Інформація про новину
  • Переглядів: 23
  • Дата: 7-08-2021, 10:29
7-08-2021, 10:29

36—37. Участь Гетьманщини в Північній війні. Конституція П. Орлика

Категорія: Історія України





Попередня сторінка:  34—35. Лівобережна Гетьманщина наприкі...
Наступна сторінка:   38—39. Церковне життя. Культура наприкі...

ОПРАЦЮВАВШИ ЦЕЙ ПАРАГРАФ, ВИ ДІЗНАЄТЕСЬ:

про перебіг Північної війни та участь у ній України; про повстання С. Палія; якими були обставини переходу гетьмана І. Мазепи на бік шведського короля Карла XII; про роль Полтавської битви в подальшій долі України; про гетьманство П. Орлика та його Конституцію; як було остаточно ліквідовано козацтво на Правобережжі; визначення поняття «політична еміграція».

ПРИГАДАЙТЕ

1. Яку політику здійснював І. Мазепа на початку свого гетьманства? 2. Який вплив на Україну мали війни Московської держави кінця XVII ст.?

1 ГЕТЬМАНЩИНА В УМОВАХ ПІВНІЧНОЇ ВІЙНИ МОСКОВІЇ ТА ШВЕЦІЇ (1700—1721 рр.). У 1700 р. Московська держава розпочала Північну війну зі Швецією, прагнучи захопити східне узбережжя Балтійського моря. Від самого початку козацькі полки постійно брали участь у воєнних діях. Тяжкі умови служби викликали скарги й нарікання. Приводом для невдоволення було й те, що досить часто козаків використовували як дешеву робочу силу під час будівництва каналів, доріг, фортець тощо.

У 1706 р. Гетьманщина мусила також утримувати в деяких містах московську армію й військові гарнізони. Крім того, з українських земель у великій кількості вивозили зерно та інші продукти. Усе це призводило до занепаду господарства й торгівлі, посилювало невдоволення політикою московського царя.

Крім воєнних негараздів, козаків непокоїло обмеження царським урядом їхніх станових прав. Так, зокрема, гостру реакцію викликав указ 1705 р. про перетворення двох козацьких полків, висланих до Пруссії, на регулярні драгунські. Серед козацької старшини поширювалися чутки про

ще суттєвіші зміни. Непевність майбутнього Гетьманщини примушувала старшину й гетьмана замислюватися над подальшою долею держави.

І. Мазепа почав розуміти згубність відносин Гетьманщини з Московією.

У чому проявлялася згубність Північної війни для розвитку Гетьманщини?

Чи можна вважати повстання С. Палія успішним?

2 ПОВСТАННЯ ПІД ПРОВОДОМ С. ПАЛІЯ (1702—1704 рр.).

У 1699 р. сейм Речі Посполитої ухвалив рішення про ліквідацію козацького війська на Правобережжі. Гетьману С. Са-мусю та полковникам наказали розпустити полки. Однак вони відмовилися виконати це розпорядження та розпочали боротьбу проти польського панування, яку сучасники називали «другою Хмельниччиною», або «паліївщиною». На чолі цього повстання став полковник Семен Палій (Гурко).

Програма боротьби містилася в його словах: «Я поселився на вільній Україні, і Речі Посполитій немає ніякого діла до цієї області; лише я один маю право в ній розпоряджатися як справжній козак і гетьман козацького народу».

Відверта боротьба проти Польщі розпочалася в 1701 р. із селянських заворушень на Поділлі та Брацлавщині. У 1702 р. повстання охопило Київщину та Східну Волинь. На бік повсталих перейшли всі правобережні полки.

Коронний гетьман С. Яблоновський спробував захопити С. Палія у Фастові, але на захист міста піднялися всі жителі.

