Інформація про новину
  • Переглядів: 16
  • Дата: 5-08-2021, 13:17
5-08-2021, 13:17

23. Лівобережна та Правобережна Гетьманщини у другій половині 60-х - 70-х роках XVII століття

Категорія: Історія України





Попередня сторінка:  22. Правління Павла Тетері та Івана Брю...
Наступна сторінка:   24. Правобережна Україна у другій полов...

 

1. Об'єднання Гетьманщини Петром Дорошенком

Петро Дорошенко. Невідомий художник. XFX ст.

Петро Дорошенко (1627-1698) - визначний український військовий, політичний і державний діяч. Онук гетьмана М. Дорошенка. Гетьман Правобережної України (1665-1676). Під час Національно-визвольної війни - прилуцький полковник; за дорученням гетьмана Б. Хмельницького їздив на переговори до Швеції. Підтримував І. Виговсько-го. За гетьманування Ю. Хмельницького - чигиринський полковник, за П. Тетері - генеральний осавул. Прагнув створити незалежну Українську державу, яка включала б і західноукраїнські землі.

Гетьманство П. Дорошенка на Правобережжі розпочалося за надзвичайно складних умов: унаслідок воєнних дій і громадянської війни 65-70 % його населення було знищено. Козацьку Україну було поділено надвоє. Тому П. Дорошенко насамперед удався до заходів, спрямованих на поліпшення внутрішнього становища. Він усіляко заохочував заселення південних районів Правобережжя, захищав інтереси козацького стану. Створив постійне наймане військо, яке налічувало близько 20 тис. сердюків. Великою духовною підтримкою став для гетьмана приїзд до Чигирина православного київського митрополита Й. Нелю-бовича-Тукальського, палкого поборника самостійності України, який влаштував митрополичу резиденцію в столиці гетьманської держави.

Головну мету власної діяльності П. Дорошенко вбачав у об’єднанні всіх українських земель у межах однієї держави. У лютому 1666 р. старшинською радою було ухвалено рішення вигнати поляків з України, укласти союз із кримським ханом та об’єднати українські землі під владою П. Дорошенка.

Звістка про підписання Московією та Польщею Андрусівського договору спонукала правобережного гетьмана до відновлення воєнних дій проти Польщі. На початку жовтня 1667 р. армія Дорошенка, підсилена татарською кіннотою і загоном яничарів, узяла в облогу під м. Підгайці (сучасна Тернопільська обл.) польське коронне військо. Однак грабіжницький наліт у Північний Крим запорожців на чолі з кошовим І. Сірком та захоплення ними в полон кількох тисяч татарських жінок і дітей коштував П. Дорошенкові союзника. Татари підписали сепаратну угоду з поляками й повернулися до Криму. Гетьман мусив не лише погодитися на мир, але й присягнути на вірність Речі Посполитій, підписавши Підгаєцьку угоду.

На початку 1668 р. на старшинській раді в Чигирині П. Дорошенко знову порушив питання про об’єднання Гетьманщини, цього разу під протекторатом Туреччини. Таке саме рішення ухвалила й рада на Лівобережжі на чолі з

1. Брюховецьким. Із Гадяча та Чигирина до Стамбула майже одночасно вирушили два посольства. Тим часом Лівобережну та Слобідську Україну охопило антимосковське повстання. Очолив його І. Брюховецький, який в універсалі до населення закликав рятувати Україну від царя.

На початку березня 1668 р. московські залоги було вигнано з більшості міст Лівобережжя. І. Сірко звільнив від московитів усю Слобідську Україну, крім Харкова. У червні 1668 р. П. Дорошенко переправився через Дніпро й вирушив назустріч І. Брюховецькому. Проте козаки зчинили бунт, убили І. Брюховець-кого, а П. Дорошенка обрали гетьманом обох берегів Дніпра.

Щоб контролювати ситуацію, П. Дорошенко розташував у найбільших містах свої залоги. Однак закріпити владу на Лівобережжі йому не вдалося. З півночі загрожувала Московія, на заході пішли в наступ війська Речі Посполитої. До того ж запорожці висунули власного претендента на булаву - кошового писаря Петра Суховія. Тому П. Дорошенко повернув на Правобережжя, а наказним гетьманом на Лівобережжі призначив чернігівського полковника Дем’яна Многогрішного, доручивши йому оборону північного кордону.

