1. Міста і містечка

На межі середньовіччя і нового часу українські терени захопила урбаніза-ційна хвиля, яка рухалася із Заходу. Урбанізація (від лат. urbanos - міський) означає процес зростання міст і міського населення та підвищення їхньої ролі в соціально-економічному та культурному житті суспільства. В Україні містобудівні процеси не були простими: поруч із заснуванням нових, занепадали і перетворювалися на села давні міста; часті війни, пожежі та спустошливі розорення внаслідок татарських набігів гальмували розвиток поселень. Однак економічні й суспільні зміни виявилися сильнішими від будь-яких перешкод. У той час міста ставали не тільки центрами влади, ремісничого виробництва і торгівлі, а й осередками формування містян як окремого соціального стану. Завдяки цьому роль міських центрів у економічному, політичному та культурному житті Речі Посполитої, зокрема на українських землях, відчутно зросла.

Завдяки сприятливим економічним умовам на межі середньовіччя і нового часу більшість міст Польського королівства, а згодом Речі Посполитої процвітали. У жваву господарську і торговельну діяльність Європи було втягнуто й українські землі. Монополістами на торгівлю із Західною Європою через Гданськ були польські й німецькі купці. Вони скуповували все для експорту в порубіжних містах. Товари польського та українського виробництва, які доставлялися на Балтику, прямували аж до Амстердама і Лондона. Основними товарами українського експорту на Захід були збіжжя, продовольство, мед, віск, хутра, шкури, худоба, лісоматеріали, попіл (поташ) тощо.

У XVI - першій половині XVII ст. на теренах України сформувалася розгалужена мережа з близько тисячі міських поселень. Поряд із великими містами в той час поставали невеликі містечка. їхня поява була зумовлена потребою в нових адміністративно-територіальних, ремісничих і торговельних центрах, а надто оборонних пунктах від нападів кримських і буджацьких татар. Мережа містечок була змінною: деякі з них, дістаючи магдебурзьке право, переходили в категорію міст, інші занепадали і перетворювалися на села. Особливо багато містечок виникло в першій половині XVII ст. на Наддніпрянщині («Реєстр всього війська Запорозького» 1649 р. зафіксував там 90 містечок).

Найпоширенішим було перетворення на міста центрів волостей - податково-адміністративних одиниць у володіннях великих землевласників, що служили водночас і торговими осередками. З цією метою власник клопотав перед королем

(великим князем), аби отримати локаційний (від лат. locatio - розміщення) привілей, тобто право на осадження міста й запровадження регулярних торгових днів. Така практика була особливо поширена на Волині, у величезних володіннях українських князів (як-от Острозьких, Вишневецьких, Збаразьких та ін.). На початку XVII ст. у власності князя Острозького перебувало 80 міст і містечок і 2760 сіл. Деякі з приватних міст отримали магдебурзьке право.

Інший спосіб виникнення міст - навколо замків або старих укріплень: інколи самочинно, однак здебільшого на підставі королівських (великокнязівських) привілеїв на самоуправління за магдебурзьким правом. На Київщині такий статус отримували порубіжні міста з великокняжими оборонними замками: Біла Церква, Черкаси, Канів, Чигирин, Корсунь та інші. Розвиток містобудування на теренах південної Волині, Київщини, східного Поділля визначала постійна загроза татарських набігів: за сигналом про наближення татарських загонів під охорону міських укріплень сходилися мешканці довколишніх сіл. Водночас селян долучали до ремонтів та обслуги міст. Тому-то міський розвиток тут часто полягав у перезаселенні старих городищ, а для побудови міських укріплень використовували давні вали й рештки оборонних укріплень.

Чому в Україні XVI — першої половини XVII ст. швидко зростала кількість міст і міського населення? Якими були основні способи виникнення міст? Як завдяки розбудові міст відбувалося освоєння навколишнього середовища?

2. Міське планування та архітектура

Запорукою безпечного існування міст були замки. В епоху Ренесансу замок та місто будували одночасно, розплановували під наглядом військових інженерів, архітекторів та будівничих. Одним із них у першій половині XVII ст. був Гійом Левассер де Боплан - француз, який перебував на службі в польського короля і керував зведенням фортець на степовому прикордонні України. Місця для заснування міста також вибирали на перетині торговельних шляхів - так, щоб до них можна було швидко дістатися.

