Інформація про новину
  • Переглядів: 21
  • Дата: 7-08-2021, 10:33
7-08-2021, 10:33

45. Правобережжя та західноукраїнські землі в останній чверті XVIII століття

Категорія: Історія України





Попередня сторінка:  44. Правобережжя та західноукраїнські ...
Наступна сторінка:   46—47. Культура України в другій полови...

ОПРАЦЮВАВШИ ЦЕЙ ПАРАГРАФ, ВИ ДІЗНАЄТЕСЬ:

якими були наслідки поділів Речі Посполитої для подальшої долі українських земель; про розвиток Правобережжя та західноукраїнських земель у другій половині XVIII ст.

ПРИГАДАЙТЕ

1. Які країни в другій половині XVII — першій половині XVIII ст. прагнули приєднати до себе Правобережжя та західноукраїнські землі? 2. Коли було ліквідовано козацький устрій на Правобережжі?

1 ПОДІЛ РЕЧІ ПОСПОЛИТОЇ ТА УКРАЇНСЬКІ ЗЕМЛІ.

У другій половині XVIII ст. Річ Посполита переживала період занепаду. Фільваркова система господарювання та шляхетське свавілля гальмували господарський розвиток країни, послаблювали її перед зовнішньою агресією. Цим скористалися сусідні держави — Росія, Пруссія та Австрія. У їхні плани входило розділити Польщу, розширити свої володіння за рахунок її території.

Перший поділ Польщі відбувся в 1772 р. У результаті до австрійських володінь Габсбургів відійшли землі Руського (за винятком Холмської землі), Белзького воєводств і південно-західна частина Кременецького повіту Волинського воєводства. Також усупереч угоді Габсбурги заволоділи західною частиною Подільського воєводства, установивши кордон по річці Збруч. Ці землі разом із Малою Польщею були проголошені Королівством Галичини

і Лодомерії із центром у Львові, що підпорядковувалося безпосередньо імператору. У 1785 р. край було поділено на 18 округів, очолюваних старостами. Вища влада в краї належала наміснику (губернатору), якого призначав імператор. Вищим представницьким органом був становий сейм. Після чергової війни з Османською імперією до володінь Габсбургів у 1775 р. додалася Буковина, що згодом як окремий округ увійшла до складу Королівства Галичини і Лодомерії.

УКРАЇНСЬКІ ЗЕМЛІ наприкінці XVIII ст.

Чи припинилося національне гноблення українців після ліквідації Речі Посполитої?

Під впливом Великої французької революції в Польщі розгорнувся масовий визвольний рух. Було прийнято Конституцію та започатковано реформи, які мали зміцнити незалежність держави. Щоб знищити революційний осередок у себе на кордонах, Катерина II направила до Польщі війська та примусила відмовитися від Конституції та реформ. 27 березня 1793 р. з’явився маніфест Катерини II, за яким

Правобережна Україна мала увійти до складу Російської імперії. До дій Росії приєдналася Пруссія.

Унаслідок другого поділу Речі Посполитої в 1793 р. до Росії відійшла територія Правобережної України (Подільське, Волинське, Брацлавське та Київське воєводства). Поділ став приводом до національного повстання під проводом Тадеуша Костюшка (був героєм війни за незалежність США). Після перших перемог повстанці були розгромлені. Поразка повстання Т. Костюшка мала згубні наслідки для Речі Посполитої. 24 жовтня 1795 р. Австрія, Пруссія і Російська імперія підписали конвенцію про її третій поділ, і польсько-литовська держава на 123 роки припинила своє існування як незалежна країна. До Російської імперії відійшли західні землі Волині.

У результаті ліквідації державних кордонів між землями Лівобережжя та Правобережжя в межах Російської імперії опинилися 80 % українців. Усупереч політиці російського царського уряду це сприяло єднанню та розвитку українського народу.

Таким чином, наприкінці XVIII ст. українські землі потрапили під владу двох імперій, які впродовж наступного століття продовжили політику національного гноблення українців.

