Леся Українка

(1871 — 1913)

Дитинство поетеси

Неповторність кожної людини закладається в дитинстві. Тоді формуються основні риси характеру, визначаються інтереси, виявляються творчі здібності. Леся Українка виростала у сприятливій для мистецького розвитку духовній атмосфері. Ознайомлення з традиціями її сім'ї, особливостями виховання, зі впливами родинного оточення дасть змогу краще зрозуміти особистість поетеси, глибше пізнати її творчість.

Лариса Петрівна Косач народилась 13 (25) лютого 1871 року в місті Звягелі (пізніше — Новоград-Волинський) у дворянській сім'ї. Для рідних вона змалку була Лесею — це домашнє ім'я стало згодом частиною літературного псевдоніма.

Батько дівчини мав гарну освіту, любив літературу, завжди тепло відгукувався про свого гімназійного вчителя, славетного байкаря Леоніда Глібова, читав дітям його твори. А Леся була батьковою улюбленицею. Вона успадкувала його вдачу — спокійну, стриману й водночас вольову та наполегливу. Мати теж відчутно вплинула на виховання особистості й мистецький розвиток поетеси. Ольга Петрівна Косач, відома також як українська письменниця Олена Пчілка, прищепила доньці любов до віршування.

Дитинство Лариси Косач минуло на Волині: сім'я жила у Звягелі, у Луцьку, а згодом у селі Колодяжному.

Освіту дівчина здобувала вдома. У родині Косачів не пропонували дітям дитячих книжок. Лесина мати вважала, що вони лише псують смак «кисло-солодким сюсюканням», тож діти читали античні міфи, фольклорні збірники (особливо пісні й казки), розповіді про подорожі, пригоди. Із часом Леся розширила коло своїх інтересів: захопилась українською, польською, західноєвропейською літературною класикою. Під керівництвом матері засвоїла німецьку і французьку, а ще самотужки вивчила польську, англійську та італійську мови.

На розвиток Лесиної особистості впливало родинне оточення: Косачі товаришували з відомими діячами української культури, зокрема з письменником Михайлом Старицьким та видатним композитором Миколою Лисенком. Рідний дядько поетеси, визначний учений і громадський діяч Михайло Дра-гоманов, став для неї найавторитетнішим учителем і порадником.

Опрацьовуємо прочитане

1. Що у розповіді про дитячі роки Лесі Українки вас зацікавило? Про які факти ви хотіли б дізнатися більше? У який спосіб ви могли б задовольнити свою цікавість?

2. У зручній для вас формі (текст, план, таблиця, схема) складіть опорний конспект для розповіді про дитинство поетеси, у якій висвітліть такі питання:

■ Коли й де народилась Леся Українка?

■ Яким є її справжнє прізвище?

■ Ким були її батьки?

■ Де минуло дитинство Лесі Українки?

■ Яку освіту здобула поетеса?

■ Хто з відомих діячів української культури вплинув на розвиток особистості Лесі Українки?

Творче покликання

Змалку захопившись музикою, Леся Українка навчилася грати на фортепіано. «Мені часом здається, — зізнавалася вона, — що з мене вийшов би далеко кращий музика, ніж поет, та тільки біда, що натура утяла мені кепський жарт...». Цей «жарт» — початок хвороби (туберкульозом кісток було вражено ліву руку дівчини), через що довелось відмовитися від професійних занять музикою. Натомість Леся Українка дедалі більше часу приділяла літературі, віддаючи перевагу ліричній поезії.

Цікаво, що на ранніх етапах розвитку мистецтва ліричні твори під час виконання супроводжувалися музикою. Іноді лірику навіть визначають як музику в літературі. Можливо, саме вимушене прощання з мрією про музичне майбутнє активізувало в особистості Лесі Українки захоплення поезією. Почавши писати вірші дуже рано, ще в дев'ятирічному віці, вона не припиняла поетичної творчості до останніх днів свого життя. Її поетичні книжки — «На крилах пісень», «Думи і мрії», «Відгуки» — належать до найкращих надбань української лірики. Доля розпорядилася так, що своє різнобічне мистецьке обдарування Леся Українка змогла повною мірою реалізувати саме в літературі. Вона відома як авторка багатьох поетичних, драматичних, прозових творів, як майстриня художніх перекладів.

Коментар фахівця

Читаючи м'які та рознервовані або холодно резонерські писання сучасних молодих українців і порівнюючи їх з тими бадьорими, сильними та сміливими, а притім такими простими щирими словами Лесі Українки, мимоволі думаєш, що ся хора, слабосильна дівчина — трохи чи не одинокий мужчина на всю новочасну соборну Україну...

Іван Франко, письменник, публіцист, громадський діяч

Усе своє життя поетеса провела в боротьбі з важкою хронічною недугою, яка час від часу нагадувала про себе. Леся Українка була змушена виїжджати на лікування до Німеччини, Австро-Угорщини, Італії, Єгипту, жила в Криму та в Грузії. Фатальною для її здоров'я стала зима 1906— 1907 років, проведена в Києві. Несприятливий клімат і виснажлива праця спричинили загострення хвороби Відтоді поетеса могла жити в умовах південного клімату, зрідка й ненадовго приїжджаючи в Україну. Останні роки свого життя вона провела в Грузії. Померла Леся Українка 19 липня (1 серпня) 1913 року в грузинському місті Сурамі, похована на Байковому кладовищі в Києві.

Опрацьовуємо прочитане

1. Яким мистецтвом захоплювалася майбутня поетеса в юності?

2. У якому віці Леся Українка написала перший вірш?

