Інформація про новину
  • Переглядів: 19
  • Дата: 7-08-2021, 10:26
7-08-2021, 10:26

30—31. Правобережна та Лівобережна Гетьманщина в 60—70-х роках XVII століття

Категорія: Історія України





Попередня сторінка:  28—29. Гетьманство І. Виговського. Розк...
Наступна сторінка:   32. Правобережне козацтво в останній чв...

ОПРАЦЮВАВШИ ЦЕЙ ПАРАГРАФ, ВИ ДІЗНАЄТЕСЬ:

про гетьманство П. Дорошенка та його спроби об'єднати під своєю владою всі українські землі; про втручання у внутрішні справи Гетьманщини сусідніх держав; про боротьбу за Правобережжя; визначення термінів і понять «сердюки», «компанійці».

ПРИГАДАЙТЕ

1. Коли і в результаті яких подій відбувся розкол Гетьманщини на Лівобережну й Правобережну?

2. Які держави прагнули заволодіти українськими землями?

1 ГЕТЬМАН П. ДОРОШЕНКО. ВОЗЗ'ЄДНАННЯ УКРАЇНИ.

Ситуація, що склалася після підписання Андрусівського перемир’я, вимагала від українців згуртованості у відстоюванні власних інтересів. Для здійснення такого кроку потрібна була сильна особистість. Такою людиною став гетьман П. Дорошенко. Спочатку він підпорядкував своїй владі все Правобережжя та за допомогою жорстких заходів навів лад: відбудовувалися міста, відновлювалися господарство й органи влади. Було створено 20-тисячне військо сердюків. Проте для здійснення далекоглядних планів гетьмана ресурсів Правобережжя було недостатньо.

Для проведення об’єднавчої політики П. Дорошенко, як колись Б. Хмельницький, вирішив заручитися підтримкою Кримського ханства. Спочатку він намагався підкорити своїй владі Волинь, Західне Поділля, Галичину, що створило б базу для подальшої боротьби. Тут були значні людські ресурси, і ця територія відносно мало постраждала від військових протистоянь попередніх років.

Проте Західний похід П. Дорошенка (вересень-жов-тень 1667 р.) разом із татарами виявився невдалим. Татари не проминали нагоду брати ясир і грабувати, що викликало опір населення. Цим скористався польний коронний гетьман Ян Собеський, який вміло налагодив оборону. Проте план П. Дорошенка остаточно зірвав похід харківського полку І. Сірка із запорожцями на Кримське ханство.

Сердюки — наймане піхотне військо, яке набирав гетьман; становило його особисту гвардію. Військо складалося переважно з козаків та частково іноземців (волохів, сербів, поляків). Сердюцькі полки були ліквідовані в 1726 р.

Якими методами намагався об'єднати Гетьманщину П. Дорошенко?

Із Літопису гадяцького полковника Григорія Грабянки (початок XVIII ст.)

Гетьман Брюховецький повернувся з Москви... і привіз із собою воєвод великоросійських у всі начальні гради українські... а саме: в Гадяч, в Полтаву, в Миргород, в Лубни, в Прилуки, в Стародуб, в Новгород, в Глухів, в Батурин і інші; від тих же воєвод послані були в менші гради і належні їм повітові села прикажчики... А воєводи по всій Україні... наклали податок... Того ж [1666] року, навесні, прислані були з Москви в усю Україну спищики, які всіх людей по градах і селах... переписавши, від усього... податок давати наклали. Того ж року, восени, постали бунти на присланих воєвод за великі їхні здирства і напасті й переписи.

1. Що свідчить про розширення московського панування в Україні?

2. Що спричинило народне повстання проти царських воєвод?

У вирішальний момент (Я. Собеський перебував в облозі українсько-татарського війська в укріпленому таборі біля Підгайців) татари уклали мир із поляками та повернулися в Кримське ханство. П. Дорошенко був змушений підписати з Річчю Посполитою Підгаєцький договір (1667 р.), за яким визнав підданство короля та дозволив польській шляхті повернутися до своїх маєтків.