2. Гетьманування Дем'яна Многогрішного

Дем’ян Многогрішний. Невідомий художник. Копія з портрета XVIII ст.

Дем’ян Многогрішний (близько 1630 - після 1701) походив із селянської родини з-під м. Коропа на Чернігівщині. Брав участь у Національно-визвольній війні. У 1665— 1669 рр. - чернігівський полковник. Учасник антимосков-ського повстання 1668 р. під проводом І. Брюховецького. Підтримував політику гетьмана П. Дорошенка. У 1668 р. призначений Дорошенком наказним гетьманом Лівобережної України. Під час гетьманування вів таємне листування з П. Дорошенком про його повернення на Лівобережжя.

П. Дорошенко не мав змоги надіслати на лівий берег підкріплення, тож московські війська взяли в облогу Чернігів. Промосковськи налаштована старшина Чернігівського, Новгород-Сіверського і Стародубського полків проголосила Д. Многогрішного «сіверським гетьманом» і розпочала переговори з москови-тами. У березні 1669 р. Генеральна рада у Глухові схвалила запропоновані старшинами Глухівські статті. Вони мали замінити раніше укладені з царем Московські статті 1665 р.

Зміст Глухівських статей

Московські воєводи лишалися тільки в п'яти містах (Київ, Ніжин, Чернігів, Переяслав, Остер) і не мали права втручатись у справи місцевого управління та судочинства.

Податки мала збирати тільки старшина.

Козацький реєстр обмежено ЗО тис. осіб.

Гетьман мав право утримувати наймане військо - 1 тис. компанійців.

Старшина не могла позбавити гетьмана булави без дозволу царя, за винятком державної зради гетьмана.

Гетьманові заборонено встановлювати дипломатичні відносини з іншими державами.

У внутрішній політиці Д. Многогрішний прагнув захищати державні інтереси України. Домігся, щоб Київ з округою залишився у складі Лівобережжя. Задля зміцнення своєї влади замінив ненадійних полковників вірними людьми. Оточення обурювало прагнення гетьмана до особистого збагачення, те, що не зважав на старшинську раду - сам вів переговори з московськими послами, без військового суду карав навіть полковників, роздавав урядові посади родичам.

У 1670 р. владу Д. Многогрішного визнали запорожці. Однак повної згоди з ним так і не досягли, обравши гетьманом М. Ханенка. Той започаткував дипломатичні відносини з Московією і просив царя про захист запорожців.

У березні 1672 р. генеральна старшина таємно схопила Д. Многогрішного, звинувативши його у змові з Дорошенком й у зраді цареві, і вислала до Москви. Там гетьмана піддали жорстоким тортурам і засудили до страти, яку замінили довічним засланням до Сибіру.

Прочитайте тексти джерел на с. 166 і дайте відповіді на запитання. Автор обох листів - Д. Многогрішний. Написані воші з різницею в часі менше двох років, проте висвітлюють абсолютно протилежні позиції. 1. Поміркуйте, що спонукало гетьмана

кардинаїьно змінити зовнішньополітичні орієнтири. 2. Чи був він щирим, запевняючи царя у відданості? 3. Якими намірами керувався у своїй політиці?

«...Жадному неприятелю, що виступає проти вашої царської пресвітлої величності і проти великої держави Московської, готові враз, не жаліючи голів своїх, кров проливати, без краплі сумніву дати відсіч і бути вірними вам, государю великому царському обіцяємо...»

Лист Д. Многогрішного до московського царя. 1669 р.

«Якщо царська світлість дозволив наші землі потроху віддавати королю, то нехай би він віддав уже нас усіх, король нам буде радий. Але... будемо боронитися, а землі своєї не уступимо. Чекав я до себе царської світлості милості, а царська світлість дозволив нас у неволю віддати. Коли б ми самі себе не обороняли, то давно поляки б нас у неволю взяли, а на захист московських людей сподіватися нічого».

ЛистД. Многогрішного піддячому Савіну. 1671 р.

3. Військово-політичний союз Петра Дорошенка з Османською імперією

Загроза з боку Польщі й Криму підштовхнула П. Дорошенка до налагодження тісніших зв’язків з Туреччиною. У березні 1669 р. гетьман скликав під Корсунем старшинську раду. Окрім представників правобережних полків, у ній взяли участь козаки Лівобережжя й Запорожжя. Рада ухвалила прийняти турецький протекторат, але без складання присяги.

