Інформація про новину
  • Переглядів: 19
  • Дата: 7-08-2021, 10:28
7-08-2021, 10:28

33. Слобідська Україна та Запорозька Січ у другій половині XVII століття. Кошовий отаман І. Сірко

Категорія: Історія України





Попередня сторінка:  32. Правобережне козацтво в останній чв...
Наступна сторінка:   34—35. Лівобережна Гетьманщина наприкі...

ОПРАЦЮВАВШИ ЦЕЙ ПАРАГРАФ, ВИ ДІЗНАЄТЕСЬ:

яким був адміністративно-територіальний устрій Слобожанщини та Запорозької Січі в другій половині XVII ст.; про особливості розвитку Січі у складі Гетьманщини; про роль Запорозької Січі у воєнно-політичних подіях другої половини XVII ст.; про діяльність кошового отамана І. Сірка; визначення термінів і понять «Слобідська Україна (Слобожанщина)», «займанщина».

ПРИГАДАЙТЕ

1. Які українські землі перебували під владою гетьмана? Яким був адміністративно-територіальний устрій Української козацької держави

за гетьмана Б. Хмельницького?

2. Яким був устрій Запорозької Січі?

Чому в Слобідській Україні сформувався козацький устрій?

1 ВИНИКНЕННЯ ТА РОЗВИТОК СЛОБІДСЬКОЇ УКРАЇНИ.

Із другої половини XVI ст. на землях, де сходилися кордони Речі Посполитої, Московського царства і Кримського ханства, активно розгортався процес колонізації. У XVII ст. він набув значних масштабів. Основну роль у ньому відігравали українські селяни й козаки з Лівобережної і Правобережної Гетьманщини. Переселенський рух призвів до виникнення істо-рико-географічної області під назвою Слобідська Україна, або Слобожанщина. На той час переселенців називали «викотці». Це були люди, які розривали всі свої зв’язки з колишнім місцем перебування та йшли на незаселені території. Формально ці землі належали московському царю, але фактично вони були нічиїми.

У 1638 р. сюди прибули учасники козацького повстання на чолі з Я. Острянином (вони оселилися в Чугуєві). У 50-ті рр. XVII ст. велика група селян і козаків Чернігівського та Ніжинського полків на чолі з Іваном Дзиковським заснувала Острогозьк, а переселенці з містечка Ставище Білоцерківського полку на чолі з Герасимом Кондратьєвим заснували Суми. На городищі, де зливалися річки Лопань і Харків, виникло місто Харків. Схожу історію заснування мали Салтів, Мерефа, Охтирка, Балаклія, Ізюм та багато інших міст. Разом із містами виникали й нові села.

Масове переселення на Слобожанщину розпочалося в другій половині XVII ст. і було пов’язано з добою Руїни. Наприкінці XVII ст. на Слобожанщині вже налічувалося 232 населені пункти (у 1657 р. — 64), де, за різними джерелами, проживало від 120 до 250 тис. осіб. Серед них більшість становили українці (80 %).

КОЛОНІЗАЦІЯ СЛОБІДСЬКОЇ УКРАЇНИ

Слобідська Україна (Слобожанщина) — історична область, до якої входили території сучасних Харківської, східної частини Сумської, північні частини Донецької та Луганської областей України; південно-східні частини Воронезької, південно-західні частини Бєлгородської, південь Курської областей Росії.

Засновані на нових землях поселення звільнялися від податків і тому називалися слободами (звідси й назва Слобідська Україна). Права українських поселенців

закріплювалися царськими жалуваними грамотами. Свідченням визнання влади царя була присяга, яку складали поселенці. Одночасно Слобожанщину заселяли московські служилі люди, якими управляли царські воєводи.

На Слобідській Україні утвердився козацький устрій. У 50-х рр. XVII ст. царський уряд сформував з українських переселенців козацькі слобідські полки: Острогозький (Ри-бинський), Охтирський, Сумський, Харківський. У 1685 р. було створено Ізюмський полк.