Гетьман звернувся з пропозицією до царя прийняти протекторат Московії за умови об’єднання козацької України. Для Московії це означало розрив Андрусівського перемир’я, на що вона не бажала йти через внутрішні негаразди: вирувало повстання С. Разіна (1667—1671 рр.).

У той самий час на Лівобережжі спалахнуло повстання проти московської влади. У лютому 1668 р. І. Брюховецький, розчарований московським підданством, прагнучи утримати владу, оголосив про розрив із Московією. Невдовзі з більшої частини Лівобережної України було вигнано царських воєвод. Розпочалося повстання і на Слобожанщині під проводом І. Сірка.

Такою ситуацією вирішив скористатися П. Дорошенко. Заручившись підтримкою лівобережної старшини та Кримського ханства, він у червні 1668 р. вступив на Лівобережжя. Козаки лівобережних полків убили І. Брюховецького та приєдналися до П. Дорошенка. На загальній козацькій раді П. Дорошенка обрали гетьманом усієї козацької України. Це був беззаперечний успіх гетьмана, але такий розвиток подій не влаштовував сусідні держави.

Петро Дорошенко — найяскравіша постать в історії Української козацької держави. Його навіть називали «Сонцем Руїни».

П. Дорошенко народився в 1627 р. в Чигирині в козацькій родині. Його дід Михайло Дорошенко був гетьманом Війська Запорозького (трагічно загинув), а батько — полковником за часів гетьмана Б. Хмельницького.

П. Дорошенко здобув добру освіту, знав латинську й польську мови. У віці ЗО років він став полковником Прилуцького полку, потім — Черкаського й Чигиринського полків у війську Б. Хмельницького. Деякий час він підтримував гетьмана І. Виговського, а потім Ю. Хмельницького.

Тим часом польські підрозділи увірвалися на Брацлав-щину. Для організації опору П. Дорошенко був змушений повернутися на Правобережжя, залишивши на Лівобережжі наказним гетьманом Дем’яна Ігнатовича, більш відомого як Дем’ян Многогрішний. Відбивши наступ польського

війська, П. Дорошенко опинився перед небезпекою нової міжусобиці. Запорожжя, яке підтримував кримський хан, проголосило гетьманом запорозького писаря Петра Суховія (1668—1669 рр.). Він визнав зверхність Кримського ханства над Українською козацькою державою. Два запеклі противники, Кримське ханство і Запорожжя, об’єдналися, проте кожен мав власну мету. Кримське ханство було обтяжене залежністю від Османської імперії та прагнуло знайти собі союзника. Запорожжя намагалося зберегти свою самостійність і вважало, що саме Січ має відігравати провідну роль в Україні.

Із розповіді козака Ф. Тихонова в Малоросійському приказі про становище в Україні (14 травня 1669 р.)

...Присилав, кажуть, до гетьмана лубенський полковник Пилип Плис... сповіщаючи... що він зо всім своїм Лубенським полком і з містами хочуть бути у великого государя, під його царської величності високою державною рукою... а Миргородський, кажуть, полк жде того ж, що вчинить Лубенський полк; а Гамалію, кажуть, Лубенського полку старшина, і козаки, і все поспільство полковником своїм мати не захотіли тому, що він, будучи, кажуть, у Корсуні на раді в Дорошенка, присягав турецькому султанові, і султанський каптан і лист, які до них прислані, цілував... а Гамалія хотів виступити проти полків гетьмана Дем'яна Ігнатовича, і полковник, кажуть, Михайло Кіяшко зі свого полку козаками під Ромном Гамалію побив і загнав у Ромен, і багатьох козаків його полку побили... полковник, кажуть, Гладкий, із запорозькою піхотою, яких прислав Дорошенко на цю сторону Дніпра для війни, а зимували в Березані, і він, кажуть,

зо всім полком великому государеві присягу приніс... Суховій із запорожцями й татарами стоїть під Чорним лісом, від Чигирина в ЗО верстах, а татар, кажуть, 40 тисяч, а хочуть прийти під Чигирин на Дорошенка і на інші міста тієї сторони Дніпра; а щоб їм, татарам, поставити тієї сторони гетьманом Суховія і міста всі привернути до себе, і тепер, кажуть, татари всі розсваволились і турецького султана не слухають, і Дорошенкових посланців, яких він послав до турецького султана з листами, піймавши на дорозі, повісили.

