Інформація про новину
  • Переглядів: 126
  • Дата: 18-03-2021, 21:54
18-03-2021, 21:54

Вступ до курсу "Українська література 8 клас"

Категорія: Українська література





Попередня сторінка:  Іван Карпенко-Карий - "Сто тисяч", анал...
Наступна сторінка:   Жанрова різноманітність українського...

З прадавніх часів людина намагалася пізнати навколишній світ - це була і її внутрішня потреба, і практична необхідність. Збагнути певні процеси, насамперед явища природи, і дати їм об'єктивне пояснення допомагав набутий із давніх-давен життєвий досвід і знання. А якщо їх не вистачало? Тоді вдавалися до інших засобів пізнання світу: уяви, вигадки, вірувань, традицій, звичаїв. Тож не дивно, що художнє і найпростіше наукове пізнання світу в наших предків спочатку існували як єдине ціле.

Проте з плином століть людська цивілізація завдяки поступовим науковим, мистецьким, духовним здобуткам, акумулюючи досвід багатьох поколінь, шляхом еволюції і технічного прогресу розвивалася все вище й вище. Художній (у найпростішому розумінні - уявний) та науковий (спочатку тільки як примітивно об'єктивний) способи пізнання дійсності вже не могли існувати сукупно, тому з кожним століттям суттєво відрізнялися й віддалялись один від одного. Тож коли простолюд творив і передавав з вуст в уста народні перекази, казки, легенди, пісні, а у своїй діяльності спирався на численні народні прикмети, ті, хто вже послуговувався письмом та книгами, використовували не тільки вірування та релігію, міфи, ритуальні дії та обряди, а й певні наукові способи пізнання світу: календар, спостереження за небесними світилами, описи рослин і тварин, мінералів, карти, літописи тощо.

У наш час художній і науковий способи пізнання дійсності суттєво різняться: перший є мистецтвом, другий - наукою. Якщо мистецтво апелює насамперед до почуттів, переживань, відчувань, вражень, своєрідного співавторства реципієнтів (читачів, глядачів, слухачів) з авторами-донорами (письменниками, художниками, драматургами, композиторами, акторами, музикантами), то наука вимагає не тільки гіпотез, а й незаперечних фактів, вагомих доказів. Фрагментарно ви будете спостерігати власне художній і науковий підходи до проблеми існування населених розумними істотами далеких планет і наших космічних братів, аналізуючи фантастичну повість Олеся Бердника «Хто зважиться - вогняним наречеться».

Письменницька вигадка й художній домисел існують майже в усіх художніх літературних творах, не тільки у фантастичних. Чому? Тому що просте «фотографування» дійсності ніколи не зможе стати геніальною картиною чи вражаючим літературним текстом. Художній твір без авторського ракурсу бачення проблеми, явища, події, образів героїв і персонажів - сухий, сірий і нецікавий. Письменники здатні суттєво зсувати хронологічні межі й робити історичних осіб, які жили декілька століть тому, цілком зрозумілими та близькими для читачів. У художніх творах літературні герої розмовляють сучасною українською літературною мовою, їх хвилюють актуальні питання, вони прагнуть розв'язувати проблеми, животрепетні й нині. А ми, читачі, ними захоплюємося, пишаємося, маємо за взірець, думаємо про історично далеких від нас людей як про сучасників.

Науковець переважно описує та класифікує історичні події, засвідчує існування певної історичної особи, вказує на результати походів, битв, перемог чи поразок. У такому випадку ми сприймаємо історичних осіб та їхню добу розумом, а не серцем, тобто аж ніяк не почуттєвою сферою. Коли письменники й науковці ве

дуть мову про одну й ту ж подію чи тих самих історичних героїв, вони, образно кажучи, ніби спілкуються різними мовами. Чому так? Тому що бачать певну історичну ситуацію чи постать під різними кутами сприйняття завдяки художньому чи науковому підходам.

