Інформація про новину
  • Переглядів: 128
  • Дата: 18-03-2021, 22:10
18-03-2021, 22:10

Ігор Римарук - "Чорна чаша наповнена вщерть"

Категорія: Українська література





Попередня сторінка:  Віктор Неборак - "Сад"
Наступна сторінка:   Василь Герасим'юк

Ігор Римарук

(1958-2008)

Ігор Миколайович Римарук народився 4 липня 1958 р. в родині педагогів у селі Мякоти Ізяславського району Хмельницької області, невдовзі сім'я переїхала в село Западинці. Тут Ігор пішов у перший клас, а в 1974 р. закінчив середню школу із золотою медаллю. Писати цілком дорослі вірші Ігор заповзявся ще старшокласником, і це юнацьке захоплення літературою вплинуло на вибір навчального закладу. З дипломом із відзнакою юнак закінчив факультет журналістики Київського державного університету імені Т. Г. Шевченка. Ще з 1978 р. Ігор Римарук почав друкувати свої твори в журналах «Дніпро», «Жовтень», газеті «Літературна Україна». Після закінчення університету працював у редакції газети «Вісті з України», редактором видавництва «Молодь». Був багаторічним головним редактором

журналу «Сучасність»

, завідувачем редакції сучасної української літератури

видавництва «Дніпро»

.

Як лірика І. Римарука, за визначеним ще в 1980-ті роки поділі української поезії на «сповідальників» і «ме-тафористів», найчастіше вважали метафористом, хоча сповідальні нотки щирості вчувалися в кожному рядку його поезій. Усі його вірші завжди мали в собі щось від щирих молитов до Всевишнього. Цей автор, власне, й сам був поетом від Бога, оскільки мав талант носія не доступної іншим істини, міг багато чого передбачати, навіть власну смерть. Це був поет-інтелектуал, поет-про-рок, тонкий лірик, який узагалі не міг говорити прозою навіть про буденні речі.

У 1984 р. вийшла перша поетова збірка «Висока вода». Ігоря Римарука прийняли до Спілки письменників України. Уже за другу збірку - «Упродовж снігопаду» (1988) - її автор став лауреатом премії імені О. Бойченка, а в 1991-му за збірку «Нічні голоси» був удостоєний премії імені В. Булаєнка. Кожна наступна книга Ігоря Римарука ставала яскравим літературним явищем. У 1996 р. німецькою та українською мовами за кордоном вийшла збірка «Goldener Regen» («Золотий дощ»).

Радянські чиновники від літератури та культури не могли навіть приблизно усвідомлювати глибинного сенсу, сказаного поетами-ровесниками - Ігорем Ри-маруком, Василем Герасим'юком, Іваном Малковичем. Віктор Неборак у статті «Тернове небо Ігоря Римарука» вражаюче точно окреслив тодішню ситуацію: «Римарук мав довге волосся, гоголівські вуса, облягаючі джинси. На світ він дивився крізь грубезні лінзи окулярів. Його худорлява постава більше асоціювалася з... рок-музикою, ніж з нудотними літературними семінарами, де пильні керівники виявляли ступінь лояльності1 молодих поетів до традицій соціалістичного реалізму. І вірші Римарука були не з країни повсюдних соціалістичних змагань. Ігор Римарук одним з перших відчув, що повсюдно культивований в українській підрадянській літературі примітивізм приспав нюх цензурного цербера».

Нестандартний у всьому - від зовнішності до манери поетичного вислову -Ігор Римарук започаткував метафоричне, насичене символами письмо. Його підхопили інші талановиті молоді митці - й сталося диво: такі вірші навіть не заборонили публікувати.

Особливим талантом Римарука виявилася майстерність панорамно зображати епоху в кожному своєму вірші. Літературознавець Костянтин Моска-лець у статті, що була надрукована вже після смерті поета, це дуже точно підмітив: «Він був поетом, височиною. а височини, як відомо, першими притягують удари блискавиць та абсурду. Цинізму й нігілізму. І смерті, звичайно. Проте є одна незаперечна й універсальна істина. Усі вірші пишуться в теперішньому часі. Читаючи й перечитуючи їх, ми завжди в той час потрапляємо. Ми потрапляємо в час, у якому Ігор Римарук живий. І саме тому ми ніколи не будемо говорити про нього як про відсутнього - навіть зна-