Полки були як військовими козацькими підрозділами, так і адміністративно-територіальними одиницями. Старшину обирали на загальних козацьких радах.

АДМІНІСТРАТИВНО-ТЕРИТОРІАЛЬНИЙ УСТРІЙ СЛОБІДСЬКОЇ УКРАЇНИ

ДЖЕРЕЛА ПОВІДОМЛЯЮТЬ

Із грамоти Посольського приказу яблоновському воєводі (17 липня 1651 р.)

Відомо нам стало, що поляки черкасів побили, і що черкаські табори розпалися, і що черкаси всі розійшлися в різні сторони. І як до вас ця наша грамота прийде, і як оті черкаси почнуть приходити в наші українні міста на наше царське ім'я з жінками і з дітьми на вічне проживання чоловік по 20, і по ЗО, і по 50, і по 100, і по 200... то щоб ти тих черкасів із жінками і з дітьми велів приймати...

А кого з ними до тих міст проводжатих почнеш посилати, то щоб ти їм категорично наказав, щоб вони від тих черкасів не користувалися... А якщо станеться, що прийде на наше царське ім'я який-небудь полковник, то щоб ти також велів прийняти

і в міста про це відписати ж. А якщо черкаси прийдуть у нашу країну великими групами, то щоб ти велів говорити їм, щоб вони йшли в наші українні міста... а в близьких наших окраїнних містах жити їм не можна, щоб не викликати сварки [з поляками]. Та щоб ти й про те в міста до воєвод велів відписати, щоб вони черкасів у нашу країну самі не переманювали і переманювати щоб нікого не посилали.

1. Після якої події московська влада очікувала на масовий наплив українських утікачів? 2. Яким було ставлення московської влади до них?

ДЖЕРЕЛА ПОВІДОМЛЯЮТЬ

Із повідомлення бєлгородського воєводи Г. Ромодановського (22 жовтня 1670 р.)

А у твоїй, великого государя, грамоті, написа- при всіх міських людях скарати емері

но: за твоїм, великого государя, указом велено голову... Писав до нас, холопів твоїх,

жінку зрадника острогозького полковника Івана ка Кирило Кравцов, що жінка зраді Дзиковського за його, Івашкову, зраду і за її зло- Дзиковського скарана, чин, що вона посилала на Дон до донських Бо-ровських козаків, щоб вони, злочинці, донські козаки, з Дону йшли до Острогозька і його, Іваш-ку, виручили, об'явивши їй вину, скарати смертю... Писали ми, холопи твої, в Острогозьк до Кирила Кравцова і веліли йому, зібравши остро-гощан міських, всяких чинів людей, жінку зрадника Івашки Дзиковського, об'явивши їй ту її вину,

1. Кого і за що переслідувала московська влада? Користуючись знаннями зі всесвітньої історії, поясніть, яку небезпеку вбачала московська влада у взаємозв'язках слобідського полковника та донських козаків. 2. Спираючись на текст джерела, визначте, яка ієрархія системи управління характерна для Слобожанщини.

Полкове управління складалося з полковника й полкової старшини: обозного, судді, осавула, хорунжого, двох писарів. Полки поділялися на сотні. Сотенне управління складалося із сотника, отамана, осавула, хорунжого й писаря. Адміністративними, судовими, фінансовими та військовими справами в полках опікувалися полковники, у сотнях — сотники. Полковників обирали на довічний термін. Крім того, на Слобожанщині нерідко спостерігалося успадкування посади полковника. Це було пов’язано з особливостями заселення краю: полковники часто були ватажками переселенських груп. Полковники підпорядковувалися безпосередньо бєлгородському воєводі. Обраного полковника спочатку затверджував бєлгородський воєвода, а потім подавав його на затвердження царю. Посади гетьмана на Слобожанщині не було.