Такий приклад. Свого часу Микола Вінгра-новський написав історичний роман «Северин Наливайко». Якось письменник та історик Валерій Шевчук запропонував йому виступити на вечорі, присвяченому Наливайкові - легендарному селянському гетьману: «Ти розкажеш, що пізнав, адже цілий роман написав, а я додам щось од себе вже з точки зору наукової». Але М. Вінграновський категорично відмовився.

Чому ж Микола Вінграновський, письменник, режисер, актор, людина енциклопедичних знань, навідріз відмовився дискутувати з істориком? А тому, що письменницька концепція історичної доби завжди відрізняється від концепції історика, а історичний герой у романі - живий і зримий, з прекрасними поривами душі й певними вадами характеру, про що в історії - жодної згадки. Звісно, повне право на існування мають художній історичний твір та наукова історична розвідка, проте вони зовсім не зіставні, а тому й не годяться для порівняння. От і виходить, що публічно сперечатися письменникові-романістові з істориком-науков-цем аж ніяк не випадає.

Художня література є особливим видом мистецтва. А видів мистецтва можемо назвати чимало: це скульптура, архітектура, образотворче мистецтво у всій його різноманітності, музика, спів, балет, кіно, театр. Література ж має щось спільне з усіма культурними надбаннями людства. Що ж єднає різні види мистецтва? Щоб відповісти на це запитання, треба з'ясувати, для чого мистецтво існує взагалі. Чи не для того ж, для чого існує краса? Виноград, який майстерно намалював художник, не можна з'їсти; чудова музика, яка лунає з відчиненого вікна філармонії, не втамує вашої спраги в спекотний день. То що ж, мистецтво і краса - зайві?

Кожен із видів мистецтва, як і краса, насамперед дарує нам насолоду. Звісно, відвідавши художню виставку, концерт або театральну виставу, ми не збагачуємося матеріально, але неодмінно здобуваємо багатство духовне, яке полягає в романтичній піднесеності, гарному настрої, приємних враженнях. Нести людям прекрасне й незабутнє - основне призначення мистецтва. Цю його функцію називають естетичною (від грецького слова «естетика», що перекладається як «наука про прекрасне»).

Крім естетичної, усі види мистецтва, зокрема й художня література, мають інші функції. Такою є насамперед виховна, адже мистецтво прищеплює нам естетичні смаки, впливає на наші розум і душу, спонукає нас ставати кращими. Виховну функцію поруч з усіма видами мистецтв виконує й художня література, яка впливає на людей за допомогою слова.

Ще одна важлива функція мистецтва - пізнавальна. Якщо йдеться про живопис, то картини Івана Айвазовського, наприклад, дають змогу навіть тому, хто ніколи не бачив море, пізнати його дивовижну красу, силу, могутність і навіть небезпечну для мореплавця стихію. Якщо говоримо про літературу, то нам не треба мандрувати з китобоями - достатньо зануритися в пригодницький світ повістей

Миколи Трублаїні; немає потреби записуватися в загін космонавтів і роками готуватися до космічних перевантажень - досить узяти в бібліотеці фантастичні твори Олеся Бердника.

Змодельований письменниками художній світ дає змогу читачам ніби подумки вести розмову з представниками різних поколінь: руськими князями, вождями індіанців, мисливцями в джунглях Африки, представниками наукових експедицій, які досліджують Антарктиду, планету Марс чи океанські глибини. До того ж художня література здатна вихоплювати для вашого ознайомлення гігантський діапазон людського життя. Іноді події в книгах тривають десятиліттями, на сторінках живуть сотні героїв, а в деяких художніх творах передано лише мить, спалах почуття, настрій одного героя.

Важливо й те, що художня література здатна прогнозувати наукові відкриття, скеровувати науковців на нові гіпотези. Згадаймо фантастичні романи Жуля Верна, у яких ще до ери повітроплавання йшлося про те, що стало доступним людству аж через ціле століття: і подорожі навколо світу, і польоти на Місяць.