Робота в малих групах. Обговоріть і визначте: 1. Які події описано в документі? 2. За яких умов відбувалося приєднання Лівобережжя до Московської держави? 3. Як у документі описано наміри П. Суховія та поведінку союзних йому татар? 4. Як, виходячи з документа, можна визначити становище П. Дорошенка?

2 МІЖУСОБНА БОРОТЬБА. ПРИЙНЯТТЯ УКРАЇНОЮ ТУРЕЦЬКОГО ПРОТЕКТОРАТУ (1668—1669 рр.). Намагаючись уникнути міжусобиці та війни з Кримським ханством, П. Дорошенко направив посольство до Стамбула із пропозиціями, за яких Гетьманщина погоджувалася прийняти протекторат Османської імперії. Умови були такими: усі українські землі від річки Вісла й міст Перемишль і Самбір на заході до Севська й Путивля на сході мають перебувати в межах Гетьманщини; населення звільнялося від сплати податків і данини; православна церква мала отримати автономію; туркам і татарам заборонялося в межах України руйнувати поселення, брати ясир, зводити мечеті тощо. На більшість із цих умов турецький султан Мехмед IV погодився.

Чому протекторат Османської імперії не забезпечив визволення та єдність Гетьманщини?

На Лівобережжя тим часом рушило московське військо на чолі з князем Г. Ромодановським. Д. Многогрішний не

витримав наступу та під тиском частини старшини й духовенства перейшов на бік Московй, склавши присягу царю. У грудні 1668 р. на Старшинській раді Чернігівського, Ніжинського й Стародубського полків Д. Многогрішний був проголошений гетьманом.

УКРАЇНСЬКА КОЗАЦЬКА ДЕРЖАВА в 1667—1687 рр.

Дем'ян Ігнатович (Многогрішний) народився в містечку Короп і був «мужичим сином» — це перший гетьман простого походження.

Політичні обставини та сприяння впливового архієпископа Лазаря Барановича привели до обрання Д. Многогрішного повноправним гетьманом Лівобережжя на раді 1668 р. в Новгороді-Сіверському. Проте козацька старшина зрадила його й видала московському царю. Д. Многогрішного було засуджено до страти. Останньої миті смертний вирок замінили на довічне заслання до Сибіру. Там Д. Многогрішний перебував до 1686 р., а після звільнення залишився на поселенні в Селенгінську.

Д. Многогрішний помер в Іркутську в 1703 р., напередодні смерті за козацькою традицією постригшись у ченці.

Ситуацією скористався П. Суховій, який узяв під контроль південь Лівобережжя. Спалахнули бойові дії. Д. Многогрішний із московськими військами витіснив загони П. Суховія й татар, що його підтримували, на Правобережжя.

На загальній козацькій раді в березні 1669 р. у Глухові під час обрання Д. Многогрішного гетьманом було ухвалено нові договірні статті з Москвією. Підписуючи «Глу-хівські статті», царський уряд, наляканий

розмахом антимосковських настроїв, пішов на деякі поступки. Зокрема, московські воєводи мали перебувати лише в п’яти містах (Київ, Переяслав, Ніжин, Чернігів, Остер), а їхні функції обмежувалися лише військовими справами. Збір податків із місцевого населення переходив до козацької старшини. Гетьману, як і раніше, заборонялося вести зовнішньополітичні справи, але його представники могли бути присутніми на посольських з’їздах, де вирішувалися питання, пов’язані з козацькою Україною. Гетьман отримав право на створення найманого кінного війська компанійців кількістю 1 тис. осіб. На них покладалися функції підтримання порядку. Окрема стаття передбачала повернення в Україну гармат, дзвонів, срібних речей і книг, захоплених Г. Ромодановським. Перехід селян у козаки обмежувався. Українцям заборонялося торгувати тютюном і вином у московських містах.

