастиря Григорій у селі Двірці й місті Пересопниці (нині Рівненська область). Замовила переклад Євангелія староукраїнською мовою дочка київського воєводи і дружина волинського князя Анастасія Заславська.

Розгляньте сторінку з Пересопницького Євангелія, на якій зображений євангеліст Матвій. Що, на вашу думку, свідчить про майстерність автора цієї мініатюри?

Найбільше прихильників нові віровчення здобували серед шляхтичів, однак інтерес до протестантських реформ зростав і серед міщан. Із часом освічені міщани здобули вплив на церковну ієрархію і намагалися контролювати духовенство. Поступово найактивніші та небайдужі жителі міст, насамперед Львова, які мали досвід у боротьбі за права з католиками поляками та німцями, організувалися у братства — національно-релігійні громадські об’єднання міщан при православних церквах. Членами братства могли бути усі охочі: і чоловіки, й жінки. Вони знайомилися зі статутом і, якщо приймали правила, — проголошували у церкві присягу, після чого записувалися до братського реєстру (списку учасників) і сплачували грошовий внесок.

З-поміж таких громадських релігійних об’єднань вирізняється Успенське ставропігійне братство у Львові. Згодом подібні об’єднання виникли в інших містах Західної України, на Волині та в Білорусі. На початку діяльності братств переважала благодійність, підтримка братчиків (членів братства) у скруті, та згодом вони стали опікуватися освітою і становищем православної церкви загалом. Зокрема, братчики намагалися впливати на духовенство у Львові, через що виник конфлікт між ними та львівським владикою Ґедеоном Балабаном, який називав лідерів братства єретиками і відлучав їх від церкви.

Владика (інша назва — єпископ) — найвищий керівник церковного життя кожної єпархії у більшості християнських церков.

Члени братства не змирилися з таким станом справ, що не дивно, адже серед них були люди завзяті й освічені. Найбільший авторитет мав уже знайомий нам Юрій Рогатинець. Його помічник і однодумець крамар Іван Красовський не шкодував зусиль для організації братської друкарні, писав вірші й відозви, очолював боротьбу за права українських міщан. Відтак Львівське братство заснувало власну школу й у 1586 р. отримало від Константинопольського патріарха Йоахима правило патріаршої ставропігії, тобто незалежність від місцевої церковної влади.

Який, на вашу думку, досвід могли б запозичити сучасні громадяни України з діяльності православних братств?

Перегляньте відео.

1. Визначте основні причини кризового стану Православної церкви у XVI ст. Як вплинула на ситуацію Люблінська унія?

2. Назвіть причини загострення кризи Православної церкви у XVI ст.

3. Поясніть, чому Пересопницьке Євангеліє вважають перлиною духовної спадщини українського народу.

4. Назвіть основні причини виникнення православних братств.

5. Виконайте онлайн-вправу.

Домашнє завдання

Підготуйте матеріал про активних учасників православних братств. Проілюструйте свою розповідь малюнками або інфографікою.

Це матеріал з підручника Історія України за 8 клас Дудар, Гук (2021)