Та найважливіше: художні твори - це якщо не детальна розповідь, то бодай натяк на величезні приховані можливості людини, тому література допомагає людям пізнавати самих себе, розуміти причини власних вчинків, почуттів, уловлювати зміст своїх явних і потаємних намірів і бажань. Мистецтвознавець Платон Білець-кий слушно нагадав про них: «Мистецтво, подібно до мови, є засобом спілкування людей, подібно до науки - засобом пізнання дійсності, подібно до педагогіки і моралі - засобом виховання, прищеплення знань і норм поведінки в суспільстві».

Різні види мистецтв промовляють до реципієнтів мовою власних, тільки їм властивих художніх засобів, які, однак, можуть взаємодоповнюватися. Сучасна канівська художниця Галина Морозова влучно зазначила: «Картини - це ті самі книги, тільки написані фарбами». Погоджуючись із нею, скажемо, що класична музика - це також книга, але витворена у звуках, балет - книга мовою пластики, жестів, рухів. Щоб збагачуватися духовно, самовдосконалюватися, уміти вслухатися, роздумувати, уявляти, мріяти, вкрай потрібна підготовка, спеціальна освіта та практика пізнання культури.

Утім, театральну виставу, кіно, а особливо - книгу, здатні зрозуміти і сприйняти майже всі. Інша річ, що черпає з книжки кожен із нас стільки, скільки спроможний з неї взяти й у своїй пам'яті та уяві вмістити. Український мудрець Григорій Сковорода називав це законом нерівної рівності й пояснював його на прикладі фонтана, який наповнює амфори різної місткості. Хоча всі ці посудини різної величини, кожна з них - повна, від найменшої до найбільшої.

Красне письменство оперує таким літературознавчим поняттям, як образ. Художні образи поділяють на образи-персонажі, образи-символи, образи-деталі, про що ви вже маєте уявлення з попередніх класів.

Художні образи багатозначні. Читачи здатні інтерпретувати їх по-своєму, розшифрувати з власної точки зору, вони насправді завжди є умовними співавторами письменників. Англійський письменник Джозеф Конрад (1857-1924) наголошував: «Автор пише тільки половину книги. Другу половину вже додає від себе читач».

Таке умовне співавторство стосується не лише сприймання читачами образів-тропів, а й розуміння та аналізу взагалі всіх літературних образів. Закладена в художніх образах багатозначність реально творить великий простір для читацької уяви, робить художній твір придатним для розуміння людьми різного рівня інтелекту, з різними почуттєвою сферою, уподобаннями, моральними орієнтирами, вихованням, світоглядом.

Розрізняють словесні зорові, слухові й тактильні (ті, що сприймаються дотиком) образи. Щоб проілюструвати вам, як ці різноманітні словесні образи автоматично спонукають до дії нашу творчу уяву, змушують долучити життєвий досвід, заново пережити все раніше побачене, почуте й перенести ці переживання й відчуття на зміст того, про що йдеться в художньому тексті, наведемо уривок із вірша сучасного українського письменника Станіслава Тельнюка:

Перші два рядки цієї поезії містять дуже вдалі зорові й тактильні словесні образи, які, до того ж, сприймаються як багатозначні, тому читачі можуть зрозуміти їх порізному: хтось уявить вечірні вогнища, хтось - пожежу, хтось - вуличне освітлення далекого міста чи ліхтар маяка. Картина динамічна, яскрава: сліпуче полум'я, що швидко гасне, - тому після такого яскравого освітлення темрява ріже очі, наче гостре та ще й розпечене шило. Два наступні рядки вже не описові, а асоціативні, тобто враження від них у нашій уяві виникають на основі зіставлення. Подібно до того, як яскраво горіли, проте швидко згасли вогні, сприймаються духовні злети людської думки, блискучі перемоги, визначні досягнення. Натомість час безпросвітної неволі, бездержавності та поразок автор порівнює з довгими темними ночами.

