1. Відновлення воєнних дій

Зборівський договір не приніс тривалого миру. Польський уряд не полишав наміру силоміць розв’язати українське питання. Нове воєнне зіткнення було справою часу. Навіть після укладення мирної угоди сторонам критично бракувало довіри. Тому-то Б. Хмельницький вимагав гарантій. Відправляючи восени 1649 р. посольство на сейм, він називав конкретних можновладців-сенаторів, які мали присягнути на вірність миру (з-поміж них - коронний гетьман М. Потоць-кий). Навіть більше, вимагав кількох магнатів у заручники задля гарантії збереження миру (зокрема Я. Вишне-вецького). Урешті-решт гетьман порушив питання щодо встановлення «відокремленої лінії» - кордону між землями Війська Запорозького та рештою території Речі Посполитої.

У 1650 р. і гетьманський, і королівський уряди шукали для себе вигідні зовнішньополітичні домовленості. Почалася війна дипломатична. На плацдарм для тиску на Річ Посполиту Б. Хмельницький намагався перетворити Молдо-вію і Трансильванію. Козацьке військо вирушило в Подністров’я. Одночасно гетьман провадив переговори з московським царським урядом про спільні дії проти Речі Посполитої. Своєю чергою, у Варшаві докладали зусиль, аби розірвати союз українців із турками і татарами, налаштувати проти Хмельницького австрійців, а також поліпшити відносини з Москвою. Передвісником наближення нового збройного зіткнення стали провокації польських жовнірів на Поділлі, які нападали на козацьку територію. Наприкінці року Ян Казимир відверто визнав, що для приборкання козаків потрібна сила зброї і що війна неминуча.

З листопада-грудня 1650 р. українці й поляки почали відновлювати воєнні дії. Старшинська рада ухвалила зміцнити залоги в містах і фортецях, розпочати збір війська, готувати припаси. Навіть була пропозиція наступати самим, однак без кримського хана, який був гарантом Зборівського договору та з яким знову довелося вести тривалі перемовини про військову підтримку, цього не можна було вчинити. Сейм відхилив козацькі «Прохання» щодо повного втілення Зборівського договору, натомість ухвалив довести чисельність польсько-литовського війська до 50 тис. і скликати шляхетське ополчення. Зростала напруга й усередині Війська Запорозького між селянами, містянами й козаками, з одного боку, та шляхтою, з другого. У передчутті відновлення війни, а особливо після від’їзду з Києва А. Кисіля, шляхтичі почали масово залишати свої маєтки.

Іван Богун (р. н. невід. - 1664) - український військовий діяч. Походив з дрібної шляхти. У 1640-х роках - активний учасник козацьких походів проти турків і татар. З початком Національно-визвольної війни -серед старшин Чигиринського полку. У 1650-1657 рр. -кальницький (вінницький) полковник. Учасник багатьох битв, у яких виявив неабиякі здібності полководця, мужність і винахідливість. Під час Берестецької битви 1651 р., коли, через відступ кримського хана Іслам-Ґерея ІІІ і захоплення татарами Б. Хмельницького в полон, українське військо опинилося в оточенні противника, обраний наказним гетьманом. Згодом рішуче виступав проти союзу з московським царем, однак не підтримував і пропольську орієнтацію І. Виговського. З початком Руїни неодноразово опинявся в центрі конфлікту старшинських угруповань. Розстріляний біля м. Новгород-Сіверський за підозрою у відносинах з гетьманом Іваном Брюховецьким. Подвиги Богуна оспівані в народній творчості, зокрема історичній думі «Іван Богун».

Воєнні дії відновилися в лютому 1651 р., коли 20-тисячна польська армія на чолі з польним коронним гетьманом Мартином Калиновським залишила позиції поблизу Кам’янця на Поділлі й вирушила в напрямку Бара, щоб атакувати Брацлавський полк. Зіткнення передбачали, але тоді це стало несподіванкою для козацького війська, адже переважала думка, що взимку коронна армія не наступатиме. У запеклій битві за містечко Красне українське військо, незважаючи на відчайдушну хоробрість, зазнало поразки, а брацлавський полковник Данило Нечай загинув. У березні полковник Іван Богун докладав величезних зусиль, аби затримати наступ польського війська в районі Вінниці. А сподівання Хмельницького, що коронне військо вдасться розбити біля Кам’янця, виявилося марним.

Чому Зборівська мирна угода була нетривалою? За яких обставин розпочався новий етап війни?

