Інформація про новину
  • Переглядів: 32
  • Дата: 14-08-2021, 12:27
14-08-2021, 12:27

17—18. Московська держава

Категорія: Всесвітня історія





Попередня сторінка:  16. Османська імперія
Наступна сторінка:   19. Поява Російської імперії

ОПРАЦЮВАВШИ ЦЕЙ ПАРАГРАФ, ВИ ДІЗНАЄТЕСЬ:

як відбувався розвиток Московської держави в XVI— XVII ст.; про царювання Івана IV і початок правління династії Романових; якими були причини й наслідки Смутного часу; про церковне життя в Московській державі.

ПРИГАДАЙТЕ

1. Як утворилася Московська держава? 2. Що вам відомо про державницьку діяльність Івана III?

1 ПРАВЛІННЯ ІВАНА IV. В історії Московії XVI ст. стало часом становлення абсолютної монархії у формі самодержавства — нічим не обмеженої влади царя.

Самодержавство утверджувалося в запеклій боротьбі монарха з боярством. У боротьбі царі спиралися на дворянство, яке отримувало землі лише за умови несення військової служби правителю, та православну церкву, що проголошувала ідею божественного походження царської влади.

У роки правління Василя III (1505—1533 рр.) Московська держава продовжувала зростати. Також саме тоді утвердилася ідея, що «Москва — третій Рим». Її сформулював чернець Філофей у листах до Василя III таким чином: «Так знай, христолюбцю і боголюбцю, що всі християнські царства прийшли до кінця й зійшлися в єдиному царстві нашого государя, згідно з пророчими книгами, це і є римське царство: ібо два Рима впали, третій стоїть, а четвертому не бути». Цим виправдовувалася як претензія на зверхність над православними християнами, так і зовнішня експансія Московії проти сусідніх держав.

Після смерті Василя III московський престол посів його трирічний син Іван IV (1533—1584 рр.). Спочатку правління фактично перебувало в руках боярських угруповань, які змагалися за владу. У 1547 р. відбувся обряд вінчання (помазання) Івана IV на царство за візантійським зразком, а Московська держава була проголошена царством. Тобто Московія затверджувала свою рівність з іншими державами.

Ставши царем, Іван IV створив «Вибрану раду», до якої входили представники дворян, церкви, бояр. Вона розробляла проекти реформ, які були спрямовані на зміцнення держави та посилення влади царя.

У 1549 р. було скликано перший Земський собор. У Московському царстві розпочалися реформи. У 1550 р. було затверджено новий Судебник, який посилив централізацію державного управління. Він обмежував владу намісників, звільняв дворян від їхнього суду. Судебник підтвердив право селян переходити від одного до іншого господаря один раз на рік (у Юріїв день) і збільшив суму, яку селяни мали сплачувати попередньому власнику.

Думний дяк Іван Пересвєтов за пропозицією царя Івана IV подав до «Вибраної ради» проект державної реформи. Зразком для змін він вважав Османську імперію, у якій султан мав необмежену владу, а всі піддані фактично були його рабами. І. Пересвєтов прагнув обмежити в Московїї владу та вплив бояр, спираючись на дворян. На його думку, дворян треба було всіляко підтримувати, висувати на державні посади. Основою армії також мало стати дворянське військо. За свою службу цареві дворяни мали отримувати платню.

У 1448 р. московська церква самовільно відокремилася від Київської митрополії і протягом 141 року не визнавалася Константинопольським патріархатом. У 1589 р. Константинопольський Патріарх Єремія II був змушений надати самопроголошеним Московським митрополитам патріаршу гідність (лише після того, як його пів року утримували в полоні в Москві). Однак Константинопольський собор визнав Московський патріархат лише в 1593 р.

ДЖЕРЕЛА ПОВІДОМЛЯЮТЬ

З опису Московії послом Священної Римської імперії Зігмундом Герберштайном (1549 р.)

