Інформація про новину
  • Переглядів: 11
  • Дата: 7-08-2021, 10:30
7-08-2021, 10:30

40. Посилення колоніальної політики Російської імперії. Ліквідація гетьманату

Категорія: Історія України





Попередня сторінка:  38—39. Церковне життя. Культура наприкі...
Наступна сторінка:   41. Лівобережна та Слобідська Україна. ...

ОПРАЦЮВАВШИ ЦЕЙ ПАРАГРАФ, ВИ ДІЗНАЄТЕСЬ:

яку колоніальну політику здійснювала Московія (Російська імперія) щодо України; про гетьманство І. Скоропадського, Д. Апостола; як українська правляча верхівка намагалася протистояти політиці царської влади щодо України.

ПРИГАДАЙТЕ

1. Як розгорталися події Північної війни на українських землях? 2. Визначте роль І. Мазепи в історії України.

3. Якими були наслідки Полтавської битви для України?

Якою була мета наступу царської влади на автономні права Гетьманщини?

1 СТАНОВИЩЕ ГЕТЬМАНЩИНИ ПІСЛЯ ПОЛТАВСЬКОЇ БИТВИ.

НАСТУП НА АВТОНОМНІ ПРАВА ГЕТЬМАНЩИНИ. Перехід І. Мазепи на бік Швеції Петро І використав як привід до розгортання каральних заходів. Спеціальна слідча комісія, створена за наказом царя, розглядала справи прибічників гетьмана. Сотні українців було страчено, а їхнє майно конфісковано. Переслідувань зазнали родичі козаків, що разом із П. Орликом опинилися в еміграції. На початку війни з Османською імперією за жеребом страчували кожного десятого в поселеннях Лівобережжя й Слобожанщини, які не виявляли достатньої прихильності до царя. Заохочувалися доноси.

Одночасно із цим відбувався наступ на українську автономію (самостійне внутрішнє управління). Коли в 1708 р. новообраний гетьман І. Скоропадський запропонував царю підтвердити в нових «Решетилівських статтях» традиційні права та вольності, то отримав від Петра І глузливу відповідь: «Українці й так мають із ласки царя стільки вольно-стей, як жоден народ у світі».

Так царська влада вперше відмовилася укладати договірні статті. А самі статті з гетьманами трактувалися як добра воля монарха, дарована підданим. Повноваження гетьмана були визначені в Рішительному указі. Також Петро І відхилив прохання І. Скоропадського про те, щоб козаки перебували під командуванням наказного гетьмана, а не московських генералів. Перед гетьманським урядом була поставлена вимога звітувати про податки й доходи Військового скарбу.

Поступово звужувалася влада гетьмана. Воєводи отримали право втручатися у внутрішні справи козацької України.

ДЖЕРЕЛА ПОВІДОМЛЯЮТЬ

Із листа князя М. Голіцина до канцлера Г. Головкіна (1708 р.)

Задля нашої безпеки треба насамперед посіяти незгоду між полковниками й гетьманом. Не треба виконувати прохань гетьмана. Коли народ побачить, що гетьман уже не має такої влади, як Мазепа, то, сподіваюся, буде приходити з доносами.

При цьому не треба поводитися з донощиками суворо; якщо двоє прийдуть із брехливими доносами, але коли з ними обійтися ласкаво, то третій прийде вже з правдивим доносом, а гетьман зі

старшиною будуть боятися. Як раніше я до вас писав, так і тепер кажу: треба, щоб у всіх полках були полковники, не згодні з гетьманом... тоді всі їхні справи будуть нам відкриті.

Робота в парах. Обговоріть і дайте відповіді на запитання: 1. Із якою метою розпалювалася незгода між полковниками й гетьманом? 2. Як можна назвати таку політику?

Заходи, що свідчили про наступ

московської влади на українську

мову й культуру:

• У 1709 р. за наказом Петра І було вислано за кордон студентів Києво-Могилянської академії, що походили з Правобережжя.