Семен Палій (Гурко) народився на початку 40-х рр. XVII ст. у містечку Борзна на Чернігівщині в козацькій сім!'. Освіту він здобув у Києво-Могилянській колегії, потім став козаком Ніжинського полку, служив у війську П. Дорошенка. Із кінця XVII ст. С. Гурко перебував на Запорожжі, де швидко завоював авторитет серед козаків і дістав прізвисько Палій. У 1683 р. С. Палій очолив козацький загін, що разом із польськими військами захищав Відень від вторгнення Османської імперії. Ян III Собеський називав його «віденським богатирем». Після повернення з походу С. Палій оселився на Правобережжі. Коли польський уряд оголосив про формування козацьких полків, С. Палій разом із кількома сотнями запорожців заснував полк із центром у місті Фастів. Під його управлінням була територія колишніх Білоцерківського, Канівського, Чигиринського та Уманського полків. Проте на ці землі прагнула повернутися й шляхта. Козацькі звичаї заважали поширенню панщини, що викликало конфлікт зі шляхтою, який переріс у відкрите протистояння. Ситуацію загострило укладення «Вічного миру» між Польщею та Московією, за яким Правобережжя залишалося у складі Речі Посполитої. Це перекреслило плани С. Палія. На всі його звернення до царя взяти Правобережжя під свою владу той відповідав відмовою, натомість пропонуючи С. Палію переселитися на Січ. С. Палій на це не погодився. У 1689 р. він із загоном козаків напав на Немирів, де перебував прихильний до Польщі гетьман Г. Гришко. Узяти місто не вдалося. С. Палія заарештували й ув'язнили. За рік козаки його звільнили, і він повернувся до Фастова, де продовжив свою політику.

З інструкції послам від шляхти Київського воєводства на розгляд сейму (листопад 1701 р.)

Хоч конституція миротворчого сейму 1699 р. всі козацькі війська на ділі заборонила, все-таки бунтівник Палій не хоче підкорятися законам, а також не хоче слухати й виконувати наказів їхньої милості панів-гетьманів і навіть захопив Фастів, що належить до Київського єпископства, і багаті землі.

На захоплених землях він зробив собі кордон на річці Тетерів, козаки ж його зазнають великих утисків, дає на зиму, а також влітку притулок бідним людям; грабує, робить такі наскоки, що загрожує нашій любій батьківщині (Польщі).

Наше воєводство стало поживою для грабіжників... Поставити питання про Палія та його похідний полк і щоб якнайефективніше були вжиті заходи, такі, як суворі закони минулого сейму, щоб прийняти рішення про вигнання Палія з нашого воєводства і з Фастова, а також щоб він сам був притягнутий до відповідальності за заподіяні злочини.

1. Як відреагував С. Палій на ліквідацію Польщею козацтва? 2. Яких заходів щодо С. Палія вимагала шляхта?

Після невдалої облоги міста польські війська відступили на Поділля, а козаки С. Палія зайняли територію майже всієї Правобережної Гетьманщини та вигнали звідти шляхту.

Влітку 1702 р. повстання спалахнуло з новою силою, набувши рис національно-визвольної боротьби. У листопаді повсталі захопили опорний пункт Речі Посполитої на Правобережжі — Білу Церкву, а згодом Немирів. Для приборкання виступу Польща кинула 15-тисячний загін під командуванням Адама Сенявського. Повстання було придушено на Поділлі та Брацлавщині.

Повстання тривало в дуже складних зовнішніх умовах. Вирувала Північна війна. Річ Посполита розділилася на два ворожі табори: один на чолі з королем Станіславом Лещин-ським підтримувала Швеція, інший на чолі з королем Авгус-том II Сильним — Московія. І хоча повстання відповідало інтересам Швеції, його лідери сподівалися на підтримку московської влади й лівобережного гетьмана.

Лише навесні 1704 р. московські війська та українські козаки, очолювані гетьманом І. Мазепою, виступили в похід, щоб надати допомогу королю Августу II в боротьбі зі Швецією. У той самий час гетьман мав надії на відновлення єдності Української козацької держави.

Повстання припинилося влітку 1704 р. після вступу І. Мазепи на Правобережжя. С. Палія як можливого претендента на гетьманську булаву було заарештовано й за згодою царя заслано до Сибіру.