Владою, яку він [московський цар Василь III] використовує щодо своїх підданих, він легко перевершує всіх монархів світу. Він закінчив те, що розпочав його батько, а саме: відібрав у всіх князів і володарів їхні міста й укріплення. Якщо він накаже комусь прибути до його двору, або йти на війну, або вирушати в посольство, той має виконувати все це власним коштом. Виняток становлять лише деякі боярські сини, які не мають великих прибутків; таких осіб він утримує, призначаючи платню, але різну. Знаті, яка несе посольську службу або виконує інші важливі обов'язки, надається, відповідно до родовитості й праці кожного, або намісництво, або село, або маєток; проте за кожне із цих володінь вони сплачують цареві визначений податок.

Використовує свою владу цар і щодо духовенства, і щодо мирян, безперешкодно розпоряджаючись їхнім життям і майном. Із радників, яких він має, жоден не може навіть насмілитися сперечатися з царем. Вони відкрито заявляють, що воля царя — це воля Бога, і що робить цар, він робить із Божої волі.

Від часів Рюрика всі правителі користувалися лише титулом великих князів, або володимирських, або московських та інших, окрім Івана III, який називав себе «государем усієї Русі». Василь Іванович використовує царський титул і називає себе так: «Великий государ Василь, Божою Милістю Цар і Государ усієї Русі та великий князь Володимирський, Московський, Новгородський, Псковський, Смоленський, Тверський, Югорський, Пермський, Булгарський тощо».

Робота в парах. Обговоріть і визначте: 1. У чому полягала влада московського царя над його підданими? 2. Якими були умови державної служби при дворі московського царя?

Виникли нові органи центрального державного управління — прикази, що керували окремими галузями господарства й державних справ. Керівників приказів призначав цар.

У 1556 р. «Вибрана рада» ліквідувала систему «кормлінь», за якою місцеві жителі утримували намісника, і створила місцеве самоврядування з «виборних людей», яких призначали з-поміж дворян. Було здійснено військову

реформу. Створювалися піше військо стрільців і «вибрана тисяча» — царська гвардія із представників дворянства. Вона стала особистою охороною царя. Відтоді цар не залежав від боярського ополчення. Також для дворян запроваджувалася обов’язкова військова служба терміном на 15 років. За несення служби належала платня або земельний наділ. Проведені реформи дали змогу царю Івану IV розпочати активну зовнішню політику. Для Московської держави об’єктом завоювань і колонізації стали сусідні території.

Особливістю Московської держави було те, що ядро її території, яке сформувалося до XVI ст., перебувало осторонь світових торговельних шляхів. На заході такі шляхи контролювали Швеція, Литва й Польща; на сході та півдні — Кримське, Астраханське й Казанське ханства. Єдиний порт Архангельськ, який надавав можливість виходу до світових торговельних шляхів, замерзав на шість місяців.

Спочатку Іван IV вступив у боротьбу за «спадщину Золотої Орди». У результаті війни 1548—1552 рр. Московська держава підкорила Казанське ханство. За наказом Івана IV його жителів, які чинили опір новій владі, знищували або відправляли до Московської держави, де насильно навертали у православ’я або страчували.

У 1556 р. Іван IV без бою здобув Астраханське ханство. Так він отримав можливість контролювати багатий Волзький торговельний шлях. Проте підкорити Кримське ханство йому не вдалося. Кримський хан Девлет І Герай у 1571 р. захопив і спалив Москву. Шлях до Чорного моря залишився закритим. Тоді Іван IV розпочав Лівонську війну 1558—1583 рр., прагнучи захопити узбережжя Балтійського моря. На захист Лівонії виступили Литва, Польща, Швеція. Московська держава зазнала поразки.

