Інформація про новину
  • Переглядів: 30
  • Дата: 7-08-2021, 10:34
7-08-2021, 10:34

46—47. Культура України в другій половині XVIII століття

Категорія: Історія України





Попередня сторінка:  45. Правобережжя та західноукраїнські ...
Наступна сторінка:   Основні дати та події курсу "Історія У...

ОПРАЦЮВАВШИ ЦЕЙ ПАРАГРАФ, ВИ ДІЗНАЄТЕСЬ:

про розвиток культури України в другій половині XVIII ст.; імена представників української культури цієї доби та їхні здобутки.

ПРИГАДАЙТЕ

1. Якими були особливості розвитку культури України другої половини XVII — першої половини XVIII ст.?

2. Визначте здобутки

й досягнення української культури цього періоду.

Чи були сприятливими для розвитку української культури умови другої половини XVIII ст.?

1 ОСОБЛИВОСТІ РОЗВИТКУ КУЛЬТУРИ.

У XVIII ст. продовжувався започаткований у попередні часи розквіт українського мистецтва й літератури. Однак це була складна доба в історії козацької України. Формувалися умови, за яких українська культура поступово втрачала свою самобутність. Підґрунтям розвитку української культури була козацька державність.

Заходи російського уряду з ліквідації Гетьманщини та Запорозької Січі й перетворення Лівобережної України на провінцію Російської імперії позбавляли українську культуру основи її розвитку.

Особливістю культурних процесів на українських землях було також те, що до кінця XVHI ст. в Гетьманщині, з одного боку, і на Правобережжі й західноукраїнських землях, з іншого, — вони розвивалися в різних умовах. Проте це не вплинуло на єдність національної культури українського народу.

Українська культура XVIII ст. вирізнялася високим рівнем розвитку. Імперські кордони значно обмежили звичні раніше культурні контакти із Західною Європою. Одночасно із цим Російська імперія отримала можливість використовувати інтелектуальний потенціал Гетьманщини. Процес «вимивання» високоосвічених українців із національного середовища став характерним явищем тогочасної української культури. Українці обіймали високі посади в Російській імперії: від вищих чиновників і церковних ієрархів до ректорів вищих навчальних закладів і вихователів представників царської родини. Вагомий внесок у розвиток російського мистецтва XVIII ст. зробили українські митці.

Чому в другій половині XVIII ст. освіта на українських землях набула станового характеру?

2 ОСВІТА І КНИГОДРУКУВАННЯ. На середину XVIII ст. загальний рівень грамотності населення України був досить високим. Його забезпечували передусім українські народні школи — найпоширеніший тип початкових шкіл. Вони утримувалися на кошти парафіяльних братств. У другій половині XVIII ст. в Гетьманщині працювало 866 українських народних шкіл. Вони існували й на Слобожанщині. Навчання здійснювалося українською мовою, учнями могли стати навіть представники найбіднішого населення.

Знищення української державності зруйнувало народну школу. Закріпачене українське селянство було неспроможне утримувати навчальні заклади.

В останній чверті XVIII ст. на Лівобережжя й Слобожанщину було поширено чинність загальноросійської освітньої реформи. Для дітей дворян відкривали чотирирічні народні училища, для дітей купців, міщан та урядовців — малі дворічні училища.

Освіта набувала станового характеру й перетворювалася на привілей вищих верств населення.

Упродовж другої половини XVIII ст. початкові народні школи існували й на Правобережжі та західноукраїнських землях. Більшість початкових шкіл Правобережжя контролювали єзуїти, а польська початкова освіта для українських селян була фактично недоступною.

Середню освіту можна було здобути в заснованих у першій половині XVIII ст. Чернігівському, Харківському, Переяславському колегіумах. Це були загальностанові навчальні заклади, створені за зразком Києво-Могилянської академії. Наприкінці XVIII ст. Чернігівський і Переяславський колегіуми були перетворені на духовні навчальні заклади — семінарії, а Харківський — на казенне училище.

На Правобережжі й західноукраїнських землях іноземне панування також уповільнювало розвиток середньої освіти. На Правобережжі існували гімназії для дітей польської шляхти, навчання в яких здійснювалося польською або німецькою мовами. Дуже обмеженим був доступ українців до католицьких і протестантських навчальних закладів на Закарпатті.

Велике значення для розвитку освіти і науки України мала Києво-Могилянська академія. У XVII—XVIII ст. із нею пов’язана більшість здобутків українського народу в галузі освіти, філософії, богослов’я, мовознавства, літератури, публіцистики, історії. У стінах академії формувалася українська літературна мова, розвивалися літературні жанри, закладалися основи національного театру. У період між 1754 та 1768 рр. понад 300 випускників академії вибрали імперську службу або переїхали до Росії. Однак у 60-х рр. XVIII ст. період розквіту академії змінився занепадом. Поступово погіршувалося матеріальне становище академії. У 1748 р. було запроваджено російську мову в Києво-Могилянській академії, а з 1763 р. навчання повністю перевели на російську. У 1817 р. Києво-Могилянську академію було перетворено на духовну семінарію, а в 1819 р. — знову на академію.