Реакція Б. Хмельницького на переселенський рух до Слобожанщини була вкрай негативною. У 1657 р. він планував каральний похід на територію Сумського полку, який тільки формувався, щоб близько 10 тис. козаків повернути до свого війська. Переселенців він розглядав як дезертирів, тобто втікачів. Навіть був закон, за яким майно «викотців» можна було конфіскувати.

ДЖЕРЕЛА ПОВІДОМЛЯЮТЬ

Зі звернення жителів Сумського полку до царя (1705 р.)

Наші діди, батьки, брати й родичі та ми самі поприходили з різних гетьманських і задніпрянських міст в Україну [Слобідську Україну] на закликання бєлгородських та курських воєвод, які запевняли нас царським словом — не відбирати від нас наших вольностей. Вони веліли селитися нам, щоб ми захистили собою московсько-українські міста по Бєлгородській лінії в диких степах на татарських займищах, якими ходили татари під ці міста. І для збільшення населення в цих нових містах велено було нам закликати на життя свою братію — українців. Ми збудували Суми, Суджу, Миропілля, Крас-нопілля, Білопілля та інші міста, а до них повіти

й села. І ми вірою та правдою служили. І тоді, коли татари приходили плюндрувати московсько-українські міста, ми не приставали ні до якої зради. За те пожалувано нас усякими вольностями й дозволено займанщини займати, пасіки і всілякі ґрунти заводити та всілякими промислами промишляти без чиншу (податку), за старим українським звичаєм.

Колективне обговорення. 1. Як формувалося населення Слобожанщини? 2. Яку роль відіграли українські поселенці в освоєнні московсько-татарського прикордоння? 3. Яким було ставлення царської влади до поселенців?

Царська влада використовувала українських переселенців для господарського освоєння та охорони південних кордонів

Московської держави від нападів кримських і ногайських татар, забезпечувала їх зброєю, продовольством, зберігаючи за переселенцями козацькі привілеї та самоврядування.

Система землеволодіння на Слобожанщині мала свої особливості. У другій половині XVII ст. там ще було багато незаселених земель і діяло право займанщини. Кожен поселенець міг вільно займати стільки землі, скільки був спроможний обробити. Із часом, щоб урегулювати займан-щину, навколо міста або села визначали певну земельну ділянку, яка розподілялася серед поселенців. Ліси, луки, річки та озера люди використовували спільно.

Упродовж другої половини XVII ст. багата старшина поступово перетворювалася на великих землевласників, серед яких можна назвати родини полковників Ф. Шидловсько-го, Г. Дінця, Г. Кондратьєва та інші. Козацька старшина захоплювала громадські угіддя, змушувала дрібних господарів за безцінь продавати свої ділянки. У її володінні були цілі села й хутори.

Чи можна стверджувати, що Запорозька Січ відігравала руйнівну роль у розвитку Української козацької держави в другій половині XVII ст.?

ДЖЕРЕЛА ПОВІДОМЛЯЮТЬ

З «Історії запорозьких козаків» історика кінця XIX — середини XX ст. Д. Яворницького про плату московського уряду запорожцям

Джерелом прибутків Війська Запорозького низового було грошове й хлібне жалування спочатку від польського, а потім від московського уряду... З якого року вони стали отримувати грошове, а разом з тим і хлібне жалування від Москви, точно не відомо; ймовірно, це могло статися... з 1654 р.

...19 березня 1654 р. українські посланці казали в Москві, що з України в Запорожжя «на кошових козаків запаси хлібні й зілля (порох) і кульки посилають»... В актах 1661 р. сказано, що низові козаки за 8 миль від Січі «вдячно» прийняли царське жалування; але скільки його було, невідомо. Так само під 1708 р. сказано про жалування «2000 карбованців та сукна різного кольору сто в'язок німецьких». 1675 р.