У 1582 р. розпочалося завоювання Московською державою Сибірського ханства. Зацікавлені в підкоренні цих земель купці Строганови з дозволу Івана IV найняли загін волзьких козаків отамана Єрмака. За козаками на завойовані

землі вирушили купці, ремісники, селяни-втікачі. За ними рухалися царські війська й чиновники. Колонізація Сибіру тривала до кінця XVII ст.

Результатом завойовницької зовнішньої політики Московії в XVI ст. стало значне збільшення її території за рахунок земель на сході. Проте майже неперервні війни виснажили сили держави.

2 ОПРИЧНИНА. Поразки Московської держави під час Лівонської війни стали поштовхом до опричнини.

Іван IV, якого прозвали Грозним, усюди вбачав зраду, карав винних і невинних. Особливо його розлютив перехід на бік противника одного з кращих воєвод — князя Андрія Курбського. Цар розірвав відносини із членами «Вибраної ради». Відтепер її діяльність розглядалася як злочинний непослух і замах на самодержавство.

У 1564 р. Іван IV несподівано виїхав із Москви та оселився в Олександрівській слободі, заявивши, що залишив державу через зраду бояр. Як умову свого повернення він вимагав розправи над «зрадниками».

У 1565 р. Іван IV поділив володіння царства на земщину (землі під управлінням бояр) та опричнину (землі під управлінням царя). На території опричнини цар розпочав масові страти, конфіскації земель, придушуючи опір тих, хто заважав його необмеженій владі. Масштаби опричнини постійно зростали за рахунок приєднання нових земель земщини. Створене опричне військо вбивало тисячі людей по всій країні. Символом цього війська стала собача голова й мітла, що мало показати прагнення захистити самодержавство, «вигризти та вимести» всіх противників. Лише в Москві Іван IV Грозний стратив (нібито за зраду) 120 бояр і митрополита. Така сама доля спіткала й міста Новгород, Клин, Твер. Найстрашнішим став погром Новгорода, під час якого загинуло дві третини населення міста.

Проте опричне військо не змогло протистояти вторгненню кримських татар у Московське царство в 1571 р. Наступного року військо хана Девлета І Герая разом з ордами ногайських татар і яничарами здійснило новий похід із метою досягти остаточної перемоги. Однак цього разу успіх був не на боці хана, й об’єднане опричне та земське військо завдало йому поразки в Молодинській битві. Ця подія, крім перемоги, мала для Московії ще один результат: Іван IV змінив своє ставлення до опричнини. У 1577 р. цар стратив багатьох опричників і навіть заборонив згадувати про ці події. Однак завдяки опричнині Іван IV Грозний посилив свою владу й остаточно знищив боярську опозицію.

Жорстокості московського війська в Лівонії та опричнина сформували негативне ставлення до Московії європейських держав.

Джерелом інформації про кількість жертв опричнини стали «синодики» (списки на поминання), які розсилав Іван IV до монастирів для поминання душ страчених. За підрахунками істориків, кількість людей, згаданих у «синодиках», перевищувала 4 тис. осіб. Сучасники з інших країн вважали, що жертвами опричнини стало понад 10 тис. осіб.

МОСКОВСЬКА ДЕРЖАВА в XVI—XVIII ст.

З СМУТНИЙ ЧАС. Наприкінці XVI ст. Московську державу охопила криза, що увійшла в історію як Смутний час (1598—1613 рр.). Після смерті Івана IV престол посів його син Федір (1584—1598 рр.), але фактично влада зосередилася в руках боярина Бориса Годунова, із сестрою якого Федір був одружений. Продовжуючи політику Івана IV, Б. Году-нов суворо розправився з ворожими йому представниками боярської знаті, спираючись на широкі кола дворянства.

У 1591 р. за нез’ясованих обставин в Угличі помер останній син Івана IV царевич Дмитро. За офіційним повідомленням, царевич під час гри впав на ніж і заколовся. Однак ширилися чутки, що його було вбито за наказом Б. Годунова. У 1598 р. помер бездітний цар Федір. Із його смертю припинилася династія Рюриковичів.