У середині XVIII — XIX ст. спостерігалося падіння популярності Києво-Могилянської академії. Це зумовлювалося, зокрема, тим, що українська шляхта, прагнучи зрівнятися з російським дворянством, віддавала своїх дітей на навчання до російської столиці. В академії здійснювалися заходи зросійщення — від студентів і викладачів під загрозою виключення й звільнення з посад вимагали дотримання «російського правопису та московської вимови».

Важливим осередком вищої освіти на західноукраїнських землях залишався Львівський університет. Після приєднання Галичини до Австрійської імперії в ньому відбулися певні зміни. Австрійський уряд дозволив існування певних кафедр, які увійшли до Руського інституту («Сту-діум рутеніум»). Діяльність цієї структури суворо регламентувалася. У навчальному процесі було запроваджено викладання української мови. Однак інші предмети викладалися лише польською та німецькою мовами. Інститут проіснував до 1805 р.

Ситуація в освітньому житті галицького населення суттєво змінилася завдяки заснуванню імператрицею Марією-Терезісю в 1776 р. у Відні Греко-католицької генеральної

семінарії («Барбареум»). Щорічно в ній могли навчатися 29 юнаків із Галичини.

Відкриття у Львові в 1783 р. Греко-католицької духовної семінарії знаменувало початок створення першої вищої теологічної школи для галицьких українців. Дещо раніше, у 1744 р., такий заклад був заснований на Закарпатті, у Мукачеві. Пізніше він був перенесений до Ужгорода, де на його основі утворили навчальний заклад для підготовки вчителів.

У другій половині XVIII ст. добре розвивалося книгодрукування. Роль найважливіших видавничих центрів відігравали друкарні Києво-Печерської лаври та Троїце-Іллін-ського монастиря (Чернігів). Тут друкувалися твори як богословської, так і світської літератури. Посилення утисків російського уряду на українську культуру спричинило появу численних імперських указів і циркулярів із вимогами недопущення «особливого наріччя» і відповідності українських книгодруків московським зразкам. Проте незважаючи на постійні обмеження й заборони, українські друкарі збагатили національне духовне життя. Серед тогочасних книгодруків найпомітнішими були Біблія (1759 р.), «Києво-Печерський патерик» (1760, 1762 рр.), «Синопсис» (1755 р.), «Часослов навчальний» (1753, 1758, 1766 рр.), «Буквар» (шість видань) та багато інших.

Кілька друкарень існувало й на західноукраїнських землях. Найбільшою з них була друкарня Антона Піллера. Вона видавала книжки різними мовами. До 1800 р. тут було надруковано 250 книжок. Французькою мовою друкувалася «Львівська газета» — перше відоме періодичне видання на території України, яке виходило впродовж 1776 р.

З ЛІТЕРАТУРА. Українська література другої половини XVIII ст. розвивалася на традиціях попереднього періоду. Упродовж багатьох десятиліть панівним тут залишався стиль бароко.

Цікавим явищем тогочасної літератури стала українська історико-мемуарна проза. Чільне місце в ній посідають щоденники Миколи Ханенка і Якова Маркевича. Обидва автори належали до козацької старшини й обіймали високі посади в Гетьманщині. У своїх творах вони зображували події тогочасного державного, політичного та економічного життя, детально змальовували побут української шляхти.

Важливу роль у літературі другої половини XVIII ст. відігравали поетичні твори. Тогочасна поезія відображала проблеми, які були в центрі уваги українського суспільства.

Якою була тематика творів української літератури XVIII ст.?

До жанру історичних віршів належить написаний Семеном Довговичем віршований діалог «Розмова Великоросїї з Малоросією». Автор обстоював ідею автономії України та висловлювався проти централізаторської політики Росії

в Гетьманщині. У цьому творі також обґрунтовувалися давні права і привілеї, якими користувалася українська шляхта, підкреслювалося право козацької старшини на всі права й привілеї, отримані російським дворянством.

У багатьох історичних віршах знайшли відображення національно-визвольна боротьба українського населення Правобережжя, події Коліївщини. Це вірші «Захотіла Смілянщина віру утвердити», «Во шістьдесят восьмому году собиралось народу» тощо.

Відгуком на імперський указ від 10 квітня 1786 р. про вилучення з українських монастирів земельних маєтків став анонімний сатиричний вірш «Плач київських монахів».

Представником сатирично-гумористичної поезії був Іван Некрашевич. Колоритні побутові сцени з народного життя змальовані ним у творах «Ярмарок» та «Сповідь».

У чому полягає суть філософського вчення Г. Сковороди? Чи можна зарахувати цього діяча до філософів епохи Просвітництва?

4 РОЗВИТОК ФІЛОСОФСЬКИХ ІДЕЙ. Г. СКОВОРОДА. Друга половина XVIII ст. збагатила новими ідеями українську філософську думку. У Києво-Могилянській академії курс філософії викладав суспільний діяч, письменник Михайло Козачинський. Він знайомив слухачів з ідеями про невід’ємні природні права людини, які набули поширення в тогочасній Західній Європі. Свої погляди М. Козачинський висловив у книзі «Громадянська політика». Він уперше в українській філософії спробував пояснити правове вчення й заклав основи громадянського природного права.