3. Назвіть поетичні збірки Лесі Українки.

4. Де поетеса провела останні роки свого життя?

5. Коли померла Леся Українка? Де вона похована?

6. Яку характеристику дав Іван Франко поезії Лесі Українки? Що приваблює Івана Франка в особистості поетеси?

7. Використовуючи матеріал підручника, складіть план розповіді про життєвий та творчий шлях Лесі Українки. За планом підготуйте усну розповідь про славетну поетесу. Презентуйте свою розповідь однокласникам та однокласницям.

Ділимося читацьким досвідом

8. Пригадайте твори Лесі Українки, які ви вивчали в попередніх класах або читали в родинному колі. Розкажіть, чому ви запам'ятали ці твори, що вас у них привабило.

«Весна»

в поетичному світі Лесі Українки

Серед багатьох поетичних знахідок Лесі Українки особливе місце посідають образи весни, «весняної сили». Найбільш яскраво вони представлені в таких творах, як «Давня весна» та «Хотіла б я піснею стати...». Ці поезії є довершеними зразками пейзажної лірики.

Поезія «Давня весна» вперше була надрукована в циклі віршів «Мелодії» збірки «Думи і мрії». Лірична героїня цього твору пригадує, як колись весняне оновлення позбавило її почуття самотності, принесло розраду, зміцнило віру в життя

Змалюванням привабливих картин природи авторка підсилює контраст між весняною радістю та смутком ліричної героїні. Згадка про хворобу, що знесилює, спочатку поєднується з розчаруванням, однак хвилинний емоційний спад одразу ж заступається світлим спогадом: за допомогою низки виразних художніх деталей створюється мозаїчний, побудований на зорових і звукових асоціаціях образ «турботливої весни», яка лагідно огортає своїм теплом і повертає до життя зневірену душу героїні. Зелене листя й білі пелюстки яблуні, тихий вітер, щебетання пташок, далекий відгук із гаю залучають «тісну хатину» хворої до потужного, непереможного ритму природного оновлення. Пам'ять душі надовго зберегла свіжість вражень від тієї

«давньоївесни», яка дала героїні нові сили, ставши несподіваним і незабутнім дарунком.

У хвилини зневіри, коли хвороба знесилює, героїня звертається до тих незабутніх вражень, що підтримують у боротьбі за життя. Весна в цьому творі — місткий і багатогранний символічний образ, який позначає молодість, надію, свіжість відчуттів, безмежну й життєдайну красу довколишнього світу

Прочитайте вірш. Виконайте завдання.

Давня весна

Була весна весела, щедра, мила, Промінням грала, сипала квітки, Вона летіла хутко, мов стокрила, За нею вслід співучії пташки!

Все ожило, усе загомоніло — Зелений шум, веселая луна! Співало все, сміялось і бриніло,

А я лежала хвора й самотна.

Я думала: «Весна для всіх настала, Дарунки всім несе вона, ясна,

Для мене тільки дару не придбала, Мене забула радісна весна».

Ні, не забула! У вікно до мене Заглянули від яблуні гілки, Замиготіло листячко зелене, Посипались білесенькі квітки.

Прилинув вітер, і в тісній хатині Він про весняну волю заспівав,

А з ним прилинули пісні пташині,

І любий гай свій відгук з ним прислав.

Моя душа ніколи не забуде Того дарунку, що весна дала;

Весни такої не було й не буде,

Як та була, що за вікном цвіла.

1894

Сприймаємо, аналізуємо, інтерпретуємо художній твір

1. Яке враження справила на вас поезія? Як вона вплинула на ваші почуття? Чи змінювався ваш настрій під час читання твору?

2. Пригадайте усні народні твори, присвячені весні. Поміркуйте, чому народ складав веснянки. Які образи веснянок вам запам'яталися? Який настрій вони створюють? Схарактеризуйте строфічну будову, спосіб римування та віршування поезії Лесі Українки «Давня весна». За потреби скористайтеся пам'ятками в розділі «Корисні поради» електронного додатка до підручника. Запишіть свої спостереження в зручній для вас формі, наприклад, таблиці.

3. Якою постає весна в першій строфі поезії Лесі Українки «Давня весна»? Які епітети використовує поетеса для створення образу весни?

4. Які метафори уточнюють й увиразнюють образ веселої, щедрої, милої весни?

5. Об'єднайтеся в малі групи або пари, висуньте гіпотези, обґрунтуйте їх і презентуйте однокласникам та однокласницям.

■ Поміркуйте, чому в другій строфі для створення образу весни поетеса вживає переважно дієслова.

■ Якими засобами поетеса передає контраст між весняною природою та настроєм ліричної героїні?

■ Випишіть зорові та звукові образи, художні деталі, які допомагають зрозуміти, що душа героїні здатна відродитися.

■ Поясніть, як ви зрозуміли рядки: «Весни такої не було й не буде, /Як та була, що за вікном цвіла».

■ Що символізує весна у творі? Яку роль у вірші відіграє спомин? Чому твір має назву «Давня весна»?

■ Характеризуючи весну в першій строфі, поетеса називає її веселою, щедрою, милою. Чи стала такою весна для ліричної героїні цього твору? Обґрунтуйте свою думку.

Читаємо виразно

6. Використовуючи свої знання про художні особливості твору, його ритмічну та строфічну організацію, підготуйте виразне читання поезії «Давня весна».

Виявляємо обізнаність у сфері культури

7. Скористайтеся «Корисними посиланнями» електронного додатка, знайдіть в мережі Інтернет і послухайте пісні, літературною основою яких стала поезія Лесі Українки «Давня весна». Яка пісня вам сподобалася найбільше? Чому? Пісня якого композитора, на вашу думку, точніше передає своєрідність поетичного твору Лесі Українки?

