РОЗДІЛ IV. КОЗАЦЬКА УКРАЇНА наприкінці

50-х рр. XVII — на початку XVIII ст.

 

ОПРАЦЮВАВШИ ЦЕЙ ПАРАГРАФ, ВИ ДІЗНАЄТЕСЬ:

про правління гетьмана І. Виговського, Андрусівське перемир'я; якими були причини й наслідки московсько-української війни 1658—1659 рр.; про причини Руїни та розколу Гетьманщини; визначення термінів і понять «громадянська війна», «Руїна», «Чорна рада».

ПРИГАДАЙТЕ

1. У якому становищі перебувала Українська гетьманська (козацька) держава на момент смерті Б. Хмельницького?

2. Якими були соціальні наслідки Національно-визвольної

війни? 3. Що таке федеративна держава?

Чому значна частина населення негативно сприймала політику І. Виговського?

1 ВНУТРІШНЯ Й ЗОВНІШНЯ ПОЛІТИКА І. виговського.

ГАДЯЦЬКА УГОДА. Політична та соціально-економічна ситуація на українських землях після смерті Б. Хмельницького була вкрай складною. Поразка українсько-трансільванської воєнної кампанії кінця 1656 — 1657 р. проти Речі Посполитої негативно вплинула на настрої в суспільстві. До того ж загострилися українсько-московські відносини через нехтування царським урядом інтересами Гетьманщини. Тривала війна різко погіршила матеріальне становище селянства й козацтва. Чимало козаків, що не отримували платню за службу, зосередилися на Запорозькій Січі, яка перетворилася на осередок можливого соціального вибуху.

У середовищі козацької старшини сформувалися угруповання, що не поділяли принципу спадковості гетьманату та розгорнули боротьбу за владу. У протистоянні за гетьманську булаву найуспішніше діяв Іван Виговський. 15 вересня 1657 р. на Старшинській раді в Чигирині його було обрано гетьманом до повноліття сина Б. Хмельницького Юрія, а вже в жовтні козацька рада в Корсуні призначила І. Виговського повноправним гетьманом.

І. Виговський продовжував зовнішньополітичний курс Б. Хмельницького. Він намагався зберегти союзницькі відносини зі Швецією, Трансільванією, Кримським ханством та Московською державою. Остання підтримувала І. Виговського в боротьбі за гетьманську булаву.

На час обрання гетьманом І. Виговський був досвідченим державним діячем, однак у внутрішній політиці припустився досить серйозних помилок. По-перше, гетьман підтримував козацьку старшину й шляхту, при цьому залишаючи поза увагою інтереси основної маси козаків, селян і міщан. По-друге, згубним для Української козацької держави стало те, що для боротьби з антигетьманськими виступами І. Виговський шукав допомоги у правителів інших держав.

Із жовтня 1657 р. на Лівобережжі розпочалися козацькі заворушення. Козаків очолили кошовий отаман запорожців Яків Барабаш і полтавський полковник Мартин Пушкар. Ці виступи таємно підтримувала Московська держава. Спочатку гетьман спробував домовитися з царським урядом, пішовши на деякі поступки, яким свого часу опирався Б. Хмельницький. Так, він дозволив призначити московських воєвод у великих містах Гетьманщини, погодився на перепис населення для збирання данини царю тощо. Проте це не допомогло.

Громадянська війна — форма політичної боротьби, що є збройною сутичкою між соціальними групами в межах однієї держави задля здобуття державної влади або досягнення (відстоювання) певних прав, привілеїв.

Руїна — термін, яким позначають процес занепаду й спустошення Української козацької держави під час громадянської війни, період гострої боротьби старшини за владу й постійної агресії сусідніх держав.

Тоді для придушення повстання І. Виговський уперше в історії України використав кримських татар і розплатився за їхню допомогу дозволом брати ясир із Полтавщини. Під час боїв між прихильниками та противниками гетьмана у травні-червні 1658 р. на українських землях загинуло та було взято в ясир близько 50 тис. осіб, серед яких і керівники повстання. Фактично ці події започаткували період громадянської війни. В українській історії його також називають Руїною.