Правобережні землі опинилися під управлінням І. Мазепи, який фактично став правителем об’єднаної Гетьманщини. На цих землях він проводив обережну політику. З одного боку, було збільшено кількість козацьких полків до семи: уся старшина, крім С. Палія, залишилася на своїх посадах. З іншого — каралися «бунтівники» й підтримувалася шляхта.

У 1707 р. ситуація різко змінилася. Шведський король Карл XII здійснив стрімкий похід, завдавши поразки

Августу II, який був одночасно правителем Саксонії. Петро І опинився перед вибором: приєднати до Московїї Правобережжя й тим самим налаштувати проти себе польську шляхту чи залишити Правобережжя у складі Речі Посполитої, підтримавши промосковські сили. Він вирішив, що краще мати в Польщі промосковські сили при владі й контролювати всю країну, ніж заволодіти однією її частиною. Проте це не влаштовувало І. Мазепу. Ситуація, що склалася, стала ще одним поштовхом до виступу гетьмана проти московського царя.

Чи був закономірним перехід гетьмана І. Мазепи на бік шведського короля Карла XII?

З ПЕРЕХІД І. МАЗЕПИ НА БІК КАРЛА XII. Узявши за мету звільнення Гетьманщини з-під влади Московії, І. Мазепа розпочав таємні переговори зі шведським королем Кар-лом XII. У 1708 р. Карл XII із 35-тисячною армією вирушив у похід на Москву. Пізніше до нього мав приєднатися генерал Адам Левенгаупт із 16-тисячним військом, важкою артилерією та додатковими припасами. Шлях на Москву був перекритий великими залогами московських військ у Пскові, Новгороді та Смоленську. Карл XII, віддаючи перевагу маневреній війні, вирішив здійснити обхід через Білорусію. Проте через бездоріжжя, вороже ставлення місцевого населення шведська армія просувалася повільно. Ударом для неї став розгром московським військом армії А. Левенгаупта поблизу села Лісне в Білорусії. Після цього шведський король рушив на українські землі, де сподівався на допомогу І. Мазепи. Гетьман опинився перед вибором: відверто підтримати Швецію або залишитися на боці Петра І. 4 листопада 1708 р. гетьман вирішив приєднатися до Карла XII.

Дізнавшись про вчинок І. Мазепи, цар Петро І наказав зруйнувати гетьманську столицю Батурин, де зберігалися великі запаси зброї, артилерії та продовольства.

Долю міста вирішила зрада. Полковник І. Ніс показав таємний вхід, через який московські війська проникли в Батурин та вчинили погром. Місто було спалене, а населення вбито. Загалом у Батурині, за різними оцінками, було знищено від 11 до 14 тис. осіб, у тому числі дітей, жінок, літніх людей. І. Мазепу оголосили зрадником.

На Старшинській раді в Глухові новим гетьманом було обрано Івана Скоропадського (1708—1722 рр.).

Крім того, Петро І звернувся до населення із закликом бути вірним йому, а на Січ відправив дарунки та гроші. Через кілька днів більшість старшини залишила І. Мазепу, підписала присягу на вірність царю й визнала гетьманом І. Скоропадського.

Проте до І. Мазепи й Карла XII приєднався кошовий отаман Запорозької Січі Кость Гордієнко із частиною запорожців. 8 квітня 1709 р. І. Мазепа та К. Гордієнко підписали з Карлом XII угоду, яка передбачала утворення на

українських землях, що перебували у складі Московїї, князівства під формальним протекторатом Швеції. Питання про долю правобережних і західноукраїнських земель не порушували, оскільки шведський король визнавав їх частиною Польщі. Однак цим планам не судилося здійснитися.

Петро І продовжував каральні заходи в Україні. У квітні 1709 р. московські війська під командуванням П. Яковлє-ва здійснили похід на Запорожжя, у результаті якого була знищена Чортомлицька Січ. Лише незначній кількості запорожців удалося втекти у володіння кримського хана.

Чому Полтавська битва вирішила подальшу долю Гетьманщини? Поясніть свою точку зору.

