Інформація про новину
  • Переглядів: 19
  • Дата: 7-08-2021, 10:30
7-08-2021, 10:30

38—39. Церковне життя. Культура наприкінці XVII — у першій половині XVIII століття

Категорія: Історія України





Попередня сторінка:  36—37. Участь Гетьманщини в Північній в...
Наступна сторінка:   40. Посилення колоніальної політики Ро...

ОПРАЦЮВАВШИ ЦЕЙ ПАРАГРАФ, ВИ ДІЗНАЄТЕСЬ:

як Українська православна церква була підпорядкована Московському патріарху; про особливості розвитку української культури наприкінці XVII — у першій половині XVIII ст.; про основні здобутки української культури цієї доби; імена видатних представників української культури; визначення понять «Священний Синод Російської православної церкви», «фортифікаційне будівництво», «монументальне будівництво».

ПРИГАДАЙТЕ

1. Якими були основні риси української культури попередньої доби? 2. Назвіть головні здобутки української культури XVII ст.

Чому Москві вдалося підпорядкувати Київську митрополію Московському патріарху? Які це мало наслідки?

1 ПІДПОРЯДКУВАННЯ УКРАЇНСЬКОЇ ПРАВОСЛАВНОЇ ЦЕРКВИ МОСКОВСЬКОМУ ПАТРІАРХАТУ. Із моменту прийняття Української козацької держави під царський протекторат московська влада не припиняла спроб підпорядкувати православну церкву в Україні владі Московського патріарха. Це дало б їй змогу контролювати не тільки політичне, а й духовне життя на українських землях.

Під час укладення українсько-московського договору 1654 р. Москва вже пропонувала ідею підпорядкування Київської митрополії. Проте українська делегація рішуче її відкинула. Водночас Українська православна церква на чолі з митрополитом Сильвестром Косовим, шість полковників, чотири полки, січовики відмовилися присягнути царю. Москва ж прагнула в будь-який спосіб закріпитися в козацькій Україні. Скориставшись розміщенням у Києві московських військ, Москва все ж таки змусила митрополита скласти присягу, але потім за його життя не робила жодних спроб «підкорити Київ».

Смерть Сильвестра Косова 13 квітня 1657 р. активізувала боротьбу за Київську митрополію. Проте новообраний митрополит Діонісій Балабан відкинув пропозиції Москви і в 1658 р. був затверджений Вселенським (Константинопольським) Патріархом. Діонісій підтримав гетьмана І. Виговського та взяв активну участь у розробці Галицької угоди. Щоб позбутися московського впливу, Діонісій переїхав із Києва, де була московська залога, до Чигирина.

Проте, скориставшись усуненням від влади І. Виговського, Московія домоглася включення до «Переяславських статей», що були підписані з Ю. Хмельницьким, пункту про перехід Київської митрополії в підпорядкування Московського патріарха. Українське духовенство майже в повному складі проігнорувало цей пункт. Тоді Москва вирішила створити паралельну промосковську церковну владу. Місцеблюстителем митрополичого престолу в Києві

був проголошений Лазар Баранович. Однак він дотримувався нейтралітету у відносинах між митрополитом Діоні-сіем та Москвою. У 1661 р. Москва замінила його на Ме-фодія. Діонісій не став миритися із черговим посяганням Москви на власну канонічну територію. Він призначив на білоруську кафедру Йосипа Нелюбовича-Тукальського, а також домігся від Вселенського Патріарха анафеми для Мефодія.

Дії Діонісія підтримав Московський патріарх Никон, який прагнув влади над царем. Варто зазначити, що Мефодія не сприйняли на Лівобережжі, а місцеве духовенство сприяло виголошенню йому анафеми. Цар Олексій Михайлович був змушений відступити від своїх намірів. 1 січня 1663 р. він надіслав Вселенському Патріарху вибачення за втручання в його справи та пообіцяв ув’язнити Мефодія.

Проте ситуація змінилася вже за кілька місяців після смерті митрополита Діонісія. Під час виборів наступного митрополита жоден претендент не набрав більшості голосів, тому обидва (Йосип Нелюбович-Тукальський і Антоній Вінницький) оголосили себе переможцями. Польський король Ян II Казимир затвердив обох. А тим часом лівобережний гетьман І. Брюховецький попросив царя прислати митрополита з Московії. Разом із тим через царя він домігся зняття анафеми з Мефодія.

Звістка про можливе прибуття в Київ Московського митрополита обурила київське духовенство, особливо Мефодія. Московська влада знову відступила, вирішивши відривати канонічні землі Київської митрополії частинами. Так, вона спробувала підпорядкувати собі Чернігівське єпископство, яке було проголошено архієпископством, на чолі з Лазарем Барановичем. Однак Вселенський Патріарх виступив категорично проти, а в 1668 р. визнав єдиним Київським митрополитом Йосипа Нелюбовича-Тукальського. Митрополит став «правою рукою» гетьмана П. Дорошенка в боротьбі за об’єднання Гетьманщини й відкидав будь-які пропозиції Москви.

У 1675 р. Йосип Нелюбович-Тукальський помер, і за Київську митрополію спалахнула нова боротьба. Розкол Гетьманщини позначився й на Київській митрополії. Лівобережжя тривалий час підпорядковувалося місцеблюс-тителю Лазарю Барановичу. А на Правобережжі були ставленики польського короля єпископи Антоній Вінницький та з 1679 р. — Йосиф Шумлянський. Також певний час на території, підконтрольній Османській імперії, перебував представник Вселенського Патріарха грек Панкратій.