За підтримки дворянства царем став Борис І Годунов (1598—1605 рр.). Він опікувався розвитком ремесла й торгівлі, розширив будівництво нових міст у Поволжі. Проте під час голоду 1601—1603 рр. влада виявилася безпорадною. У всьому звинувачували нового царя.

У Московській державі спалахнула боротьба за владу між різними боярськими угрупованнями. Одні виступали за збереження системи престолонаслідування, яка склалася в попередні століття, інші наполягали на впровадженні виборності монарха. Тим часом у 1602 р. в Києво-Печерській лаврі з’явився чернець, який у розмові з архімандритом

Єлисеем Плетенецьким назвав себе врятованим сином царя Івана IV Грозного Дмитром. Невдовзі Дмитро Самозванець, або Лжедмитро (під таким ім’ям він увійшов в історію), виїхав на Волинь, прагнучи знайти собі могутнього покровителя. Спочатку це був князь Василь-Костянтин Острозький, потім — князь Адам Вишневецький. За його посередництва наприкінці 1603 р. він їздив на Запорозьку Січ домовлятися з козаками про похід на Москву. Наступного року А. Вишневецький представив Лжедмитра королю Жиг-мунту III Ваза, який погодився підтримати самозванця, але проти цього категорично виступив сейм. Тоді під зверхністю магната Юрія Мнішека біля Львова Лжедмитро почав збирати добровольців для свого походу на Москву.

На початку жовтня 1604 р. військо Дмитра Самозванця, що налічувало лише кілька тисяч осіб, перейшло московський кордон. Дізнавшись про це, уряд царя Бориса І Го-дунова заявив, що Лжедмитро насправді е сином дрібного дворянина з Коломни, утеклим ченцем із Чудова монастиря в Москві Григорієм Отреп’евим. Проте це не зупинило військо Дмитра Самозванця, що зростало. Воно захопило Новгород-Сіверський, Чернігів, Путивль, Курськ, Моравськ, Бєлгород та Рильськ. У війську Дмитра Самозванця перебувало близько 12 тис. запорозьких козаків на чолі з гетьманом Яном Запорським. У квітні 1605 р. Борис І Годунов несподівано помер. Дізнавшись про це, уся московська армія перейшла на бік Дмитра Самозванця. У червні він на білому коні в’їхав до Москви, через місяць був коронований в Успенському соборі Кремля й невдовзі прийняв титул імператора. Мати царевича Дмитра начебто впізнала в самозванцеві свого сина.

Лжедмитро І започаткував реформи, які мали наблизити Московію до європейських держав. У травні 1606 р. він обвінчався з донькою Ю. Мнішека Мариною Мнішек. Проте вже через дев’ять днів Лжедмитра І було вбито заколотниками на чолі з боярином Василем Шуйським, що походив із бічної лінії Рюриковичів. На Земському соборі його було обрано царем під ім’ям Василь IV Шуйський (1606— 1610 рр.). Проте новий цар не зумів розв’язати внутрішні проблеми. Невдоволені політикою Василя IV Шуйського козаки, дворяни та селяни об’єдналися навколо «воєводи царевича Дмитра» Івана Болотникова, який рушив із загонами на Москву. До них приєднався ще один самозванець, який називав себе сином царя Федора Івановича Петром. Повстанці спробували захопити місто, але зазнали поразки. Василь IV Шуйський жорстоко розправився з ними.

У той самий час на Брянщині з’явився чоловік, який назвався царем Дмитром, що дивом урятувався від змовників у Москві. Ким був новий самозванець, невідомо.