Сучасний англійський історик Н. Дейвіс про поділи Речі Посполитої

Здійснені поетапно — у 1772, 1793 та 1795 рр. — вони поділили багатства країни, близької за розмірами до Франції. Здійснювали їх гангстерськими методами, тож невисловлена загроза насильства лежала в основі всіх офіційних угод, а жертви були змушені не помічати наруги над собою. Чимало тогочасних спостерігачів, вдячних, що пощастило уникнути війни, корячись логіці своїх сподівань, погодилися з поясненнями учасників поділу. Багато істориків вважали, що поляки самі накликали лихо на свою голову... А найгірше те, що Річ Посполита мусила мовчки слухати, як її кати розповідали світові про свої великодушні мирні наміри.

Робота в парах. Обговоріть і визначте, на яких особливостях поділів Речі Посполитої наголошує історик.

2 ПРАВОБЕРЕЖНА УКРАЇНА наприкінці XVIII ст. Протягом 90-х рр. XVIII ст. на Правобережжя була поширена дія загальноімперських адміністративних органів та установ. Нові адміністративні й судові установи вводилися повільно й почали діяти тільки наприкінці 1796 р. У 1797 р. тут утворилися три губернії: Київська, Подільська та Волинська. Щоб не загострювати ситуацію, уряд Російської імперії залишив чинними старі польські закони, а також юридичні норми Третього Литовського статуту. Через кілька років посади судових урядовців обійняли російські чиновники. Судочинство велося двома мовами — польською та російською.

Землі католицької церкви й опозиційної шляхти були конфісковані й частково роздані як винагорода за заслуги царським генералам і вищим чиновникам. Значні володіння разом із кріпаками отримали генерали М. Кречетников, М. Кутузов, І. Ферзен, а також О. Безбородько, М. Ново-сильцев, М. Рєпнін та інші.

Прибічники Росії — магнатські родини Браницьких, Жевуських, Потоцьких та інші — також збільшили свої володіння, отримали царські чини й звання. Щоб протиставити російську владу польським панам, указом імператриці від 18 квітня 1793 р. місцеве селянство, абсолютну більшість якого становили українці, звільнили на три роки від сплати державних податків, постоїв військ та обов’язку безоплатного перевезення військових вантажів.

На правобережні міста поширювалася дія «Жалуваної грамоти містам» 1785 р. та окремо дозволялося всі прибутки від торгівлі спрямовувати на потреби міського господарства. Створювалися нові митниці поблизу Могилева, Жванця, Волочиська та інших прикордонних міст, налагоджувався систематичний поштовий зв’язок. Школи передавалися у відання місцевої адміністрації, навчання здійснювалося російською мовою.

Приєднання Правобережної України до Російської імперії зі значною часткою єврейського населення призвело до появи в 1791 р. указу про визначення «межі осілості». Тобто було окреслено межі території, за які євреям заборонялося переселятися. Відповідно до указу євреям дозволялося проживати лише в спеціально визначених містах і містечках. Результатом цих обмежень, а також обмежень у виборі професії, стала надзвичайна скупченість єврейських ремісників та їхніх родин на території «межі осілості».

Заборона не поширювалася лише на купців першої гільдії (але тільки після десятирічного перебування в гільдії в «межі осілості»), осіб із вищою освітою, середній медичний персонал, цехових ремісників, відставних нижчих чинів, які прийшли на службу за рекрутським набором.

З СОЦІАЛЬНО-ПОЛІТИЧНЕ ТА ЕКОНОМІЧНЕ СТАНОВИЩЕ В ГАЛИЧИНІ, НА БУКОВИНІ Й ЗАКАРПАТТІ. У другій половині XVIII ст. Галичина й Буковина опинилися під владою австрійських Габсбургів. Закарпаття потрапило під їхню владу ще в 1711 р. Вирішальний вплив на соціально-економічне становище цих земель мала реформаторська діяльність Марїї-Терезїї та Йосифа II.

