Інформація про новину
  • Переглядів: 19
  • Дата: 7-08-2021, 10:31
7-08-2021, 10:31

42—43. Південна Україна. Ліквідація Запорозької Січі

Категорія: Історія України





Попередня сторінка:  41. Лівобережна та Слобідська Україна. ...
Наступна сторінка:   44. Правобережжя та західноукраїнські ...

ОПРАЦЮВАВШИ ЦЕЙ ПАРАГРАФ, ВИ ДІЗНАЄТЕСЬ:

про розвиток Січі й Півдня України в другій половині XVIII ст.; про причини ліквідації імперською владою Запорозької Січі та Кримського ханства; яким було місце Запорозької Січі в історії України; про долю запорожців після ліквідації Січі.

ПРИГАДАЙТЕ

1. Унаслідок яких подій виникла Нова (Підпільненська) Січ?

2. Яку роль відігравала Запорозька Січ у подіях української історії?

1 АДМІНІСТРАТИВНО-ТЕРИТОРІАЛЬНИЙ ПОДІЛ ЗЕМЕЛЬ НОВОЇ (ПІДПІЛЬНЕНСЬКОЇ) СІЧІ. Навколо Січі розташовувалися землі («вольності») Війська Запорозького. У цей час Запорожжя поділялося на адміністративно-територіальні округи — паланки. У ЗО—40-х рр. XVIII ст. їх налічувалося не більше п’яти. Пізніше їхня кількість зросла до восьми: Кодацька, Бугогардівська, Інгульська, Протовчан-ська, Орільська, Самарська, Кальміуська, Прогноївська паланки.

Адміністративним центром паланки була укріплена слобода, де стояв гарнізон, розміщувалися полковник і старшина. Паланкова старшина зосереджувала у своїх руках військову, фінансову, судову та адміністративну владу.

Адміністративним центром Запорожжя була Січ. На Січі військовими й одночасно господарськими одиницями були 38 куренів, до яких приписували всіх козаків. Запорозька адміністрація, як і раніше, обиралася козаками на радах, перед якими вона й мала звітувати. Вищу військову або кошову старшину обирали один раз на рік на загальній військовій або січовій раді, яку за звичаєм скликали 1 січня. У другій половині XVIII ст. роль січових рад зменшилася, натомість посилилося значення старшини.

До складу запорозьких козаків продовжували приймати всіх, хто шукав порятунку від покріпачення або інших соціальних негараздів. У 60-х рр. XVIII ст. населення Запорожжя налічувало 100 тис. козаків. Нова (Підпільненська) Січ проіснувала 41 рік (із 1734 до 1775 р.).

Чим Нова (Підпільненська) Січ відрізнялася від своїх попередників?

АДМІНІСТРАТИВНО-ТЕРИТОРІАЛЬНИЙ ПОДІЛ ЗАПОРОЖЖЯ НА ПАЛАНКИ

ПАЛАНКОВИЙ УСТРІЙ ЗАПОРОЗЬКИХ «ВОЛЬНОСТЕЙ»

На Січі земля вважалася загальновійськовою власністю. Кожен козак, який мав певне майно та був спроможний вести власне господарство, міг отримати землю від коша й заснувати власний зимівник (хутір). Його можна було продати, віддати в заставу, подарувати тощо. Однак козацька старшина самочинно привласнювала пасовища, рибальські та мисливські угіддя. Вона встановлювала звичай збирати із шинкарів і ремісників двічі на рік «подарунок» на свою користь.

2 ОСВОЄННЯ НОВИХ ЗЕМЕЛЬ. Нова (Підпільненська) Січ значно відрізнялася від Війська Запорозького попередніх часів. Козацька старшина перетворилася на заможних землевласників. Основою їхньої діяльності став розвиток господарства, а не воєнні походи. Господарства козаків, що базувалися на ринкових відносинах, нагадували фермерські господарства. Активна господарська діяльність породжувала соціальне розшарування. На Запорожжя тікали в пошуках кращого життя, щоб не працювати на панів. Проте у XVIII ст. війни не приносили козакам такого збагачення, як раніше. Для того щоб прожити, козаку доводилося працювати. Його господарем був представник козацької старшини, який мало чим відрізнявся від пана.