Напередодні виборів нового гетьмана в Глухові відбулася церемонія ганебної страти опудала, що символізувало І. Мазепу. 23 листопада 1708 р. в Москві, а також у Глухові було проголошено церковну анафему (прокляття) І. Мазепі. Понад 200 років (аж до 1917 р.) анафему українському гетьману повторювали священники Російської імперії. Анафему проголошували навіть у тих церквах, що були збудовані коштом І. Мазепи, де в інших молитвах за церковними правилами йому висловлювали хвалу й вічну пам'ять. Українська православна церква зняла з І. Мазепи анафему в 1994 р., а Константинопольський Патріарх — у 2019 р.

Після погрому Січі в 1709 р. запорожці заснували Кам'янську Січ, сподіваючись незабаром повернутися на старі місця. Проте в 1711 р. московські війська зруйнували її. Частина запорожців знайшла притулок у володіннях кримського хана — урочищі Олешки, де створила ще одну Січ. Незважаючи на позитивне ставлення хана до козаків, їм заборонили зводити укріплення й мати гармати. Так, вони виявилися беззахисними перед свавіллям татар. Матеріальне становище козаків Олешківської Січі було значно гіршим, ніж на Запорожжі, що викликало невдоволення. У 1728 р. козаки під проводом І. Гусака заарештували кошового отамана К. Гордієнка — непримиренного ворога Російської імперії, спалили будівлі та рушили на місце Чортом-лицької Січі. Проте московська влада категорично заборонила їм відновлювати Січ. Зазнавши невдачі, козаки повернулися у володіння кримського хана й оселилися на місці Кам'янської Січі. У 1733 р. після смерті К. Гордієнка в умовах загострення відносин з Османською імперією російська влада дозволила запорожцям повернутися. У 1734 р. козаки заснували Нову (Підпільненську) Січ, що проіснувала до 1775 р.

4 ПОЛТАВСЬКА БИТВА ТА її НАСЛІДКИ. Навесні 1709 р.

основні шведські сили і козаки І. Мазепи підійшли до Полтави. Залога міста, що складалася з козаків і московських воїнів, відмовилася здатися. Облога тривала три місяці. Тим часом до Полтави підійшли головні московські сили. Вирішальна битва Північної війни між шведською і московською арміями відбулася 27 червня 1709 р.

Московські війська розмістилися табором на північ від Полтави поблизу села Яківці. їхній лівий фланг прикривав ліс, правий — глибокі яри, а з тилу — річка Ворскла. Козацькі полки І. Скоропадського розмістилися між Малими Будищами та Решетилівкою, щоб не допустити відступу шведських військ на Правобережжя. Загалом московська армія налічувала 42—60 тис. осіб і 72 гармати, хоча деякі дослідники називають значно більші цифри (150 тис. осіб). Шведські сили оцінюються в 12—ЗО тис. осіб і чотири гармати.

Шведський король Карл XII, який мав удвічі менше сил, наважився дати московським військам вирішальний бій. 8 липня шведська армія, що вишикувалася чотирма колонами, на світанку рушила полем на московський табір. Проте шведські війська несподівано натрапили на редути — польові земляні укріплення. Прохід між редутами й атака московської кінноти завдали шведам відчутних втрат. До того ж їхній лівий фланг загубився в лісі й був знищений.

Після кількагодинного важкого бою шведські війська опинилися перед головними московськими силами, що вийшли з укріпленого табору. Шведський король вирішив атакувати їх, зосередивши свої відбірні війська на флангах. Армія Кар-ла XII зуміла прорвати лівий фланг московських військ. Тоді Петро І сам повів в атаку свої резерви, які підтримала артилерія. Шведські війська були відкинуті. Карлу XII заважало керувати боєм поранення в ногу, яке він дістав напередодні. Під час битви він упав із коня й знепритомнів. Шведські воїни вирішили, що король загинув, і кинулися тікати. У їхній тил ударили козаки І. Скоропадського.

