Інформація про новину
  • Переглядів: 70
  • Дата: 5-08-2021, 13:23
5-08-2021, 13:23

34. Розвиток культури на українських землях у XVIII століття

Категорія: Історія України





Попередня сторінка:  33. Правобережна Україна та західноукр...
Наступна сторінка:   35. Уявна мандрівка до історико-культур...

 

На кінець XVIII ст. терени України входили до складу Австрійської та Російської імперій. Імперські уряди здебільшого проводили колонізаторську політику, спрямовану на знищення української мови, культури й ідентичності. Проте, незважаючи на зовнішні впливи, у XVIII ст. спостерігалося культурне піднесення.

1. Розвиток освіти, природничих і математичних знань

Наприкінці XVIII ст. в Російській імперії було здійснено загальнодержавну реформу освіти. На Лівобережній та Слобідській Україні впроваджували нові типи шкіл - головні й малі народні училища. Чотирирічні головні народні училища, що їх відкрили в Києві, Чернігові, Новгороді-Сіверському, Харкові, Катеринославі, мали навчати дворянських дітей. У повітових містах було створено дворічні малі училища. Унаслідок реформ освіта в Україні набула станового характеру. Школи царський уряд використовував як потужний засіб впливу на українське населення, адже навчання в них провадилося тільки російською мовою.

Головним осередком освіти, науки й мистецтва залишалася Києво-Моги-лянська академія. Проте у другій половині XVIII ст. її було перетворено на становий духовний навчальний заклад, а 1817 р. взагалі закрито.

Київська академія мала вирішальне значення для становлення і розвитку української науки, культури й літературного процесу в XVII—XVIII ст. У ній сформувався один із центрів філософської думки слов’янського світу. В академії навчалися літописці С. Величко, Г. Грабянка, історики М. Бантиш-Камен-ський, М. Берлінський, художники І. Мигура, Г. Левицький, Л. Тарасевич, композитори М. Березовський, А. Ведель, архітектор І. Григорович-Барський. Її вихованцями були гетьмани України. Академія сприяла становленню української літературної мови, тут склалася поетична школа. Професори академії написали десятки курсів поетики, у яких розробили теорію українського поетичного мистецтва. У Київській академії виник і розвивався український театр. Для нього писали драми, діалоги й інтермедії.

У XVIII ст. в Україні зростала зацікавленість природничими науками. Значну увагу приділяли фізиці, розділами якої були, зокрема, рух і космологія. З’явилися курси натурфілософії - попередниці природознавства. У другій половині XVIII ст. в академії було відкрито класи чистої математики (алгебра і геометрія), а також змішаної математики, де викладали цивільну й військову архітектуру, механіку, гідростатику, гідравліку, оптику, астрономію тощо.

На Правобережжі та західноукраїнських землях у селах і надалі працювали дяківські школи. Проте потужний наступ католицизму призвів до закриття більшості братських шкіл. Польська влада підтримувала лише єзуїтські та уніатські школи, що одержували фінансування від ордену єзуїтів. Під патронатом ордену діяли Львівський, Перемишльський та Кам’янецький колегіуми.

Діяльність Львівського університету (заснований 1661 р.) суворо контролювала польська влада, навчання велося латиною.

У 1787-1809 рр. при Львівському університеті діяв тимчасовий навчальний заклад - «Studium Rutenum» («Студіум рутенум»), який офіційно називався «Провізоричний науковий інститут у руській мові». Заклад було засновано указом австрійського імператора Йосифа II у 1787 р. Призначався він для підготовки греко-католицьких священників. Збільшення кількості студентів, що володіли латиною й могли навчатися у Львівському університеті, спричинилося до зниження зацікавленості молоді у «Studium Rutenum» та поступового його закриття.

Випускник Львівського університету Іван Франко писав, що «на початку XIX ст. не всі студенти Гатчини розуміли “язичіє” (тобто українську мову), саме вони й просили, аби їм викладали польською мовою», що і стало причиною закриття «Studium Rutenum». Поміркуйте, чому склалася така мовна ситуація на українських землях. Чим вона була спричинена? До яких наслідків могла призвести в майбутньому? Яку роль відігравав «Studium Rutenum» для збереження національної ідентичності українського народу?