Переломними стали події першої половини 80-х рр. XVII ст. Московський патріарх домігся від Вселенського Патріарха вільних виборів у Києво-Печерській лаврі після

смерті її настоятеля Інокентія Гізеля. Вибраний митрополит Варлаам Ясинський відмовився їхати до Москви та отримав благословення від місцеблюстителя Лазаря. Проте водночас рішення польського короля призначити Йосифа Шумлянського власником усіх володінь Києво-Печерської лаври змусило Варлаама Ясинського 26 лютого 1685 р. підписати підтверджувальну грамоту з Москви. Таким чином, завдяки маніпуляціям Києво-Печерську лавру було вилучено з-під влади Вселенського Патріарха й підпорядковано Московському патріарху. Московський уряд надіслав Вселенському Патріарху Якову царську грамоту з пропозицією дозволити Московській патріархії висвячувати Київських митрополитів. Не чекаючи відповіді (вона була негативною), цар наказав І. Самойловичу провести вибори Київського митрополита та відрядити його на висвячення до Москви.

Чому для Москви рішення про приєднання Української православної церкви було політичним, а не релігійним?

На соборі, на якому не було жодного єпископа (усі відмовилися брати участь у неканонічному дійстві), митрополитом Київським було обрано Луцького єпископа Гедеона (князь Григорій Святополк-Четвертинський). Для створення масовості на собор зігнали нижче духовенство та представників козацької старшини. У грудні 1685 р. Гедеон отримав дозвіл на митрополію, ставши «митрополитом Київським, Галицьким і Малої Русі», а традиційна частина титулу Київських митрополитів — «і всієї Русі» — була вилучена. До травня 1686 р. Київська митрополія була під владою Вселенського Патріарха, поки її не перебрав на себе Московський патріарх.

Найголовнішим наслідком цієї події було те, що українська церква почала втрачати свою самобутність.

Лише 11 жовтня 2018 р. Синод Константинопольського патріархату скасував владу Московської патріархії над українськими землями.

2 ПРИБОРКАННЯ УКРАЇНСЬКОГО ДУХОВЕНСТВА ІМПЕРСЬКОЮ ВЛАДОЮ. Підпорядкування Української православної церкви Московському патріархату стало для неї катастрофою. Вона втратила колишню самостійність.

Московський патріарх започаткував процес відділення від митрополії окремих єпархій (першою стала Чернігівська) і монастирів (Києво-Межигірський і Києво-Печерська лавра), які почали безпосередньо підпорядковуватися патріарху. Ті єпархії, які розташовувалися на території Речі Посполитої, приєдналися до греко-католицької церкви (у 1691 р. до неї перейшла Перемишльська єпархія, 1700 р. — Львівська, 1702 р. — Луцько-Острозька). Лише ченці Манявського скиту зберегли зв’язок зі Вселенським Патріархом аж до закриття монастиря австрійською владою в 1785 р.

Дуже швидко Московський патріарх Іоаким виявив інтерес до внутрішніх справ митрополії. Уже в 1686 р. він закріпив за собою духовний нагляд (контроль вищих ієрархів над діяльністю нижчого духовенства), а згодом Москва почала втручатися в друкарство. Наприклад, у 1689 р. надійшла вимога погоджувати тексти з патріархом, у 1693 й 1720 рр. установили обмеження та заборону україномовного друку.

Московські церковні собори 1689 та 1690 рр. засудили київське богослов’я за унійні «превратньїе толкования», зауваживши, що Вселенські Патріархи не мали можливості стежити за твердістю віри: під заборону потрапили навіть твори чинного єпископа Лазаря Барановича.

Поступово Київська митрополія була повністю ослаблена — у ній не залишилося жодного єпископа. У 1722 р. Київську митрополію понизили до архієпископства та скасували виборність її ієрарха.

Військово-політичний виступ І. Мазепи позначився на українському духовенстві, яке здебільшого ще зберігало антимосковські настрої. Українське духовенство, усвідомивши, що Українська козацька держава вже не може бути йому опорою, почало швидко переорієнтовуватися на Москву.

Восени 1708 р. Київський митрополит під тиском царя наклав анафему на гетьмана І. Мазепу, який дуже багато зробив для розвитку церков.

Після Полтавської битви 1709 р. ректор Києво-Моги-лянської академії Феофан Прокопович виголосив довгу проповідь перед Петром І, у якій засуджував І. Мазепу й висловлював свою прихильність владі. Пізніше саме за пропозицією Феофана Прокоповича цар розпочав зміни щодо європеїзації Московської держави. Він підтримав прагнення царя абсолютної влади та обґрунтував його право передавати трон за власним бажанням, а не за звичною лінією успадкування від батька до сина.

Священний Синод Російської православної церкви — орган управління, що діяв у Російській імперії з 1721 до 1917 р., який замінив владу патріарха. Синод Російської православної церкви Московського патріархату мав статус вищої державної установи. Його очолював оберпрокурор (ця посада прирівнювалася до міністерської). Синод підпорядковувався імператору.

Вчений XX ст. І. Огієнко про українську культуру

Наші співаки-українці занесли на Москву і свою співацьку одіж, і ця одіж осталася скрізь по Росії ще й до нашого часу. У кафедральних церквах співаки ще й тепер одягаються в особливу одіж, яку перейнято од українців ще в XVII—XVIII віках... Вплив український на московську церкву був таким великим, що на Москві по церквах скрізь запанувала українська вимова, і ця вимова лишалася тут аж до початку XIX віку.

Колективне обговорення.

1. Чим автор пояснює панівний український культурний вплив у Росії (Московії) у XVII—XVIII ст.?

2. Які напрями українського культурного впливу перелічує автор? Які факти свідчать про величезну роль української культури в розвитку тогочасної Росії (Московії)?

Феофан Прокопович був автором «Духовного регламенту», що замінив патріарше правління в Російській православній церкві владою Священного Синоду під головуванням світського чиновника (Охоронцем патріаршого престолу був екзарх Стефан Яворський, а згодом фактично правителем Синоду став Феофан). Так, церква перетворилася на частину державного апарату.