їм видали 500 червінців, 150 половинок сукна, 50 пудів свинцю й зілля також... 1708 р. звичайне жалування запорозьких козаків визначалось у 10 тис. карбованців на рік... Якщо... розподілити на все Запорозьке Військо, тобто в середньому на 10—12 тис. чоловік, то царського жалування виявиться абсолютно недостатньо навіть для першої необхідності — утримання коней у воєнний час.

1. Від кого і за що отримували «жалування» запорожці після приєднання українських земель до Московії? 2. Із чого складалася платня запорожців? 3. Наскільки вона задовольняла потреби запорожців?

2 РОЛЬ ЗАПОРОЗЬКОЇ СІЧІ У ВОЄННО-ПОЛІТИЧНИХ ПОДІЯХ другої половини XVII ст. Після створення Української козацької держави Запорозька Січ перебувала під владою гетьмана, хоча й зберігала певну самостійність у внутрішній діяльності. Проте запорозька старшина прагнула відігравати окрему роль у політичному житті козацької України. Це послаблювало владу гетьмана, дестабілізувало ситуацію в державі. Розуміючи це, Б. Хмельницький та його наступники іноді силою придушували антигетьманські виступи запорожців. Після смерті Б. Хмельницького Запорожжя фактично виокремилося в державне утворення, яке лише формально підпорядковувалося гетьману. Воно

проводило самостійну внутрішню й зовнішню політику, яка часто суперечила політиці гетьманів.

Протистояння між гетьманами та запорозькою старшиною було вигідне царському уряду. Це дало йому привід до втручання у внутрішні справи козацької України. Оскільки запорожці виступали за обмеження гетьманської влади, то царський уряд усіляко підтримував їх у конфліктах. Завдяки допомозі запорожців і сприянню Москви, як ви вже знаєте, здобув гетьманську булаву І. Брюховецький.

Після укладення Андрусівського перемир’я 1667 р. Запорозька Січ перебувала під контролем Речі Посполитої та Московської держави, а фактично здійснювала самостійну політику, керуючись лише власними інтересами. За «Вічним миром» 1686 р. Січ підпорядковувалася лише московському царю. Саме із цього часу було заборонено будь-які відносини запорожців із Польщею та Кримським ханством, а для контролю над козаками на запорозьких землях було збудовано фортеці, де розміщувалися московські залоги.

Якими були основні джерела доходів запорозьких козаків у другій половині XVII ст.?

У 1652 р. запорожці перенесли свою столицю з відкритого перед Степом Микитиного Рогу в район Дніпрових плавнів, на острів Чортомлик, що розташовувався біля місця впадання в Дніпро протоки Чортомлик (поблизу сучасного села Капулівка на Дніпропетровщині). Цей район був більш захищений від нападів татар природними перешкодами. З опису 1672 р. відомо, що запорожці тут звели потужні укріплення.

З УСТРІЙ І ГОСПОДАРСЬКИЙ РОЗВИТОК СІЧІ. За роки Національно-визвольної війни на Січі також відбулися певні зміни. Запорожці об’єднувалися в курені — військові та адміністративно-господарські одиниці. До них входили також юнаки й хлопчики, які готувалися стати козаками, — молодики і джури. Очолював курінь отаман. Його обирали козаки куреня. Під час воєнних походів із курінних козаків формувалися полки й сотні, до яких обирали відповідно полковників і сотників.

Об’єднання запорозьких козаків в одну організацію називалося Запорозьким кошем (Запорозькою Січчю). Її очолював кошовий отаман. Січчю управляли курінні отамани разом із кошовим. В умовах майже постійних бойових дій їхня роль зростала. Навіть з’явилася посада кошового гетьмана.

На Запорозькій Січі дотримувалися традицій козацького самоврядування та соціальної рівності. Діяли козацькі ради. На них, зокрема, запорожці розподіляли угіддя між куренями, обирали кошового отамана, писаря, суддю, осавулів та інших старшин.