• Московська влада конфіскувала значні суми грошей, надані гетьманом І. Мазепою для розбудови Києво-Печерської лаври. її землі передали під будівництво Київської фортеці.

• Проводилася цілеспрямована й наполеглива політика запрошень із Гетьманщини до Санкт-Петербурга й Москви українських вчених, просвітителів, богословів і педагогів.

• Примусово насаджувався великоросійський правопис і «російське православіє» щодо українських церковних видань.

• Відповідно до указу Петра І від 20 грудня 1720 р. розпочалося вилучення й вивезення з Гетьманщини до Московського царства історичних пам'яток, рідкісних книг тощо.

• У 1721 р. Київська й Чернігівська друкарні були підпорядковані Священному Синоду Російської православної церкви. З усіх українських церков вилучалися книги раннього українського друку та замінювалися на нові московські видання.

Для нагляду за гетьманом був приставлений царський міністр-резидент (із 1710 р. їх було двоє). У Глухові — новій гетьманській резиденції — було розміщено два полки московських військ.

У 1708—1709 рр. було запроваджено губернський устрій, при цьому полково-сотенний устрій зберігався. Гетьманщина, а з 1719 р. і Слобожанщина входили до Київської губернії, яка поділялася на провінції.

Губернатор отримував більше повноважень, ніж гетьман. У 1715 р. царським указом було встановлено новий порядок виборів полкової старшини, згідно з яким основну роль у цьому процесі відігравав царський представник. До старшини почали обирати іноземців, які поступово становили більшість. Згодом Петро І сам призначив своїх соратників: П. Толстого — ніжинським полковником, а А. Танського — київським. Цим він порушив виборний принцип формування влади в Гетьманщині. До того ж московським чиновникам тепер надавалися великі землеволодіння в Україні, що призвело до появи значних територій, непідконтрольних гетьману. У 1720 р. Петро І обмежив функції Генерального військового суду.

Посилилося втручання московської влади в господарське життя Гетьманщини, що фактично призвело до розорення її економіки: українські товари дозволялося вивозити за кордон лише через балтійські порти Московії та до того ж не українськими купцями.

Водночас заборонялося ввозити деякі товари в Гетьманщину із Західної Європи (голки, сукна, полотна, панчохи, цукор, тютюн тощо), а замість них треба було купувати продукцію московських фабрик. Запроваджувалося особливе мито для царської скарбниці. У 1721 р. на території Гетьманщини ввели «мідні гроші, щоб срібні й золоті залишалися в обігу населення Росії та якомога більше зосереджувалися в державній скарбниці».

Усе частіше козаків використовували за межами Гетьманщини: на будівництві каналів, фортець, у воєнних походах тощо. Так, у 1721 р. на будівництво Ладозького каналу було направлено 10 тис. козаків, майже третина з яких загинули; у 1725 р. під час Дербентського походу із 6790 козаків померли 5183 особи. У той самий час господарства козаків занепадали. Крім того, населення Гетьманщини потерпало від постоїв царських військ.

Відбувалися утиски і в культурній сфері. Із Києво-Могилянської академії за наказом царя було виключено всіх студентів і викладачів із Правобережжя, заборонялося друкувати в Україні будь-які книжки, крім церковних, а в тих, що друкувалися, «щоб ніякої різниці й осібного наріччя не було». Так цар розпочав наступ на українську мову, сприяв насильницькому зросійщенню (русифікації) та духовному поневоленню українського народу.

Яку роль московська (російська) влада відводила гетьману І. Скоропадському?

2 ГЕТЬМАНСТВО І. СКОРОПАДСЬКОГО. Діяльність І. Скоропадського була дуже обережною. Він усіляко намагався засвідчити свою вірність царю. Це допомогло йому утримати гетьманську владу, але водночас викликало її обмеження. Разом із тим І. Скоропадський намагався захистити українську автономію.