Найвизначнішим серед учнів М. Козачинського був Григорій Сковорода — майбутній видатний філософ, гуманіст, просвітитель, поет, педагог, музикант. У філософських роздумах велику увагу Г. Сковорода приділяв тому, як людина може стати щасливою. На його думку, для цього людині потрібно пізнати саму себе та займатися в житті тим, що їй природно відповідає. Одним із головних джерел творчості Г. Сковороди була українська дійсність другої половини XVIII ст. Імовірно, саме тому філософ стверджував, що найвищим досягненням людини є свобода, і треба за всяку ціну забезпечувати особисту незалежність. Це переконання

зустріло різкий осуд гнобителів українського селянства. Вихід з існуючого становища філософ вбачав не в активній боротьбі, а в униканні ненависного світу зла, розуміючи під ним прагнення непотрібного збагачення та гноблення інших.

Значну роль в усуненні зла, на думку Г. Сковороди, могла відіграти освіта. Просвітитель вірив у безмежні можливості людського розуму. «Не розум від книжок, — переконував він, — а книжки від розуму».

5 РОЗВИТОК ПРИРОДНИЧИХ НАУК. Друга половина XVIII ст. стала періодом успіхів у розвитку природничих наук, зокрема медичних знань. У цей час чимало лі-карів-українців здобули вчений ступінь докторів медицини. Значний внесок у розвиток медичних знань зробили Нестор Амбодик-Максимович, Мартин Тереховський та інші. Крім того, ці вчені почали досліджувати рослинний світ України. Н. Амбодик-Максимович у 1795 р. створив перший вітчизняний підручник із ботаніки, зосередившись, зокрема, на вивченні рослин України.

Українські лікарі чимало уваги приділяли боротьбі з епідеміологічними захворюваннями. Так, Єфрем Мухін запровадив щеплення проти віспи, шукав засоби боротьби з холерою. Епідеміолог Данило Самойлович, який служив військовим лікарем під час російсько-турецької війни в 1768—1770 рр., запропонував нові методи запобігання епідемії чуми, що спалахнула в 1784 р. в ряді міст Російської імперії. Ці методи отримали схвалення багатьох закордонних академій наук.

Розвивалася медична освіта. У 1773 р. для підготовки лікарів та аптекарів у Львові було створено медичний колегіум. У Наддніпрянській Україні перша спеціальна медична школа виникла в 1787 р. в Єлисаветграді (нині Кропивницький).

6 МУ ЗИКА. Друга половина XVIII ст. позначена вагомими здобутками української музичної культури. Особливу любов та пошану українського народу, як і раніше, мали козаки-бандуристи.

Суттєві зміни відбулися в українській інструментальній музиці. На Запорозькій Січі музиканти грали під час походів та святкування перемог, їх скликали на козацькі ради. Після ліквідації Січі запорозьких музик перевели до спеціальних підрозділів при міських магістратах. Вони мали грати під час різноманітних урочистостей. На Правобережжі музиканти розважали польських магнатів. Новим явищем стали також оркестри та інструментальні ансамблі, створювані царськими вельможами з талановитих українських селян-кріпаків.

Музичне мистецтво другої половини XVIII ст. не можна уявити без творчості трьох видатних майстрів української

хорової музики: Максима Березовського, Дмитра Бортнянського та Артема Веделя. М. Березовський є автором 20 хорових церковних концертів. Його музика відзначається ліричністю, проникненням у внутрішній світ людини. Д. Бортнянський написав опери «Сокіл», «Син-суперник», комедію «Свято сеньйора», також йому належать понад 100 творів хорової церковної музики. Світла лірика, радісні та мужні енергійні теми, глибокий драматизм — такі риси притаманні багатогранному світу образів хорових концертів Д. Бортнянського. А. Ведель написав 29 хорових церковних концертів, які відзначаються високою майстерністю та драматизмом образів. Спільною рисою, що єднає творчу спадщину цих композиторів, є відчутні впливи української народної пісенності.

Прикметною рисою розвитку тогочасної української музики було посилення її зв'язків із західноєвропейською музичною культурою. Останній гетьман України К. Розумовський мав у Глухові власні оркестр і театр, де ставили італійські опери. Зібрана ним нотна бібліотека є однією з найдавніших у Східній Європі.

Чому наприкінці XVIII ст. український стиль в архітектурі перестав існувати?

7 АРХІТЕКТУРА І СКУЛЬПТУРА. В українській архітектурі другої половини XVIII ст. співіснували різні стилі. В оригінальних формах українського бароко зводив будівлі Степан Ковнір. За його участю було споруджено корпус, будинок друкарні й дзвіниці на Дальніх і Ближніх печерах Києво-Печерської лаври, Кловський палац у Києві, церкву Антонія й Феодосія у Василькові.

Кращі риси українського бароко розвинув Іван Григорович-Барський. Першою його роботою став міський водогін у Києві, центральною спорудою якого був павільйон-фонтан «Феліціан» на майдані перед будинком магістрату (нині «Самсон» на Контрактовій площі). За проектами І. Григоро-вича-Барського в Києві було споруджено Надбрамну церкву із дзвіницею в Кирилівському монастирі, Покровську церкву, церкву Миколи Набережного на Подолі, бурсу Києво-Могилянської академії, дзвіницю Успенського собору. У творчості майстра простежуються риси класицизму.