Перші реформи торкнулися населення Закарпаття. У 1766 р. селяни отримали від панів садиби й земельні наділи, за які вони мали відробляти повинності й певну кількість днів панщини. За законом 1783 р. селяни отримали право займатися ремеслом і розпоряджатися майном, а панам заборонялося відбирати в них садиби та втручатися в їхнє сімейне життя. Закон 1785 р. звільнив селян від кріпацької залежності, вони могли вільно пересуватися країною, передавати майно в спадок, вибирати професію, навчатися в школах.

Так само змінювалося становище й галицького селянства. Закон 1775 р. заборонив панам змушувати їх відбувати повинності, які не були визначені в інвентарі (списках). У 1782 р. селян звільнили від особистої залежності, дозволили їм одружуватися за власним вибором, навчатися ремесел, пересуватися країною. У 1786 р. було визначено категорії селян і розміри панщини залежно від кількості землі (від 12 до 156 днів панщини на рік для повно-надільних). Скасовувалися дворові повинності й роботи за

звичаєм. Наступного року землі, що перебували в користуванні селян, проголошувалися їхніми володіннями. Виданий у 1789 р. закон установлював повинності відповідно до кількості землі, яка була в користуванні селян. Розміри всіх повинностей на користь держави й пана мали складати не більше ЗО % доходу від землі та сплачуватися грошима, що фактично скасовувало панщину. Проте цей закон проіснував лише до 1790 р.

ЗМІНИ В СТАНОВИЩІ ПРАВОБЕРЕЖНИХ І ЗАХІДНОУКРАЇНСЬКИХ ЗЕМЕЛЬ У СКЛАДІ АВСТРІЙСЬКИХ ГАБСБУРГІВ ТА РОСІЙСЬКОЇ ІМПЕРІЇ

Правобережна Україна

Західна Україна

• Російська влада запроваджувала поділ

на губернії, що не мали чітко визначених меж і не враховували специфічних особливостей окремих регіонів Правобережжя.

• Державною мовою визнавалася російська. Діловодство здійснювалося польською й російською мовами.

• На шляхту поширювалася чинність «Жалуваної грамоти дворянству», яка гарантувала збереження всіх прав і привілеїв.

• Створювалися нові органи управління й суду,

але залишалися чинними польські закони. Головні посади в судах та адміністративних установах посіли російські чиновники. Землі, конфісковані в католицької церкви й опозиційної шляхти, було роздано російській знаті

• Західноукраїнські землі австрійська влада штучно об'єднала з польськими землями в новоутворену адміністративну одиницю — Королівство Галичини і Лодомерії.

• Державною мовою визнавалася німецька. Крім того, у діловодстві допускалися польська й латинська мови.

• На приєднані землі поширювалося загальноімперське управління. Зберігалися права і привілеї шляхти

й католицького духовенства.

• Тривав активний процес онімечування всього адміністративного апарату, що перейшов до австрійських чиновників.

• Ліквідовувалися повітові шляхетські сейми

і створювався єдиний крайовий становий сейм шляхти та католицького духовенства

Меншою мірою ці перетворення торкнулися селян Буковини. Тут продовжувала діяти «Золота грамота», запроваджена в 1766 р. молдавським господарем Григорієм III Гікою. Вона скорочувала панщину до 12 днів на рік, а для прикордонних сіл — до шести днів. Згодом і тут було поширено чинність законів 1782 і 1786 рр.

Суттєві зміни відбулися і в господарстві. З’явилися нові сільськогосподарські культури. Із 50-х рр. XVIII ст. на Закарпатті почали вирощувати картоплю, а у 80-х рр. вона набула поширення в Галичині. Наприкінці століття почали вирощувати кукурудзу. Активно освоювалися гірські райони. Поширювалися вівчарство й свинарство.

Дуже повільно розвивалося міське життя. Єдиним великим містом був Львів, що налічував ЗО тис. осіб. Більшість жителів міст займалися сільським господарством, а не ремеслом і торгівлею. Проте відбувалася швидка зміна національного складу міст, вони втрачали український характер. Більшість населення міст становили поляки, євреї, німці, вірмени тощо.