У соціальній політиці І. Скоропадський продовжував курс І. Мазепи. Він роздавав землі старшині й монастирям. За його правління близько ЗО % оброблюваних земель були в приватній власності старшини, деякі її представники перетворювалися на справжніх земельних магнатів. Сам І. Скоропадський мав понад 100 тис. підданих, у той час як у монастирів їх було 60 тис. осіб.

У січні 1721 р. І. Скоропадський, незважаючи на погане самопочуття, рушив до Москви, щоб остаточно визначити статус Гетьманщини у складі Московського царства. Поштовхом до подорожі став указ царя про виведення Генеральної військової канцелярії з-під управління гетьмана.

Проте візит не дав бажаного результату та не припинив подальшого обмеження прав і вольностей. Натомість І. Скоропадський отримав указ про утворення Малоросійської колегії (29 квітня 1722 р.). Цар, приховуючи справжню мету, пояснював її виникнення тим, що до нього доходили скарги від народу про хабарі й здирства, відбирання в козаків земель, лісів, млинів, примусовий їх перехід у підданство, безлад у Генеральній військовій канцелярії: «Це робиться для вашого ж блага... бути під великоруським судом і управлінням, для того щоб припинити всі неправильні суди й тяготи малоросійського народу».

Значну роль у період гетьманства І. Скоропадського відігравала його друга дружина Анастасія Марковим, яка походила з родини купця, орендаря. Вона мала на чоловіка величезний вплив. «Іван носить плахту, а Настя — булаву», «Іван теля пасе, а Настя булаву несе», — так характеризували гетьманське подружжя.

Історики впевнені, що саме А. Маркович найбільше сприяла налагодженню відносин Гетьманщини з Московією, вибудовувала й зміцнювала потрібні дипломатичні контакти. Дружина гетьмана компенсувала відсутність будь-якої освіти (вона не вміла читати й писати) жвавим розумом, товариськістю.

Навіть після смерті чоловіка А. Маркович називали «ясновельможною пані гетьмановою». Вона майстерно усувала всі спроби С. Вельямінова, який очолював Малоросійську колегію, встановити свій контроль над Гетьманщиною. Жінку остерігався й новий гетьман Д. Апостол. Неабияке місце в житті А. Маркович посідала благодійність. У Глухо-ві, неподалік від своєї резиденції, вона збудувала церкву та притулок для бідних і немічних, де, уже ставши вдовою, доглядала за хворими. У Гамаліївці, що поряд із Глуховом, А. Маркович відкрила жіночий монастир, якому заповіла своє майно.

Ця новина приголомшила гетьмана. Повернувшись до Глухова, він передав «правління діл» Павлу Полуботку (1722—1723 рр.). З липня 1722 р. І. Скоропадський помер.

З ПЕРША МАЛОРОСІЙСЬКА КОЛЕГІЯ. НАКАЗНИЙ ГЕТЬМАН П. ПОЛУБОТОК. Після смерті гетьмана І. Скоропадського всю владу в Гетьманщині взяла на себе Малоросійська колегія у складі шести російських офіцерів (діяла в 1722— 1727 рр.). Фактично її діяльність відігравала роль дестабілізуючого чинника, що поглиблював прірву між українською знаттю й народом і руйнував українську державність. Колегія на чолі зі Степаном Вельяміновим почала прибирати до рук усе гетьманське правління. Петро І не дозволив обирати нового гетьмана, а доручив наказному гетьману П. Полуботку виконувати накази колегії.

Чернігівський полковник П. Полуботок був людиною енергійною, палким прибічником української автономії. Невипадково цар говорив про П. Полуботка, що він «небезпечніший за Мазепу». Гетьман не змирився з претензіями С. Вельямінова не тільки на контроль за владою, а й на саму політичну владу. П. Полуботок згуртував навколо себе старшинську опозицію, розпочав судову реформу, розгорнув боротьбу з хабарництвом. Він звертався в сенат (верховний розпорядчий орган Російської імперії) зі скаргами на порушення Малоросійською колегією законів і традицій Гетьманщини, наполягав дозволити провести вибори нового гетьмана.