8. Розгляньте ілюстрацію на с. 77. Чи могла б картина М. Врубеля стати ілюстрацією до вірша Лесі Українки «Давня весна»? Поясніть свій вибір.

Виявляємо творчі здібності

9. Уявіть себе композитором, який вирішив покласти вірш Лесі Українки «Давня весна» на музику. Якою була б мелодія вашого твору: плавна, ритмічна, весела, сумна, тужлива, бадьора, енергійна, мінлива? У супроводі якого або яких музичних інструментів ви запропонували б виконувати свій музичний твір? Поясніть вибір.

Поетична метаморфоза

Як світлу й водночас магічну силу зображено весну в поезії Лесі Українки «Хотіла б я піснею стати...». Охоплена емоційним піднесенням, що навіяне весняним пробудженням природи, лірична героїня понад усе бажає пережити чарівне перетворення, яке б дозволило подолати обмеження хворого тіла й поринути у світову стихію, привнести у неї часточку своєї творчості. Перетворення на пісню є символічним зреченням усього приземленого й буденного. За допомогою яскравих символів розкриваються багатий внутрішній світ героїні та її напружене духовне життя, протиставлені буденному існуванню: пісня, щастя, мрії, вільний політ, зорі і море — усе це створює виразний романтичний колорит.

Ліричні твори Лесі Українки — немов яскраві мистецькі варіації на тему перемоги людини над собою, подолання сумнівів і розчарувань

шляхом залучення потужної духовної сили — мрії, яка живить і підтримує, змушує щоразу, навіть у майже безнадійній ситуації, боротися за життя.

Прочитайте вірші. Виконайте завдання.

Хотіла б я піснею стати...

Хотіла б я піснею стати У сюю хвилину ясну,

Щоб вільно по світі літати,

Щоб вітер розносив луну.

Щоб геть аж під яснії зорі Полинути співом дзвінким, Упасти на хвилі прозорі,

Буяти над морем хибким.

Лунали б тоді мої мрії І щастя моє таємне,

Ясніші, ніж зорі яснії,

Гучніші, ніж море гучне.

1893

Сприймаємо, аналізуємо, інтерпретуємо художній твір

1. Яке враження справила на вас поезія?

2. Поміркуйте, що поетеса називає хвилиною ясною. Обґрунтуйте свою думку.

3. Які асоціації викликає у вас слово пісня?

4. Що символізує пісня в поезії Лесі Українки?

5. Які образи допомагають розкрити символічне значення пісні в поезії?

6. Які образи постають у творі? Які асоціації виникають у вас під впливом цих образів? У зручній для вас формі (таблиці, схеми) запишіть у робочий зошит образи поезії й ваші асоціації.

7. Що означає для героїні бажане уявне перетворення?

8. Яку роль у творі відіграє протиставлення буденності та мрії?

9. Доведіть, що в поезії Лесі Українки розкривається багатий внутрішній світ людини.

Читаємо виразно

10. Використовуючи свої знання про художні особливості твору, підготуйте виразне читання поезії. Вивчіть поезію «Хотіла б я піснею стати...» напам'ять. Візьміть участь у конкурсі читців.

Виявляємо обізнаність у сфері культури

11. Скористайтеся «Корисними посиланнями» електронного додатка і знайдіть в мережі Інтернет романс Валерія Квасневського, літературною основою якого стала поезія Лесі Українки «Хотіла б я піснею стати.». Послухайте його. Яке враження справив на вас романс? Поміркуйте, чи узгоджується музика з текстом художнього твору.

Виявляємо творчі здібності

12. Уявіть себе режисером, якому замовили кліп на поезію Лесі Українки «Хотіла б я піснею стати.». Якими були б перші кадри вашого кліпу? Які образи ви використали б для візуального ряду? Яким був би музичний супровід вашого кліпу? Опишіть музику, яку б ви використали.

Переживання втрати

(«Ви щасливі, пречистії зорі...»)

Вірш Лесі Українки «Ви щасливі, пречистії зорі...» належить до циклу «Хвилини» (збірка «Відгуки). Твір представляє інтимну лірику поетеси, бо відображає емоції, навіяні наближенням неминучої втрати.

Улітку 1897 року в Криму Леся Українка познайомилась із Сергієм Мержинським. Він постійно проживав у Мінську, а в Ялті був на лікуванні. Спільні мистецькі інтереси сприяли їхньому емоційному зближенню. С Мержинський гостював у родині Косачів, зустрічався з Лесею Українкою в Києві. Навесні 1901 року коханий поетеси пішов із життя. Тоді Леся Українка перебувала поряд із ним, а згодом дуже болісно переживала його смерть. Роздуми, почуття,

душевні стани поетеси тих часів віддзеркалились у ліриці «Хвилин».

У поезії «Ви щасливі, пречистії зорі.» дуже стримано, без бурхливих емоцій зображено душевну кризу, що переживає героїня. Для кращого втілення думки й почуття застосовано анафору: кожна строфа починається словами «Ви щасливі...». Спокій і незворушність зоряного неба контрастує з переживаннями героїні

Нічне небо символізує вічність, на тлі якої малими і незначними здаються особисті драми окремих людей. Зорі «пречисті», «високі», «холодні», тобто недосяжні — ось і особисте щастя в уяві змученої душею героїні асоціюється з недосяжністю.

Інтимна лірика — умовна назва ліричних поезій, що розкривають почуття й переживання закоханої людини. Таку лірику ще називають любовною.