У січні 1608 р. Лжедмитро II рушив на Москву, але захопити її не зміг і влаштував у селі Тушино щось на зразок

другої столиці держави. Тут було сформовано уряд із частини московських бояр і приказних службовців. Восени 1608 р. Лжедмитро II контролював значну частину території Московського царства. Василь IV Шуйський звернувся по допомогу до шведського короля. За умовами Виборзького договору в обмін на території біля Неви та Ладоги Швеція надсилала 12 тис. воїнів. Шведсько-московське військо завдало поразки одному із загонів Лжедмитра II. Польський король Жигмунт III, який у той час воював проти Швеції, побачив у цьому посилення свого противника.

У 1609 р. Річ Посполита оголосила війну Василю IV Шуйському, після чого польські офіцери в армії Лжедмитра II почали масово присягати польському королю. Тушинський табір розпався, а Лжедмитро II в грудні 1609 р. втік до Калуги. У 1610 р. він зробив ще одну спробу захопити Москву, але невдало. Лжедмитро II знову відступив у Калугу, де був убитий.

Тим часом польський король Жигмунт III захопив Смоленськ і рушив на Москву.

Група бояр примусила Василя IV Шуйського зректися влади. До часу обрання нового царя країною правила Боярська дума із семи осіб, яку назвали «Семибоярщиною». Проте згодом бояри вирішили підписати угоду з Річчю Посполитою, запросивши на московський престол Владислава Ваза. Одночасно із захопленням Москви Польщею північ країни (Новгород і Псков) окупувала Швеція.

Іноземне вторгнення викликало рух за створення земського ополчення. Перше ополчення, яке мало на меті вигнати польський гарнізон і відновити «православну монархію», зазнало поразки. Восени 1611 р. з ініціативи земського старости Кузьми Мініна та князя Дмитра Пожар-ського в Нижньому Новгороді було створено друге ополчення, яке в листопаді 1612 р. звільнило Москву.

4 ПОЧАТОК ПРАВЛІННЯ ДИНАСТІЇ РОМАНОВИХ. ФОРМУ

ВАННЯ АБСОЛЮТИЗМУ ЦАРЯ ОЛЕКСІЯ. У січні 1613 р. в Москві зібрався Земський собор, який затвердив рішення: іноземних претендентів на московський престол не обирати. Царем став 16-річний Михайло Федорович Романов (1613—1645 рр.), син митрополита Філарета. Новий цар започаткував династію Романових.

У 1617 р. Михайло Федорович підписав Столбовський мир зі Швецією, за яким Московській державі повертався Новгород, але Швеція залишала за собою все узбережжя Фінської затоки. Наступного року Михайло Федорович уклав мир із Річчю Посполитою.

У 1617—1618 рр. королевич Владислав знову спробував посісти московський престол. Його похід на Москву підтримали козаки на чолі з гетьманом П. Конашевичем-Сагайдачним, але захопити місто не вдалося. За умовами

Деулінського перемир’я Московська держава змушена була віддати Речі Посполитій Смоленськ і Чернігівщину. Проте на цьому протистояння між державами не завершилося. До кінця століття вони воювали ще двічі.

У другій половині XVII ст. в різних сферах політичного життя Московської держави відбувалися зміни, що свідчили про завершення становлення абсолютної монархії у формі самодержавства. Уже сам титул царя Олексія Михайловича (1645—1676 рр.), сина Михайла Федоровича, «Божою Милістю Великий Государ, Цар і Великий Князь, Усієї Великої і Малої Русі Самодержець» підкреслював походження царської влади від Бога та її необмежений характер.

Основи абсолютизму були закріплені в прийнятому в 1649 р. збірнику законів — Соборному уложенні. Свідченням становлення абсолютизму стало й зменшення ролі Земського собору. Він поступався Боярській думі, у якій усе більшу роль відігравали дворяни. Соборне уложення остаточно перетворило селян на кріпаків, дозволило безстроково шукати селян-утікачів і повертати їх господарям. У другій половині XVII ст. в Московській державі сталася найбільша за її історію кількість повстань.