Проте в другій половині XVII ст. економічне життя Запорожжя змінилося мало порівняно з попереднім періодом. Щороку між куренями розподілялися степові угіддя, річки та озера. Там козаки займалися мисливством, бджільництвом, ловили рибу. Найбільше значення для них мав рибний промисел. Потреба в солі для нього сприяла розвитку чумацтва.

Основу господарства Запорожжя становило скотарство. Ним займалися насамперед у зимівниках — хутірських господарствах, де взимку утримували худобу. Переважно розводили велику рогату худобу, коней та овець. Землеробство було нерозвинене через постійну воєнну загрозу й відсутність достатньої кількості робочих рук.

До того ж запорожці, які зверхньо ставилися до селянства, вважали, що землеробство не е гідним для них заняттям. На Січі працювало чимало ремісників, які виготовляли зброю, порох, ядра для гармат, спорядження, господарський інвентар, морські та річкові човни тощо.

Чималу роль відігравала на Запорожжі й торгівля. Через Запорожжя пролягали важливі торговельні шляхи. Запорожці збирали з купців мито на перевозах і поромах, стягували всілякі збори за надання провідників, охорони тощо. Козаки підтримували торговельні зв’язки з Гетьманщиною, Кримським ханством, Польщею, Московією.

Запорожці вивозили рибу, волів, коней, овець, мед, віск, а купували зерно, сіль, зброю, тканини тощо.

Проте господарська діяльність повністю не забезпечувала потреб козаків. Додатковим джерелом доходів для них була царська й гетьманська платня грошима, сукном, військовими припасами, а також воєнна здобич.

Польський хроніст другої половини XVII ст.

В. Коховський про І. Сірка

Страшний був орді, бо був досвідченим у воєнних акціях і відважним кавалером. А в Криму його ім'я наводило такий пострах, що орда щоденно пильнувала та була готова до бою, ніби Сірко вже напав. Татари вважали його шайтаном і навіть своїх дітей, коли вони плакали і їх не могли заспокоїти, лякали Сірком, кажучи: «Сірко йде».

Сірко був чоловіком гожим, бойової вдачі, не боявся ані сльоти, ані морозу, ані спеки. Він був чуйним, обережним, терпляче зносив голод, був рішучим у воєнних небезпеках і завжди тверезим. Влітку він перебував на порогах [Дніпрових], а взимку — на українському порубіжжі. Він не любив марнувати час або впадати коло жіноцтва, постійно бився з татарами, проти яких мав природну ненависть. На обличчі він мав природний знак, ніби шмат пурпуру.

1. Як польський хроніст характеризує І. Сірка?

На що він звертає увагу?

2. Кого він вважає головними ворогами І. Сірка?

4 КОШОВИЙ ОТАМАН І. СІРКО. Постать І. Сірка є однією з найбільш суперечливих в українській історії. Уперше в писемних джерелах його ім’я згадується в 1653 р. Він був одним із найвідоміших отаманів Запорозької Січі (початок XVII ст. — 1680 р.). І. Сірко здійснив понад 60 переможних битв проти військ Османської імперії, Кримського ханства й ногайських орд. Вважається, що під його керівництвом запорожці звільнили понад 100 тис. бранців.

У 1658 р. подільські козаки обрали І. Сірка вінницьким (кальницьким) полковником. Він був серед тих, хто виступав проти гетьмана І. Виговського. Саме І. Сірко організував і здійснив воєнний похід на Аккерман, що спричинив розпад українсько-татарського союзу та не дозволив І. Ви-говському скористатися результатами перемоги в Конотопській битві. І. Сірко зі своїми козаками примусив І. Виговського зректися булави та зробив усе можливе, щоб вона потрапила до рук Ю. Хмельницького. За це він отримав від московського царя винагороду — «двісті золотих та на триста рублів соболів».