Гійом Левассер де Боплан (близько 1600-1673) - французький військовий інженер і картограф, перебував на службі в польського короля у 1630-1640-х р. Мав завдання вибирати місця, проєктувати і керувати спорудженням фортець для захисту Речі Посполитої від турецько-татарських нападів. За його проєктом збудовано Підгорецький замок (за однією з версій), фортеці Бар, Броди, Кременчук, відбудовано зруйнований козаками Кодак. Як один із найвидатніших картографів XVII ст. створив перший варіант генеральної карти України 1639 р. (зберігається у Стокгольмі), який згодом доповнював і уточнював. Хоча назва «Україна» траплялася на європейських картах і раніше, саме роботи Боплана сприяли її утвердженню в картографії. Автор праці «Опис України, кількох провінцій Королівства польського, що тягнуться від кордонів Московії до границь Трансільванії, разом з їхніми звичаями, способом життя і ведення воєн» (перше видання надруковано в Руані у 1660 р.).

Міську забудову, окрім площ та вулиць, складали церкви, костели, синагоги, замки, палаци, ратуші, кам’яні та муровані будинки з крамницями, шинками та складами різноманітних товарів. Мали міста й оборонні споруди: міські мури, башти, брами, вали, рови. Однак головною ознакою міста, тим, що відрізняло його від села, була ринкова площа. У ренесансному місті ринкова площа була поєднана з вулицями, будинками ратуші, заїздами, будинками ваг, суконниць (складів сукна) та інших будівель, які відображали функціонування міста або містечка. Великі міста складалися із середмістя і кількох передмість. У передмістях королівських міст ще були так звані юридики, тобто ділянки землі, заселені магнатськими чи шляхетськими підданими. Там жили головним чином позацехові ремісники, які не сплачували податків до міської казни, але конкурували з цеховиками.

Засновники міст та містечок від початку передбачали торговельне призначення ринкових площ, щоб вони вміщували багато людей, возів, худоби та розмаїтого товару в ярмаркові дні. Це впливало на розміри та ширину вулиць, що вели до неї. Найбільшими стали ті, на яких торгували худобою. Якщо площа не вміщала великої кількості людей, тоді на передмістях або й у середмісті розплановували додаткові торговиці худоби, солі, дров тощо. Для приїжджих купців здавали в оренду крамниці, ятки, будки та склади. Архітектура таких споруд мала різні форми і стилістику: від вишукано оздоблених будинків до нашвидкуруч збитих дерев’яних лав.

Невід’ємним атрибутом міст і містечок, які мали маґдебурзькі привілеї, були ратуші. Зовнішній вигляд ратуш, які розміщувалися, як правило, на ринкових площах, відрізнявся. Однак були й подібні риси: переважно прямокутний план, монументальність фасадів, майже завжди з вежею і годинником. Вежа - вбудована в споруду або розташовувалася поруч. Приміщення складалися із зали нарад міської влади, судової палати, вартівні міської сторожі, в’язниці в підземеллі, купецьких крамниць тощо. Поруч із ратушею зводили різні торговельні споруди: суконниці, купецькі крамниці, приміщення міської ваги. Архітектурні форми ратуші з часом змінювалися - від суворих середньовічних оборонних будівель до багато оздоблених фасадів, що нагадували шляхетні палаццо.

Як ви розумієте вислів: «Чітко окреслена в просторі ринкова площа — ядро міського життя, центр містечкового всесвіту та його літопис»?

3. Міські спільноти та господарство

Від зручності планування та зовнішнього вигляду міста залежало, чи будуть приїздити до нього купці, чи матимуть можливість затриматися надовго, чи зможуть відбуватися торги. Усе це сприяло наповненню міської (замкової) скарбниці. На зламі XVI-XVII ст. найбільші міста в Україні - Львів і Київ, кожне з населенням 12-15 тис. осіб. На Волині головним містом був Луцьк. За національно-релігійним складом населення українські міста суттєво різнилися за регіонами. Галицькі міста були багатоетнічними. У Львові поряд з українцями мешкали поляки, вірмени, євреї, німці, татари, караїми, греки, італійці та ін. На Волині й Київщині міста не були такими строкатими - здебільшого вони мали однорідне населення з абсолютним переважанням українців.

У свідомості українців Київ залишався головним містом краю, релігійним центром (тут знаходилися святині, до яких сходилися прочани з усієї України), однак переживав період економічного занепаду, страждаючи від татарських наїздів, пожеж і епідемій. Натомість Львів удало поєднував роль культурного і торговельного осередку. Після пожежі 1527 р. місто фактично відбудували заново, але воно швидко відновило й примножило свій потенціал. Львів мав право складу, яке полягало в тому, що кожний купець із країн Сходу був зобов’язаний зупинитися у Львові й виставити свій товар для продажу. Унаслідок того всі найцінніші товари Сходу Польща та сусідні західні країни отримували через Львів.

Торгівля українських міст базувалася головним чином на сільськогосподарській продукції. Попри те що ремісництво було зорієнтоване здебільшого на задоволення внутрішніх потреб, мало ужитковий характер (переважали такі професії, як ковалі, слюсарі, кравці, шевці, кушніри, римарі, котлярі, гончарі, пекарі тощо), у його високому розвитку також годі сумніватися. Разом з маґдебурзьким правом українські міста переймали й цеховий устрій ремесла. Характерна риса цехового життя на теренах України, особливо на Волині й Київщині - його зв’язок з оборонними завданнями. Тому вкрай затребуваними були зброярі, лучники, сідлярі, теслярі.