Феофан Прокопович висловив ідею проголошення Московського царства Російською імперією, яка начебто була наступницею Русі та батьківщиною «слов’яноруського» народу, до якого він зараховував і українців. Феофан Прокопович прислужився і російській науці, саме з його ініціативи було засновано Російську Академію наук.

Успішне просування на службі Феофана Прокоповича в новій імперії відображало ширше явище — перехід на імперську службу переважної частини українського духовенства, яке було більше налаштованим на Захід. Українське духовенство активно залучали на різні церковні й державні посади.

Український священник Димитрій Туптало, призначений митрополитом Ростовським, навіть був канонізований як святий за боротьбу зі старообрядцями.

Паїсій Величковський — творець морально-етичних засад чернецтва XVIII ст. — започаткував аскетичну літературу. Він був засновником Іллінського скиту на Афоні, настоятелем монастирів у Драгомирні, Секулі та Нямецької лаври. Паїсій Величковський переклав найвідоміший твір ченців «Добротолюбіє». Фактично він відродив чернецтво, яке занепало після загибелі Русі-України. Паїсій Величковський був канонізований у 1988 р.

Так поступово українські священники стали знаряддям імперської влади. Проте їхня кількість і вплив із часом почали лякати її. За наказом імператриці Катерини II було заборонено набирати українців на високі посади церковної та світської служби.

Які події найбільше вплинули на розвиток української культури кінця XVII — початку XVIII ст.?

КУЛЬТУРА БАРОКО

З ОСОБЛИВОСТІ РОЗВИТКУ КУЛЬТУРИ. Культура кінця XVII — початку XVIII ст. базувалася на двох складових: попередньому розвитку української культури та впливі західноєвропейського бароко.

На українському ґрунті культура бароко набула особливих рис, що дає підстави стверджувати про існування українського бароко. Крім того, у культурі цього періоду почали простежуватися світські риси.

На характер культури цього періоду мали вплив і зміни в соціальній структурі українського населення. Основну частину культурно розвиненого населення становили вже не шляхтичі й духовенство, а рядові козаки, козацька старшина, міщани. Це сприяло розширенню підґрунтя, на якому розвивалася українська культура.

Що зумовлювало високий освітній рівень населення Гетьманщини?

4 ОСВІТА І ДРУКАРСТВО. КИЄВО-МОГИЛЯНСЬКА АКАДЕМІЯ.

Наприкінці XVII ст. освітній рівень населення козацької України залишався відносно високим. Тут діяла велика кількість початкових шкіл, у яких учителювали дяки, мандрівні студенти Києво-Могилянської колегії. У них навчали читання, письма, лічби, співу. Поширеною була й домашня освіта.

Саме в цей період у Гетьманщині виникла й набула поширення форма навчання й здобуття професійних знань при канцеляріях, де навчалися ведення канцелярських справ, складання ділових паперів тощо.

У тогочасній Україні характерною була професійна підготовка юнаків через систему учнівства в ремісничих цехах. Таку підготовку отримували й діти козаків у січовій школі на Запорожжі. Вона готувала канцеляристів, кобзарів, сурмачів, скрипалів, цимбалістів.

Виникали нові колегіуми, які були середніми навчальними закладами: Чернігівський (1700 р.), Харківський (1726 р.), Переяславський (1738 р.). Значним освітнім центром став Харківський колегіум, у якому навчалося 800 учнів. Крім традиційних предметів, тут вивчалися також інженерна справа, артилерія та геодезія. Переяславський колегіум безпосередньо займався підготовкою духовенства для православних парафій Правобережжя.

У колегіумах вивчали старослов’янську, українську, польську, німецьку, французьку мови, поетику, риторику, філософію, богослов’я, математику, фізику, медицину, історію, географію, астрологію (астрономію), музику.

На Правобережжі та західноукраїнських землях діяли переважно єзуїтські колегіуми — Луцький, Кам’янецький, Львівський, Перемишльський та інші.

Вища освіта на українських землях була представлена Києво-Могилянською колегією (1632 р.) та Львівським університетом (1661 р.). У 1701 р. Києво-Могилянську колегію було перетворено на академію.

Поширення грамотності серед населення сприяло розвитку книгодрукування. Найбільшою друкарнею в тогочасній Україні з 13 існуючих була друкарня Києво-Печерської лаври. Серед виданих нею книг відома, зокрема, «Іфіка Ієрополітика» (1712 р.), у якій пояснювалися норми поведінки в суспільстві. Виходили релігійні трактати, букварі та інші книги. На західноукраїнських землях продовжувала діяти Львівська братська друкарня, де видавали букварі та інші книжки. Значний внесок у розвиток книгодрукування зробили Почаївська та Унівська друкарні.

Прикметною рисою книгодрукування того часу, незважаючи на заборони Синоду Російської православної церкви, стало збільшення видання творів світської літератури. А запроваджений за Петра І гражданський шрифт зробив книжки більш доступними для широкого кола читачів.

Львівський університет від часу свого заснування, згідно з грамотою польського короля Яна II Казимира, і до 1773 р. повністю перебував під контролем єзуїтів. Навчальний заклад мав свою бібліотеку, найбільшу у Львові друкарню. Він складався з двох відділів (факультетів) — філософського й богословського (теологічного). У 1667 р. тут навчалося близько 500 студентів, а навчальний процес забезпечували вісім викладачів. У середині XVIII ст. кількість студентів збільшилася до 700 осіб, викладачів — до 15—17 осіб. Близько 75 % студентів становили поляки, решту — українці або представники інших етнічних груп.

ДЖЕРЕЛА ПОВІДОМЛЯЮТЬ

Із жалуваної грамоти Петра І Київській духовній академії (1701 р.)