Обернені на кріпаків селяни тікали на річки Дон, Яїк (Урал) до козаків, що робило ці регіони осередками соціальної нестабільності. Донські козаки були вільними людьми, несли прикордонну службу. Уряд Московської держави намагався не конфліктувати з ними. За звичаєм тих часів із Дону втікачів не видавали. Саме тут розпочалося найбільше в історії Московської держави XVII ст. повстання, яке очолив Степан Разін (1667—1671 рр.).

Олексій Михайлович за свою вдачу дістав прізвисько «Тишайший» (Тихий). Він був обдарованою людиною, полюбляв книги, намагався сам складати вірші, видав книгу про соколину охоту. У його палаці на повному утриманні жили старці, каліки, жебраки. Олексій Михайлович легко гнівався, але довго зла не тримав. Він часто піддавався сторонньому впливу (наприклад патріарха Никона). Цар не любив багато працювати, був нерішучим, але водночас потребував влади над людьми.

ДЖЕРЕЛА ПОВІДОМЛЯЮТЬ

З опису державного устрою Московії німецьким вченим Адамом Олеарієм, що відвідав країну в 1634—1636 рр.

Щодо державного устрою Московії, то це, як визначають політики, «монархія панування й свавілля». Государ, яким є цар або великий князь, що успадкував корону, один керує всією країною, і всі його піддані, як дворяни й князі, так і простолюдини, міщани й селяни, є його холопами та рабами, до яких він ставиться як господар до своїх слуг...

Вельможі мають без будь-якого сорому, крім того що вони... ставлять імена у зменшеній формі, називати себе рабами й потерпати від рабського ставлення...

  • 1. Які особливості державного устрою Московії відзначив автор?

  • 2. Робота в парах. Обговоріть і визначте, чим державний устрій Московії відрізнявся від західноєвропейських держав.

5 МОСКОВСЬКА ДЕРЖАВА ТА УКРАЇНА. У 1648 р. на українських землях почалася Національно-визвольна війна проти влади Речі Посполитої. На звільненій території було

створено Українську козацьку державу — Військо Запорозьке на чолі з гетьманом Б. Хмельницьким. Під час війни він налагоджував відносини із сусідніми державами, шукаючи підтримки в боротьбі з Річчю Посполитою. Олексій Михайлович розумів, що допомога Україні означатиме війну з Річчю Посполитою, із якою в 1634 р. Московія підписала договір про «Вічний мир». Проте Земський собор, що відбувся 1 жовтня 1653 р., постановив розпочати війну проти Речі Посполитої та ухвалив рішення: «Військо Запорозьке з містами й землями прийняти під свою государеву високу руку».

8 січня 1654 р. в місті Переяслав відбулася рада, на якій більшість учасників підтримала союз козацької України з Московською державою. Однак подальші події показали, що, підписуючи договір, кожна зі сторін вкладала в нього свій зміст: московський цар вважав, що Україна стає залежною від нього, українці ж сподівалися на широку державну автономію. Основною метою війни з Польщею, яку розпочала Московська держава, було повернення земель, втрачених у Смутний час. В Україну було надіслано лише допоміжні сили, тоді як головна армія на чолі із царем влітку 1654 р. розпочала облогу Смоленська, наступ у Білорусії та Литві.

Війна Речі Посполитої та Московської держави завершилася підписанням Андрусівського перемир’я 1667 р. У результаті Московська держава повернула собі землі, захоплені Польщею в період Смутного часу, і Лівобережну Гетьманщину. Для України війна мала тяжкі наслідки: її територію було розділено між Річчю Посполитою та Московською державою.

6 РЕФОРМА ПАТРІАРХА НИКОНА. ЦЕРКОВНИЙ РОЗКОЛ.

У 1652 р. Московським патріархом було обрано Никона. Він розпочав реформу церкви, авторитет якої зменшився, а також прагнув зміцнити царську владу. У майбутньому Никон сподівався об’єднати під своєю владою решту православних народів Східної Європи та Балкан. Для створення такої імперії необхідна була релігійна єдність. Проте московські обряди значно відрізнялися від поширених у всьому православному світі.