Петро Калнишевський походив із давнього козацько-старшинського роду Лубенського полку. Кошовим отаманом він обирався десять років поспіль. П. Калнишевський докладав чималих зусиль, щоб уникнути залежності Січі від російської влади. Він тричі їздив до Санкт-Петербурга, відстоюючи військові та адміністративно-територіальні права Запорожжя. П. Калнишевський опікувався культурним розвитком краю. Його коштом було збудовано п'ять церков і соборів, придбано значну кількість церковних книг та начиння як в Україні, так і за кордоном (у Єрусалимі). П. Калнишевський брав участь у багатьох походах козаків на Кримське ханство та Османську імперію. Особливо він відзначився в російсько-турецькій війні 1768—1774 рр., під час якої командував Військом Запорозьким.

Після зруйнування імперськими військами Нової (Підпільненської) Січі П. Калнишевський був заарештований і за наказом Катерини II засланий до в'язниці Соловецького монастиря. Понад 27 років він провів в ув'язненні, із яких 16 років — у жахливих умовах одиночної камери. Потім за указом імператора Олександра І він був звільнений, але за власним бажанням залишився в монастирі, де й помер у віці 112 років.

Тепер на Запорожжі не було давньої єдності й братерства. Це послаблювало можливість козацької України чинити опір наступу імперської влади.

Яскравим свідченням соціальних проблем на Запорожжі стали бунти незаможних козаків у 1749, 1756, 1768 рр. і зворотні хвилі втікачів. Люди переселялися на відторгнуті від Січі землі й засновані там російським урядом поселення. Це ізсередини руйнувало всю соціальну систему Нової (Під-пільненської) Січі. Одночасно із цим козацька старшина була неспроможна власними силами швидко колонізувати всі землі Запорожжя. Небезпеку цього добре розумів останній кошовий отаман Війська Запорозького низового Петро Калнишевський. За його розпорядженням усіх селян-утіка-чів, що прибували на Січ, перестали записувати до козацького реєстру. їх розселяли слободами на вільних землях, «щоб сторонні не мали можливості влазити до тих місць». П. Калнишевський заснував на землях Запорожжя 45 нових сіл, 4 тис. хуторів-зимівників, у яких до 1775 р. проживало близько 55 тис. осіб. Загалом на Запорожжі налічувалося понад 6 тис. козацьких поселень. Однак для того щоб перешкодити намірам імперської влади, цього було недостатньо.

З ОБМЕЖЕННЯ РОСІЙСЬКИМ УРЯДОМ «ВОЛЬНОСТЕЙ» ЗАПОРОЖЖЯ. Від початку заснування Нової (Підпіль-ненської) Січі російський уряд поступово обмежував її права. У складі держави з абсолютною владою монарха, якою була Російська імперія, козацька республіка не могла проіснувати довго.

У 1753 р. імперська влада спробувала заборонити запорожцям обирати кошового отамана. Однак примусити їх відмовитися від цієї давньої традиції не вдалося.

У 40—60-х рр. XVIII ст. російський уряд розпочав заселення північних і північно-східних околиць Запорожжя військовими поселенцями. Це спричиняло ізоляцію «воль-ностей» від Правобережжя та Гетьманщини й перешкоджало втечам туди селян. У 1752 р. у північно-західній частині Запорожжя було створено Нову Сербію, а наступного року на північно-східному кордоні володінь Січі — Слов’я-носербію. Ці землі заселялися втікачами від османського ярма — сербами, угорцями, молдаванами, греками, болгарами. У 60-х рр. XVIII ст. смугу запорозьких земель вилучили для створення Новоросійської губернії, а ще через десять років — для будівництва Дніпровської оборонної лінії. На заперечення запорожців уряд Російської імперії не зважав.

4 ЛІКВІДАЦІЯ ЗАПОРОЗЬКОЇ СІЧІ. Остаточна ліквідація Січі була для імперського уряду лише справою часу. Відповідна нагода виникла після успішного завершення російсько-турецької війни 1768—1774 рр. Після проголошення

незалежності Кримського ханства від Османської імперії над ним було встановлено російський протекторат. Відтепер зникла загроза нападів татар, для захисту від яких імперії й були потрібні запорозькі козаки.

Чи закономірною була ліквідація Запорозької Січі?