Наша царська величність, слухавши чолобиття наших богомольців, превелебного Варлаама Ясин-ського, митрополита Київського і Галицького і Малої Русі, превелебного Стефана Яворського, митрополита Рязанського та Муромського, пожалували, звеліли ігумену і ректору Київського братського монастиря з братією за попередньою і цією... жалуваними грамотами в колишніх київських училищах або школах, які давно засновані й побудовані при Братському монастирі, за колишнього превелебного митрополита Петра Могили через своїх православних префектів і професорів, і учителів дітей всяких чинів руського народу та ревнителів благочестивої греко-православної віри, що приходять з інших країн, навчати зі старанною

ретельністю та дбайливістю не тільки поетики й риторики, але й філософії та богослов'я... сло-в'яно-російською, елліно-грецькою і латинською мовами, ні в чому не відхилятись від вірування східної церкви... І в силу цієї нашої... жалуваної грамоти ми, великий государ, наша царська величність, ті школи і вільне в них навчання затверджуємо і закріплюємо.

1. На чиє прохання була видана жалувана грамота? Який її основний зміст? 2. Хто за національністю та соціальним станом міг навчатися в академії? 3. Які дисципліни мали вивчатися в академії? Які мови планувалося використовувати в навчальному процесі?

Із записок історика і мандрівника, сина Антіохійського патріарха П. Алеппського (1654 р.)

Починаючи з цього міста [Рашкова] і по всій землі руських, тобто козаків, ми помітили прекрасну рису, що дуже здивувала нас: усі вони, крім небагатьох, навіть більшість їхніх жінок і дочок, уміють читати та знають порядок церковних служб

і церковні співи; крім того, священники навчають сиріт і не лишають їх неуками блукати по вулицях.

Як автор документа описує рівень освіти в тогочасній Україні?

5 РОЗВИТОК НАУКОВИХ ЗНАНЬ. У XVII—XVIII ст. на

українських землях, як і на інших територіях Європи, швидко розвивалася наука. Проте на відміну від усієї Європи, де наука долала сильний опір церкви, тут її представниками здебільшого були церковні діячі, іноді вищі ієрархи. Так, Феофан Прокопович навіть виголосив перед студентами й викладачами Києво-Могилянської академії спеціальну промову «Про заслуги і користь фізики». У 1707—1708 рр. Феофан Прокопович уклав курс лекцій з арифметики та геометрії для Києво-Могилянської академії.

Видатні діячі того часу зосереджували увагу на складних питаннях астрономії, математики, медицини, географії. Так, Йоаникій Галятовський намагався розкрити причини таких природних явищ, як сонячне й місячне затемнення, хмарність, дощ, вітер, блискавка тощо.

Єпіфаній Славинецький здійснив переклад посібника з анатомії Андреаса Везалія, який використовували в медичних колегіумах.

У XVIII ст. набули поширення медичні знання. З’явилася низка лікарів-українців, які здобули вчений ступінь доктора медицини: І. Полетика, М. Кружень, П. Погорецький та інші. У 1707 р. в Лубнах відкрилася перша на українських землях польова аптека.

6 РОЗВИТОК ЛІТЕРАТУРИ. Із другої половини XVII ст. розпочався період піднесення літературної творчості. Для літератури цього часу характерними були такі риси: ► зберігався зв’язок літератури з релігійним світоглядом;

► мистецтво слова поступово ставало самостійною галуззю творчості;

► усе виразніше проявлялися світські та естетичні функції літератури, відбувалося становлення нових форм і способів художньо-словесного зображення;

► основна увага письменників зосереджувалася на людині, а також на її зв’язку з Богом, утверджувалися нові жанри художньої літератури.

Друга половина XVII ст. — це період розквіту української літератури стилю бароко. Найбільш яскраво барокові риси проявилися в поезії. Поетичні твори цієї доби різноманітні — від громадсько-політичних до ліричних.

Громадсько-політична поезія пов’язана з подіями Національно-визвольної війни під проводом Б. Хмельницького та Руїни. Відомі такі твори: «Висипався хміль із міха», «Похвала віршами Хмельницькому од наро-да малоросійського», «Чигирин» тощо.

Авторами релігійно-філософської поезії були представники духовенства — Лазар Баранович, Варлаам Ясинський, Димитрій Туптало, Стефан Яворський, Феофан Про-копович та інші, у творах яких порушувалися морально-етичні проблеми. У поезії цього напряму найбільше проявився стиль бароко — символіка, гра слів, ускладнені асоціації, натуралістичність деталей. Найбільшу поему (23 тис. рядків) на релігійну тематику склав Іван Максимович («Богородице Діво»).

У напрямі бароко розвивалася й панегірична поезія — уславлення визначної події або вчинку видатної особи. Найвідомішими представниками цього жанру були Іван (Іоан) Величковський, Лазар Баранович.

Велику популярність мали епіграми — невеликі сатиричні вірші, у яких висміювали якусь людину або суспільне явище. Найкращими епіграмістами вважалися Лазар Баранович, І. Величковський, Д. Брат-

ковський, Климентій Зіновіїв. В епіграмах часто поєднувалися релігійно-філософські та побутові сюжети.

Найкращі вірші ліричної поезії написані С. Климов-ським, І. Бачинським, Д. Левицьким, І. Мазепою, Лазарем Барановичем. Жанрово така поезія дуже різноманітна — це і опис соціально-побутових явищ, і змалювання природи, і любовна лірика. Вона наповнена народними образами та символами. Любовна поезія була тісно пов’язана з піснею.

Значної популярності набула й сатирична віршована література. У рукописних збірках поширювалися вірші Климентія Зіновїїва (370 віршів) та І. Некрашевича («Ярмарок», «Сповідь»). У них відтворювалися колоритні побутові сцени, висміювалися вади суспільства, прославлялася чесна праця хліборобів і ремісників.

Серед прозової творчості найбільше значення залишалося за полемічною богословською літературою. Серед найви-датніших полемічних творів можна виділити такі: «Фундаменти», «Бесіда» Йоаникія Галятовського, «Нова міра старої віри» Лазаря Барановича, «Навіти» анонімного автора.

