uabooks.top

Друга половина XIX — початок ХХ ст. — період, коли Великою Британією правила королева Вікторія.

У середині ХІХ ст. у країні остаточно сформувалася двопартійна система. Країною почергово правили дві великі партії — консервативна (колишні торі) і ліберальна (колишні віги).

Період німецької історії 1871-1918 рр. визначають як «рубіж часу». Наприкінці XIX — на початку ХХ ст. Німеччина продовжувала жити за конституцією 1871 р. Канцлер О. фон Бісмарк проводив жорстку внутрішню політику, балансуючи між різними політичними силами і соціальними групами.

Причини й привід до початку війни. Утвердження Пруссії в ролі лідера в об’єднанні німецьких держав неабияк непокоїло Наполеона III. Цим майстерно скористався Бісмарк, який, переконаний у британському, російському й італійському нейтралітетові, розпочав військові приготування проти Франції. 

МОДЕРНІЗАЦІЯ КРАЇН ЄВРОПИ І АМЕРИКИ в останній третині ХІХ — на початку ХХ ст. ПРОБУДЖЕННЯ АЗІЇ

Опрацювавши матеріал розділу, Ви:

• знатимете час парламентських реформ у Великій Британії, «великих реформ» у Росії, доби Мейдзі в Японії, Молодотурецької та Синьхайської революцій;
• дати утворення дуалістичної Австро-Угорщини, першої російської революції, столипінських реформ;
• розумітимете вплив результатів франко-прусської війни на суспільний розвиток Франції та Німеччини;
• поняття «монополія», «картель», «синдикат», «трест», «домініон», «мілітаризація», «гомруль», «експансіонізм», «ан-тимонопольне законодавство», «фемінізм», «дуалістична монархія», «сегрегація», «дискримінація», «пробудження Азії»;
• умітимете визначати на карті колоніальні володіння Великої Британії, Франції та Німеччини, території незалежних держав на Балканах, Японію, Китай, Османську імперію;
• характеризувати тенденції розвитку країн Європи та Північної Америки, визначати причини й наслідки індустріалізації; пояснювати причини відмінностей у темпах розвитку країн Європи й Америки, сутність революції Мейдзі, Молодотурецької та Синьхайської революцій;
• характеризувати парламентські реформи у Великій Британії, особливості розвитку Італії й Австро-Угорщини;
• визначати причини й наслідки переходу Німеччини до світової політики, запровадження антитрес-тівського законодавства в США, російських реформ 1860-1870-х років, революції в Росії 1905-1907 рр., столипінських реформ, національних рухів слов’янських народів;
• обґрунтовувати судження про значення діяльності королеви Вікторії, Олександра ІІ, О. фон Бісмарка, Франца-Йосифа І, Т. Рузвельта, Д. Л. Джорджа, Ж. Клемансо, Сунь Ятсена.

Під назвою Латинська Америка мають на увазі сукупність країн, розташованих у Південній, Центральній і частково Північній Америці й на островах Карибського моря, — усього понад 30 країн. Історія цих країн, незважаючи на їхню певну регіональну відокремленість, є складовою історії західного світу. 

Політичне згуртування Сполучених Штатів Америки збіглося із завершенням індустріального становлення країни. США жили за конституцією 1787 р., яка врівноважувала автономію штатів і сильну центральну владу.

У той час, коли в західноєвропейських державах відбувалося становлення парламентських форм правління, Російська імперія залишалась останнім оплотом абсолютизму, де влада царя не обмежувалася жодними виборними органами.

Головною подією в історії Італії XIX ст. стало політичне об’єднання країни. Упродовж кількох століть на території Італії вирували війни європейських держав, у результаті яких на Апеннінському півострові запанувала Австрія.

Поразка революції 1848 р. відкинула справу об’єднання Німеччини до часів Віденського конгресу. Проте інтереси розвитку країни потребували запровадження в усіх німецьких землях свободи пересування, єдиної системи мір і ваг, скасування залишків середньовічних цехових привілеїв тощо.

Революційні виступи на континенті в середині XIX ст. не були наслідком випадкового збігу обставин. Вони мали економічні, соціально-політичні й національні передумови.