До 11-ї години ранку Полтавська битва завершилася поразкою шведського війська, яке втратило понад 12 тис. осіб убитими, пораненими й полоненими. Московські втрати склали 1345 осіб убитими та 3290 пораненими.

Після поразки І. Мазепа й Карл XII втекли у володіння турецького султана. Петро І доручив своєму послу в Стамбулі підкупити великого візира, якому обіцяли значну винагороду за видачу І. Мазепи.

Ця звістка схвилювала гетьмана й остаточно підірвала його слабке здоров’я. 22 серпня 1709 р. він помер. Тіло І. Мазепи відвезли в місто Галац (Румунія) і в колі військової старшини й короля Карла XII поховали в міському монастирі.

На місці битви Петро І влаштував бенкет, на який запросив шведських полонених воєначальників. Цар проголосив тост за своїх учителів, як він назвав шведів.

Чи був запропонований П. Орликом конституційний устрій актуальним на той час?

Політична еміграція —

вимушена зміна місця проживання або переселення зі своєї батьківщини в інші країни з політичних причин.

5 ГЕТЬМАН П. ОРЛИК І ЙОГО КОНСТИТУЦІЯ. ЛІКВІДАЦІЯ КОЗАЦЬКОГО УСТРОЮ НА ПРАВОБЕРЕЖЖІ. 16 квітня 1710 р. під Бендерами відбулася козацька рада, на якій новим гетьманом було обрано найближчого соратника І. Мазепи — генерального писаря його уряду Пилипа Орлика. Він очолив першу українську політичну еміграцію в Європі й уряд в екзилі (еміграції).

Під час козацької ради було прийнято складений П. Орликом документ «Пакти й Конституції законів і воль-ностей Війська Запорозького». Пізніше цей документ дістав назву Конституція П. Орлика, або Бендерська Конституція. Це була угода між старшиною та козаками, з одного боку, та гетьманом — з іншого. Уперше новообраний гетьман укладав зі своїми виборцями офіційну угоду, де чітко визначалися умови, за яких він отримував владу.

Таким чином, проголосивши фактично республіканський політичний устрій Української козацької держави,

Конституція П. Орлика стала зразком тогочасної політичної думки не тільки в Україні, а і взагалі в Європі.

Конституція обмежувала права гетьмана, передбачала створення представницького органу — Генеральної військової ради. У ній були закладені основи принципу розподілу

Конституція П. Орлика складалася зі вступу й 16 статей. У документі проголошувалася незалежність України від Московіїта Речі Посполитої; обґрунтовувалися протекторат шведського короля та союз із Кримським ханством.

Територія України визначалася Зборівським договором 1649 р. Козакам поверталися їхні території в Наддніпрянщині. За Конституцією П. Орлика при гетьмані утворювався представницький орган влади — Генеральна військова рада із законодавчими функціями, яка складалася з генеральної старшини, полковників, виборних депутатів від кожного полку та делегатів від запорожців; рада збиралася тричі на рік — на Різдво, Великдень, Покрову.

Генеральний військовий суд, до якого гетьман не міг втручатися, отримував право судити за злочини (кривди й провини) як гетьмана, так і старшину. Державна скарбниця й майно підпорядковувалися генеральному підскарбію, на утримання гетьмана відводилися окремі землі. Установлювалася виборність полковників, сотників із наступним їх затвердженням гетьманом. Спеціальна комісія мала здійснювати ревізію державних земель, якими користувалася старшина, а також повинностей населення. Гетьман мав захищати козацтво та все населення від надмірних податків і повинностей, допомагати козацьким вдовам і сиротам.

Пилип Орлик походив із давнього чеського роду.

Його батько загинув у війні з Османською імперією.

Навчався П. Орлик спочатку в єзуїтському колегіумі у Вільні, а потім у Києво-Могилянській колегії. Він був освіченою людиною, знав кілька європейських мов. П. Орлик обіймав посади в Генеральній військовій канцелярії, згодом став генеральним військовим писарем і найближчим радником гетьмана І. Мазепи.

Із «Пактів і Конституцій законів і вольностей Війська Запорозького» (1710 р.)