Остаточно авторитет гетьмана підірвало його прагнення порозумітися з Річчю Посполитою. Починаючи з весни 1658 р. тривали переговори про умови повернення козацької України до складу Речі Посполитої. Поштовхом до такої зміни політики Української козацької держави, за образним висловом І. Виговського, стало те, що «Москва хоче мати гетьмана, якого можна, взявши за хохол, за собою водити». Ще однією причиною було те, що отримати допомогу від кримського хана гетьман міг лише після примирення з польським урядом (із 1654 р. існував союз між Річчю Посполитою і Кримським ханством, що мав чинність упродовж 12 років).

За результатами переговорів 16 вересня 1658 р. на козацькій раді неподалік міста Гадяч було укладено українсько-польську угоду. Одним з авторів цієї угоди був Юрій Немирич, якого називали «правою рукою» гетьмана.

ДЖЕРЕЛА ПОВІДОМЛЯЮТЬ

Із листа полтавського полковника М. Пушкаря до царя Олексія Михайловича (19 лютого 1658 р.)

Перше, забувши страх Божий і присяжне вічне підданство вашій царській величності... Іван Виговський дійшов до того, що уже з ордами і з ляхами договорився і нині січня в 25 день, із-за Дунаю найманий люд затягши, волохів, сербів, і яничарів, і козаків охочих взявши, і при тих найманих людях старших Івана Богуна, колишнього полковника брацлавського, і Івана Сербина, полковника над тими людьми іноземними, і Яцька Черкаса, жителя голтвянського, своїх помічників прислав до міста Опішня на Ворсклу-річку. І ми, почувши про Виговського неправду і зраду вашій величності, веліли те місто заперти, і Полтаву, місто окраїнне вашої царської величності, через це ж заперли.

...Утрьох проти тих неприятелів пішли, і, коли ми стрінулися з ними в полі, то в скорому часі нас почали перемагати яничари... У той же час за щастям вашої царської величності перемогу над супостатом здобули і тих іновірних супостатів відігнали.

А нині Виговський із Грицьком Лісницьким, полковником миргородським, і з помічниками своїми

після тієї військової ради й від вашої царської величності начальників, таємно з Карач-беєм у Чигирині присягнув і з деякими мурзами, скупивши полк чигиринський, разом з ордою хоче воювати міста українські, які присягли вашій царській величності... І хотіли ми в місто Переяслав іти до ради посполитої... але Іван Виговський заступив із людьми іноземними, і ми не можемо пройти... Ми, бачачи ту зраду... таємно послали до ближнього окольничого і оружейного і намісника іжевського, до Богдана Матвійовича Хитрово з товаришами, про то сповіщаючи, щоб він обережний був і Виговському не вірив.

Робота в малих групах. Обговоріть і дайте відповідь на запитання: 1. Про які дії І. Виговського повідомляв царя полковник М. Пушкар? Чому він вважав це зрадою? 2. Чим пояснював М. Пушкар свій виступ проти І. Виговського? 3. Які дії проти І. Виговського здійснював полтавський полковник? На чию допомогу він сподівався?

Польський сейм затвердив Гадяцьку угоду з деякими змінами у травні 1659 р. У кінцевому варіанті вона містила такі положення:

► Україна в межах Київського, Чернігівського та Брац-лавського воєводств під назвою Руське князівство входить до складу Речі Посполитої як третя складова федерації — нарівні з Короною Польською і Великим князівством Литовським (назву «Руське князівство» було вилучено з остаточного тексту угоди, який ухвалив сейм Речі Посполитої);

► федерація об’єднувалася особою спільного короля, обраного представниками трьох держав;

► на чолі Руського князівства був гетьман, якого затверджував король із чотирьох кандидатів, що були представниками козацької старшини; гетьман обирався довічно;

► гетьману заборонялися будь-які відносини з іншими державами;

► польські й литовські війська не мали права перебувати на українських землях;

► козацький реєстр мав становити ЗО тис. осіб (тобто скорочувався наполовину);

► гетьман мав право представляти королю щорічно по 100 козаків із кожного полку для надання їм шляхетських привілеїв;

► церковна унія мала бути скасована; водночас п’ять православних ієрархів отримували місце в сенаті;

► передбачалося заснувати необмежену кількість гімназій, шкіл і друкарень.

