ОПРАЦЮВАВШИ ЦЕЙ ПАРАГРАФ, ВИ ДІЗНАЄТЕСЬ:

про особливості розвитку країн Сходу в Ранній Новий час; про становище Китаю та Японії в XVI—XVIII ст.; про наслідки проникнення європейців для розвитку цих країн.

ПРИГАДАЙТЕ

1. Кого в Китаї називали Сином Неба? 2. Яких успіхів у розвитку науки й техніки було досягнуто в середньовічному Китаї?

Що спільного мають усі цивілізації Сходу?

1 ОСОБЛИВОСТІ РОЗВИТКУ КРАЇН СХОДУ. ЦИВІЛІЗАЦІЇ СХОДУ.

У періоді, що розглядається, вчені вирізняють три основні цивілізації Сходу: близькосхідно-мусульманську, індійсько-південноазіатську та китайсько-далекосхідну (використовуються й інші назви). Іноді вчені розглядають окремо японську цивілізацію. Усі цивілізації багато в чому відрізняються, але мають і спільні риси, що дає змогу говорити про їхню причетність до східної моделі розвитку суспільства.

Усім цивілізаціям Сходу притаманний феномен влади державної бюрократії як над безпосередньо підпорядкованими їй сільськими громадами, так і над приватними власниками (торговці, лихварі, ремісники).

За цієї системи державну структуру очолював правитель, влада якого була надана йому Богом та освячена релігією. Цей феномен визначав майже всі особливості цивілізацій Сходу. Така держава не мала внутрішніх суперечностей, і це зумовлювало її стабільність. Єдиною противагою держави-власника могла стати лише приватна власність, але вона повністю підпорядковувалася державі.

Проникнення європейців на Схід після Великих географічних відкриттів і початок формування колоніальних імперій стали зовнішнім вторгненням приватної власності, яка руйнувала традиційні відносини. Проте в період, який ми розглядаємо, європейці ще тільки шукали шляхи до проникнення на Схід.

У всіх державах Сходу система господарювання була організована за такою схемою. Кожен, хто обробляв землю, мав гарантоване право й обов’язок працювати на ній та використовувати для ведення господарства всі необхідні ресурси: воду, пасовища, ліс тощо. Водночас право володіти й розпоряджатися землею та її ресурсами було в руках апарату державної влади. Визнаючи владу державного апарату, виробники сплачували в різній формі (відробіток, частина врожаю) надлишковий продукт. Цей своєрідний податок потім розподілявся для утримання владних структур. Отже, той, хто володів владою в державі, мав доступ до розподілу вироблених продуктів (продовольчих і ремісничих) і ставав їхнім власником. Тому можна стверджувати, що особливістю східних цивілізацій була наявність влади-власності.

Могутність держави залежала від сили влади та ефективності роботи механізму держави (чиновників), а в кінцевому результаті — від регулярності надходження податків. У свою чергу, обсяг податків залежав від ефективності сільського господарства та продуктивності праці

ремісників. Тут починав діяти зворотний механізм: держава була зацікавлена у сприянні розвитку сільського господарства та ремесла. Проте коли за такої системи держава у своєму прагненні збільшити доходи перевищувала межі реально можливої сплати податків, тоді селянство піднімалося на боротьбу з метою відновити рівновагу, тобто традиційну систему.

ІНДІЯ ТА КИТАЙ у XVI—XVIII ст.

ЦІКАВІ ФАКТИ

Велике значення в житті населення Китаю, навіть у середовищі простих людей, мали численні традиційні церемонії. Щодо їх дотримання існує багато народних висловів, наприклад: «Якщо людина володіє красномовством, але не виконує правил ввічливості, то вона гірша за тварину».

Характерною особливістю східних цивілізацій було збереження сільської громади як основи суспільно-державної організації. До громади зазвичай входили жителі одного села. Кожна громада протягом століть користувалася певними землями. Розміри ділянок кожної родини або члена громади через певний час змінювалися залежно від кількості родичів або працездатних. Це забезпечувало приблизно

рівний матеріальний стан членів громади. Крім селян, до громади входили ремісники, які задовольняли потреби громади в ремісничих виробах. На їх утримання виділялася певна частина врожаю. На чолі громади стояв староста, якого обирали або призначали.