На початку 1775 р. запорозька старшина, прагнучи зберегти козацтво, відрядила до Санкт-Петербурга делегацію з проектом реорганізації Січі на зразок Донського козацтва. Однак ці пропозиції не було розглянуто.

Після завершення російсько-турецької війни під час повернення російських військ додому генерал Петро Текелі несподівано отримав наказ зайняти Січ і розігнати запорозьке козацтво. Наприкінці травня 1775 р. регулярні війська вступили на Запорожжя та рушили на Січ. У козаків це не викликало жодної підозри. Ніхто не міг уявити, що після шестирічної спільної боротьби проти турків і татар колишні союзники матимуть намір знищити Січ.

4 червня російські війська непомітно зняли вартових та оточили Січ. Звістку про плани П. Текелі козаки зустріли з обуренням. Вони хотіли дати бій противникам, але сили були нерівними. З огляду на це старшина переконала козаків не чинити опору. Після оголошення указу Катерини II про скасування Січі гарнізон із 2 тис. козаків склав зброю. Інші війська також без бою захопили центри паланок.

Вищу січову старшину заарештували й віддали до суду. Землі Запорожжя увійшли до складу Новоросійської та Азовської губерній. Запроваджувалися російські порядки й органи влади. Землі почали роздавати імперським вельможам.

5 ІСТОРИЧНА ДОЛЯ ЗАПОРОЖЦІВ ПІСЛЯ ЛІКВІДАЦІЇ ЗАПОРОЗЬКОЇ СІЧІ. Нову (Підпільненську) Січ зруйнували, однак січове товариство залишилося. Згідно з указом Катерини II запорожці могли вступити до кінних полків.

ІСТОРИЧНА ДОЛЯ НАЩАДКІВ ЗАПОРОЗЬКИХ КОЗАКІВ

В іншому разі козаки мали повернутися туди, звідки вони прийшли на Січ, та отримати землю для вирощування зерна. Чимало колишніх запорожців почали господарювати у своїх рідних степах. Проте не минуло й двох років, як вони пошкодували про це рішення.

Імперський уряд роздавав запорозькі землі своїм вельможам, не звертаючи уваги на козацькі зимівники. Нові господарі відбирали в козаків землю, а інколи навіть перетворювали їх на кріпаків.

Значна частина козаків-запорожців (близько 5 тис. осіб) після ліквідації Січі подалася у володіння Османської імперії. Вони просили турецького султана прийняти їх під свій протекторат і надати землі для будівництва Січі. Султан задовольнив це прохання, унаслідок чого на початку 80-х рр. XVIII ст. виникла Задунайська Січ.

Чимало козаків переселилося також до володінь австрійських Габсбургів. Для їхнього розселення було виділено землі в провінціях Банат і Бачка, біля річки Тиса. Близько 8 тис. козаків-запорожців, які опинилися тут, заснували Банатську Січ.

Така ситуація занепокоїла російський уряд. Планувалося знищення запорозького козацтва й перетворення його на регулярне військо. Натомість новостворена Задунайська Січ продовжувала традиції запорожців, що становило небезпеку для Російської імперії.

В умовах наближення чергової російсько-турецької війни, що вибухнула в 1787 р., імперський уряд намагався схилити козацтво на свій бік. У 1788 р. колишнім козакам-запорожцям дозволили створити Військо вірних козаків, перейменоване згодом на Чорноморське козацьке військо.

Було відновлено запорозькі порядки: козацькі військові клейноди, виборність старшини, ради, курені. Однак служити імперії погодилися лише 12 тис. колишніх запорожців.

Яку роль відіграло українське козацтво в російсько-турецьких війнах?

6 УЧАСТЬ УКРАЇНСЬКИХ КОЗАКІВ У РОСІЙСЬКО-ТУРЕЦЬКИХ ВІЙНАХ другої половини XVIII ст. Напередодні російсько-турецької війни 1768—1774 рр., коли питання про ліквідацію Січі було вирішено, Катерина II, закликаючи запорожців до участі у війні, запевняла: «Ми вважаємо [запорожців] найзичливішими нашими підданими і за першої нагоди Височайшу нашу милість усьому нашому вірному Війську Запорозькому низовому вчинимо».