У середині XVIII ст. в українську архітектуру прийшов новий західноєвропейський стиль рококо, який є продовженням традицій бароко. Він вирізняється витонченими деталями декоративного оздоблення. Будівлі в цьому стилі на

українських землях споруджувалися переважно за проектами іноземних архітекторів. У стилі рококо збудовані Андріївська церква в Києві (за проектом Б. Растреллі), собор Святого Юра у Львові (архітектори М. Урбанік та Я. де Вітте), міська ратуша в Бучачі (архітектор Б. Меретін) та інші.

У цей час почав також поширюватися стиль класицизму. Вищим зразком для своєї творчості його послідовники визнавали античне мистецтво. У спокійних і навіть суворих класичних формах було зведено палаци гетьмана К. Розу-мовського в Яготині, Глухові та Батурині (архітектор Ч. Ка-мерон). Українські народні майстри не забули секретів дерев’яної архітектури. Найбільшою дерев’яною спорудою XVIII ст. (висота близько 65 м) був Троїцький собор у Самарі (нині Новомосковськ). Спорудив його в 1773—1779 рр. народний майстер Яким Погрібняк. Це єдиний в українському дерев’яному будівництві приклад дев’ятикамерної церкви з дев’ятьма банями.

Відчутного удару по українській архітектурі завдали царська влада та Російська православна церква. У 1786 р. було конфісковано монастирські землеволодіння та закрито частину монастирів, а з 1801 р. заборонено зводити храми в українському стилі.

Протягом XVIII ст. на українських землях успішно розвивалася скульптурна творчість. На Лівобережжі її досягнення пов’язують із діяльністю різьбяра по дереву Сисоя Шалматова. Він виконував скульптурне оформлення іконостасів Мгарського монастиря, церкви Святої Покрови в Ромнах, Хрестовоздвиженського собору в Полтаві. Майстер інколи відступав від релігійних правил. Відчувалося, що він добре знав анатомію людини та прагнув надати психологічної характеристики образу.

Серед скульпторів, які працювали в цей час на західноукраїнських землях, варто згадати Йоганна Пінзеля. Він виконав статуї Юрія Змієборця, Святого Афанасія і Лева на фасаді собору Святого Юра у Львові. Йому належить також серія кам’яних фігур, які доповнюють архітектуру ратуші в місті Бучач, скульптурне оздоблення костьолу в Городку, скульптура «Розп’яття» у львівському костьолі Святого Мартина.

Наприкінці 60-х рр. XVIII ст. провідна роль у галицькій скульптурі перейшла до місцевих майстрів. Це були С. Стажевський, М. Філевич, П. Полейовський та І. Об-роцький. Усі вони працювали в стилі рококо. Майстри виконували роботи для собору Святого Юра й Латинського кафедрального собору у Львові.

8 ЖИВОПИС І ГРАФІКА. Для українського живопису друга половина XVIII ст. стала часом поширення впливу рококо. У Гетьманщині доба рококо — це останні часи козацької України, коли вона втрачала свою державність.

Імовірно, саме тому життєрадісне європейське рококо мало в Україні сумні настрої, властиві добі, що минала.

Український портретний живопис доби рококо значною мірою зберіг пишність та урочистість форм, що склалися в попередні часи бароко. До наймайстерніших зразків належать портрети полковника О. Ковпака, київського міщанина М. Балабухи, військового діяча Г. Гамалїї, переяславського полковника С. Сулими та інших.

У цей час успішно розвивалося графічне мистецтво. У творчості Григорія Левицького-Носа українська графіка досягла своєї вершини. Г. Левицький-Ніс намагався переосмислити традиційні сюжети та створював власні оригінальні композиції. Своїми творами він виражав інтелектуальну силу людини. Це зближує його з видатним філософом-просвітителем Г. Сковородою.

Великих успіхів також досягли гравери Почаївської друкарні Адам та Йосип Гочемські. А. Гочемський ілюстрував не лише церковні видання, але й перший в Україні підручник із медицини Андрія Крупинського, виданий у 1774 р. у Львові. Про стиль гравера казали, що в анатомічних ілюстраціях він об’єктивно точний, а в барокових релігійних зображеннях — багатомовний.

Найоригінальнішим жанром образотворчого мистецтва другої половини XVIII ст. стали картини, створені невідомими народними майстрами. Вони є своєрідним відображенням головних тем тогочасного українського життя.

Серед творів цих часів чимало зображень опришків, гайдамаків, ватажків Коліївщини М. Залізняка та І. Гонти. Своєрідністю відзначається картина «Богдан з полками», присвячена Національно-визвольній війні українського народу середини XVII ст.

Народна картина «Козак Мамай» стала символом епохи, що минала. На ній козак-бандурист сидить один серед широкого степу. Він згадує славне минуле козацтва, журиться з його сумної долі. У часи знищення російським урядом Гетьманщини та Запорозької Січі, соціального й духовного поневолення ця картина була найпопулярнішою серед українців.

9 ПОВСЯКДЕННЕ ЖИТТЯ. У результаті соціально-політичних змін, що відбулися в другій половині XVIII ст., українство втратило свою еліту. У повсякденному житті селянства мало що змінилося порівняно з попередньою епохою.