Отже, сільська громада була тією основою східної цивілізації, яка робила її стабільною й такою, що мало піддавалася зовнішнім впливам.

Повний контроль держави над суспільним життям не виключав існування приватної власності. Проте приватна власність на Сході, на відміну від Європи, відігравала другорядну роль. їй було відведене чітке місце в державній структурі. Приватний власник обслуговував переважно зовнішню й посередницьку торгівлю. Він міг мати величезне майно, але його недоторканність і цілісність не були гарантованими — будь-коли правитель міг забрати його у власника. Єдиним способом захистити свою власність було отримання посади в державній структурі влади. Якщо власник не належав до державного апарату, то він намагався вкласти свої гроші в купівлю землі. Вона теж не приносила доходу й не мала гарантій недоторканності, але володіти землею було почесно. Потім усе залежало від того, як справно власник сплачуватиме податки на землю, якою володіє. Зростання кількості власників землі та розмірів їхніх володінь були обмеженими через небезпеку порушення стабільності в державі.

Селяни, які ставали орендарями, сплачували власнику землі значно більший податок, ніж той, який вони платили б безпосередньо державі.

Відсутність внутрішнього ринку зумовлювала й відсутність товарного виробництва в маєтках власників. У державах Сходу не виникало потреби у створенні плантацій, орієнтованих на ринок.

Міста Сходу суттєво відрізнялися від європейських. Своїм існуванням вони завдячували в першу чергу правителям і торгівлі. Більшість міст були резиденціями правителів, релігійними центрами або розташовувалися на перетині торговельних шляхів. Обслуговування двору правителя, великого чиновника потребувало значної кількості слуг, ремісників, торговців. Усі вони зазвичай селилися навколо його палацу. Ремісники, що забезпечували потреби правителя, виготовляли речі, якими прості люди майже не користувалися: прикраси, вишуканий посуд, тканини, зброю тощо. За свою працю ремісники отримували продукти харчування, зібрані із селянства у вигляді податків, або гроші. У містах також розміщувалися будинки, склади, магазини купців. їхні товари купували або чиновники, або іноземні купці. Саме через те, що виробництво й продаж товарів були зосереджені в містах, у європейців склалося враження про казкові багатства Сходу.

Як і в Європі, суспільства Сходу поділялися на стани. Так, соціальні групи розрізнялися залежно від входження до певної ланки у структурі влади, форми діяльності, способу отримання засобів до існування (землероби, ремісники, чиновники, жерці, воїни). Такі соціальні групи були замкненими та спадковими. Суспільство також поділялося за правовим статусом на повноправних, неповноправних і безправних (рабів).

На два згадані суспільні поділи накладався ще один — система майнової нерівності. Багатство було притаманне лише повноправним. Отже, традиційні стани, правовий статус, майновий стан утворювали складну, заплутану соціальну структуру. Найбільш привілейованими на Сході були стани, причетні до державного управління.

Величезну роль на Сході відігравала релігія. Поширені на Сході релігії та морально-етичні вчення (іслам, буддизм, конфуціанство, синтоїзм та інші) затверджували та освячували політичну владу, сприяли обожнюванню правителя, робили суспільство єдиним цілим, сприяли формуванню національних рис характеру. Релігії зміцнювали традиції, державний механізм і соціальну структуру.

УКРАЇНА І СВІТ

У XVII ст. українські козаки взяли активну участь у захопленні та освоєнні нових земель у Східному Сибіру, Уссурійському краї та Примор'ї, уздовж прикордонних із Китаєм або наближених до нього територій. Більшість із них осідала у військових поселеннях на берегах прикордонних річок, де їм доводилося спільно захищатися від набігів бурятів, монголів і маньчжурів. Під час оборони фортеці Албазин уславився козак Никифор Чернігівський. У цей самий час на засланні у Східному Сибіру перебував український гетьман Дем'ян Многогрішний. У 1688 р. він на чолі військового гарнізону Селенгин-ська в Забайкаллі, оточеного монголами, організував успішне зняття блокади й підкорення Забайкалля. Саме завдяки Д. Многогрішному Московії вдалося укласти Нерчин-ський договір із Китаєм, що вперше розмежував їхні кордони.