Проте не все козацтво й не всі селяни Правобережжя підтримали таку угоду. Противники П. Дорошенка поширювали чутки, що він «запродав Україну в турецьке ярмо». Гетьманську булаву мусив виборювати, долаючи зазіхання П. Суховія, який зумів схилити на свій бік шість правобережних полків. Згодом довелося боротися й із «новообраним гетьманом», уманським полковником М. Ханенком, який орієнтувався на Польщу й на бік якого стали кілька правобережних полків і Січ.

Умови Корсунського договору 1669 р.

Перехід Гетьманщини під протекторат Османської імперії.

Право вільного вибору гетьмана, якого обирали довічно.

Автономія української православної церкви у складі Константинопольського патріархату.

Звільнення українського населення від сплати податків і данини на користь турецької казни.

Заборона туркам і татарам споруджувати мечеті й збирати ясир на українських землях.

Заборона Туреччині й Кримському ханству укладати мирні договори з Річчю Посполитою і Московією без згоди гетьмана.

Війну між прихильниками М. Ханенка й П. Дорошенка вдало використовував польський уряд. Улітку 1670 р. в Острозі розпочала роботу польсько-українська переговорна комісія, на розгляд якої П. Дорошенко виніс пункти з вимогами, що нагадували Га-дяцькі. Польські представники розпочали паралельні переговори з послами М. Ханенка. 2 вересня 1670 р. М. Ханенко підписав Острозьку угоду, у якій жодним словом не згадувалося про козацьку державу, лише йшлося про визнання «вольностей і привілеїв» Війська Запорозького. Сейм ратифікував цю угоду, а П. Дорошенка оголосили зрадником Речі Посполитої.

Використавши додаткові джерела інфорації, знайдіть текст Острозької угоди 1670 р., прочитайте його. Дайте відповіді на запитання й виконайте

завдання. 1. Порівняйте умови Корсунського договору (с. 166) П. Дорошенка з Туреччиною, Глухівських статей (с. 165), підписаних Д. Многогрішним із Московією, та Острозької угоди М. Ханенка з Річчю Посполитою. Яка з них була найбільше та найменше вигідна для Гетьманщини? 2. Чи реально було втілити в життя умови цих угод? Якщо так, то яким чином?

На початку серпня 1671 р. польська армія на чолі з коронним гетьманом Я. Собеським із загонами М. Ханенка та запорожцями на чолі з І. Сірком розгорнула воєнні дії в Україні. До кінця жовтня Річ Посполита встановила панування майже над усією територією Брацлавщини, а король Михайло Вмшневецький офіційно затвердив правобережним гетьманом М. Ханенка.

Прочитайте текст джерела й дайте відповіді на запитання. 1. Чи слушним ви вважаєте пояснення П. Дорошенком його політичних поглядів? Ви підтримуєте його позицію чи вважаєте хибною? 2. Чи правомірно гетьман звинувачував запорожців у розколі Гетьманщини? Відповідь обґрунтуйте. 3. Чому, на вашу думку, П. Дорошенко постійно згадує Б. Хмельницького?

«Ви ж, друзі мої й брати, нанесли мені таку велику печаль своїм писанням, якої ще не дізнав я навіть від головного свого ворога.

Можна було б вам запитати мене про те, для чого бажаю мати я під своїм рейментом обидва боки Дніпра? Бажав того з поведінки славного Богдана Хмельницького, в якого навчився я того порядку і щоб тепер, за мого уряду, було єдине стадо і єдиний пастир в Україні. Яка ж у вас правда, коли тільки й ганите мене та гетьманів, що були в Чигирині після старого Хмельницького, що зичили бути єдиній Україні? Всі у вас невинні ті, що по той бік, який від Переяслава. [...]

Богдан Хмельницький вдався під високу руку православного московського монарха. Але тепер поляки удалися до трактатів з московитами, а зажавшись у Андрусо-ві, виторгували там собі у московитів нас як безсловесну і нічого не тямлячу худобу. Чи не ліпше лишитись під турецькою владою при неушкоджених догматах та обрядах своєї святої віри, міцно затверджених тепер од Порти?»

Лист П. Дорошенка до Лукаша, кошового отамана Запорозької Січі.

Чигирин. 11 лютого 1671 р.

4. Похід турецького війська в Україну в 1672 р.