2. Розвиток гуманітарних наук. Григорій Сковорода

Григорій Сковорода (1722-1794) - видатний український філософ, богослов, поет, педагог. Навчався в Києво-Моги-лянській академії. Слухав лекції у кількох європейських університетах. Повернувшись в Україну, був домашнім учителем та викладачем Переяславського і Харківського колегіумів. У викладанні використовував найпрогреспвні-ші європейські досягнення, які часто суперечили традиційним поглядам. Це викликало невдоволення керівництва колегіумів. Не бажаючи поступатися переконаннями, Г. Сковорода облишив викладання. Останні 25 років життя мандрував Україною, проповідуючи серед народу. Підсумовуючи побачене й пережите, Г. Сковорода заповів написати на своєму надгробку: «Світ ловив мене, та не впіймав».

Розвиток природничих наук відбувався в тісному зв’язку з розвитком філософії. Усі відомі церковні діячі, учені, поети висловлювали філософські ідеї або у трактатах, або у творах інших жанрів. Найвидатнішим філософом України та поетом другої половини XVIII ст. був Григорій Сковорода.

Філософські ідеї Г. Сковороди втілені в його літературних творах, філософських трактатах. Для популярного викладу філософських ідей мислитель утілював їх у мистецькій формі - у віршах та байках. Збірник поезій Г. Сковороди «Сад божественних пісень» складається з ЗО віршів. Байки зібрані в книгу «Байки харківські». Твори Г. Сковороди не були надруковані за його життя, проте їх знали українці, поширювали у списках, пісні співали кобзарі, а байки переказували.

Прочитайте текст джерела й дайте відповіді на запитання. 1. Як Б. Хмельницький, на думку поета, прислужився утвердженню ідеалів свободи? 2. Чому Г. Сковорода вважав свободу найбільшим щастям?

«Що є свобода? Добро в ній якеє? Кажуть, неначе воно золотеє?

Ні ж бо, не злотне: зрівнявши все злото, Проти свободи воно лиш болото.

О, якби в дурні мені не пошитись, Щоб без свободи не міг я лишитись. Слава навіки буде з тобою, Вольності отче, Богдане-герою!»

Г. Сковорода. «De libertate» («Що є свобода»)

Виходець із середовища козацької старшини, знаний поет і драматург Василь Капніст емоційно відреагував на ліквідацію козацького устрою та запровадження кріпацтва Катериною II «Одою на рабство» (1783). Автор не лише оплакав уярмлення Вітчизни, а й різко негативно висловлювався щодо політики царату в Україні.

Вершиною політичної думки XVIII ст. вважається твір невідомого автора «Історія Русів». Автор наголошував на історичній відмінності й протистоянні між Руссю та Московією, підкреслював історичну тяглість української нації від Руси-України й до козацької Гетьманщини. Окремо було підкреслено рівноправність руської й козацької еліти з польською шляхтою і російським дворянством. Наскрізною в «Історії Русів» є ідея, що найбільша цінність для народу - свобода.

Прочитайте текст джерела й дайте відповіді на запитання. 1. Чи погоджуєтеся зі словами автора? Чи вважаєте його думку хибною? Відповідь обґрунтуйте. 2. Чому автор перекладу вважав, що книга приходить до українців у вирішальні часи? 3. Як гадаєте, чи актуаіьна ця праця для українського сьогодення? Чому?

«Історія Русів - це первісна частина ракети, яка запустила нас з вами в космічний безмір історії народів і держав. Дуже багато ми не знаємо про себе - ця книжка має властивість нам дещо розтлумачувати. І вперше, і вдруге, і втретє. Ми гірші, аніж ми думали про себе в найприкріший час петрівчаної ночі, але ж ми і кращі, аніж видаємося собі в мить золотої ейфорії. Ми тверді, пругкі, відчайдушні, сентимен-

тальні і романтичні. Часом надто жорстокі, а часом слиняві лінюхи і надзвичайно безалаберні люди. Ця книжка для того, щоб ми стрепенулись. Вона приходить до українців завжди у вирішальні часи. Зайве твердити, що зараз саме така пора».