Хоча польський сейм і затвердив Гадяцьку угоду (крім пункту про скасування церковної унії), її умови не були втілені в життя. Цей документ, незважаючи на всі його позитивні моменти, спізнився щонайменше на століття. Після тривалої боротьби з Польщею його вже не сприймали в українському суспільстві. Коли посланець привіз остаточний текст угоди до І. Виговського, той вигукнув: «Ти зі смертю приїхав і смерть мені привіз».

Юрій Немирич народився в 1612 р. на Житомирщині в родині бояр Немиричів. Початкову освіту за бажанням батька він здобув у Раківській социніанській академії в Польщі, а в 1630—1633 рр. здійснив освітню мандрівку за кордон. Завершуючи освіту в Сорбонні, талановитий юнак видав у Парижі власний твір, написаний латиною, під назвою «Розвідка про моско-витську війну», який присвятив порівняльному аналізу політичного устрою Московської держави та Речі Посполитої. На початку Національно-визвольної війни Ю. Немирич воював на боці Польщі. У 1655 р. він перейшов на бік трансільванського князя Дєрдя II Ракоці, який підтримував протестантів, а в 1657 р. — на бік козаків. У цей самий час Ю. Немирич прийняв православну віру. Після смерті Б. Хмельницького він став «правою рукою» І. Виговського у планах примирення України й Польщі через федеративний союз трьох держав. У серпні 1659 р. Ю. Немирич трагічно загинув.

2 МОСКОВСЬКО-УКРАЇНСЬКА ВІЙНА 1658—1659 рр. КОНОТОПСЬКА БИТВА. Гадяцька угода стала приводом до відкритої агресії Московської держави щодо Гетьманщини. Восени 1658 р. між ними розпочалася війна. Московська влада закликала український народ не підкорятися гетьману, а армія на чолі з воєводою Григорієм Ромодановським силою схиляла населення до підданства московському царю. Частина лівобережних козацьких полків перейшла на бік Московїї.

Тим часом І. Виговський розіслав європейським правителям лист-звернення, у якому повідомив про розрив із Московською державою та його причини.

На початку квітня 1659 р. московське військо на чолі з князем О. Трубецьким підійшло до Конотопа та взяло

його в облогу. Місто захищали 4 тис. козаків на чолі з наказним гетьманом Г. Гуля-ницьким. Героїчна оборона дала змогу І. Виговському зібрати сили та разом із польськими й татарськими військами рушити на допомогу.

УКРАЇНСЬКА КОЗАЦЬКА ДЕРЖАВА в 1657—1659 рр.

8—9 липня 1659 р. під Конотопом відбулася вирішальна битва, у якій І. Вигов-ський завдав нищівної поразки 100-тисяч-ній московській армії. У битві полягли основні сили московської кінноти. Переляканий цар навіть залишив Москву, боячись чергового походу козаків на місто.

Проте через гостру внутрішньополітичну ситуацію скористатися результатами перемоги гетьман не зміг. Рух проти влади І. Виговського охопив Лівобережжя й частково Правобережжя.

До того ж на українські землі знову рушили московські війська. У цей час гетьмана зі своїм військом залишив кримський хан, оскільки вінницький полковник Іван Сірко разом із запорожцями здійснив воєнний похід на Аккерман. Невдоволена політикою І. Виговського козацька старшина об’єдналася навколо Юрія Хмельницького й висунула його на гетьманство.

21 вересня 1659 р. відбулася козацька рада, на якій Ю. Хмельницького було обрано гетьманом. І. Виговський виїхав до Речі Посполитої, але в 1664 р. його було звинувачено в організації антипольського повстання й страчено.

Уранці 8 липня 1659 р. І. Виговський з українськими та польськими полками рушив до переправи через річку Куколка біля села Сос-нівка, що за 12 км від Конотопа. Тим часом татари й козаки І. Бо-гуна пішли в обхід Соснівки. Назустріч українському війську рушила відбірна московська кіннота. Біля переправи зав'язалася битва. Українські полки вдавано відступили, заманивши частину московської кінноти на протилежний берег річки.