Підтримка Річчю Посполитою М. Ханенка, а Османською імперією - П. Дорошенка неминуче вела ці дві країни до великої війни. Наприкінці 1671 р. султан Мегмед IV надіслав польському королю оповіщення про початок турецького походу на захист «скривдженого П. Дорошенка».

У серпні 1672 р. об’єднані українсько-турецько-татарські сили рушили через Брацлавщину, здобули потужну Кам’янець-Подільську фортецю і пішли на Галичину. На початку вересня було взято в облогу Львів. Не маючи засобів для продовження війни, король Михайло Вишневенький направив послів у турецький табір для переговорів про укладання миру. Його було підписано 28 жовтня 1672 р. у м. Бучачі.

Умови Бучацького миру 1672 р.

Річ Посполита відмовлялася від частини правобережних земель (Брацлавщина і Південна Київщина) і визнавала незалежність Української держави (саме таку назву було вжито в документі) П. Дорошенка під протекторатом Османської імперії.

Річ Посполита віддавала Туреччині все Подільське воєводство з Кам'янцем.

У складі Речі Посполитої залишалися Галичина, Волинь та Північна Київщина.

Річ Посполита зобов'язувалася сплатити Османській імперії контрибуцію за зняття облоги Львова і щороку платити 22 тис. золотих (дукатів) данини.

Бучацький договір не приніс Правобережжю миру, адже Польща не збиралася відмовлятися від українських земель і шукала приводу для їх повернення. Московія сприйняла Бучацький мир як відмову Речі Посполитої від Правобережжя і наприкінці 1673 р. розпочала наступ проти П. Дорошенка.

Роздивіться зображення й дайте відповіді на запитання. 1. Що на фото підтверджує османські впливи на розвиток церковної архітектури Поділля? 2. З якою метою османи споруджували свої святині на теренах України? Обгрунтуйте власну думку, спираючись на матеріал попередніх параграфів. 3. Роздивіться карту на с. 151. Які українські землі у той чи інший час перебували під владою або протекторатом Османської імперії? Використавши додаткові джерела інформації та рубрику «Музей на дивані» в е-додатку до підручника, з’ясуйте, де ще на теренах сучасної України збереглися

пам’ятки османської культури. Чи є такі пам'ятки у вашому регіоні? Підготуйте стисле повідомлення про одну з таких пам’яток.

5. Початок гетьманування Івана Самойловича на Лівобережжі

16-17 червня 1672 р. в Козацькій Діброві, між Конотопом і Путивлем, відбулася Генеральна військова рада, де гетьманом було обрано Івана Самойловича. Гетьманський та московський уряди уклали угоду - «Конотопські статті».

Зміст Конотопських статей

Гетьманові заборонялося без погодження зі старшинською радою та царем відряджати посольства до інших держав, а також підтримувати відносини з П. Дорошенком.

Козацькі посли не мали права брати участь у переговорах із представниками уряду Речі Посполитої у Москві у справах, які стосувалися Війська Запорозького. Гетьман не мав права позбавити старшину урядів і посад або покарати без згоди старшинської ради чи вироку військового суду.

Компанійські полки мали бути ліквідовані.

Іван Самойлович. Невідомий художник. XIX ст.

Іван Самойлович (?-1690) - гетьман Лівобережної України (1672-1687). Народився в м. Ходорків (нині село в Житомирській обл.) в сім’ї священника. Навчався в Київській колегії. Обіймав різні посади в Полтавському і Чернігівському полках. За гетьманства Д. Многогрішного - генеральний суддя. Став гетьманом унаслідок змови у 1672 р. Здійснював політику, спрямовану на об’єднання Правобережної та Лівобережної України. За його гетьманства українська православна церква була підпорядкована Московському патріархату (1686).

І. Самойлович прагнув створити аристократичну державу з міцною гетьманською владою. Шлях до цього вбачав в обстоюванні інтересів старшини та обмеженні права козацьких низів втручатися в державні справи. Як і деякі його попередники, прагнув закріпити спадковість гетьманської влади, надав синам найвпливовіші посади в уряді та великі маєтності. Став засновником «бунчукового товариства», до якого належали переважно діти козацьких старшин. Гетьман протидіяв спробам запорожців здобути політичну самостійність, намагався прилучити під свою булаву Правобережну Україну, домагався переходу під свою владу слобідських полків, не випускав з уваги й західноукраїнські землі.