Пейзажна лірика — це умовна назва поетичних творів, які містять одухотворені людськими емоціями зображення природи. Герой або героїня пейзажного твору щиро захоплюється красою довкілля, спостерігає за природними змінами та емоційно відгукується на них, зіставляє власні душевні стани з природними метаморфозами.

Прочитайте вірш. Виконайте завдання.

Ви щасливі, пречистії зорі...

Ви щасливі, пречистії зорі, ваші промені — ваша розмова; якби я ваші промені мала, я б ніколи не мовила слова.

Ви щасливі, високії зорі, все на світі вам видко звисока; якби я так високо стояла, хай була б я весь вік одинока.

Ви щасливі, холоднії зорі, ясні, тверді, неначе з кришталю; якби я була зіркою в небі, я б не знала ні туги, ні жалю.

1900

Сприймаємо, аналізуємо, інтерпретуємо художній твір

1. Яке враження справила на вас поезія? Спробуйте трьома прикметниками визначити свій настрій під час і після читання поезії.

2. Схарактеризуйте строфічну, ритмічну будову твору «Ви щасливі, пречистії зорі...».

3. Об'єднайтеся в малі групи або пари, оберіть завдання, висуньте гіпотези, обґрунтуйте їх і презентуйте однокласникам та однокласницям.

■ Чому поезія складається з трьох строф?

■ Чому поетеса не вживає чоловічих рим?

■ Яку роль у поезії виконує рефрен?

■ Який наскрізний образ є в поезії? Чи змінюється ставлення ліричної героїні (а разом з нею і читацьке ставлення) до цього образу?

■ На вашу думку, як форма поезії допомагає висвітлити її зміст?

Виявляємо обізнаність у сфері культури

4. Скористайтеся «Корисними посиланнями» електронного додатка, знайдіть у мережі Інтернет і послухайте пісні, літературною основою яких стала поезія Лесі Українки «Ви щасливі, пречистії зорі.». Яка пісня вам сподобалася найбільше? Чому? Пісня якого композитора, на вашу думку, точніше передає своєрідність поетичного твору Лесі Українки?

5. Розгляньте репродукції картин, які вміщені в розділі, присвяченому творчості Лесі Українки. Яка картина, на вашу думку, суголосна поезії «Ви щасливі, пречистії зорі.»?

Ніколи не здавитися

(«Хто вам сказав, що я слабка...»)

На початку 1911 року Леся Українка вирушила на лікування до Єгипту. Вона сіла на невеликий пароплав, що майже тиждень плив Чорним морем до Туреччини. Під час плавання дошкуляли холод, туман, сильний вітер і сніг. Саме тоді поетеса написала низку творів, серед яких був і вірш «Хто вам сказав, що я слабка...», можливо, навіяний умовами подорожі.

Лірична героїня цього твору декларує позицію сильної духом людини. Вона рішуче заперечує покору сліпій долі та кволість своєї

«пісні й думки». Недарма навіть її хвилинні «жалі та голосіння» виявляються не «сльотою осінньою», а поривчастою і сповненою енергії та завзяття «бурею весняною».

Вірш має полемічну організацію, адже його розпочато питальними реченнями, зверненими до умовного опонента.

Образи весни, осені й зими допомогли авторці поєднати особистісну емоцію зі стриманим філософським поглядом на сенс і минущість людського життя.

Прочитайте вірш. Виконайте завдання.

Хто вам сказав, що я слабка...

Хто вам сказав, що я слабка, що я корюся долі?

Хіба тремтить моя рука чи пісня й думка кволі?

Ви чули, раз я завела жалі і голосіння, — то ж була буря весняна, а не сльота осіння.

А восени... Яка журба, чи хто цвіте, чи в’яне, тоді й плакучая верба злото-багряна стане. Коли ж суворая зима покриє барви й квіти — на гробі їх вона сама розсипле самоцвіти.

Сприймаємо, аналізуємо, інтерпретуємо художній твір

1. Яке враження справила на вас поезія? Чи вплинула вона на ваш емоційний стан? До яких роздумів спонукала вас поезія «Хто вам сказав, що я слабка...»?

2. Схарактеризуйте строфічну й ритмічну організацію твору. Як ви вважаєте, чому ця поезія не поділена на строфи?

3. Об'єднайтеся в малі групи або пари, оберіть і виконайте завдання та презентуйте свою роботу однокласникам та однокласницям.

■ Які образи за способом творення й сприйняття (зорові, слухові, дотикові, смакові, запахові) постають у поезії?

■ Як можна схарактеризувати образи поезії за динамікою: вони статичні чи динамічні? Обґрунтуйте свої міркування.

■ Схарактеризуйте образи за повторюваністю. Поміркуйте, чи є в поезії наскрізні образи. Відповідь обґрунтуйте.

4. Узагальніть спостереження й висновки за допомогою таблиці.

5. Якою постає лірична героїня цієї поезії? Напишіть коротке висловлення, у якому схарактеризуйте ліричну героїню.

Виявляємо творчі здібності

6. Яка поезія Лесі Українки сподобалася вам найбільше? Виявіть своє ставлення до цього твору в короткому есе.

Поезія на шляху до «нової правди»

(«Давня казка»)

Яку роль поезія відіграє в житті нашого суспільства? Чи здатна вона змінювати життя? Такі складні й майже філософські запитання постають не тільки перед письменниками, митцями. Вони не менш важливі й для кожного з нас, хоча ми, заклопотані своїми щоденними турботами, нечасто витрачаємо час на пошуки відповідей.