У серпні 1723 р. представники старшинської опозиції в козацькому таборі на річці Коломак склали так звані Коломацькі чолобитні (звернення) на ім’я царя, у яких вимагали скасувати запроваджені Малоросійською колегією податки й дати дозвіл на обрання гетьмана. Коли ці чолобитні отримав Петро І, то наказав ув’язнити П. Полуботка разом із 15 опозиційними українськими старшинами в Пе-тропавлівській фортеці. Там 18 грудня 1724 р. наказний гетьман П. Полуботок помер.

Смерть П. Полуботка в Україні сприйняли болісно. Його прославляли як великого захисника України, про нього складали легенди. Однією з найпопулярніших була така, що нібито цар, довідавшись про хворобу П. Полуботка, прибув просити в нього вибачення, і гетьман перед смертю пригадав йому всі кривди, які завдала царська влада Україні: «За невинне страждання моє і моїх земляків будемо судитися у спільного і нелицемірного судді, Бога нашого: скоро станемо перед ним, і він розсудить Петра з Павлом».

І справді Петро І невдовзі помер (25 січня 1725 р.).

Із промови П. Полуботка до царя, записаної французьким послом у Росії Ж.-Б. Шерером (1723 р.)

Ваше величносте, мушу сказати вам, що я добре бачу, як ви без будь-яких підстав, а лише через лихі намови добродія Меншикова хочете погубити мою Батьківщину. ...Найприкріше для нас те, що ви хочете позбавити нас найдорогоціннішого нашого права, а саме — вільно самим обирати наших гетьманів та проводирів. І замість того щоб лишити суддям нашого народу можливість чинити правосуддя над їхніми співвітчизниками, ви ставите над нами суддями підданих Великороси, які не знають або не бажають знати наші права та привілеї, безперестанку порушу

ють їх при будь-якій можливості, пригнічуючи нас... Я знаю, що на мене чекають кайдани і що мене за російським звичаєм кинуть у жахливу темницю, щоб я там помер з голоду. Але мене це не турбує, бо я говорю від імені моєї Батьківщини.

1. У чому П. Полуботок звинувачує царську владу? 2. Яке право українського народу гетьман вважає найголовнішим? Чому? 3. Як загалом на основі документа можна охарактеризувати П. Полуботка — на той час наказного гетьмана України?

4 ГЕТЬМАНСТВО Д. АПОСТОЛА. Після смерті Петра І уряд Росії змінив політику щодо козацької України, погодившись на деякі поступки. Ці кроки були спричинені загрозою нової війни з Османською імперією, наростанням невдоволення діяльністю Малоросійської колегії, труднощами з утриманням 60-тисячного окупаційного російського війська та особистим конфліктом між керівником колегії С. Ве-льяміновим та князем О. Меншиковим. У 1727 р. було скасовано діяльність Малоросійської колегії, дозволено провести вибори гетьмана. Ним став 73-річний миргородський полковник Данило Апостол (1727—1734 рр.). Діяльність гетьмана визначалася «Рішительними пунктами» — відповіддю на «Статейні пункти», надані Д. Апостолом царю. На відміну від попередніх договірних статей, вони були оформлені не як угода між державами, а як односторонній акт царського пожалування.

Основні положення «Рішительних пунктів» 1728 р.:

► було дозволено обирати гетьмана, але лише за згодою царя;

► справи Гетьманщини із сенату поверталися в підпорядкування Колегії іноземних справ;

► зменшувалася кількість російських військових, що розміщувалися на території України;

► гетьман не мав права без дозволу царя страчувати старшину й проводити зовнішню політику;

► до складу Генерального військового суду було введено російських представників;

► генеральну старшину й полковників із двох-трьох кандидатів на посаду мав затверджувати цар, а не гетьман;

► скасовувалися податки, запроваджені Малоросійською колегією;

► відновлювався Генеральний військовий скарб, але він був підконтрольний російському уряду.