Гетьманування І. Самойловича відзначалося відносною стабілізацією життя в Лівобережній Україні та пожвавленням культурного розвитку. Постало чимало нових соборів і церков, фундаторами яких були гетьман, старшини, заможні містяни. Зокрема, І. Самойлович фундував Троїцький собор Густинського монастиря під Прилуками. У 1679 р. розпочалося будівництво Троїцького

собору в Чернігові, а 1682 р. - Преображенського собору Мгарського монастиря біля Лубен (обидва собори добудовані за гетьманування І. Мазепи).

Наведіть кілька аргументів на підтвердження або спростування думки: «Істотні зміни після смерті Б. Хмельницького відбулись у формі державного устрою Гетьманщини. У першій половині 60-х років XVII cm. козацька держава з унітарної стана конфедеративною: складалася з трьох державних утворень - Правобережної та Лівобережної Гетьманщини і Запорожжя».

ПІДСУМОВУЮЧИ ВИВЧЕНЕ

ВИСЛОВІТЬ ВЛАСНУ ДУМКУ ЩОДО ЗАПРОПОНОВАНИХ ТВЕРДЖЕНЬ

Після зречення П. Тетері гетьманом Правобережжя обрали П. Дорошенка. Він мав на меті об'єднати Гетьманщину, звільнившись від польської та московської залежності.

П. Дорошенку вдалося ненадовго об'єднати Гетьманщину після загибелі І. Брюховецько-го. Проте закріпити здобутки гетьман не зміг.

У 1668 р. на Лівобережжі гетьманом було затверджено Д. Многогрішного, який підписав із Московією Глухівські статті.

Для об'єднання усіх українських земель П. Дорошенко перейшов із козаками під протекторат Османської імперії. Похід українсько-турецької армії на Поділля і Західну Україну, що супроводжувався грабунками та розбоєм з боку турків і татар, завершився підписанням Бучацького миру між Туреччиною та Річчю Посполитою.

У 1672 р. Д. Многогрішного було позбавлено гетьманства. Лівобережну Гетьманщину очолив І. Самойлович, який у зовнішній політиці орієнтувався на Москву, у внутрішній -на козацьку старшину зі свого оточення.

ПЕРЕВІРТЕ СЕБЕ

1. Установіть хронологічну послідовність подій.

► Обрання гетьманом Лівобережної України І. Самойловича ► Андрусівське перемир'я

► обрання гетьманом Лівобережної України Д. Многогрішного.

2. Дайте відповіді на запитання.

► Яких заходів задля поліпшення внутрішнього становища на Правобережжі ужив П. Дорошенко? ► Що завадило П. Дорошенку лишитися на Лівобережжі після обрання гетьманом обох берегів Дніпра? ► Що спонукало П. Дорошенка укласти військово-політичний союз із Туреччиною? ► Які наслідки мав похід турецько-татарсько-українського війська на Поділля 1672 р.?

3. Зробіть висновки про внутрішню політику Д. Многогрішного й І. Самойловича. Вкажіть, які внутрішньополітичні заходи цих гетьманів були однаковими, а які - різнилися.

4. Узагальніть події та явища Лівобережної та Правобережної Гетьманщини наприкінці 60-х - на початку 70-х років XVII ст., склавши синхроністичну таблицю.

5. Чи ви погоджуєтеся з думкою відомого українського історика XIX ст. В. Антоновича, чи вважаєте її хибною? Відповідь обґрунтуйте.

«Незважаючи на помилки і неуспіх, Дорошенко серед сучасних йому козацьких провідників є відрадною проявою: не дрібний егоїзм, не бажання наживи або особистих користей керували цим гетьманом: він щиро дбав про добро Батьківщини».

В. Антонович. «Історичні діячі Південно-Західної Росії»

6. Виконайте проект. Уявіть себе одним / однією з історичних осіб доби Руїни (на вибір учня / учениці), який потрапив у сьогодення. Створіть його / її уявну персональну сторінку у мережі «Фейсбук». Вкажіть персональні дані, політичні погляди, інтереси, мету, особливості діяльності. Представте проект класу.

 

 

Це матеріал з підручника Історія України 8 клас Власов, Панарін, Топольницька (2021)

 



Попередня сторінка:  22. Правління Павла Тетері та Івана Брю...
Наступна сторінка:   24. Правобережна Україна у другій полов...



^