Якою була доля Січі під час Північної війни?

Нова (Підпільненська) Січ

Катерина II у 1768 р. розпочала наступ Російської імперії на мусульманський Південь. Продовженням її політики стали російсько-турецькі війни 1768-1774 рр. і 1787-1791 рр„ метою яких було загарбання території Кримського ханства та степових ногайців. Колись грізний південний сусід уже не був таким небезпечним, як його змальовувала імперська пропаганда. Відповідно до перепису 1740 р. тут налічувалося сорок вісім адміністративно-судових округів (кадали-ків), що охоплювали дев’ять міст, і тисяча триста дев’яносто дев’ять сіл. До того ж ногайці у другій половині XVIII ст. вже вели напівосілий спосіб життя — займалися землеробством і скотарством.

Російська імперія претендувала не тільки на економічно вигідний вихід до Чорного й Азовського морів. Вона планувала поширити свій вплив на всі народи.

Ці грандіозні плани вимагали потужних ресурсів. Українські землі були зручним плацдармом і джерелом постачання війська продовольством, фуражем, транспортними засобами. Але ослаблення ворога та конфлікт між імперською кріпосною землеробською системою і використанням вільнонайманої праці вирішили долю Запорозької Січі.

Розгляньте зображення на ст. 183. Які його деталі вказують на те, що це корогва, подарована імператрицею Анною Іоанів-ною козакам?

Після знищення Чортомлицької Січі у 1709 р. запорожці, яким пощастило врятуватися, спершу осіли на берегах річки Кам’янка, а у 1711 р. переселилися на територію Кримського ханства, заклавши Січ в Олешках (нині — місто в Херсонській області). Але умови життя там були складними: кордон відрізав їх від ринків збуту важливих товарів — солі, риби та худоби. До того ж треба було платити побори і навіть виконувати земляні роботи з укріплення Перекопської лінії. Мало-помалу козаки поодинці поверталися на рідні землі. Урешті проросійськи налаштована частина запорожців домоглася від імператриці Анни Іоанівни дозволу на повернення. У березні 1734 р. вони заклали Нову Січ на півострові, утворюваному річками Підпільною і Дніпром.

Нову Січ було поділено на паланки. Спочатку існувало п’ять, згодом вісім паланок. Кальміуську, Орільську, Протовчанську, Самарську паланки було розташовано на лівому березі Дніпра; Буго-гардівську, Інгульську й Кодацьку — на правому; Прогноїнську — у гирлі Дніпра.

Паланка — адміністративно-територіальна одиниця у період існування Нової Січі, у центрі якої була власне паланка — слобода з невеликим укріпленням і козацькою залогою.

Розгляньте карту. Знайдіть території зазначених паланок.

Загалом території Війська Запорозького Низового охоплювали величезну площу степової України. Нині це значні частини Дніпропетровської, Донецької, Запорізької, Кіровоградської, Луганської, Миколаївської та Херсонської областей.

Центром паланки була слобода, де перебувала місцева адміністрація і розташовувалася невелика залога. Паланку очолював полковник. Старшина зосереджувала у своїх руках адміністративну, судову, військову владу. Вона збирала податки, судила, організовувала оборону паланок від нападів. Адміністративним і військовим центром Запорожжя і надалі залишалася Січ. Складалася вона з фортеці і передмістя.

У 60-х роках XVIII ст. населення Запорожжя налічувало, за підрахунками історика й аріхівіста Російської імперії Аполлона Скальков-ського, сто тисяч козаків. Запорозьке військо приймало, як і раніше, тих, хто втікав від покріпачення. Політичний вплив на Січі зосередила у своїх руках старшина, яка розбагатіла завдяки зимівникам.

За часів Нової Січі це були здебільшого великі господарства, у яких розвивалося не тільки рільництво, а й скотарство, бджільництво, гончарство, ковальство. Зберігали економічне значення промисли: рибальство, мисливство, видобуток солі.

Хліб із запорозьких зимівників вивозили до Криму. Наскільки потрібні були для кримських та інших татар економічні зв’язки із Запорожжям, свідчить лист правителя Єдисанської орди від 1770 р. на ім’я Запорозького Коша, у якому зазначено: «Просимо по дружбі: в теперішніх умовах маємо гостру потребу у хлібі та інших харчах».

На Січ прибували великі групи українських та іноземних купців. Звідси вивозили хліб, сіль, рибу, олію, тютюн, вовну, шкури. Східні крамарі привозили на Січ шовкові тканини, коштовну зброю, вина, рис, сливи, виноград, родзинки, інжир, мигдаль, лимони, горіхи.