Д. Апостол активно взявся за відновлення втраченої автономії. Він призначив на посади полковників своїх прихильників, здійснив заходи щодо впорядкування старшинського землеволодіння, уперше вчинив дії щодо складання тогочасного бюджету Гетьманщини, налагодив українську торгівлю, підпорядкував гетьманській владі Київ, реорганізував судову систему, домігся дозволу на повернення запорожців із володінь кримських татар в Олешках та заснування ними в 1734 р. Нової (Підпільненської) Січі на річці Підпільній. За гетьмана Д. Апостола основний земельний фонд було роздано козацькій старшині, православній церкві та російським чиновникам. Відмінність між спадковим і тимчасовим землеволодінням старшини майже зникла.

Позитивне значення для боротьби з хабарництвом і впорядкування землеволодінь мало Генеральне слідство про маєтності, здійснене гетьманом у 1729—1730 рр. Було

проведено ревізію (перевірку) маєтків і визначено законність володіння ними. Було з’ясовано, що вже понад 35 % оброблюваних земель Гетьманщини були приватною власністю старшини. За сприяння Д. Апостола в Глухові в 1728 р. розпочали створювати звід законів «Права, за якими судиться малоросійський народ». Його завданням було юридично закріпити автономний статус і привілеї Гетьманщини у складі Російської імперії. Звід було завершено вже після смерті гетьмана. Проте російський сенат категорично відмовився його затвердити.

5 ПОЛІТИКА «ПРАВЛІННЯ ГЕТЬМАНСЬКОГО УРЯДУ». СПРОБА ЛІКВІДАЦІЇ АВТОНОМНОГО УСТРОЮ СЛОБОЖАНЩИНИ.

Після смерті Д. Апостола в 1734 р. імператриця Анна Іванівна знову заборонила обирати гетьмана, а відання українських справ було передано «Правлінню гетьманського уряду» (1734—1750 рр.). Новий уряд складався з трьох представників козацької старшини й трьох російських урядовців. У своїй діяльності він мав керуватися «Рішительними пунктами» 1728 р. Крім того, російські урядовці були зобов’язані всіляко применшувати значення гетьманської влади й підривати довіру до неї, сприяти зближенню старшини з російськими офіцерами, а також шлюбам українців із росіянами. Українські справи знову повернули до сенату. В Україні було проведено ревізію для впорядкування збирання податків, завершено складання зводу українського законодавства.

Чому «Правління гетьманського уряду» не змогло знищити автономні права Гетьманщини та козацьке самоврядування на Слобожанщині?

Для контролю над суспільством у Російській імперії була відновлена «Канцелярія таємних і розпгукових справ». Досить було вигукнути гасло «Слово і діло государеве» та вказати на когось, як його вважали державним злочинцем і віддавали до рук ката. Так, за підозрою в державній зраді в повному складі був заарештований Київський магістрат.

«Правління гетьманського уряду» діяло в умовах чергової російсько-турецької війни (1735—1739 рр.), тягар якої ліг на плечі українського народу. Російське військо перебувало на утриманні українського населення прифронтової зони. Постійні реквізиції (вилучення майна) позбавляли населення найнеобхіднішого. Єдиним здобутком війни стало повернення запорозьких земель під владу Російської імперії.

Значні зміни відбулися в устрої Слобожанщини. Ще в 1726 р. полки потрапили в підпорядкування Військової

колегії. Із 1723 р. полковниками могли призначати тільки росіян. У 1732 р. почалися перетворення, метою яких була ліквідація автономного самоврядування. У Сумах була створена «Канцелярія комісії заснування слобідських полків», що перебрала на себе чимало функцій полковників.