Гетьман переніс свою резиденцію з Гадяча до Батурина. Для охорони він узяв ще тисячу московських стрільців. Відтоді московські війська завжди перебували в резиденції лівобережного гетьмана.

На той час повернулося посольство зі Стамбула, яке відправляв П. Дорошенко. У березні 1699 р. у Корсуні відбулася розширена Старшинська рада, у якій узяли участь представники Лівобережжя та Запорожжя. На раді було ухвалено рішення прийняти протекторат Османської імперії (без складання присяги султану) та підтвердити довічне право гетьманства П. Дорошенка по обидва боки Дніпра.

Компанійці — наймані підрозділи кінноти, які виконували переважно поліцейську функцію. їх набирали з козаків або іноземців (волохів, сербів тощо). Від 20-х рр. XVIII ст. компанійці стали наближеними до гетьмана особами, що мали певні привілеї.

Проти такого рішення виступили запорожці, частина городового козацтва, селяни та міщани, у свідомості яких зберігалося вороже ставлення до Османської імперії.

У травні запорожці знову проголосили П. Суховія гетьманом, на бік якого перейшли козаки Корсунського й Уманського полків. Розгорнулися запеклі бої, у яких П. Суховій зазнав поразки.

У серпні частина козаків проголосила гетьманом уманського полковника Михайла Ханенка (1669—1674 рр.), якого підтримала Польща, і збройне протистояння продовжилося. П. Суховій став генеральним писарем в уряді новообраного гетьмана.

У вересні 1670 р. М. Ханенко підписав «Острозькі статті», за якими козаки поверталися в підданство до польського короля та відмовлялися від будь-яких відносин з іншими державами. Натомість козаки зберігали давні вольності, проголошувалися «безпека, вольності й повага на вічні часи» до православного духовенства.

З УСУНЕННЯ ВІД ВЛАДИ ГЕТЬМАНА Д. МНОГОГРІШНОГО.

«КОНОТОПСЬКІ СТАТТІ» 1672 р. Після підписання «Глухів-ських статей» лівобережний гетьман Д. Многогрішний узяв собі за мету відновлення прав козацької України часів Б. Хмельницького й перестав узгоджувати свою політику

з Московіею. Він відновив зв’язки з П. Дорошенком і почав надавати йому військову допомогу, позбавив посад багатьох промосковськи налаштованих старшин. У 1672 р. група старшин сфабрикувала справу про «зраду» гетьмана, змовившись із московськими стрільцями. Д. Многогрішного та його соратників було заарештовано й відправлено до Москви.

Новим гетьманом Лівобережжя призначили прихильного до Московії Івана Самойловича (1672—1687 рр.). Одночасно було ухвалено «Конотопські статті», які здебільшого повторювали «Глухівські статті» 1669 р., але містили й нові обмеження влади гетьмана: гетьман не мав права звільняти з посад і судити старшину, не порадившись з усією старшиною; гетьману заборонялося без царського указу та згоди Старшинської ради підтримувати відносини з правителями інших держав і гетьманом П. Дорошенком. Положення про необхідність присутності представників гетьмана на з’їзді послів під час обговорення справ, що стосувалися Української козацької держави, були вилучені.

Із повідомлення Львівського єпископа Йосифа Шумлянського (березень 1671 р.)

П. Дорошенко дуже зміцнився, абсолютно в них панує й користується всенародною любов'ю. Перебуваючи там [у Чигирині]..., а також під час повернення, не чув про нього жодного поганого слова. Ці люди не хлопи, а самостійний народ. Зникли вже там грубіянство, тиранство, пияцтво й інші варварства. Наради з Ту-кальським проводить уночі або вранці. Достатки, пишність помітні — усе це не як у козацького гетьмана, а як у найбільшого польського пана.

1. Як єпископ описує становище на Правобережжі? На що він звертає увагу? 2. Яку оцінку дає П. Дорошенку єпископ?