ючи точну дату на хресті». Врешті, щось подібне відчуєте й ви особисто, читаючи поезії Ігоря Римарука, зокрема: «Сорок - це сором, це погляд вужа, / київський скрекіт... / В сорок зненацька вночі наїжджа / проза, мов рекет. / Тою, що найсолов'їніша знов, / як не збрехати?.. / Речення бритоголові, немов / хлопці з "бригади”. // В сорок буває пригода й така: / мізер морозу, / вечір, бруківка, обцас... і "швидка” / в галицьку прозу. / Там персонажів - на том і на рік, / теми ж - локальні... / Врізався Львову в каварня-ний бік / лікоть лікарні. // При сороківці поет-маніяк -"prozit1” при морсі2... / Доля підморгує, ніби маяк, / прозі приморській: / доки ти в ґлоріях3 чуба купав, / струнами бринькав, - / десь мудрагель-одесит відкопав / золото інків. // Нумо в прозорий прозовий експрес, / сороканіжки! / Жменька ж вар'ятів, упавши з небес, / дибає пішки. / В писках зашиті, немов у пасках, / віщі волання. / Сорокалітнє блукання в пісках - / аж до заклання. // Сорок - це морок, це посвист ножа, / часу і слова, / ще не безмежжя і вже не межа - / це післямова, / післялюбов без гріха і гроша... / Наче в "Токаї”, / сорок - це корок... а клята душа / все ж витікає». Як бачимо, «жменька вар'ятів» - це саме ті молоді автори, які ніколи й не думали служити тоталітарній системі, не йшли на жодні компроміси із совістю.

За поетичну збірку «Діва Обида» в 2002 р. Ігор Римарук був нагороджений Шевченківською премією. Ця книга віршів наступного року була перевидана ще раз. Подальшими збірками поета стали «Бермудський трикутник» (

2007

) і «Сльоза Богородиці» (

2009

). Він квапився жити, творити, виходити на нові горизонти, бо відчував свій недовгий вік. А ще - намагався бути чесним в усьому. Відома письменниця Марія Матіос пізніше згадувала, що після смерті своїх батьків Ігор Римарук перестав посміхатися: «Я знала, що йому погано. Тоді я балагурила. Але він цього не любив. Він любив лиш мій спів....Він умів бути нестерпним. Колючим. В'їдливим. І непоступливим за жодних обставин. Я в цьому пересвідчилася в той час, коли Ігор працював членом Шевченківського комітету. Бездоганне чуття слова, філігранна редакторська майстерність, енциклопедичність знань таки вивищувала його над багатьма нами». Популярність митця зростала. Він умів прозирати крізь час. Коли художник Володимир Гарбуз малював свою картину «Шлях на Голгофу», Ігор Римарук уважно подивився на художнє полотно й мовив: «Володимире, назви картину "Сльози Богородиці”». Згодом художник пояснив, чому це полотно в його творчості - одне з найкращих: «Тепер, коли Ігоря уже немає, я зрозумів, що картина було створена у присутності і співавторстві Великого Поета».

Восени 2008 р. Ігоря Римарука у Львові збила машина. Він помер 3 жовтня. Поховали поета у Львові на Личаківському цвинтарі. Остання книжка Ігоря Ри-марука вийшла вже після його смерті, називалася вона «Божественний вітер: останні вірші» (

2012

).

Діалог із текстом

1 Чи можна сказати, що ви ознайомились із життєписом пересічної особистості? Поясніть свою думку.

2 Схарактеризуйте особливості творчості Ігоря Римарука.

3 Доведіть, що поезія І. Римарука «Сорок - це сором...» є відображенням його епохи та становища поета в соціумі.

4 З ким із середовища митців приятелював Ігор Римарук і настільки це впливало на їхню творчість?

5 Прокоментуйте одну з цитат про Ігоря Римарука, наведену в підручнику.

Діалог із текстом

_1_ Розкрийте образ ліричного героя вірша.

2 Що ви можете сказати про римування і рими цієї поезії? Яким віршовим розміром вона написана?

3 До якого різновиду лірики належить цей вірш? Чому саме?

4 Підготуйте вечір пам'яті Ігоря Римарука. Організуйте читання віршів цього поета. Світлини викладіть на сайті школи.

Діалоги текстів

Із поезією якого українського автора ви могли би зіставити й порівняти цей вірш Ігоря Римарука?

Мистецькі діалоги

Розгляньте картину французького художника Ораса Верне «Ангел смерті» й проаналізуйте її як ілюстрацію до трагічних передчуттів у поезії Ігоря Римарука «Чорна чаша наповнена вщерть.».

 

Це матеріал з підручника Українська література 8 клас Слоньовська (2021, поглиблений рівень)

 



Попередня сторінка:  Віктор Неборак - "Сад"
Наступна сторінка:   Василь Герасим'юк



^