Купець родом з Гданська Мартин Ґруневеґ, який оселився у Львові 1582 р. і прожив у ньому двадцять років - спочатку на службі у львівських вірменських купців, а згодом ченцем домініканського ордена, писав про міське господарство:

«...Вся худоба, що її женуть з Поділля і Молдавії до Італії, проходить через це місто. А тутешніх щупаків їдять і у Відні, хоч там і протікає під сімома мостами багатий на рибу Дунай.

Я об’їхав пів Європи, побував у найславніших містах світу, але в жодному не бачив стільки хліба, як тут щодня приносять на ринок <...> Тут величезна кількість пива і меду, не тільки місцевого, але й привезеного. А вино їм привозять також з Молдавії, Угорщини, Греції. Інколи на ринку можна побачити в стосах більше тисячі бочок вина - там його склад.

У цьому місті, як і у Венеції, стало звичним зустрічати на ринку людей з усіх країн світу в своїх одягах: угорців у їхніх малих магерках, козаків у великих кучмах, росіян у білих шапках, турків у білих чалмах. Ці всі у довгому одягу, а німці, італійці, іспанці - у короткому. Кожен, якою б мовою він не говорив, знайде тут і свою мову. Місто віддалене понад сто миль від моря. Але коли побачиш, як на ринку при бочках малвазії [грецького вина] вирує натовп критян, турків, греків, італійців, зодягнених ще по-корабельному, видається, неначе тут порт відразу за брамою міста.

Щотижня буває три торговельних дні - по середах, п’ятницях, неділях... Але торг тут щодня, бо щоденно прибувають крамарі з усієї Русі, Поділля, з Молдавії і Волощини. Отже, щодня знайдеш тут різні товари, які тільки можна придумати. Є також різноманітні добрі ремісники, навіть друкарня. І хіба не кожному відомо, як багато крамниць у Прусї, Сілезії, не кажучи вже про Польщу, тутешні вірмени заповнюють своїми товарами.».

Історія Львова в документах і матеріалах: Збірник документів і матеріалів / упоряд. У Я. Єдлінська, Я. Д. Ісаєвич, О. А. Купчинський та ін. Київ, 1986. С. 61.

Як у XVI—XVII ст. було організоване господарське життя в українських містах? Визначте тогочасні джерела прибутків міської скарбниці, а також причини фінансових труднощів, які могли виникати в містян.

Серед істориків немає єдності щодо впливу маґдебурзького права на українські міста. Одні дотримуються думки, що воно було шкідливим, бо в умовах України надавало перевагу польським (католицьким) громадам, запроваджувало в містах дріб’язкову регламентацію життя, яка стосувалася насамперед будівничих, торговців, ремісників. Інші дослідники оцінюють його назагал позитивно, твердять, що воно сприяло розвитку міст, адже встановлювало самоврядування, забезпечувало особисту свободу містян (зокрема, можливість обирати чи змінювати фах), упорядкувало повинності. Об’єднавшись у групи, обговоріть аргументи істориків. Поміркуйте, чи було маґдебурзьке право єдиною запорукою розвитку міста. Від кого / чого у підсумку залежав цей розвиток? Результати роботи в групах обговоріть у гурті.

Прочитайте опис Львова із щоденника Мартина Ґруневеґа та розгляньте панораму цього міста на гравюрі Франца Гоґенберґа. Уявіть себе львівським купцем, який повернувся до рідного міста з новим товаром із східних держав («із Татарії», як тоді казали). Опишіть свої враження від подорожі та оцініть вигоди своєї поїздки.

1. Як ви гадаєте, чому урбанізаційна хвиля, характерна для європейського пізнього

середньовіччя, дісталася України з деяким запізненням? Коли це сталося?

2. Визначте відмінності, які характеризували розвиток старих і нових міст у

різних регіонах України в XVI — першій половині XVII ст. Як тогочасна містобудівна хвиля торкнулася вашого рідного краю?

3. Опишіть типовий вигляд українських міст XVI—XVII ст. Як господарські

потреби впливали на їхній зовнішній вигляд? Чим відрізнялося життя міс-тян у середмісті й на передмістях?

4. Поясніть зв’язок містобудування з господарським розвитком міст і містечок.

Як ви гадаєте, чи в XVI—XVII ст. місто було зручним для життя?

5. Як ви розумієте поняття «архітектурна пам’ятка»? Чому збереження архітектурної спадщини є важливим завданням у сучасних містах?

Це матеріал з підручника Історія України 8 клас Мудрий, Аркуша