У війні запорожці активно воювали на боці Росії. До запорозького війська у складі російської армії входило 7,5 тис. кінних і 5,8 тис. піших козаків. У 1769 р. запорожці перешкодили прориву 100-тисячної турецької армії в глиб України. Зокрема, на початку червня запорожці раптово атакували очаківську флотилію Османської імперії у складі 20 кораблів, які намагалися піднятися вгору по Дніпру. Козаки захопили три кораблі й примусили турецькі війська відступити. У серпні 3-тисячний загін запорожців розгромив значні сили противника під Очаковом. Важливим був успіх козацької флотилії з 19 чайок, яка в дельті Дунаю розгромила турецьку флотилію, захопивши сім великих і багато дрібних суден. Запорожці уславилися під час штурму Бендер, у рейдах на Тульчу, Ісакчу тощо.

Лише в 1771 р. тисячу запорожців було представлено до нагороди срібними медалями. Вдячна Катерина II запевняла, що ніколи не забуде заслуг запорожців: «Між тим монарша милість і увага до сього нашого підданого війська не лише продовжені, а... й поглиблені будуть».

Кошовий отаман П. Калнишевський був нагороджений золотою медаллю з діамантами особисто імператрицею

Катериною II. Ще 17 старшин також були нагороджені золотими медалями на андріївській стрічці. У 1773 р. П. Кал-нишевському було присвоєно звання генерал-лейтенанта російської армії. Отже, він мав один із найвищих військових чинів тогочасної російської армії.

У 1774 р. був підписаний Кючук-Кайнарджийський мирний договір, за яким до Росії відходили землі між Дніпром і Південним Бугом, місто Керч, проголошувалася незалежність Кримського ханства.

Знову про запорожців згадали під час війни 1787— 1791 рр. У бойових діях брало участь Чорноморське козацьке військо. Особливо вдало козацькі полки діяли в обороні Кінбурна, облозі та взятті Очакова в 1788 р. У вересні 1789 р. шість полків козаків-чорноморців оволоділи Хаджи-беєм (майбутнє місто Одеса).

Вагомим був внесок козаків-чорноморців у взяття головної фортеці Османської імперії на Дунаї — Ізмаїл, яка вважалася неприступною. Козаки знищили турецький флот на Дунаї, що дало змогу здійснювати штурм міста з усіх боків.

Активно діяли козаки-чорноморці в останній рік війни. Зокрема, у битві біля озера Бабадаг козаки розгромили чималий загін турецько-татарської кінноти. Під час цього бою козаки-задунайці, що були у складі турецької армії, допомогли в розгромі війська Османської імперії.

Згідно з мирним договором, підписаним у Яссах у 1791 р., кордоном між Османською та Російською імперіями ставала річка Дністер.

Сподіваючись на подяку, козаки-чорноморці прагнули відродити колишні козацькі «вольності» в межиріччі Дністра й Південного Бугу. Проте це не влаштовувало імперський уряд, і козаків було вирішено відправити подалі з України. У 1792 р. їм дозволили оселитися на Тамансько-му півострові в межиріччі Кубані та Дону. У серпні 1792 р. перші 3877 козаків прибули на Тамань, де заснували Кубанське козацьке військо, що проіснувало до 1920 р.

Чому історія Кримського ханства під зверхністю Російської імперії виявилася короткою?

7 КРИМСЬКЕ ХАНСТВО у XVIII ст. ЛІКВІДАЦІЯ КРИМСЬКОГО ХАНСТВА. Остаточно доля держави кримських татар вирішилася в результаті російсько-турецької війни 1768— 1774 рр. За Кючук-Кайнарджийським мирним договором була проголошена незалежність Кримського ханства від Османської імперії, але фактично воно опинилося під контролем Російської імперії. У 1776 р. кримськотатарський уряд повідомив російську владу, що відмовляється від її підтримки. Відповіддю на це стало введення на територію ханства 25-тисячного російського війська. Новим ханом було проголошено Шагіна Герая, якого підтримувала Росія.

Ліквідації Кримського ханства передували заходи, спрямовані на визрівання внутрішньої соціально-економічної

кризи. За наказом імператриці російський полководець Олександр Суворов силою виселив із Криму все християнське населення (31 тис. вірмен і греків) до Азовської губернії під приводом його захисту від засилля мусульман. Греки й вірмени становили майже все торговельно-ремісниче населення півострова та були основними платниками податків до скарбниці хана.

