Інформація про новину
  • Переглядів: 83
  • Дата: 4-08-2021, 15:15
4-08-2021, 15:15

Олег Чорногуз - "Як поводитися в кіно", "Як вибирати ім’я"

Категорія: Українська література





Попередня сторінка:  Валентин Чемерис - "Вітька плюс Галя, а...
Наступна сторінка:   Словник термінів до курсу української...

 

ОЛЕГ ЧОРНОГУЗ

(Народився 1936 р.)

Сучасний український письменник, сатирик і журналіст.

Найвідоміші твори: збірки «Моральна підтримка», «Веселі поради»; романи «Аристократ із Вапнярки», «Примхи долі», «Я хочу до моря».

Олег Чорногуз народився 15 квітня 1936 р. в с. Іванові, що на Вінниччині. Про своє дитинство та юність письменник пише так: «Батько мій був лікарем-ветеринаром, а мама — домогосподаркою. Сім’я в нас була велика: я — тринадцята дитина. Навчався в Іванівській середній школі, але десять класів там не закінчив, бо мене виключили за перші сатиричні вірші на високопоставлених осіб, до яких належали вчителі й директор школи. У школі створив разом із товаришами свою першу сатиричну стінгазету. Продовжив навчання в Станіславі (нині м. Івано-Франківськ). Після закінчення десятирічки вирішив піти у військове училище. Навчався добре, та через деякий час усе ж проміняв автомат Калашникова на перо сатирика».

О. Чорногуз навчався на факультеті журналістики Київського університету ім. Т. Г. Шевченка. Понад 20 років працював у журналі «Перець». Написав багато сатиричних і гумористичних творів. У збірці «Веселі поради» автор дає настанови, як розгадувати сни, як поводити себе в кінотеатрі, як вибирати імена — і все це він робить у гумористичному стилі на «живих прикладах».

До речі...

Гумор є невід’ємною частиною життя О. Чорногуза. Він любить жартувати із себе: «Народився я, як ви вже здогадалися, у гнізді чорногуза, й оскільки чорногузи, які сиділи в гнізді на нашій хаті, приносили господарям тільки щастя, то ніхто з моїх дідусів, бабусь, батьків їх зі стріхи не зганяв і гнізд не руйнував. Може, саме тому я народився щасливим. Хоча свого часу моє прізвище в УРЕ (“Українська радянська енциклопедія’’) написали з малої літери, ще й латинкою пояснили: “будує хатку, з родини журавлиних”. Я про те при нагоді сказав Бажану’. На що Микола Платонович мені відповів: “Я знав, що ти великий гуморист, але не знав, що такий колючий. Не можна, щоб в УРЕ не було такого гумориста”. І справді, у наступному перевиданні я побачив своє прізвище з великої літери».

 

ЯК ПОВОДИТИСЯ В КІНО

Я не зупинявся б на цій пораді, якби не бачив у тому життєвої потреби. Тим більше, є товариші, які переконані, нібито кіно так владно входить у наше життя, що відтісняє на другий план театр, оперу, філармонію, цирк і

навіть пінг-понг. Воно, мовляв, уже так заполонило душу кіноглядача, що він, як табличку множення, знає, хто такий Олександр Довженко й Марчелло Мастрояні, Клод Лелюш і Марина Владі, дядечко Яковченко, Анук Еме й Марсель Марсо, Бергман і Мокімото.

Будь-коли й будь-де він (кіноглядач) може розповісти нам, хто з них кінорежисер, а хто кіноактор, хто як грає і яке в нього хобі. Не буду із цього приводу сперечатися. Може, і так. Може, глядач усе це й знає. А от як поводитися в кіно, то, я вас можу запевнити, знає не кожний. А все тому, що в нас і досі перед початком кіносеансу або ж у перерві між кіножурналом і кінокартиною не читають лекцію на тему «Кіноглядач та його поведінка під час демонстрування фільму».

Поскільки це важливе питання випустили з планів своєї роботи товариші з кінофікації та працівники культури, я, на громадських засадах, зрозуміло, вирішив цю місію взяти на себе. Моя перша порада: як тільки ви зайшли до кінозалу, негайно сядьте. Бажано на своє місце. І, звичайно, у своєму ряду. Тоді зніміть шапку (якщо ви її носите), скиньте пальто чи плащ і покладіть на спинку стільця, що попереду вас. Якщо товариш чи товаришка безцеремонно почне лягати на ваш одяг, зробіть йому (їй) зауваження. Бажано голосно. У кінозалі завжди треба розмовляти дуже голосно, бо інакше вас не почують.