Найбільш поширеною й відомою ще в часи Русі-Украї-ни була трипільна система землеробства. Господарі ділили поле на три частини: одну з них навесні засівали яровими культурами (овес, ячмінь, гречка), другу восени — озимими (жито, пшениця), третя відпочивала під пасовищем (парувала). На наступний цикл землю, що була під паром, засівали озиминою.

Поділ праці в селянській родині визначався тогочасним способом життя. Чоловік доглядав худобу, займався оранкою, посівом і молотьбою зернових культур, заготовляв сіно під час косовиці, будував житло й господарські споруди тощо.

На жінку був покладений насамперед хатній побут усієї родини. Для того щоб вважатися доброю господинею, жінка мала виконувати такі обов’язки: приготування їжі, випікання хліба, переробка молочних продуктів (готувати сир, масло), приготування круп (товкти в ступі); прання білизни, рушників, одягу; виховання дітей (співати колискові пісні, розповідати казки, навчати ремесла: прядіння, вишивання, оздоблення оселі тощо); заготівля на зиму продуктів харчування (солити, заквашувати); дотримання норм гігієни (купати дітей, щосуботи мити голову), а також чистоти в приміщенні (щотижня обмазувати долівку хати, підбілювати піч, мити мисник, лави, підмащувати призьбу); виготовлення одягу (пошиття та оздоблення вишивкою сорочок для всієї родини) і багато іншої повсякденної роботи. Допомагали жінці старші діти та батьки.

Крім цього, селянська родина відбувала ще й повинності на пана або на державу залежно від того статусу, який вона мала.

ЧИ ПОГОДЖУЄТЕСЬ ВИ З ТИМ, ЩО... ЧОМУ?

■ У другій половині XVIII ст. українська культура продовжувала розвиватися за традиціями попереднього періоду.

■ В українській культурі з'явилася постать світового значення — Г. Сковорода.

■ Наприкінці XVIII ст. українська культура швидко втрачала свій самобутній характер, її видатних представників було залучено до російської культури, а сама вона набувала рис провінційної.

ЗАПИТАННЯ ТА ЗАВДАННЯ

1. Перевірте свої знання за допомогою навчальної гри «Ким є ці особи?». Правила гри.

Клас об'єднується в команди, яким надаються комплекти карток (однакові або різні) із прізвищами діячів культури. Командам треба розсортувати їх за сферами діяльності. Зразок комплекту: Григорій Левицький-Ніс, Григорій Сковорода, Степан Ковнір, Іван Григо-рович-Барський, Максим Березовський, Дмитро Бортнянський, Артем Ведель, Михайло Козачинський, Микола Ханенко, Яків Маркович, Адам Гочемський, Данило Самойлович.

2. Охарактеризуйте розвиток освіти на українських землях у другій половині XVIII ст. Чи

можна стверджувати, що вона занепадала? 3. Робота в малих групах. Обговоріть і визначте, які зміни відбулися у XVIII ст. в розвитку Києво-Могилянської академії. Чим вони були зумовлені? 4. Які факти свідчать про те, що література відображала явища тогочасного життя? 5. Що, на ваш погляд, прагнув сказати Г. Сковорода фразою «Світ ловив мене, та не спіймав»? б. Як мистецтво рококо відбивало зміни, що відбувалися в Гетьманщині в другій половині XVIII а.? 7. Чому народні картини вважають своєрідним відображенням тогочасного українського життя? Яка

картина стала найбільш популярною наприкінці XVIII ст.? 8. Чим можна пояснити високий рівень розвитку українського музичного мистецтва?

9. Використовуючи додаткові джерела, підготуйте повідомлення з презентацією про одного з видатних представників української культури другої половини XVIII ст. Скористайтеся відповідним планом-схемою (с. 252). 10. Складіть розповідь про Г. Сковороду та його внесок у розвиток української філософської думки. 11. Складіть у зошиті таблицю «Українська культура другої половини XVIII ст.».

12. Чи можна стверджувати, що вирішальний вплив на розвиток української культури мала імперська політика Росії? Поясніть свою думку.

13. Чому в умовах нищення Української козацької держави українська культура продовжувала створювати визначні зразки? 14. Колективне обговорення. Якими, на вашу думку, були найважливіші досягнення культури України XVIII ст.?

Практичне заняття за розділом V Українські землі у 20—90-х рр. XVIII ст.*

ПРИГАДАЙТЕ

1. Під владою яких держав перебували українські землі у другій половині XVIII ст.? Чим були зумовлені зміни в підпорядкуванні українських земель? 2. Чому загинула козацька Україна як держава? 3. У яких формах розвивався український національний рух у другій половині XVIII ст.?

4. Який мистецький стиль був панівним у XVIII ст. і чому?

5. Яким словом можна охарактеризувати розвиток української культури у XVIII ст.: занепад, розквіт, піднесення?

МЕТА: спираючись на знання, отримані впродовж опрацювання розділу, розвивати практичні вміння із систематизації та синхронізації матеріалу, роботи з історичною картою, аналізу історичних джерел.