У 1783 р. уряд Російської імперії вважав, що склалися всі умови для поширення своєї влади на Кримському півострові. Останній хан Шагін Герай був змушений зректися влади та виїхати до Османської імперії.

Оволодівши Кримом, Катерина II почала відбирати в місцевого населення кращі землі й дарувала їх російським дворянам і чиновникам. Кримських татар витісняли на неродючі землі. Як наслідок, за наступне століття населення Кримського півострова скоротилося з 500 тис. до 200 тис. осіб, причому більшість становили переселенці.

З указу Катерини II про приєднання Кримського півострова до Російської імперії (1783 р.)

Перетворення Криму на вільну й незалежну область не принесло спокою для Росії, а додало їй нових турбот зі значними витратами. Досвід часу з 1774 р. показав, що незалежність мало притаманна татарським народам. І для того щоб зберегти її, нам потрібно... виснажувати свої війська важким рухом, здійснюючи такі витрати, як за часів війни. Така морока з кримською незалежністю спричинила понад 7 млн надзвичайних витрат. Беручи до відома всі ці обставини, ми прийшли до рішення... зробити в майбутньому Кримський півострів не кублом розбійників і бунтівників, а територією Російської держави.

Робота в парах. Обговоріть і визначте, яким був офіційний привід для ліквідації Кримського ханства.

8 ОСВОЄННЯ ПІВДНЯ УКРАЇНИ. ЗАСНУВАННЯ НОВИХ МІСТ.

Унаслідок перемог Росії у війнах з Османською імперією (1768—1774, 1787—1791 рр.) і ліквідації Запорозької Січі (1775 р.) та Кримського ханства (1783 р.) утворився масив земель, які Російська імперія почала активно колонізувати. Для позначення цього регіону використовували назву «Південна Україна», адже більшість поселенців тут становили українці.

Із земель, що були приєднані до Російської імперії впродовж XVIII ст., Південь України був найпривабливі-шим. Родючість причорноморських степів обіцяла в майбутньому великі прибутки, до того ж цьому сприяла загальна економічна ситуація в Європі. В організації колонізації цих земель Російською імперією на початковому етапі вагому роль відіграв Григорій Потьомкін.

Нові землі активно роздавали російським дворянам. Вони отримували по 1,5 тис. десятин землі за умови заселення кожного наділу 25 селянськими господарствами. Щоб заохотити селян до переселення, дворяни пішли на

поступки: панщину скоротили до двох днів на тиждень (замість чотирьох-п’яти).

Із 1786 р. основну частину переселених селян становили українці з Правобережжя. На нових землях оселялися російські старовіри, німці, молдавани та представники інших народів, яких російський уряд залучав як колоністів.

У XVIII ст. на Півдні України з’явилося чимало нових міст. їх виникнення зумовлювалося потребами оборони, заселення та господарського освоєння південних степових просторів. Нові міста засновували переважно на місці фортець. Зокрема, Єлисаветград (нині Кропивницький), Ново-миргород і Новоархангельськ утворилися з фортець, що були закладені в 40—50-х рр. XVIII ст. У 1770 р. розпочалося будівництво Дніпровської оборонної лінії. На основі її укріплень виникло кілька міст, у тому числі Олексан-дрівськ (нині Запоріжжя). У 70-х рр. XVIII ст. на місці козацької слободи Половиці розгорнулося будівництво Катеринослава (сучасний Дніпро).

З освоєнням Півдня України пов'язано існування «Грецького проекту» Катерини II і Г. Потьомкіна. Планувалося витіснити турецьке населення в Азію, а на європейських володіннях Османської імперії утворити дві окремі держави: Грецьку імперію («спадкоємницю» Візантії) і Дакію, яка мала стати проміжною територією між Австрією, Росією та Грецією. Дакія мала включати території Волощини та Молдавії, а Грецька імперія — Південну Болгарію, острови Егейського моря, Македонію та власне Грецію. Столицею передбачалося зробити Стамбул, який російські війська мали звільнити від турецького панування. Символом відродження імперії мало стати встановлення православного хреста над собором Святої Софії. А поки що, до завоювання Стамбула, як столиця розбудовувалося місто Миколаїв. Існує легенда, що спочатку місто планувалося назвати Ніколаїв від імені грецької богині Ніки («Перемога»), Правителем відновленого «другого Рима» мав стати онук Катерини II Костянтин Павлович, що народився в 1779 р. Старший онук Олександр був названий за ім'ям Александра Македонського. На честь народження Костянтина було видано медаль із зображенням Чорного моря й собору Святої Софії з православним хрестом. Навіть годувальницею онука обрали гречанку та почали навчати його грецької мови.