Отож ми, генеральна старшина, кошовий отаман і все Запорозьке Військо, домовилися і постановили з ясновельможним гетьманом таке право, яке має бути збережене постійно в Запорозькому Війську: щоб у Вітчизні нашій першими радниками була генеральна старшина, як за респектом [повагою] їхніх первісних урядів, так і в установленій при гетьманах резиденції. За ними за звичайним порядком слідують городові полковники, нехай вони будуть пошановані як публічні радники. Крім того, із кожного полку до загальної ради мають бути вибрані за гетьманською згодою генеральні радники по одній значній, старовинній, добре розумній та заслуженій особі. І з тими всіма генеральними особами, полковниками й генеральними радниками мають радитися ясновельможний гетьман та його наступники про цілість Вітчизни, про її загальне добро і про всілякі публічні діла, нічого без їхнього дозволу й поради не зачинаючи

приватною своєю владою, не встановлюючи і до завершення не приводячи...

...Коли б хто з генеральних осіб, полковників, генеральних радників, значкового товариства та інших військових урядників над тією ж черню чи то б гонор гетьманський зважився образити, чи в якомусь іншому ділі провинитися, то таких переступни-ків сам ясновельможний гетьман не має права карати своєю приватною помстою та владою, а повинен таку справу, чи кримінальну, чи некримі-нальну, здати на Генеральний військовий суд, і який у нього випаде нелицемірний і нелицеглядний декрет, такий кожен переступник має й понести.

1. Хто і на яких підставах мав входити до загальної ради? 2. Які функції виконувала загальна рада? Як вона обмежувала владу гетьмана? 3. Хто здійснював судочинство? Які обмеження гетьманської влади були передбачені?

законодавчої, виконавчої та судової влади, упроваджувалася виборність посад.

Зміст документа відповідав інтересам козацької старшини, яка через послаблення гетьманської влади отримала можливість більшої участі в управлінні державою. Конституція П. Орлика до 1714 р. діяла на тій частині Правобережної України, де зберігався військово-територіальний полковий устрій.

Подальші дії П. Орлика були спрямовані на звільнення України з-під московської влади. Він уклав угоди з кримським ханом Девлетом II Гераем, шведським королем Кар-лом XII, прибічниками поваленого польського короля Станіслава Лещинського з метою спільного визволення Гетьманщини й Слобожанщини. До них приєдналася Османська імперія, яка 20 листопада 1710 р. оголосила війну Московії. За планом союзників передбачалося здійснити похід із метою звільнення Правобережної України.

На початку 1711 р. хан із 40-тисячною ордою та 2 тис. запорожців вирушив на Слобідську Україну. Не досягнувши там воєнного успіху, він із 12 тис. захоплених бранців повернувся до Кримського ханства. Тим часом П. Орлик із 5 тис. запорожців, 20—30-тисячною татарською ордою та польським загоном рушив на Правобережжя. Він здобув Немирів, Брацлав, Вінницю й узяв в облогу Білу Церкву. До нього приєдналося близько 11 тис. місцевих козаків на чолі з полковником С. Самусем. Однак після звістки про наближення московських військ татари припинили облогу та почали брати ясир (10 тис. жителів). Місцеві козаки залишили гетьмана й кинулися рятувати своїх близьких. П. Орлик втратив мало не все своє військо й був змушений припинити похід. Він повернувся до Бендер. Козаки С. Са-муся відмовилися відступити та продовжили боротьбу. Вирішальна битва з московськими й польськими військами відбулася під час оборони Богуслава. С. Самусь та його прихильники потрапили в полон і були заслані до Сибіру.

Влітку 1711 р. Петро І розпочав воєнну кампанію проти Османської імперії — Прутський похід. Московська армія вирушила до Молдавії, де її господар підняв анти-турецьке повстання. 8—9 липня на річці Прут відбулася вирішальна битва. Московська армія була оточена турецьким військом, і Петро І зміг вирватися лише завдяки підкупу та значним політичним поступкам.

