Інформація про новину
  • Переглядів: 87
  • Дата: 10-05-2021, 23:40
10-05-2021, 23:40

10. Технологія складання трубопроводів

Категорія: Технологія механоскладальних робіт





Попередня сторінка:  9. Технологія складання нерознімних з...
Наступна сторінка:   11. Технологія складання підшипникових...

Зміст

10.1. Загальні дані про трубопроводи

10.2. Складання трубопроводів

 

10.1. Загальні дані про трубопроводи

Трубопроводи призначені для подавання рідин, пари, повітря та інттгих газів. Вони бувають високого та низького тиску. Залежно від конструктивних особливостей, трубопроводи поділяють на жорсткі та гнучкі. Жорсткі трубопроводи виготовляють із чавуну, сталі, алюмінію, міді та її сплавів, пластмас. Гнучкі трубопроводи бувають гумові та гнучкі металеві (рукави). Найпоширенішими є сталеві труби. Залежно від способу виготовлення вони бувають суцільнотягнуті (безшовні) і зварні. Для охолоджувальних рідин використовують звичайні водогазопровідні труби, для гарячої води й пари середнього тиску — безшовні труби, для рідин гідропресів — сталеві суцільнотягнуті труби.

Для трубопроводів усіх видів загальними вимогами є чистота внутрішнього отвору, непроникність, довговічність і зручність обслуговування.

Трубопроводи складаються з труб, фітингів (муфт, кутників, трійників та ін.), фланців, кріпильних деталей, арматури (кранів, вентилів). Трубопровідна арматура призначена для вмикання та регулювання подачі рідин, пари й газів.

У промисловості використовують трубопровідну арматуру таких видів:

запірну — для регулювання потоку рідин, пари або газу (крани, вентилі, засувки);

запобіжну — для захисту трубопроводів у разі небезпечного підвищення тиску (клапани);

регулювальну — для впорядкування тиску й кількості подачі рідини або газу (редуктори);

контрольну — покажчики рівня рідини, тиску газу (манометри), витратоміри.

З’єднання трубопроводів можуть бути нерухомими рознімними, рухомими роз-німними та нерухомими нерознімними. Нерухомими рознімними є з’єднання на різьбі — за допомогою фітингів (рис. 10.1, а-е) і фланцеві (рис. 10.1, є-з). До рухомих рознімних з’єднань належать шлангові, а до нерухомих нерознімних — зварні, паяні та виконані розвальцьовуванням, відбортовуванням або розкочуванням.

10.2. Складання трубопроводів

Процес складання трубопроводів поділяють на підготовчий та складально-монтажний. Підготовка трубопроводів до складання (з’єднання) — це операції розмічання, відрізання, очищення, згинання, нарізання різьби, розвальцювання, відбортування, зварювання, складання у вузли, контролю, випробування та маркування.

Складання (з’єднання) труб на фланцях здійснюють зварюванням, розвальцюванням, відбортуванням (рис. 10.1, з; с. 161), на різьбі (рис. 10.1, є; с. 161). Під час складання осі труб мають збігатися, а торці — бути паралельними.

З’єднання фланців здійснюють болтами або шпильками. Для ущільнення між фланцями встановлюють прокладки. їх виготовляють за формою фланця, з обох боків промащують оліфою, білилами, клеєм, милом або пастою і насаджують на шпильки. На болти або шпильки насаджують фланець і затягують гайками хрест-навхрест, звертаючи увагу на відсутність перекосу.

Залежно від умов роботи й призначення з’єднання, використовують такі види прокладок:

• м’які еластичні з однорідного матеріалу (папір, картон, войлок, азбест, гума, пароніт, свинець);

• м’які еластичні комбіновані (металеві з азбестовим сердечником, азбестово-гумові);

• пасти, мастики.

Велике значення має правильний вибір матеріалу й товщини прокладки. Поверхня прокладок має бути чистою, рівною, без складок і розривів. Нерівномірність товщини прокладок допускається не більше 0,10-0,15 мм за всією довжиною.