У «Давній казці» Леся Українка запрошує читачів і читачок поміркувати над тим, чи справді мистецтво має таку духовну силу, що здатне змінювати світ.

Для вираження своїх поглядів авторка обрала форму ліро-епічної поеми, надавши їй окремих рис казкового твору. Приміром, вона використала доречну в казці сталу словесну формулу «десь, колись, в якійсь країні...», що

готує читачів і читачок до сприйняття розповіді. Твір також має невеликий вступ із заохочувальним запитанням до уявних слухачів: «Може б, хто послухав казки?». Залучення цих та деяких інших казкових елементів посилює художню умовність історії про поета й лицаря: «Бо у казці, та ще в віршах, / Все можливо, добрі люде».

В основу поеми покладено протистояння двох життєвих позицій, двох різних поглядів на людські цінності та щастя. Поетеса осмислює це протистояння як непримиренну боротьбу правдивого слова та «діла соромного». У цьому її твір наближається до казкового, у якому відбивається властивий народному світогляду поділу на «правду» і «кривду».

Давня казка про поета і лицаря

Найяскравішим персонажем «Давньої казки» є талановитий поет, який творчу свободу узгоджує з відповідальністю перед своїм народом Поза сумнівом, у цьому образі втілилися переконання самої авторки. Недарма Леся Українка зізнавалася: «Я сама подібна до героя моєї "Давньої казки", — що то тільки й мав талан до віршів не позичений, а власний». Її поет понад усе цінує свободу, але ніколи не почувається самотнім, задовольняється малим, але водночас уважає себе найбагатшим, бо весь світ — це його «багатство-панство».

Суперечка Бертольдо з поетом досить показова: двоє людей розмовляють ніби однією мовою, але не знаходять порозуміння. Їх розділяє не мова, а життєві цінності. Нехтуючи матеріальними багатствами, поет віддає перевагу творчості — лише з нею він «щасливий завжди й вільний». Бертольдо впевнений, що все в цьому світі вирішують багатство і влада. Близький поетові «надхмарний світ» творчої уяви лицар без вагань готовий проміняти на «справжнє графство». Не дивно, що у відповідь на почуті від поета слова він імпульсивно вигукує: «Боже! Чоловік сей божевільний!».

Образи персонажів розкриваються як у словах, так і в діях. Співець допомагає Бертольдо завоювати серце коханої, його пісні торують лицареві шлях до розкішного життя та графського

титулу. Однак Бертольдові не знайоме почуття вдячності: він міряє інших за власною міркою, використовуючи людей для досягнення мети. Такі бажані влада й багатство не приносять лицареві щастя, навпаки, вони руйнують його душу, перетворюючи володаря на жорстокого тирана

Коли ж гостре поетичне слово стає на оборону народних прав, Бертольдо зваблює автора пісень лаврами придворного поета. «Не поет, хто забуває/ Про страшні народні рани...» — такі слова рішуче лунають у відповідь. Навіть

загроза смерті не може здолати митця. І в темниці він почувається вільним, бо немає сили, яка б спинила його «думи-чарівниці».

Знищення жорстокої тиранії не припиняє протистояння. Із покоління в покоління продовжується боротьба «діла соромного»

та правдивого слова, тож поетеса дає зрозуміти, що розв'язка в цьому драматичному змаганні лишається відкритою. Поєднуючи в єдине ціле поезію і правду, Леся Українка підкреслює непереможну силу творчості, наголошує на виключному значенні духовних цінностей.

Прочитайте поему. Виконайте завдання. В електронному додатку ви знайдете повний текст твору.

Давня казка

(Скорочено)

Може б, хто послухав казки? Ось послухайте, панове!

Тільки вибачте ласкаво,

Що не все в ній буде нове.

Та чого там, люди добрі,

За новинками впадати?

Може, часом не завадить І давніше пригадати.

Хто нам може розповісти Щось таке цілком новеє,

Щоб ніхто з нас не відмовив: «Ет, вже ми чували сеє!»

Тож, коли хто з вас цікавий, Сядь і слухай давню казку,

А мені коли не лаврів,

То хоч бубликів дай в’язку.

І

Десь, колись, в якійсь країні, Де захочете, там буде,

Бо у казці, та ще в віршах,

Все можливо, добрі люде.

Десь, колись, в якійсь країні Проживав поет нещасний, Тільки мав талан до віршів,

Не позичений, а власний.

На обличчі у поета Не цвіла урода гожа,

Хоч не був він теж поганий, — От собі — людина Божа!

Той співець — та що робити! Видно, правди не сховати,

Що не був співцем поет наш, Бо зовсім не вмів співати.

Та була у нього пісня І дзвінкою, і гучною,

Бо розходилась по світу Стоголосою луною.

І не був поет самотнім:

До його малої хати Раз у раз ходила молодь Пісні-слова вислухати.

Теє слово всім давало То розвагу, то пораду;

Слухачі співцю за теє Ділом скрізь давали раду.

Що могли, то те й давали,

Він зо всього був догодний. Досить з нього, що не був він Ні голодний, ні холодний.

Як навесні шум зелений Оживляв сумну діброву,

То щодня поет приходив До діброви на розмову.

Так одного разу ранком Наш поет лежав у гаю,

Чи він слухав шум діброви,

Чи пісні складав, — не знаю!

Тільки чує — гомін, гуки,

Десь мисливські сурми грають, Чутно разом, як собачі Й людські крики десь лунають.

Тупотять прудкії коні,

Гомін ближче все лунає,

З-за кущів юрба мисливська На долинку вибігає.

Як на те ж, лежав поет наш На самісінькій стежині.