Для реалізації проекту Катерина II також вирішила заручитися підтримкою Австрії, для чого відбулася її таємна зустріч з імператором Йосифом II. Для зустрічі канцлер Катерини II граф О. Безбородь-ко підготував детальний проект «Меморіал справ політичних». Йо-сиф II погодився із цими планами. Проте коли таємна угода між Росією та Австрією стала відомою широкому загалу, проти неї категорично виступили Франція та Англія, погрожуючи укласти союз з Османською імперією. Проект не був реалізований.

На узбережжі Чорного й Азовського морів розбудовувалися великі міста-порти. У 1778 р. біля гирла Дніпра

було засновано Херсон на місці закладеного в 30-х рр. XVIII ст. запорожцями Олександрового шанця — центру Інгульської паланки, а в гирлі річки Інгул — Миколаїв. У 1795 р. на місці турецької фортеці Хаджибей (Єні-Дунья), яка, у свою чергу, виникла на місці литовської фортеці Коцюбіїв (1514 р.), розпочалося будівництво Одеси. На Азовському морі було засновано великий порт Маріуполь на місті козацької фортеці Кальміус (існувала ще з XVI ст.).

Також у 1794 р. було засновано ряд важливих міст на Кримському півострові: Севастополь, Сімферополь та Євпаторія. Вони постали на місці кримськотатарських поселень Ахтіар, Ак-Мечеть (Акмеджид) та Гезлеве.

Севастополь розбудовувався як головна військово-морська база Росії на Чорному морі. Разом із Миколаєвом він становив окрему адміністративну одиницю.

До кінця XVIII ст. на Півдні України налічувалося близько ЗО міст. Ці нові міста із часом стали провідними економічними центрами України та всієї Російської імперії. Наприкінці XVIII ст., коли регіон уже був цілком освоєний, на території Азовської і Новоросійської губерній українці становили 74 % населення.

За Кючук-Кайнарджийським мирним договором 1774 р. землі Кримського ханства фактично опинилися під протекторатом Росії. На Кубані, яка була частиною ханства, проживала більша частина ногайських татар. Відносини ногайців із новою російською владою не складалися. Неодноразово для придушення їхніх виступів влада застосовувала війська, якими командував О. Суворов.

У 1783 р. після ліквідації Кримського ханства князь Г. Потьомкін наказав О. Суворову привести ногайців до присяги Російській імперії. Погрозами й підкупом полководець виконав цей наказ. 5 липня 1783 р. в Єйську відбулися урочисті заходи із цього приводу. Проте ще в червні О. Суворов отримав таємний наказ забезпечити депортацію (примусове виселення) ногайців за Урал. Щойно ногайці склали присягу, їм оголосили про переселення. У відповідь почалося повстання. У вирішальній битві ногайці були розгромлені.

Частина ногайців скорилася та була переселена, інші прорвалися через річку Кубань у володіння Османської імперії. Князь Г. Потьомкін дав наказ переслідувати втікачів і повністю винищити як ворогів Росії.

Російські війська вторглися в османські володіння й біля містечка Керменчик влаштували бійню (1 жовтня 1783 р.).

Загалом під час приборкання ногайського повстання й депортації померло 400 тис. осіб. Близько 700 тис. ногайців за 1777—1783 рр. відкочували у володіння Османської імперії.

9 ПЕРЕСЕЛЕННЯ ЗАПОРОЖЦІВ НА КУБАНЬ. 16 серпня 1792 р. почалося заселення українськими козаками Кубані. Цього дня морем прибуло 3 тис. козаків на 50 суднах. Три інші колони рухалися з Придністров’я суходолом. Це були колишні запорожці, організовані імперською владою для участі у війні з Османською імперією в 1787—1791 рр. Загалом на Кубань переселилося 18 тис. осіб.