2. Битво під Берестечком

Хмельницький до останнього відтягував залучення до воєнних дій усієї армії: прагнув завершити мобілізацію і якнайкраще озброїти військо, а також чекав на підтримку татар, які зволікали. Гетьман стикався й з іншими труднощами. В умовах вимушеного очікування й дошкульного голоду і хвороб, які охопили військо, підтримувати бойовий дух було дедалі складніше. Після смерті Данила Нечая в старшинському оточенні почали брати верх прихильники збереження миру з королем, які орієнтували на цю позицію генерального писаря Івана Виговського. Внутрішня ситуація була така непевна, що в травні 1651 р. Хмельницький вирішив скликати «чорну» раду війська (уперше від 1648 р.). Зібравшись на полі неподалік Зборова, чимало старшин виступали проти продо -вження війни, тоді як рядові козаки наполягали прийняти виклик і битися з коронним військом. Урешті-решт рада висловилася за війну.

Ішло до великої битви, а ситуація складалася щоразу не на користь Б. Хмельницького. Поле для вирішального бою, зважаючи на затримку військ кримського хана, обрав не він, а польське командування на чолі з королем Яном Казимиром. Це була місцевість поблизу Берестечка: широке рівнинне поле з правого боку оточене великим лісом, а з лівого - великими розливами й непролазними болотами, які утворювалися при впадінні р. Пляшівки в Стир. Такий рельєф був ідеальним для багатотисячної польської кінноти. Погодившись на битву в цій місцевості, Хмельницький розраховував на узгоджені дії козацької піхоти, яка мала скувати основні сили супротивника, і татарської кінноти, яка мала завдати вирішального удару. Українсько-татарське військо нараховувало 80-100 тис. осіб. Загальна чисельність польської армії досягала 75-80 тис. (це була найбільша польська армія, яку вдалося зібрати чи не за всю історію Речі Посполитої аж до кінця XVIII ст.).

Кіннота не відігравала в козацькому війську вирішальної ролі й кінні козаки часто йшли в бій пішо, залишаючи позаду коней джурам. Озброєні мушкетами і шаблями, лави козацького війська наступали трьома рядами. На відміну від польської кінноти, яка робила лише один залп при наближенні до ворога, козацька піхота, повільно просуваючись уперед, стріляла безперервно - перший її ряд після пострілу переходив у третій ряд і, перезаряджаючи зброю, звільняв місце для другого. Історики пишуть, що одягнуті в чорні короткі свитки, козаки справляли враження важкої чорної хмари, що разячи вогнем, поволі і впевнено насувалася на ворога.

Битва під Берестечком тривала майже два тижні - 28 червня — 10 липня 1651 р. Вирішальний бій відбувся на третій день. Тоді густий туман довго вкривав поле. У білій імлі люди не бачили один одного на відстань списа. Як тільки туман розсіявся й відкрилася панорама протистояння двох величезних армій, розпочався бій. До вирішальної сутички дійшло під вечір. Однак у момент, коли стрімка атака кінноти могла забезпечити перемогу, кримський хан з усім військом відступив. Щоб з’ясувати ситуацію, Б. Хмельницький наказав полковникові Филону Джалалію утримувати оборону, а сам відправився за ханом, у якого, по суті, став бранцем аж до кінця битви. Увесь той час козаки під про-ливним дощем мужньо боронили оточений табір, одночасно частина старшини вела перемовини з поляками про умови примирення. Урешті-решт українському

війську під орудою Івана Богуна, якого старшина обрала наказним гетьманом, таки вдалося, хоча й з втратами, вирватися з оточення.

Опишіть перебіг Берестецької битви. Поміркуйте, чому для козацького війська вона закінчилася невдачею?

3. Білоцерківський договір

Поразка під Берестечком змусила Б. Хмельницького переглянути деякі підходи до організації війська. Надія на татарську допомогу якщо не згасла повністю, то стала стриманішою. На деякий час гетьман зробив своєю резиденцією Корсунь, намагаючись мобілізувати козацькі полки. У той час найбільша загроза нависла над Києвом через наступ литовського війська на чолі з Я. Радзивіллом. У серпні 1651 р. литовське військо зайняло Київ, учинивши грабунки не лише містян, а також церков і монастирів. Тим часом польська армія на чолі з коронним гетьманом М. Потоцьким від Берестечка також рухалася на Київщину -у напрямку Білої Церкви. Щоб запобігти об’єднанню польського та литовського військ, Хмельницький розпочав активні дії. Утім не всі його заходи були успішними. Більш дошкульним для польсько-литовського війська був народний опір, особливо на Поділлі, де після звістки про поразку під Берестечком селяни й міс-тяни взялися за зброю, аби не допустити повернення старих порядків.

І гетьманський, і королівський уряди потребували перепочинку для військ. В умовах спустошення величезних територій і наближення зими розвивати наступ було неможливо. Полякам і литовцям дошкуляли невеликі козацькі й партизанські загони із селян і містян. Припинення кровопролиття та бодай тимчасове перемир’я ставало вкрай актуальним для обох сторін. Переговори почалися на початку вересня і кілька разів уривалися. Посередником у переговорах козаків із королем Хмельницький намагався залучити кримського хана, а з коронним гетьманом - Адама Кисіля. Спочатку позиції сторін були майже полярними: якщо поляки наполягали на зменшенні козацького реєстру до 12 тис., залишенні козаками шляхетських маєтків, розірванні союзницьких відносин з татарами, розташування підрозділів коронного війська на козацькій території, то українці домагалися підтвердження умов Зборівської угоди 1649 р.