«Гей! — кричить він, — обережно! Віку збавите людині!»

Ще, на щастя, не за звіром Гналася юрба, — спинилась,

А то б, може, на поета Не конечне подивилась.

Попереду їхав лицар,

Та лихий такий, крий боже!

«Бачте, — крикнув, — що за птиця! Чи не встав би ти, небоже?»

«Не біда, — поет відмовив, —

Як ти й сам з дороги звернеш,

Бо як рими повтікають,

Ти мені їх не завернеш!»

«Се ще также полювання! — Мовить лицар з гучним сміхом. Слухай, ти, втікай лиш краще.

Бо пізнаєшся ти з лихом!»

«Ей, я лиха не боюся,

З ним ночую, з ним і днюю;

Ти втікай, бо я, мосьпане,

На таких, як ти, полюю!

В мене рими — соколята,

Як злетять до мене з неба,

То вони мені вполюють,

Вже кого мені там треба!»

«Та який ти з біса мудрий! — Мовить лицар.— Ще ні разу Я таких, як ти, не бачив.

Я тепер не маю часу,

А то ми б ще подивились,

Хто кого скорій вполює.

Хлопці! геть його з дороги!

Хай так дуже не мудрує!»

«От спасибі за послугу! —

Мовить наш поет.— Несіте.

Та візьміть листки з піснями,

Он в траві лежать, візьміте».

«Він, напевне, божевільний! — Крикнув лицар.— Ну, рушаймо! Хай він знає нашу добрість — Стороною обминаймо.

А ти тут зажди, небоже,

Хай-но їхатиму з гаю,

Я ще дам тобі гостинця,

А тепер часу не маю».

«Не на тебе ждать я буду, —

Так поет відповідає, —

Хто ж кому подасть гостинця,

Ще того ніхто не знає».

Лицар вже на те нічого Не відмовив, геть подався;

Знову юрба загукала,

І луною гай озвався.

Розтеклись ловці по гаю, Полювали цілу днину,

Та коли б же вполювали Хоч на сміх яку звірину!

А як сонечко вже стало На вечірньому упрузі,

Стихли сурми, гомін, крики,

Тихо стало скрізь у лузі.

Гурт мисливський зголоднілий Весь підбився, утомився,

Дехто ще зоставсь у гаю,

Дехто вже й з дороги збився.

Геть одбившися від гурту,

Їде лицар в самотині.

Зирк! — поет лежить, як перше, На самісінькій стежині.

«Ах, гостинця ти чекаєш! —

Мовив лицар і лапнувся По кишенях.— Ой небоже,

Вдома гроші я забувся!»

Усміхнувсь поет на теє:

«Не турбуйсь за мене, пане,

Маю я багатства стільки,

Що його й на тебе стане!»

Спалахнув від гніву лицар,

Був він гордий та завзятий,

Але ж тільки на упертість Та на гордощі багатий.

«Годі жартів! — крикнув згорда.— Бо задам тобі я гарту!»

А поет йому: «Та й сам я Не люблю з панами жарту...

Бачиш ти — оця діброва,

Поле, небо, синє море?

То моє багатство-панство І розкішне, і просторе.

При всьому сьому багатстві Я щасливий завжди й вільний». Тут покликнув лицар: «Боже! Чоловік сей божевільний!»

«Може буть, — поет відмовив, — Певне, всі ми в божій волі.

Та я справді маю щастя,

І з мене його доволі.

Так, я вільний, маю бистрі Вільні думи-чарівниці,

Що для них нема на світі Ні застави, ні границі.

Все, чого душа запрагне,

Я створю в одну хвилину,

В таємні світи надхмарні Я на крилах думки лину.

Скрізь гуляю, скрізь буяю,

Мов той вітер дзвінкий в полі; Сам я вільний і ніколи Не зламав чужої волі!»

Засміявсь на теє лицар:

«Давню байку правиш, друже? Я ж тобі скажу на теє:

Ти щасливий, та не дуже.

Я б віддав отой химерний Твій таємний світ надхмарний За наземне справжнє графство, За підхмарний замок гарний.

Я б віддав твоє багатство І непевнії країни За єдиний поцілунок Від коханої дівчини...»

Щось поет хотів відмовить На недбалу горду мову,

Та вже сонечко червоне Заховалось за діброву.

Надійшла сільськая молодь,

Що з роботи поверталась,

І побачила поета,

З ним приязно привіталась.

Тут поет взяв мандоліну,

І на відповідь гуртові Він заграв, і до музики Промовляв пісні чудові.

Всі навколо нерухомі,

Зачаровані стояли,

А найбільше у дівчаток Очі втіхою палали.

Довго й лицар слухав пісню,

Далі мовив на відході:

«Що за дивна сила слова!

Ворожбит якийсь, та й годі!»

II—III

[Лицар звертається до поета з проханням про допомогу: він закоханий у чарівну Ізідо-ру, але ніяк не може заслужити її прихильності. Співець складає серенаду, яка й дозволяє лицареві завоювати серце неприступної дівчини. На радощах Бертольдо влаштовує бучне весілля, та забуває запросити поета.

Минає час. Лицар одержує від короля наказ виступити у військовий похід проти чужої країни. Загін під його керівництвом довго не може захопити ворожої столиці. Військо потерпає від голоду, солдати вимагають повернення додому. У вирішальний момент співці піснею відновлюють бойовий дух війська — солдати знову готові до бою. Вороже місто нарешті вдається захопити. У захваті Бертольдо дякує співцям, натомість чує від них, що віддячувати слід тому, хто склав пісню, яка піднесла бойовий дух війська. Лицар присягається, що довіку буде вдячний поетові.]