Після підписання Слободищенського трактату 1660 р. І. Сірко виступив проти нього, залишив полковництво й пішов на Запорожжя.

У 1660—1661 рр. він брав участь у походах запорозьких козаків проти Кримського ханства.

Після обрання І. Брюховецького гетьманом у 1663 р. І. Сірко вперше став кошовим отаманом Війська Запорозького. Того ж року він здійснив два вдалі походи до Кримського ханства, завдавши відчутних поразок ханським ордам. Наступного року спільно з московськими військами І. Сірко здійснив похід на Правобережжя та розгромив загони польського полковника С. Чарнецького й правобережного гетьмана П. Тетері.

Після укладення Андрусівського перемир’я 1667 р. між Московіею та Річчю Посполитою І. Сірко деякий час підтримував П. Дорошенка в боротьбі за возз’єднання козацької України, але після рішення правобережного гетьмана прийняти протекторат Османської імперії виступив проти нього. Восени 1667 р. І. Сірко став полковником Харківського полку на Слобожанщині та здійснив похід у Кримське ханство: розгромив татарську орду біля Кафи й визволив близько 2 тис. бранців. Однак переможний похід став поразкою для П. Дорошенка в його боротьбі, він втратив кримських татар як союзників.

У 1670 р. запорожці знову обрали І. Сірка своїм кошовим. Того ж року він здійснив похід на Очаків, захопив і зруйнував турецьку фортецю на узбережжі Чорного моря. У жовтні 1671 р. І. Сірко разом із М. Ханенком присягнув Речі Посполитій і зобов’язався воювати з Кримським ханством.

У 1672 р. після усунення від влади Д. Многогрішного І. Сірко вирішив поборотися за гетьманську булаву, але зазнав поразки. Полтавський полковник Федір Жученко захопив І. Сірка в полон і передав московському царю. І. Сірка засудили й відправили до Сибіру.

Навесні 1672 р. на українські землі рушило 300-тисяч-не турецьке військо. Османська імперія загрожувала спустошити не лише українські землі, а й землі Речі Посполитої та Московської держави. Виявилося, що полководця, який зміг би протистояти навалі, не було. І тоді на прохання польського короля І. Сірка звільнили. Уже в червні 1673 р. він знову був на Січі. Зібравши козаків, він штурмом узяв Аслам-Кермен, потім Очаків, а також захопив великий турецький загін. Розгніваний султан Мехмед IV у 1674 р. відправив до козаків листа з вимогою припинити напади, здатися й прийняти його протекторат. Запорожці відповіли дошкульним листом.

Влітку 1675 р. І. Сірко здійснив похід на Кримське ханство. Він зруйнував чимало міст і селищ, а також столицю Бахчисарай. Військо хана було розбите, а самому йому довелося рятуватися втечею. Проте користі від цього походу для Української козацької держави не було.

У 1676 р. після зречення влади П. Дорошенком І. Сірко прийняв від нього клейноди гетьмана. Під час Чигиринських походів 1677 і 1678 рр. кошовий отаман боровся проти турецько-татарських військ і загонів Ю. Хмельницького. Свій останній похід І. Сірко здійснив на початку 1679 р., коли вщент зруйнував турецькі фортеці, що перешкоджали виходу козацьких чайок із Дніпра в Чорне море. За ці зухвалі дії султан відіслав велике військо на приборкання козаків. Проте коли турецькі війська дізналися, що козаки підготувалися до оборони й чекають на них, то повернули назад.

Влітку 1680 р. кошовий отаман І. Сірко, що був уже в похилому віці, занедужав і невдовзі помер.

Із листа І. Сірка

до царя Олексія Михайловича

(13 березня 1664 р.)