ЗАВДАННЯ ДЛЯ ПІДГОТОВКИ ДО ПРАКТИЧНОГО ЗАНЯТТЯ

1. Повторити матеріал про розвиток українських земель у 20—90-х рр. XVIII ст.

2. Робота в малих групах. Розподілити обов’язки та за додатковими джерелами інформації підготувати повідомлення з презентаціями про діяльність історичних осіб (на вибір учителя/учительки).

Рекомендований перелік історичних осіб: гетьмани Іван Скоропадський, Павло Полуботок, Данило Апостол, Кирило Розумовський, кошовий отаман Петро Кал-нишевський, керівники селянських виступів Олекса Довбуш, Максим Залізняк, Іван Гонта, діячі культури Григорій Сковорода, Степан Ковнір та інші.

3. Мініпроєктна робота. Підготувати експозицію віртуального музею українського бароко для здійснення уявної мандрівки до історико-культурних пам’яток України цієї доби. Визначити «зали», їхню тематику й найважливіші експонати. Зробити відповідні підписи до них.

ХІД РОБОТИ

І. Робота з контурними картами

1. Позначте регіони, що у XVIII ст. зберігали ознаки української державності.

2. Позначте землі України, які потрапили до складу Російської та Австрійської імперій унаслідок поділів Речі Посполитої.

3. Позначте нові території, які були заселені українцями в другій половині XVIII ст.

4. Позначте українські землі, які в другій половині XVIII ст. змінили свою державну належність.

5. Позначте місце розташування Запорозької Січі та інших Січей у XVIII ст.

6. Позначте центри гайдамацького та опришківського рухів. Окремо виділіть територію, охоплену Коліївщиною.

7. Позначте місця, де відбулися найважливіші історичні події цього періоду (національно-визвольний рух, російсько-турецькі війни).

II. Робота із синхронізованою хронологічною таблицею «Європа в Ранньомодерну добу»

Додайте до синхронізованої хронологічної таблиці відомості про остаточну ліквідацію гетьманства й Запорозької Січі, Кримського ханства, поділи Речі Посполитої, прикріплення селянства Лівобережної та Слобідської України, Коліївщину, рух опришків, відновлення діяльності Львівського університету тощо.

III. Робота в малих групах

Малі групи представляють найкращі з підготовлених повідомлень із презентаціями (презентація про історичну особу, віртуальний музей).

IV. Робота з історичними джерелами

Ознайомтеся із запропонованим матеріалом і виконайте завдання.

V. Підсумки заняття

Учні та учениці формулюють висновки відповідно до мети заняття, визначаючи, чого вони навчилися на ньому.

ЦІКАВІ ФАКТИ

У першій половині XVIII ст. українська література збагатилася творами, які отримали узагальнену назву «козацькі літописи». Козацькими їх називали тому, що вони виникали в козацькому середовищі та розповідали про події Козацької доби. За змістом і формою козацькі літописи наближаються до історичних творів, оскільки їхні автори, крім власних спостережень, використовували старі літописи, хроніки, щоденники, історичні праці сучасників, доступні офіційні документи, частина з яких не збереглася до нашого часу. Це зумовило особливу цінність козацьких літописів як історичних джерел.

Автори, поєднуючи традиції літописання Княжої доби з використанням нових можливостей для збирання історичних джерел, створили унікальні твори. Більшість із них присвячена Національно-визвольній війні українського народу середини XVII ст. під проводом Б. Хмельницького. Зокрема, досить змістовними джерелами про ці події є Літопис Самовидця, Літопис Григорія Грабянки (Літопис гадяцького полковника Григорія Грабянки), Літопис Самійла Велич-ка. їх об'єднує спільна ідея утворення та зміцнення Української козацької держави.

Літопис Самовидця — найдавніший із великих козацьких літописів. У ньому описано події від 1648 до 1702 р. Автором літопису вважають генерального підскарбія Р. Ракушку-Романовського, військового та політичного діяча часів Руїни. Твір написаний літературною староукраїнською мовою, близькою до народної (імовірно, у 1702 р.).

Літопис Григорія Грабянки — другий із великих козацьких літописів. Він був написаний у Гадячі в 1710 р. церковнослов'янською мовою. Твір розповідає про події від найдавніших часів до 1709 р. — поразки І. Мазепи та обрання гетьманом

І. Скоропадського. Головна увага приділена перебігу Національно-визвольної війни під проводом Б. Хмельницького.

Літопис Самійла Величка є найвизначнішим явищем козацького літописання. Мова твору — літературна староукраїнська. Літопис складається з чотирьох томів, де описано події від 1648 до 1700 р. Рукопис твору С. Величка дійшов до нас пошкодженим, без закінчення та з прогалинами. Сторінки літопису вміщують десять портретів гетьманів, багато документів, поетичних текстів. Автор нерідко вкладав в уста історичних діячів власні думки й навіть складав для них цілі промови, тому зміст літопису потребує критичного підходу. Це джерело активно використовували не лише історики, але й літератори, наприклад Т. Шевченко.

1. Чому автори козацьких літописів, створених наприкінці XVII — на початку XVIII ст., особливу увагу приділяли подіям Національно-визвольної війни під проводом Б. Хмельницького? Із якою метою були написані ці твори? 2. Козацькі літописи є більше історичними чи літературними творами? 3. Чи можна стверджувати, що твори написані в стилі бароко?