Роздягнувшись і добре вмостившись, лізьте до кишені, своєї. Якщо ви жінка, то до сумочки. Діставайте бутерброд (хліб із сиром чи ковбасою) і їжте. Добре до ковбаси з хлібом іде часник. Отож не забудьте прихопити із собою один-два зубчики. Коли ви не взяли бутерброд, то жуйте кекс, облизуйте «ескімо» або лузайте насіння. Соняшникове.

Як тільки на екрані з’являться титри, починайте читати. Теж голосно. Бажано так, щоб вас чули аж в останньому ряду. Читайте назву фільму, чиєї студії цей фільм, читайте, хто які ролі грає, потім коментуйте всі події, що відбуваються на екрані. Це, як не дивно, у кінозалах роблять не всі. Більше того, трапляються маловиховані типи, які починають шикати або, простіше кажучи, затуляти коментаторові рота. Не дають чоловікові розкритися до кінця.

А як на мій погляд, то нехай товариш поговорить. Адже від цього подвійна користь: ви зайвий раз засвоїте, що відбувається на екрані, і дасте змогу сусідові чи сусідці показати себе.

Якщо ви надумаєтеся зупинити його чи її одразу ж після того, як з’являться перші титри, то так і знайте, що далі вже ви не дізнаєтеся, яка студія завжди робить хороші фільми, а яка — погані, на чиї фільми варто ходити, а чиї краще дивитися по телевізору.

Тому не лайтеся з товаришем, не робіть йому ніяких зауважень. Хай читає, хай коментує, розповідає, що буде далі, хто кого вб’є.

— Ось цей тип виживе, — покаже він на екран,— навіть після семи ножових ран. А он того, що стоїть коло кабаре, задавить «мерседес».

Потім несподівано він на всю залу зарегоче, і ви на собі відчуєте, як впливає на нього сучасне кіно, зрозумієте, яка перед вами чи за вами емоційно насна-

жена душа. Чи варто стримувати її поривання? Мабуть, ні. Бо не встигнете ви до пуття оцінити його, як він із вдячності до вас, щоб ви не билися марно в догадках, не перенапружували мозок, розповість, за що саме вбили сторожа чи генерала.

— А ось цей субчик... Ось цей, що в плащі, поцупить картину «Мона Ліза».

Потім від нього ви дізнаєтеся, чим закінчиться перша серія та із чого почнеться друга. Бо товариш уже бачив цей фільм двічі, але після цього піде ще раз. Якщо ви несподівано завовтузитеся, почнете нервувати, він вам порадить не переживати й не брати нічого близько до серця. Бо це, по-перше, кінофільм, а по-друге, у ньому грають ті ж артисти, що вже грали, якщо ви пригадуєте, у «Фантомасі» та «Анжеліці». Пояснить, де саме Жан Маре, а де Мішель Мерсьє. Якщо це наш фільм, то покаже вам Івана Миколайчука. Розповість, як йому довірили головну роль у «Тінях забутих предків».

— До речі, ви знаєте, що «Тіні» у Франції ішли під іншим заголовком — «Вогняні коні», — схопить вас за плече той товариш. — Цей фільм здобув у світі найбільше призів, дипломів і медалей, а в нас ніхто не міг додивитися до кінця.

Ви починаєте прислухатися, але раптом помічаєте вільне місце в передньому ряду. Підводитеся. За вами схоплюється ще десяток-другий кіноглядачів. Починають пострілювати спинки стільців. З темряви вискакує адміністратор. Адміністратор — вона, жінка. У кінозалах чомусь завжди жінки за адміністраторів.

— Товариші, сідайте, — кричить адміністратор. — Ще не кінець. Це тільки така музика!

— А я хочу пересісти, — кажете ви.

— Як це ви хочете пересісти? — дивується вона. — А якщо всі отак почнуть під час сеансу пересідати? Ви уявляєте, що буде в залі?

— Та, бачите, он у першому ряду є вільне місце, а я того... короткозорий, — кажете ви.

У цей момент у залі зчиняється гамір.

— Не дадуть спокійно кіно додивитися! — зітхає один.

— Сідай уже! Чого ти стовбичиш? — вигукує інший.

Ви підходите до стіни й намагаєтеся пошепки щось пояснити адміністратору. Адміністратор вас не слухає і каже вам, що в кіно треба сидіти на одному місці із самого початку й до кінця. А ви, виявляється, і цього незнали. Нарешті адміністратор не витримує та каже:

— Ну, хіба вам доведеш? Ідіть уже сідайте, але щоб це було востаннє...

Ви обіцяєте й кидаєтеся до облюбованого вами місця. У цей час у залі спалахує світло, і ви ще встигаєте прочитати: «Кінець першої серії».