Фрагмент Білоцерківського договору від 28 вересня 1651 р.

Лічбу війська реєстрового дозволяємо впровадити і призначаємо на двадцять тисяч, і це військо через гетьмана і старшину має бути зреєстроване, і в самих добрах [маєтках] його королівської милості, у воєводстві Київському, нічого не займаючи із Брацлавського та Чернігівського, має мати розташування на постій, а добра шляхетські мають залишатися вільні, і ті реєстрові ніде не мають залишитися, але хто козаком реєстровим у лічбі двадцяти тисяч залишається, той із добр шляхетських на Київщині та Чернігівщині і з добр його королівської милості має перенестися до добр його королівської милості Київського воєводства туди, де військо його королівської милості утримуватися буде. А хто тільки виходитиме із реєстрових козаків, такий кожен має вільний спродати своє добро без перешкод панів, також старост і підстарост.

Шевчук В. Козацька держава як ідея в системі суспільно-політичного мислення XVI—КУП ст.: У 2 кн. Київ, 2007. Кн. 1. С. 732-733.

Урешті-решт 28 вересня 1651 р. було укладено Білоцерківський договір -мирну угоду між урядом Б. Хмельницького й представниками польського короля Яна Казимира, яка суттєво звужувала політичну автономію Війська Запорозького. Козацький реєстр встановлено у 20 тис. осіб. Виписаних з реєстру козаків зобов’язано повернутися до попереднього соціального стану. Козацькою територією визнано лише Київське воєводство, де козакам дозволено жити тільки в так званих королівщинах - землях, які знаходилися у власності короля. З Брацлавського та Чернігівського воєводств реєстрові козаки повинні були виселитися, натомість шляхті дозволено повернутися до своїх маєтків, зокрема й на козацьких теренах. Договір підтверджував Хмельницькому гетьманські повноваження, однак підпорядковував його владі коронних гетьманів. Гетьман був зобов’язаний сприяти укладенню союзу між Кримським ханством і Річчю Посполитою або розірвати відносини з ханом. За умовами договору Військо Запорозьке позбавлено права дипломатичних відносин з іноземними державами. У Білоцерківському договорі, на відміну від Зборівського, не йшлося й про лінію розмежування козацьких земель із територією Речі Посполитої.

Опишіть ситуацію в Україні після Берестецької битви. Проаналізуйте умови Білоцерківського договору.

Воєнна кампанія 1651 р. відбувалася в умовах наростання внутрішніх суперечностей у Війську Запорозькому, зокрема між низами і старшиною. Особливо значне загострення соціальної напруги спричинив Білоцерківський договір. Не минулося без антигетьманських виступів. До примирення з польсько-литовською владою, аби уникнути жертв і руйнувань, схилялася й верхівка православного духовенства на чолі з митрополитом Сильвестром Косівим. Проаналізуйте внутрішню ситуацію в українській козацькій державі й запропонуйте обґрунтовані судження на підтримку позиції низів чи старшини.

На Вінниччині біля с. Черемошне посеред поля височіє курган, обсаджений деревами. На ньому могила (згідно з народними переказами) козацького полковника Данила Нечая. Аж до ХХ ст. на цьому місці стояв лише дерев’яний хрест, а чотиригранний обеліск з надписом було встановлено лише в 1954 р. Сьогодні це пам’ятка історії та культури національного значення. Довідайтеся більше про могили козацьких ватажків із часів Хмельниччини. Поміркуйте про те, як подвиги козацьких ватажків відображені в народній пам’яті. Напишіть про це есе.

1. Назвіть у хронологічній послідовності найбільш значущі події Національно-

визвольної війни, які відбулися в 1650—1651 рр.

2. На яких територіях розгорталися події Національно-визвольної війни в 1650—

1651 рр.? Покажіть на карті місце Берестецької битви.

3. Спираючись на підручник і додаткову інформацію, опишіть перебіг воєнної

кампанії 1651 р., зокрема битви під Берестечком.

4. Визначте причини, які призвели козацтво в 1651 р. до військових поразок та

до анулювання значних здобутків українського державотворення, досягнутих раніше.

5. Народні перекази зберегли історію про козаків, які під час Берестецької битви, у відповідь на обіцянку дарувати їм життя, викинули у воду з гаманців гроші й продовжували боронитися. Про які риси характеру козаків свідчить цей епізод?

Це матеріал з підручника Історія України 8 клас Мудрий, Аркуша