З’ясувавши відмінності між московським обрядом і грецьким, Никон рішуче став на бік греків і наказав усім вірянам хреститися трьома перстами (а не двома, як звикли в Московській державі). Було також скорочено обряди хрещення й сповіді, заборонено ікони, написані не у візантійському, а в західноєвропейському стилі.

Никон здійснював зміни поспіхом і вимагав від усіх відмовитися від старих обрядів. Це ображало багатьох людей. Чимало московських духовних осіб виступило проти нововведень.

Прихильників старих обрядів очолив протопіп Авакум. Утворився старообрядський напрям у православній церкві. За закликами протопопа Авакума тисячі людей тікали до лісів і створювали там старообрядські громади. Отже, відбувся церковний розкол.

Тим часом патріарх Никон почав вимагати, щоб світська влада корилася духовній. Погодитись із цим цар Олексій Михайлович не міг. Розпочалася виснажлива боротьба царя з патріархом. Вісім років знадобилося Олексію Михайловичу для того, щоб позбавити Никона сану патріарха. Головним захисником церковної реформи було проголошено царя, а всіх противників реформи піддали анафемі й засудили.

У 1682 р. після довгих років заслання й поневірянь протопопа Авакума спалили на вогнищі.

7 КУЛЬТУРА МОСКОВСЬКОЇ ДЕРЖАВИ. У XVI ст. в культурі

Московської держави завершився період Середньовіччя й почалося становлення нової культури.

У 50-ті рр. XVI ст. в Москві в будинку одного з керівників «Вибраної ради» було створено першу друкарню. Ім’я друкаря цих книг невідоме, але доведено, що книги семи назв вийшли там друком протягом 1553—1565 рр. Звісно, цих книг не вистачало. Тому на початку 60-х рр. XVI ст. було створено нову державну друкарню, яку очолили Іван Федоров (Федорович) і Петро Мстиславець. У 1564 р. вони видали першу точно датовану московську друковану книгу «Апостол». Через рік вийшов «Часовник». Обидві книги мали церковно-релігійний зміст, але незважаючи на це, діяльність друкарів викликала невдоволення, насамперед у церкви.

Проте за першу половину XVII ст. в Московській державі було видано понад 200 найменувань книг, переважно церковного змісту. Поява друкованих книг сприяла поширенню освіти та наукових знань.

У XVII ст. робилися спроби створити в Московському царстві постійний вищий навчальний заклад. У 1687 р. з ініціативи випускника Києво-Могилянської колегії Симе-она Полоцького в Москві було відкрито училище, у якому випускники Падуанського університету в Італії викладали деякі світські науки (арифметику, риторику та інші). Згодом на основі цього училища було створено Слов’яно-греко-латинську академію.

У XVI—XVII ст. у Московському царстві ідеали європейського Відродження поширення не набули. У мистецтві розвивалися традиційні стилі, хоча в них з’явилися й деякі нові риси. До початку XVI ст. Московський Кремль втратив значення військової фортеці й перетворився на символ царського самодержавства, центр Московського царства. Московський архітектор Бажен Огурцов разом з англійським майстром збудував Спаську вежу Кремля в її сучасному вигляді. Вежа стала парадним в’їздом, на ній встановили годинник із курантами, що відбивали кожну годину. Вершиною архітектурного мистецтва XVI ст. вважається Покров-ський собор у Москві, відомий як храм Василя Блаженного.

У живописі в цей період переважав іконопис у традиціях минулих віків. Проте ликам святих почали надавати рис живих людей — співчуття, скорботи.

Новим явищем стало писання портретів. Найвідомішим автором портретів того часу був художник Симон Ушаков.