Узагальнення за розділом V Українські землі у 20—90-х рр. XVIII ст.

1. Складіть перелік подій з історії України 20—90-х рр. XVIII ст., які ви вважаєте найважливішими. Поясніть свій вибір.

2. Для перевірки знання хронології подій проведіть гру «Квадрат».

Правила гри. У накресленому квадраті із 16 клітинок зазначено 16 дат. Учні та учениці мають розташувати їх у хронологічній послідовності та пов’язати з певною подією. Виграє той, хто виконає завдання першим і без помилок.

3. Проведіть конкурс знавців понять і термінів, що вивчалися в розділі. Для перемоги в ньому необхідно навести найбільшу кількість правильних визначень термінів і понять.

Рекомендований перелік термінів і понять: паланка, гайдамаки, опришки, Коліївщина, козацькі літописи.

4. Об’єднайтесь у дві-три команди та проведіть гру «Історичний ланцюг».

Правила гри. Перший гравець називає дату, термін, персонали, історичний факт, пов’язані з визначеною темою.

Другий гравець має спочатку повторити те, що сказав його попередник, а потім додати своє слово. Наступний гравець робить так само.

5. Об’єднайтесь у дві команди та проведіть гру «Історичний турнір».

Правила гри. Перша команда ставить запитання за певною темою. Учні та учениці з іншої команди після короткої наради (її час заздалегідь визначається) відповідають. Якщо відповідь правильна, то команда, що відповідала, отримує бали і ставить своє запитання. Гра триває, поки команди не вичерпають установлений ліміт запитань для команди-суперника (пропонується 12 запитань).

6. Складіть розгорнутий план за темою «Особливості соціально-економічного та політичного становища українських земель у другій половині XVIII ст.».

7. Робота в малих групах. Обговоріть і визначте місце та історичну роль українського козацтва, Запорозької Січі та Гетьманщини в історії України.

8. Колективне обговорення. Гайдамацький та опришківський рухи були можливі через слабкість державних інститутів чи через національно-релігійну політику держави?

Тестові завдання для підготовки до тематичного контролю за розділом V Українські землі у 20—90-х рр. XVIII ст.

Узагальнення до курсу. Історія України в контексті епохи Раннього Нового часу

У 8 класі в курсі історії України ви вивчали події, що відбувалися на українських землях у XVI—XVIII ст. Цей період української історії традиційно називають Козацькою добою. Таке трактування періоду значно звужує його розуміння, обмежуючи цей проміжок часу лише подіями, пов’язаними з козацтвом.

Український історик І. Лисяк-Рудницький запропонував вивчення цієї доби узгодити з європейською історією. Згідно із загальноєвропейською періодизацією історії, XVI— XVIII ст. називають Ранньомодерною добою, маючи на увазі, що вони передували становленню сучасного, модерного світу. У дослідженні цього проміжку часу історики основну увагу зосереджують на розвитку науки і техніки, становленні ринкових відносин, а також зародженні нових тенденцій у мистецтві.

Підбиваючи підсумки курсу, чи можемо ми назвати період XVI—XVHI ст. Ранньомодерною добою української історії?

Безперечно, так. Саме в цей період в Україні одночасно з іншими європейськими країнами, спочатку в середовищі привілейованих верств суспільства, сформувалося усвідомлення належності до народу, який має спільну мову та історичне минуле. Наприкінці XVIII ст. це розуміння сприяло початку українського національного відродження.

Церковні рухи та козацькі війни (повстання) кінця XVI — XVII ст. є українською аналогією загальноєвропейського процесу виникнення нової форми колективної ідентичності — національної свідомості. Головним проявом цього процесу стала Національно-визвольна війна під проводом Б. Хмельницького та виникнення Української козацької держави — Війська Запорозького (1649—1764 рр.). Саме це стало важливим чинником українського національного відродження XIX ст.

Також у Ранній Новий час українські землі стали частиною економічного простору, що формувався в Європі на основі капіталістичних ринкових відносин. Українські землі перетворилися на головного постачальника продовольчих ресурсів і сировини на європейські ринки. Поява фільваркових господарств і поширення кріпацтва — прояви цього процесу. Водночас на українських землях набули розвитку форми господарювання, тотожні фермерським господарствам. Саме завдяки їм українські селяни й козаки активно освоювали землі «Дикого Поля» (Запорожжя, Слобідська Україна), згодом й інші території.

Починаючи із другої половини XVI ст. на Слобожанщині існували два потоки колонізації. Із півночі йшла московська колонізація, пов’язана зі зведенням військово-

оборонних ліній для охорони Московської держави, а із заходу — українська, викликана, за одними версіями, польсько-шляхетською неволею й визиском, за іншими — пошуком родючих земель і густих лісів для заняття господарством та промислами. Із цією масовою народною колонізацією не могли зрівнятися ні московська урядова колонізація, ні втечі московських селян від поміщиків на вільні простори Слобідської України та Дону.