Головним ініціатором цього був Антін Головатий, який за великий хабар домігся зустрічі з Катериною II, щоб отримати дозвіл на переселення. Імператриця видала грамоту, якою передавала Чорноморському козацькому війську «Тамань з околицями». Таке прохання козаків було вчасне, саме в цей час імперська влада розробляла плани щодо виселення з Кубані ногайських татар.

Проте назву Січ російська адміністрація заборонила, так само, як був заборонений термін «запорожець». Згодом курені перейменували на слободи, а потім — на станиці. Загалом було декілька хвиль української колонізації Північного Кавказу. Кубанські козаки досить довго вважали себе українцями й незалежними, що дуже непокоїло російську владу. У 1860 р. Чорноморське козацьке військо було перетворено на Кубанське. Таким чином, українське козацтво досить вправно приєднали до військової структури Російської імперії.

Землі Кубані були поділені на 40 куренів: де кому жити, вирішувалося шляхом жеребкування. Чорноморські

козаки побудували на берегах річки Кубань і кордонах обмінні двори, де за сіль вимінювали в гірських народів Кавказу пшеницю, овес, мед, деревину тощо.

ЧИ ПОГОДЖУЄТЕСЬ ВИ З ТИМ, ЩО... ЧОМУ?

■ Друга половина XVIII ст. стала вирішальною для долі Півдня України й Криму. Після чергових російсько-турецьких війн ці території остаточно опинилися під владою Російської імперії, яка почала активно колонізувати їх.

■ У 1775 р. було ліквідовано Запорозьку Січ, а в 1783 р. — Кримське ханство.

■ Запорозькі козаки уславилися героїчною боротьбою, яку впродовж трьох століть вели проти іноземних загарбників, та обороною південних кордонів України. Вони були на чолі національно-визвольної боротьби українського народу. Завдяки цьому створювалися умови для розвитку економічного й культурного життя українців.

ПРАЦЮЄМО З ХРОНОЛОГІЄЮ

1768—1774, 1787—1791 рр. — російсько-турецькі війни.

1775 р. — ліквідація Запорозької Січі. 1783 р. — ліквідація Кримського ханства.

ЗАПИТАННЯ ТА ЗАВДАННЯ

1. Перевірте свої знання за навчальною грою «Словесний теніс». Правила гри. Учитель/учи-

телька об'єднує учнів та учениць у пари й оголошує тему, за якою відбудеться гра. Один(-на) учень/уче-ниця ставить запитання за темою, другий(-а) відповідає на нього, після чого ставить своє запитання, і т. д. Запитання мають передбачати коротку відповідь: «Перелічіть причини...», «Назвіть передумови (прояви, характерні ознаки, результати, наслідки)...», «Що таке...», «Кого називали...» тощо. Перемогу здобуває учень/учениця, що надасть більше правильних відповідей.

2. Робота в малих групах. Обговоріть і визначте, як відбувалося господарське освоєння

земель Запорожжя впродовж другої половини XVIII ст. Чи могли січовики забезпечити колонізацію Півдня України? 3. Як російською владою було ліквідовано Запорозьку Січ? Якими були причини цих дій? 4. Яким було значення Запорозької Січі в історії України?

5. Охарактеризуйте адміністративно-територіальний поділ земель Нової (Підпільненської) Січі. б. Робота в парах. Обговоріть і наведіть факти, які свідчать про поступове обмеження російським урядом «вольностей» Запорожжя. 7. Підготуйте презентацію за темою «Доля кримських татар у другій половині XVIII ст.» та розповідь за нею. 8. Складіть ментальну карту «Південна Україна в другій половині XVIII ст.». Скористайтеся відповідним планом-схе-мою (с. 252).

9. Колективне обговорення. Запорозька Січ неодноразово зазнавала руйнувань. Чому після подій 1775 р. вона вже не змогла відновитися в попередньому вигляді? 10. Чи можна стверджувати, що, беручи участь у російсько-турецьких війнах другої половини XVIII ст. на боці Росії, козацтво власноруч готувало передумови для своєї ліквідації? 11. Що зумовило швидке зростання міст на Півдні України? Поясніть свою думку.

 

 

Це матеріал з підручника Історія України 8 клас Гісем, Мартинюк (2021, поглиблений рівень)

 



Попередня сторінка:  41. Лівобережна та Слобідська Україна. ...
Наступна сторінка:   44. Правобережжя та західноукраїнські ...



^