«Історія Русів». Переклад і передмова І. Драча. 1991 р.

Видатним явищем історичної літератури першої половини XVIII ст. є козацькі літописи.

Одним із найдавніших серед козацьких літописів є «Літопис Самовидця». У ньому викладено події від 1648 до 1702 р. Переписувачі довели розповідь до 1734 р. Дослідження цієї пам’ятки дало змогу вченим установити ім’я автора: ним уважають Романа Ракуш-ку-Романовського, військового та політичного діяча часів Руїни.

Другим важливим твором був літопис гадяцького полковника (з 1730 р.) Григорія Грабянки. Його створено в м. Гадячі 1710 р. Літопис розповідає про події від найдавніших часів до 1709 р. - поразки І. Мазепи та початку гетьманування І. Скоропадського.

Найвизначнішим явищем козацького літописання став ґрунтовний «Літопис» Самійла Величка. Створено його 1720 р. Твір складався з чотирьох частин: перша - опис подій від 1648 до 1660 р., друга й третя - від 1660 до 1700 р., у четвертій містилися додатки - добірка тогочасних документів. Крім того, рукопис містить десять портретів гетьманів, у ньому використано безліч документів і поетичних текстів.

3. Розвиток музичної культури України

Навчання музики й співу вважалося в Києво-Могилянській академії обов’язковим предметом. ГЦе в 50-х роках XVII ст. тодішній ректор Лазар Ба-ранович організував спеціальну музично-хорову школу. Хор студентів налічував близько 300 осіб і був найкращим київським хором.

Музичні класи відкривали й у колегіумах. У 1729 р. вийшов указ про створення співацької школи у Глухові. Наступного року школа почала діяти. Це був перший спеціалізований заклад музичного профілю. За гетьманування К. Розумовського Глухів став музичною столицею України. Тут, при дворі гетьмана, діяли професійний оркестр та оперний театр, основу репертуару яких становили найкращі зразки західноєвропейської музики. Поширення музичних знань сприяло становленню української професійної музики.

Музичну культуру України неможливо уявити без імен Артема Веделя, Максима Березовського та Дмитра Бортнянського. Усі троє з раннього дитинства

виявили величезний музичний талант, мріяли про високе мистецтво, творили його, заживши найвищих оцінок слухачів. Проте лише один - Д. Бортнянський - не знав злиднів. Після навчання в Глухівській співацькій школі Д. Бортнянський потрапив до Петербурга. Удосконалював освіту за кордоном.

Написав понад сотню творів хорової духовної музики, багато світських творів різних жанрів. Його музика завжди мала в собі українські мотиви.

М. Березовський після навчання потрапив до Болонської академії, невдовзі отримав там звання академіка-композитора і став членом Болонського філармонійного товариства. Перебуваючи в Італії, поставив оперу «Демофонт».

Зовсім юний А. Ведель, навчаючись у Києво-Могилянській академії, був знаний як найталановитіший київський диригент і віртуозний виконавець музичних творів. Ще до закінчення академії його забрали до Москви. Протягом кількох років А. Ведель керував хором московського генерал-губернатора. Уславився як автор хорових церковних концертів.

4. Особливості розвитку архітектури

Українська архітектура середини - другої половини XVIII ст. розвивала надбання попереднього періоду. Панівним архітектурним стилем на землях Лівобережної, Слобідської та Південної України залишалося козацьке бароко. Найвідомі-шою спорудою доби є збудована впродовж 1718— 1730 рр. Спасо-Преображенська церква в с. Великі Сорочинці на Полтавщині, зведена коштом Д. Апостола. Це унікальна церква з семиярусним іконостасом - єдиним збереженим на українському Лівобережжі. Іконостас займає всю ширину храму (23 м) і складається з головного іконостаса й двох іконостасів у бічних вівтарях, налічує понад 100 ікон.