Художній образ - форма художнього освоєння світу письменниками чи іншими митцями. На відміну від наукового пізнання, де образ подається у вигляді абстрактних понять, у художньому образі збережена його цілісність, життєвість, конкретність, предметно-почуттєвий зміст. Різні види мистецтва володіють суттєво іншими засобами та матеріалами для створення певних художніх образів. Малярі, наприклад, створюючи образи на полотні, використовують фарби, музиканти - звуки, балетмейстери - певні елементи танцю й пантоміми. Письменники завжди володіють майстерністю словесного малювання. Високий рівень образності літературних творів виявляється найважливішою і водночас найхарактернішою особливістю творення художньої дійсності.

За допомогою тропів (епітетів, порівнянь, метафор та ін.) письменники намагаються якнайточніше описати те, що пропонують уявити читачам. Без належного контакту авторів із читачами, без їхньої своєрідної спільної творчості, коли читачі стають співавторами, додумують, дофантазовують те, про що письменники не сказали, а тільки натякнули, книга не стане захопливою, улюбленою, від читання якої неможливо відірватися.

Автори у творах завжди присутні, але не завжди зримі. Вони мають свою думку про те, що описують, про вчинки персонажів, про причини непорозумінь або

ворожнечі між ними. Іноді власне ставлення автори висловлюють прямо, підказують нам, як треба розуміти їхні твори і героїв, однак найчастіше приховують свою позицію. Пригадайте, для прикладу, проаналізовані в 6 та 7 класах оповідання. З перших сторінок твору Володимира Винниченка «Федько-халамидник» головний герой постає розбишакою, навіть кривдником фізично слабших хлопчиків, і нам здається, що й сам автор не любить і осуджує свого героя. Проте згодом помічаємо, що письменник підказує: «халамидник» - не пропаща дитина, а щира душа, справжній друг, на відміну від «ідеального» панича Толика. Якщо ж неуважно прочитати оповідання «Скарб» Олекси Стороженка, може видатися, що автор схвалює поведінку Павлуся, але насправді митець висміює й осуджує ледарство, особливо коли запитує в читачів, чи хотіли б вони такого «щастя», яке випало його героєві.

Художній твір - це явище художньої літератури, основна форма її існування як мистецтва слова. Специфіка літературних творів полягає в тому, що автори часто використовують вигадку. Тому те, що існує в рамках художнього твору, відповідає законам художньої правди. Так, художній час суттєво відрізняється від часу реального, бо про подію, яка триває лічені хвилини, автори можуть розповідати на кільканадцятьох сторінках, а великий проміжок часу охопити одним коротеньким реченням, наприклад, «Минув рік». Деякі герої творів мають прототипів - реальних людей. Але й історичні художні герої не є копіями реальних людей, і навіть в автобіографічному творі не відтворено всю життєву правду. Автори завжди мають право на художній вимисел і свою інтерпретацію події або поведінки історичної особи.

Щоби правильно зрозуміти зміст, виявити авторську позицію, треба вміти належно аналізувати художній твір. Деякі навички такої роботи ви вже здобули в 5-7 класах. Ви навчилися переказувати прочитане, розкривати характер персонажа, порівнювати двох-трьох дійових осіб, знаєте, що таке портрет, пейзаж, епітет, метафора, порівняння. Набуті знання з теорії літератури дають вам змогу почуватися критиками, літературознавцями, самостійно інтерпретувати, тобто пояснювати, твір чи якусь його частину з власного погляду.