За Прутським мирним договором 1711 р. Московська держава повертала Османській імперії Азов, знищувала свої фортеці, нещодавно збудовані на Запорожжі, та зобов’язувалася не втручатися у внутрішні справи Речі Посполитої. Окремий пункт стосувався українських земель, від яких Московська держава мала відмовитися та повернути під протекторат Кримського ханства й Османської імперії. Проте через нечітке формулювання було

незрозуміло, про що йдеться, — Запорожжя, Правобережжя або всю Гетьманщину.

Московія зволікала з виконанням умов договору. Зрештою наприкінці 1711 р. Османська імперія висунула вимогу передати під її протекторат усю Наддніпрянську Україну з Києвом відповідно до умов Прутського мирного договору. Проте Московська держава не погодилася на ці умови.

У результаті переговорів за сприяння англійського й голландського послів було досягнуто домовленостей, що Московія відмовляється від Правобережжя (крім Києва з околицями) і західної частини Запорожжя (землі на правому березі Дніпра з Кодаком), а Османська імперія не висуває претензій на інші запорозькі землі та Лівобережну Україну.

Ці домовленості були зафіксовані в московсько-турецькому договорі, підписаному у квітні 1712 р., та Адріано-польському договорі 1713 р. Вони стали тяжким ударом для П. Орлика та його сподвижників.

Розуміючи, що Правобережжя втрачене, царський уряд аж до 1714 р. переселяв місцеве населення на Лівобережжя з метою позбавити П. Орлика будь-якої підтримки.

Україна знову залишалася розділеною. Влада ж П. Орлика над Правобережжям, отримана згідно з указом султана, була нетривалою. У квітні 1714 р. між Османською імперією та Річчю Посполитою було укладено договір, за яким Правобережна Україна залишалася за Річчю Посполитою. Ще в 1712 р. польський сейм ухвалив рішення про скасування полкового устрою на Правобережжі. У 1714 р. московські війська передали Польщі Білу Церкву, а залишки правобережних полків переправилися через Дніпро. Польща остаточно відновила свою владу на Правобережжі.

Лінійний корабель «Гою Предестинація» («Боже передбачення») був побудований у 1700 р. на верфі у Воронежі.

У 1711 р. після невдалого Прутського походу він став власністю Османської імперії.

З указу Петра І білоцерківському полковнику А. Танському (23 вересня 1711 р.)

Тому що, згідно з укладеними з поляками трактатами про вічний мир, тогобічну задніпровську Україну (Правобережжя) з її рубежами, точно в трактатах записаними, належить залишити полякам, — то тамтешнім полковникам з полковою, со-тенною і рядовою козацькою старшиною, козаками й іншими, що в підданстві нашому вірно бути бажають, із жінками й дітьми, із їхніми рухомими пожитками перейти на проживання в Малу Росію, в тамтешні полки, де хто побажає, та з тієї ж сторони від містечка Трахтемирова вниз на Дніпрі, аж до гирла ріки Тясмин, з усіх містечок і сіл жителів перевести в Малу Росію, а тим землям бути пустими завжди і на них поляків ніяких не поселяти... а хто там які свої маєтності має, хутори й інші підприємства

залишить, ті від нас, государя, нашої царської величності, в Малій Росії маєтностями також нагороджені мають бути. І котрі там під державою нашою нам вірно служили — і надалі служити будуть.

Такі ж нашої царської величності укази і в інші задніпровські (правобережні) полки полковникам послані.

1. Кому мали відійти правобережні землі?

2. Хто підлягав переселенню з Правобережжя? Куди Петро І переселяв правобережне українське населення? 3. Яку долю визначав цар правобережним українським територіям? 4. Які компенсації за втрачені статки передбачалися козацькій старшині?

Однак ці землі не стали пусткою. Уже з 20-х рр. XVIII ст. почалося їх активне заселення й відродження. Хоча вирішальна роль у цьому процесі належала вже не козацтву.