Московська влада тривалий час сприяла заселенню Слобідської України. Це давало державі можливість економічно розбудувати вільні простори, мати добру військову силу для оборони своїх південних кордонів і разом із тим стримувати потік московських утікачів-кріпаків на Дон. Тому царський уряд постачав українських переселенців зброєю й продовольством, дозволяв їм селитися цілими громадами на пільгових умовах (слободи), наділяв їх землею та зберігав за ними козацькі права й полковий устрій. Полкам або їхнім полковникам надавали царські жалувані грамоти.

Наприкінці XVII ст. населення Слобідської України налічувало близько 85 тис. українців, із них 22 тис. осіб проходили військову строкову службу в козацьких полках.

Україна не залишилася осторонь поширення ідей прав людини та демократичного устрою державних інститутів. Демократичний устрій Запорозької Січі, виборність козацької старшини, запозичення елементів шляхетської демократії та особливо Конституція П. Орлика є прикладами цього.

Як частину християнської цивілізації українські землі не оминули й процеси Реформації та Контрреформації. Під їхнім впливом завдяки церковним православним братствам і діяльності митрополита Петра Могили було започатковано зміни церковного життя, які впорядкували Українську православну церкву та зробили її ближчою до народу. У цей період також виникла ще одна українська церква — унійна (греко-католицька). Хоча спочатку більшість вірян сприймала її як зрадницю батьківської віри, згодом їй випала доля стати духовним центром у боротьбі українства за своє соціальне й національне визволення.

Одним із найбільших здобутків українців цієї доби було створення оригінального мистецького стилю — українського бароко. Він мав яскравий прояв в архітектурі, образотворчому мистецтві, літературі. Розквіт українського бароко припадає на період гетьманства І. Мазепи та його наступників.

Таким чином, у XVI—XVIII ст. українські землі охопили процеси модернізації, які стали основою для формування сучасної української нації.

ЗАПИТАННЯ ТА ЗАВДАННЯ

1. Який період історії називають Раннім Новим часом?

2. Як процеси модернізації вплинули на розвиток українського суспільства?

3. Складіть перелік досягнень українського народу в XVI—XVIII ст. Який здобуток, на вашу думку, є найважливішим?

4. Як на процес модернізації України вплинуло приєднання її земель до Московської держави?

5. Якою є роль козацтва в історії України?

6. Завдання для практичної роботи.

На основі синхронізованої хронологічної таблиці «Європа в Ранньомодерну добу», яку ви складали протягом навчального року, сформулюйте висновок про місце тогочасної України в загальноєвропейських політичних, господарських і культурних процесах.

7. Складіть перелік комп'ютерних ігор про Козацьку добу. Яка з них найбільше відображає епоху?

8. Створіть ментальну карту «Ранньо-модерна доба в історії України». Скористайтеся відповідним планом-схемою (с. 252).

Практичне заняття за курсом

Історія України в контексті Раннього Нового часу*

МЕТА: спираючись на знання, отримані впродовж вивчення курсу, розвивати практичні вміння із систематизації та синхронізації матеріалу, уміння вести дискусію; сформулювати висновок щодо місця тогочасної України в загальноєвропейських політичних, господарських і культурних процесах.

ПРИГАДАЙТЕ

1. Які основні події історії України вивчалися впродовж курсу? 2. Які історичні постаті найбільше вплинули на перебіг історії України в XVI—XVIII ст.?

ЗАВДАННЯ ДЛЯ ПІДГОТОВКИ ДО ПРАКТИЧНОГО ЗАНЯТТЯ

1. Робота в парах. Аналіз створеної синхронізованої хронологічної таблиці подій всесвітньої історії та історії

України. Виділення ключових подій.

2. Робота в малих групах. Підготовка до проведення панельної дискусії.

Правила проведення:

1) Вибір ведучого.

2) Представлення спеціалістів з економічних, політичних, соціальних, релігійних, культурних питань.

3) На ключові виступи слід виділяти 10—15 хвилин, на інші — 3—5 хвилин.

4) Організаційний сценарій панельної дискусії може бути таким: а) відкриття; б) вступне слово ведучого, який має окреслити мету, завдання та очікувані результати, порядок проведення дискусії; в) виступи експертів (інформаційні повідомлення); г) обговорення; д) закриття.

5) Виступи всіх учасників, у тому числі запитання й відповіді на них (треба занотовувати).

ХІД РОБОТИ

I. Панельна дискусія «Внесок України Ранньомодерної

доби у формування європейської цивілізації»

Питання для обговорення:

1. Взаємопов’язаність і взаємозалежність процесів господарського, соціального, політичного й культурного життя козацької України та європейського суспільства загалом.

2. Місце України на тогочасній історичній карті. Ци-вілізаційні здобутки українського суспільства Ранньомодерної доби.

3. Внесок українського суспільства XVI—XVIII ст. у загальноєвропейську культурну спадщину.

4. Типовість процесів і явищ загальноєвропейської та української історії Раннього Нового часу.

5. Роль козацтва в історії України та Європи загалом.

II. Підсумки заняття

Формулювання висновків відповідно до мети заняття.

 

 

Це матеріал з підручника Історія України 8 клас Гісем, Мартинюк (2021, поглиблений рівень)

 



Попередня сторінка:  45. Правобережжя та західноукраїнські ...
Наступна сторінка:   Основні дати та події курсу "Історія У...



^