4 БОРОТЬБА ЗА ПРАВОБЕРЕЖЖЯ. Наприкінці 60-х рр.

XVII ст. ситуація на Правобережжі була дуже складною. До внутрішнього протистояння додалося військове суперництво за цей регіон Речі Посполитої, Московії та Османської імперії.

Польська влада визнала правобережним гетьманом М. Ханенка та влітку 1671 р. розпочала воєнні дії проти П. Дорошенка. Восени великий коронний гетьман Я. Собесь-кий захопив Брацлавщину. У 1672 р. на боці П. Дорошенка виступила Османська імперія. Вона вимагала від Польщі передати їй Західне Поділля з Кам’янцем. Найстрашнішим було те, що українці брали участь у цьому протистоянні з обох боків, нищачи одне одного у братовбивчій війні.

У липні 1672 р. турецьке військо на чолі із султаном розташувалося під Хотином. Тим часом П. Дорошенко вів успішні дії проти М. Ханенка й Речі Посполитої на Брацлавщині. Невдовзі він з’єднався із силами Османської імперії. Об’єднане військо взяло в облогу Кам’янець і після штурму здобуло його. Далі воно підійшло до Львова.

Поразки змусили польську владу підписати в жовтні 1672 р. в Бучачі угоду з Османською імперією. За Бучаць-ким мирним договором Річ Посполита визнавала існування Української козацької держави під протекторатом турецького султана в межах Брацлавщини та Південної Київщини. Західне Поділля переходило під владу Османської імперії, а решта Правобережжя (Північна Київщина) залишалася під польською владою. Річ Посполита зобов’язувалася сплачувати данину Османській імперії. Бучацький мирний договір засвідчив помилковість політики П. Дорошенка, який у боротьбі за об’єднання України сподівався на підтримку Османської імперії.

Польський сейм відмовився ухвалити Бучацький мирний договір, і війна продовжилася. Восени 1673 р. під Хотином турецькі війська були розгромлені польською армією на чолі з Я. Собеським. У 1676 р. він був проголошений польським королем і великим князем литовським під ім’ям Ян III Собеський.

Московська держава сприйняла Бучацький мирний договір як відмову Речі Посполитої від Правобережної Гетьманщини й наприкінці 1673 р. розпочала воєнні дії проти П. Дорошенка.

До початку березня 1674 р. 70-тисячне козацько-московське військо захопило основні міста Правобережжя. На Старшинській раді в Переяславі 17 березня 1674 р. І. Самой-ловича проголосили гетьманом «обох боків Дніпра». Прибувши на раду, М. Ханенко склав гетьманські клейноди.

Однак об’єднання Української козацької держави під однією булавою не було тривалим. Турки й татари, які прийшли на допомогу П. Дорошенку, змусили козацько-московське військо відступити на Лівобережжя.

Підрозділи османського війська руйнували церкви, вимагали сплати данини, грабували й забирали в полон населення. До того ж Брацлавщину знову захопила Польща. П. Дорошенко опинився в скрутному становищі. Його влада поширювалася лише на Чигирин та околиці міста. Тоді він вирішив відмовитися від турецького протекторату й визнати владу московського царя. П. Дорошенко присягнув йому перед кошовим отаманом І. Сірком, а той доповів про це І. Са-мойловичу. Оскільки Запорожжя не приймало законності гетьманства І. Самойловича, з’явилася надія навесні 1676 р. скликати Генеральну військову раду для обрання гетьмана всієї України. Проте московська влада не визнала цей акт присяги й вимагала присягнути повторно. У вересні 1676 р., коли московська армія оточила Чигирин, П. Дорошенко, щоб уникнути кровопролиття, поклав перед брамою булаву та склав присягу царю. Зі зреченням гетьмана П. Дорошенка, на думку деяких істориків, завершився останній етап Української революції, що почалася в 1648 р.