До богословської літератури належали і проповіді. їхні автори схвалювали вірність православ’ю, прагнення миру, злагоди та спокою; засуджували заздрість, підступність, невдячність, жадобу, моральну розпусту. Найвизначнішими творами були «В істинній вірі», «Мир із Богом людині» Інокентія Гізеля, збірки проповідей Лазаря Барановича «Меч духовний» і «Труби словес проповідних». Крім того, проповідями уславилися Димитрій Туптало, Стефан Явор-ський, Феофан Прокопович та інші.

Продовжував розвиватися й агіографічний жанр (опис житій святих). Його найвидатнішою пам’яткою є чотиритомна збірка житій святих Димитрія Туптала.

Із середини XVII ст. в літературі набув розвитку жанр езопівської байки. Її вивчали в школах, поширювали в рукописних збірках. Згодом ці байки сприяли становленню нової української літератури.

Велику частину літературного доробку цієї доби складає історична література. Серед неї слід виділити «Синопсис» (1674 р.) — короткий нарис історії України та Московїї від найдавніших часів до останньої чверті XVII ст. (автор невідомий). У XVIII ст. в українському суспільстві існував великий інтерес до подій Національно-визвольної війни, що відображалося у творчості. У 1702 р. з’явився перший такий твір — Літопис Самовидця, створений одним із діячів часів Руїни Романом Ракушкою-Романовським. Найпопулярнішими стали праці Самійла Величка «Сказання про козацьку війну з поляками» та «Повість літописна про малоросійські та частково інші події» і «Дійствія презільної брані...» Григорія Гра-бянки. У XIX ст. їх називали козацькими літописами, хоча насправді це були типові історичні твори XVHI ст., написані в стилі бароко.

Фортифікаційне будівництво — зведення інженерних споруд, призначених для підвищення ефективності застосування зброї та військової техніки, забезпечення стійкого управління військами, захисту військ і населення від засобів ураження противника.

Монументальне будівництво —

зведення архітектурних комплексів значних розмірів, які мають складну структуру та інженерне виконання.

7 АРХІТЕКТУРА. Національно-визвольна війна під проводом Б. Хмельницького, події Руїни, народні повстання, війни Московського царства, Речі Посполитої з Османською імперією, Кримським ханством, Швецією зумовили бурхливий розвиток фортифікаційного будівництва. Не було такого міста й містечка, яке б не мало оборонних споруд із валів, ровів, дерев’яних або кам’яних стін, ланцюгових мостів, веж. Розвиток артилерії спричинив і зміни у фортифікації. Почали переважати укріплення бастіонного типу, які зводили навіть навколо старих фортець і замків у Кам’янці, Хотині, Львові, Ужгороді тощо. Найбільшою оборонною спорудою на українських землях на початку XVIII ст. стала Київська (Нова Печерська) фортеця, яка увібрала в себе всі тогочасні досягнення фортифікації.

Із другої половини XVII ст. нове піднесення переживало монументальне будівництво. На українському ґрунті його поширення відбувалося двома напрямами: українізація західноєвропейського бароко та надання барокового вигляду українській архітектурній традиції.

Для архітектури бароко були характерні риси урочистої піднесеності, грандіозності, схильність до рухливих композицій і декоративної насиченості. Ці риси забезпечувалися певними архітектурними прийомами — протиставленням великих і малих розмірів, світла й тіні, поєднанням контрастних матеріалів і кольорів, набуттям архітектурними елементами скульптурної виразності.

Архітектура бароко в першу чергу вплинула на оздоблення стародавніх храмів, які, зберігаючи попередню структуру, отримали нові елементи — вигадливі декоративні фронтони (передня частина будівлі), обрамлення вікон і дверей, мальовничі багатоярусні грушоподібні бані, ступінчасті дахи. Після реконструкції барокового вигляду набули Софія Київська, Успенський собор Києво-Печерської лаври, Михайлівський Золотоверхий собор, Спаський і Борисоглібський собори в Чернігові. Такими ці храми збереглися до наших днів.

Більшість барокових споруд у тогочасній Україні були збудовані за часів гетьманства І. Мазепи або його коштом. До найкращих барокових ансамблів культового призначення належать Миколаївський собор у Ніжині (50-ті рр. XVII ст.), Троїцький собор Густинського монастиря (1671 р.), Покровська церква в Харкові (1689 р.), Троїцький собор у Чернігові (1679—1695 рр.), Всіхсвятська над-брамна церква Києво-Печерської лаври (1696—1698 рр.), Спасо-Преображенська церква у Великих Сорочинцях (1734 р.) та інші. До цього переліку можна зарахувати дзвіницю Софії Київської. У західноєвропейському бароко зведено костьол домініканців у Львові (1745—1749 рр.).

Крім церковного, розгорталося й світське кам’яне будівництво. Зводилися трапезні, колегіуми, магістрати,

військові канцелярії, житлові будинки. Серед цих споруд слід відзначити корпус Київської академії, келії Києво-Печерської лаври, Троїцького та Єлецького монастирів Чернігова, будинок генерального судді Василя Кочубея в Ба-турині.

Проте основним будівельним матеріалом залишалося дерево. До наших днів збереглося чимало дерев’яних храмів цієї доби, особливо на Прикарпатті, Буковині та Закарпатті.

8 МИСТЕЦТВО. Від другої половини XVII ст. український живопис швидко відходив від церковних канонів, у ньому переважало зображення реальних людей, подій. У творчості митців цього періоду відчувався вплив мистецького стилю бароко.

У монументальному живописі яскраво проявлялися народні традиції. Особливо реалістично передано образи людей із народу, краєвиди в оздобленні церкви Святого Юра в Дрогобичі, а також у розписах дерев’яних храмів на Закарпатті. У Софії Київській були створені нові розписи з використанням сюжетів про боротьбу з татарами та поляками. В Успенському соборі Києво-Печерської лаври було намальовано цілу портретну галерею української знаті цієї доби. Водночас київські майстри намагалися максимально зберегти старовинні мозаїчні та фрескові композиції.