У 8 класі ви дізнаєтеся про основні типи аналізу художнього твору. Найпростіший із них - аналіз «услід за автором», тобто за ходом розповіді в художньому творі. Під час пообразного аналізу розглядаємо кожен образ-персонаж окремо, а потім порівнюємо дійових осіб і робимо висновки. Найскладнішим є сюжетно-композиційний аналіз, бо стосується дослідження будови твору та розгортання в ньому подій за сюжетними лініями. Практичне використання різних типів аналізу художнього твору допоможе вам краще зрозуміти зміст художнього тексту, його рівень художності та авторську позицію.

Бажаємо вам цікавого читання запропонованих програмою художніх творів!

Діалог із текстом

Перелічіть, які види мистецтва ви знаєте. Який із них ваш улюблений і чому?

У чому полягає подібність між мистецтвом і красою? Як ви розумієте словосполучення «матеріальні статки» й «духовне багатство»? Чому обидва складники необхідні для повноцінного людського життя, однак духовне багатство завжди має бути важливішим, аніж матеріальні статки?

Які види аналізу художніх творів ви знаєте і яким із них найчастіше послуговуєтеся?

У чому полягають особливості художнього твору? Перелічіть його основні ознаки. Доведіть потребу художнього домислу у творі.

Що цікавого ви довідалися про особливості художнього часу? Чому просте «фотографування» життя письменниками виявилося б нецікавим для читачів?

Доведіть, що художня література повинна вважатися особливим видом мистецтва. До яких мистецтв вона найближча? Відповідь належно обґрунтуйте.

Доведіть, що художні образи притаманні не тільки літературі, а й іншим видам мистецтва.

У літературознавчому словничку, вміщеному наприкінці підручника, знайдіть і випишіть у зошит терміни герой, персонаж, образ-символ, метафора, порівняння, епітет. Доберіть з художніх текстів (за вашим вибором) по два-три образи-символи, метафори, порівняння й епітети і запишіть їх у зошит.

Випишіть по два-три слухові, зорові й тактильні словесні образи з ваших улюблених віршів українських поетів/поеток.

Діалоги текстів

Уважно прочитайте подані крилаті вислови про книгу та читання. Умотивуйте один з афоризмів (на ваш вибір). Користуючись мережею Інтернет, знайдіть цікаву інформацію про автора цього вислову.

Іван Франко наголошував, що художніми образами-персонажами письменник населяє уявний світ власної повісті, поеми чи твору будь-якого іншого літературного жанру, за допомогою художніх образів зримо малює ніби реальні, живі безмежно широкі панорами, з кольорами, постатями, з рухом, запахом, смаком, дотиком. Прокоментуйте ці слова Івана Франка про художній образ.

Мистецькі діалоги

1 Чи любите ви фантастичні твори? Які асоціації у вас викликає картина Віталія Лук'янця (с. 9)?

2 Розгляньте картину сучасного українського художника Віктора Крижанівського «Козак Ма-май». На відомих народних картинах Мамай завжди при шаблі, кобзі чи бандурі й поруч із вороним конем. Чому у В. Крижанівського інше уявлення про легендарного козака? Поясніть важливі деталі картини, що увиразнюють центральний образ: ореол довкола голови козака, степовий орел із гілочкою червоної калини, дуб, що виростає з легендарного національного українського музичного інструмента. На основі аналізу цього художнього полотна доведіть припущення Галини Морозової, що намальована пензлем картина - це книга, написана фарбами.

3 Розгляньте картину Тетяни Голембієвської «Подруги» й доведіть, що колоритний народний одяг дівчат виразно вказує на регіон їхнього проживання. Як ви вважаєте, народні мистецтва, вишивка, фольклор є елементами культури чи елементами побуту. Чому ви так вважаєте? Свою відповідь належно обґрунтуйте.

Тетяна Голембієвська. Подруги (1959)

 

Це матеріал з підручника Українська література 8 клас Слоньовська (2021, поглиблений рівень)

 



Попередня сторінка:  Іван Карпенко-Карий - "Сто тисяч", анал...
Наступна сторінка:   Жанрова різноманітність українського...



^