У жовтні 1676 р. Ян III Собеський уклав із турецьким султаном Журавненський мирний договір, за яким Польща визнавала за Османською імперією Поділля, а за гетьманом П. Дорошенком — більшу частину Правобережжя, крім Білоцерківського й Паволоцького полків. Натомість скасовувалася щорічна данина Османській імперії. Проте й цей договір не був схвалений сеймом, і згодом бойові дії відновилися.

Після капітуляції Кам'янця в 1672 р. несподівано вибухнув арсенал фортеці. Причини залишилися нез'ясованими.

За однією версією, це сталося випадково, за іншою — арсенал підпалив із відчаю начальник артилерії майор Геклінг. Сила вибуху була такою, що під руїнами Чорної вежі та прилеглого Східного каземату загинуло 600—800 захисників, серед яких був керівник оборони Єжі Володийовський.

Якими були результати Чигиринських походів турецького війська?

5 ПОВЕРНЕННЯ ДО ВЛАДИ НА ПРАВОБЕРЕЖЖІ Ю. ХМЕЛЬНИЦЬКОГО. ЧИГИРИНСЬКІ ПОХОДИ ТУРЕЦЬКОЇ АРМІЇ.

Після зречення П. Дорошенком гетьманства турецький уряд за допомогою Ю. Хмельницького спробував утримати під своїм протекторатом Правобережжя.

ДЖЕРЕЛА ПОВІДОМЛЯЮТЬ

Із Літопису Самійла Величка про перший Чигиринський похід турецько-татарського війська (1677 р.)

Тоді наступили на Україні від турчина замість Божої благодаті і бажаної тиші... остаточне і всеко-нечне розорення й запустіння. А турчин після Кам'янецької, Хотинської, Ладижано-уманської війни відпочивав тільки один рік і відразу замислив через свою гординю постати війною для всеконечного захоплення чи розорення тогобічної козако-руської малоросійської України, маючи до того дві причини.

Одну проти великого московського государя, що звелів добувати в Чигирині Дорошенка, його турецького союзника, другу проти Чигирина, що, відкинувши його союз і протекцію, схилився під високу руку православного московського монарха.

Отож він постановив у своїй думі спершу розорити війною Чигирин, а потім за одним заходом учинити те саме й місту Києву... виставивши в полі під Константинополем свою ІУІехмедову хоругву на війну, свиснув грізним своїм наказом на обидва

далеко розлеглі пропонтійські береги, закликаючи під ту хоругву своє зміїне кодло магометан. А коли їх, кінних і піших, зібралося під ту хоругву величезне число, тоді він, придавши їм багато гармат і великих муроломних картарів, також порохів і різних куль превеликий достаток, узапасив до того їх усіляким достатнім провіантом і наказав їм повезти від Візантії на Україну під Чигирин, а тоді під Київ. На чолі всіх тих військ він виправив при найвищому своєму вейзирі Ібраїма-сагран-пашу трапезонтського з товаришами... приверстано було до них у допомогу козака Юрія Хмельниченка.

1. Як літопис характеризує наміри Османської імперії? Чим її вторгнення загрожувало Українській козацькій державі? 2. Які причини турецької агресії виділяються в документі? 3. Як військо готувалося до війни? Хто його очолював?

У 1677 р. султан Мехмед IV вручив йому булаву з гучним титулом «князя Сарматії та України, володаря Війська Запорозького». Навесні 1677 р. разом із турецькою армією Ю. Хмельницький з’явився в Україні. Проте населення з недовірою поставилося до його закликів підкоритися Османській імперії та не виявило готовності йти за новим гетьманом.

На початку серпня 1677 р. відбувся перший Чигиринський похід. 100-тисячне турецько-татарське військо разом із загоном прибічників Ю. Хмельницького підійшло до Чигирина та взяло його в облогу. Спроби Ю. Хмельницького схилити козаків на свій бік були марними. Штурм міста також виявився невдалим. На допомогу гарнізону Чигирина прибуло 57-тисячне українсько-московське військо, очолюване князем Г. Ромодановським і гетьманом І. Самойловичем, і турецькі війська змушені були зняти облогу й відступити.