«А будь ти проклята», — кажете ви самі до себе, але вас хапає адміністратор за руку.

— Ви ще й досі не можете заспокоїтися? — питає вона. — Ганяєте по залу, людей нервуєте, ще й лаєтеся. Мабуть, за мітлою скучили? Це я вам можу організувати. Тротуари все одно нікому підмітати...

На щастя, кіноглядачі виносять вас на своїх плечах аж на вулицю.

— Фу-у! — полегшено зітхаєте вн.

А до ваших вух долітає:

— Ну й народ пішов! Не народ, а дикуни. Гуни! Половні! І коли вони вже навчаться поводитись у кіно, як люди?..

А й справді — коли?

 

 

ЯК ВИБИРАТИ ІМ'Я

Це питання, безперечно, хвилює кожного, хто збирається стати батьком чи матір’ю. Питання, як на мій погляд, не таке вже й дрібне. Бо й справді, яке ім’я дати дитині? Чим керуватися? Із чого починати?

Перш за все треба забути про будь-які сімейні традиції, якщо вони якимось дивом збереглись у вашій сім’ї. Усе то пережитки минулого. Тепер нові часи, нові імена. Не варто в пі дні згадувати батька Арсена чи діда Андрія, а тим більш прадіда Данила. Не треба й згадувати маму, бабу, прабабу. Не варто задумуватись і над майбутнім. Хай вас не хвилює вже тепер, як поставиться ваш син чи донька до підібраного вами імені. Хай це їх не цікавить. Вони ще до цього недорослії. Єдине, що в ці щасливі для вас дні має вас цікавити, так це «Книга власних імен» і поради знайомих.

«Книга імен» запропонує вам чималенький список, і ви зможете знайти сяке-таке ім’я для нащадка. Але моя вам щира порада: не заглядайте туди. Не мине й дня, як до вас завітають ваші знайомі, які дві, а то й цілі три ночі не могли заснути. Усе думали, яке б ото вашій дитині ім’я підібрати.

— Чи, може, усе ото даремно? — з острахом цікавляться вони. — Ти що, з отієї книжки, батьку, надумав своїй дитині ім’я підбирати? А ми ж для чого? Ми тобі друзі чи ми тобі хто? Викинь книжку, поки не пізно.

Ви, ніяковіючи, відкладаєте книжку вбік.

— Закинь її, — радять ваші знайомі,— Що ти з нею носишся, як із крашанкою! Ось тобі справжні імена. Це моє, це Митькове, це тьотя Фрося написала, це Гарик, це Жоржик. Чи, може, ти вже без нас придумав? Так кажи!

— То жінка хоче, — починаєте ви так, ніби щойно когось ненавмисно підрізали. — Не я, а жінка хоче, щоб, як син народиться, то назвати Наза-ром, якщо донька, то Соломією...

— Що? — скрикують усі троє чи четверо, скільки там уже до вас прийшло. — Нам не почулося? Ти так оце сказав, як ми почули, чи ти ще нічого не сказав?

— Та це все жінка. Дід у неї був Назар. Замість батька їй. Вона ж у мене сирота, так оце вигадала. У дідову пам’ять. Виховував, мовляв, у люди вивів.

— Забобони, — кидає хтось.

— Факт, пережитки. Ніби тому дідові тепер не все одно... Ти що, перед жінкою по шнурочку ходиш?

— Та ні... Що ви?

— А в тебе своя думка є? У тебе своє ім’я є?

— Та я думав. На батькову честь — загинув на початку війни...

— Ну й правильно. Ото на батькову честь і називай. А то вигадають — Назар! Хто тепер із таким іменем ходить? Тьху! Називай на честь батька й не вигадуй. Чи, може, жінка не погоджується?

— Та погоджується.

— Ну й чудесно! Значить, ім’я вже є. Свій список можна рвати? Чи не так? То як же зватимуть твого спадкоємця?

— Тимофій!

— ??

А по хвилі:

— Ну, ти вибач. Це, звичайно, ваші сімейні справи. Вам видніше. Але ми радили б і про дитину подумати. Ти подумав, як воно, беззахисне, піде у світ із таким іменем? Тимофій! Тиміш! Уявляєш?!

— Збожеволіти мало! — підтримує другова жінка. — Що люди про батьків подумають? Оце вже балачок буде.

— Оригінальне щось треба, — знову друг. — Щоб відбивало наш дух, епоху. А ти — Назар, Тимофій! Що ж ти, кожному стрічному пояснюватимеш, на чию честь ти так свою дитину назвав? На честь діда чи баби? Не сміши людей...