Українці переважно жили в селах, у той час як у Європі розпочався промисловий переворот та активно розбудовувалися міста.

У другій половині XVIII ст. на західноукраїнських землях з’явилися перші мануфактури з виробництва сукна й полотна. Проте, як і раніше, переважало ремісниче виробництво. Габсбурги мало опікувалися економічним розвитком далеких провінцій своєї імперії, у якій уже існували давні промислові центри (Австрія, Чехія).

Складною була релігійна ситуація. Панівне становище тут посідали католицька й унійна (греко-католицька) церкви, які у 20—80-х рр. XVIII ст. продовжували боротьбу з православною та протестантською церквами.

На середину століття на Закарпатті всі парафії стали греко-католицькими. Проте в 70—80-ті рр. XVIII ст. ситуація істотно змінилася. Австрійський уряд ліквідував становість духовенства, обмежив вплив Римської курії, закрив монастирі й залишав за ними землі тільки на умовах утримання шкіл або притулків для літніх людей. Важливим стало запровадження віротерпимості та зрівняння в правах представників усіх конфесій. Імператор Йосиф II розпорядився, щоб духовенство здійснювало службу мовою місцевого населення, а при кожній церкві була створена школа. Таким чином, унійна (греко-католицька) церква зі знаряддя полонізації та окатоличення перетворилася на захисника мови й традицій українського населення.

Наприкінці XVIII ст. в місті Корець на Волині було відкрито одну з перших порцелянових мануфактур на українських землях.

ЧИ ПОГОДЖУЄТЕСЬ ВИ З ТИМ, ЩО... ЧОМУ?

■ Ослаблення Речі Посполитої призвело до її поділів між Австрією, Пруссією та Росією, у результаті яких Польща припинила існування як самостійна держава.

■ На новоприєднаних землях і Російська, і Австрійська імперії здійснювали заходи щодо уніфікації українських земель відповідно до загальноімперських порядків.

_ ПРАЦЮЄМО З ХРОНОЛОГІЄЮ

1772, 1793, 1795 рр. — поділи Речі Посполитої. 1775 р. — приєднання Буковини до володінь австрійських Габсбургів.

1791 р. — встановлення «межі осілості» для єврейського населення в Російській імперії.

ЗАПИТАННЯ ТА ЗАВДАННЯ

1. Перевірте свої знання за навчальною грою «Знайдіть, покажіть та розкажіть». Правила

гри. Клас об'єднується в три команди. Кожна команда представляє одну з держав (Австрія, Пруссія, Росія). Учасники команди мають показати на карті атласу «свою» державу, а також землі, які вона загарбала внаслідок поділів Речі Посполитої, і скласти коротку розповідь про ці події.

2. Робота в малих групах. Обговоріть і визначте, якими були наслідки поділів Речі Посполитої для України. 3. Чому українські землі були розділені між сусідніми державами? Як змінилося становище Правобережної України після приєднання її до Росії? 4. Як реформи Марії-Терезії та Йосифа II вплинули на розвиток західноукраїнських земель?

5. Охарактеризуйте розвиток західноукраїнських земель у другій половині XVIII ст. Які зміни відбулися у становищі населення?

6. За додатковими джерелами складіть порівняльну таблицю розвитку Правобережжя і західноукраїнських земель після поділів Речі Посполитої.

7. Колективне обговорення. Чому українське населення виявилося байдужим до того, що

Польща втрачала незалежність? 8. Сучасний український історик В. Верига писав: «Австрія застала [у XVIII ст.] Галичину в руїні, без шкіл, доріг, великих міст, промислу, торгівлі, із бідним і повністю поневоленим польською шляхтою сільським населенням...». Чи згодні ви з таким висновком? Доведіть свою думку фактами.

 

 

Це матеріал з підручника Історія України 8 клас Гісем, Мартинюк (2021, поглиблений рівень)

 



Попередня сторінка:  44. Правобережжя та західноукраїнські ...
Наступна сторінка:   46—47. Культура України в другій полови...



^