Творчість народних майстрів яскраво відобразилася в картинах Страшного суду. Визначним явищем стало звернення до образів козака-бандуриста — захисника Батьківщини («Козак Мамай»), а також селянина-повстанця, борця проти соціального й національного поневолення.

Продовжував розвиватися іконопис. На іконах поряд із біблійними персонажами зображували й реальних людей — гетьманів, старшин, рядових козаків, міщан на тлі інтер’єрів тієї доби (ікони «Воздвиження Хреста Господнього», «Покрова Богородиці» тощо).

Цікавим явищем українського бароко в образотворчому мистецтві стала діяльність художнього осередку в Жовкві. Так, Іван Руткович традиційні сюжети іконостасів подавав як напівсвітські картини з тонким колористичним рішенням та реалістичним відтворенням людських образів. Найбільш відомими його творами є іконостаси храмів у Жовкві, Во-лиці-Деревлянській, Волі-Висоцькій, Новій Скваряві. Інший відомий митець цієї доби Йов Кондзелевич віддавав перевагу складним монументальним композиціям, у яких знаходили відображення події життя українського народу. Найбільш відомі його роботи були створені для монастиря Скит Манявський (зберігаються в Національному музеї у Львові), Білостоцького та Загорівського монастирів на Волині. До плеяди жовківських митців належать також Юрій Шимо-нович, Мартин Альтомонте, Василь Петрахнович. їхня творча спадщина представлена не лише іконописом, але й світськими портретами, картинами зі сценами битв.

У цей період набув розвитку український портретний живопис, особливо поширений у середовищі шляхти й козацької старшини. Портрет як жанр світського мистецтва мав національну особливість. Наприкінці XVII — на початку XVIII ст. він ще зберігав тісний зв’язок з іконописом. Були створені монументальні портрети Б. Хмельницького

й відомих козацьких старшин. Світські барокові портрети були пишно декоровані, різні орнаментальні елементи виразно підкреслювали майнове та соціальне походження зображуваних. Розквіт портретного живопису припав на другу половину XVIII ст. Великої популярності за тих часів набув ктиторський портрет — зображення засновників і покровителів храмів.

Помітного розвитку досягла в цей період графіка, що була тісно пов’язана з друкарством. Книжки були ілюстровані гравюрами, які виконувалися на дереві або металі. Найбільшу роль у розвитку графічного мистецтва цього часу відіграли брати Тарасевичі. Олександр Тарасевич створив портретну галерею визначних діячів України, Леонтій Тарасевич виконав цикл ілюстрацій до «Києво-Печерського патерика» та Нового Заповіту. Визначним майстром графіки був Іван Щирський. На його гравюрах рослинні орнаменти органічно поєднувалися з античними сюжетами та реалістичними зображеннями. Цікавим типом графічного мистецтва стали великі афіші — оголошення про диспути в Киє-во-Могилянській колегії (академії), виконані цим митцем.

У другій половині XVII ст. високого рівня розвитку досягло декоративне й ужиткове мистецтво, зокрема різьблення по дереву. Різьблені геометричні або рослинні орнаменти прикрашали меблі, ткацькі верстати, вози тощо.

З усіх видів народної художньої творчості найпоширенішими в тогочасній Україні були ткацтво та вишивання, пов’язані з прикрашанням предметів побуту, одягу, житла.

9 МУЗИКА І ТЕАТР. Наприкінці XVII — у першій половині XVIII ст. завершилося формування основних рис народної музики, що існують і сьогодні. Народні думи та історичні пісні виконували кобзарі, лірники, бандуристи. Усталилася народна інструментальна музика, що супроводжувала всі свята, — популярності набули троїсті музики. Свою назву вони отримали не за кількістю інструментів в ансамблі, а за функції, які виконували музиканти: мелодія, ритм, темп.

Побутовий багатоголосий пісенний жанр — кант — набув національних рис щодо поетики та змісту музики. У ньому посилилися світські мотиви. Мелодика кантів виступала джерелом і для церковної музики цього часу. Авторами кантів були визначні культурні діячі Лазар Баранович, Димитрій Туптало та інші.

Продовжував розвиватися хоровий спів. Найбільш поширеним став партесний концерт, де спів відбувався без інструментального супроводу. Він набув професійних рис. Виступи колективів проходили в панських палацах і церквах. Відомі імена таких співаків, як К. Коновський, Й. За-войський, О. Лешковський та інші.

Професійну музичну освіту можна було здобути в Києво-Могилянській академії, музичних школах при магістратах,

духовних семінаріях, оркестрах. У 1738 р. в Глухові була відкрита спеціальна музична школа.

Продовжувало розвиватися й театральне мистецтво. Найбільш популярним, як і раніше, був вертеп. Вертепні вистави дуже урізноманітнилися — нових персонажів брали з казок, легенд, переказів. Значно розширилася народно-побутова частина вертепного дійства.

Шкільний театр та шкільна драма найбільшого розвитку досягли в Киево-Могилянській академії, де написання та розігрування драм було обов’язковою складовою навчального процесу. Дійства шкільного театру розподілялися на різдвяні та великодні. Найпопулярнішими драмами були «Комедія на Різдво Христове» Димитрія Туптала та «Слово про збурення пекла».

Шкільна драма поступово ускладнювалася, виникали її різноманітні форми — повчальні та історичні драми тощо. Під час вистав використовувалися декорації, предмети бутафорії, сценічні ефекти.

Німецький дворянин У. фон Вердум про одяг і зовнішній вигляд українців (70-ті рр. XVII ст.)