2 ЕКОНОМІЧНЕ І ПОЛІТИЧНЕ СТАНОВИЩЕ КИТАЮ. У XVI ст.

в Китаї правила династія Мін. Китайська імперія охоплювала територію сучасних внутрішніх провінцій Китаю та частину Маньчжурії. Залежними від імперії країнами були В’єтнам, Корея й Тибет. Усю територію було поділено на 15 великих адміністративних одиниць.

Вища влада належала імператору, який правив, спираючись на велику кількість чиновників. Відносини між імператором і підданими були традиційними відносинами господаря й рабів.

Імператори династії Мін на початку свого правління здійснювали політику, спрямовану на зміцнення селянського господарства. Було значно вдосконалено знаряддя праці та сільськогосподарський інвентар, з одного поля збирали два врожаї — навесні та восени, почали використовувати добрива. Великих успіхів досягла іригаційна техніка. Китайські робітники прокладали водогони з бамбукових труб, встановлювали водяні колеса, зводили дамби.

Усі землі в імперії Мін поділялися на державні та приватні. Більшість державних земель передавалася в довічне користування селянству, яке за це сплачувало податки державі й виконувало повинності. Приватними землями володіли переважно великі землевласники. Найбільшими землевласниками в XVI—XVII ст. були представники імператорської родини, знать, чиновники, які отримували землі від імператорів. Із земель, що перебували в приватному володінні, податки сплачували землевласники, які здавали землю дрібними ділянками в оренду селянству.

В імперії Мін було створено розгалужену податкову систему. Кожні десять років складалися списки платників податків, які зберігалися у відомстві фінансів. Селяни також виконували повинності, працювали на будівництві міст, палаців, каналів.

У Китаї було добре розвинене ремісниче виробництво. Існували дрібні майстерні, де працював майстер зі своєю родиною та учнями. У великих державних майстернях використовувалася праця прикріплених до них ремісників. У XVI ст. стрімко розвивалися приватні мануфактури, переважно ткацькі, власниками яких були багаті купці й ремісники, а роботу виконували наймані працівники. їхня продукція здебільшого йшла на продаж в інші країни.

З ПРОНИКНЕННЯ ЄВРОПЕЙЦІВ ДО КИТАЮ. Перші спроби проникнути до Китаю та заснувати свої колонії на китайському узбережжі здійснили португальські мореплавці в 1516 р. У 40-х рр. XVI ст. вони, підкупивши місцеву владу, створили торговельну факторію на північ від провінції Гуандун. Активна колонізаторська політика португальців в обхід усіх місцевих законів змусила китайську владу до рішучих дій. У 1549 р. португальських поселенців вигнали з Китаю. Лише за великі хабарі місцевим чиновникам вони змогли залишити за собою порт Макао.

У другій половині XVI ст. до Китаю почали проникати іспанці, а наприкінці століття — голландці. Інтерес до Китаю також проявила Англія. Династія Мін на той час остаточно занепала та не могла зупинити колонізаторів. Силою зброї англійські представники змусили китайських чиновників дати дозвіл на право вести торгівлю через порт Гуанчжоу (Кантон). Здавалося, що Китай поступово перетворювався на країну, залежну від європейських держав. Проте його справжня колонізація стала можливою лише в XIX ст.

' Що дало змогу європейцям проникнути й закріпитися на території Китаю?

ЦІКАВІ ФАКТИ

У 1793 р. до Китаю вирушила перша європейська офіційна місія. На англійських кораблях написали: «Носії данини з англійської країни». Послу вручили листа для англійського короля Джорджа III: «Як ваш посол міг переконатися особисто, у нас є абсолютно все. Ми не потребуємо виробів вашої країни».

4 СЕЛЯНСЬКА ВІЙНА XVII ст. ПОВАЛЕННЯ ДИНАСТІЇ МІН І ПОЧАТОК ПРАВЛІННЯ ДИНАСТІЇ ЦИН У КИТАЇ. У 20-х рр.

XVII ст. внутрішнє й зовнішнє становище імперії Мін значно погіршилося. Усередині країни наростало безвладдя, викликане нескінченною боротьбою за владу. Залишена напризволяще армія розвалювалася. Надмірні податки повністю зруйнували селянські господарства.

