1. Книговидання

Книгодрукування, яке виникло в Німеччині в XV ст., на Східну Європу поширилося через століття. Поява друкарського верстата була не тільки технічним винаходом, а й потребою часу, культурним досягненням. Насамперед ішлося про потреби церкви (зокрема, видання Біблії різними мовами), але досить швидко друкована книжка стала необхідною і для університетів та шкіл. Якщо в середньовіччі головними засобами поширення інформації та формування світогляду людини були духовенство й торгова площа, то тепер ними ставали книжки.

Поширення друкарства в Україні збіглося зі створенням кількох рукописних шедеврів. Одним із них було Пересоп-ницьке Євангеліє, створене в 1556-1561 рр. в Пересоп-ницькому монастирі на Волині. Пересопницьке Євангеліє -визначна пам’ятка староукраїнської мови та мистецтва. Створене коштом волинської княгині Анастасії Заслав-ської. Один із символів українського народу - на Євангелії присягають президенти України. Вага книги - 9 кг 300 г. Перегляньте відеосюжет про Пересопницьке Євангеліє. Поміркуйте про історичне значення цієї книги, беручи до уваги її зміст, мову, оформлення. Чи хотіли б ви колись написати свою книжку або й узагалі -стати письменником? Спробуйте уявити й описати книжку своєї мрії.

https://cutt.ly/xhoIpoG

Першою друкованою книжкою українського автора була «Прогностична оцінка поточного 1483 року» Юрія Дрогобича, що з’явилася латинською мовою в одній із римських друкарень. Початки кириличного друкарства пов’язані зі столицею Польського королівства - Краковом, де мешкало чимало українців і білорусів. Тут у 1491 р. у друкарні Швайпольта Фіоля надруковано перші книжки кирилицею церковнослов’янською мовою. Історія української друкованої книги частково пов’язана з діяльністю у Празі на початку XVI ст. Фран-циска Скорини - основоположника білоруського друкарства.

Першу друкарню безпосередньо на українських землях заснував Іван Федорович у Львові. До переїзду в Україну він був друкарем у Москві (де зазнав переслідувань) і білоруському містечку Заблудові. У 1574 р. у Львові Іван Федорович у співпраці з місцевими освіченими містянами видав дві книжки - «Апостол» і «Буквар», які й стали першими друкованими виданнями на теренах України. Після того друкар прийняв пропозицію Василя-Костянтина Острозького переїхати до

Острога на Волині, де формувався потужний освітній осередок. Там у 1578 р. вийшов друком ще один «Буквар» («Азбука»), а в 1581 р. видано знамениту Острозьку Біблію.

Визначте історичне значення друкарства. Опишіть витоки книгодрукування в Україні.

2. Острозька колегія

Першим вищим навчальним закладом у Східній Європі й водночас найстаршою українською науково-освітньою установою була слов’яно-греко-латин-ська школа, або колегія (лат. collegium - товариство, співдружність). її заснував князь Василь-Костянтин Острозький 1576 р. у місті Острозі на Волині. Колегія діяла більш як пів століття й за іменем засновника ввійшла в історію як Острозька академія. Уперше про неї згадано в «Букварі», видрукуваному для потреб школи Іваном Федоровичем у 1578 р.

В історії Острозької академії велику роль відіграли дві жінки. Якщо Гальшка (Єлизавета) Острозька (1539— 1582) (на зображенні) заповіла на академію і шпиталь свої володіння та 6 тис. кіп грошей, то Ганна Алоїза Ходкевич (з Острозьких, 1600-1654), також меценатка, але завзята прихильниця католицизму, заснувала в Острозі в 1620-х роках єзуїтську колегію, що й призвело до остаточного занепаду Острозької академії.

Навчання в колегії ґрунтувалося на «семи вільних науках (мистецтвах)», які було вперше застосовано в практиці православного шкільництва. Спочатку вивчали граматику - грецьку, церковнослов’янську і латинську мови. Далі опановували риторику, діалектику (логіку), арифметику, геометрію, астрономію, музику. До цього додавалися елементи філософії та богослов’я. Започатковане в Острозі поєднання власної греко-слов’янської та західноєвропейської (латинської) культурних традицій отримало розвиток у братських школах (найбільші з них діяли при львівському, луцькому і київському братствах), а згодом у Київській (Могилянській) колегії.

Першим ректором Острозької колегії був Герасим Смотрицький, виходець із дрібної подільської шляхти, який зажив слави «першого руського богослова». Полемізуючи з католиками, він не завжди дотримувався теологічних аргументів: використовував народний гумор та й писав мовою, наближеною до народної. Найвідоміший його твір - «Ключ царства небесного» (1587 р.), що став першою друкованою пам’яткою української полемічної літератури, спрямованою на захист православ’я.

У чому полягало культурно-освітнє новаторство Острозької колегії?