Неперевершеною пам’яткою дерев’яного храмового будівництва є Троїцька соборна церква у Самарі (сучасний Новомосковськ Дніпропетровської обл.). Це найбільша й найвища споруда XVIII ст. (близько 65 м), єдина збережена дев’ятизрубна церква з дев’ятьма банями в Україні. Будували її за проектом народного майстра Якова Погребняка на замовлення самарської старшини й духовенства.

У тогочасному церковному будівництві дерево й надалі залишалося основним матеріалом. І саме в дерев’яній архітектурі козацької України найяскравіше втілився національний колорит. Тож зрозуміло, чому на початку XIX ст. її

було заборонено в Російській імперії указом Синоду.

Мурована церковна архітектура Лівобережжя зазнала російського впливу. Відому Андріївську церкву в Києві збудовано за проектом петербурзького архітектора (за походженням -італійця) Бартоломео Растреллі, а церкву Різдва Богородиці в Козельці на Чернігівщині -петербурзьким майстром Андрієм Квасовим.

Серед українських майстрів найвизначнішим архітектором доби був Іван Григорович-Барський. Будівничий почав працювати наприкінці 40-х років XVIII ст., спроектувавши міський водогін на Подолі. Його центральною спорудою став павільйон-фонтан Феліціан (Самсон) на майдані перед будинком магістрату. У 60-70-х роках XVIII ст.

І. Григорович-Барський був найпопулярнішим київським будівничим, без його участі не зводили жодної будівлі на Подолі. Він спорудив, зокрема, надбрамну

церкву Кирилівського монастиря, Покровську церкву й церкву Миколи Набережного.

На Правобережжі й західноукраїнських землях архітектура розвивалася під впливом західноєвропейських традицій. У будівництві простежуються риси західноєвропейського бароко. Характерною пам’яткою такої архітектури є костел монастиря домініканців у Львові, споруджений 1745-1749 рр. за проектом Яна де Вітте.

Найвизначнішою пам’яткою церковного будівництва тієї доби став собор Святого Юра у Львові. Він є символом українського Львова. Храм закладено 1744 р. за проектом львівського будівничого - підприємця німецького походження Бернарда Меретина. Фундатором Святоюрського собору був греко-католицький митрополит Атанасій Шептицький.

Роздивіться зображення культових споруд на с. 249, що їх зводили на західноукраїнських теренах та у Гетьманщині, дайте відповіді на запитання. 1. Поміркуйте, чому вони так різняться між собою. 2. Чому на території Західної України не був поширений стиль козацького бароко? 3. З чим була пов’язана мода на запрошення іноземців-архітекторів для спорудження будівель в Україні?

Відомою пам’яткою доби є також Успенська соборна церква (1771-1783) -головний храм і найвиразніша споруда архітектурного ансамблю Почаївської лаври (нині м. Почаїв Тернопільської обл.). Він споруджений у стилі європейського бароко за зміненим проектом Г. Гофмана. Собор і досі вражає величчю й монументальністю.

В останні десятиліття XVIІГ ст. в Україні поширився стиль класицизму. Одним із перших (і водночас найвідоміших) класицистичних палацових комплексів був палац із парком у Качанівці на Чернігівщині.

У 1794 р. колишній гетьман К. Розумов-ський повернувся до Батурина, плануючи створити тут грандіозний палацово-парковий комплекс. Ансамбль мав складатися з палацу, двох флігелів та парку пейзажного типу.

Класицизм в архітектурі характеризується світлими барвами, строгими й чіткими формами, відмовою від пишного оздоблення. У його основі -регулярна система в забудові міст, стриманість і простота форм, наслідування художніх зразків античності.