У північно-західних районах Китаю почастішали стихійні лиха, посухи змінювали повені, влітку врожай нищила сарана. Доведені до відчаю селяни почали бунтувати.

Зрештою в північній частині провінції Шаньсі спалахнуло повстання, яке очолили Чжан Сяньчжун і Лі Цзичен.

Селянські загони стрімко об’єднувалися, і в 1635 р. постала могутня армія, яка громила урядові війська. Владі так і не вдалося придушити повстання. У 1639—1641 рр.

розпочалася нова хвиля виступів. Вплив і популярність Лі Цзичена зростали. У захоплених місцевостях селянам роздавали землю та звільняли їх від податків на кілька років. Зрештою армія повстанців вирушила в похід на столицю імперії — Пекін. 25 квітня 1644 р. повстанці зайняли місто. Останній імператор династії Мін заподіяв собі смерть, а Лі Цзичен став імператором.

Поваливши династію Мін і підкоривши Північний Китай, повстанська армія Лі Цзичена виявилася втягнутою в боротьбу проти маньчжурів. їхнє величезне військо завдало поразки 200-тисячній армії Лі Цзичена в червні 1644 р. Маньчжурська армія захопила Пекін. Цю подію вважають початком періоду правління маньчжурської династії Цин.

Маньчжури, спираючись на чиновників, які перейшли до них на службу, поступово опанували весь Китай. Лі Цзичена було схоплено та вбито. Повстанські загони продовжували боротьбу проти маньчжурів до 1683 р.

На відміну від попередніх завойовників, маньчжури не розчинилися серед місцевого населення, а забезпечили собі відокремлене і привілейоване становище. Головною зовнішньою відмінністю маньчжурів була косичка, у яку вони заплітали своє волосся. Маньчжурам заборонялося вступати в шлюб з іншими народами Китаю.

За формою правління Китай у XVII—XVIII ст. був деспотією. На чолі держави стояв богдихан, наділений необмеженою владою. Династія Цин вела майже безперервні завойовницькі війни. Однак проникнення європейців у Китай і сусідні держави створювало передумови для підриву традиційних порядків, на яких трималася влада богдиханів. Китайських правителів особливо непокоїли воєнна перевага європейців і поширення християнства.

Маньчжури вирішили боротися з європейцями шляхом політики самоізоляції — «закриття» країни. У 1724 р. з Китаю було вислано всіх католицьких місіонерів та зруйновано всі християнські храми (близько 300). У 1757 р. Китай закрив усі свої порти для торгівлі з європейськими країнами, залишивши лише Гуанчжоу. Так почалася майже столітня ізоляція Китаю.

ДЖЕРЕЛА ПОВІДОМЛЯЮТЬ

Китайський чиновник про становище в Китаї напередодні селянської війни XVII ст.

В окрузі Яньань протягом року не було дощів. У серпні-вересні народ у містах їв полин, у жовтні — кору з дерев, до кінця року всю кору було обдерто — почали їсти крейду. Через кілька днів розпухав живіт, люди падали та були приречені на смерть... У всіх повітах за містом викопано великі ями, у кожній із яких ховають по декілька сотень осіб.

Визначте за текстом одну з причин селянської війни.

Маньчжури — тунгусо-мань-чжурський кочовий народ, корінне населення Маньчжурії (тепер Північно-Східний Китай); мали власну писемність. У XII ст. маньчжури створили свою державу — Цзінь («Золота»), яка в 1234 р. була знищена монголами. До XVII ст. маньчжури перебували під владою Китаю. Китайці називали їх чжур-чжені.

Деспотія — не обмежена законом самодержавна влада, яка характеризується крайньою централізацією і сваволею правителя.

Богдихан — імператор Китаю за часів династії Цин.

Політика самоізоляції — заходи суворого обмеження контактів із зовнішнім світом (іншими державами). Таку політику проводили Китай, Корея та Японія в XVII—XIX ст. із метою збереження існуючого устрою. Проте це призвело до їх відставання від європейських держав, які врешті-решт силою змусили скасувати режим самоізоляції.