3. Єзуїтські колегії

Основою католицької освіти на українських теренах у складі Речі Посполитої були колегії, які організовували єзуїти. На зламі XVI-XVII ст. навчальні плани і програми єзуїтів відповідали культурним запитам не лише майбутніх католицьких богословів, а й православної української шляхти, яка прагнула здобути вигідні позиції в Речі Посполитій. Життєво необхідними були тоді добре знання латини, античної літератури, риторичні вміння. Поширення місіонерської та освітянської діяльності єзуїтів на українські землі відбувалося за підтримки місцевих магнатів. Перші єзуїтські колегії на українських теренах були відкриті в Ярославі (1575 р.), Львові (1606 р.), Луцьку (1609 р.), Кам’янці (1610 р.), Острозі (1620-ті рр.). На середину XVII ст. із 32 єзуїтських колегій у Речі Посполитій 12 діяло на українських теренах. Вони мали конвікти (інтернати), бурси (гуртожитки), бібліотеки, театри, аптеки, друкарні.

Єзуїти (від лат. Jesu - Ісус) - члени католицького чернечого ордену «Товариство Ісуса», заснованого в 1534 р. у Парижі з метою проповідницької та місіонерської діяльності. З наступом Контрреформації - перший релігійний орден в історії католицької церкви, для якого освітня діяльність стала провідною в «захисті католицької віри». Після Люблінської унії єзуїти поширили діяльність і на українські землі, виступали чинником покатоличення й полонізації.

За навчальними програмами єзуїтські колегії були двох рівнів. Неповні п’ятикласні давали освіту з граматики, поетики, риторики, арифметики, геометрії, діалектики й музики. Головним предметом була латинська мова, нею викладали всі дисципліни. Також вивчали грецьку, а в Луцькій колегії ще й руську (староукраїнську). До програм повних колегій входили ще дво- або трирічний курс філософії та чотирирічний курс теології (богослов’я). Філософію вивчали світські студенти, а курс теології був призначений для майбутніх священників і членів самого ордену. В єзуїтських колегіях, зважаючи на високу якість (і безкоштовність) освіти, охоче навчалися не тільки католики, а й православні та уніати. У Львівській єзуїтській колегії здобував освіту майбутній козацький гетьман Богдан Хмельницький.

Як було організовано навчання в єзуїтських колегіях? Чому ці заклади набули популярності?

4. Київська (Могилянська) колегія

Однією з найвиразніших постатей релігійного і культурного життя України другої чверті XVII ст. був Петро Могила. Ґрунтовна освіта, яку він здобув у Львові (у братській школі) і ймовірно в Західній Європі, переконала майбутнього митрополита в необхідності докорінних змін у шкільництві. Найкращим взірцем для православної школи нового типу в Києві він уважав шкільну модель єзуїтів. Реалізувати свою програму Петро Могила заходився у 1627 р., коли став архі-мантдритом Києво-Печерської лаври. Отак у 1632 р. виникла, об’єднавши лаврську і братську школи, Київська (Могилянська) колегія.

Сучасники називали заклад академією, хоча тоді королівського привілею на існування в Києві школи вищого рівня не було. Окрім граматики, поетики й риторики, у колегії вивчали «вищі науки» - філософію та богослов’я. Спочатку

освітні новації Петра Могили в Києві сприйняли вкрай неоднозначно. Дехто з православних інтелектуалів уважав, що переорієнтація української освіти на західний взірець є наругою над православною традицією. Часом дебати набували такої гостроти, що, як писав ректор Лаврської школи Сильвестр Косов, її професори, лягаючи спати, боялися, що вночі ними «начинять шлунки дніпровських осетрів». Однак з роками пристрасті вщухли, а Києво-Могилянська колегія здобула славу визначного освітнього центру в Східній Європі.

Коли було створено Києво-Могилянську колегію? У чому полягав задум цього навчального закладу? Чому частина містян не сприйняла заснування колегії?

5. Полемічна література

Берестейська унія, як і загалом політика польської влади, спричинила тривогу в українському суспільстві, що виразилося в полемічній літературі. Того -часні письменники-полемісти не були дискутантами в сучасному розумінні. Здебільшого їхні твори - вияв почуттів обурення і неприйняття опонента, що набували іноді яскравої літературної форми. Перші полемічні твори з’явилися ще на етапі підготовки унії.

Полемічна література (від грец. поЛє^іход - войовничий) - добірка церковно-богословських і художньо-публіцистичних творів XVI-XVII ст., у яких обговорювали питання релігійної дискусії між католицькою та православною церквами з метою їхнього об’єднання. На відміну від дискусії, мета полеміки -не досягнення згоди, а ствердження власної точки зору, перемога над опонентом.

Найбільш значимою фігурою з-поміж захисників православ’я був Іван Ви-шенський. Чернець, родом із галицького містечка Судова Вишня, він майже все життя прожив у Греції в монастирі на горі Афоні, час від часу надсилаючи на батьківщину послання-пророцтва. Сповнені критики людської самовпевненості й гордині, послання Вишенського розходилися по Україні й мали вплив переважно серед нижчих, соціально зневажених прошарків православної «братії».