Я, Іван Сірко, звичайної своєї служби вашій царській пресвітлій величності не залишаючи, місяця січня 8 числа з коша славного Запорожжя пішли за дві ріки, за Буг і за Дністер, де з милості Божої... напавши на турецьке місто Тигиня (Бендери), багатьох бусурманів побили і здобич велику взяли... я з Військом Запорозьким, повернувшись з-під Тигині, міста турецького, прийшов під міста черкаські... Через нас, Івана Сірка, до вашої царської величності привернута вся Мала Росія, міста, що є над Бугом і за Бугом, а саме: Брацлавський полк, Каль-ницький, Могилів, Рашків, Уманський повіт.

1. На якій службі перебував І. Сірко? 2. Про які успіхи він доповідав царю?

ЧИ ПОГОДЖУЄТЕСЬ ВИ З ТИМ, ЩО... ЧОМУ?

Колонізація Слобожанщини була зумовлена воєнними подіями другої половини XVII ст. До кінця століття тут існували десятки міст і містечок, сотні сіл. Поряд із сільським господарством у них успішно розвивалися ремесла, промисли й торгівля.

Запорозька Січ формально підпорядковувалася владі гетьмана, хоча й зберігала певну самостійність.

Запорозька старшина прагнула більшої незалежності в політиці козацької України. Це послаблювало владу гетьмана та дестабілізувало ситуацію в державі.

Найвідомішим кошовим отаманом Запорозької Січі другої половини XVII ст. був І. Сірко. Він відзначився переможними походами й битвами проти Кримського ханства та Османської імперії.

ПРАЦЮЄМО З ХРОНОЛОГІЄЮ 1663 р. — перше обрання І. Сірка кошовим отаманом.

1675 р. — переможний похід запорожців на чолі з отаманом І. Сірком на Кримське ханство.

ЗАПИТАННЯ ТА ЗАВДАННЯ

1. Перевірте свої знання за навчальною грою «Снігова куля». Правила гри. У грі беруть

участь декілька учнів та учениць. Перший учень/уче-ниця називає ім'я, пам'ятку, поняття тощо за вивченою темою. Це слово повторює другий учень/уче-ниця й потім називає своє. Кожен наступний учень/учениця називає вже озвучені слова й додає нове. Зрештою утворюється довгий тематичний ланцюжок. Якщо учасник/учасниця гри робить помилку або довгу паузу, то вибуває з гри. Перемагає учень/учениця, що наведе найдовший ланцюжок.

2. Коли почалася колонізація Слобідської України українськими козаками й селянами? 3. Які

чинники впливали на розвиток господарства Слобожанщини? 4. За рахунок чого відбувалося формування великого землеволодіння козацької старшини? 5. На яких галузях господарства базувалася економіка Запорозької Січі? б. Який кошовий отаман відігравав провідну роль в історії Січі другої половини XVII ст.? 7. Із якою метою запорожці здійснювали походи проти Османської імперії та Кримського ханства? 8. Які зміни відбулися у складі запорозького

козацтва в другій половині XVII ст.? Як вони вплинули на розвиток Січі?

9. Робота в парах. Обговоріть і поясніть походження назви регіону Слобожанщина. Визначте основні причини та етапи колонізації Слобожанщини. Запишіть їх у вигляді хронологічної таблиці в зошиті. 10. За додатковими джерелами складіть історичний портрет І. Сірка. 11. Складіть у зошиті таблицю «Господарство Запорозької Січі».

12. Як змінювалося адміністративне підпорядкування Запорозької Січі протягом другої половини XVII ст.? 13. Доберіть приклади втручання Московської держави у відносини між гетьманами та Запорозькою Січчю. 14. Колективне обговорення. Чи можна стверджувати, що в 60—70-х рр. XVII ст. Запорозька Січ була окремою державою?

 

 

Це матеріал з підручника Історія України 8 клас Гісем, Мартинюк (2021, поглиблений рівень)

 



Попередня сторінка:  32. Правобережне козацтво в останній чв...
Наступна сторінка:   34—35. Лівобережна Гетьманщина наприкі...



^