5 КУЛЬТУРА КИТАЮ. У XVI—XVII ст. у Китаї відбувся значний розквіт культури. Високого рівня досягло ремесло. У часи імперії Мін розвивалися виробництво шовку, паперу, ювелірна справа, виплавка металу, видобуток солі тощо. Для виробництва паперу використовувався водяний двигун.

Здавна Китай славився своєю порцеляною. Майстерні з виготовлення порцелянових виробів були державними; величезні прибутки від виробництва надходили до імператорської скарбниці.

Цікаві винаходи було зроблено в морській справі. Для боротьби проти ворожих кораблів китайські майстри винайшли водолазний скафандр і найпростіші міни.

Було вдосконалено водопідіймальне колесо для зрошування землі, для плавлення металу широко використовувалися ковальські міхи.

Технічні відкриття, розвиток мануфактур, подорожі до далеких країн стимулювали розвиток наукових знань. Для розвитку медицини велике значення мали праці вчених Чжана Чжунцзина «Про тиф», багатотомний «Трактат про коріння і трави» Лі Шичженя, які містили описи лікувальних властивостей рослин і мінералів.

Китайські вчені почали вивчати наукові праці, що з’являлися в Західній Європі, латину, математику, перекладали китайською мовою математичні терміни.

Наприкінці правління династії Мін у Китаї було видано кілька енциклопедій, які узагальнювали досвід і знання, накопичені в країні. Набули розвитку й історичні науки. Тривала робота над створенням літопису «Загальне дзеркало, що допомагає управлінню», розпочата ще в XI ст. У XVI—XVII ст. у Китаї видавали і праці з географії.

ЦІКАВІ ФАКТИ

Задовго до подорожей X. Колумба та інших європейських мореплавців китайські мандрівники в 1421— 1433 рр. здійснили сім експедицій до берегів Східної Африки та островів Тихого океану, які очолив адмірал Чжен Хе. Існують припущення, що під час його подорожей було відкрито Австралію та Нову Зеландію. Результатом китайських морських експедицій було посилення впливу Китаю, пожвавлення морської торгівлі. Значні розміри кораблів і величезні відстані

дозволяють стверджувати про досить високий рівень китайських майстрів кораблебудування, а також професійних навичок моряків.

Проте китайці, на відміну від європейців, здійснювали ці подорожі переважно з метою звеличити ім'я імператора, а не для того, щоб захопити нові землі та знайти нові ринки збуту.

Після смерті Чжен Хе флот було зруйновано, записи й карти адмірала знищені.

Швидко розвивалася архітектура. Споруджувалися нові й відновлювалися старі палаци, було добудовано й частково відновлено Велику Китайську стіну, створено чимало великих міцних мостів. На будівництві для піднімання або

переміщення вантажів використовувався такий винахід, як лебідка.

До нашого часу збереглося чимало пам’яток архітектури XVI—XVII ст. Давню монументальність змінила вишуканість. Дахи будинків почали прикрашати орнаментами, кам’яними та дерев’яними скульптурами, з’явилися мармурові мости й різноманітні балюстради (поручні балконів, галерей тощо). До найвідоміших архітектурних пам’яток династії Мін належать архітектурний ансамбль Забороненого міста і храм Неба в Пекіні.

У живописі XVI—XVII ст. зберігалися традиції, притаманні минулим часам. Найвідоміші майстри цієї епохи — Люй Цаї, Бянь Веньцзин. Надзвичайної майстерності до-сягли китайські майстри розпису порцеляни. Вони розробили технології багатокольорового розпису, завдяки чому кожен виріб став невеликим, але неповторним шедевром мистецтва.

Швидко розвивалося мистецтво книжкової гравюри. Уперше у світі в Китаї за часів династії Мін почали виконувати кольорові гравюри по дереву. У XVII ст. китайська культура активно проникала до Європи.

6 ЯПОНІЯ в XVI ст. Розвиток Японії із часу виникнення держави мав риси, які поєднували її з країнами Сходу і Заходу. Японія — це країна, яка твердо дотримувалася традицій і водночас активно сприймала від інших усе те, що могло стати корисним. Тривалий час єдиним джерелом зовнішнього впливу для неї був Китай.