Качан івка. Сучасне фото

Скульптурна група Св. Лева й Афанасія на фасаді собору Святого Юра у Львові. Скульптор Й. Пінзель

5. Розвиток скульптури

Скульптура - здебільшого дерев’яна, різьблена - прикрашала насамперед католицькі храми Правобережжя та Західної України. Найвідомі-шим скульптором другої половини XVIII ст. є Иоганн Пінзель. На жаль,

його творів, авторство яких документально підтверджено, збереглося дуже мало. Серед небагатьох збережених та задокументованих робіт митця є постаті святих Лева й Афанасія на другому поверсі фасадної стіни та скульптурна композиція Святий Юрій Змієборець на фасаді собору Святого Юра у Львові. Пам’ятка належить до найвизначніших зразків монументальної барокової скульптури. Кінна статуя Юрія Змієборця динамічна й емоційно виразна. Вершника зображено в нестримному русі. Він мчить, сповнений непохитної рішучості здолати зло, уособленням якого є повержений і простромлений списом змій.

Скульптурна композиція Святий Юрій Змієборець на фасаді собору Святого Юра у Львові. Скульптор Й. Пінзель

6. Своєрідність образотворчого мистецтва

Переважна більшість пам’яток малярства другої половини XVIII ст., пов’язаних із творчістю майстрів Лівобережжя, втрачена. Серед уцілілих - ікони з Вознесенської церкви в селищі Березні на Чернігівщині, збудованої в 60-х роках XVIII ст.

Цікавими є кілька вцілілих миргородських ікон В. Боров иковського.

У світському малярстві розвивався портретний живопис. Найчастіше художники зображували меценатів Києва та Лівобережжя. До таких зразків належать портрети Івана та Якова Шиянів. Ці мистецькі традиції втілено й у портреті полтавського бургомістра П. Руденка роботи В. Боровиковського.

7. Церковне та релігійне життя

У XVIII ст. в Україні вся система релігійних організацій, православних і уніатських, залишалася фундаментом духовного життя українського народу. Водночас православна церква, підпорядкована російському царизму, поступово ставала знаряддям русифікації українців.

За вказівками російських імператорів було ліквідовано всі особливості української церкви (у звичаях проведення церковної служби, у святах, читанні богослужбових книг та ін.) - вона була уніфікована з російською. Майже всі українські богослужбові книги винищували, а друкарні українських монастирів мали друкувати книги за московським зразком. Було заборонено українські переклади Святого Письма, будівництво церков в українському стилі тощо. На високі церковні посади уряд намагався призначати лише росіян.

Водночас царизм погіршив і матеріальне становище української церкви. У 1786 р. за указом Катерини II уряд відібрав у монастирів маєтки та землі разом із прикріпленими селянами. Чимало монастирів було закрито, а решті уряд значно скоротив фінансування. Реформа негативно позначилася на шкільній справі та друкарстві, які були тісно пов’язані з монастирями. Це був дуже жорстокий удар по Києво-Могилянській академії, позбавленій відтоді матеріальної бази. Боляче вдарила реформа і по всій українській культурі.

Нестабільним було становище уніатської церкви на Правобережжі та в Галичині. Під керівництвом кількох енергійних єпископів греко-католицька церква склалася в окрему релігійну організацію, відмінну і від православ’я, і від католицтва. Почалося піднесення культурного рівня духовенства, розгорнулася його освітня діяльність. За короткий час населення Галичини звикло до унії, визнало її як національну церкву та захисника національних інтересів.

Паїсій Величковський (1722-1794) - український церковний діяч, богослов, філософ, письменник. Навчався у Кнєво-Могилянській академії. Був гравером Києво-Печерської друкарні. 1743 р. помандрував у Молдову, а 1746 р. -на Афон, де жив майже 17 років. Проживаючи на Афоні, а пізніше - у Молдові, підтримував зв’язки з Кошем Запорозької Січі. Згуртував навколо себе освічених людей, які займалися перекладом і переписуванням книг, організував друкарню. За його ініціативи при монастирях було створено школи для підготовки перекладачів церковнослужбової і богословської літератури. Видав 1773 р. слов’янську граматику та «Медичні поради по людських хворобах» молдовською мовою.