Тим часом у тил московського війська вдарила татарська й українська кіннота. Серед московських військ почалася паніка, і вони кинулися тікати.

Уночі О. Трубецький дав наказ зняти облогу з міста та відступити. У цей момент із Конотопа вдарив Г. Гуляницький і захопив частину обозу московського війська. Згодом підійшли І. Виговський та ІУІехмед IV Герай із військами, завдавши Московії ще більших втрат.

З ГЕТЬМАНСТВО Ю. ХМЕЛЬНИЦЬКОГО. ПОДІЛ УКРАЇНСЬКИХ ЗЕМЕЛЬ НА ЛІВОБЕРЕЖНУ І ПРАВОБЕРЕЖНУ ГЕТЬМАНЩИНУ. Ставши гетьманом, Ю. Хмельницький вирішив налагодити відносини з Московською державою. Під час переговорів у Переяславі московські воєводи відхилили український проект та нав’язали новий договір на основі змінених «Березневих статей», що отримав назву «Переяславські статті» 1659 р. Згідно з договором:

► старшина була позбавлена права без дозволу царя переобирати гетьмана;

► гетьман втрачав право самостійно призначати, звільняти або засуджувати до страти старшину й полковників;

► московське військо, крім Києва, розміщувалося в Переяславі, Ніжині, Чернігові, Брацлаві та Умані;

► українському уряду було заборонено підтримувати дипломатичні відносини з іншими державами й організовувати воєнні походи без дозволу Московської держави.

Нові обмеження, що містилися в «Переяславських статтях», викликали обурення в більшості козацтва.

У той самий час Річ Посполита та Московська держава готувалися до нової війни, щоб остаточно завершити боротьбу за українські землі. У воєнній кампанії 1660 р., вирішальна битва якої відбулася поблизу міста Чуднів (тому її назвали Чуднівська) на Правобережжі, польсько-татарська армія завдала поразки українсько-московській. Політичним наслідком цього став перехід Ю. Хмельницького на бік Польщі й підписання Слободищенського трактату 1660 р. Його було укладено на основі Гадяцької угоди, але з деякими змінами:

► було вилучено статтю про Руське князівство;

► гетьман був зобов’язаний надавати військову допомогу Речі Посполитій у її війнах з іншими державами;

► підтверджувалася заборона гетьману вести самостійну зовнішню політику;

► польській шляхті повертали все майно на українських землях.

Підписання Слободищенського трактату призвело до політичного розколу українського суспільства. Якщо на

Правобережжі козацька рада, що відбулася восени 1660 р. в Корсуні, схвалила договір, то козаки деяких лівобережних полків відмовилися підтримати його та обрали своїм наказним гетьманом переяславського полковника Якима Сомка. Ю. Хмельницький за допомогою татар спробував відновити свою владу на Лівобережжі й усунути від влади Я. Сомка. Проте це лише погіршило ситуацію: у травні 1661 р. майже все Лівобережжя визнало владу Московй. Наприкінці 1662 р., зневірившись у можливості об’єднати під своєю булавою всі українські землі, Ю. Хмельницький зрікся гетьманства й постригся в ченці під ім’ям Гедеон.

У цей час остаточно склався поділ території Гетьманщини на Правобережну, яка визнавала польську владу, і Лівобережну, підвладну Московїї. В обох частинах Української козацької держави в 1663 р. було встановлено окремі гетьманати: на Правобережжі в січні 1663 р. козацька рада в Чигирині обрала гетьманом Павла Тетерю (1663— 1665 рр.), на Лівобережжі після короткого гетьманства Я. Сомка (1662 р.), якого не визнала московська влада, 27 червня 1663 р. на Чорній раді в околицях міста Ніжин гетьманом обрали Івана Брюховецького (1663—1668 рр.).

Отже, у Гетьманщині виникла глибока криза. Кожен гетьман покладався на силу, щоб об’єднати Україну.

У 1664 р. польський уряд звинуватив Ю. Хмельницького у зраді й ув'язнив його. Після звільнення в 1667 р. він жив в Уманському монастирі.