Формально на чолі держави стояв імператор (Небесний Володар). Із кінця XII ст. імператори поступово втрачали владу на користь сьогуна («великий полководець, який підпорює варварів»). Спочатку сьогуни виконували військову та поліцейську функції, а згодом перебрали на себе й управління державою, залишивши за імператорами лише роль верховного жерця японської релігії синто (синтоїзму).

На відміну від інших держав Сходу, земля в Японії здебільшого перебувала у власності князів (дайме). Проте центральна влада часто вдавалася до конфіскації земель тих князів, які виступали проти неї або мали надмірні багатства.

На початку Нового часу в Японії продовжував існувати суворий поділ суспільства на чотири стани: самураї, селяни, ремісники й купці. Придворні, священники, лікарі та вчені не входили до жодного стану. Також за межами станової системи були парії — недоторкані, які виконували найбруд-нішу роботу.

У становій системі існувала чітка ієрархія. Вищий щабель посідали самураї, які разом зі своїми родинами становили близько 10% населення. Належність до цього стану була спадковою. До нього входили воїни, князі, чиновники. Усі вони мали привілей носити два мечі та отримували пайку рису відповідно до свого становища.

ЦІКАВІ ФАКТИ

Японський живописець і каліграф Хо-намі Коецу створив вишукану у своїй простоті чайну чашку, на якій відтінки кольору плавно змінювалися. Вона отримала назву «Фудзі-сан» (за ім'ям священної гори японців). Ця чашка стала вершиною художньої майстерності.

Фудзі-сан. XVII ст.

У XVII ст. остаточно склався кодекс честі самураїв — бусідо, згідно з яким вони мали займатися військовою справою та присвятити своє життя служінню господарю аж до готовності здійснити ритуальне самогубство (харакірі).

Наступну сходинку станової драбини посідали селяни. Вони забезпечували самураїв продуктами харчування. Селяни не могли залишити своє господарство. Було чітко визначено, що вони мають їсти (кашу з проса, ячменю або пшениці, іноді — рибу) і що вдягати. Рис селяни вирощували лише для самураїв. Більшість ремісників жила в містах та обслуговувала, як правило, потреби самураїв. Купці були на нижчому щаблі станової драбини. їхнє становище в суспільстві було принизливим. Життя купців, як і життя ремісників, підпорядковувалося чітким правилам.

У XVI—XVII ст. становий устрій під впливом розвитку товарно-грошових відносин і централізаторської політики держави поступово руйнувався. Помітним ставало майнове розшарування.

На початку Нового часу країна після тривалого періоду боротьби остаточно розділилася на кілька сотень володінь князів. Кожен князь після зміцнення своєї влади намагався налагодити мирне життя. Це сприяло господарському піднесенню країни, розвитку міст і зовнішньої торгівлі. Саме в цей час у Японії поширилося вживання соєвого соусу, сиру тофу, а в житлах з’явилися розсувні перегородки та стіни з дерев’яних рам, обтягнутих папером. Остаточно сформувалася культура чаювання — чайна церемонія.

Важливі зміни в Японії відбулися після появи на Далекому Сході європейців. Першими в 1543 р. до Японських островів прибули португальські мореплавці. Європейці привезли із собою не тільки нові товари, а й християнство. Також японці познайомилися з вогнепальною зброєю, що мало далекосяжні наслідки для країни.

Тоді правитель невеликого князівства Ода Нобунага переозброїв свою армію. Завдяки новій тактиці та зброї він підкорив сусідні князівства, а згодом захопив і столицю Кіото. Усунувши сьогуна від влади, він поступово об’єднав більшість країни. У своїх володіннях Ода Нобунага провів

низку реформ: упорядкував збір податків і грошовий обіг, запровадив єдину систему мір, будував дороги, заохочував розвиток торгівлі, ремесел, підтримував християн. Однак проти правителя визріла змова серед воєначальників, які примусили його зробити харакірі. Проте заколотники не втримали владу, і справу Оди Нобунаги продовжив його соратник Тойотомі Хідейосі.

Тойотомі Хідейосі завершив об’єднання країни. Імператор призначив його першим міністром. Було проведено перепис населення. Усіх самураїв узяли на державну службу. Селян було прикріплено до своїх господарств і заборонено мати будь-яку зброю (навіть серпи й коси). Було скасовано цехові обмеження для ремісників і купців. Почалося карбування золотих і срібних монет.