Прочитайте характеристику міст Нової Січі історика Михайла Слабченка. Які зміни, на думку дослідника, відбулися на Запорожжі?

«...і містечка переорганізувались на новий кшталт, хоч зовнішній вигляд їхній наче мало змінився: в них ще вештали запорожці, але вже не гриміли постріли, не ляскали шаблі, чути було рипіння торговельних ваг, ніби хустками махали вітряки та брязкали гроші».

Російський уряд продовжував обмежувати козацьку автономію. Так, у 1739 р. запорозьке військо було підпорядковано київському генерал-губернатору й мало виконувати його накази. Згодом Січ підпорядкували гетьману Кирилові Розумовському. Імперські чиновники та гетьманська адміністрація постійно втручалися у внутрішні справи Війська Запорозького Низового. До того ж у 1740-1760-х роках почалося заселення північних та північно-західних околиць Запорожжя військовими поселенцями, зокрема вихідцями з Балкан.

Знайдіть на карті на с. 184 території Нової Сербії. Чому імперський уряд виділив колоністам землі на території Війська Запорозького?

Ліквідація Запорозької Січі

Прочитайте уривок із праці історика Дмитра Яворницького. Поміркуйте, навіщо імперська влада підтримувала потік колоністів на південь України.

«Приводом до знищення Запорозької Січі стали нескінченні скарги Катерині II на запорожців з боку іноземних вихідців, які викликані були до Росії ще за царювання Єлизавети Петрівни і своїми поселеннями зайняли східні і західні краї запорозьких вольностей, заснувавши на заході Єлисаветград, на сході — Луганськ. То були болгари, румуни, угорці, серби, відомі під загальним найменуванням новосербів і слов’яносербів. Вони здавлювали запорожців з двох сторін, як здавлює людину величезного розміру гадина своїми кільцями. Неточні розмежування земельних кордонів між прибульцями і запорожцями викликали часто суперечки, що переходили в бійки, і навіть вбивства з одного і з іншого боку. Оберігаючи свої вільності від загарбників, запорожці посилали до столиці скарги за скаргами. Але де ж їм, малим людям, було боротися з такими великими людьми, як Хорвати, Милорадовичі, Депрерадовичі, Шевичі та інші, які, перейшовши з закордону у Росію, швидко отримували і землю, і високі чини та мали доступ до самого царського престолу. У столиці запорожців трактували як диких людей, грабіжників, вбивць, які повинні підлягати політичній карі».

Причини знищення Нової Січі

Після російсько-турецької війни 1768-1774 рр. Січ втратила значення прикордонного форпосту Російської імперії

Розвиток товарного господарства і вільнонайманої праці суперечив економічному укладу Російської імперії

На думку Михайла Грушевського, російський уряд не хотів «терпіти таке гніздо вільного духу, як автономна січова громада — хоч як вона поскром-ніла і похилилася в порівнянні з Січчю Гордієнка!»

Відсутність кріпацтва та демократичний устрій Нової Січі

Причини знищення Нової Січі

Запорозька старшина на початку 1775 р. відрядила до столиці Російської імперії — Петербурга делегацію, яка мала переконати російський уряд реорганізувати запорозьке козацтво. Але цей проект прийшов надто пізно. Уряд вже мав свій план щодо запорожців, про що майбутній гетьман Чорноморського козацтва князь Григорій Потьомкін відверто заявив старшині Антону Головатому: «Не можна вам залишатися. Ви дуже розігралися і ні в якому вигляді не можете вже приносити користь».

У червні 1775 р., повертаючись із російсько-турецької війни, генерал Петро Текелій із великими збройними силами оточив січову фортецю і оголосив запорожцям, що волею імператриці Катерини II Січ буде ліквідовано. Перевага царської армії була настільки очевидною, що оточені здалися без бою. Дослідники зауважують, що частина козацтва тієї ж ночі зуміла на човнах вийти з оточення, спустившись Дніпром до ханських володінь, а звідти — до Дунаю, під протекцію Османської імперії.

Січові укріплення і всі споруди на території фортеці було знищено, архів і військову скарбницю вивезено, старшину заарештовано. За вироком Катерини II кошового суддю Павла Головатого та військового писаря Івана Глобу заслали до Сибіру. Останнього кошового отамана вісімде-сятип’ятилітнього Петра Калнишевського ув’язнили в одиночній келії Соловецько-го монастиря, де він просидів до 1801 р., аж доки його не звільнив російський імператор Олександр І. Однак останній січовий отаман не повернувся в Україну, а залишився у Соловецькому монастирі, де прожив до 112 років.

У червні 1775 р. вийшов сенатський указ, що поклав край надіям козаків на відродження Січі. Запорожцям пропонували записатися до селянського чи міщанського станів, багато старшин зазнали переслідувань.