У 1669 р. Ю. Хмельницький брав участь у повстанні П. Суховія та М. Ханенка проти П. Дорошенка, але в 1670 р. (за іншими джерелами — у 1673 р.) його схопили кримські татари й відправили до Стамбула. Після ув'язнення Ю. Хмельницький був архімандритом в одному з грецьких монастирів.

За посередництва французького посла турецький уряд намагався використати Ю. Хмельницького для закріплення володінь на Правобережній Україні.

Чорна рада — термін, що позначає козацьку раду, у якій крім старшини брала участь і значна частина рядового козацтва. Означення «чорна» походить від слова «чернь» — так старшина називала рядових козаків і нижчі стани суспільства.

4 СПРОБИ ОБ'ЄДНАТИ ПРАВОБЕРЕЖНУ І ЛІВОБЕРЕЖНУ ГЕТЬМАНЩИНУ. АНДРУСІВСЬКЕ ПЕРЕМИР'Я 1667 р.

У жовтні 1663 р. на Лівобережну Гетьманщину вторглися польські війська на чолі з королем Яном II Казимиром, татари та правобережні козацькі полки на чолі з П. Тетерею. Цей похід тривав до березня 1664 р. і зазнав поразки.

Повернувшись із невдалого походу, польська шляхта почала відновлювати свої порядки на Правобережжі.

У відповідь спалахнуло повстання проти польської влади, унаслідок якого П. Тетеря втік до Речі Посполитої. Новим гетьманом Правобережжя було обрано Петра Дорошенка (1665—1676 рр.). Він зумів відновити діяльність державних органів та зміцнити свою владу. Першочерговим завданням новообраний гетьман вважав об’єднання двох частин України.

Тим часом обраний гетьманом Лівобережжя кошовий отаман Запорозької Січі І. Брюховецький у листопаді 1663 р. підписав із представниками царського уряду «Батуринські статті». Порівняно з попередніми договірними статтями вони містили п’ять нових пунктів:

► гетьманський уряд зобов’язувався безоплатно забезпечувати продуктами харчування розташовані на українських землях московські гарнізони;

► гетьманський уряд зобов’язувався здійснювати заходи з повернення московських утікачів (їх переховування каралося смертю);

УКРАЇНСЬКА КОЗАЦЬКА ДЕРЖАВА в 1659—1667 рр.

► встановлювалася заборона для українських купців на продаж вина й тютюну в Московській державі;

► заборонявся продаж хліба на Правобережну Гетьманщину й кримським татарам;

► гетьманський уряд мав скласти списки всіх козаків, міщан і селян, а також зазначити розміри їхніх земель.

У вересні 1665 р. І. Брюховецький першим з українських гетьманів здійснив візит до Москви, де підписав нові статті, що значно посилювали залежність козацької України від царського уряду. Згідно з «Московськими статтями»:

► українські землі й міста проголошувалися володіннями московського царя, а з їхнього населення (крім козаків) стягувалися податки до царської скарбниці;

► вибори гетьмана відбувалися в присутності московських представників, а гетьманські клейноди новообраний гетьман отримував від царя;

► дипломатичні відносини гетьмана з іншими державами заборонялися;

► Київську митрополію мав очолити московський ставленик;

► гетьман позбавлявся права надавати українським містам самоврядування, відтепер це здійснював тільки цар;

► збільшувалася кількість московських гарнізонів, вони розміщувалися в усіх основних містах, а повноваження московських воєвод суттєво зростали (збирання податків із некозацького населення, хліба на утримання гарнізонів, грошових зборів із винних оренд тощо).

І. Брюховецький отримав від московського царя титул боярина й великі маєтки за проявлену поступливість та одружився з московською бояринею.

ТРИ ПІДХОДИ ДО ВИРІШЕННЯ ПИТАННЯ ПРО МАЙБУТНЄ ГЕТЬМАНЩИНИ

(угоди, укладені правобережною і лівобережною козацькою старшиною в 1669 і 1670 рр.)