Тойотомі Хідейосі підозріло ставився до європейців. Після того як вони відмовилися допомогти імператору у створенні флоту, він у 1587 р. наказав усім європейцям і християнам залишити країну протягом 20 днів. Усіх незгодних було страчено.

У 1592 р. Тойотомі Хідейосі розпочав війну за завоювання Кореї. Могутня японська армія швидко оволоділа Корейським півостровом і вступила в Сеул. Проте корейський флот продовжив боротьбу. Корейці створили броньовані кораблі-черепахи, які розгромили японський флот і перекрили сполучення з Японією. У результаті залишки японської армії відступили до узбережжя, де чинили запеклий опір. У 1598 р., після смерті Тойотомі Хідейосі, вони повернулися додому.

7СБОГУНАТ ТОКУГАВИ. «ЗАКРИТТЯ» КРАЇНИ. Смерть пер

шого міністра спричинила спалах боротьби за владу між його сподвижниками. Утворилися дві коаліції: Західна на чолі з Ісідою Міцунарі та Східна, очолювана Токугавою Ієясу. У битві біля Секігахари восени 1600 р., яка була наймасш-табнішою в історії Японії (брало участь 171 тис. воїнів), він здобув блискучу перемогу і в 1603 р. отримав титул сьогуна. Токугава Ісясу зумів перетворити цей титул на спадковий, і його наступники правили Японією понад 250 років. Так було встановлено сьогунат Токугави.

Чому саме самураї посідали панівне становище в суспільстві?

ЯПОНІЯ В ПЕРІОД САМОІЗОЛЯЦІЇ

ПОЛІТИКА САМОІЗОЛЯЦІЇ

Рік	Подія
1614	Заборона на будь-яку іноземну релігію
1630	Заборона на ввезення китайських і європейських книг
1636	Заборона японцям виїжджати за межі країни
1638	Вигнання з країни іспанців і португальців

Спираючись на таблицю й картосхему, поясніть, що таке політика самоізоляції, або «закритих дверей».

Сьогун домігся зміцнення центральної влади: установив контроль над містами, копальнями, зовнішньою торгівлею, зосередивши у своїх руках до 25% доходів держави. Він не ліквідував князівства, а створив систему нагляду за їхніми правителями. Кожен правитель мав жити рік у новозбудова-ній столиці Едо (тепер Токіо), стаючи фактично заручником. Коли князь виїздив зі столиці, то мав залишити замість себе найближчого родича.

Токугава Ієясу зробив буддизм державною релігією, і кожна родина була приписана до визначеного храму. Офіційною ідеологією проголошувалося конфуціанство. Токугава Ієясу завершив розправу над християнами, а в 1639 р. проголосив «закриття» Японії, тобто так звану політику самоізоляції. Іноземці (тільки голландці) могли торгувати з країною через один порт під пильним контролем чиновників.

«Закриття» Японії та деспотичне правління сприяли її господарському піднесенню, з’явилися перші мануфактури. Проте зворотним боком цього процесу стали розорення селянства й технічна відсталість країни.

ЦІКАВІ ФАКТИ

Нецке — маленька символічна різьблена фігурка зі слонової кістки або дерева. Такі фігурки набули поширення в Японії наприкінці XVII ст. їх використовували для прикріплення ключів, гаманця до пояса кімоно, а також як прикраси для одягу.

Ще одним здобутком сьогуна стало поширення грамотності та друкарства. Це сприяло розвитку японської літератури, видатним представником якої став поет Мацуо Басьо, автор відомих тривіршів — хоку.

У XVII ст. в Японії виник народний театр кабукі («пісні і танці»), у якому всі ролі виконують чоловіки. Певний час влада переслідувала театральну діяльність, самураям заборонялося відвідувати вистави. У цей період також з’явився японський ляльковий театр.

ДЖЕРЕЛА ПОВІДОМЛЯЮТЬ

Із «Заповіту» Токугави Ієясу (початок XVII ст.)

Сьогун має остерігатися, щоб його не вводили в оману родичі... змушуючи користуватися послугами близьких їм осіб і нехтуючи послугами осіб заслужених.