Полкові ратуші в 1733—1734 рр. було перейменовано на канцелярії, які отримали права, що мали канцелярії в провінціях губерній. Судочинство здійснювалося на основі російського законодавства. У 1734 р. було скасовано право козаків і селян на займанщину. Жителям Слобожанщини заборонялося залишати її межі. Підпомічники викреслювалися з козацького стану.

ЧИ ПОГОДЖУЄТЕСЬ ВИ З ТИМ, ЩО... ЧОМУ?

■ Заходи московської (російської) влади в 1708— 1722 рр. свідчили про підготовку до наступу на українську державність. Проте зовнішні обставини змусили пригальмувати процес ліквідації Української козацької держави, і владу гетьмана було відновлено на короткий період (1727—1734 рр.).

■ У 30-ті рр. XVIII ст. відбувся наступ на автономні права Гетьманщини, який призвів до скасування більшості з них.

■ Загальний напрям російської політики щодо України залишався незмінним: перетворити її на звичайну провінцію Російської імперії. У таких умовах українська козацька еліта докладала зусиль для збереження давніх автономних прав. Проте у своїх діях вона уникала радикальних заходів і не спиралася на підтримку народу.

ПРАЦЮЄМО З ХРОНОЛОГІЄЮ

1722 р. — імперська влада Росії вперше заборонила вибори гетьмана.

1722—1727 рр. — діяльність Першої Малоросійської колегії.

1727—1734 рр. — гетьманство Д. Апостола.

1734 р. — заснування Нової (Підпільненської) Січі. 1734—1750 рр. — діяльність «Правління гетьманського уряду».

ЗАПИТАННЯ ТА ЗАВДАННЯ _

1. Перевірте свої знання за навчальною грою «Шість запитань». Правила гри. Учні та учениці об'єднуються в команди. Кожна з них має за визначений час скласти шість запитань за опрацьованим матеріалом. Виграє та команда, більшість запитань якої відповідатимуть темі та не повторюватимуть запитання інших команд.

2. Як Петро І використовував ресурси України для досягнення своєї мети? 3. Чим характерне правління гетьмана І. Скоропадського? Чому Петро І не дозволив проводити вибори нового гетьмана після смерті І. Скоропадського? 4. Які основні політичні ідеї було закладено в Коломацьких чолобитних? 5. Що являла собою Малоросійська колегія? Яким чином її діяльність руйнувала традиційну систему управління в Україні? б. Чим відзначилося правління гетьмана Д. Апостола? 7. Якими були наслідки діяльності «Правління гетьманського уряду» для України?

8. Підготуйте усну розповідь про наказного гетьмана П. Полуботка. 9. Складіть у зошиті порівняльну таблицю «Гетьманство І. Скоропадського та Д. Апостола», указавши спільні та відмінні риси.

10. Колективне обговорення. Які чинники впливали на часті зміни політики царської влади щодо України? 11. Робота в малих групах.

Історик Д. Дорошенко так висловився про гетьмана Д. Апостола: «Його шестирічне гетьманство було коротким ясним променем на темному тлі українського життя після занепаду Мазепи. Йому вдалося зміцнити гетьманську владу й авторитет гетьмана всупереч російській і місцевій українській владі». Історик М. Уманець назвав Д. Апостола «Останнім козаком на гетьманському столі», а М. Грушевський висловився про гетьмана як про особистість, «яка не забруднила своїх рук народною брехнею». Обговоріть і визначте, що дає підстави для такої оцінки істориками діяльності гетьмана Д. Апостола.

 

 

Це матеріал з підручника Історія України 8 клас Гісем, Мартинюк (2021, поглиблений рівень)

 



Попередня сторінка:  38—39. Церковне життя. Культура наприкі...
Наступна сторінка:   41. Лівобережна та Слобідська Україна. ...



^