На Русі чоловіки й жінки в селах носять коричневі опанчі із сукна, яке самі тчуть. Шляхта й купці носять блакитні. Козацькі селяни, як і татари, влітку носять блакитні. Козацькі селяни, як і татари, влітку носять опанчі з білого сукна, а взимку — із баранячих шкур. Вони сягають від шиї аж до п'ят; вишиті на плечах ремінцями із червоної, жовтої та коричневої шкіри, опанчі виглядають дуже гарно. Така опанча в них називається кожухом, і дехто гадає, що від цього слова походить назва козаків. Узимку така опанча становить весь одяг козачки. Влітку ходять у самій сорочці. У селянок вона з грубого полотна, у міщанок і заможніших дівчат — із гаптованої китайки... Верхня частина таких сорочок біля шиї й пояса зібрана складками, наче каптан, і гарно облямована кольоровою бавовною. При цьому понад стегнами вони

підперізуються червоним, жовтим, зеленим чи іншого кольору поясом, і з ним виглядають цілком непогано. Щодо оздоблення голови, то тут вони відзначаються великою зграбністю. Влітку прикрашають її свіжими квітами й зеленими вінками, взимку мусять замість них одягати воскові віночки. Носять також багато перснів на пальцях, у вухах дуже великі сережки, а на шиї — прикраси з кришталю, скла, міді, бронзи, залежно від фантазії та заможності... На селі чоловіки й жінки взимку і влітку носять чоботи, міщанки ж улітку носять також черевики.

Робота в парах. Обговоріть і визначте: 1. Про які види народної творчості згадує автор? 2. Пригадайте відповідний матеріал зі всесвітньої історії та порівняйте одяг українців й інших європейців.

Зростання значення професійної музики спонукало ще Б. Хмельницького в 1652 р. видати універсал про створення цеху музики. Згодом такі цехи виникли в Стародубі, Ніжині, Чернігові та інших містах. Цеховики обслуговували урочисті церемонії, брали участь у воєнних походах, виступали під час розваг у великих маєтках.

ЧИ ПОГОДЖУЄТЕСЬ ВИ З ТИМ, ЩО... ЧОМУ?

Підпорядкування Київської православної митрополії Московському патріархату послабило політичні позиції гетьманського уряду та мало далекосяжні наслідки для Української козацької держави, її культури й церковного життя.

У другій половині XVII — першій половині XVIII ст. українська культура набула небаченого розквіту. Особливо це проявилося в освіті, архітектурі та мистецтві.

■ В українській культурі цього періоду були тісно пов'язані національні традиції та західноєвропейський вплив, що спричинило виникнення такого явища, як українське бароко.

■ Перебування козацької України у складі Московського царства, що перетворювалося на імперію, мало негативний вплив на українську культуру: заборони, залучення провідних діячів до служби в імперії, нищення національних ознак.

ПРАЦЮЄМО З ХРОНОЛОГІЄЮ

1686 р. — приєднання Київської митрополії до Московського патріархату.

1701 р. — надання Києво-Могилянській колегії статусу академії.

ЗАПИТАННЯ ТА ЗАВДАННЯ

1. Перевірте свої знання за навчальною грою «Знавці культурних пам'яток». Правила гри.

Учні та учениці об'єднуються в пари. Один(-на) із них демонструє зображення пам'ятки культури (або надає її коротку характеристику), а інший(-а) вказує її назву. Потім вони міняються ролями.

2. Які чинники впливали на розвиток української культури кінця XVII — першої половини

XVIII ст.? Який із них був вирішальним? 3. За яких обставин Українська православна церква втратила свою самостійність? Які це мало наслідки? 4. Наприкінці XVII — на початку XVIII ст. територія Лівобережної Гетьманщини характеризувалася високим рівнем освіченості населення, більша частина дорослого населення була письменною. Чим це зумовлювалося?

Із яких закладів складалася система освіти на українських землях? 5. Робота в малих групах. Обговоріть і визначте, яка мистецька школа переважала на українських землях наприкінці XVII — у першій половині XVIII ст. У яких видах мистецтва і як вона проявлялася?

6. Робота в парах. Обговоріть та охарактеризуйте жанрове різноманіття української літератури другої половини XVII — першої половини XVIII ст. Відповідь подайте у вигляді схеми. 7. Використовуючи додаткові джерела, складіть опис однієї з археологічних пам'яток цієї доби.

8. Колективне обговорення. Чому Московський патріарх так наполегливо прагнув отримати у своє підпорядкування Київську митрополію?

Практичне заняття за розділом IV. Козацька Україна наприкінці 50-х рр. XVII — на початку XVIII ст.*

МЕТА: спираючись на знання, отримані впродовж опрацювання розділу, розвивати практичні вміння із систематизації та синхронізації матеріалу, роботи з історичною картою, аналізу історичних джерел, створення презентацій.

ПРИГАДАЙТЕ

1. Які договори впродовж другої половини XVII ст. уклали гетьмани з московським царем? Якими були їхні основні положення?

2. Які договори уклали гетьмани впродовж другої половини

XVII ст. з Річчю Посполитою? Якими були їхні основні положення? 3. Які міжнародні договори були укладені щодо українських земель у другій половині XVII — на початку

XVIII ст.? Якими були їхні основні положення? 4. Якими були основні положення Конституції П. Орлика?

ЗАВДАННЯ ДЛЯ ПІДГОТОВКИ ДО ПРАКТИЧНОГО ЗАНЯТТЯ

1. Повторити матеріал про розвиток українських земель кінця 50-х рр. XVII — початку XVIII ст.

2. Робота в малих групах. Розподілити обов’язки та підготувати повідомлення з презентацією про одного з історичних діячів, сформулювати коротке судження про нього.