Правителі мають поводитися відповідно до своїх прибутків і не розкошувати.

У Японії... науки порівняно з іншими країнами ще стоять на низькому рівні. Упровадженням шкіл і поширенням освіти слід зробити Японію відомою.

Якщо правитель не знає труднощів свого народу, а народ не знає турбот свого правителя, то заворушення виникнуть самі по собі. Якщо правитель людинолюбний, то держава не має турбот.

Якщо хтось із моїх наступників знехтує цими правилами, то тим самим виявить свою нездатність бути сьогуном. Це вже не буде мій гідний наступник.

Робота в парах. Обговоріть і дайте відповіді на запитання: 1. Що заповідав сьогун своїм наступникам? 2. Чим він аргументував свої поради?

ЧИ ПОГОДЖУЄТЕСЬ ВИ З ТИМ, ЩО... ЧОМУ?

У Ранній Новий час цивілізації Сходу, на відміну від європейської, продовжували розвиватися відповідно до своїх традицій.

У середині XVII ст. в результаті селянської війни й навали маньчжурських племен у Китаї відбулася зміна династії.

Культура Китаю розвивалася за тими традиціями, що сформувалися за часів існування китайської

цивілізації. Натомість у XVI—XVII ст. китайські митці виходили за усталені межі.

На початку Нового часу Японія була роздроблена на кілька сотень князівств. Влада імператора була формальною.

У XVI ст. Японія об'єдналася під деспотичною владою сьогуна з роду Токугава.

ПРАЦЮЄМО З ХРОНОЛОГІЄЮ

1516 р. — португальські мореплавці дісталися Китаю. 1543 р. — португальські мореплавці дісталися Японії. 1603 р. — початок правління сьогуна Токугави Ієясу в Японії.

1639 р. — «закриття» Японії. Початок політики самоізоляції.

1644 р. — початок правління маньчжурської династії Цин у Китаї.

1757 р. — «закриття» Китаю. Початок політики самоізоляції.

ЗАПИТАННЯ І ЗАВДАННЯ

• 1. Перевірте набуті знання за навчальною грою «Продовжте розповідь».

Правила гри. У грі беруть участь пари учнів та учениць. Вони мають викласти зміст певного пункту параграфа, відповідаючи по черзі одним реченням. Перемагає учень/учениця, чиє речення буде останнім.

• 2. Назвіть основні цивілізації Сходу. Яку роль відігравала держава в цивілізаціях Сходу?

• 3. У чому полягала сутність влади як власності? Яку роль відігравала приватна власність у цивілізаціях Сходу?

• 4. Колективне обговорення. Чому сільська громада стала основою цивілізацій Сходу? 5. Яким чином відбулося проникнення європейців до країн Сходу? Чому європейці зустрічали опір? б. Як вплинула на розвиток Китаю селянська війна 1628—1644 рр.? 7. Робота в парах. Обговоріть і визначте, чому правителі Китаю та Японії вдалися до «закриття» своїх країн для європейців. Чи могло це вирішити внутрішні проблеми країн? 8. На який стан європейського суспільства

схожі самураї? 9. Хто такий сьогун? Коли в Японії було встановлено сьогунатТокугави? Якими засобами зміцнювалася влада сьогуна в Японії?

10. Робота в малих групах. Обговоріть і порівняйте владу імператора династії Цин, сьогуна Японії та європейського абсолютного монарха. Відповідь подайте у вигляді таблиці. 11. Підготуйте повідомлення з презентацією за темою «Основні здобутки культури Китаю та Японії періоду Раннього Нового часу». Скористайтеся відповідним планом-схемою в додатках до підручника (є. 227).

12. Використовуючи додаткові джерела, визнач

те, у чому проявлявся вплив країн Сходу на Європу в XVII—XVIII ст. 13. Поясніть особливості зміни династій у Китаї на прикладі занепаду династії Мін і встановлення династії Цин. 14. Колективне обговорення. Чому завоювання Китаю маньчжурами не змінило цивілізаційний розвиток держави, а проникнення європейців зламало традиційний хід історії для неї?

 

Це матеріал з підручника Всесвітня історія 8 клас Гісем, Мартинюк (2021, поглиблений рівень)