IV

Кажуть, весь поміст у пеклі З добрих замірів зложився!

Для пекельного помосту І Бертольдо потрудився.

Вже давно Бертольд вернувся Із далекої чужини,

Знов зажив життям веселим Біля милої дружини.

Знов у нього в пишнім замку Почалося вічне свято, —

О, тепер було у нього Срібла, золота багато!

Окрім того, що набрав він На війні всього без ліку,

Ще король йому в подяку Надгороду дав велику.

Сила статків та маєтків!

Вже Бертольдо граф заможний! Він живе в свойому графстві, Наче сам король вельможний.

Та околиця, де жив він,

Вся була йому віддана,

Люд увесь в тім краю мусив Узнавать його за пана.

Тож спочатку того щастя Справді був Бертольдо гідний: Правий суд чинив у панстві,

До підданих був лагідний.

Але то було недовго,

Він дедалі в смак ввіходив І потроху в себе в графстві Інші звичаї заводив.

Що ж, напитки, та наїдки,

Та убрання прехороші,

Та забави, та турніри,

А на все ж то треба гроші!

Та й по всіх далеких війнах Граф привчився до грабунку,

А тепер в своїй країні Він шукав у тім рятунку.

Почалися нескінченні Мита, панщина, податки,

Граф поставив по дорогах Скрізь застави та рогатки.

Трудно навіть розказати,

Що за лихо стало в краю, — Люди мучились, як в пеклі, Пан втішався, як у раю.

Пан гуляв у себе в замку, —

У ярмі стогнали люди,

І здавалось, що довіку Все така неволя буде.

Розливався людський стогін Всюди хвилею сумною,

І в серденьку у поета Озивався він луною...

Ось одного разу чує Граф лихі, тривожні вісті:

Донесла йому сторожа,

Що не все спокійно в місті;

Що співці по місті ходять І піснями люд морочать,

Все про рівність і про волю У піснях своїх торочать.

Вже й по тюрмах їх саджають,

Та ніщо не помагає, —

Їх пісні ідуть по людях,

Всяк пісні ті переймає.

«Ну, — гукнув Бертольд, — то байка! Я візьму співців тих в руки!»

Раптом чує — десь близенько Залунали пісні гуки:

«В мужика землянка вогка,

В пана хата на помості;

Що ж, недарма люди кажуть,

Що в панів біліші кості!

У мужички руки чорні,

В пані рученька тендітна;

Що ж, недарма люди кажуть,

Що в панів і кров блакитна!

Мужики цікаві стали,

Чи ті кості білі всюди,

Чи блакитна кров поллється,

Як пробити пану груди?»

«Що се, що? — кричить Бертольдо. — Гей, ловіть співця, в’яжіте!

У тюрму його, в кайдани!

Та скоріш, скоріш біжіте!»

Коли се з-за мурів замку Обізвався голос долі:

«Гей, біжіте, панські слуги,

Та спіймайте вітра в полі!

Не турбуйся ти даремне,

Все одно, вельможний пане,

Вловиш нас сьогодні десять,

Завтра двадцять знов настане!

Нас таки чимале військо,

Маєм свого отамана,

Він у нас одважний лицар,

Врешті, він знайомий пана.»

Мов крізь землю провалився Той співець, утік од лиха.

А Бертольд сидів і думав,

Далі так промовив стиха:

«Маєм свого отамана!

Ось де корінь цілій справі!

Ну, та я тепера хутко Положу кінець забаві!»

Тут він двох щонайвірніших Слуг до себе прикликає І до нашого поета У хатину посилає:

«Ви скажіть йому від мене, Що я досі пам’ятаю,

Як пісні його втішали Нас колись в чужому краю.

Власне, я тепер бажаю Дать йому за них заплату:

Я поетові дарую В себе в замку гарну хату.

Я його талан співацький Так високо поважаю,

Що співцем своїм придворним Я зробить його бажаю.

Ви скажіть, що він у мене Буде жити в шані, в славі, Тільки, звісно, хай забуде Різні вигадки лукаві».

Слуги зараз подалися До убогої оселі,

Принесли вони поету Ті запросини веселі.

Усміхаючись, він слухав Те запрошення знаднеє,

А коли вони скінчили,

Так промовив їм на сеє:

«Ви скажіте свому пану,

Що заплати не бажаю,

Бо коли я що дарую,

То назад не одбираю.

Хай він сам те пригадає,

Що то ж я йому дав злото,

Хоч тепер об тім жалкую, Краще б кинув у болото!

Ви скажіть, що я не хочу Слави з рук його приймати,

Бо лихую тільки славу Тії руки можуть дати.

Золотих не хочу лаврів, —

З ними щастя не здобуду.

Як я ними увінчаюсь,

То поетом вже не буду.

Не поет, у кого думки Не літають вільно в світі,

А заплутались навіки В золотії тонкі сіті.

Не поет, хто забуває Про страшні народні рани, Щоб собі на вільні руки Золоті надіть кайдани!

Тож підіте і скажіте,

Що поки я буду жити,

Не подумаю довіку Зброї чесної зложити!»

З тим вернулись вірні слуги До Бертольда і сказали:

«Так і так поет відмовив,

Ми даремне намовляли...»

Аж скипів Бертольд, почувши Гордовитую відмову,

До поета посилає Посланців тих самих знову:

«Ви скажіть сьому зухвальцю, Що тепер настав день суду, Що терпів його я довго,

Але більш терпіть не буду.