Рекомендований перелік історичних осіб: гетьмани Іван Виговський, Юрій Хмельницький, Павло Тетеря, Іван Брюховецький, Петро Дорошенко, Дем’ян Многогрішний, Іван Самойлович, Іван Мазепа, Пилип Орлик, кошові отамани Іван Сірко, Кость Гордієнко, полковник Семен Палій, діячі церкви та культури Йосип Нелюбо-вич-Тукальський, Феофан Прокопович, Стефан Явор-ський та інші (на вибір учителя/учительки).

ХІД РОБОТИ

I. Робота з історичною картою

1. Простежте, як змінювалася територія Гетьманщини з кінця 50-х рр. XVII до початку XVIII ст. Порівняйте територію Гетьманщини за часів Б. Хмельницького та після завершення Руїни. Які землі були втрачені й чому?

2. Назвіть території Гетьманщини, які за цей час перебували під контролем Речі Посполитої, Московії та Османської імперії.

3. Покажіть місця, де відбулися події московсько-української війни 1658—1659 рр.; напрямки походу польських військ і козацьких полків гетьмана П. Тетері на Лівобережжя, походів гетьмана П. Дорошенка, Чигиринських походів турецько-татарських військ; місця найголовніших битв, підписання найважливіших договорів; центри полків Лівобережної Гетьманщини та Слобідської України; резиденції лівобережних і правобережних гетьманів; події Північної війни 1700—1721 рр.: напрямки козацьких походів, найважливіші битви тощо.

4. Визначте адміністративно-територіальні зміни, яких зазнали українські землі в цей період.

5. Укажіть територію, охоплену повстанням С. Палія.

II. Робота із синхронізованою хронологічною таблицею «Європа в Ранньомодерну добу»

Додайте до синхронізованої хронологічної таблиці відомості про період Руїни, Гадяцьку угоду, Андрусів-ське перемир’я, Бахчисарайський мирний договір, «Вічний мир», повстання під проводом С. Палія, зруйнування Батурина і Чортомлицької Січі, Полтавську битву, ухвалення Конституції П. Орлика та інші (на вибір учителя/учительки).

III. Робота з історичними джерелами

Проаналізуйте зміст договірних статей гетьманів (на вибір учителя/учительки), Гадяцької угоди, Конституції П. Орлика. Визначте на цій основі устрій Гетьманщини, порядок її відносин із Московіею/Російською імперією (Річчю Посполитою, Швецією) та поміркуйте, якою мірою кожен із цих документів гарантував права й воль-ності правлячого стану, самостійність Гетьманщини.

IV. Робота в малих групах

Учні та учениці у складі малих груп проводять конкурс на кращу презентацію одного з історичних діячів із коротким судженням про нього.

V. Підсумки заняття

Учні та учениці формулюють висновки відповідно до мети заняття, визначаючи, чого вони навчилися на ньому.

Узагальнення за розділом IV. Козацька Україна наприкінці 50-х рр. XVII — на початку XVIII ст.

1. Складіть перелік подій з історії України кінця 50-х рр. XVII — початку XVIII ст., які ви вважаєте найважливішими. Поясніть свій вибір.

2. Для перевірки знання хронології подій проведіть гру «Квадрат».

Правила гри. У накресленому квадраті з 16 клітинок зазначено 16 дат. Учні та учениці мають розташувати їх у хронологічній послідовності та пов’язати з певною подією. Виграє той, хто виконає завдання першим і без помилок.

3. Перевірте, як ви розумієте значення термінів і понять розділу, за допомогою гри «Перекладачі».

Правила гри. Учитель/учителька наводить фразу або термін, сформульований науковим стилем, і пропонує переказати його своїми словами. Усі учні та учениці можуть запропонувати свої варіанти.

Рекомендований перелік термінів і понять: Лівобережна Гетьманщина, Слобожанщина, Руїна, Чортомлицька Січ, Чорна рада, протекторат, українське бароко, Чигиринські походи, «паліївщина», Конституція П. Орлика.

4. Проаналізуйте зміст найважливіших угод між іноземними державами, що стосувалися українських земель: Ан-друсівське перемир’я (1667 р.), Бучаць-кий мирний договір (1672 р.), Журав-ненський мирний договір (1676 р.),

Бахчисарайський мирний договір (1681 р.) та інші. Для закріплення знань об’єднайтесь у дві команди та проведіть гру «Впізнайте договір».

Правила гри. Учень/учениця однієї команди зачитує декілька пунктів договору. Інша команда має вказати його назву. Якщо команда визначає договір правильно, то хід переходить до неї. Виграє та команда, яка впізнає більше договорів.

5. Робота в малих групах. Обговоріть і визначте, чому, на вашу думку, у подіях 60—80-х рр. XVII ст. не вдалося зберегти єдність України. Назвіть факти, які підтверджують, що жоден із союзників українських гетьманів не відстоював інтереси України, а переймався лише власною вигодою.

6. Складіть синхронізовану хронологічну таблицю послідовності правління гетьманів від 1657 до 1687 р.

7. Робота в малих групах. Обговоріть і порівняйте внутрішню й зовнішню політику лівобережних і правобережних гетьманів. Визначте спільне й відмінне, укажіть значення та наслідки їхнього правління.

8. Складіть у зошиті таблицю «Московсько-українські договори 1659—

1687 рр.».

9. Складіть розгорнутий план за темою «Особливості соціально-економічного та політичного становища українських земель наприкінці XVII — у першій половині XVIII ст.».

10. Колективне обговорення. Якими були найважливіші досягнення культури України кінця XVII — першої половини XVIII ст.? Поясніть свою думку.

Тестові завдання для підготовки до тематичного контролю за розділом IV. Козацька Україна наприкінці 50-х рр. XVII — на початку XVIII ст.

 

 

Це матеріал з підручника Історія України 8 клас Гісем, Мартинюк (2021, поглиблений рівень)

 



Попередня сторінка:  36—37. Участь Гетьманщини в Північній в...
Наступна сторінка:   40. Посилення колоніальної політики Ро...



^