Гуму й картон використовують для ущільнення водяних трубопроводів, папір — для маслопроводів, фібру — для паливо- й маслопроводів, пароніт — для водяних і парових трубопроводів, свинець — для кислотних трубопроводів. Азбест у стані картону, шнура й ниток використовують для ущільнення паро-газопроводів. Папір для паливопроводів просочують гасом або нафтою.

Складання труб на фітингах дає змогу з’єднувати труби під різними кутами, облаштовувати гілки трубопроводів, переходи з одного діаметра на інший тощо. Фітинги — це фасонні з’єднувальні деталі, які виготовляють із сталей, чавунів, кольорових металів і сплавів, пластмас.

Міцність з’єднання забезпечують надійним затягуванням, за якого нитки різьб деталей щільно прилягають (притискаються) одна до одної. Герметичність забезпечують, змащуючи перед складанням з’єднувані частини білилами, свинцевим суриком тощо. Для надійного з’єднання використовують лляну або конопляну підмотку із суриковою замазкою, яку виготовляють із сурику й перевареного масла в співвідношенні 2:1. Під час приготування цю суміш ретельно розтирають.

Труби з’єднують за допомогою муфт, на зовнішній поверхні яких є ребра для захоплення ключем під час закручування. На трубах може бути коротка або довга різьба За короткої різьби (рис. 102, а) на кінцях труб нарізають різьбу такої довжини, щоб вона не доходила до середини муфти на 2-3 витки. Збіг наприкінці різьби створює заклинювання, яке забезпечує щільність з’єднання. Цей спосіб з’єднання труб є нерознімним. Коли ж потрібно забезпечити рознімність з’єд-

нання, використовують труби з довгою різьбою, які називають з’єднаннями на згоні (рис. 10.2, б). За такого способу з’єднання одна труба має коротку різьбу, а інша — довгу. Ділянку з довгою різьбою називають згоном. Його довжину вибирають так, щоб на ньому розмістилася муфта з контргайкою і ще залишилося не менше двох витків різьби.

З’єднання на згоні виконують у такій послідовності. Спочатку контргайку та муфту накручують без промазування суриком або білилами на довгу різьбу. Коротку різьбу другої труби ущільнюють і промазують білилами або суриком. Після цього муфту зкручують із довгої різьби на коротку й закручують до упору в збіг різьби. Але з боку довгої різьби муфта не має ущільнення і не заклинена на збігові різьби. Тому просочений суриком джгут лляної пряжі намотують на довгій різьбі між муфтою та контргайкою. Після цього закручують контргайку, притискаючи її до муфти.

Заборонено скручувати назад фітинги та крани, бо це може призвести до зниження герметичності з’єднання! Якщо ж кран, трійник, хрестовина або інша деталь не зайняли правильного положення, необхідно зробити неповний оберт за ходом різьби. З’єднання трубопроводів виконують трубними ключами (див. розділ 4.12; с. 34).

Складені трубопроводи випробовують на герметичність і міцність. Для цього трубопровід заповнюють водою та помічають крейдою місця підтікання. Потім воду зливають та усувають виявлені нещільності. Під час гідравлічних випробувань перевіряють міцність усіх елементів (відсутність тріщин, пор, раковин) і герметичність з’єднань під тиском, що передбачено технічними умовами.

Паропроводи випробовують парою під таким тиском і за такої температури, за яких вони будуть експлуатуватися.

Для виявлення дефектів з’єднань проводять ультразвукові, рентгенівські й інші випробовування.

Запитання та завдання

1. Яке призначення трубопроводів?

2. Які є види трубопроводів?

3. З чого складаються трубопроводи?

4. Для чого призначена трубопровідна арматура?

5. Назвіть види з’єднань трубопроводів.

6. Як з’єднують труби на фланцях?

7. Охарактеризуйте особливості складання труб на фітингах.

8. Як випробовують трубопроводи?

 

 

Це матеріал з підручника ехнологія механоскладальних робіт" Гуменюк 2020

 



Попередня сторінка:  9. Технологія складання нерознімних з...
Наступна сторінка:   11. Технологія складання підшипникових...



^