Коли він складання віршів Бунтівничих не покине,

То в тюрму його закину,

Там він, клятий, і загине!»

Знову слуги подалися До убогої хатини І, підходячи, почули Тихий бренькіт мандоліни.

У вікно зирнули слуги,

Бачать: зібрана громада,

Всі стоять навколо ліжка,

Мов якась таємна рада!

Утомивсь поет від праці,

Третій день лежить в недузі, Слухачі навколо нього Посхиляли чола в тузі.

А поет усе то грає,

То щось пише на папері Й роздає писання людям, —

Тут вступили слуги в двері.

Всі метнулись хутко з хати,

І поет один зостався,

Подививсь на слуг спокійно, Гордовито привітався.

Всі Бертольдові погрози Слухав мовчки, усміхався.

А коли скінчили слуги,

Так до них він обізвався:

«Ви скажіть свойому пану,

Що готовий я в дорогу,

Тільки хай велить прислати Слуг ще двох вам на підмогу.

На запросини ласкаві Я не можу встать з постелі,

Вам нести мене прийдеться Аж до нової оселі.

Та й в темниці буду вільний, — Маю думи-чарівниці,

Що для них нема на світі Ні застави, ні границі.

І мого прудкого слова Не затримає темниця,

Полетить воно по світі,

Наче тая вільна птиця.

З словом зіллються в темниці Гіркий жаль і тяжка туга,

І тоді потрійна стане І страшна його потуга.

І поет від свого люду Не почує слів догани В день сумний, коли на нього Накладатимуть кайдани!»

Так довіку у темниці Довелось поету жити,

За тюремний спів він мусив Головою наложити.

Та зосталися на світі Молоді його нащадки,

Що взяли собі у спадок Всі пісні його, всі гадки.

Здійнялось повстання в краю, І Бертольда вбили люде,

Та й гадали, що в країні Більш неволі вже не буде.

Та зостався по Бертольду Молодий його нащадок,

І пиху його, й маєтки Він забрав собі у спадок.

І тепер нащадки графські Тюрми міцнії будують,

А поетові нащадки Слово гостреє гартують.

Проти діла соромного Виступає слово праве —

Ох, страшне оте змагання,

Хоч воно і не криваве!

А коли війна скінчиться Того діла й того слова,

То скінчиться давня казка,

А настане правда нова.

1893

Сприймаємо, аналізуємо, інтерпретуємо художній твір

1. Яке враження справив на вас твір Лесі Українки «Давня казка»?

2. Про що йдеться в авторському вступі до твору? З якою метою у вступі поетеса протиставляє «давнє» і «нове»?

3. Які рядки поеми можна визначити як «зачин казки»? На які роздуми наводять слова поетеси «Де захочете, там буде»?

4. Яким постає поет на початку твору? Яким ви його уявляєте? Чому поетеса звертає читацьку увагу на те, що поет не вирізняється ані зовнішньою красою, ані солодкоголосими співами?

5. Перекажіть епізод першої зустрічі поета й лицаря. З якою метою кожен із них прибув до весняного гаю? Яке враження персонажі справляють на читачів?

6. Як розкриваються персонажі поеми під час другої зустрічі? Що для кожного з них означають такі поняття, як щастя, воля, багатство?

7. Як змінився Бертольдо, здобувши багатство та владу?

8. Поміркуйте, чому лицар хотів поставити поета собі на службу.

9. Що, на вашу думку, означає свобода для поета?

10. За допомогою цитат проілюструйте авторський погляд на проблему митця та його суспільного обов'язку.

11. Порівняйте поета й Бертольдо. У зручній для вас формі (тексту, плану, таблиці, схеми) складіть порівняльну характеристику героїв. Зробіть висновок, які життєві позиції протиствлено в поемі.

12. Оберіть і виконайте завдання, презентуйте свою роботу однокласникам та однокласницям.

■ Чим поема відрізняється від ліричного твору? Поміркуйте, чому для втілення свого художнього задуму Леся Українка обрала форму поеми.

■ Які риси казки наявні в поемі Лесі Українки «Давня казка»? З якою художньою метою авторка використала в цьому творі казкові елементи?

■ Чому боротьба «діла соромного» та «правдивого слова» є одвічною?

Виявляємо обізнаність у сфері культури

13. За допомогою «Корисних посилань» в електронному додатку до підручника знайдіть і послухайте інсценовану поему Лесі Українки «Давня казка» (режисер — Василь Обручев). Чи вдалося акторам своїм читанням відтворити характери персонажів поеми Лесі Українки? Хто з акторів, на вашу думку, най-влучніше відтворив образ свого персонажа? Чи видався вдалим музичний супровід до поеми? Обґрунтуйте власну позицію.

Запрошуємо до дискусії

14. Виявіть ініціативність та креативність і запропонуйте для дискусії тему, пов'язану з проблемами, порушеними у творах Лесі Українки. У який спосіб до такої дискусії можна залучити вчителів, батьків, однолітків?

Виявляємо творчі здібності

15. Оберіть вид творчого завдання, виконайте його та презентуйте однокласникам і однокласницям, учителям, батькам.

■ Напишіть есе «Чи здатне мистецтво змінювати життя?» або «У чому полягає щастя людини?»

■ Намалюйте ілюстрації до творів Лесі Українки і разом з іншими учнями та ученицями влаштуйте вернісаж¹.

■ Доберіть музику для літературно-музичної композиції за творами Лесі Українки. Разом з однокласниками та однокласницями підготуйте та проведіть цей захід.

 

 

 

Це матеріал з підручника Українська література 8 клас Борзенко (2021, поглиблений рівень)