Одразу після Першого поділу Польщі на Правобережжі розгорнулася боротьба за «повернення» населення у православ’я. Після Третього поділу Польщі Катерина II видала низку указів із вимогою переходу українців-уніатів у православ’я. У результаті у православ’я «добровільно» перейшли 2300 церков, було ліквідовано всі василіанські (уніатські) монастирі. На Правобережжі уряд майже не втручався у взаємини поміщиків та селян, віддавши останніх цілком на милість панів, які могли на власний розсуд карати й милувати кріпаків, зокрема і піддавати утискам на релігійному ґрунті.

ПІДСУМОВУЮЧИ ВИВЧЕНЕ

ВИСЛОВІТЬ ВЛАСНУ ДУМКУ ЩОДО ЗАПРОПОНОВАНИХ ТВЕРДЖЕНЬ

Розвиток культури українських земель у XVIII ст. відбувався під впливом зовнішніх чинників унаслідок перебування українських земель у складі різних держав. Найбільшим осередком освіти й науки Наддніпрянської України залишалася Києво-Могилянська академія, яка виховала цілу плеяду відомих учених, політиків, культурних діячів.

На Правобережжі та західноукраїнських землях вагомий внесок у розвиток освіти, науки, збереження української культурної спадщини зробив «Studium Rutenum». Розвиток української філософії у XVIII ст. пов'язаний з іменем Г. Сковороди, який обстоював ідеї гуманізму, свободи й рівності.

Центром розвитку української музичної культури стало Глухівське музичне училище, вихованці якого прославляли український народ на найвідоміших сценах Європи.

В архітектурі та скульптурі XVIII ст. й надалі домінував стиль бароко, маючи істотні відмінності на західноукраїнських теренах та землях Гетьманщини. У другій половині XVIII ст. в архітектурі та скульптурі зароджувалися риси класицизму.

ПЕРЕВІРТЕ СЕБЕ

1. Із запропонованого переліку діячів української історії виберіть тих, хто не був вихованцем Києво-Могилянської академії.

С. Величко;Л. Тарасевич;М. Березовський; А. Ведель;І. Григорович-Барський; В.-К. Острозький; П. Могила; Ю. Хмельницький; І. Виговський; П. Дорошенко; І. Самойлоеич; І. Мазепа; П. Орлик; П. Полуботок; Д. Апостол; К. Розумоеський.

2. Як ви ставитеся до наведених висловлювань Г. Сковороди?

«Живуть на землі такі, що не мислять ні про що, крім збагатитися, наїстися, одягтися. В серці їхнім лихе сім'я, що приносить жовч і зміїну отруту, яка вбиває душу»; «Більше думай і тоді вирішуй».

Чому Г. Сковороду називають українським Сократом?

3. Із запропонованого переліку українських митців виберіть тих, хто творив у царині архітектури та образотворчого мистецтва.

А. Ведель; В. Боровиковський; Г. Сковорода; Д. Бортнянський; І. Григорович-Барський; Й. Пінзель; М. Березовський; С. Шалматов; Я. Погребняк.

4. Виберіть із переліку пам'ятки, створені в другій половині XVIII ст.

Палац Кирила Розумовського в Батурині; ікони М. Петрахновича для Успенської церкви у Львові; Георгіївський собор Видубицького монастиря в Києві; Троїцька соборна церква в Самарі; ікони з Вознесенської церкви в Березні; портрет знатного військового товариша Григорія Гамалії; собор Святого Юра у Львові.

Свій вибір поясніть.

5. Підготуйте проєкт-презентацію про життя і діяльність одного з українських культурних діячів XVIII ст. (на вибір учня / учениці).

 

 

Це матеріал з підручника Історія України 8 клас Власов, Панарін, Топольницька (2021)

 



Попередня сторінка:  33. Правобережна Україна та західноукр...
Наступна сторінка:   35. Уявна мандрівка до історико-культур...



^