У цей період також тривала війна між Московською державою та Річчю Посполитою. Виснаживши матеріальні й людські ресурси, обидві держави схилялися до примирення. Дізнавшись про початок переговорів, П. Дорошенко зрозумів, що сподіватися на допомогу Польщі в боротьбі проти Московії не варто. За допомогою кримських татар він розгромив під Браїловом польське військо (19 грудня 1666 р.), тим самим перешкодивши його намірам розміститися на Правобережжі.

У той самий час у результаті тривалих переговорів ЗО січня 1667 р. в селі Андрусово, що під Смоленськом, між Московською державою та Польщею було досягнуто угоди про перемир’я на 13,5 року. На підписання Андру-сівського перемир’я не запросили ні лівобережного гетьмана І. Брюховецького, ні новообраного правобережного гетьмана П. Дорошенка. Згідно з умовами перемир’я закріплювався такий поділ України: Правобережна Гетьманщина (без Києва) відійшла до Польщі, а Лівобережна Гетьманщина та тимчасово Київ (на два роки) залишилися за Московією. Запорожжя мало визнавати владу обох держав.

ЧИ ПОГОДЖУЄТЕСЬ ВИ З ТИМ, ЩО... ЧОМУ?

У період гетьманства І. Виговського через внутрішні й зовнішні чинники в Гетьманщині спалахнула громадянська війна.

Гадяцька угода між Гетьманщиною та Річчю Посполитою не знайшла підтримки в більшої частини населення, що стало головною причиною втрати І. Ви-говським гетьманства.

Обрання гетьманом політично несамостійного Ю. Хмельницького не змогло врятувати Українську козацьку державу від Руїни.

Політичні хитання від Московії до Польщі зрештою призвели до усунення Ю. Хмельницького від влади, а подальша боротьба за булаву стала причиною розколу Гетьманщини на Правобережну і Лівобережну.

Річ Посполита й Московська держава, уклавши Андрусівське перемир'я, юридично оформили поділ Гетьманщини. Ця угода стала перешкодою на шляху політичного об'єднання Правобережжя й Лівобережжя, що призвело до політичного занепаду козацької України.

ПРАЦЮЄМО З ХРОНОЛОГІЄЮ

1658 р. — Гадяцька угода.

1659 р. — Конотопська битва.

1663 р. — Чорна рада.

1667 р. — Андрусівське перемир'я.

ЗАПИТАННЯ ТА ЗАВДАННЯ

1. Перевірте свої знання за навчальною грою «Знайдіть, покажіть та розкажіть». Правила гри.

Клас об'єднується в чотири команди. Кожна команда представляє одну з подій (укладення Гадяцької угоди, Конотопська битва, Чорна рада поблизу Ніжина, Андрусівське перемир'я). Учасники команди мають знайти інформацію про подію, показати на карті (с. 140, 143) місце, де вона відбулася, та скласти розповідь про її наслідки для подальшого розвитку Української козацької держави.

2. Які прорахунки політики І. Виговського призвели до загострення соціально-політичного

становища в Гетьманщині восени 1657 — взимку 1658 р.? 3. Колективне обговорення. Охарактеризуйте зміст Гадяцької угоди. У чому полягала відмінність цього документа від Зборівського договору 1649 р. і «Березневих статей» 1654 р.? Умови договору з якою державою були більш прийнятними для

козацької України: із Московією чи Річчю Посполитою? Поясніть свою думку. 4. Чому перемога в Конотопській битві не додала авторитету гетьману І. Виговському? 5. Поясніть, у чому полягала недалекоглядність політики Ю. Хмельницького.

6. Простежте за картою (с. 140) перебіг воєнних дій українсько-московської війни 1658— 1659 рр. 7. Складіть у зошиті порівняльну таблицю «Договори, укладені козацькою Україною із сусідніми державами». Питання для порівняння визначте самостійно. 8. Робота в парах. Обговоріть і визначте етапи обмеження прав Української козацької держави в 1654—1667 рр. Які методи використовувала Московія для цього?

9. Колективне обговорення. Який рік слід вважати датою розколу Української козацької держави на Лівобережну і Правобережну Гетьманщину: 1660, 1663 чи 1667? Поясніть свою думку.

 

 

Це матеріал з підручника Історія України 8 клас Гісем, Мартинюк (2021, поглиблений рівень)