У липні 1678 р. 200-тисячна турецько-татарська армія знову рушила в Україну та вдруге спробувала захопити Чигирин. На допомогу обложеним прибули московське й козацьке війська загальною кількістю 120 тис. осіб. Зрештою турки за допомогою підкопів зруйнували вал та увійшли в нижнє місто. Козаки відступили до фортеці. Московське військо за таємним наказом царя відмовилося прийти на допомогу. Козацька столиця була захоплена військами султана.

Турецькі війська вщент зруйнували місто. Проте виснажені тривалою облогою, вони вже не змогли продовжити наступ і повернулися до Молдавії. Другий Чигиринський похід, як і перший, завершився невдачею. Захопити все Правобережжя Османська імперія не змогла.

ПЕРЕДУМОВИ ТА НАСЛІДКИ ЧИГИРИНСЬКИХ ПОХОДІВ 1677, 1678 рр.

ЧИ ПОГОДЖУЄТЕСЬ ВИ З ТИМ, ЩО... ЧОМУ?

П. Дорошенко, ставши гетьманом Правобережжя, повів рішучу боротьбу за об'єднання Української козацької держави. Однак його успіх був нетривалим.

Сусідні держави не були зацікавлені в існуванні сильної Української козацької держави. До того ж її

єдність підривала боротьба старшинських угруповань за владу. Унаслідок цього на українських землях певний час діяло кілька гетьманів одночасно.

Спроби відновити єдність Української козацької держави завершилися невдачею.

ПРАЦЮЄМО З ХРОНОЛОГІЄЮ

1668 р. — проголошення П. Дорошенка гетьманом усієї козацької України.

1669 р. — Старшинська рада в Корсуні. Ухвалення протекторату Османської імперії над Українською козацькою державою.

1677, 1678 рр. — Чигиринські походи турецької армії.

ЗАПИТАННЯ ТА ЗАВДАННЯ

1. Перевірте свої знання за навчальною грою «Хто з них?». Правила гри. Учні та учениці

обирають зі списку історичну особистість (тут: П. Дорошенко, Ю. Хмельницький, Д. Многогрішний, П. Суховій, М. Ханенко, Мехмед IV тощо). Учитель/учитель-ка зачитує перелік подій, на які мають відгукуватися головні герої, якщо вони брали в них участь.

2. Робота в малих групах. Обговоріть і визначте, якою була мета політики гетьмана

П. Дорошенка. Чи досяг він її? 3. Поміркуйте, чому військово-політичний союз гетьмана П. Дорошенка з Османською імперією призвів до нового спалаху громадянської війни в Українській козацькій державі. 4. Як можна оцінити арешт і заслання московською владою гетьмана Д. Многогрішного? 5. Чому повернення Ю. Хмельницького до влади завершилося невдачею? 6. Коли і на яких умовах була припинена боротьба за Правобережну Гетьманщину між Османською імперією та Московією?

7. Простежте за картою (с. 148), якими були основні напрямки воєнних походів та де відбувалися битви в 1667—1681 рр. 8. Порівняйте «Глухівські статті» 1669 р. та «Московські статті» 1665 р. Що було між ними спільного, а що відмінного? Складіть таблицю. 9. Складіть синхронізовану хронологічну таблицю подій Руїни.

10. Колективне обговорення. Якою, на вашу думку, була роль гетьмана П. Дорошенка в тогочасних подіях? Чи справедливо його називають «Сонцем Руїни»? 11. Робота в парах. Обговоріть і визначте, які здобутки Української революції середини XVII ст. вдалося зберегти після подій Руїни. 12. Чи згодні ви з твердженням гетьмана І. Мазепи, який, оцінюючи події Руїни, зазначав: «Самі себе звоювали»? Поясніть свою відповідь.

 

 

Це матеріал з підручника Історія України 8 клас Гісем, Мартинюк (2021, поглиблений рівень)

 



Попередня сторінка:  28—29. Гетьманство І. Виговського. Розк...
Наступна сторінка:   32. Правобережне козацтво в останній чв...



^