У червні 1714 р. П. Орлик виїхав із Бендер у подорож до країн Європи, де намагався отримати допомогу в боротьбі проти Московської держави. У 1720 р. він подався до Німеччини, а згодом до Франції. Однак підтримки у правителів європейських держав гетьман не знайшов.

Після підписання Ніштадтського мирного договору в 1721 р. між Московією та Швецією перебування українських політичних емігрантів у всіх європейських столицях не схвалювалося. До того ж за наказом Петра І непокірного гетьмана намагалися заарештувати.

У 1722 р. П. Орлик був змушений переїхати до володінь Османської імперії, де прожив останні 20 років свого життя. Усі його дипломатичні зусилля виявилися марними.

ЧИ ПОГОДЖУЄТЕСЬ ВИ З ТИМ, ЩО... ЧОМУ?

Північна війна стала важким тягарем для українського народу. Проти політики московського царя виступив гетьман І. Мазепа.

Гетьман І. Мазепа у своїх діях покладався на хитрість, вигоду та інтриги, а не на героїзм і відданість народу та його провідників. Поразка Швеції в битві під Полтавою стала й провалом планів гетьмана на здобуття незалежності Україною.

Створення козацьких полків на Правобережній Гетьманщині відроджувало традиції національного

державотворення. Вагома роль у цьому процесі належала С. Палію.

Незважаючи на те, що на певний час вдалося об'єднати дві частини України, міжнародне становище склалося не на її користь. Зрештою Правобережжя залишилося у складі Речі Посполитої, а козацький устрій на цих землях був ліквідований.

П. Орлик збагатив українську та світову історію першою Конституцією в сучасному розумінні цього слова.

ПРАЦЮЄМО З ХРОНОЛОГІЄЮ

1700—1721 рр. — Північна війна.

1702—1704 рр. — повстання С. Палія («паліївщина»). 1708 р. — укладення договору гетьмана І. Мазепи зі шведським королем Карлом XII.

1708 р. — знищення московськими військами гетьманської столиці — міста Батурин.

Квітень 1709 р. — зруйнування московськими військами Чортомлицької Січі.

27 червня 1709 р. — Полтавська битва.

1710 р. — Конституція П. Орлика.

1711 р. — Прутський похід московського царя Петра І.

ЗАПИТАННЯ ТА ЗАВДАННЯ

1. Перевірте свої знання за навчальною грою «Відгадайте героя або героїню». Правила гри. Учитель/учителька записує на картці ім'я історичної особи та кладе її в конверт. Учні та учениці мають за допомогою заздалегідь визначеної кількості запитань відгадати, про кого йдеться. Учитель/учителька може відповідати лише «так», «ні» або «частково». Гра проводиться в парах, малих групах або з усім класом. 2. Для кращого запам'ятовування дат проведіть гру «Три на чотири». Правила гри. Учні та учениці мають за визначений час заповнити пропуски в таблиці.

3. Колективне обговорення. Що підштовхнуло І. Мазепу на союз зі Швецією? 4. Які воєнно-політичні дії Петра І стали відповіддю на союз І. Мазепи з Карлом XII? 5. Робота в парах. Обговоріть і визначте, чим гетьманство П. Орлика відрізнялося від правління всіх його попередників, б. Із якою метою П. Орлик запропонував козацтву «Пакти й Конституції...»? 7. Чому походи П. Орлика в Україну зазнали поразки?

8. Спираючись на додаткові джерела, складіть історичний портрет І. Мазепи, П. Орлика (на вибір). 9. Простежте за картою (с. 170) події Північної війни на землях тогочасної України. Визначте території, охоплені повстанням С. Палія 1702—1704 рр., напрямки походів П. Орлика на Правобережжя.

10. Колективне обговорення. Чому національно-визвольне повстання на Правобережжі 1702—1704 рр. називали «другою Хмельниччиною»?

 

 

Це матеріал з підручника Історія України 8 клас Гісем, Мартинюк (2021, поглиблений рівень)

 



Попередня сторінка:  34—35. Лівобережна Гетьманщина наприкі...
Наступна сторінка:   38—39. Церковне життя. Культура наприкі...



^