У подальшому влада Російської імперії прагнула виробити нові форми організації козацького населення, на що вказують численні реорганізації козацьких частин.

Наслідки російсько-турецьких воєн

Російсько-турецька війна 1768-1774 рр. стала черговим випробуванням для України. Імперський уряд традиційно переклав на найближчі до кордону з Османською імперією регіони тягар забезпечення діючої армії. Так, значну частину російської армії становили українці, зокрема запорожці. Тисячі людей було залучено до розбудови інфраструктури армії — обслуговували транспорт, будували укріплення, мости та переправи.

Війна завершилася підписанням Кючук-Кайнарджійського мирного договору, згідно з яким Російська імперія включила до свого складу східну частину Керченського півострова разом із фортецями Керч і Єнікале, а також Азов із навколишніми землями, територію між Дніпром і Південним Бугом (по нижній течії до узбережжя Чорного моря) разом із фортецею Кінбурн, що стояла на Кінбурнській косі (нині — Очаківський район Миколаївської області).

Знайдіть зазначені землі на відповідній карті в історичному атласі. Які переваги отримала Російська імперія завдяки розширенню території?

За умовами К гоч у к- Ка й 11 ард ж і йс ького миру Росія одержала право вільного торгового судноплавства на Чорному морі, а Кримське ханство — незалежність від Османської імперії (фактично ж воно опинилося в залежності від Російської імперії). Уже в 1783 р. Катерина II видала маніфест «Про прийняття півострова Кримського, острова Тамані і всієї Кубанської сторони під Російську державу». Останній кримський хан Шагін-Ґерей під тиском російських урядовців зрікся престолу — і Кримське ханство було анексовано Російською імперією.

Проте імперський уряд на цьому не зупинився. Вже у 1787 р. розпочалася нова російсько-турецька війна, у якій російське командування використовувало колишніх запорожців, об’єднаних у Військо вірних козаків. Особливо відзначилися козацькі формування під час штурму Очакова, Березані, Кінбурна та Ізмаїла.

За умовами Ясського мирного договору між Російською та Османською імперіями 1791 р. Росія приєднала території між Південним Бугом і Дністром, зокрема й Очаків, а Османська імперія остаточно визнала втрату Криму. Так усе Причорномор’я, Приазов’я і Кримський півострів опинилися у складі Російської імперії.

Які цілі імперської влади було реалізовано під час російсько-турецьких воєн?

Останні десятиліття XVIII ст. були часом інтенсивної колонізації півдня України й розбудови давніх та закладання нових міст. Так, на місці фортеці, закладеної в середині століття, виникло місто Єли-саветград (нині — Кропивницький), у 70-х роках почалася розбудова Олександрівська (нині — Запоріжжя) та Катеринослава (нині — Дніпро). Протягом 1770-1790 рр. на узбережжі Чорного й Азовського морів постали міста-порти Херсон, Миколаїв, Одеса, Маріуполь. Наслідком територіальних приєднань до Російської імперії стало прискорення заселення цих земель. Основний потік переселенців на південь України — це українські селяни із Правобережжя та Лівобережжя, а також Слобідської України. І вже наприкінці XVIII ст. у Катеринославській губернії мешкало 80-85% українців, а в Херсонській — 91 %.

На необжиті землеробами території уряд закликав селитися іноземних колоністів: сербів, молдован, греків і болгар. Масове переселення німців почалося після знищення Запорозької Січі 1775 р. А у 1789— 1790 рр. на запорозьких землях поселили протестантську громаду менонітів із Німеччини й Голландії. А от греків та вірмен, які сотні років жили в Криму, у 1778 р. російський полководець Олександр Суворов за кілька тижнів насильно виселив із Криму до Південної України — на береги Азовського моря, де багато їхніх нащадків мешкає і нині.

1. Визначте основну причину відновлення Січі на землях Російської імперії.

2. Охарактеризуйте економічний розвиток Нової (Підпільнен-ської) Січі.

3. Що спричинило остаточну ліквідацію Запорозької Січі імперським урядом?

4. Назвіть основні територіальні приєднання Російської імперії кінця XVIII ст.

5. Виконайте онлайн-вправу.

Домашнє завдання

Об’єднайтеся у групи і створіть схему чи інфографіку за темою на вибір: «Особливості Нової (Підпільненської) Січі», «Експансія Російської імперії на південь», «Колонізація Південної України». Обговоріть результати роботи в класі.

Підготуйте стислу біографічну довідку про Петра Калнишсв-ського.

 

Це матеріал з підручника Історія України за 8 клас Дудар, Гук (2021)