— Гаразд, — здаєтеся ви. — А які у вас пропозиції?

— У нас? Ось список. Я, наприклад, пропоную назвати його іменем відомого співака. Звичайно, не нашого. Ну, якогось французького чи італійського. Скажімо, Антоніо. Чим погано? Або на честь Жана Маре? Моїй жінці цей артист дуже подобається. Для доньки — Лола. Гарно? І взагалі, яке кому діло, Лола чи Жан?..

Ото довго не дискутуйте, згоджуйтесь одразу. Знайомі завжди діло кажуть. Беріть у них список і поспішайте в пологовий будинок. Список передайте через санітарку чи медсестру разом із записочкою:

«Люба! Усі пропонують назвати сина (як буде син) Жулем. Якщо донька — то Лолою. Думаю, наші знайомі мають рацію. Назар і Тимофій — архаїзми. Не сподобаються ці, то вибери зі списку, що додаю. Цілую.

Твій Вас я»

Оскільки я теж батько й мені теж знайомі приносили список імен, то я хочу його винести на широкий осуд, щоб наші товариші й друзі не сушили собі голів. Ось цей список:

Якщо ж ви вважаєте, що цей список неповний, не впадайте у відчай, ваші знайомі доповнять. Останнє, що я вам пораджу: не забудьте про гармонію імені й прізвища. Це дуже важливо. Подаю приклади: Ніпель Кукурудза, Травіата Пацюк, Жульєна Миска, Анжела Кендюх, Вольдемар Копистка, Го-нората Пузир, Геракл Гарбуз, Жузі Коза, Неда Баран, Аттіла Шкапченко й Аполлон Козолуп.

Якщо ця гармонія є, вважайте, що ім’я ви вибрали правильно. Діти вам дякуватимуть. Особливо, як підростуть.


 

1. НЕПРАВИЛЬНИМ є твердження

А У «Веселих порадах» наведено «живі приклади» із життя.

Б «Веселі поради» О. Чорногуза не мають виховного значення.

В «Веселі поради» мають форму безсюжетної гумористичної розповіді.

Г Іронія — наскрізний художній прийом «Веселих порад» О. Чорногуза.

2. НЕМАЄ іронії в пораді

А «Моя перша порада: як тільки ви зайшли до кінозалу, негайно сядьте».

Б «...скиньте пальто чи плащ і покладіть на спинку стільця, що попереду вас».

В «У кінозалі завжди треба розмовляти дуже голосно, бо інакше вас не почують».

Г «Коли ви не взяли бутерброд, то жуйте кекс, облизуйте "ескімо" або лузайте насіння».

3. НЕМАЄ іронії в уривку

А «Це питання, безперечно, хвилює кожного, хто збирається стати батьком або матір’ю».

Б «Перш за все треба забути про будь-які сімейні традиції, якщо вони якимось дивом збереглися у вашій сім 7».

В «Якщо ж ви вважаєте, що цей список неповний, не впадайте у відчай, ваші знайомі доповнять».

Г «Останнє, що я вам пораджу, не забудьте про гармонію імені й прізвища. Подаю приклади: Нінель Кукурудза, Травіата Пацюк...»

4. На основі якого мовного явища засновано жарт О. Чорногуза про відсутність його прізвища в УРЕ? (див. рубрику «До речі...», с. 290).

5. До якого літературного жанру «Веселі поради» ближче — до новели чи гуморески? Обґрунтуйте свою відповідь.

6. До гумору чи сатири належать «Веселі поради» О. Чорногуза? Аргументуйте свою позицію.

7. Яка порада щодо поводження в кінотеатрі вам видалася найкумеднішою? Яку пораду ви додали б від себе?

8. Які факти з порад «Як поводитися в кіно» свідчать про те, що їх написано не в наш час? Прочитайте їх.

9. Знайдіть і прочитайте найдотепніший фрагменту порадах «Як вибирати ім’я».

10. У чому, на вашу думку, полягає причина надмірного схиляння перед іноземним у псевдонімах сучасних співаків, назвах музичних гуртів, закладів громадського харчування та ін.?

11. Виразно прочитайте поради «Як вибирати ім’я» за ролями.

12. Напишіть есе на тему «Чи може гумор розтопити серце байдужої людини?». Проілюструйте свої думки прикладом із реального життя.

Напишіть веселі поради на тему «Як треба поводити себе в шкільній їдальні» (1с.).

 

 

Це матеріал з підручника Українська література 8 клас Авраменко (2021, поглиблений рівень)

 



Попередня сторінка:  Валентин Чемерис - "Вітька плюс Галя, а...
Наступна сторінка:   Словник термінів до курсу української...



^