Головною тенденцією розвитку живопису в Московській державі XVII ст. стало набуття ним світського характеру, хоча церковний вплив залишався панівним.

Покровський собор було збудовано в 1555—1561 рр. на честь перемоги Московського царства над Казанським ханством. Собор складається з дев'яти окремих храмів, поєднаних внутрішніми переходами. Жодна вежа цих храмів не повторює одна одну, але водночас вони утворюють єдине ціле.

ЧИ ПОГОДЖУЄТЕСЬ ВИ З ТИМ, ЩО... ЧОМУ?

Період XVI—XVII ст. мав важливе значення в історії Московського царства. Правління царя Івана IV Грозного заклало основи самодержавства. У цей час відбулося значне територіальне зростання держави.

Зміна династії, яка супроводжувалася іншими подіями Смутного часу, загальмувала розвиток Московії.

Цар Олексій Михайлович із династії Романових затвердив самодержавну форму правління в Московському царстві.

Реформа Никона призвела до церковного розколу в Московському царстві.

ПРАЦЮЄМО З ХРОНОЛОГІЄЮ

1547 р. — проголошення Московського царства.

  • 1549 р. — скликання першого Земського собору.

  • 1550 р. — ухвалення нового Судебника.

1552 р. — приєднання Казанського ханства.

1556 р. — приєднання Астраханського ханства.

1558—1583 рр. — Лівонська війна.

1564—1577 рр. — опричнина.

1582 р. — приєднання Сибірського ханства.

1589 р. — проголошення Московського патріархату. 1598—1613 рр. — Смутний час.

1613 р. — обрання царем Михайла Романова; початок правління династії Романових.

1649 р. — ухвалення збірника законів — Соборного уложення.

1652 р. — започаткування церковних реформ патріархом Никоном. Церковний розкол.

ЗАПИТАННЯ І ЗАВДАННЯ

1. Перевірте набуті знання за навчальною грою «Три на чотири».

Правила гри. Учні та учениці мають за визначений час заповнити пропуски в таблиці, встановивши співвідношення дат, подій та їхніх наслідків.

Дати

Події

Наслідки

1549 р.

   
 

Приєднання

Казанського

ханства

 
   

Завершення

Смутного часу

   

Церковний розкол.

Поширення старо-обрядських громад

. 2. Чому Іван IV мав прізвисько Грозний? Чи можна вважати його реформи успішними? 3. Що таке опричнина? Якою була її мета та як вона здійснювалася? 4. Чому опорою самодержавства стали дворяни, а не бояри? 5. У XVI — першій половині XVII ст. Московське царство робило неодноразові спроби розширити свої межі в західному напрямку.

Чому ці спроби зазнали поразки, а вже в другій половині XVII ст. ситуація змінилася на протилежну? 6. Колективне обговорення. Визначте наслідки Смутного часу для Московського царства. 7. У чому полягала сутність церковної реформи Никона та розколу в середині XVII ст.? 8. Чому за Смутного часу в Московському царстві з'являлося чимало самозванців?

  • 9. Якою була роль українського козацтва в подіях Смутного часу в Московському царстві?

  • 10. Складіть у зошиті структурно-логічну схему «Смутний час у Московському царстві».

  • 11. Складіть у зошиті таблицю «Основні напрями зовнішньої політики Московського царства в XVI ст.».

    Основні напрями

    Заходи щодо їхньої реалізації

    Результати

         

12. Колективне обговорення. Чому в XVI ст.

в Московській державі встановилася абсолютна монархія у вигляді самодержавства? 13. За додатковими джерелами порівняйте обставини та наслідки приєднання Сибірського ханства до Московського царства і завоювання Південної Америки іспанськими конкістадорами.

 

Це матеріал з підручника Всесвітня історія 8 клас Гісем, Мартинюк (2021, поглиблений рівень)

 



Попередня сторінка:  16. Османська імперія
Наступна сторінка:   19. Поява Російської імперії



^