Чи не найбільшою втратою для православ’я був перехід до унії Мелетія Смо-трицького, сина ректора Острозької колегії. Здобувши добру освіту - у єзуїтській колегії у Вільно, університетах Бреслау (Вроцлава), Лейпціга, Нюрнберга і Віттенберга, а також подорожуючи православними центрами Сходу - він дійшов переконання, що східнохристиянське богослов’я поступається західному, а тому єдиним виходом бачив унію церков. Мелетій Смотрицький здобув визнання не тільки як церковний полеміст, але як і вчений-філолог. Йому належить опис граматики старослов’янської мови.

Поясніть значення слова «полеміка». Чому літературу, яка з’явилася у зв’язку з Берестейською унією, називають полемічною?

6. Мистецтво

Мистецьке життя в Україні другої половини XVI і першої половини XVII ст. відбувалося під знаком культури Відродження (Ренесансу), яка ґрунтувалася на засадах гуманізму, тобто уваги до людини. Твердження про «людину як образ Божий» почали розуміти доволі буквально, принаймні дистанція між світською та сакральною культурою зменшувалася. Так, у другій половині XVI ст. набули поширення інтермедія (театральні сценки між актами вистави, у яких дійовими особами були персонажі з простолюду) і вертепна драма (різновид українського лялькового театру). Навіть у надгробках та епітафіях (надмогильних написах) з’являвся образ реальної людини. Ставлячи над усе сильну людську індивідуальність, епоха Відродження була терпимою до людських слабкостей і пороків.

Основними жанрами в образотворчому мистецтві залишалися настінний розпис та іконопис, однак поряд з ними виникли нові - світський портрет, історичний живопис. В іконах і фресках посилився інтерес художників до реалістичного зображення персонажів, показу побутових сцен, краєвиду. В іконописі слабшала візантійська традиція, у якій головне завдання - показати небо, відірвати людину від землі. Ренесансна культура, навпаки, оселяла людину на землі. Появі нових мистецьких форм сприяли й технічні досягнення: як-от друкарство дало поштовх для розвитку графіки, зокрема гравюри як її різновиду.

У просторово-культурному сенсі ренесансна культура утримувала Україну обличчям до Заходу.

Однак був і зворотний бік: у зв’язку з посиленням польсько-католицької присутності для багатьох в Україні ренесансні віяння сприймались як впливи

чужої і ворожої культури, що руйнують православну культуру. Тому-то характерною рисою української культури на зламі XVI-XVII ст. стало також прагнення звільнитися від польської «культурної опіки», що яскраво виявилося у діяльності братств, полемічній літературі, розвитку православної освіти та книгодрукування.

Назвіть характерні риси ренесансної культури в українському мистецтві. Чому культура ренесансу викликала суперечливі судження?

Свого часу історик Ярослав Ісаєвич досліджував українську культуру XVI—XVII ст. Він звернув увагу на суперечливість становища українців у Речі Посполитій: з одного боку, тогочасні українські інтелектуали усвідомлювали потребу збагачувати традиційну спадщину західними (латинськими) елементами, а з другого - мали докласти зусиль, аби не розчинитися у них і не втратити самобутності. Обговоріть у гурті це спостереження історика. Яким би ви бачили для того часу шлях культурного розвитку України?

Уявіть себе мешканцем України зі зламу XVI—XVIІ ст. і випускником школи, яка давала знання, достатні для вступу в університет. З’ясуйте, скориставшись інтернетом, які університети існували в той час у Європі та як у них відбувалося навчання. Напишіть мотиваційний лист до обраного університету. Обґрунтуйте в ньому своє бажання приїхати на студії; оберіть факультет і поясніть зацікавлення конкретними предметами.

1. Укладіть за хронологією події, які характеризують культурно-освітнє життя

в Україні у другій половині XVI — першій половині XVII ст.

2. Покажіть на карті міста, у яких діяли українські культурно-освітні осередки

(друкарні, колегії, братські школи та ін.).

3. Здійсніть реальну або інтернет-мандрівку до краєзнавчого музею

і довідайтеся про культурне життя рідного краю на зламі XVI-XVII ст. Або завітайте до Музею волинської ікони в Луцьку та укладіть текст запису в книзі відвідувачів музею (два-три речення).

https://cutt.ly/qhoUeWd

4. Поясніть, чому історики наголошують, що збереження українцями в той час

культурної самобутності було неможливим без реформування освіти.

5. Яким було розуміння людини в ренесансній культурі? Прокоментуйте твер

дження про те, що в баченні інтелектуалів доби Відродження увесь «божественний задум» уміщався у світ людини й людського довкілля.

 

 

Це матеріал з підручника Історія України 8 клас Мудрий, Аркуша